Духовність людини. Сергій Миколин

СЛОВО ДЛЯ ЧИТАЧА

Книга «Духовність людини» є однією з дванадцяти книг автора і самою назвою визначає основу пізнання – душу людини. Коли людина фізично хвора, то, зазвичай, вона займається самолікуванням чи іде до лікаря. Але коли в нас болить душа, то куди ми йдемо? Ось розглядом цього питання ми займемося разом із вами. Починаємо читати і діяти: вибираємо те, що вам підходить і не впадаймо в розпач, не дозволяймо щоденній суєті позбавляти вас радісної подорожі в житті і свободи дій. Ця книга раптово не вилікує всі ваші душевні страждання і хвороби тіла, але допоможе визначитися впізнанні причин їх появи, буде істинним провідником в житті, дієвою підтримкою в пізнанні своєї суті, своєї душі. Це хороші матеріали для лікарів, керівників трудових колективів, вчителів, психологів, і взагалі всіх, хто так чи інак доторкується у своїй роботі з психічною енергією людини, хто відчуває докори сумління, хто ввійшов в полосу проблем. При написанні книги ми зробили спробу охопити проявлені і не проявлені дії людини, як частину однієї единості Всесвіту на фоні суспільних і природних відносин. 

Читаючи ці книги, ми здивовані, що ці знання нам знайомі до певної міри і про деякі нам доводилося читати в святих книгах, в інших книгах, наповнених людською мудрістю, але коли нам вдається подивитися на свої вислови, думки і справи зі сторони, то і ми в деяких моментах кожен поступає мудро. В мудрості ми є духовними, релігійними, розуміючими себе і оточуючий Всесвіт, починаючи від відстаней осяжних оком, чуттям запаху і слуху… до безмежності. Всі священні книги, як і всі книги — це розклад руху поїздів для внутрішньої подорожі. Самі вони не є внутрішньою подорожжю, знаймо. Вони дорожні покажчики життя, які попереджають про небезпеку в наступних наших діях чи підказують нам про правильність життєвих поступів. 
Ми в цій книзі не будемо давати означень, що таке Дух, Духовні енергії, Духовність, Душа. Ці слова є тільки нашим розумінням, нашим розумінням змістовної їх наповненості і написані в години натхнення того, що нам відкрилося. Істинність цих слів в їх буденності сенсу. Книга нічого нового не дасть і не додасть нам — ні до інформації, ні до переконань, ні до нашого способу дій. Можливо, функція цієї книги — допомогти прибрати те, що відокремлює нас від істини про те, ким ми вже є, і що ми вже знаємо в самій глибині своєї істоти. Можливо, вдасться розкрити і проявити той вимір внутрішньої глибини, що вже є в нас. Не читаємо тільки одним умом. У процесі читання пильно спостерігаємо за відчуттями, за сприйняттям, що виходить із нашої глибини — тоді робимо маленьку паузу для усвідомлення себе, бо ці відчуття говорять про відкриття в собі сплячих знань. 
Ми не шукаймо в книзі будь яких спонукальних ідей, теорій, вірувань, інтелектуальних дискусій, бо будемо розчаровані. Іншими словами, якщо ми шукаємо їжу для ума, то не знайдемо її. Більш того, ми упустимо саму суть цієї книги, яка не в її словах, а в кожному з нас. Добре, якщо ми будемо пам'ятати і відчувати це під час читання. Слова — не більше ніж покажчики. Те, на що вони вказують, можна відшукати в світі думок, але лише всередині власного виміру, що набагато глибше і нескінченно більше думки. Таким чином, коли під час читання ми відчуємо, що в нас розливається внутрішній спокій, — це буде означати, що книга робить свою справу і виконує функцію духовного очищення, вона нагадує нам про те, хто ми є, і вказує нам дорогу додому, дорогу до витоків духовності. Це не така книжка, яку слід прочитати від початку до кінця і відкласти в сторону. Живемо з нею, беремо її частіше і, що набагато важливіше, частіше її відкладаємо. Ми усвідомлені в тяжкості сприйняття слів і тим більше смислу. Багато читачів будуть відчувати, що після кожних кількох рядків їх абсолютно природним чином буде тягнути зупинити читання, зробити паузу, відображаючи прочитане і занурюючись в його усвідомлення. Всякий раз, коли таке буде траплятися, набагато корисніше перервати читання, ніж продовжувати його. Нехай ця книга робить свою роботу, нехай вона пробуджує нас, нехай витягує нас із старої колії нескінченно повторюваного і обумовленого мислення. 
Перетворення людської свідомості більше не є розкішшю, тобто тим, що доступне лише декільком індивідуумам. Сьогодні дуже багато подібної літератури. Але затребуваність в ній не вичерпується, якщо тільки людство не жадає самознищення. В даний час відбувається як стверджувальне поширення старого мислення, так і зростання нового. Парадоксально, але все на світі стає одночасно і краще і гірше, хоча те, що стає гірше — помітніше, тому що воно має вікові суспільні корені, має технічні можливості, має можливості вносити багато шуму в нашу музику житія. Починаємо читати ці слова в тиші і співналаштованості. Цей внутрішній спокій оберігає і перетворює наш світ.

Якщо ви відкрили цю книгу, то, видимо, її назва Вас зацікавила, або принаймі не злякає при прочитанні наступних абзаців чи певної частини тексту. Ми з легкістю читаємо про життя, про любов, про пригоди, які насичені зовнішніми сприйняттями, однак, коли питання піднімаються такі, які стосуються внутрішнього, потаємного, особистого, і водночас, маловідомого, то це виявляється в тиші прочитання нам відомим в деякихмісцях, а в деяких нам хочеться заперечити, а то і віднести до неймовірного чи до категорії вигадки. Декому видається, що вони є такими спеціалістами в розумінні себе, у знанні своїх можливостей в питаннях організації свого життя, що вони просто не можуть прийняти повчання інших. Ми таких завдань перед собою не ставимо, бо кожен іде в житті своєю дорогою, хоча деколи робимо спроби для певних змін в своєму житті, щоб наповнити його щастям, хочемо показати свою доброту, хочемо показати свої матеріальні статки. Скажемо більше, що до написання, під час написання і після написання ми і далі залишилися в стані пошуку і в можливостях сприйняття навіть уже написаних повчань. Трудність в тому, що це наше «Я» досить складне і теж не пізнане нами, однак і з ним нам не хочеться розлучатися одномоментно. Можливо ці рядки допоможуть зрозуміти його доцільність, його потрібність і його шкоду в нашому житті. 
Ці писані думки на папері (хоч і не всі) пишуться, щоб дати поштовх для пошуків, наситити інтуїтивну духовну допитливість, чи підтвердити, що ви так само міркуєте і вже давно. Можливо, Вам хоча б в одному абзаці зустрінеться подібна ситуація, що була, чи є, то розгляньте її ширше і побачите свої можливості жити щасливіше. Удачі Вам! 
Ці писані слова спрямовані Сущим саме Вам, і перш за все вам. Не залучаймо до обговорення інших, бо в інших це розуміння і усвідомлення — їх слово, їх думки, їх оцінка, їх інтонація уже є нашими. Звісно порадити можна, почитати можна, але слід знати, що в них будуть свої погляди, своє сприйняття. А якщо вам здається, що це теж до вас не відноситься, тоді це відноситься до вас без сумніву і абсолютно. Завжди, коли вам хочеться зробити для себе виняток, будьте обережні. Бо все, що добре, то воно не усвідомлює саме себе, воно невинне; його слід пізнавати уважніше. Так облаштована кожна людина при контакті з людиною, з словом, з дією.

Кожне слово в цій книзі, здавалося б, всього лише носій інформації, але можливо, носій вже нового сенсу. Ось чому ми просимо читати дуже уважно. Бо від цього залежить повнота розуміння сенсу цих слів. Сенс ми сприймаємо, як дію. Дія є рушієм життєвих і духовних процесів. Пізнаючи смисл слів, але в підсумку будьте готові відмовитися від будь якого сенсу. Тоді ваша цілісність і заявить про себе і ви відкинете ці слова і цю книгу. Знаємо, що богата людина може відмовитися від свого багатства, але бідна не може. Щоб відмовитися від чогось, нам необхідно спочатку мати його. Якщо ви пройдете усвідомлено це осмислення, то це вже буде ваш досвід — життєвий досвід і особистий досвід.

А читаєте Ви цю книгу теж не випадково, вона направлена Вам Сущим для прочитання, розуміння і сприйняття на прохання Вашої Душі, а якщо ум проявляє незадоволення, проявляючи в нас втому, роздратованість, тимчасову незгоду, то тільки розуміння того, що це для нас прислано цю книгу і ми маємо її прочитати до кінця і тільки таке усвідомлення зможейого умиротворити. Можливо не цей абзац потрібен зараз, а він знаходиться в середині, чи в кінці книги, або ці знання знадобляться тоді, можливо через роки, коли ми не матимемо цієї книги біля себе. Вона вже є духовним нашим провідником по життю, а з метою утвердження в довірі, то ми зразу ж згадуємо, чи були подібні ситуації в нашому житті, а потім і згадуватимемо про ці рядки, які підтвердять деякі життєві нюанси в майбутньому і таким способом ми набуваємо новий життєвий досвід. Так ми починаємо розуміти, що цю книгу ми захочемо прочитати декілька разів і в цьому стані порадимо прочитати своїм друзям, колегам. Вам захочеться в такому стані поділитися навіть своїм досвідом, відчуттями як своїми – і це є правдою. 

Ця книга — це те, що відкрилося нам на цьому короткому шляху життя і якщо ці слова зачепили струни Вашої Душі, то нам приємно від цього подвійно. Але спочатку вони окрилили нас, а потім настав період гіркоти пізнання, бо реальне життя потребує додаткової енергії для розуміння природи людського життя-буття, яка відкрилася нам своїм різнобарв’ям. І що характерно, що повернутися до старого розуміння життя і попереднього способу життя вже майже неможливо, бо побачений, відчутий шлях пізнання є шлях в одну сторону, який веде до Сущого. Ми так чи інакше йдемо до нього, але дане пізнання є автострада для відчуття швидкості наближення з безліччю природних прекрасних краєвидів і місць для відпочинку, праці та ігор. І сміливо беріть від життя все, що Вам сподобається на цій автостраді. У підсумку народжується відчуття небажання повертатися до колишнього способу життя.
В таких нас, які живуть пристрасно з вірою в краще життя сьогоднішнє, чи загробне зароджуються ідеї його реалізації і вони починають ці ідеї реалізовувати, зважуючи обставини, аналізуючи можливості, але часто густо появляються проблеми. Проблеми не складно вирішувати, коли знаєшпричини, які породили їх. Однак, коли ми їх не бачимо, чи не чуємо, навіть коли вони в нас під носом, як та люлька, то тут нічим не зарадиш. А порада така: заспокоймося і озирнімося і побачимо, чи почуємо підказку, як вирішити наявні проблеми. Про це і написана дана книга. Хоча немає універсальної інструкції. Мищасливі, що у нас появилась така можливість: нести всьому світу цю філософію радості, мудрості і духов­ності, яка була дарована нам в стані творчого натхнення і написана для передачі всім.
 На перших порах ми не зможемо уникнути спротиву в собі і уявного спротиву від інших, але зразу ж при читанні книги, відчувши приплив енергії і побачивши, що життя змінюється в кращу сторону і це буде тим стартом від якого ви вже не відмовитеся – душа прийме ваші дії – і це основне.
Ми маємо навчитися постійно без зайвого напруження відчувати в собі присутність двох життєстверджуючих начал – духовного і фізичного. Водночас зазначимо, що ми маємо пам’ятати про те, що духовне начало є визначальною частиною нашої присутності на планеті, а фізична частина нашого єства є перехідною і мінливою, але вкрай необхідною на етапі індивідуальної еволюції нашої сутності.
Хоча наш ум почне продукувати хвилювання, ознаки невпевненості і роздратування аж до такої степені, що у вас появиться бажання закинути цю книгу подалі, чи позбутись її у вигляді подарунку комусь – і це теж буде прекрасно. Якщо ви відчули щось таке, то тепер знаєте, що десь в умі у вас є сильний спротив, який перешкоджає вашим змінам в житті, яких вже захотіла душа. Виходить, що одна наша частина в уособленні Душі, Совісті і Справедливості хоче всією вашою Душою і всією своєю Любов’ю таких змін, а інша в уособленні життєвого досвіду, суспільних настанов і ума чинитиме спротив. 
Заспокойтеся, чи з часом заспокоїтеся і прийде до вас розуміння того, що ця книга попала вам не випадково, чи не випадково ви її подарували в своїй гарячці друзям, щоб потім у спокої була можливість знову її прочитати. Бо жити красиво і щасливо нікому не заборониш, а тут є шанс на творення (созиданіє) такого життя для себе і рідних, і коллег, і сусідів своєю присутністю – тільки нікому не розказуйте і нікого не навчайте. Зробіть перерву після прочитання перший раз, хай заспокояться розбурхані емоції і поговоріть самі з собою. Не поспішайте, ввійдіть в стан спокою і бажання відродиться. Бо хто не хоче легше жити, мати улюблене заняття і мати час для реалізації творчих задумів? Ви таких бачите?… 

Наша книга висвітлює інший процес очищення в усвідомленості через свої спостереження і відчуття. Це індивідуальний шлях, який сприяє безболісному розвитку себе та інших, не входячи в проблеми, а починаємо усвідомлення їх при появі і таке розуміння дає можливість зберігати енергії, допомагає не створювати негативу в собі і для навколишнього середовища. І якщо у Вас постало питання вибору — вибирайте, але дійте. Таким чином ми ефективно розвиваемо свою душу, а відповідно і умови життя будуть влаштовувати нас. Окрім цього ми не напружуючись збільшуємо випромінення духовного позитиву в простір. Вчіться жити в радості і достатку, а не в смутку і стражданнях. 
У наших руках сьогоднішнє і майбутнє, тому що не позбувшись нетерпимості в собі, не можемо складати майбутнє. Неможливо просувати дух, не складаючи звершуваності, не розвиваючи його. Ми можемо багато читати, але мало прикладати у своє життя. Так, можна зайняти ум читачів, але слід залучити їх, пробуджуючи для руху вперед. Знаючий не забороняє читати різні книги. Кожен, хто боїться читати буде обмежувати, утримувати себе від можливості пошуку добра у всякому його вигляді. Ця щедрість, цей поклик духу до пошуку необхідний. Той, хто не хоче навіть вислухати, вже побоюється чогось (страшно). Така відкритість Духа вимагає широких воріт та якнайшвидших крил для вільного польоту, бо свобода не має страху. Духовнісь дюдини, як та океанічна капля в духовності Всесвіту.

Дійсно досить важко в такому монолозі донести до читача цю духовно пізнавальну тематику знань. Вона важка не тільки для сприйняття, хоча в тексті і застосовано притчі, вірші, анекдоти і інші історії для полегшення сприйняття. Ці відступи водночас і не є відступами – вони дають можливість більш точно і глибше розкрити тему книги. Однак саме написання в стилі монологу важке не тільки для читача, а і для упорядника. Цьому є підтвердженням попередні книги. Бо коли пишеш своє сокровенне, то набігає воно не логічно, а як летючий листок, чи відкрита панорама з вікна літака: тут одна картина, а через хвилину інша. При написанні книги була спроба розділити цей монолог на частини : дух, душа, енергія, психіка, ум, розум, знання, свідомість, щастя, доброта чи з іншими визначеннями духовних якостей життя єства, як носія цих означених категорій, із-за такого тісного взаємопереплетення. Це створило до певної видимої повторюваності в окремих частинах. Можливо так воно і має бути означене в цій єдності, але повторюваність слів чи групи слів іде не від їх повтору, а від контексту думки в реченні чи в абзаці. Та по закінченні виявилось, що нам це не вдалося виокремити частини, однак і викласти в суцільному тексті теж практично не вдалося. Все таки розділяти легше по старих звичках, ніж об’єднувати ці сокровенні пізнання, ці Божі послання. Прийміть, як є.
Ми писали, не дотримуючись логічного викладу думки у завершеності; не дотримувалися порядку, передбаченому при написанні тих писаних новел суспільних наук чи як при написанні художніх шедеврів; а скорше за все по наітію Духа і для пізнання духовних якостей іншими в комусь і в собі. Знаємо, що там де немає логічного чи системного викладу, немає завершеності в абзаці, то там є свобода для міркувань тому, хто читає і нехай йому буде приємно завершити власну думку, яка була в ньому більш зрілою, більш наповненішою. Бо саме думка того, хто писав від свого єства, може чулася ним в іншій єдності, в іншому змістовному наповненні, можливо більш життєво глибше чи ближче до джерел духовного. Бо самі намагання окреслити план, самі намагання в донесенні до читача думки можуть знищити цим порядком головне – чуттєве. Можливо, в цих не зв’язаних в певну систему слів і речень укладачем чи автором бачиться грядуще, як той ритм у звуках очікуваного морського шторму, але і кожна хвиля у спостережливості дасть нові пізнання, а щось відкине чи добавить. Бо створюється ілюзія змішання вод глибинних і поверхневих; нашого життєвого досвіду і чуттєвості звуків предків із серця свого. 

Сказано: «Хто вірить будь якій системі, той вигнав із серця свого любов!Більш прийнятні нетерпимості чуттєві, чим розсудку:…»

Ось так наші думки наповнюють наше життя словами в спілкуванні і діями у творінні. Можливо, ми своїм викладом думки не задоволимо всіх читачів, бо ми не ставили мети такої і в даній тематиці для опису чуттєвості духовного, для опису способів і методів усвідомленого сприйняття матеріального і суспільного можна взагалі зайти в джунглі слів чи бути визначеними словами укладача. А тому деякі неясності можуть бути описані в іншому абзаці чи в іншій книзі без вмотивованих пояснень тих чи інших доцільностей. Однак пізнати описувані знання в цій книзі не просто – для цього слід прочитати всі дванадцять книг, хоча у стиснутому вигляді дана тематика описана в книгах «Розмова двох» і «Дорогами життя». Перша книга написана з технічними помилками, без дотримання логічності донесення частинки пізнаного, але упорядник на сьогоднішній день згоден на залишенні в такому вигляді, для розуміння тієї поспішності в написанні і того неусвідомленого напливу такої кількості знань про людину і її світ. 
Поряд з цим запрошуємо до обговорення для доповнення в розвитку і для пізнання даної теми глибше і точніше, щоби полегшити можливості в прийнятті самих знань іншими, як до певної міри на шляху переосмислення, на шляху погодження духовного з життєвим досвідом. Однак, скажемо, що вони йдуть напряму до Душі і наше слово теж є покликом для оголошення суті читаючому на прохання його Душі, тому в цьому плані в слові є більша енергія. Ця енергія більш активніша, бо йде напряму від джерела енергії нашого єства – від Душі. Так іде, коли наш ум усвідомлений цього, бо, зазвичай, ми своїм умом при говорінні озвучуємо слова на прохання Душі інших, а коли ми озвучуємо слова від свого ума, то його енергія йде в більшості випадків не від Душі, а від суспільства, від тих суспільних моральних установок, від бажань утвердитися в цьому суспільстві. Тому наші слова від нашого ума досить часто йдуть загрязненими і негативними. Слідкуймо за чистотою слів. Чистота йде від любові і повного звільнення від очікуваних вигод і суспільних успіхів. 

«О граматик! У віршах моїх не шукай шляхів, шукай хоча б їх наявність» Поль Клодель

 Якщо Ви прочитали ці перші абзаци і у Вас виникають заперечення, певна незгода, то ви уже на дорозі пізнання. Ви на підсвідомому рівні знаєте ці істинні знання, але єство своїм умом ще опирається. Бо істинність є якби якимось еталоном складеним нашим умом, але в житті немає еталонів – у кожного своя дорога до пізнання. Однак Ви почнете шукати в собі контраргументи. І на цьому шляху духовних пошуків Ви все одно будете приходити і до цих визначень. Бо не можна фізично пояснити непізнаване. Його і так багато в нашому житті. Ми даємо визначення зі свого досвіду, а таких досвідів мільярди. Ми і Ви можемо заспокоїтись прийнявши і заперечивши наші і свої пізнання. Тоді зникне тривога, тоді зникне боротьба і та марновитратна діяльність. 
 Ми не можемо дати сталу методологію, ми можемо вказати на напрямок, на один метод, який і збудить у Вас пошуковця і Ви однозначно знайдете свій шлях в житті, як оптимальний. Творчих Вам пошуків.
Ми, людство, майже всі, живемо в глибокій ілюзії. В ілюзії мрій і надій; в очікуванні кращого майбутнього, і найперш у завтрішньому дні. По своєму суспільному психічному станові людина, така як є, не може жити без самообману і цей свій самообман продукує в суспільство, як норму життя. Це слід дуже тонко зрозуміти читаючому, бо без такого розуміння, без такого підходу, ми не зможемо адекватно прийняти ці гіпотези і не зможемо ввійти в таку область пізнання людської духовності і людських можливостей.Така впевненість в цих ілюзіях життя полягає в тому, що це підтверджується життям через наші органи відчуттів при наявності певної інформації в нашій пам’яті і здібностях нашого ума визначати їх корисність, вигоду при невеликому співставленні і певних висновках. Якщо слова з цього абзацу утвердили Вас в такому розумінні життя, то відкладіть цю книгу в сторону і не торкайтеся неї. Хай буде спокій у Вас і у Вашому оточенні.
Творчого Вам натхнення в пізнанні Духовного!

