Завантажити pdf

Боротьба з корупцією — першочергове завдання на шляху реалізації європейського вибору України. 

Другий випуск дайджесту 2016 року має на меті ознайомити читачів з основними напрямками та шляхами запобігання та протидії корупції в нашій державі. 
 

* * *

Волошенко А. В. 

Проблема подолання корупції на євроінтеграційному шляху України 

Європейська інтеграція — ключовий пріоритет зовнішньої політики України, який передбачає проведення систем­них реформ в усіх сферах відповідно до норм та стандартів Європейського Союзу. Кінцевою метою європейської інтеграції є набуття Україною членства в ЄС. Важливим напрямком співпраці нашої держави з ЄС є безвізовий діалог, реалізація завдань, визначених і затверджених в рамках даного діалогу, що доз­волить Україні в майбутньому досягти безвізового режиму для громадян, в т.ч. відносно «шенгенської зони».
Переговори щодо впровадження безвізового режиму з ЄС розпочалися ще у 2008 р. та йшли окремо від переговорів про підписання угоди про асоціа­цію. У 2010 р. європейська спільнота узгодила з Україною перелік вимог, вико­нання яких може стати підставою для скасування віз, документ отримав назву «План дій з візової лібералізації».
Окремим розділом і одним з ключових питань «Плану дій з візової лібералізації» визначено заходи, спрямовані на попередження та боротьбу з органі­зованою злочинністю, тероризмом та корупцією. 
На відміну від Молдови, яка узгодила з ЄС План дій з візової лібералізації майже одночасно з Україною, виконала всі ідентичні вимоги європейської спільноти та в 2014 р. впровадила безвізовий режим, для громадян України отримання безвізового режиму розтягується на невизначений термін. Серед першорядних факторів, що стримують перехід до цього режиму, міжнародні експерти вказують повільний прогрес при проведенні реформ у боротьбі з корупцією. 
За даними опитуван­ня, яке проводилося міжнародною дослідницькою компанією TNS на замов­лення Проектного офісу Національної ради реформ, лише 19,6% населення України вважають, що є активні зміни або є зміни, хоч і повільні, в оновленні влади та антикорупційній реформі. Прогрес виконання задач антикорупцій­ної реформи на 2015 р. експерти оцінюють на 45%. Затримка у створенні Спеціалізованої антикорупційної прокуратури призвела до того, що Антикорупційне бюро не може розпочати проведення розслідувань корупційних правопорушень, хоча вже має готових для цього детективів. Також не виконано вимоги Міжнародного валютного фонду (МВФ) в частині гарантування достатньої незалежності антикорупційної прокуратури, виходячи з того, що законом передбачено відбір антикорупційного прокурора конкурс­ною комісією, сім членів якої призначає парламент, а 4 — Генеральний прокурор (далі — Генпрокурор). У той же час, в законі залишена можливість звіль­нення антикорупційного прокурора Генпрокурором. Також глава антикоруп­ційної прокуратури не зможе самостійно призначити в ході конкурсу антикорупційних прокурорів і всі керівні посади будуть залежати від Генпрокурора. Зважаючи на те, що Антикорупційна прокуратура здійснюватиме процесуаль­не керівництво за всіма кримінальними провадженнями Національного анти­корупційного бюро України, ефективність і незалежність розслідувань високопосадової корупції напряму залежатиме від складу і незалежності антико­рупційної прокуратури. У цій частині не було гарантовано достатньої незалежності антикорупційної прокуратури і, відповідно, не виконано вимоги МВФ, тому потрібно проводити додаткові зміни до закону.