 «То Вищий Дар –
Уміти словом відігрити.
Знайти для кожного – своє,
І з розумінням промовчати –
 Та це вже для себе…
Ми різні всі,
Та в тому й вища Суть,
Що Душу зрозуміти зможе
Лиш той. Хто вміє доброту ділить…».
А.Волошина.

ДУХ. ЕНЕРГІЯ. ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ.

Психічна енергія людини і психічна енергія Космосу.

Для розуміння смислового слова Дух, ми створили окремий розділ, щоб показати суть духовних енергій і показати те наповнення цього прекрасного слова, яке вживається нашим суспільством. Його вживають в більшості випадків в оманливому розумінні. Природа нашої брехні походить від невидимого, неусвідомленого, не пізнаного, що і змушує боятися деяких висловів. Ми починаємо лякатися слова — дух, хоча тепер знаємо, що це відомий стан матеріалізованої енергії. Ми лякливо уникаємо слова — творець, хоча добре знаємо, що кожне матеріальне утворення має свого творця. Брехня і страх — погані порадники, але і вони кимось сказані, тобто мають «творця». Знаємо, що щастя, любов, доброта, мир, злагода є дари всім, всім, всім, і вони є їжа духу, і є його складова. І вони є основою невидимої енергії. Ця сукупність цих умовно названих енергій і складають основу життя-буття вже як матеріалізована пізнана енергія.
Також у цьому розділі коротко розглянемо діяльність людини: для чого вона покликана?; джерело зародження її, як приймача, творця і передавача енергій і їх прояв в русі цих певних видів енергій Всесвіту. На підставі психічного стану єства (душевних відчуттів і реакції ума на інформацію від органів сприйняття тіла з бажаннями біологічного виживання і бажаннями-потребами його соціального розуміння життя) збуджується енергія руху думки, слова. Така енергія народжується від зовнішніх чинників, які ми обумовлюємо словом –ДУХ, і наша сутність, яка розміщена в тілі людини поряд з тими енергіями, обумовленими в слові — ума, отриманими від суспільства і його установок в прийнятті і баченні всього проявленого, що в сукупності є творцем цих енергій, які поширюється в зовнішній простір. Духовна енергія душі виростає з основ духовності єства і є основою його духовного росту.
Бог — це органічна єдність життя. Бог — це та енергія, яка з'єднується разом і складає ту цілісність в якій ми живемо і творимо. Наше розуміння залишається на тому рівні, на якому ми знаходимося. Якщо хтось каже, що немає Бога, то він просто ще не пізнав своє буття, як єдності Всесвіту; себе, як частинки, перш за все, як духовної сутності.
 Ми говоримо Творець, Бог, але під цим приймаємо не якусь особистість, а як дію, і дію як творчу, як саму божественність, яка нас зачаровує, яка нас милує красотою, добротою. Ми так можемо розуміти, коли це стосується однієї обумовленої речі, хоча і вона не є одна, не є одним певним виокремленим видом. Розуміємо це як комплекс. Тоді Творець, Бог постають творчим процесом, навіть в такій малості, як одна річ. Однак ми сприймаємо Творця, Бога як енергетичного наповнювача Всесвіту, всього і вся, то це великий творчий процес, це Божественний процес в діях видимих і невидимих, у всьому живому і неживому, як рух певних енергій. Ми часто говоримо про дієвість Бога, просимо його дій, тобто це не є щось закам’яніле, чи те, що десь знаходиться на якійсь віддалі. Ми маємо знати, що ми постійно в цих енергетичних потоках і ми є цими енергіями. Якщо ми творимо доброту, то такі ж потоки енергії нас притягують і тоді наше життя сприймається щасливим, коли ми не є творці, а є лиходіями, чи ми є носіями негативної чи напруженої палаючої енергії в бажаннях щось мати, то і тут ми є «творцями» таких же негативних енергій, які підсилюються притягненням до нас цих семи братів негативу. Це є негативні потоки. Тільки усвідомлене розуміння дає людині можливості бачити в собі Божественне і Диявольське в тому позитиві чи негативі, які ми бачимо в інших, як своє. Тоді ми можемо усвідомлювати і ту велич цих всесвітніх енергій і свої можливості в їх прийнятті, як і в творенні. Енергія не може належати особі чи предметам, вона є присутньою у всьому, тому ми і говоримо про її присутність у всьому і у вся.
Даремно люди скаржаться на віддаленість Бога, але багато хто бачить його прояви в інших істотах, в проявах стихії природи, багато вловлюють мови потойбічні, багато помічають дивовижні феномени. Все є проявом руху енергій, а наша віддаленість чи розділеність від Єдності з цими енергіями існує тільки в нашому умі. Однак у нашій реальності фактично кожен є тільки частинкою цих Божественних енергій. Нам не слід боятися своїм умом цих енергій, ні суспільних погроз його карами, бо ці погрози є суспільними, а наші помилки є нашими і тому на психологічному плані ми від цього суспільного великого ума чуємо цю погрозу в карах і своїм умом, бачачи свою малість, входимо в стан винності і страху. 
Можливо перший бог був народжений людьми з блискавки – це був великий страх. Ось так людина зі страху перед Природою, перед невідомим почала створювати свої тотеми, своїх богів і почала їм поклонятися. Так в прийнятому страхові вони стали розуміти всі свої негаразди, проблеми, страждання, не розуміючи їх природи, не вміючи пізнавати їх природи, почали пояснювати це невідоме, як певне покарання. Ум весь час бажає пояснювати, але йому слід пізнавати. То і вчимося цього. Тепер пізнавши енергію блискавки, людина не знищила її тоді і тепер не знищує, а приймає у своє життя в іншій формі, яка приносить зручності і задоволення – це електрика в освітленні, в роботі холодильника, в русі електромотора… Так пізнавши гнів, ми не несемо його з собою, а ця енергія усвідомлено перетворюється як би сама собою в любов, яку ми відчуваємо в умиротворенні і задоволенні. Вміючи це, то у нас буде витрачатися всього мить на зміну, на перетворення енергії. І вона пульсує, вона присутня в нашому житті. Придавлюючи її, намагаючись знищити її, то ми маємо як би мати ще більшу кількість енергії, щоб придавити. Це нікому не потрібна боротьба. Гнів розпирає груди – така його сила, а зрозумівши його суть, то ця енергія і далі розпирає груди, але вже від задоволення, що ми пізнали нікчемність гніву для нас. Це свідчення наявності в нас енергії, бо придавлюючи її, ми втомлюємося, ми виснажуємося – це помітно зовні і це ми відчуваємо самі. То мабуть краще її усвідомити як присутність і вчитися перетворювати.
Водночас з самого початку давайте визначимося, що саме в цьому слові Бог, людство об’єднує всі позитивні і добрі прояви енергій Всесвіту. І з вашого дозволу ми подеколи застосовуємо слово Бог в тільки що описаному наповнюючому його змісті.
Повторимося, що Бог не є караючою силою. Все це є плодами нашого ума. Тому навіть, роблячи якийсь вибір в життєвій ситуації, то не маймо страху. Наш вибір при усвідомленому виборі під захистом цих Божественних енергій. Навіть неусвідомлена дія є охоронюваною. Звісно, коли ми маємо лихі наміри, то ми не можемо говорити про покровительство духовних енергій, але вони не є бездіяльними, бо саме вони не допускають повної реалізації задуманих злих планів. Скільки було задумано людиною чи політиками лихих справ, але вони не були реалізовані до кінця. Саме духовна енергія є причиною цього, врівноважуючи паритет. І тому наша дія в результаті все одно буде одним з кращих варіантів вибору. Ми завжди отримаємо допомогу на своєму шляху і завжди можемо просити про цю допомогу. Тільки завзяте вікове упередження заважає людям зрозуміти дійсність. Скільки людей було врятовано вказівками з Космосу уві сні і наяву через розглядувані нами підказки. Скільки державних дій вирішувалося за вказівкою згори. Так, є незаперечні факти таких постійних зносин. Земля не може бути ізольована від усього Всесвіту. Коли ж ми наповнимо наше життя усвідомленим ставленням до нього, тоді можна чекати цінних зближень, які будуть абсолютно природними. Ці спроби інших світів підтверджуються появами НЛО і непомітною здатністю людини до пізнання.
Ця благісна божественна енергія входить в наше єство через душу, серце із лона Всесвітнього Духу безперервним потоком – маленьким чи більшим, то це вже залежить від кожного окремо. Така ситуація спонукає наш ум робити вибір. Деколи нам важко зробити вибір – в нас зароджується відчуття, що ми опинилися сам на сам з певними обставинами. Так не є. Ми можемо відчувати цю одинокість до моменту, поки не відчуємо свою єдність з Богом душею. Тоді такий вибір дає відчуття полегшення.

Душа – це не закінчений результат, це не є предметна субстанція, а рухомі енергії, які постійно міняють свій стан, форму, суть. Це те, що весь час знаходиться в процесі творіння і розуміється не так, як щось одного разу почалося і одномоментно може закінчитися. Це триваючий процес в часі і в просторі, це відкритий живий процес. Тоді перед нами не стане питання: хто створив світ?, бо виникає інше питання: хто ж створив творця? Ймовірність появи цих питань і в тому, що не було початку, як не буде і кінця. Навіть людина безсмертна у своїй душі. Можливо ми цього питання торкнемося трохи пізніше. Але як ці питання можуть сприяти нашому пізнанню і як вони допомагають в організації нашого життя??? А хіба це суттєво?… Можливо це за межами глузду нашого ума і його пояснення цих процесів? А все ж розмірковуємо від душі і від ума, а чи для душі чи для ума? – визначати кожному із нас. Далі написано про визначення істинності цих слів, чи їх безглуздості.
Бо Божа воля в нас реалізується. Наші бажання є його бажаннями, бо йому відомі наші потреби, перш ніж родяться вони в нас думкою чи словом. Хто може пояснити таку взаємодію цих енергій, які ведуть особистісну енергію через душу при допомозі ума і тіла? Не пояснима річ, однак парадокс в тому що все живе і не живе рухається в цьому як би кимось визначеному напрямку і приносить відчуття задоволення і щастя. Ми йому даємо визначення в слові духовна еволюція. Яка і чия потреба в цій еволюції кожного і, причому, такою триваючою в тисячах тілесних життів. Хоча поряд з тією невеликою частиною усвідомленого людства досить велика частина живе неусвідомлено і є співучасниками у творенні негативної енергії і при вивченні, як би спостерігається проявлений опір людини цій визначеній еволюції. Наявне певне протиборство. Хто з ким бореться? Що являють собою ці енергії? Як так облаштовано цей світ, що дві кровно і тілеснозвязані особи, в одинакових суспільних відносинах можуть по різному реагувати на одні і ті ж факти і події? Ось тут зароджується стверджувальна версія, що людина має інопланетне походження і вона є тим біологічним роботом з якимось чіпом-програмою, про які сьогодні не говорять тільки німі. Що це за енергії, які візуалізуються в об’ємних предметах, що це за енергії, які формують думку, чи спонукають сміятися, які зумовлюють робити устрашаючий оскал? Стільки запитань можна задавати на всі життєві нюанси, що, можливо, формуючи їх в слова, то вийшло більше сторінок ніж в цих книгах. Однак в запитаннях є частково готова відповідь. Але ж самі ці міркування сприймаються важко, а хто ж захотів би читати чи пізнавати тексти з самих запитань? Тоді і напрошується та фраза: «Я знаю, що нічого не знаю». Напрошується прохання – мовчати, але ж щось нас спонукає говорити. Говоріння теж є витратною енергією, а не відновлюваною. Де ж береться ця витратна енергія? Зважимо, що проходить зміна форм, структури цієї енергії. То, хто є перетворювачем? Творець, невидимий творець. Тоді відпадає потреба в пізнаннях, як таких, що не дають відповідей. Не дають відповідей, то і потреби в запитаннях не виникає. Тоді, які ж енергії спонукають до пізнання, до пошуків. Можливо саме релігійні традиції і появилися, щоб знівелювати ці так звані пізнання-пошуки. Можливо, і появилася інша суспільно-державна наука для цієї ж мети – філософія. Ці розмірковування якраз і є підтвердженням версії про інопланетне походження життя на планеті Земля.
Слова є продукт ума. Однак, яка ж спонукальна енергія є в наявності для говоріння, у формуванні думки? Душа. А Душа звідки бере енергію для пізнання себе і оточуючого середовища?
Духовний і матеріальний розвиток притаманний людській природі, пов'язаний з її душею. І ті, хто приймає самих себе і навколишнє середовище як щось задане, залишаються нереалізованими, і глибоко в душі незадоволеними; ті ж, хто вважає, що вони народилися завершеними, залишаються неоціненими і безперспективними для суспільства. Тоді насіння її єства залишається насінням, воно не стане деревом, воно ніколи не пізнає радості весни, сонця і дощу, не пізнає екстазу вибуху у вигляді мільйона кольорів. Обидві ці категорії можна визначити, що їх життя проходить вхолосту — вони живуть як би без душі і її проявів. На жаль, багато і вмирають так і не реалізувавши в житті жодної справи — ні в духовному, ні в матеріальному світі — як би народився, як би жив, як би і помер в батьківському домі. Дуже рідко зустрічається людина, у якої є творча душа пошуковця, бо основна маса людей народжується як би з потенціалом душі, тобто з можливостями прояву в діях духовних якостей, як критерій можливого варіанту розвитку єства в навколишньому середовищі і внутрішнього зростання, як духовної особи. І це зростання просто трапляється — ми не беремо участі в ньому, ми тільки не перешкоджаємо йому. Це перше, що слід знати. Наявність душі в людському тілі підтверджується його духовними проявами, в його діяльності, словах і думках. Але основна маса людства у виокремленій людині народжується як потенціал, і коли потенціал стає дією, тільки тоді людина приходить до завершення. І життя постає як триваючий вибух прекрасного мільйона квітів.
Людина — це завжди проект, з потенціалом становлення до усвідомлення безсмертності Духу, до безсмертності Життя, як результат руху духовних і живодайних енергій. Вона безперестанку стає, зростає протягом життя. І ця тенденція властива всім життям на шляху нарощування Духовного. Усвідомлюємо ми це чи не усвідомлюємо — то людська істота в своїй основній масі рухається в цьому напрямку розвитку позитивних енергій. І так з життя в життя до досягнення стану в якому перебував Ісус Христос. Саме з цього стану енергія душі людини починає активно переміщається в загальний потік енергій Вселенської Душі. Навіть ту виявлену кількість негативу в людському середовищі в годину пік буде поглинуто саме позитивною енергією. Христос духовною енергією зрушив суспільну психіку, очистивши частково суспільство – ось чому в міфах збереглися спогади, що Іісус Христос забрав з суспільства всі гріхи. Пройшло очищення, настала легкота прийняття багатьма духовних енергій. Тобто пройшло одночасно очищення від негативу, від нерозуміння проблем до прийняття позитиву в своє суспільне життя, починаючи від побуту до політики чи навпаки.
Християни продовжують думати, що завдяки Ісусу вони отримають спасіння. До сих пір цього не сталося. Світ залишається тим же самим. Минуло дві тисячі років з часу розп'яття Ісуса, але ми продовжуємо бажати і сподіватися, що постраждає хтось інший, а ми досягнемо блаженства. Ні! Всім необхідно нести свій власний хрест. Ісус був розп'ятий і він не досяг проголошуваної ним його життєвої мети, але сам результат показав реальність паритету мирського і духовного. Суспільство не помінялося, але отримало повторне підтвердження життям Іісуса Христа основу нашого буття через духовне і самі джерела життя, які йдуть від духовного. Ми не можемо досягти в своєму теперішньому житті, бо майже ніхто не бажає бути розіп'ятим. Ми можемо пройти через це розп'яття на хресті самі. А все це є розп'яттями-стражданнями — цей гнів, ця гординя, ця пристрасть, це насильство, ця жадібність, ці ревнощі, ці засудження. Якщо ми пройдемо через них, то, можливо, увійдемо у те царство Бога, тобто, в ті позитивні потоки енергій. Будьмо свідомі, що це істинний шлях і ми всі на ньому. Кожне наше життя веде нашу душу до всезагальності Духа. Одне життя – один крок, а, можливо, при усвідомленні, і більше кроків на стезі до духовного. Все живе і не живе на цьому шляху. Кожна людина дійде рано чи пізно до влиття в цей Океан Духу, можливо не раз заходячи в пекельні чистилища протягом життів. В формуванні середовища для душі приймають участь всі – душа, тіло і ум своїми відчуттями, думками, словами і діями.

Правильність дій формується на підставі нашого сприйняття і наших відчуттів, а ум створює образи, наповнюючи їх змістом, але й сенс є нашим досвідом, в якому ми утверджуємося як в залишковому результаті, після узгодження з матричними духовними знаннями нашої душі з результатами сприйняття і відчуттів. Образи реальні — то це видимі предмети, — або невидимі (гнів, заздрість …) і вони залишаються в нас, хоча дія спрямована на інший об'єкт. І ось ці позитивні і негативні образи і є творцями нашого життя, вони проростають в нашому житті тими предметами, людьми, подіями, які в сукупності і наповнюють і формують наше життя. Позитивні образи приваблюють в наше життя позитивне, негативні – негативне. Наприклад, наша дія гнівливості дозріла до помсти, яка прийшла від отриманої образливої дії когось; ми помстилися і пішли; заспокоїли своє его і смакуємо ті болі, що отримав зобидчик — знову ж створюючи образи … Разом ми починаємо формувати образи: перший — в залученні до нас кривдника за наші ж порушення духовного балансу; другий — в прийнятті образи нами ; третій — в складанні плану помсти; четвертий — в організації дій самої помсти; п'ятий — в насолоді результатом помсти; шостий — виростає у високу зарозумілість можливості перемоги будь кого; і сьомий брат гніву формує в нас болі в області печінки. Якщо хоч раз ми народимо думку в результаті образи встати на шлях вбивства, то ми можемо чекати хвороб основи тіла — скелету (хребета, кінцівок). Така природа нарощування позитивних чи негативних енергій в людині. Тому прохання до концентрації уваги (пильності), до підказок і вміння їх зрозуміти як позитивну підказку дасть нам можливість уникнути цих сімох братів.
Також зробивши позитивний образ спочатку радості, духовного підйому … усвідомлено, то нам не слід зупинятися, бо нам належить створити образи і діяння наступних шести позитивних братів. Перший був у залученні нас в дану ситуацію; другий — в створенні образу: чим же ми можемо допомогти ?; третій — явна реалізація допомоги; четвертий — в отриманні задоволення від зробленого; п'ятий — в усвідомленні, що ми ще можемо так робити; шостий — в розумінні того, що такої допомоги чекають багато і ми в цьому утвердилися, взявши за свій спосіб життя; і сьомий брат приходить в тій життєвій енергії (духовній і матеріальній), при допомозі якої у нас з'являються реальні можливості надавати допомогу потребуючим. Наші думки — наші помічники в створенні образів. 
Звірені образи з душею і породжують в суспільстві відчуття справедливості, відчуття присутності реального Бога в нашому середовищі. Наші неодноразові нагадування слів: зростання, розвиток душі — є основними. Для розуміння умовно скажемо так: чим вище рівень розвитку нашої душі, тим вона не допустить захоплення нашого єства в потоки негативних енергій. А ці вміння підняття планки рівня духовного розвитку ми вже усвідомлюємо — то продовжуємо так рухатися. Наші думки вже не можуть формувати погляди, які не відповідають рівню розвитку душі. Так виростають нові якості уявлень, які в результаті створюють відчуття бачення навколишнього середовища по іншому, тобто нам здається, що змінився світ … Це ми почали міняти погляди в собі з залученням нових будівельних матеріалів — як от: Доброти, Любові … Це є наше усвідомлення того, що бачення таких якостей можлива тільки при наявності їх в собі..
Але де ж беруться в житті, і особливо в навколишньому середовищі, негативні прояви. Відповідаємо: у навколишньому середовищі беруться з нашого бачення своїх. Це по-перше, а по-друге, ми не забуваємо їх присутність в нашому житті перш, ніж ці прояви знову зможуть проростати в нас. Ми до цих проявів поставилися не з вдячністю, а згадали як якусь оту гіркоту і цією гіркотою підживили сплячий прояв образи. Таким чином, ми знову впустили у своє життя негатив. Таке мислення вже почало створювати новий об'єкт для нашого гніву, місце зустрічі та час (ось у чому природа проявів випадковості). А чому ж ми згадали той прояв образи. Дуже просто. Ми не зрозуміли суті і прийняли його в своє життя. Таке розуміння пильності сталого спостереження за своєю душею і не дає проростати старим образам, бо ми постійно чистимо середовище проживання, як щоранкове і щовечірнє обмивання. Така стала пильність має бути нашим способом життя. Ми ж в постійному очікуванні добра і радості, так і хтось постійно чекає, а комусь слід постійно його творити. Сталість не дає можливості уму виникати мимовільно старим проявам. Творче устремління є рушійною енергією. Це нами розглянуто спосіб не появи в нас проявів як попереджувальної дії, але якщо негатив зовсім не був усвідомлений, то він залишиться в нас на постійно і найменша наша, або чиясь дія дозволить пустити паростки в нашому єстві і не випадково. 
Як ми зупинялися раніше, то нам слід очистити наше єство від коренів старого негативу, але і очиститися від його насіння. Чому наші зусилля допомогти іншим людям іноді не завжди досягають успіху, навіть якщо ми дуже намагаємося і робимо це з добрими намірами. Раз ми це усвідомлюємо, то ми не дозволимо короткочасній невдачі збити нас зі шляху і розчаруватися — продовжуємо допомагати будь-що-будь. Раз ми встали на шлях пошуку істини і усвідомили сенс сталості в розвитку, то присвячуємо цьому своє життя. І тоді в нас не буде виникати проявів розчарування, а виникати буде устремління в пошуку причин. Бо слід усвідомити, що створений стереотип невдачі чи успіху, то це тільки насіння чи перший брат майбутніх змін в нашому житті. 
Слід зрозуміти, як насправді діє енергія розчарування і як вона з'являється, щоб не впадати у відчай і продовжувати свої поступи. Так ось, більшість шкідливих негативних проявів закладається зовсім не серйозними злочинами на кшталт вбивства чи крадіжки, а скоріше дрібними, майже непомітними діями, словами і думками, які ми повторюємо раз по раз протягом свого життя. І саме до них нам необхідно проявляти пильність. Наприклад, якщо ми не маємо наміру шкодити здоров'ю оточуючих, то маємо в першу чергу шукати способи захистити їх життя і здоров'я, їх спосіб життя. Це може бути проста дія — нахилитися і підняти з дороги іржавий цвях, щоб той, кому підготовлено проколоти колесо не застав цей цвях. Адже природа цієї дії в тому, що ми побачили цей цвях на проїжджій частині і нам дано його побачити, щоб зробити добру справу і тому, кого він чекав уже встиг створити новий позитивний образ, бо його енергія негативу сильніша і вона могла його сюди, до цього цвяха привести. Не розмовляємо по мобільному, керуючи машиною, щоб не відвернути уваги і не наїхати на кого небудь. Підбадьоримо словом чи ділом свого колегу по роботі, якщо він впав духом, і так далі. Нам слід налаштуватися день у день підтримувати в собі радісний і бадьорий настрій — тоді нам буде завжди хотітиметься допомогти іншим, і це буде не в тягар. Ось найдієвіший і в той же час приємний спосіб закладки добрих енергій зараз для когось і через деякий час і собі. Допомагаючи іншим, ми одночасно допомагаємо собі пізнати смисл свого життя. Бо почавши засівати, якщо можна так сказати, позитивні енергії, то у нас виникне бажання допомогти ще більшій кількості людей, а для цього потрібно більше енергії. Ми її і будемо отримувати навіть не думаючи про це — ми просто будемо здивовані тією легкістю як у нас виходить все це і будемо думати, що самі справи дають нам цю енергію. Так воно і є. 
Інший позитивний аспект такої доброти в тому, що цією дрібнотою ми убезпечуємося від негативу і не втрачаємо енергії на його подолання. Таким чином, щоденна турбота про малість, постійне вміння захистити здоров'я і щастя інших, проста увага до їх життя надійно захистить скарбницю нашого ума від будь яких негативів. Так воно і є. Однак слід бути пильними і до великих негативних поступків. Так вони помітніші здаля, але і сила має бути більша для їх пізнання появи у нашому житті. Тому ми у всіх книгах запрошуємо до стягання духовних енергій, якими ми можемо рухати гори…

Душа як частина духовних енергій Всесвіту дає енергію уму для організації зростання і розвитку тіла, але і тіло, як частина Природи сприяє через усвідомленість розвитку душі. Тіло з умом є творцями всіх енергій — позитивних і негативних. Так визначає їх наш ум, але ум здатний створювати негативні енергії, які вводять тіло в страждання — хвороби, бо ум буває, що не прислухається до докорів сумління. Хвороба тіла є стражданнями Душі. Вона наявними в неї способами спрямовується впливати на роботу ума і цей процес ми називаємо усвідомленістю нашого ума. Бо тіло і душа за своєю природою в процесі розвитку йдуть шляхом еволюції, хоча іноді і шляхом деградації. Шлях деградації нашого єства грунтується в діяльності ума в середовищі політики — чи то суспільної, чи то в побутовому середовищі. Але якщо в нас з'являються відчуття, що ми стаємо більш нещасними, більш гнівливими, більш дратівливими, більш егоїстичними, в нас стає більше жадібності і похоті, а ці обумовлені дії є періодичними, або вже постійними, то це вказує, що ми рухаємося по неправильному шляху в реальному житті і на шляху духовного розвитку. Це результат роботи ума чи навіть пряма бездіяльність. Якщо ми так думаємо, то це вже крок до усвідомлення для зміни способу життя. 
Найбільш енергійний ум в наших думках. І тільки обмеження руху думок послаблює діяльність ума. Але він жадає діяти. Тіло готове прийняти його діяльність тоді, коли йому добре, воно має задоволення і цим спонукає ум міняти свою діяльність, змушує зупинитися. Коли ум спокійний, то він здатний приймати підказки душі і готовий сприймати душевні відчуття. У такій ситуації ум входить в стан усвідомленості. Тепер душевні енергії спрямовані по правильному шляху, почався гармонійний процес життя нашого єства. Всі троє — душа, розум і тіло йдуть природним шляхом в просторі і в часі на цьому відрізку, який ми називаємо життям. На правильному шляху блаженство буде рости і утверджуватися з кожним днем ​​все більше і більше. Прекрасні почуття і особисті досліди будуть все більше наповнювати наше єство новими подіями, новими відчуттями, яких ми раніше не мали, більш яскравими, на які ми за своїм нерозумінням не звертали уваги. Ось з цього моменту ми починаємо рухатися по життю без всякого страху — говорити, діяти і щось робити. Такі особисті спостереження за собою і оточуючими утвердять нас в правильності шляху і ми в такому приємному устремлінні залишаємося і далі.
В руках душі інтелект, як якість ума, стає розумним. Ця трансформація є тотальним перетворенням енергії. Тоді людина є інтелектуалом, вона просто є мудрою. Мудрість народжується з зустрічі душі і інтелекту. І якщо ми навчимося цьому мистецтву єднання відчуттів душі і роботи інтелекту, то в наших руках весь секрет, який розкриє всі таємниці буття.
Душа за своєю природою завжди справедлива. Ум не справедливий. Він живе і живиться забобонами, своїм і чужим вже минулим досвідом, шукає пояснення своїм вчинкам, а вчинки організовує з вигодою для свого полегшення, створюючи умови для лінощів.Роботою тіла турбується також ум через нашу підсвідомість — це проста природна лінія виживання і розмноження людини, як тварі, як частини природи. Ця робота відбувається за налагодженою століттями схемою і системою. Ум хоче задоволень, душа устремляється до щастя. Прояв щастя людина відчуває в стані блаженства.

Кожна мить блаженственна і настільки закінчена, що вона не чекає свого завершення іншою миттю, яка настає іноді в цьому житті, а іноді, може бути, і в наступному житті … Кожна мить повна, переповнена, заповнена вщерть, і вона знає тільки одне — величезну вдячність в подяці цьому прекрасному станові єства, яке неможливо висловити словами, та й потреба в цьому відсутня — адже єство не завжди розуміє мову відчуттів. Навіть подяку ми забуваємо в цій вдячності — нас визнали і ми визнані. Ми відчули цю повноту.

Раз ми говорили про парадокс поведінки людини в середовищі Природи і суспільства, то вона на якомусь несвідомому рівні розуміє привабливість цієї мирської суєти і так сильно чіпляється за неї, сповільнюючи духовне зростання єства. Адже часто і дуже часто людина відчуває задоволення від життя, від свого положення в суспільстві і в природі. Бо, вийшовши за межі стану Ісуса, душа в найближчі часи вже не повертається в людське тіло і життєві енергії людини з її духовними енергіями вливаються у Всесвітній океан енергій. 
Тіло красується своїм станом задоволення, творіннями задоволень, своїм добробутом, своїм становленням, своїми бідами не поспішаючи увійти в прах в надії відчуття чогось більшого для прийняття в своє життя. Так і душа зростає, виблискує в благодаті, любові, спокої і радості від творінь своїх в людині, в дереві, у вітрі, у вогні, але цим і затримується на протязі багатьох життів до злиття і зникнення в Божественному. Ось така людина: начебто хоче бути Богом і володіти Божественними властивостями, але увійти в стан єднання з Богом все відтерміновує. Втім, щоб втратити буття, нам спочатку необхідно його мати. Ось така картина людства, що з багатьох мільярдів людських істот тільки одиниці усвідомлено входять в лоно Бога. Вся складність в тому, що більшість приходить до розуміння і усвідомлення своєї місії на планеті перед смертю, коли наше тіло і ум відмовляються сприймати і відчувати Бога в собі через близькість смерті. Цей страх смерті паралізує багатьох. Хоча цього часу перед смертю достатньо, щоб Душа могла взяти хоча б те, що зуміла з умом і тілом настяжати до цього моменту. Бо це важливий момент — взяти і передати. Сам проміжок від усвідомлення і до смерті тіла є також великим і в накопиченні духовних якостей має виразні успіхи. Усвідомлюємо страх і відкриваємося Душею. Слід констатувати, що раз ви читаєте ці рядки, то ви вже в дорозі до Бога і готові розчинитися своєю енергією в потоці. Ви вже усвідомили, що ці слова не заклики, не філософія, а ваша місія. Ці слова не для цікавих, не для інтелектуалів, а для тих, хто вже в дорозі, для тих, хто вже усвідомлено працює, і у кого вже були проблиски істини. Це для тих, хто шукає Бога в собі і у всьому. В добрий путь!

Коли людство зверталося до джерела сонця і світил, також до стихій, то в цих культах воно бачило прояви космічного магнетизму в тому сенсі, як таємничу притягальну невідомість. Людина в давнину шукала ті властивості, які наближали її до творчості космічної, якими і наділяла своїх Богів. Знаходячи прояв космічних божественних співзвучностей зі своєю душею, бо дух знав, куди направити своє устремління, людина була і є щаслива у своєму свідомому пізнанні деяких елементів. З устремління переходимо до дієвості енергій і міць її зростає від посилення відчуттів любові. Деякі скажуть — це неможливо. Невже при виявленні обурення, або іншого негативного явища, любов може мати місце? Так, так є. Обурення неодмінно відбувається на основі любові. Якщо людина не знає любові, вона не буде обурюватися. Вона взагалі не обуриться і не створить напруги енергії, створюючи поштовх до дії енергій. Знаємо це і не розділяємо позитивних і негативних енергій в житейських проявах – вони мають одне джерело.
Людство на різних ступенях розвитку знало про космічні енергії. Взаємовідносини між усіма космічними енергіями і людиною визнавалися найдавнішими явищами (через одкровення), які передавалися пророками. Звичайно, можна сказати, що людство тисячоліттями тяжко надбаває духовні якості і таке буває при неусвідомленому людському житті. Читаємо, чуємо пророків, подвижників, які не впадають в смуток, бо кожне їхнє слово є правда життя. 
Навіть проживання по сусідству біля богатих є можливістю входження в простір богатства і при вмінні є можливості послуговуватися цією позитивною енергією, або сказати, проходження рядочком духовних людей, то ми не так споживаємо енергію, як просто купаємося в ній, очищаючись і наповнюючись нею. Вчимося слухати їх слів. Відчуття нашої піднесеності свідчить про позитивність таких зустрічей з такими людьми, як носіями позитивних енергій, як підтвердження про одержання такої додаткової енергії. 

Як можна спрямувати увагу на нові енергії? — Навчитися усвідомлювати і сприймати відчуття, як основний шлях прийняття життєвих рішень, як основний шлях у пізнанні Бога, Істини і особистого напрямку руху в житті, а також, як сигналізатор у спогляданні за підказками, які і наповнюють наше життя. 
Якщо ми зрозуміємо суть викладену в цьому реченні і застосовуватимемо в житті, то життя в нас буде прекрасним і наповненим. Просимо звернути особливу увагу на цей абзац, який є методологічною серцевиною всієї книги. Чуттєве буде дорожньою картою кожному до Брами Небесної при переходах в інші реальності. Основа чуттєвості є його безмежність. Спокійне усвідомлене споглядання з іншими чуттєвими органами тіла є основою чутливих центрів у себе, що збагатить нас Знаннями в застосуванні відчуттів, як цілісності індивіда, як цілісності Всесвіту. 
Коли ми кличемо до усвідомлення психічної енергії, ми не думаємо перетворювати людей на магів, але тільки вказуємо найближчу ступінь духовного розвитку божественних енергій для себе і в підсумку для людства. Така ж методика при відчутті припливу до нас позитивних енергій, то і тут нам ще легше бути передавачем благих дарів в навколишнє середовище. Так відбувається відчутне звершення розвитку нашого єства кожним і на цій ноті усвідомлюємо, що нам немає приводу впадати в смуток, бути розчавленим, коли є можливість співати від щастя. Співаємо і вирощуємо позитивну енергію — це наш смисл усього життя. Відкриття нових можливостей не відриває людину від Землі. Навпаки, до нас приходить усвідомлення приземленості дій і вознесеності Духу.
Дозволяємо Божественній енергії безперешкодно входити в наше єство і ці енергії видалять із нас, дрібні і більші неприємності, які бувають у нашому суспільному житті, які плодить наш ум, наші страхи, якісь обмеження, традиції чи закони. Вони очистять нас. Дозволяємо собі бути Богами в проявлених діях, дозволяємо собі усвідомлений радісний стан єства, дозволяємо собі турбуватися про близьких, дозволяємо собі БУТИ і радіти життю. Такий підхід реально нас навчить допомогати душі у реалізації Духовної затребуваності людини. Це буде наша турбота про душу, а душа дасть нам радість і гармонію у всіх життєвих ситуаціях. Бог бачить все: його очі – наші очі, очі оточуючого середовища і наша спостережливість і наше вміння бачити підходить під той вислів, що від Бога неможливо заховатися. Тільки наша усвідомленість дає нам розуміти цей процес і можливість адекватно діяти.
Наш дух захищений самою природою, нам за нього нема чого боятися. Нам не слід боятися й почувати себе в небезпеці, тому що наша істота захищена всім буттям, тому що нам допомагає весь космос. Але ця допомога несвідома, вона не є навмисною, і ми не можемо нею управляти, нам необхідно бути в стані дозволення входження в нас, щоб космічна енергія могла через нас працювати. 

Треба зміцнювати один одного, любити один одного. Ціла наука може бути заснована, щоб роз'яснити вплив енергій на нас і наш вплив на життєві потоки єнергій, які ми подеколи називаємо обставинами. Сама енергія, притаманна кожній людині і вмінню послуговуватися нею ми вчимося все життя і не слід припускати під цим щось надприродне, бо кожне нове життя веде наше єство по шляху до Бога. 
Необхідно не тільки визнати відсутність порожнечі, але й зрозуміти навколишнє життя. Розуміння життя з’єднувального і взаємно-живильного покаже, наскільки всюдисуща психічна енергія. На найменших прикладах, на недосконалих мікроорганізмах можна вчитися вражаючого всенаповнюючого розуміння себе як частинки Всесвіту своїм умом, бо душа чекає цього.
Народжені глухі і сліпі часто бувають добрими і менш дратівливими не тільки з причини їх певної віддаленості від земного життя, але й по близькості до джерел духовного Світу. Але народжені німі через сприйняття і споглядання за зовнішнім світом і чуйності до духовного світу мають велике роздратування і агресію через неможливість виправити, або через відсутність можливості впливати на такі розбіжністі в розумінні предметного і подієвого миру між духовним і фізичним світами. Цього ми маємо вчитися – сприймати і відчувати.

Чуттєве пізнання ми можемо назвати духовним прозрінням, бо ми по новому дивимося на об'єкти світу цього і на події навколо себе і у Всесвіті.Коли ми проходимо через приміщення, наповнене електричними дротами, то ми проявляємо старанну обережність. Це спрацьовує наш ум на підставі побаченого і з його поінформованості про небезпеку. Але хто ж відчує всі потоки енергій простору, найсильніші, ніж частина поневоленої енергії в нас? Тільки Душа. Ні вітер, ні очищення повітря не допомагають там, де енергія зла утворює як би воронку. Іноді такі повітряно-сміттєві воронки ми спостерігаємо — вони є з напрямком конуса вниз, а є з напрямком конуса вгору і це є потік рухомих енергій. Ми при їх вигляді відразу ж відчуваємо стиск тіла і тривогу на душі. Коли ми відчуваємо, що сьогодні струми тяжкі, або легкі, слід до такого відчування поставитися дбайливо. Таке відчуття абсолютно реальне. Але занадто багато відкидають ці відчуття насамперед через лінощі. Не слід потрясати повітря ствердними словами, або на доказ щирості використовувати міміку і рух пальцями, або кружляти в хороводі, коли серце мовчить в холоді, бо воно не відчуває.
Душевне відчуття радості є станом нашого єства і в цьому наше застереження від оманливої мімічної радості ума нашого, якби із суспільної необхідності чи доцільності. Душевні відчуття бережімо і леліймо, як основу нашої духовності при житті.

Наші відчуття радості, чи болю, навіть при відсутності думок і слів на предмет відчуттів поширюються в простір. Тому просимо приступати до роботи в стані радості, умиротворення. Як входити в такий стан ми трошки описуємо. Дуже важливо в такому стані братися до будь якого діла, до розмови з кимось. А звідси порада – постараймося побажання до дня народження, чи до інших подій висловлювати саме в такому стані.

Зворотня сторона відчуттів в стані горя, чи пригніченості є в нашому житті і тому просимо вчитися виходити з такого стану, бо відмовою ми робимо ще більшу шкоду собі і Всесвіту. Бажано приділити хвилину, чи навіть годину, щоб вийти з цього трансу, бо робота буде виконана погано і в роботу посіємо той негатив, яким ми наповнені.
Певна незручність в тому, що наша енергетика сильніша ніж та, яка знаходиться в нашій роботі. Вчимося виходити з такого стану і час затрачений на вихід все таки дасть можливість компенсуватись в позитивному скеруванні в роботі, що в підсумку виведе нас із стану смутку і приведе до виконання об’єму денної роботи. Особливо цінне в тому, коли ми починаємо відчувати, що нас починають відпускати лещата, то помаленьку організовуємось на роботу і робимо її якісно, не поспішаючи, бо якісна робота, як критерій творчого, скоріше і безповоротно виводить наше єство з потоку негативних енергій. Чому ми наголошуємо на якісності роботи? Тому, що вона потребує творчого підходу, мудрішого ставлення до неї і певної врівноваженості і спокою. Все це і є елементами позитивних поступів, які і відкривають у нас можливості ввійти позитивним енергіям в нас. 
А тепер дописуємо другу половину поради – постарайтеся в стані смутку і пригніченості не проводити словесних побажаннь до дня народження, чи інших подій, бо слово має слабшу енергію ніж весь стан нашого єства і його просторове оточуюче середовище, а разом в підсумку ми підсвідомо скеровуємо всю негативну енергію на об’єкт привітань. Памятаймо про це і бережімо цим розумінням оточуючих нас. І вже такі роздуми знадобляться на шляху до шляху істинного. 
Люди на Землі думають, що органи служать на підтримку фізичного тіла, а, крім того, кожен орган є свого роду інструментом творчої духовної енергії. Бо це підтверджується в діяннях, у відчутному розвитку життєвих потреб і можливостей. Той, хто проходить мінне поле, проходить крізь шквал вогню, іде по воді, в житті легко вирішує життєві питання і є доказом, що психічна енергія людини панує над фізичними законами, над фізіологією тіла і його органами. 
Можна терпіти незнання інших, можна існувати без знань, але зневага неприпустима. Не завадять деякі пошуки. Слід розглядати, які якості найбільш проявляються при пізнанні Духовного Світу. Серед таких якостей є справедливість. Неможливо словами передати цю якість, яка вважається подвижницькою в чуттєвих пізнаннях при стяжанні Духа. 

Справедливі знають зверх закону земного, де правда. У той час, коли закон веде до багатьох несправедливостей, людина, що пізнала Духовний Світ, знає який шлях до істини; всупереч всій очевидності фактів і слів відчуває дійсність. Так духовне пізнання перетворює наше життя. 
Мудреці, володіючи чутливістю і вони завжди зберігають синтез Знань. Ця якість синтезу, накопичена дослідами століть і практикується повсяк час. При перебуванні в стані щастя вони не мучаться думкою про осудження і підозри інших. Вони трудяться, віддаючи всього себе на потреби загального блага. Це подвижники віри, це подвижники життя і навколо справ подвижника починає помічатися наслідування свідоме і несвідоме, вільне й мимовільне. Люди починають робити те ж саме. Навіть вороги, проклинаючи, йдуть тим же шляхом. 
Також можна подумати, що мудра людина не має бажань. Це так, але зате вона сповнена устремлінь. Бажання не завжди дієве, бо воно породжує очікування і воно народить нерухомість, бездіяльність. Устремління ж народжує зразу ж рух думки і інших просторових і особистих енергій, які ведуть до піднесення духу. І так з життя в життя. Відповідність своєму духовному станові — лише це дає вознесіння Духа. Вони приносять своєчасно осколки знань. Хто ж поблагословить їх Дух? І нам приємно і ми раді тим, хто входить, або увійшов до Знання життям своїм.