Затримка у створенні Національного агентства із запобігання корупції відтермінувала початок функціонування нової системи фінансового моніто­рингу публічних службовців. Створення (визначення) позасудового механізму з нагляду у сфері доступу до інформації передбачено Антикорупційною стра­тегією на 2015-2017 рр., наразі ще не визначено центральний орган, що здій­снюватиме такий нагляд. До Верховної Ради України не внесено проект Закону про порядок перевірки на доброчесність осіб, уповноважених на вико­нання функцій держави або місцевого самоврядування, хоча це передбачено програмними документами. Досі немає консенсусу щодо такого важливого для ЄС питання, як зняття недоторканності з суддів та народних депутатів.
Формальний підхід до процесу боротьби з корупцією свідчить про те, що державний апарат є розбалансованим і не може ефективно втілювати політичні рішення в адміністративні процедури. Ідеологічний аспект корупції полягає в тому, що у кожного державного службовця є своя політика, відокремлена від державної, що суперечить національним інтересам, які мають відображати соціально-політичні інтереси всієї країни, нації.  
 З наведеного випливає, що національний інтерес може формуватися як результат взаємодії, протидії і конфлікту політичного інтересу держави (правлячого класу, політичної систе­ми) та інтересів громадянського суспільства. При цьому у випадку, коли сус­пільство не в змозі здійснювати дієвий контроль над державою, національний інтерес буде відображати переважно політичні інтереси пануючої еліти. В країнах, де владна еліта залучена в корупційні взаємозв’язки, корупція підри­ває зростання і якість розвитку країни, зокрема, впливає на зростання рівня бідності населення. Більш того, у випадках, коли урядова влада спрямовується на викривлення економічної системи з метою отримання ренти для правлячої еліти, корупція призводить до структурної неефективності всієї економічної системи, що підриває довгостроковий розвиток країни. Науковці пов’язують напряму некомпетентність влади, неефективність її роботи з ідеологічною корупцією. Ідеологічна корупція — це монополізація і обмеження простору у виборі владних рішень. Дана тема мало розроблена, особливо в плані кримі­нально-правового переслідування. Це питання визначення межі між політичними поглядами як переконаннями і державною зрадою як злочином. Ідеологічна корупція міцно пов’язана з кадровою корупцією, а також з еконо­мічною, особливо у формі казнокрадства.
Успішне проведення євроінтеграційних процесів неможливо без подолання корупції, боротьба з якою повинна стати державним імперати­вом в Україні. Ідеологічна корупція спотворює державне управління і є загро­зою національним інтересам. Для її викоренення необхідно підвищити як кримінальну, так і моральну відповідальність політиків, оскільки за наявного стану речей суспільство ніколи не позбавиться вульгарного політиканства, цинічної влади бюрократії, політизованого прагматизму. Потрібно активізува­ти зусилля щодо створення аналітичної бази боротьби з корупцією, задля чого і необхідно проводити широкомасштабні дослідження і опитування, спрямовані на виявлення масштабів і моделей корупції в окремих інституціях, галузях і сферах національного господарства, а також збір, аналіз і оприлюднення ста­тистичних даних про діяльність органів із боротьби з корупцією. Здійснення бажаних антикорупційних звершень повинно відбуватися за активної взаємодії державної влади і громадянського суспільства.