Ще не зустрічалися факти в проявах Космосу хоча б у найменші періоди затишшя. Наші душі в цьому постійному русі стяжання духу, а звідси і в мирському житті людина не може перебувати в стані затишшя — працює, думає; позитивне, негативне — але все одно спонукувана енергією душі. 
Інші вважають, що духовна енергія непорушна, і тому земні дії не можуть порушити її, але таке тлумачення не є обгрунтованим. Дух, душа все-таки є комплекс енергій, які матеріалізовані. Вони можуть проявлятися в стражданнях, можуть зміцнюватися, або навіть розкладатися. Вони мають своє рухоме життя, іноді вони навіть не стикаються з щільним тілом. 
Не слід дивуватися, що невичерпна духовна енергія потребує дуже дбайливого відношення. Слід зрозуміти, що невичерпність просторової енергії вимагає узгодженості з енергією людини. Вона може бути витрачена і не зможе бути скоро з'єднана з потоками; так і в такому процесі потрібно пам'ятати про сумірності і доцільності. Зазвичай люди намагаються назвати ці поняття абстрактними, забуваючи, що у Всесвіті не може бути нічого випадкового. Нехай люди пам'ятають, що вони не тільки живуть у постійній небезпеці, але і в постійній охороні. Вони беруть участь в створенні духовного світу не абстрактно. Такі прості нагадування потрібні не тільки на початкових ступенях, але й постійно. 

Якщо ми розмірковуємо, що нам нічого робити на Землі і нема чого жити, бо ми все, що могли досягли; або життя в постійних проблемах і ми теж можемо відмовлятися від такого життя; або взявши за правило жити за течією не націлюючись до пізнання, то якщо ми наблизимося до світу Духа, то з такими установками, ми там і перебуватимемо. Ми на планеті нічого не зробили прекрасного з любов'ю і добротою, якщо не здобули духовних якостей, то при тимчасовій і короткочасній появі в духовних просторах залишимося неробами. Тобто зупиняємося в духовному розвитку. 
Духовно здійснивши великі поступи, людина вміє розпізнавати, в чому полягає важливіше й невідкладне. Не слід думати, що ум завжди може допомогти в такому розпізнанні. Навпаки, ум іноді може завести в безодню помилкових тлумачень і тільки духовна енергія, вступивши у спілкування із Всесвітом, може направити судження на шлях Істини для прийняття мудрого рішення.

Якщо ми занадто багато думаємо — а думання завжди буває про минуле чи про майбутнє, то наша енергія відвернута від відчування. Відчуття існує тут і зараз. Якщо наша енергія в структурі мислення, то у нас недостатньо енергії, щоб іти у відчуття — і ми не отримаємо чуттєвих чи візуальних підказок.Майже кожна людина, занадто обтяжена мисленням, подеколи зовсім забуває, що у неї є і серце і душа. Почуття замовкають, не відчувають, не реагують. Людина, як би грубіє, як би знаходиться віддаленою від радості життя — вона дуже серйозна, вона дуже прагматична. Ми в житті сконцентровані на думанні, на такому органі, як голова. Думання руйнує відчуття, а між іншим нам всім слід вчитися відслідковувати відчуття, плекати почуття і свої дії узгоджувати з відчуваннями. З практичного боку з такими вміннями у нас прекрасно розвивається така якість, як інтуїція, яка і допомагає нам уникнути в житті багатьох неприємностей, і допомагає іншим облаштовувати свою діяльність. Як тільки голова стає головною, а серце залишається позаду, то ми встаємо на шлях повільного духовного вмирання. Таким чином ми не будемо знати, що є Бог, тому що ми не будемо знати, що є любов, що є доброта, що є щастя. Перегодя наш ум про це засвідчить. Бо наявність духовних якостей є найвищий пік життя, який ми визначаємо, як стан блаженства. Той, хто зумів пізнати стан блаженства, то він повністю готовий ввійти в духовний світ.

Духовно розвинена людина, яка на Землі творить духовні якості, маючи доступ до Вселенських Знань, належить до космічно-планетарних індивідуумів з умінням бачити, чути, відчувати, сприймати рух енергій, уміючи ними послуговуватися у своїй доброті, як передавач енергій іншим. Такий підхід у самосвідомості потребує маленьких певних зусиль, але це того вартує — скільки тривалих і великих відчуттів ми отримуємо в результаті споглядання і відчування за цими потоками енергій через нас, і поруч, і на відстані. 
Міць Духа зростає від дихання життя Всесвіту, а енергія життя людини від духовної енергії Всесвіту. Схоже притягує подібне. Так як би якийсь космічний магніт спрацьовує в усьому сущому. Тяжіння збирає ті частини Божественних творінь, які, у свою чергу, віддають космічний магнетизм у Всесвіт. Таїна, та й годі. Як організовується подача додаткової потребуючої енергії людині і приймання різних видів енергій в лоно Всесвіту, як проводиться перерозподіл? І таких питань може виникати дуже багато. Таких таїн багато і в тілі. Навіть функцію печінки в тілі не можна застосувати в житті як технологічний процесс в очищенні інших органічних речовин. І тут також море питань. Більшість споживає пряник і теж не задає запитань і не задумується про процеси його створення і яку він функцію приймає в процесі насичення нас при споживанні. Задумалися? Прекрасно! То ви вже пошуковик духовного.
Різні люди займаються вивченням, пізнанням духовного, фізіології і анатомії тіла, функцій ума в нашому житті, вирощуванням пшениці, випіканням пряника…, але займатись питаннями духовного росту має потребу кожен. Ці питання і вивчаються в даній книзі.

Різні потоки енергій утворюють зближення там, де психоенергія вже є в наявності. Подивімося фізичну карту Землі і побачите як річка зигзагами проводить потоки енергій по тверді земній, відводячи потоки води в океан. А буває і змінює русло, а чому? Там же, де тяжіння ослабло, там роз'єднання діє. Тяжіння частин і процес неприйняття піддаються тому ж Вселенському тяжінню і принципам космічного магнетизму. Коли людина не готова прийняти від Всесвіту, то властивості розподілу дарів змінюються, маючи певний надлишок і тоді ці енергії вже формують нову комбінацію.
Якби люди бачили всі посили променів, то вони здивувалися б, бачачи все те, що не прийняте ними. Ах, які різноманітні види посланих дарів нам і яка кількість їх неприйнятих нами? Але тільки прагнуча душа спричиняється до тих дарів, навчаючись прийняттю. 
Дарування і отримання мають в основі той же принцип об'єднання. І обидві ці енергії в пошуку. А процес кожного життя є безмежна явлена ​​щабель, що йде від неусвідомленого єства до свідомого устремління прийняття тих начал, якими дихає Космос. Космічний магнетизм збирає народи, збирає раси, збирає частини світу, збирає частини еволюції, збирає дуги свідомості, збирає явища всіх проявлених і не проявлених рухів і водночас роздає їх в надії подальшого розвитку — то потребуючій людині, то спраглій квіточці… 

Ми маємо бути свідомі, що ця драбина духовного розвитку є отриманою кожним, і, окрім цього, людина свідома можливих поступів духовності добудовувати ці щабелі, перебуваючи в тілесно окремо взятому житті. Духовний ріст, сходження по драбині росту є примітивним означенням, бо ріст і сходження проходять в нас саме тут, в цій місцевості і при тілесному житті тепер в нашому внутрішньому з проявами у зовнішньому – у умі і в тілі. Це просто слід усвідомити неосяжність сприйняття цілісного росту, а прийняти розумінням тих малих духовних і суспільних поступів, які ми відчуваємо і сприймаємо як реальності наяву. Тому Іісус неодноразово стверджувально вказує, що царство боже знаходиться всередині нас самих. 
Тобто, сама драбина є витвором думки і все ж є помічною в процесі пізнання, але її суть в тому, що вона в кожному житті має обмеженість в духовному розвитку від можливостей фізичного тіла і суспільних відносин. Змоглося творити 70 років, змоглося зробити духовні поступи в пізнанні, то і слава їм во віки. Ось таке усвідомлення все ж дає розуміння безмежності розвитку Духу, наскільки є в наявності життєві енергії в кожному тілі.
В основі всіх життєвих проявів можна знайти космічний магнетизм, як промисел Бога. Сюди відноситься і та ж жага буття людини в її бажаннях і можливостях, яка обумовлена ​​психоенергією Всесвіту. Але буває, що одна енергія поглинає іншу, і виходить неврівноваженість в отриманій матерії.
Скільки творчості у збиранні та поглинанні може явити Дух, який вічно рухається! Розуміння цих процесів приходить через спостережливу усвідомленість. І це важливо. Коли людина через незнання, за своєю упередженістю втрачає зв'язок з Богом, тоді вона осягає в житті тільки фізичне існування. Ми знову повторимося, що не зв'язуючи себе з вищими енергіями в дусі, людина руйнує свої кращі можливості. Тільки свідоме сприйняття існування Божественних енергій, об'єднуючи душу з енергіями Всесвіту, наближає людину до з'єднання душі і духу, що лежить в основі всього Сущого.
На основі цього принципу і облаштовується життя кожної людини. Посили позитивної енергії думками, словами і діями дають нам можливість брати її в міру затребуваності.

 Сказано: «підготуйте організм не сіном; бо могти можете духом ». 
«Єдиний суддя — ваш дух. У ньому — Бог.
Бог відбивається в зіниці кожного ока,
І він спочине в кожному серці.
Творець сповнений неозорого спокою серед незліченних рухів.
За першим спокоєм йде друге». 

Ми можемо бачити обриси океану, але крапля ніколи не переповнить безодні і не видима буде розсунута межа його від краплі. Стародавні мудреці називали духовну енергію благословенням, а її носіїв порівнювали зі здоров'ям Духу Планети. Ця енергія є основою людини, є організатором руху цих енергій, каталізатором у творенні додаткової енергії, тобто виробником і споживачем цієї енергії.
Розглянемо трохи ширше питання про психічну енергію, маючи на увазі під визначенням психічної, як духовної позитивної енергії у всіх її якісних проявах любові, краси, доброти …, про її джерела. Вічно зростаючою називаємо психічну енергію, яку ми можемо називати міццю Бога. Від безмежності вона може черпати своє підсилення. Сама енергія є невичерпна, як у вічності, але і вічність в процесі її поповнення присутня. Така якість енергії вказує на Всесвітнє джерело і весь Всесвіт є її творцем і споживачем. Вона направляється потребуючим і прохаючим, але і поповнюється всім сущим, що створює умови руху та невичерпності. 

Навіть якщо лінь вставати, немає бажання працювати, то це підказка про відсутність здоров'я, і ​​для цього потрібна додаткова енергія, яку ми можемо взяти, або, правильніше сказати, прийняти із Всесвіту, перш звільнившись від негативу, який явно (в ліні …) присутній у нашому житті. Реальною підказкою може бути наш спосіб життя, який виражений в появі новихпроблем через неможливість жити вільно і в радості; відчуття болю в окремих частинах тіла і така конкретна підказка в конкретиці органу дозволяє скоріше виявити причину болю, причину збою потоку руху духовних енергій, а відповідно і дається можливість вирішити проблему.
Безвихідних ситуацій, проблем не існує. Входимо в стан, який називаємо — самість і нам відкриваються знання як знайти цей вихід. 
Але якщо ми напружуємось, входимо в стан боротьби і маючи рішучість вирішити проблеми, то це вводить нас в смугу накопичення проблем і іноді вводить нас у відчай. Розпач неприйнятний, але є інша міра крайньої напруги, яка необхідна і є початком шляху для досягнення виходу з неприємних проблемних ситуацій. Розпач, відчай можна зовні майже ототожнити з межею напруження, але по суті вони будуть протилежні. Розпач руйнівний, але межа напруги є творцем у своєму творчому усвідомленні: для чого?, що і як? 
Якщо ми заявили про намір діяти і тут на певному етапі в нас закралися сумніви, то знаємо, що завершити намір не вдастся. Такий наш намір діяти є не нашим. Шукаємо свій. Це засвідчив про себе страх. Позбавитися страху допоможе лише прокручування умом позитивних моментів у процесі, підкріплюючи впевненість у потребі завершення намірів. Визначивши намір починаємо діяти. Дана рішучість будується на довірі до Всесвіту і конкретним людям в отриманні енергії і ця довіра, яку ми можемо позначити символьним словом, як впевненість є найпершою позитивною дією. Знаємо, що старання і завзяття підсилює хватку мати. Знаймо це! 
Знаймо, що довіра народжується із сумніву. Сумнів — це мати довіри. Справжня довіра приходить тільки за допомогою сумніву, заперечування, дослідження. А фальшива довіра, яка нам відома як вірування, походить із невизнання сумніву, заперечування, з руйнування всієї життєвої подорожі, дослідження, пошуку, з видачі людям готового набору інструкцій і установок. Інструкції і установки теж вічними не бувають. Вони міняються під дією змін обставин життя людиною. Життя досить мінливе. Поспостерігайте за своїм і ви теж скажете теж саме.
Вірування — це інтелектуальне явище, віра — глибоко інтимний зв'язок. Якщо ми любимо, то ми довіряємо, а з довіри народжується віра. Ця віра не зводиться до будь якої ідеї, вона в душі людини. Вона не є умовою, вона не вимога, пам'ятайте про цю важливу відмінність. Від нас не вимагають, як неодмінну умову, щоб ми вірили тому, кого ми не знаємо. Навіть таких людей як Ісус Христос, Мухаммед, Буда ми не знаємо — ми чули про них. Така інформація, така ідея прийняття є віруванням. Але якщо між нами є довіра. Але це важко! Це складно, оскільки ми не знаємо їх, ми не знаємо як це зробити. Якщо ви не довіряємо живій людині, то чи зможемо ми довіритися мертвим тілесно? Але деколи наше єство маючи таку душу може пізнавати ту духовність, якою вони були насичені, то ми зможемо відчувати їх присутність притоком енергій, які якби наповнюють нас, підносять, піднімають нас. Ми будемо відчувати присутність божественного і імена тут не мають значення, хоча ввійшли ми в цю присутність через ці імена. Ці імена належать Божественному. Бо навіть при житті до Ісуса Христа не зверталися таким іменем, тоді і християнства ще не було. Він прийшов до них як іудей (про що заявив публічно, що не прийшов міняти закони) і прийшов в середовище іудейських релігійних вірувань.
Він прийшов, як іудейський пророк з надією змінити іудеїв, схилити їх до духовності, зберігши їх прагматичні суспільні заповіді Мойсея. Так не сталося остаточно, але сімя посіяне і плоди проростають в божественності. Божественність була присутньою в ньому, як пізнавшого і прийнявшого Бога і через нього. 
Пізнання і досвід народжує справжнє довіру. Як тільки виникла довіра, ми наближаємося. Вони в цих духовних співзвучних енергіях будуть впливати на наші думки, відчуття, сприйняття, відмови і прийняття життя себе і всього. 
 Повторимося, що віра народжується від довіри. Довіра виходить від душі. Тому ми не можемо силою нав'язати віру. Вірування — так. Ми це спостерігаємо в ідеологіях релігійних традицій. Всі люди, будь якої конфесії можуть довіряти, можуть вірити між собою і з іншими, але що стосується вірувань, то вони дуже ворожі до інших релігійних традицій і навіть в межах однієї традиції ми спостерігаємо ворожість до окремих сект. Бо люди, які засуджують, ніколи не зможуть довіряти. Якщо ми стали обвинувачем, жертвою звинувачення, то ми втратимо здатність довіряти і знайдемо щось таке, що зробить нас недовірливим. Такі люди навіть не стають послідовниками тих чи інших релігійних традицій. Вони можуть замкнутисясамі в собі, можуть стати на деякий час фанатиками, можуть хитатися по світу, як пушинка. 
 Вірування суть громадський інститут, зовнішній атрибут приналежності. Духовне у всіх людей однакове і їхня довіра виходить в середовище проживання з внутрішнього, індивідуального. Віри неможливо вимагати від когось. Вона приходить сама. Вірування вимагають дотримання правил, умов, договорів. Так віруваннями підкоряються. А віра є, або її немає. Вона не може вимагати, змушувати, очікувати чогось. Ми не можемо змусити когось вірити нам. Вірування цього досягають обіцянками раю, охороною інтересів — йде угода, договір. Нам подобаються обіцянки … і ми підтримуємо ці громадські вікові традиції у віруваннях зовні. Ніхто не може сказати, що у тієї чи іншої людини на душі навіть в певний момент, але сказати якої релігійної течії він послідовник — можемо.

У стресовій ситуації трошки складніше вийти в позитивне русло життя, хоча і тут той же шлях виходу з проблеми, але тут доводиться більш скрупульозно шукати причини входження в них (найбільш часто ми входимо в стресовий стан, в такий психічний стан, коли нам важко налаштуватися на позитив з спогадів, або споглядань позитивних об'єктів краси, доброти …, або візуалізації минулих подій в пам'яті, то найбільш ефективним способом є розгляд своєї особистої значимості в сформованій ситуації і починаємо з обстеження свого дзеркала, яким є наше тіло (напруженість м'язів, сухість, проти звичайного, шкіри, кров в очних яблуках і т.д.). Ці ознаки тіла є нам підказкою марноти наших бажань. 
Наше усвідомлене ставлення до надуманої особистої значимості в оточуючому середовищі і при відмові від неї, ми відразу ж позбавляємося присутніх проблем, або їх рішення забере дуже мало енергії в часовому відрізку і з меншими матеріальними витратами. Відмова від значимості, гордині, самоконтролю і дає відчуття врівноваженості, мудрості, умиротворення, самодостатності і теж є як елемент цього відчуття, як би вони дають нам справжню впевненість.
Наявність чи початок прийняття додаткової енергії ми також можемо побачити в дзеркалі (еластичність шкіри, потемніння, підняття і насиченість волосся насамперед на руках), через відчуття припливу сил і появи настрою. Такого механічного факту, як наповнення енергією не існує. Її прийом відбувається в такій кількості, скільки ми її потребуємо. Не слід напружуватися, робити якісь технічні вправи для накопичення, бо вона навколо нас і фокус у тому, що вона вже чекає, щоб ми прийняли її. Слід знати способи і методи наповнення енергією: фізіологічну і психічну, або предметну, але їх надлишок все ж є тяжкістю в житті. При її надлишку нам слід її скеровувати на благі справи. А чи нас вчили куди, для чого? Тому ми часто бачимо енергійних людей, які не знають куди скерувати цю енергію. Вчимося разом. Добре коли ми усвідомлено направимо навіть на співання, на благодаріння за такі відчуття піднесеності, однак слід шукати її направити на благі справи. Для цього вона і прийшла до нас. Ми досить скоро знайдемо об’єкт, на який ми маємо її скерувати. Не слід її скеровувати в секс, не слід її скеровувати на бійку, на ламання дров, на пустопорожні балачки. Тепер розуміючи її природу, ми знайдемо куди її спрямувати. Душа підкаже, ум організує, бо ми уже усвідомили те, як розпорядитися цією енергією.
Тому в цій книзі нам надається можливість пізнати шляхи доступу до енергії Космосу, до скарбниць Духу. Сказано, де скарб Ваш, то там Душа буде Ваша. Ці скарби складаємо, бо не ті скарби істинні, які міль їсть, які черв’як їсть, які є предметом заздрощів і краж. В цьому сенс нашого життя – наповнюватись духовними скарбами.