Актуальні проблеми економіки. — 2016. — № 2. — С. 108-114.

Волошенко А. В. 

Необхідність та шляхи запобігання і протидії економічної корупції в Україні 

В сучасній науковій літературі відсутнє однозначне наповнення сутнісних ознак економічної корупції і що більш важ­ливо — організаційно-управлінських засад та механізмів запобігання і проти­дії даному явищу. Сьогодні стало очевидним, що не виробивши і не запустив­ши в дію державні регулятори запобігання і протидії корупції, наша країна не здатна перебороти системну кризову ситуацію.
Необхідно визнати, що державні антикорупційні регулятори досі не стали (попри численні офіційні заяви на всіх владних рівнях про необхідність і важ­ливість боротьби з корупцією) об’єктом і предметом науково-практичного аналізу і передусім фундаментальних теоретичних досліджень. Саме наукове невирішення даної проблеми значною мірою зумовлює ту очевидність, що у вітчизняній економічній теорії досі не склалося узгодженої концепції щодо ролі державних регуляторів у здійсненні ефективної антикорупційної політики.
Зрозуміло, що економічна корупція — це не тільки хабарі, а й інші засоби та форми використання службових повноважень в особистих цілях, передусім з метою одержання неправомірної вигоди. Поняття «хабар» та «неправомірна вигода» різняться між собою тим, що під хабарем розуміють незаконну вина­городу, яка має виключно матеріальний характер, а неправомірна вигода може бути як матеріальною, так і нематеріальною (переваги, пільги, послуги, нема­теріальні активи тощо). Зауважимо, що терміно-поняття «неправомірна виго­да» є одним з ключових у міжнародному і національному антикорупційному законодавстві. Законом України «Про запобігання корупції» закріплено наступне визначення неправомірної вигоди — це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні актини, будь які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.
Здавалося б, українським законодавством уже вироблені превентивні механізми обмежень та заборон, які в своїй сукупності повинні виступати непереборним бар’єром для економічної й побутової корупції. Попри це, ті­ньові домовленості при здійсненні тендерів, рефінансуванні, одержанні субвенцій, дотацій, кредитів, а також пільгових контрактів є звичною практикою. Так, Міжнародна громадська організація, місія якої є боротьба з корупцією — "Transparency International Україна", а також «ПриватБанк», Аудиторська фірма "PriceWaterhouseCoopers" та дослідницька компанія "GfK Ukraine" представи­ли результати спільного соціологічного дослідження «Рівень сприйняття корупції бізнесом». Опитування проводилось серед керівників українських підприємств у лютому-березні 2015 р. і було покликане виявити комплексну картину реального стану справ з корупцією в Україні після подій Революції Гідності. За результатами дослідження, 57,2% опитуваних вважають, що ситуація з корупцією за останні півроку лишилася незмінною, 27,7% відпові­ли, що ситуація погіршилася, 15,1% респондентів відзначають покращення ситуації.
Отже, без формування фундаментальних, передусім, економічних засад переборення таких переконань, зокрема шляхом недопущення подальшого зубожіння працюючого населення, утвердження жорсткої і невідворотної відповідальності ініціаторів корупції, передусім у вищих ешелонах державної влади («корупційних сюзеренів») — дану гостро соціальну проблему вирішити не вдається. І суто заклики чи навіть репресії тут безсилі.
Чинне законодавство передбачає вичерпний перелік осіб, які визнаються суб`єктами відповідальності за корупційні правопорушення. Головним критерієм віднесення до кола посадових осіб, які можуть допускати корупційні діяння і зокрема хабароємні місії, є наявність у останніх керівних, управлінських, контролюючих, організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських, а також судово-наглядових функцій.
Навіть найменше послаблення впливу державних контрольно-регуляторних механізмів на динамічний процес економічного розвитку відразу ж відгукується відчутними негативами — економічна корупція серед яких нині лідирує. При цьому точно визначити момент, коли корупціогенні процеси зароджуються, як свідчить українська дійсність, дуже складно. Тому запобігання корупції здійснюється, як правило, постфактум, «навздогін».