Не може енергія однієї істоти вичерпуватися ні віком, ні хворобою. Важко уявити незнищенність енергії в просторі. Знищення цілих явищ явно відбувається тільки в нашому умі і в умі візуально відбувається знищення цілих епох, що створює видимість такого руху очевидністю. 
Як же зрозуміти реальність ущільнення енергії? Ми зупинимося на концентрації негативних енергій в природі у вигляді покладів вугілля і так далі. Здається все це неймовірним для нашого ума. Але багато інших ознак у кожного з нас перед очима, і люди не вміють асоціювати все те, що відбувається. Візьмемо наприклад: вже всі, як би, знають, що може психічна енергія владно стукатися до людства і окремо взятої людини і цю енергію ми, для розуміння, наприклад, описуємо як страждання душі. Багато хто вже помічає появу дивних захворювань тіла, коли життєва енергія витікає без видимих ​​причин, але цю причину і наслідки не зіставляють, легко відмахуючись рукою, як би від несуттєвого. 
Однак при вивченні таких процесів усвідомлено, то відомий нам випадок захворювання зміг би нас навчити, як слід сьогодні людині приступати до вивчення в застосуванні психічної енергії при вирішенні всіх життєвих проблем і ситуацій, бо саме в таких випадках іноді наш ум зупиняється у своїй активності і душа дає нам шанс пізнати природу наших хвороб, а призупинений ум служить нам. Така методика підходить до всіх явищ життя, тільки будемо пильні і ці хвилі психічної енергії повернули б життєвість і дали б нову радість буття. Але для цього слід усвідомлено пізнати психічну енергію. Замість того хворих напихають мікстурами і несвідомо починаємо знищувати тіло, храм душі нашої. Там, де легко допомогти, а це дійсно легко і матеріально безвитратно, то там починаємо покірно готуватися до смерті. Явище хвороб можна зрозуміти, як больові уколи нашої душі в образі всенаповнення людського, в образі Бога, як його прохання до ума нашого єства. Душа просить ум наш пізнати причини і організувати пошуки позитиву, як ліків для неї.
Все сказане про психічну енергію відноситься до кожної нашої дії. Тут немає нічого абстрактного, бо психічна енергія закладена в усій природі і особливо виражена в людині. Як би людина не намагалася забути про неї, психічна енергія нагадає про себе, і справа освіти — навчити людство послуговуватися цим скарбом з дитинства. Навколо нас і в нас знаходиться невичерпний запас енергії. Ми можемо черпати і збільшувати енергію в стані щастя і в стані сприйняття краси і через інші позитивні відчуття. 

Адже і люди, як співтворці, звершують, або творять такі ж речі як самі — за образом і подобою, по духовному й суспільному наповненню нашого єства. Людина з людиною в основному спілкується за допомогою слова. А як же відбувається спілкування з іншими учасниками Природи? І Космосом? З допомогою того ж слова і думкою, і предметами свого творіння, і сприйняттям краси в них, і відчуттями від споглядання і пізнання. Людина є біологічна тварина, як об'єкт творіння Сущого і по всій ймовірності має один смисловий корінь в означеному слові – творче джерело, який походить від означения його як об'єкта і як прояв в русі, тобто в усвідомлених чи неусвідомлених діяннях цього об'єкта. 
Звичайно, ми тепер усвідомлені, що людина наділена не тільки біологічними видами енергії, а й певними видами невидимої енергії. І якщо розглядати процес розвитку і зростання духовних енергій, то людина в плані свого розуміння грає важливу роль в цьому процесі, бо має для цього можливості, як носій такої Душі, яка вже може усвідомлено збільшувати позитивну енергію при допомозі тіла і оточуючого середовища для галактичного простору. Сьогодні ми вже ствердно можемо сказати, а наша суть знає це, що людина, як енергетичний комплекс в собі і у взаємозв’язку з Космосом має галактичне походження – як результат якогось поєднання енергій. Для творіння, для творчої будь якої праці ми створюємо умови, або шукаємо їх і наша планета є придатною для людини та інших істот як середовище, як частина галактичного простору для творіння в результаті тих енергій, яких потребує галактика і цьому є багато підтверджень. 
Дух, духовні енергії прийняли, приймають нашу людську природу у всій її недосконалості і у всій її довершеності, і саме таким розумінням нами цього є якраз задоволеність життям, яке цим станом задоволеності і підтверджує наші духовні поступи.

ТІЛО, ЯК ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

Тіло, як проявлений енергетичний комплекс, з якого ми можемо почати пізнання тих енергій, які є в людському тілі і тих енергій, які доторкуються до людських енергій, самої Людини, як джерела певних енергій, проявлених в свідомому житті такої маленької частинки Всесвіту і як певної частини матінки Природи. Цей енергетичний комплекс в єдності має в собі фізіологічні енергії тіла, психічні енергії ума і духовні енергії. Всі ці енергії проявлені тілом, як формою і діями тіла, як результат його роботи, Це є зовнішні прояви. Однак внутрішні енергії, які є в параметрах тіла є енергіями ума і душі.
Тіло робить все для нашого виживання, для нашого життя, хоча ми, найчастіше, так невдячні, що навіть не говоримо йому «спасибі». Ми знаємо, що ми, наше єство (і вважаємо, що немає потреби вносити в це слово якісь означення, а просимо прийняти, як проявлений рух енергій в цьому поєднуючому слові єство – як комплекс енергій тіла, душі і ума) є щось більше, ніж тіло, і не пропонуємо бути до нього прив'язаними і аж до зведення з тіла культу — в цьому немає необхідності. Однак культивування тіла, його стану, його здібностей, його обожнення і на цьому будувати прив’язаність в образі любові, то в цьому відсутня необхідність. Елементи любові, догляду є абсолютно необхідна позитивна енергія нашого тіла і необхідна для його зміцнення. І чим здоровіше у нас тіло, тим більше можливостей для зростання душі. І чим чистіша наша душа, тим менше ймовірності захворювань в тіла. Це є органічна єдність. Душа не може бути проти тіла. Вона частково мешкає в тілі і тому вони не можуть одне одному протиставлятися. Ці два види енергії є подарунками Сущого батькам. Вони підтримують один одного, як тільки можливо. Тут же визначимося, що тіло обмежене, а душа наповнює всі клітини тіла, всі її види енергій і має у своєму визначені невизначене просторове наповнення. І в своєму розумінні їх розвиток, ми можемо визначити, що душа виступає в ролі єдиного вчителя, а тіло в ролі, іноді неусвідомленого, учня. Але в виявленому житті їх єдність бачиться як мимовільний взаємодоповнюючий процес. Голова не більш важлива, ніж ноги, то так і душа з тілом. Фактично, ніяких розділень немає, немає ніяких розмежувань. Наприклад, ми щось говоримо, і рука робить жест — ми ж навіть нічого не робимо для цього ні в думці, ні словом для руки — між ними існує глибока синхронність. А скільки відбувається процесів в нашому єстві в такому взаємозв'язку між душею і тілом в неусвідомленості і в неузгодженні з умом, між різними енергіями в функціях тіла. Ми ходимо, ми їмо, ми говоримо, і все це показує, що ми — тіло і душа, які знаходяться в органічній цілісності. Не можна мучити тіло і піднімати цілеспрямовано рівень розвитку душі. Тіло слід любити. Душа є йому найкращим другом. Тіло є їй найкращим варіантом і помічником в набутті духу. Тіло будинок, храм душі і ми разом зобов'язані очищати його від будь якого сміття, і не вносити того ж сміття в нього. Пам'ятаємо, що тіло служить нам день у день. Воно невпинно нам служить з моменту нашого зачаття, і буде служити до самої смерті. Навіть коли ми спимо, тіло безперервно працює: здійснює травлення, перетворює їжу в кров, виводить з організму мертві клітини, вносить в організм новий кисень … 
З ростом тіла в наше життя входить наш функціональний ум, який може допомогати гармонічно тілу і душі, а може деколи зашкодити одному, або обом. Тіло і розум — це один механізм. Тіло — це грубий механізм одної і тієї ж істоти, а ум — це тонкий механізм, але вони невіддільні. Неправильно говорити "тіло і ум", ми маємо говорити "тіло-ум". Тіло — не що інше, як ум в грубій формі. Якщо ми спостерігаємо за тілом, то ми побачимо, що тіло так само діє, як ум. Наприклад, ми спимо, прилітає комар. Він починає кружляти навколо нашого обличчя, дзижчить, і ми відганяємо його рукою, не прокидаючись при цьому, не встаючи. Тіло діє. Тіло діє, як ум, дуже грубо, але воно діє, як ум.
Тому тіло-ум і володіє всім досвідом: хорошим чи поганим, щасливим чи нещасливим, — не має значення. Ми не той, хто відчуває досвід. Який би не був наш досвід, ми починаємо все пояснювати цим досвідом, і переносимо на ціле. Ми обумовлені нашим досвідом. Ми живемо через нього, ми бачимо через нього всі життєві ситуації. Це не вірно. Якщо ми навчимося розуміти суть досвіду, то ми зрозуміємо, що ми завжди тільки свідки цього досвіду, як той, хто стверджує. Ствердження йде від усвідомлення, що тіло голодне. Усвідомленість рухає нас до дії чи бездіяльності. Наприклад, ми здається відчуваємо, що хочемо їсти і коли через півгодини із-за неможливості втамувати такий голод ми вже втратили відчуття голоду, то це не була потреба тіла в їді – це була потреба в чомусь іншому, наприклад, в бажанні любові. Коли ж відчуття голоду не зникають, то це дійсно пройшла витрата енергій тіла – воно виснажилося. Шукаємо спосіб наситити його, або тимчасово обманути через ум, давши тілу цукерку, чи солодкої води. Цей спосіб досить широко застосовуваний у спецпідрозділах.
 Наш ум в деяких випадках у своїй пристрасті може порушувати гармонію між душею і тілом. Мало-помалу починають з'являтися прикордонні лінії. Тоді ум стає господарем, начальником, а все тіло виявляється розділеним на частини. Деякі його частини прийнятні для нашого ума, деякі підтримують зв'язок з душею, інші для суспільства, деякі — ні. Все це є умовностями для того, хто пізнає взаємозв'язок і функції енергій нашого єства, як цілісності, але в житті ми так скрупульозно не займаємося вивченням і приймаємо свою життєдіяльність в зовнішніх сприйняттях при допомозі тіла і внутрішніх відчуттів за станом духовності, або побажаннями ума. Деякі прояви діяльності ума є небезпечними для нас, або для суспільства, і їх ми в своїй неусвідомленості намагаємося майже що знищити. Це створює проблеми. Тіло — живий організм, і він не завдає нам ніякої шкоди, бо тіло пов'язане із Всесвітом і зв'язане невидимими потоками енергій для збереження себе, для збереження місця оселі душі, виконуючи функції, як та шкаралупа яйця, яка зберігає начало життя, середовище її проживання і елементи живлення. Цим іноді займається наш неусвідомлений ум. Однак усвідомлений ум досить ефективний помічник тілу і душі, та так, що може зробити все, навіть неможливе. 

Ми не створювали своє тіло і не можемо контролювати його функції. Тут працює розумність, набагато потужніша, ніж людський ум. Це та ж розумність, що підтримує природу і дає їй силу. Немає іншого способу підійти до цієї розумності ближче, ніж через усвідомлення власного внутрішнього енергетичного поля — через відчуття його життєвості, відчуття вдихуваного життя, його присутності всередині тіла. Тіло є носієм душі, воно храм душі. Центром духовних енергій тіла ми визначаємо простір навколо серця і часто пов’язуємо його діяльність з органом тіла – серцем, а подеколи обумовлюємо як їх ідентичність. Сердечний центр сприймається як матеріальний центр тіла, де знаходиться, як би джерело духовних енергій тіла і його життєвого простору, від якого ці енергії через серце, ум і тіло — цей же тілесний простір і наповнюють. Ми цьому центру надаємо як би властивостей, які є зв’язуючою ланкою тіла у процесі сприйняття навколишнього середовища і зв'язуючою ланкою тіла з джерелами духовних енергій і всіх енергій в цілому, які є творцями самого тіла і допомагають його розвитку.
Ми також часто в книгах вживаємо вислів: тіло з його умом, виходячи з того, що ум майже весь час працює з тілом як синхронний механізм – вони взаємозалежні. Буває більше всього, що ум управляє процесами тіла, але і тіло може виставляти свої вимоги. Тому, розглядаючи ум, нам слід визначитися, що все таки ум є окремою категорією з елементами самостійного функціонування, так і у взаємозалежності з тілом і душею. 
Крім усього, тіло є носієм такої людської категорії, як ум і тілесні органи є функціонуючими органами цього ума, і водночас виконує функції, які забезпечують життєдіяльність самого тіла. Акумулюючим центром ума в тілі є наш мозок з його п’ятьма функціями сприйняття оточуючого середовища і самого тіла. Ум є як би організатором і розпорядником життєзабезпечуючихенергій. Душа ж є самим джерелом цих енергій в тілі.
Якщо в нас є погодженість у розвитку душі, ума і тіла, то тоді ми впевнено можемо сказати про гармонійність нашого життя. І тоді ми в змозі зрозуміти ті визначення, які ми обумовили, як правильність напрямку життєвих енергій, як вірного життєвого напрямку руху нашого єства. 

Не можна навіть уявити інший подібний механізм, настільки ж слухняний і мудрий є цей комплекс званий тілом. Якщо ми усвідомлюємо всі функції свого тіла, то здивуємося, але ж ми ніколи не думали, що все це робить тіло. Воно таке чудове, таке таємниче. Ми не турбуємося про те, щоб ознайомитися з власним тілом — захворіло, то даємо мікстуру — і воно погоджується, а ми ж не впевнені, що зробили для нього добре. Не даємо, то воно самоорганізовується без участі ума і знаходить способи для локалізації захворювання і енергію для лікування навіть в періоди клінічної смерті. Однак в деяких випадках не можна категорично відкинути енергії ума, бо його участь присутня у нашїй неусвідомленості, в розумінні того, що якщо не буде тіла, то як ми можемо говорити про існування ума — його елементарно не буде. Душа в основному дає тілу енергію життя, енергію уму для самоорганізації життєдіяльності органів тіла і зовнішньої діяльності. Це маленький комплекс кругообігу життєвих самозабезпечуючих процесів. Наше єство є як би маленька проекція Всесвіту.
Навіть відкинувши неприємні відчуття, то ум на підсвідомому рівні шукає способи і методи для збереження тіла. Інша cправа — чи вони придатні в тих чи інших ситуаціях. Наприклад, наш ум, в своїй мнимій доцільності, іноді прикидається, що любить інших. Він цього не може, тому що будь яка людина в основному доступна для нашого сприйняття тільки в формі тіла, як творця слів і діянь. Таким чином, нам слід спостерігати, де саме ми відчуваємо скутість в тілі і допомогти йому. Таке розуміння і є елемент усвідомленості нашого буття. Тобто, в лікувальний процес включається душа. Така усвідомлена робота всіх енергій душі, ума і тіла створюють умови для введенняумовних обумовленостей в подальший гармонійний розвиток.
Так, тіло є певними видами енергій, які є маленьким енергетичним комплексом, як проявлення життя людини.
Показником стану наповненості себе енергією (космічної та фізіологічної) є відчуття стану свого здоров'я. Тобто, ми здорові, сповнені оптимізму для вирішення будь яких завдань, або тільки для певного рівня існування. Таке пояснення вводимо не для образи будь кого, а для розуміння визначення такого стану і для можливості кожному визначити свій стан. Наприклад, якщо нам вранці ліньки вставати з ліжка, відсутнє бажання займатися роботою, то це і є ознакою відсутності життєвої енергії. Усвідомлюємо це і починаємо з уявного стяжання духовної енергії. Бо до середини дня ми явно відчуємо зниження життєвого тонусу. З'явиться дратівливість і ми входимо в стан очікування кінця робочого часу, а ввечері прагнемо швидше влягтися на дивані біля телевізора. Все це і вказує на відсутність здоров'я. Ми вимагатимемо енергії. Фізичну енергію ми можемо отримувати частково через продукти харчування. Духовну психічну енергію ми приймаємо з Космосу, але придбати її можемо покладаючись на свої позитивні якості і вміння її приймати. Хоча космічну божественну енергію нам посилає Всесвіт постійно і ми можемо її приймати. Деякі способи наповнення себе енергією ми і розглядаємо в даній книзі.

Тепер розглянемо деякі органи тіла і їх роль в організації життя, їх роль в духовному розвитку цього цілісного комплексу, який ми назвали єством. І так, очі в загальному життєдіяльному процесі. Очі є органом тіла, але їх функціями керує наш ум і наша душа. Творцем ж дано можливість через очі отримувати до 80% інформації мозком — і це для нашого ж блага, як основного наповнювача нас підказками в процесі організації життя умом. Бо Всесвіт направляє їх в ту сторону, на ту ситуацію, у вирішенні якої ми можемо взяти участь в подальшому, а можемо пройти поряд, не звернувши уваги у своїй суєті. Якщо ми виявили намір взяти участь, то Всесвіт дає нам енергію вже через душу, щоб ми допомогли Всесвіту у вирішенні цієї ситуації, даючи відчуття задоволення, бо це є умовою для участі нашої душі. Людина перебуваючи в стані задоволення має радість і цим станом свідомо позиціонує своє єство, яке і підтверджує нашим умом вхід в процесс пізнання смислу життя. Жити хочеться і життя прекрасне.

* * *

Пізнання психічної енергії має покликання допомогти людству серед невирішуваності його проблем. Процес пізнання йде від і до духовних начал через споглядання і відчуття своєї діяльності та за участю об'єктів довкілля і себе, а також і нашого ставлення до означеного через усвідомлення істинності пізнання умом. Іноді пізнання починаються з якогось морального досвіду (зазвичай ми такий досвід бачимо в позитивних результатах від ситуацій в яких ми відчували докори совісті). Він уже є нам знайомим і таке розуміння вже є рух в русі, в житті без страху до отримання відчуттів свободи в діях. 
 Такі пізнання в підсумку приводять до відмови від моралі суспільної і дозволяють співналаштуватися жити відповідно природному співжиттю з усім навколишнім середовищем в мирі та злагоді. Спочатку буває, що плоди пізнання гіркі і є якби підтверджуючим фактом вигнання з райського саду життя, бо пізнаючий відторгується суспільством. Відчуття гіркоти грунтуються на попередньому суспільному досвіді нашого ума. Тому ми усвідомлено сприймаємо таку реальність і готові до прийняття таких ситуацій, які допомагають духовному зростанню. Шукаємо такі місця, ситуації, де ми відчуваємо позитивну енергетику і це буде зручним місцем для входження в цей стан прийняття. Вчимося розуміти, що стан радості не є нічого нероблення, а є дверима, які відкрилися до скарбів Всесвіту і ключ гори готовий дати прохолоду кожному хто підійшов. Радіймо! 

Ми і у важкі дні знаємо, що енергія з'являється з радості і подяк, бо вони є особлива мудрість. Ця мудрість дозволяє притоку енергій в наше єство по двох ознаках: по перше радість і дяка за позитивне вирішення проблем дозволяє нам бути відкритим для прийняття позитиву і далі; по друге ввійти в стан радості при негативному вирішенні проблем дає усвідомлений пошук позитивних моментів і водночас цим дається усвідомити нам підказку, що ми у вирішенні проблем на невірному шляху, а в підсумку дякуємо за таке усвідомлення, яке і дозволяє нам і далі бути відкритими для прийняття позитивних енергій. Істинно так, бо радість маємо помічати в усьому навколишньому, потрібно її розпізнати і усвідомити. 

Адже навіть єдине зітхання від розуміння ситуації вже приносить оновлення сил. Кожна людина може стежити за станом своєї психічної енергії, як результат дії усвідомленого ума. Ще раз наголосимо – усвідомленого ума – це стан ума, коли його дії погоджені з духовними енергіями. А позитивним показником цієї енергії є задоволення, наша добродушність та шанування до всіх. «Любіть один одного» — ця благо-творна заповідь дана мудро. Ніщо не може краще любові гармонізувати психічну енергію. Вона направить нас на споглядання краси і доброти і на їх творіння. Дуже показово, що духовна енергія поновлюється, насамперед, відчуттями, але не фізичним відпочинком. Бажаймо всім і творімо самі любов, то вона наповнить інші життєві ніші прекрасними відчуттями, прекрасною роботою, прекрасними зустрічами, прекрасними успіхами … 
 Недостача любові дає можливість існувати, але не жити. Якщо в людини є любов, то вона не пошле людей на війну, маючи можливість вирішити проблему іншими способами.

 Якщо ми протягом дня не сприймаємо любові, краси, доброти і не даруємо їх флюїди в думках, словах, справах, а в стані радості не посилаємо їх в простір, в предмети, виготовлені нами, то життя набуває механічних дій і воно подібне на сам механізм, але далі ще гірше — ми входимо в стан зневіри, туги, смутку. Сумовиті люди затемняются бідами і горем. У цьому похмурому покрові вони не можуть побачити радість. Через павутину печалі люди сліпнуть і втрачають сили. Не можуть вони допомогти собі. Мабуть ніхто і ніколи не говорив людям про шкоду зневіри. Неможливий життєстверджувальний рух в зневірі.
Сумовитих людей називають знедоленими. Вдумаймось в останнє слово. Хто ж позбавив нас властивої нам долі? Перш за все, ми самі позбавили себе можливостей. Можливо, давно вже почали руйнацію. Невдоволення і злість, роздратування присікають шлях до радості. Темні помисли позбавляють нас джерела сил. Таким чином, сама плодоносна радість ховається за смутком і можливим самозреченням. Але пам'ятаймо, що печаль забувається, а зірки радості сяють завжди — подивіться на них — вони раді за нас! Подивіться на себе – ми живі! Отжек ми маємо той початковий капітал енергій для виходу зі смутку.

 Людину, яка відчуває себе нещасною, то її можна назвати потьмарювачем неба. Вона збирає навколо себе морок і заражає дальні простори. Вона шкодить собі, але ще більше шкодить усьому сущому. Вона виявляється самолюбцем, забула про навколишній світ. Позбавивши себе щастя, вона стає розсадником лих. Як самовдоволений павук, який втрачає нитку, яка веде до великих успіхів, так і саможаліючий відсікає свою удачу. Людина входить в стан зневіри.

 Тому людям слід розуміти свою відповідальність за кожне пущене слово, міміку, діяння. Багато хто думає, що не варто піклуватися про слова і помисли, бо світ існує і при прокльонах. Але сліпі такі безумці, бо вони не бачать всіх лих і нещасть, залучених людством. Це не погроза, але запрошення очистити себе і навколишній простір. 
Дуже великі регіони планети охоплені потрясіннями. Можна чекати і великих катаклізмів. Подумаємо, а хіба слово молитви не реалізується? Реалізується, реалізується, а конкретно спрямоване теж, та ще й як! То прикладаємо трошки зусиль і творимо позитивні посили, а також одочасно трошки приділяємо уваги, щоб ми не були «творцями» негативних думок і слів. А там дивимось, що далі починаємо вчитись слідкувати за чистотою своїх діянь. Не так і багато клопоту створює така обережність і самоусвідомлення в залученні до цих знань нашого ума. Такі тренування в устремліннях входять у звичку, в культуру поведінки. Так ми входимо в стан поваги і любові до оточуючого середовища (і першим ділом до людей). І це додаткова позитивна єнергія. Хіба це так важко? Ось з таких дрібниць ми починаємо закладати фундамент в творіння додаткових енергій. Не дарма говорять, що чисто не там де прибирають, а там де не смітять. Так ми маємо можливість кожен приймати участь у формуванні чистоти навколишнього простору, духовністю. Чистота і духовність, як усвідомлені дії умиротворяють катаклізми, кризи і війни на певних теренах планети. Ми кожен можемо це бачити, відчувати на прикладі свого сімейного облаштування життя. Де панує справедливість, чистота відношень, духовність . то там панує мир; там де є гнів, злоба, страждання, гординя, користолюбство, то там явні ознаки пекла, там постійні сварки, незадоволення одне одним. В такому неспокої не може бути мови про надбання духовності і наявність вкрай необхідного матеріального забезпечення для продовження життя. Тому прохання – зрозуміти природу таких проявів у житті, то таке усвідомлення вже дає шанс вносити зміни в своє життя на краще.

 Зневіра є тимчасова зупинка як в духовному, так і в мирському. Найдорогоцінніші стяжання висипаються в зневірі. Коли немає навколо нас людей, яким можна довіряти на висновку ума чи на відчуттях душі; які не можуть нас втішити, привнести спокій, умиротворення, полегшення, то при наявності фізичних сил починаємо будь яке фізичне абсурдне діло, яке посприяє виходу із зневіри. Це заняття фізичною одноманітною роботою, і наголосимо – якісною, то це допомогає заспокоїтися уму і починають в нас входити позитивні енергії від самої присутності в роботі якості, бо споглядання за якістю, красиво зробленою роботою піднімає настрій – ось наступив момент: ми відкриті для прийняття позитивних енергій. Коли немає таких можливостей, то у своїй милості ми можемо в такий стан прийняття позитиву ввійти через повільне читання книги і якщо її рядки доторкнуться до струн душі, ми зрадіємо від читання, бо ми зустріли знайомі ситуації, факти – це наш друг. Продовжуємо. Ми сміливо можемо дочитувати цю книгу, бо там є ті енергетичні слова, які чекають нас. Бо душа чекає, даючи нашому уму, сигнал через неприємні відчуття, через незадоволеність собою. Вона чекає поштовху, бо наше життя практично зупинилося. Зневіра, туга по містичних переживаннях, по духовних переживаннях і по тілесних напруженнях дуже важка. Вони беззвітні і посилюють даний стан тим, що наш ум не може знайти шляхи виходу з такого стану, душа закрита і не може спілкуватися зі Всесвітом, бо перебуває в стані неприйняття духовної підтримки. Тому таке і абсурдне прохання – займіться самою абсурдною фізичною роботою для того, щоб відволікти ум, а душа тим часом зможе отримати додаткову енергію для нашого єства. І процесс виходу з темної полоси починається. При такій одноманітній чи різній роботі наш ум концентрується на цій малості і цим він зменшує активність. Він бачить, що їм не цікавляться для вирішення інших питань, навіть у вирішенні питання туги і страждань, то така його поведінка у заспокоєнні і створює умови душі виходити на той творчий просторовий майданчик для облаштування життя, як основи, яка дає можливість духовному розвитку .
Стан туги і зневіри не є страх перед суспільством, а як би відчувається потреба входження в основній масі таких станів в побутове середовище із-за їх тимчасового неусвідомлення. Але вони не є видимими, а відчуваються; і в такий стан ми входимо через пізнання істинності смислу життя. Усвідомлена туга є перехідним станом до пошуку шляхів виходу з неї. Вона є всього навсього тимчасовою зупинкою для пізнання її причин появи в нашому житті. Вона є категорією духовною, а гріх, вина, страх є породженням від участі та прийняття суспільних відносин. Відхід від духовного і сприймаються кожним своїм розумінням цих символьних слів, як нашим чимось віддаленим, але не персоніфікованим, що в підсумку в хвилини самовдоволення, пянства дає можливість діяти вседозволяюче і відкидати все духовне вульгарністю в словах і справах, відводячи ум людини за стіну відчуження від душі. Такий ум у своїй вседозволеності дає на підставі такого непридатного досвіду увірувати в свої особисті сили, будуючи фантазійні цілі і на цьому шляху, ігноруючи інтереси братів і сестер своїх по духу, принижуючи їх людську гідність і божественний шлях благочестивого способу жит-і-я (життя всіх і я, як ознака єдиності життя всього у Всесвіті).

Розуміємо, що без розширення свідомості не можемо радіти праці нескінченній. Бо люди розуміють, що життя насичене працею, отримуючи з нього візуальний успіх. Але природа невичерпності життя у праці закладена в одержуваній енергії від задоволення процесом творчої праці, а саме життя засноване на обміні енергій. Тонка енергія любові плюс творча праця і дають більше енергії — ось звідки відчуття нашої насиченості і задоволеності життям.
Пропозиції служителів церкви добувати хліб насущний у поті чола свого в пристрасному розумінні має подвійне поняття, як тяжкість і виснаження в добуванні харчів, одягу, облаштування. Але не забуваймо, що посильна праця на таке здобування в основі своїй містить елемент творчого пошуку (як, де і скільки?), який пов'язаний з умовою певної свободи. І таке поєднання дає періодично відчуття радості і щастя.
Але при найменшому дискомфорті душі чи проявленому примусі самого себе, або нас іншими, ми несвідомо опираємося, бо душа знає про відсутність енергії на це, але всі ми своїм умом спонукаємо своє ество насильно робити нецікаву роботу. Вона не буде зроблена, а якщо і зробиться, то неякісно, ​​або аж до того, що ми в цій роботі зробимо шкоди душі і тілу (можливо поранимся), або іншим учасникам життя. У повітрі витає негативна енергія нашого невдоволення. І така негативна енергія буде вкладена в ті речі, які ми виготовляємо. Зазвичай, такі речі довго не служать. Але іноді націлившись, зосередивши всю енергію і зробимо той обсяг роботи, то по її завершенні, або через деякий час побачимо, що дана робота нікому не знадобилася і толку з неї ніякого. Тобто, витрати енергії пройшли вхолосту. Полюбити сталість праці (рутинність) можна лише преуспеянієм якості. Ми це самі відчуваємо і відчувать інші. 

Сприйняття нами фактів і подій, як негативних, теж є підказками і це привід обміркувати. Заспокоюємось і розслаблюємось, знімаємо життєву хватку та особисту важність нашого єства, тобто, запрошуємо до себе душу з совістю і відмовляємося від свого «Я» — его. Уміння бачити підказки, вміння усвідомити причини їх появи, порадитися з Сущим дає кожному можливість жити вільно і без страху.
Як би нам не було важко особисто, то не думаємо про ці проблеми, не чіпляємося за них мертвою хваткою, і взагалі не думаємо про себе, а шукаймо тих, хто потребує допомоги, або потерпає від різних життєвих негараздів. По перше, наша важкість від страждань душі і ця важкість притягує негатив в наше життя; по друге, допомога потребуючим виводить нас з негативу і відкриває наше єство для входження життєстверджуючих енергій. Так достатньо одного ласкавого погляду чи слова і буває достатньо, щоб наша душа заспівала пісню життя. 

Не будемо думати, що кожна думка про духовне буде плідною. Чи можна блукати думкою, коли наша свідомість утвердилась в питанні: де і як шукати вказівку про життя у світі Духа? Ми багато постійно говоримо про реальність духовних якостей, але людина любить розмежовувати духовне від земного, в цьому велика шкода, бо, насамперед, слід прийняти і зрозуміти концепцію єдності енергій, яка живе у всьому. Тут недоречно: «кесарю кесареве …» . Дух є єдиний і всеосяжний!

Ми маємо дар пізнати радість, починаючи від далеких світів до малої квіточки — всі пропонують людям радість. Відчуття радості дає нам додаткові сили в цей же момент. Новий запас сил відновлює устремління, яке відкриє ще одні врата. Намір як і устремління є зосередженість на дії. Уявна енергія є її рух і саме такої енергії, але не тільки сама дія ества. З'явився намір і він вже містить елементи дій, бо почалося залучення інших видів просторових енергій для реалізації наміру.
В житті досить важлива ця людська якість – устремління. Устремління душі чи устремління ума? Устремління ума виходить з наміру реалізувати мету чи ідею. Усвідомлене устремління завжди виводить наше єство на прийняття духовності в наше життя. Устремління душі виходить від душевних потреб. Душевні устремління насичують нас і результати нашої діяльності позитивом. Мета ж переслідує вигоду. І наскільки ми чисті, то настільки ми безкорисливі. Знаємо те, на що ми направляємо свою увагу, то туди тече наша енергія, туди притягуються космічні енергії. Зазвичай духовними своїми енергіями ми насичуємо життєвий простір і Вселенну; життєві енергії течуть туди, про що ми думаємо, туди, що викликає наш інтерес чи є духовним покликом. Віддаючи духовну енергію, то одномоментно в нас починає текти енергія з космосу, заповнюючи звільнене місце. Віддаючи життєву енергію на життєві потреби, то ми теж можемо отримувати з космосу, а також з матеріального світу. Однак, коли ми енергію нашого єства скеровуємо на злі і не зовсім хороші справи, то ми відчуваємо втому, або забираємо її з інших життєвих потоків, бо на це вивільнене місце не просто може прийти енергія з космосу, тобто від Бога. Зазвичай таке безглузде витрачання енергії забирає енергію здоров’я, або роки життя.!!!???

 Нечутливість. Нечутливість до дійсності є однією з найжахливіших епідемій сьогоднішнього світу. Відмирання психічної енергії робить людей не чутливими до дійсності. Люди сприймаючи очима, вухами позитив чи негатив у світі, відвертаються від того, що відбувається і думають так продовжити приємне тілу існування. Досить чимала кількість мають можливість і як би бачать ці відчуття, хоча із-за незнання не можуть зрозуміти їх роль в нашому житті. Так є певна радість чи незнайомі чужі відчуття, але як з ними поступати нас ніхто не вчив. Тепер вчимося розуміти відчуття як підказки в покращенні світосприйняття. Вчимося на розумінні відчуттів вибудовувати прекрасне життя. Тому не розуміння відчуттів і відносять до відсутності чуттєвості. Нечутливість є матір’ю відстороненості, байдужості, відмовою від життя.
Люди пасивні до розуміння і застосування своєї психічної енергії. І коли ми іноді відчуваємо її в нашому єстві, відчуваємо її дію на наш стан, на результати мислення, спілкування і дій, що іще породжує інерцію. Майже неможливо зупинити цю інерцію. Ми в цій акцентації повторюваності чинимо так через важливість пізнання. Тому кожен прояв психічної енергії породжує свій вплив за інерцією, іноді навіть тривало. Можна вже видозмінити думку, але наслідки минулого відчуття все-таки будуть пронизувати простір — в цьому не тільки сила психічної енергії, але і якість, що заслуговує особливої ​​дбайливості. Можна лише з чистою свідомістю впливати на потоки психічної енергії, щоб не засмічувати шляху свого минулими посилками. Слід просто спостерігати за різними проявами психічної енергії — чи то позитивною, чи то негативною і якою вона є? Ми і тільки ми її такою відчуваємо. Вона може бути нашим визволителем чи нашим поневолювачем. Не слід опиратися відчуттям психічної енергії. Вона на чутливе вухо сама підкаже і як непотрібне скоротить наш сон, скоротить кількість спожитої їжі, пиття …, або збільшить. Відчуття є як би наказом сходити за отриманням належних нам грошей. Прислуховуємося до них, усвідомлюємо їх скерування, то побачимо і підказку: куди ми можемо направляти цю відчуту енергію.

 Люди хворіють тілом і навіть не хочуть подивитися чи зрозуміти суть хвороби, бо в більшості випадків хворобливий стан тіла є наслідком страждань душі. Тобто це сигнал, що нам слід «лікувати» душу, але люди вимагають нових ліків з надією вилікувати хвороби тіла. Вони не можуть подумати про страждання душі від неправильної нашої діяльності в середовищі людей, в середовищі природи, а тому інтенсивно шукають ліки, шукають нових вказівок про їжу лише для тілесного благополуччя з надією прожити багато років, але не для поліпшення свого майбутнього, яке вимагатиме постійного дбайливого ставлення вже зараз через стяжання Духа. Стяжання духовних енергій є умовою від сутності хвороб тіла і умовою жити багато років. Тут надзвичайно важливо навчитися бути лікарем самому собі. Тут два способи особливо вираженими є: це вміння очищення душі і тіла і стяжання духовних якостей. Однак, коли увага людини знаходиться в стані устремління на стяжання духовного, то вона і сприймає, і приймає це духовне, то їй і не приходить в ум бажання возгордитися, вимагати в Бога якісь речі, тобто робити негатив. Таку людину оминають ці негативні енергії.
Всі ми знаємо людей, оточених достатком, але якби вони знали, чого позбавив їх достаток? Люди хочуть виконувати всі відомі звички, забуваючи, що створений уклад життя єства послаблює також енергію духу, роблячи перешкоди і для нього. Душа через пасивність ума і його задоволеності заспокоюється, бо їй не притаманна така категорія, як боротьба. Вона може підказувати людям кращі варіанти в житті своїм устремлінням і якщо наш ум готовий їх сприймати, то починаються творчі пошуки. Явище недосяжності обумовлено не життєво смисловими устремліннями чи умовами, які не можуть зіставити бажання з життям. Тимчасовість умов не означає недосяжність. І тимчасовість устремління не означає, що устремління повториться в тому ж напрямку. Коли людина усвідомлює явище тимчасовості в собі, тоді вона легко прийме суть духовного сходження. Відчуття сходження осяє дух розумінням досяжності. Самоусвідомлення є шлях до пізнання. Самонасолодження може бути зупинкою в розвитку. Постановка мети у досягненні мети в пошуках істини, любові, Бога неприйнятна, бо мета є константа і рух до константи є в підсумку зупинкою в духовному зростанні. Можна будувати життя так, що кожен день буде кінцем, але можна так пізнавати життя, що кожна година буде початком. Так, на основі сприйняття навколишнього середовища очима, маючи певні фінансові і фізичні можливості можна перебудовувати наше земне існування. Тільки устремліннями до майбутнього і усвідомлені поступи в напрямку духовних стяжань, дадуть можливість відчувати результати. Потрібно зрозуміти смисл в переробленні способу життя в міру появи нових відчуттів, які відкриваються. Ми не хочемо уявити собі, що наше земне життя коротше самої скороминущої зупинки поїзда — навіть подумки забуваючи про своє покликання і всі дні присвячуємо пошукам способів в продовженні життя, для фізичного виживання збираючи достатки прозапас, п’ючи пігулки для профілактики і т. д. 

Ми занадто пов'язали своє життя надійністю: побудував будинок — все, житлом забезпечений; зареєстрував шлюб — все, надійно забезпечив себе жінкою; влаштувався на роботу з маленькою зарплатою — але вона є періодичною і вселяє в нас надійність … Однак будь яка надійність надумана, всяка надійність уявна. Крім того, будь яку надійність ми продукуємо накопиченням, вкладаючи додаткові і не потребуємі в даний момент фізичні зусилля і моральні цінності. Жінка любить нас сьогодні; завтра — хто знає? Сьогодні в нас є будинок, а вночі згорить … Як ми можемо бути впевнені в завтрашньому дні? Однак заради надійності ми створюємо держави, релігійні традиції, всілякі партії, але реально вони не можуть забезпечити всім надійність. Все ж держави прагнуть зміцнити ідею надійності конкретними заходами: кожному хатину, кожному дружину зі збереженням такого статусу. І ця надійність є та очікувана ідея до якої ми звикаємо і приймаємо, навіть не думаючи, що життя можна облаштувати інакше. Наша така філософія життя брехлива і ми до цієї брехні додаємо іншу — до нас так жили і така вона нам знайома — і ми з нею згодні, навіть без пошуку, без змін. 
Але душі відомі висоти любові, краси, доброти, а на тлі цього ми кожен день сприймаємо цю тривогу в підсвідомості, що в світі немає надійності і політики від церкви називають це життя суєтою. Весь цей підхід заснований на підкресленні того, що світ є ілюзія, тому що він не постійний. Така політика є відволікаючим маневром від пошуку, від пізнання повноти життя. Якщо ми зрозуміємо цю ідеологію, то ми приймемо світ і своє життя в ньому, як найкращий варіант і таке розуміння дасть нам в реальності змінюватися самим і змінювати облаштування життєвих інтересів. 

 Приходить ніч. Тіло частково відпочиває, ум продовжує роботу в сновидіннях, а душа ж просторових пошуках і, що цікаво вона буває в інших минулих чи майбутніх реальностях. В більшості вона відвідує реальності майбутнього, як би ходить в розвідку. Сон сприяє спілкуванню з Космосом. І розуміючі сни розуміють і пошуки таких устремлінь душі, які зазвичай є підказками. Сон доводить, що люди без такого спілкування існувати не можуть. Пояснення сну тілесним відпочинком буде неприйнятним. Без сну люди зазвичай можуть жити дуже короткий час, потім їх мислення впадає в самий хворобливий стан; з'являються галюцинації, заціпеніння і інші ознаки неприродного існування. Так відбувається і з іншими видами енергій. Адже кожна енергія живить, і психічна особливо. Сонні бачення набувають значення після пізнання їх природи, тобто після усвідомленого прилучення до енергій Сущого. Та й то є доля тільки тих, хто усвідомлено вступає на такий шлях пізнання Всесвіту.
Багато підказок з'являється, але мало уваги їм приділяється і навпаки, з легкістю невігластва застосовуємо найдивніші пояснення та поради. Легкість цих пояснень лише доводить, що люди бажають перебувати в своїх ілюзіях, відірвавшись від дійсності. Можна бачити, як людський ум уникає всього, що загрожує його встановленому надуманому благополуччю. Тобто люди продовжують перебувати в стані сну і вдень. Це люди, якби відречені, відключені від життєвих процесів.

Енергійна творча натура є ознакою наявності в неї духовних енергій. Якщо ж людям випадає щастя споглядати прояв духовних якостей в комусь, то в них, насамперед, виникнуть помисли про демона, який буцім то живе в тій людині, за якою спостерігають. Така зіпсованість сучасної свідомості. Будуть називати такі якості злиденністю зі скептицизмом, критикою і вченістю, коли природніше назвати все це нашим невіглаством. Ось таке різномаїття енергій присутнє в кожному нашому житті. А скільки ми з цього моменту можемо їх виявити в кількості і присутності. Тоді продовжуємо пізнавати їх зовнішні прояви.

Ми щодня стикаємося з різноманітним впливом людських випромінювань на навколишнє середовище. І переконливим прикладом може послужити бачення впливу людини на тварин і рослини, які є її співмешканцями. Вони відчувають наш настрій і відповідно поводяться. Поспостерігаємо за ними, коли вони потрапляють до рук людини і зможемо помітити процес такого впливу на об'єкти аж до знищення енергії їх життя, чи відчути приємність такого спілкування. Ця приємність і є ознакою , що ми почали наповнюватися позитивною енергією, а тваринка чи рослинка теж її відчувають в нас, що проявляється в їх поведінці, яку ми можемо візуально спостерігати. Адже такий же вплив (і в більшості випадків умисний — від образи до вбивства) проявляється людиною відносно людини. Ми також знаємо, що явища знищення забирають всі наші упереджені бажання в невмінні прийняття, в неусвідомленості потреб наших. Так є, а може бути інакше — все в наших наявних можливостях. Але око обивателя не проникає вище фізичного плану. Звичайно, шукання матеріальних статків може призвести до узріння духовного, до видимого і відчутого явища грубим зором, але, іноді, явище вищих сфер ними відкидається від задоволення малістю матеріального і цим зупиняються позитивні потоки енергій. Також кожне коливання викликає вібрацію в потоці, яка порушує потік енергій. А людина може проникати в шари вищі і цим путівником є її душа.
Незвичайність малих і великих подій мало турбує людство. Втім, сум'яття умів теж було давно передвіщено. Люди скаржаться — «ні за що не можу взятися. Ні до чого душа не лежить». Але такий настрій приходить від внутрішньої свідомості, що душа вже сприйняла майбутнє, але механічна рутина ще чіпляється за звичний ритм життя. При такому роздвоєнні свідомості у людей, у нас теж нагнітається ритм праці. Так напружується міць перед змінами понятійними і земного перерозподілу. Тим часом, спостереження над зв'язком світів і життям людства очевидні. І ми не допускаємо думки, що є наповнення простору і тим більше переповнення його – чи то позитиву, чи то негативу. Не потрібно думати, що хтось, десь, виправить безумство людини. Тільки самі зможемо, в щоденності і скрізь, ми можемо створювати корисне положення. Серед самого убогого побуту можна творити загальнолюдські великі успіхи. Приєднуємося до такого розуміння і відповідної діяльності.