«Запобігання» і «протидія» корупції, хоча й взаємообумовлені і пов’язані явища та процеси, водночас несуть у собі дещо автономні семантичні ознаки, визначення яких принципово важливе для формування і здійснення антикорупційної політики. Адже економічна корупція являє собою системно організоване, ієрархічно побудоване дійство, суб’єкти й учасники якого «владно прикриті» та поінформовані щодо потенційних небезпек і загроз.
Це породжує й актуалізує завдання передусім запобігання корупції. Запобігання — це усунення причин і умов виникнення та поширення даного явища. Тобто на часі розробка державою регуляторних механізмів, які б дозволяли розпізнавати «зародки корупційних метастаз» і таким чином діяти «на випередження». Необхідно визнати, що саме такий підхід є актуальним і водночас надзвичайно складним для практичного вирішення.
Регулятори запобігання та протидії економічній корупції за умови їх ефективного застосування — це один із найважливіших критеріїв дієвості макроекономічній політиці. Однак державні антикорупційні інститути, кількість яких на вітчизняних теренах постійно зростає, все ще не стали пусковим мотиваційним механізмом, по-перше, для своєчасного запобігання і, по-друге, для ефективної протидії корупції в політико-економічному вимірі.
Так, досі не проявили себе належним чином такі державні інститути, на які покладалися великі надії, як Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), а також Агентство з повернення активів, нажитих незаконним шля­хом. Нещодавно Президентом України підписаний Закон України «Про Державне бюро розслідувань». У Верховній Раді України створена так звана «Антикорупційна платформа».
Антикорупційна регуляторність передбачає систему законодавчо-нормативних, організаційних, інформаційних, координаційних, когнітивних ком­понентів та елементів, запуск і дієвість яких забезпечує досягнення поставленої мети. Антикорупційні регулятори мають доказати свою здатність забезпечува­ти бажану результативність щодо запобігання та протидії економічній коруп­ції, чого, на жаль, не відбувається в країні.
Нині стає усе більш очевидним, що спроби застосування у наші дні морально застарілих організаційно-управлінських форм і моделей т.зв. «антикорупційної боротьби» та їх механічної адаптації до сучасних умов не мають ні найменших перспектив щодо реального запобігання економічній корупції. При цьому інноваційні досягнення в нині діючій системі угод і відносин нерідко застосовуються для ефективних маніпуляцій та шахрайства. Так, Бюджет-2016 (особливо щодо розподілу та перерозподілу майбутніх фінансо­вих надходжень) переповнений корупційними ризиками. Підтвердженням цьому є закладені базові параметри його розрахунку: дефіцит — 3,7% ВВП, очі­куване зростання ВВП — 2%, інфляція — 12%, середньорічний курс гривні — 24,1 грн/дол. США. Прагнення знизити дефіцит легко зрозуміти з огляду на стрибок споживчих цін (43,3% у 2015 р.), курсову анемію гривні та лавину ста­тей про розкрадання бюджетних коштів, тоді як запорукою здорових фінансів вважається не тільки баланс доходів і видатків. Економіка виграє й від міні­мальних розмірів самого бюджету. Прикладом тут, звичайно, є США, де доходи/видатки сектора загального державного управління у 2003-2014 рр. стано­вили 30/36% ВВП. В Україні ці показники, крім держбюджету, включають також доходи/видатки місцевих бюджетів і фонди соціального страхування. Їх загальний рівень у 2003-2014 рр. становив 42/45% ВВП. Таке навантаження державних фінансів вважається ледь не головною причиною вітчизняної кризи.
Тому при розробці, а особливо інституціональному втіленні антикорупційної політики повинні обов’язково бути залучені такі державні регулятори, які стануть реальними запобіжниками, що формуватимуть можливості, якщо не ліквідувати, то хоча б відчутно мінімізувати корупційні ризики в національному господарстві. 
Для вітчизняної господарської практики дія об’єктивних економічних законів має бути підкріплена чіткою, сталою і зрозумілою для суб’єктів фінансово-економічних відносин законодавчою та нормативно-правовою базою. Однак нині діючі державні регуляторні органи практично не в змозі перед­бачити і таким чином своєчасно здійснити необхідні упереджувальні заходи щодо запобігання та протидії економічній корупції, зокрема у таких важливих сегментах національної економіки, як грошово-кредитний (банківський) ринок, ринки фінансових послуг, фондові ринки, де спостерігається «розгул фіктивно-спекулятивного капіталу».
Сучасний геофінансовий порядок визначається досить жорсткою конку­ренцією за преференційне обслуговування потоків капіталу, надзвичайною складністю та використанням значного переліку нових фінансових інструмен­тів, різноманітністю операцій, що впливає на особливості формування корупційних ризиків, форми їх прояву та конкретні наслідки.
Саме фіктивно-спекулятивний капітал формує відтворення тіньового капіталу і таким чином посилення корупційних засад всієї економічної системи та її корупційної ентропії. Водночас маємо визнати, що державні регулятори не достатнім чином націлені на відповідні завчасні дії.
Нині є всі підстави стверджувати, що сучасна ринкова інфраструктура підживлює й посилює корупційність фінансово-економічних систем і відно­син. Якщо гривнева емісія здійснюється Національним банком у залежності від придбання (у т.ч. й у формі зовнішнього боргу) вільно конвертованої валю­ти (ВКВ), то таким чином країна-емітент ВКВ привласнює т.зв. «емісійний дохід». Зрозуміло, що за таких умов відчутно неконкурентоздатними стають не лише національні гроші, а й проекти, які створюються на їх основі. Як наслідок — посилюється економічна залежність, утверджуються тіньові відносини. Водночас зростаюча, нічим не обмежена відкритість національної економіки в корупційному середовищі позбавляє суб’єктів господарювання можливості послідовно й адекватно реагувати на назрілі зміни економічної реальності.
Ринкові інновації, які з’являються у результаті фінансової «алхімії» в формі найрізноманітніших і досі невідомих похідних фінансових продуктів, а також їх безпрецедентна мультиплікація породжує кількісну неозорість їх вар­тісно-цінового виміру. Так, за оцінкою окремих дослідників, весь світовий ринок цінних паперів, деривативів, похідних фінансових інструментів та інших фінансових інновацій нині вимірюється астрономічною цифрою — 1500 трлн дол. США.
Дискретна множинність похідних фінансових інструментів, окрім відчут­ного поповнення фінансової сфери фіктивно-спекулятивним капіталом, зумовлює системне маскування економічної корупції. Мусимо визнати, що якраз глобальна інтернетизація зумовлює інтенсивне формування наднаціо­нальних фінансових мегапотоків, які з легкістю проривають узаконені «дамби» державних кордонів і прирікають національні економіки знаходити­ся в глобальній корупційній асиметрії.
Які передумови формування в Україні антикорупційної системи, яка б мала превентивний характер і таким чином запобігала корупційним проявам і явищам?
По-перше, прийняття Кабінетом Міністрів як найвищим органом вико­навчої влади низки підзаконних актів (постанов, розпоряджень), які б пре­вентивно впливали на запобігання економічній корупції в усіх сферах і сег­ментах національного господарства.
По-друге, невідкладно внести принципово важливі зміни до Закону України «Про Національний банк України», звернувши, зокрема, особливу увагу на антикорупційну некоректність ст. 42 (п. 7), якою дозволяється фак­тично тіньова торгівля (без квотування і ліцензування) дорогоцінними мета­лами, золотими і срібними монетами. Важливо скасувати нині чинні ст. 53 і 54 наведеного закону, які легалі­зували абсолютну безконтрольність й непідзвітність центрального банку дер­жави. Таким чином, НБУ, займаючись комерційними операціями і одночасно ігноруючи загальнодержавні проблеми, постійно накопичує та безконтрольно розпоряджається т.зв. «власним капіталом», який не оподатковується .
По-третє, пріоритетність запобіжних антикорупційних заходів повинна закладатися в систему органів місцевого самоврядування.
По-четверте, максимально стимулювати й підтримувати зацікавленість широкої громадськості у заходах щодо своєчасної сигналізації (і таким чином запобігання) щодо корупційних діянь різного роду «посередників» та бюро­кратичного апарату.
Зрозуміло, що запорукою мінімізації проявів корупції є забезпечення належного рівня знань антикорупційного законодавства як публічними діяча­ми і державними службовцями, так і очільниками органів місцевого самовря­дування та представниками бізнесу. Усвідомлення невідворотної і жорсткої відповідальності за участь у корупційних угодах усіх агентів і суб’єктів відчут­но зменшуватиме ризики і прояви корупційних діянь в країні.