Не може статися рух без напруги. Здавалося б, неминуча старанність у різних напрямках дає відчуття сили і впевненість на підставі життєвого досвіду і звичок. Так воно і є. Можна помічати наскільки космічні струми посилюють реакцію різних органів тіла. Можна бачити як би коливання слуху, зору, тяжкість біля сонячного сплетіння, напругу м’язових зв'язок і яскраво виражене запалення деяких центрів. Так наші відчуття відповідають космічним потокам енергій. Так, стійкість потрібна у прийнятті таких енергій і зуміти знайти їх у собі. Ще раз підбадьоримо всіх, хто засмучується при першій тривозі з досвідом відчуттів при зіткненні з енергіями Духа! 
Давайте згадаємо, скільки умов вплинуло і перешкоджало в утвердженні досвіду. Оточуючі люди, предмети і події, просторові енергії і стан здоров'я, нарешті, думки, одержувані здалеку, все може, або підвищувати, або знижувати наслідки в утвердженні вірності побаченого шляху. Багато спроб було припинено в самому зачатку, бо безглузде зауваження чи ворожа думка паралізувала психічну енергію в просуванні, але рідко людина може зупинитися, побачивши шлях до пізнання Істини. 
Пізнавши напрямок шляху до Бога, то не говоримо про це людям. Охороняємо це. Даруємо це Богу, але не говоримо про це, інакше ми опинимося в небезпеці, не встигнувши рознести прийняті дари іншим шукаючим. Все людство не може зрозуміти. Це за межами їх розуміння. Тому такий наголос на охоронюваності. Тримаємо це в секреті, глибоко в нашому серці. Відкриваємо свою душу для Бога; будьте відкриті всім серцем друзям, які слідують цим же шляхом, попутникам, товаришам по пошуку. Не розповідаємо про наші внутрішні прийняті знання у відчуттях всім і кожному. У світі ми залишимося незрозумілими.
Звичайно, сумно, якщо людина від першої невдачі впадає у відчай. Цим вона лише доводить, що її психічна енергія знаходиться в повній розбалансованості. Тоді випробувачу слід помислити, як утворити психічну енергію. Адже крім дослідів, нехай кожен початківець дослідник випробує самого себе на різних обставинах. Тільки всілякі випробування можуть довести, які саме властивості переважають на його рівні духовного розвитку і тоді їх розвиває — решта додасться. Вчимося приймати і не терзаємо себе особливістю своєї енергії, своїм сприйняттям, своїм розумінням. Багато існує образів, методів, що допомагають зосередженню. Але ніхто не пропонує уявити думки, блукаючої по лабіринту. Не докладаємо сум'яття і нервозності до напруги простору в метушливості своїй, коли починаємо передчувати дії своїм єством. Прямота і простота є найбільш вдалою дорогою. Бажаємо всім щастя!

 Однак надмірне напруження, яке забирає інші види енергії, призводить до втрат в іншому напрямку. Надмірність ми відчуваємо по швидкій втомлюваності, по невпевненості, по відсутності радості в діях. Не змішуємо втому з напруженістю? Обидва стани, незважаючи на значну відмінність, можуть дати подібні симптоми. Але втома може бути подолана зміною виду праці, тоді як напруженість може бути ще більше самопоглиблена. Було б помилкою дозволити собі розсіювати напруженість. Ту проявлену енергію м'язів і ума потрібно підживити як дорогоцінний дар. Кожне напруження вже є загострення свідомості, бо наша наповненість старанністю грунтується на усвідомленості і лише тоді шляхи наші легкі. 
Напруга психічної енергії збільшує життєздатність. Можна впевнитися, що в періоди психічної напруги люди живуть довше. Це не може бути пояснено ні їжею, ні санітарними умовами, бо в періоди сум'яття умови життя дуже важкі, і єдина причина полягає в підвищеній діяльності психічної енергії. Фізичне стомлення і виснаження ума не бажане, але духовна напруга життєдайна, бо вона дає життєву енергію. Але межа між цими станами дуже складна. На цьому і зміцнімося, що стяжання духовних енергій є основою нових можливостей і основа всього життя кожної людини і світу в цілому. Початком розуміння процесу стяжання духовних енергій є наші відчуття в піднесеності стану усвідомлення цього. І ця співзвучність піднесеності стверджує нашу співналаштованість з космічними енергіями. Це є основою нашої правильної орієнтації в різних суспільних ситуаціях. Недоцільно думати, що напруга руйнує тіло. Навпаки, напруження дає ті імпульси, які створюють умови для зародження думки, для появи слова, до проявлення дії. Напруга не є причиною стомлення. Відчуття втоми насамперед дає відсутність енергії позитиву чи негативу. Тільки зневіра і самозреченість пригнічує нас духовно і ми відчуваємо стомленість, але запал і спрямованість творить прекрасне оновлення. Не слід заперечувати особливої ​​небезпеки перенапруги — так, вона виснажує і духовно і фізично. У всьому слід дотримуватися розумних меж. Саме змінюючи себе в процесі самоусвідомлення, ми маємо можливості змінювати життєві ситуації і своє світобачення в яких ми переміщаємося в певній постійності і дотримуючись тих же духовних орієнтирів.

Надбавачі духовної енергії, яка є позитивною, і потоки такої енергії практично не перетинаються з негативною, хоча в житті ми часто ці прояви бачимо і чуємо і навіть робимо негатив, то тільки наше усвідомлене розуміння таких явищ і дає шанс для очищення і вказує шлях нашому єству до духовного очищення і розвитку. Адже на протязі одного життя не так просто пройти шлях духовного розвитку і ввійти в той стан духовних енергій, який ми називаємо царство Боже, як чисто умовне визначення. 
Коли така духовна енергія душі вже не повертається в тіла, предмети, хоча завжди спілкується з нами в наших відчуттях, думках, допомагаючи будувати наші вислови і дії. Це вже ті енергії Космосу, це стан таких енергій Душі, Духа, які ми називаємо — Бог. Той хто рухається по такому шляху знає і нам дано таку інформацію, що їх міць духовна збільшена настільки, що на них покладається і відповідно великі труди в підтримці рівноваги у Всесвіті. Але ці труди їм в радість, що позіціонуєтся нашим умом, як царство Боже. Бо відчуття такої радості дає відчуття блаженства. Знаймо це! 

 І ми, більш ніж, впевнені, що у нас є такий досвід. Згадайте хоч один епізод, коли ми комусь щось даруємо, або допомогаємо щось зробити, одночасно споглядаючи за випромінюванням радості в обдарованого, то у нас автоматично збільшується приплив відчуттів радості — це і є відчуття блаженства. У таких ситуаціях нам було приємно подарувати, сказати, зробити комусь і той, інший, від цього зрадів, то ці спостереження і вводять нас в стан блаженства — ми прийняли подяку без слів. Вчимося самі такі подяки творити, випромінюючи щастя-радість при отриманні дарунків від людей, від природи, від речей і роботи – вони подарують і нам таку ж приємну подяку. Вчимося одночасно дарувати думками, словами і діями людям, природі, речам і роботі це щастя-радість, перебуваючи в цьому стані щастя-радості всім своїм єством.
Ми не думаємо кому, коли й де бути милосердними. З таким ставленням до цього, ми не думаючи, даємо милостиню, надаємо посильну допомогу, моральну підтримку, тому що знаємо, що на місце вивільненої позитивної енергії прийде інша, а це є відчуття руху, відчуття, що ми живемо. Прослідкуйте за собою — ці відчуття є тілесними й духовними. Ця, інша, енергія більш якісна і є багатовекторною. Разом з тим не простежуємо й думкою про цей процес передачі енергії, про наслідки, то так воно й відбувається. Побачити, відчути позитив, негатив ми можемо в найближчому оточенні, саме отут найбільша ймовірність. Саме в цьому середовищі нам краще передати, подарувати, але, будь ласка, без корисливих цілей. Цим ми займаємося вряди годи за бажання наділити такими якостями своїх дітей у першу чергу, але на основі свого досвіду і не в реалізації бажань. Зважте, що кожна дитина має своє життя, як те зернятко, свою душу і вони бачать ці якості, але по своєму, перебуваючи на вищому, або нижчому рівні духовного розвитку, духовних і тілесних потреб і можливостей.

Без всяких повчань люди вміють оберігати предмет ними улюблений. Вони знайдуть оригінально, як заховати його. Вони докладуть старання не розбити і не скалічити улюблену річ. Існує така притча, що люди найкраще вміють зберігати камені і метали, менш рослини, ще менш тварин і менше всього людину. Для розуміння смислу притчі не досить знати мову, граматику і логіку. Ми можемо зрозуміти її суть, прийняти її повчальний смисл тоді, коли ми близькі по духу до її смислу. Тобто ми маємо бути на такому ж рівні духовного розвитку. Тоді не буде потреби трактувати їх, проводити аналогії з життєвими ситуаціями. 
Судіть самі, наскільки справедливі такі розуміння. Людина є частиною самої тонкої енергії, і саме жорстоке поводження випадає на її долю. Знаємо, що людина є істотою найжорстокішою з усіх істот і стихій природи. Поряд з цим вона і найбільше піддається і зазнає жорстокості від собі подібних. Це та істота, яка в своїх умствованнях називає себе чи окремих представників із цього виду савців, як істоту з найбільшим рівнем свідомості. Применшення чи запереченя існування свідомості, душі в інших живих істотах і в неживих предметах (хоча наша така характеристика не живого виходить із нашого сприйняття умом) є спробою возвеличити особистість людини. Хоча майже все людство навчене того гегемонізму людської істоти, як такої, що тільки людина обдарована Сущим такою категорією, як свідомість. Так не є. Попробуйте відкритися душею через добрі діла, через справедливість, через красоту, через добролюбіє і ви самі побачите, як оточуючий світ відкриється вам цими ж духовними якостями. Приймайте серцем, приймайте душею світ і він відкриється реальністю. 
 Ця реальність проявляється і є добротою, справедливістю, чуйністю. Ми скажемо, що ці прояви негативу в людському суспільстві наплоджені самим суспільством – весь негатив, який ми визначаємо словами: гнів, гординя, злоба, зависть, жорстокість, жадібність, осуд … Це є ідеологія страху через залякування карою, за дії в гріху. Це є ідеологія, яку приписують Дияволу. Подумаймо, чого страх так сильно не вкорінений в інші об’єкти природи? Чого Диявола не бачимо? Людина може сказати: бачимо його в проявлених негативних явищах, тобто, така ж подібна схема-характеристика і духовних позитивних енергій, які визначаємо, як дії Бога. Ми спитаємо: коли ми, люди, навчимося сприймати і відчувати реальний світ, а не як ідеології, не як міфи, які описані в святих книгах всіх народів і націй світу. Так, там є ядро істини – вона відкрита всім, але вся біда наша, що ми вчимося, нас вчать і ми вчимо не суть істини, а другорядні речі нашого життя. Нам слід навчитися бачити джерело Життя – саме Життя, як основу, бо все інше похідне (не буде життя, то не буде святих книг, не буде добра, не буде зла …). Також, знаємо, що життя можливе і є завдячуючи тим енергіям, які ми обумовили, як позитивні. Також, знаємо, що негатив знищує життя, або робить його тяжким і багатостраждальним. Вибір за кожним із нас. Робіть вибір усвідомлено і критерієм правильного вибору є ознака щасливого життя. Чого всім бажаємо. Щастя всім, всім, всім!!!

Не закриваємо очі, що так зване скасування тілесного покарання є лише прикриття жорстокості ще більшої – душевної, яку ми сміливо можемо назвати жорстокість психічна. Саме так, перші удари негативу приймає наша психіка нашого єства. Коли ж люди визнають, що вищий ступінь мучительства є терзання духу! Коли ж настане відміна духовних переслідувань! Поки не усвідомимо духовних енергій, то не буде зрозуміле і людинолюбство, яке проявляється в добролюбії.

Деякі вважають, що розвиток твориться тільки десь на Небесах, а людська участь є безцільною. Такий самообман дуже згубний у своїх наслідках. Людям слід бути співучасниками еволюції. Людині слід усвідомити, що вона знаходиться у вічному русі і в постійному перетворенні. Бо і людина є одним із свідомих об'єктів у творенні духовних енергій. 
Окрема людина є малість Всесвіту і вона все ж своїми малими духовними порухами приймає у творенні великого. Якщо ж ми не робимо хоча б одного маленького кроку вперед кожен день, то таке сповільнення веде до зупинки в духовному рості і цим ми можемо зупинити притік в наше єство Божественних енергій, а то і втратити можливість отримувати її при потребі.

Наприклад, перший крок до перетворення в такому мудрому повчанні: «Умійте знайти терпіння вислухати чужу біль. Знайдіть прихильність окрилити чужу радість. Ви не знаєте витоку цих страждань. Ви не знаєте причини зародження радості, але вмійте отеплити і окрилити ближнього». 

Добролюбіє підкаже й інші шляхи руху до істини і шляхи перетворення в пізнанні духовного. Любов до людей є прояв процвітаючого! 

Людям слід надбавати духовні якості, щоб приєднатися до потоку вищих енергій і тільки спільно можна прийти миру та злагоди. Людина не може бути байдужою відносно довершеності життя. Деяка частина суспільства бере участь у наплодженні негативних енергій в своєму ж середовищі, а інша її частина стоїть усвідомлено на сторожі людського зростання чи так у по перемінності ми живемо все життя. Людина може бути вартовим планети, якщо вона знаходиться в стані рівноваги духу і тіла. Так є. Так, якщо ми потрудимося для загального блага, знаючи, що кожне щире бажання добра вже буде дійсною лептою, то при цьому ми навчимося доброзичливості. Пам’ятаємо притчі про малість труда у виноградаря тих, хто прийшов під кінець робочого дня і пам’ятаємо того будівничого, який приніс у фундамент будови всього один камінь. Ми ж не можемо сказати, що вони не учасники збору винограду, що він не будівельник. Свідомо приєднуймося до творіння всім радості і добра. Не жаліймо енергій наших молитов, нашого творчого дерзання у створенні предметів життєвого обиходу, не шкодуймо посилів щастя, любові всьому, що нас оточує, бо кожна малесенька частинка посланої нами енергії бережно охоронювана Духом Всесвіту і зберігається, і дарується потребуючим во благо еволюції на планеті. Запрошуємо всіх, приносьте малісь духовного при цьому житті на планеті і прийміть наперед наші благо даріння. 

 Сказано ж: «Якщо ми зберемо всі гіркі трави, то і юшка буде найгіркішою». І навпаки.

 Ознакою загасання руху енергій в людському суспільстві є відхід від застосування співу народних стародавніх піснеспівів. Хочеться запросити всіх послухати петрівські піснеспіви, які співають в перівське літо, в буянні Природи, піснеспіви на масляницю, які співаються в чистоті широкопросторовій, у відчуттях єднання з Природою матір’ю. Ми можемо чути певні духовні елементи такої ритмики в колядках, щедрівках, весільних піснях. Саме таким груповим співом люди на підсвідомому рівні спілкувалися зі Всесвітом (тепер цей процес називають технікою, або методикою для прискореного особистого входження в контакт. І хоча це є допоміжний спосіб і чисто технічний, бо для спілкування нам передусім слід очиститися духовно). Тоді і тепер думкою спілкуються духовні індивіди. А пісня, яку співають, яка прослуховується і є тим каналом за допомогою якого відбувається спілкування нашого єства із Всесвітом. Зникає пісня, зникають канали і відчувається брак духовної енергії, вмирає народ. Не скочуємося до такого стану, бо тільки в русі ми маємо радість життя і співаємо в більшості випадків в радості, або у хвилини умиротворення після біди чи смутку. Отже по маленьким крупицях ми можемо покращувати духовну ауру народу, планети, а той, хто читає — собі.

 Від давніх часів люди вже розуміли значення ритмічних піснеспівів, музичних звуків і тілесних рухів в їх ритмі, що сприяло усвідомленому накопиченню групової енергії, що служило додатковим джерелом енергії при виконанні спільних робіт. Вони вже знали, що ритм запалював, піднімав настрій, допомагав уникнути подразнень і формував об'єднуючу енергію роду, нації. Він стверджував однакове устремління, тому музика перед загальною роботою і під час її є знак єднання. Саме цей ритм рятує від сумних роздумів і веде вперед у дусі, тому не будемо обмежувати значення ритму лише зовнішнім рухом, але введемо його в духовний ужиток. Спів є не погаянням часу, а узгодженням гармонії життя зі Всесвітом. Водночас нагадаємо про силу ритміки військової маршевої музики, про силу аритміки шумової «музики» і будьмо свідомі в знанні ритміки музики, спілкування … Однак запрошуємо усвідомлено відноситися до цих ритмічних проявів у звуковому наповненні.
 Згадаймо, коли ми закохані, то завжди хочеться співати; коли ми задоволені виконаною роботою — ми хочемо співати. Тобто перевага, або наповненість нас духовними позитивними енергіями вводить у стан піснеспіву — хочеться летіти. Також відмічено, що в такому стані вирішуються повсякденні проблеми і хвороби тіла зникають. Ми не знаємо нот, не маємо музичного слуху і не в стані оспівувати ритмічні звуки, але щось в нас як би саме співає. Прекрасні відчуття. Співналаштування допомагає слухати духовну, народну та класичну музику і піснепіви, слухати ритмічне звучання вируючого струмочка; спостереження за рухом вервечки хмаринок, ритмічний рух гілок дерев при вітрі і багато іншого, що здатне наповнювати нас красотою, любов'ю і радістю. Ось в такому стані душі і тіла ми реально є творцями божественної енергії. 
Шкода, що нова музика досить часто є тільки шумовою і без ритму. Можливо вона служить початком багатьох духовних виразок, але питання про гармонію надзвичайно складне. Порушення ритмічності є роз'єднання психічної енергії людини з психічною енергією Космосу — і грубі, шумові витвори притуплюють людські відчуття і є незграбним відходом від життя, свого роду наркотичне захворювання — душа страждає, а тіло входить в таке жалюгідне існування.

 Будемо говорити про Духовний світ, як ті, що побували там. Нехай саме ці бесіди піддадуться особливому висміюванню деякими особами, але знайдуться індивідууми, які кинуться по такому ж напрямку, як і наш, бо він частково їм знайомий. Так знайдеться той, чиє серце трепетно ​​шепоче про Любов, про Прекрасне, про Бога в його проявах. 
Нам слід визнати реальність психічного світу, а й насититись відчуттями його дій в земному житті. Багато твердять про існування чогось невідомого, але водночас відчувають як би присутність в нашому житті, однак ми в своєму побуті не допускаємо присутності потужної психічної енергії. Тим часом прийшов час, коли людині слід прислухатися до своїх настроїв, наснаги, тривоги і деяких больових відчуттів тіла і душі, бо ці відчуття стану душі і тіла можуть бути результатом порушення рівноваги, чи врівноваження психічних енергій в нас.

 
 Д У Ш А
І цілого життя замало,
Щоб власну душу зрозуміти …
Вона не спить, вона страждає
І тільки серце їй допомогає жити.
 І славна та мить життєва,
 Щоб власну душу зрозуміти …
 Вона не спить, вона двері відкриває
 І Бог їй в цім допомогає.
Відкрились двері ті …
Душа злітає в посмішці моїй
І думкою, і словом засіває
Зернами любові від мудрості земної.*
Ан. автора на вірш «Душа» А.Волошин.