Актуальні проблеми економіки. — 2016. — № 3. — С. 55-65.

Купчанко В. 

Антикорупційна програма юридичної особи 

Запобіганню корупції в діяльності юридичних осіб присвячено розділ X Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VIІ (далі — Закон № 1700).
Юридичні особи, їх керівники (засновники, учасники) зобов’я­зані оцінювати корупційні ризики та вживати заходів, необхідних для запобігання корупції у своїй діяльності.
Посадові та службові особи юридичних осіб, інші особи, які виконують роботу та перебувають з юридичними особами у трудо­вих відносинах, зобов’язані:
не вчиняти та не брати участі у вчиненні корупційних право­порушень, пов’язаних із діяльністю юридичної особи;
утримуватися від поведінки, яку можна розцінити як готовність вчинити корупційне правопорушення, пов’язане з діяльністю юридичної особи;
невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки підбурення до вчинення корупційного правопорушення, пов’язаного з діяльністю юридичної особи;
 невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією право­порушень іншими працівниками юридичної особи або іншими осо­бами;
невідкладно інформувати посадову особу, відповідаль­ну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівни­ка юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів.
З метою запобігти корупції юридичні особи можуть приймати антикорупційні програми — комплекс правил, стандартів і проце­дур щодо виявлення, протидії та запобігання корупції у діяльності юридичної особи
Змінами, внесеними Законом № 1700 до статей 22 та 24 Господарського кодексу України, визначено, що суб'єкт господарювання державного та комунального секторів економіки запроваджує антикорупційну програму в порядку, визначеному законом.
Антикорупційну програму затверджують після колективного обговорення з працівниками юридичної особи. Текст антикоруп­ційної програми має постійно перебувати у відкритому доступі для працівників юридичної особи. Положення щодо обов'язковості до­тримання антикорупційної програми включають до трудових дого­ворів, правил внутрішнього розпорядку юридичної особи, а також, за потреби, до договорів, які укладає юридична особа.
Відповідно до частини 5 статті 62 Закону № 1700 у кожній юридичній особі, законодавчо зобов’язаній затверджувати антикорупційну програму, має бути призначена особа, відповідальна за реалі­зацію антикорупційної програми.
Зміст антикорупційної програми юридичних осіб, для яких її за­твердження є обов’язковим, визначений частиною 1 статті 63 Зако­ну № 1700. 
Антикорупційна програма юридичної особи може, зо­крема, містити:
вичерпний перелік та опис антикорупційних заходів, стан­дартів, процедур та порядок їх виконання (застосування), зокрема порядок проведення періодичної оцінки корупційних ризиків у ді­яльності юридичної особи;
норми професійної етики працівників юридичної особи;
умови конфіденційності інформування Уповноваженого пра­цівниками про факти підбурення їх до вчинення корупційного правопорушення або про вчинення іншими працівниками чи особами корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень;
процедури захисту працівників, які повідомили інформацію про корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення;
процедуру інформування Уповноваженого працівниками про виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів, а також порядок врегулювання виявленого конфлікту інтересів;
порядок проведення індивідуального консультування Упо­вноваженим працівників юридичної особи з питань застосування антикорупційних стандартів та процедур.
Національне агентство розробляє типову антикорупційну програму юридичної особи.
Державною програмою щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015- 2017 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 265, передбачено:
затвердження щороку до 1 квітня антикорупційних програм та призначення уповноважених осіб на державних підприємствах, у господарських товариствах (у яких державна частка перевищує 50 відсотків);
надання Національним агентством методичної допомоги у затвердженні антикорупційних програм на державних, комуналь­них підприємствах, у господарських товариствах (у яких державна частка перевищує 50 відсотків);
проведення Національним агентством із залученням інших центральних органів виконавчої влади перевірки (під час перевір­ки відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування) дотримання Закону № 1700 в частині затвердження та виконання антикорупційних програм на державних підприєм­ствах, у господарських товариствах (у яких державна частка переви­щує 50 відсотків).
Національне агентство також має затвердити методичні рекомендації щодо запобігання корупції у приватному секторі та забезпечити (разом із бізнес-омбудсменом та Мінекономрозвитку) проведення тренінгів для уповноважених з антикорупційних програм осіб. 

Держзакупівлі. — 2016. — № 3. — С .29-34.

Яременко С.,  Яременко О. 

Національне антикорупційне агентство: чого чекати від нової антикорупційної інституції

Національне агентство з питань запобіган­ня корупції (далі — Агентство) Уряд створив своїм рішенням (постанова КМУ «Про утворення Націо­нального агентства з питань запобігання корупції» від 18.03.2015 р. № 118).
Питанням, пов'язаним з організацією утво­рення, статусом, забезпеченням діяльності та по­вноваженнями Агентства, приділено цілий розділ Закону — розділ II: Національне агентство з питань запобігання корупції.
Агентство утворено як центральний орган виконавчої влади із спеці­альним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Це колегіальний орган, до складу якого входить п'ять членів. Основною формою роботи Агентства є за­сідання, що проводяться не рідше одного разу на тиждень. Рішення Агентства приймаються більшіс­тю голосів від його загального складу.
Цікавою деталлю, що заслуговує на увагу, в основу якої покладено аналіз світового досвіду, є гарантії незалежності Агентства, визначені у ст. 9 Закону. Так, незалежність Агентства від впливу чи втручання у його діяльність, зокрема, гарантується:
спеціальним статусом Агентства;
особливим порядком відбору, призначен­ня та припинення повноважень членів Агентства. У цьому аспекті слід відмітити, що процедура обрання та призначення члена Агентства прописана у ст. 5 Закону. У цій же статті наведено перелік десяти випадків, у яких достроково припиняються Кабінетом Міністрів України повноваження члена Агентства:
1) призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою;
2) досягнення шістдесяти п'яти років;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я відповідно до висновку ме­дичної комісії, що створюється спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;
4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно від­сутнім чи оголошення його померлим;
5) набрання законної сили обвинувальним ви­роком суду щодо нього;
6) припинення ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;
7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням, відставки;
8) відмови від прийняття присяги державного службовця;
9) смерті;
10) набрання законної сили рішенням суду, яким встановлено систематичне порушення вимог цього Закону, якщо відповідні порушення не міс­тять ознак злочину;
особливим, встановленим законом поряд­ком фінансування та матеріально-технічного за­безпечення Агентства. Зокрема, фінансове забез­печення Агентства здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Агент­ства за рахунок будь-яких інших джерел забороня­ється, крім випадків, передбачених міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, або проектами між­народної технічної допомоги. У Державному бю­джеті України видатки на фінансування Агентства визначаються окремим рядком на рівні, що забез­печує належне виконання повноважень Агентства. Агентство є головним розпорядником коштів Дер­жавного бюджету України, що виділяються на його фінансування. 
належними умовами оплати праці членів та службовців апарату Агентства, визначеними цим та іншими законами. Так, посадовий оклад члена Агентства складає 19,5 мінімальних заробітних плат (наразі це становить 28 275 грн.), посадовий оклад службовця апарату Агентства встановлюється на рівні відповідних категорій посад Секретаріату Ка­бінету Міністрів України. Заробітна плата членів та службовців апарату Агентства складається з поса­дового окладу, надбавки за вислугу років, доплати за ранг, премії та інших надбавок, встановлених за­конодавством про державну службу;
 прозорістю його діяльності. До повнова­жень Агентства, зокрема, належить інформування громадськості про здійснювані ним заходи щодо запобігання корупції. Контроль за витрачанням Агентством коштів здійснюється Рахунковою па­латою шляхом проведення аудиту один раз на два роки. Крім того, Законом передбачено громад­ський контроль за діяльністю Агентства, який за­безпечується через Громадську раду при Агентстві, що утворюється і формується Кабінетом Міністрів України з 15 осіб на підставі результатів конкурсу. Громадська рада затверджує щорічні звіти про ді­яльність Агентства, які після затвердження опри­люднюються на його офіційному веб-сайті.
 Наступний блок, який доцільно запропонувати читачам, — це безпосередні повноваження та права Агентства, які об'єднаємо у такі напрямки:
Формування та реалізація антикорупційної політики.  До основних повноважень та прав Агентства у цьому напрямку можна віднести зокрема:
розроблення проектів нормативно-право­вих актів з питань антикорупційної політики;
розроблення проектів Антикорупційної стратегії та державної програми з її виконання, здійснення моніторингу, координації та оцінки ефективності виконання Антикорупційної стратегії;
підготовка та подання в установленому за­коном порядку до Кабінету Міністрів України про­екту національної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики;
погодження антикорупційних програм державних  органів влади Автономної Рес­публіки Крим, органів місцевого самоврядування, розробка типової антикорупційної програми юри­дичної особи;
координація в межах компетенції, методичне забезпечення та здійснення аналізу ефективності діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції;
організація проведення досліджень з пи­тань вивчення ситуації щодо корупції;
затвердження переліку посад з підвищеним корупційним ризиком;
право одержувати за письмовими запитами інформацію, необхідну для виконання покладених на Агентство завдань, від державних органів, орга­нів влади Автономної Республіки Крим, органів міс­цевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань;
право затверджувати методологію оціню­вання корупційних ризиків у діяльності органів влади, проводити аналіз антикорупційних програм органів влади та надавати обов'язкові для розгляду пропозиції до таких програм.
Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядуван­ня, фізичні та юридичні особи зобов'язані надава­ти запитувані Національним агентством документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту. 
Забезпечення дотримання правил етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. У цьому напрямку Агентство:
здійснює моніторинг та контроль за вико­нанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на ви­конання функцій держави або місцевого самовря­дування, та прирівняних до них осіб;
надає роз'яснення, методичну та консульта­ційну допомогу з питань застосування актів законо­давства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб;
у випадку одержання від особи повідом­лення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз'яснює такій особі порядок її дій щодо врегу­лювання конфлікту інтересів;
має право вносити керівнику відповідного органу, підприємства, установи, організації приписи про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, усунення таких порушень, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності;
має право отримувати від осіб, уповноваже­них на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, письмові пояснення з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення пра­вил етичної поведінки, запобігання та врегулюван­ня конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених Законом;
має право складати протоколи про адмі­ністративні правопорушення, пов'язані з врегулю­ванням конфлікту інтересів, застосовувати перед­бачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Здійснення заходів фінансового контролю. Для забезпечення реалізації цього напрямку Агентство:
забезпечує ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на вико­нання функцій держави або місцевого самовряду­вання;
забезпечує відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Агентства;
проводить контроль (своєчасність подан­ня, правильність та повнота заповнення, логічний та арифметичний контроль) та повну перевірку де­кларацій;
інформує суб'єктів декларування, які не по­дали декларацію, про факт неподання декларації з одночасним інформуванням керівника органу (установи), де працює відповідний суб'єкт декла­рування, та спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції;
має право отримувати від осіб, уповноваже­них на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, письмові пояснення щодо досто­вірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлен­ня відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на ви­конання функцій держави або місцевого самовря­дування;
у разі виявлення за результатами моніто­рингу способу життя ознак корупційного право­порушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, інформує про них спеціально уповно­важені суб'єкти у сфері протидії корупції;
має право складати протоколи про адміні­стративні правопорушення, пов'язані з порушен­ням вимог фінансового контролю, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Здійснення контролюючих повноважень. У цьому напрямку Агентство, зокрема, має право:
1. проводити перевірки організації роботи із запобігання і виявлення корупції в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, зокре­ма щодо підготовки та виконання антикорупційних програм;
2. звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-право­вих актів, індивідуальних рішень, виданих (прийня­тих) з порушенням встановлених цим Законом ви­мог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення;
3. ініціювати проведення службового розслі­дування, вживання заходів щодо притягнення до від­повідальності осіб, винних у вчиненні корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, надси­лати до інших спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції матеріали, що свідчать про факти таких правопорушень;
4. проводити за власною ініціативою антикорупційну експертизу проектів нормативно-право­вих актів, що вносяться на розгляд Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України;
5. здійснювати періодичний перегляд законо­давства на наявність у ньому корупціогенних норм та надавати Міністерству юстиції України пропози­ції щодо включення їх до плану проведення антикорупційної експертизи.
Крім того, Агентство формує та веде Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення, і за­безпечує оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті відомостей з цього Реєстру протягом трьох робочих днів після їх внесення до реєстру.
Взаємодія з особами, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції. До основних повноважень та прав Агентства цього напрямку належать:
забезпечення умов для повідомлень їх працівниками про порушення вимог цього Закону іншою особою, зокрема через спеціальні телефон­ні лінії, офіційні веб-сайти, засоби електронного зв'язку;
здійснення співпраці з особами, які добро­совісно повідомляють про можливі факти коруп­ційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону (викривачі), вживання заходів щодо їх правового та іншого захисту, притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні їх прав, у зв'язку з таким інформуванням;
здійснення постійного моніторингу вико­нання закону у сфері захисту викривачів, проведення щорічного аналізу та перегляду державної політики у цій сфері.

Держслужбовець. — 2016. — № 6. — С. 25-28.

Підготувала: Ю. Щеглова