ДУХ. ДУША. Духовність індивідуальна. І якщо ми говоримо про загальну душу, то нам слід розуміти насиченість духовними енергіями того чи іншого простору, який виходять від духовних енергій індивідуальностей людських, і всього і вся навколишнього, які разом і наповнють даний простір. Духовність людини, як і окремих частин навколишнього середовища, виявляється в умінні так само легко орієнтуватися зовні, як і всередині. Вони є ціле. Саме сукупність такої єдності може говорити про проявленість духовних якостей і проявлених матеріальних багатств в можливостях деяких споглядати і відчувати їх присутність від уміння приймати. Душа проявляється через індивідуальність, але ніяк не через сірість маси. Ніхто не обирає духовність нації, народу, континенту тотально, бо реальність є, як вона є. Тотальна реальність величезна, вона містить протиріччя і ось чому її ніхто не обирає. Якщо ми маємо задоволення обирати внутрішнє для просування по життю, то ми боїмося обрати зовнішнє, так як вони здаються протилежними. Ми ніби починаємо відчувати несумісність. Якщо ми обираємо зовнішнє, то ми починаємо заперечувати внутрішнє, так як воно не підходить. Створюється враження, яке ми бачимо в інших, але воно виходить від нас, що одне заважає іншому і ми не в змозі цвісти з повною віддачею. Природа таких відчуттів у тому, що ми не готові прийняти обидві ці складові нашої реальності в цілому. 
 Ми пізнаємо один тип мови — зовнішній чи внутрішній, відкидаючи один з них. Однак не може людина відкинути повністю, бо таке відкидання є мовою зовнішнього. Так ми відсторонюємося від духовного, але потайки, як той злодій, хочемо присутності його в нашому житті постійно і тільки житейські труднощі деколи заставляють людину відкрито встати до спілкування з Богом. Такого відношення до духовного людство вчилося віками. Труднощі в тому, що ми пожинаємо тільки те, що сіємо. А коли пожинаємо, ми готові знову посіяти. Те, що ми сіємо, входить в нас знову як їжа. Ми знову сіємо, і, коли посіяне виростає, пожинаємо урожай — таким чином, створюється причинно-наслідковий ланцюг. Створюється порочне коло. Наприклад, ми когось образили і тим самим посіяли образу. Ця людина сповнена гніву і люті, вона платить нам подвійною образою. Тепер нам доведеться пожати те, що ми посіяли. Якщо ми когось образили, то будьмо готові до того, що скривдять нас. Отримавши цю образу, що ми будемо робити? Ми спробуємо образити когось ще сильніше. Так ми стаємо жадібним навіть в такому прояві як гнів, і точно так само наша жадібність продовжує зростати. Як вийти за межі цього? Тому що під цим ховається величезна складна мережа — вона з'їдає все посіяне. І, щоб не було посіяно, ми це пожинаємо. А пожавши, знову готові посіяти. Як нам розірвати порочне коло? Як розбити цей ланцюг? Як вибратися? Ось так відбуваються ці відносини. Зовні і всередині нас оточує світ. Він входить в нас у вдиху, виходить у видиху. Чи є місце для згадування Божественного? Якщо це триває — як тривало до цих пір … і любов до Божественного ніколи не виростає. Ми це відчуваємо, ми це споглядаємо. Як буде рости любов до Божественного? Божественне не було посіяне і не може бути пожате. Воно залишається, як слова в повітрі, сенсу яких ми ніяк не можемо зрозуміти, та й не хочемо.
Довіра, Любов, як і всі духовні якості не мають причин. Причини є у буденних речей, але як може бути причина у Божественного? Буденні речі з'єднані один з одним причинно-наслідковим ланцюгом у своїй проявленності, у своїй затребуваності з можливостями використання в позитиві чи негативі, виходячи з мети кожного особисто.

Щасливий той, хто навчився прислухатися до голосу своєї душі, до свідомості глибинної. Він подивиться навколо оком добрим і справедливим. Він знайде визначення багатьом якостям і почерпне нові засоби у своєму пізнанні. Слід відмітити, що таке розуміння є істотним у визначенні стану нашого єства, тобто, в людині відбувається велика психічна робота. 
Душа є сіяч енергій, а ум є орач і жнець. Ніхто не буде чекати врожаю від незасіяного поля, так і душа не дасть надземного насіння, якщо свідомість загубила розуміння Духовного. Можна зрозуміти, що найвища потуга не проявиться, якщо людина не викличе її свідомо. Сіяч сіє вільно і в радості створеного, але жнець очікує і в поті чола збирає колос, думаючи, що з його спече собі хлібину.

 Еволюційний розвиток душі проходить поступово. Так. Але зміни в матеріальному світі беруть енергію, беруть начало з духовного, тобто ріст духовних якостей людства привів до змін в матеріальному світі. Присвятивши себе стяжанню духовних якостей, можна покращувати свій психічний стан, можна покращувати свій матеріальний стан… І це не вигадка. Прийняття позитивних духовних енергій дозволяє приходити в наше життя позитивним матеріальним змінам. Цим може займатися кожен, неважливо, молодий він чи старий, чоловік чи жінка, багатий чи бідний. Деякі Душі проходять до цього дуже тривалий шлях знань в безлічі тілесних життів до возз'єднання із загальним Духом-Океаном, а деякі пізнавши Любов приходять швидше. Тому наповнюючи свої дії, слова і помисли любов'ю, ми допомагаємо іншим зараз і через них собі в своїх відчуттях радості і доброти. Це шлях всіх і тільки усвідомивши це, кожен має можливості почати пошуки цього шляху. Сприйняти все це умом важко, бо він вимагає доказів і фактів, навіть організацію зустрічі з таким же пізнаючим. Якщо ми говоримо, що змінився на краще наш добробут, то саме завдяки позитивним змінам духовних якостей в собі і в середовищі людства. Якщо ми сьогодні в основній масі пресичені матеріальними статками і багато можуть підтверджувати про занепад божественних якостей (любові, радості, доброти, пошани, поваги, терпеливості …), то будьмо певні, що за цим гряде занепад і матеріального. Коли? Це в нас час вимірюваний, а для сущого так не є. Тепер ми пізнали напрямок руху енергій розвитку людства, то будьмо свідомі того, як нам потрібно жити тепер і далі.
 Суспільство ніколи не цікавилось окремою людиною. На сьогодні суспільство встановило певну категорію людей з підвищеним рівнем добробуту, створило людину, як власника певного рівня побуту, з-богатило (з богатого взято) культуру – і на кожну цю категорію якостей є паспорт, свідоцтво власності, номер в банку… А первісна людина мала все багатство планети і користувалось ним при потребі. Не накопичувала, не закривала житло на броньовані двері із замком на тисячу секретів, хоча від цього воно не стає менш доступним для тих, хто хоче мати доступ. 
 Міфи про те, що первісній людині було тяжко добувати хліб насущний, одяг і житло є нісенітницею. Клімат на планеті і потреби людини не вимагали сучасного одягу і житла і добувала вона їжу не тяжко, можливо, сходити за мамонтом їй було так, як нам сьогодні на грядку по цибулину. Сучасній людині важко буде здобути мамонта з тими знаряддями полювання, що були на той час. Не порівнюймо. Не дивимось на первісну людину сьогоднішніми очима. Якби їй було не комфортно, то чи були б ми її нащадки тепер?
Дослідити первісних людей неможливо із-за їх відсутності. Наші вчені тільки по предметах, збережених речах роблять умовисновки, на припущеннях, взятих на основі базової сьогоднішньої інформації про сучасний світ і збережених рештках кількох століть назад. Недопустимо переносити наш досвід, навички, методи, нашу психологію, культуру, комунікабельність, приписуючи окреме існуюче дикунство сьогоднішніх реалій за основу в первісному суспільстві. Можливо в якісному розрізі було все навпаки. Чи ми можемо сказати, що сьогодні і сьогоднішня людина є пізнаною і зрозумілою в своїй поведінці і чи вивчені, а якщо вивчені, то чи застосовувані для всього людства ті духовні якості, для яких людина покликана в цей світ?
Можливо, з точки зору біологічного розвитку людина на сьогоднішній день є не такою розвинутою і не займається розвитком в собі фізіологічних, інстинктивних, духовних цінностей, тому і не несе в собі генеологічно ці цінності в нові покоління. Ні, вона постійно розвивається в духовному напрямку, в пізнанні істини, як окремість і це несе в своїй душі в інші тіла. Інша складова сучасного розвитку, до якого намагається більшість людства, полягає у створенні соціальних зручностей і нових технічних досягнень для створення комфортних умов тілу. Але ці соціальні і технічно-наукові досягнення передаються тілом через поведінкове виховання дітей і оточуючого суспільства, а також ось такими книгами, суспільними книгами, які узаконюють попередні досягнення суспільства із узагальнених проявів і все таки для полегшення життя і наповнення суспільства тими нормами, які прийнятні для мас, але в основному, щоб ця прийнятність влаштовувала управлінський апарат будь якої країни. 

Передача ж душою пізнань світу в інші народжені тіла і тим більше в їх душі проводиться із Всесвітньої бібліотеки знань, як субстанції вічності шляхом збільшення духовних якостей душою і тілом попереднього єства і наявними можливостями нового тіла. Вони вже є пост-фактум для нової людини. 
Еволюційний розвиток людини, як і всього на Землі не є різко проявленим. Однозначно, що людська природа динамічна і мінлива, але це не є видимий еволюційний ріст, а він пов'язаний з наявністю, чи відсутністю духовної свободи і в зменшенні тиску соціального середовища. Слід констатувати якісний еволюційний розвиток духовних цінностей людиною, який підтверджується збільшенням кількості населення на планеті Земля, бо в кожне тіло Сущий посилає душу, нову духовну енергію, яка однозначно є придатною для розвитку в людському середовищі. Тобто кількістю Сущий зберігає певну рівновагу між тією позитивною якістю і негативними проявами в людських діяннях, як в площині духовних енергій, такі в життєво забезпечувальних.

Родився, ростили батьки, дозрів, одружився… порвав сімейні обов’язки, втомився від життя і на сконі життя згадуємо… — для чого ми жили? А чи не сором-но нам, що в такому збіднілому стані душа перейде в інше тіло? Хто буде турбуватися про неї, а відповідно і про її храм – тіло? 

 « Йшла війна. Мужчини воювали, жінки день і ніч носили воїнам їжу, доглядали поранених. В селі залишились лише старики і діти.
 Один старик, взяв старий плуг, обточував його, ремонтував і щось монотонно наспівував. Його жінка з досадою сказала йому:
 — Камінне у тебе серце! Сини вступили в смертельний бій, все село в траурі, твої товариші думають про долю села, а ти, знай, ремонтуєш плуг та іще — як тільки душа виносить — пісню наспівуєш. Спитав би хто, для кого стараєшся? Завтра сюди прийде ворог, він і тебе вб’є, і нас, і плуг забере.
 — Эх, жінко, що ти говориш? Нас вб’ють, але плуг-то не вб’ють? Я будую, не руйную. Мир тримається на плузі: живими залишимося, плуг нам пригодиться, а умрем, може, проснеться любов до праці в тому, хто забере його. Іще і мене благословить. Нам невідомо, що до чого в цьому світі».

Бо сказано: «Чи може бути впевненим пастух, яка вівця принесе кращу шерсть? Чи впевнений садівник в кількості плодів окопаних дерев? Але турбота пастуха про стадо і любов садівника про сад і будуть їм нагородою».

Скажіть, хто сьогодні задоволений своїм і суспільним комфортом? Межі бажанням немає. Ми швидко привикаємо до легшого, комфортабельнішого, але взамін втрачаємо інші види енергії, як от доброту, милосердя, безкорисливу потребуючу допомогу комусь, або собі. 

Душа знає, що їй належить в цьому єстві по життю і вона в постійному стані мати, а ум зіставляє, контролює процес досягнення мети, але іноді відмовляється від подальших дій через неможливість досягти мети з різних причин: через страх розпочати якусь дію, через появу більш економічно могутніх конкурентів, через усвідомлення непотрібності початкової мети і тут душа починає управляти умом. Вона входить в стан прийняття та реалізації наміру мати все для забезпечення духовного зростання, у випередженні мати все для цього з матеріального світу. Ми відкриваємося для прийняття. І цей процес прийняття ми можемо сформулювати в нашому пристрасному житті як рішучість мати, побудованому на відчуттях легкості отримання, починаючи з дрібниць. Угледівши такий свій шлях в можливостях і є відкриття в собі здатності приймати і тієї готовності мати щось матеріальне, яке і сприяє духовному розвитку. 
Придбаний стан з поєднанням різних енергій є тим станом, який ми визначаємо як долю. Енергія психожиття керує всіма проявами життя нашого єства, і розділити тінь від світла неможливо. Важко людям зрозуміти, що збіг космічних поєднань однозначно створений самою людиною. Все, що несе людина, буде відображати всі духовні особливості (позитивні, чи негативні) її попередніх життів. 
 Духовні поступи в цьому житті ведуть до нових матеріальних статків в наступних життях (ось звідки природа релігійних традицій в обіцянці всього, всього в загробному житті), але при умінні спілкування із Всесвітом, ми таку можливість можемо мати в цьому житті. Візуальне бачення солідних духовних поступів їх попереднього носія душі видно в матеріальному богатстві в цьому житті нашого єства. І таких індивідуумів на загальному тлі людства є невеликим. Ті, хто піднявся по щаблях духовного життя є ще в меншій кількості і для них не є смислом життя матеріальний достаток. Вони є притягальною енергією для космічних енергій і є сполучною ланкою Землі і Всесвіту. Людство вже розуміє, що зміна тілесних життів не є тільки зміною оболонок. Адже перетворення не несе за собою закінченого образу і не все береться в нове життя нашою сутністю. І коли відбувається зміна, значить, процес перетворення творить новий щабель. Коли людство навчиться розуміти, що істина долучає нас до джерел Духу. Зростання духу не завжди пізнаване свідомістю і без видимих ​​якихось втрат — це Сущий разом з нами відкидає непотрібне на шляху до істини. 

 Незалежність існування людини, її відокремлений розвиток є неможливістю. Сущий настільки пов'язує всі космічні явища між собою, що неможливо уявити собі незалежне існування людства, а тим більше його самозвеличення в одне з найкращих визначень, чи призначень у Всесвіті. Будь який технічний механізм не працює навіть без маленького гвинтика, як і при відсутності громіздкої деталі. Аналогію ми спостерігаємо і в природі, але природа живого організму може створювати нові комбінації, напрями та види енергетичних дій у впливі на матерію. Зрозуміємо, що такі потужні впливи оточують нас у звичайному природному ареалі — колір, звук і аромат вчимося тільки спостерігати їх. Їх енергія дозволить нам пізнати, що весь ужиток їхнього життя проявляє великий вплив на нашу долю. Такі результати спостережень привчають нас уважно ставитися до кожного предмету. 
Пробуємо згадати, чи наша душа, перебуваючи в тілі (храмі душі), розвивалась, збогатилась, що доброго, позитивного ми зробили і чи такі якості ми бачили в інших людей – це теж є позитивом? А чи ми вдячні тому факту, що проживаємо в задоволені своєю долею, в спокої, в матеріальних достатках, тим, хто носив нашу душу до нашого тіла – маймо відповідальність і при нашому житті сіяти доброту, справедливість, милосердя, радість, красоту, бо цим допомагаємо іншим побачити ці якості і дамо прекрасні відчуття щастя для своєї душі? Душа не загубить придбане — вона дасть іншим і понесе цей стан в інше тіло після смерті – божественними каналами. Мабуть з цією метою Творець створив людину – носія душі.Людина, як одна з істот, яка володіє таким самодостатнім творчим потенціалом. Вона теж, свого роду, творець матеріальних благ і духовних надбань.

Душа, душа. «Одного разу весною онук з дідом збирали в огороді бур’яни. Раптом дитина спитала:
— Дідусю, а чого бур’яни, які ми не садили, так добре ростуть, а те, що ми садимо, має потребу в нашій увазі, турботі і праці?
— Ось, онучку, дякуючи своїй спостережливості ти зробив важливе для себя відкриття: все цінне і значиме для людини часто потребує від неї чималих зусиль, а шкідливе і непотрібне проростає саме».

 Лебеда, береза, заєць, синичка теж мають певний рівень самоусвідомлення своєї ролі на нашій планеті (вже є на цю тему наукові трактати). Вони теж мають процес життя, вони теж є носіями духовних енергій в збереженні життя, в творенні красоти, в створенні добробуту в цьому круговороті енергій, як і людина. Хоча і не легке їх життя – вони просто виживають у цьому світі. Людині теж не просто виживати в матеріальному світі і леліяти духовне, будучи узалежненим від сімейних, виробничих, суспільних обов’язків і певних потреб для підтримання життєвих процесів тіла і певних турбот до тих, кого ми породили і тих, хто породив нас, а сьогодні потребує нашої допомоги. Духовне збирається дрібними крихітками, а можливо дехто і не є збирачем. Будучи істотою розумною, людину теж ґвалтують, забирають в неї їжу, вбивають…- чи не так? Давайте разом вишуковувати причину такої поведінки, усвідомлювати наше призначення на планеті.

 Нам, нашому уму, частково відома історія людства з часів існування Месопотамії, Єгипту, Греції, історія окремих народів (зокрема історія єврейського народу з Біблії), і це в означеному часовому просторі (3-5 тисячоліть). Археологи, науковці шукають сліди більш древніших цивілізацій (Атлантиди, Хараппі, Мохенджодаро, (Мексика і Сибір з їх залишками ознак сучасних космодромів)) і підтверджують через знайдені рештки предметів життєдіяльності людини, що Землю населяли високоінтелектуальні, високо розвинуті цивілізації, що характеризує часи в 90 тисячоліть. Але і це виявляється не межа, бо є сліди проживання людини в нижчих шарах. 
Деякі вчені консерватори і деякі ієрархи церкви проти подальших пошуків, бо це зруйнує усталений світогляд і зруйнує міфи про процеси творення світу, а все таки слід було б відкрити версії загибелі цілих цивілізацій на Землі для усвідомлення результатів «такої діяльності людини». 

Є гіпотези існування життя на нашій планеті мільярди років тому і в тому числі на інших планетах і галактиках, тобто, людина знає на підсвідомому рівні, що життя і зараз там є. Сьогодні людина шукає підтверджень цим гіпотезам, які підтверджені деякими ознаками життя на інших планетах і в інших галактиках, бо знає, що шукаючи гроші в шафі, які колись там їх ложила, знайде. Історична пам'ять сущого спонукає до цього. Той, хто не грав на музичному інструменті, грати не буде…- ведмідь танцює, бо теперішня його душа була в людському організмі в недалекому минулому… Не всі медведі танцюють і не всіх можна навчити, але ж є і людське тіло з повадками ведмедя (чи іншої живої істоти), з його певним рівнем усвідомлення. Тобто в недалекому минулому людська душа пройшла деградацію і послана з тіла медведя в тіло людини. Мова іде вже давно про реінкарнацію (переміщення) душ і тіл і є відомі писемні згадки про це явище. Зокрема в декількох місцях це підтверджується з посиланням на вічність душі.

 «Апостол Павло в досить твердому переконанні показує процес воскресіння тіл і розкриває частково цю таїну в 15 главі послання до корінфлян (15,35-44): «Але скаже хто-небуть як воскреснуть мертві і в якому тілі прийдуть? Безрозсудний!, бо те, що ти сієш, не оживе, якщо не вмре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке може бути пшеничним, чи друге яке. Але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожній насінині своє тіло… Так і при воскресінні мертвих сіється в тлінності, відновлюється в нетлінності; сіється у втраті, відновлюється в славі; сіється в безсиллі, відновлюється в силі, сіється тіло духовне, відновлюється тіло духовне».
 В землю посіяне, зарите зерно якби стліває, воно перестає існувати як насінина, але з нього виростає значно більше, чим воно, непорівнянно більше досконале і по складності, і по формі нова рослина. Бог дає їй форму і красоту і повне користі і радості життя. Можливо такий шлях приблизно проходить енергія і нашого єства». Войно Ясенецький. 

Дана тема вивчається і ця гіпотеза знаходить підтвердження. Сьогодні є окремі індивідууми в підтвердження цього явища. Воно не масове, бо людство, мабуть, втратило знання про це, втратило силу ума і чистоту душі і тіла.
Сьогодні люди відчувають, що конкретний Іван, Сергій хоче знати родову, і хоча б генеологічну свою історію, не говорячи про історію душі, вишуковуючи і описуючи генеалогічні родові дерева, веде вивчення кармічних знаків, письмен; їх смислове навантаження. В житті випадковостей не існує і все, що відбувається, то відбувається на краще. З-ум (з умом)- і -й(в собі) -те побачити, бо це крок і крок до пошуку, до пошуку істини.
Коли людина хоче подивитись, чи настав світанок на вулиці, то відкриває одне око, коли хоче пізнати своє минуле і щасливе майбутнє – вона веде пошук, вивчає способи і методи, як це можна зробити, використовуючи збір інформації через Інтернет, книги і інші джерела. Послуговуючись емоційним сприйняттям цієї інформації і якщо дана інформація є на матриці знань душі – ми говоримо «еврика», отримуючи задоволення. Кажуть – легко стало на душі.
На сьогодні стоїть питання – знати хоча б теперішнє. До цього запрошує і мудрість людська – живіть днем сьогоднішнім. Для Бога, для нашої душі минуле, сьогоднішнє, майбутнє є категорією теперішнього. Це наш суспільний ум для орієнтації у своєму світобаченні робить певні поділи, в тому числі для кращої організації життя. В формуванні якого бере участь кожен – чи то в сім’ї, чи то в державі, чи в середовищі людства в цілому.

 Ми вже говорили про шкоду розділень, узагальнень, аналізу, змагальності — як процесу прискорення пізнання і реалізації, бо цим порушуємо всесвітню гармонію. Пред'явили бажання й очікуємо. Тверде бажання мати присутнє в нашому житті і коли ми починаємо його реалізувати, маючи деякі можливості, то такі бажання реалізовуються, бо енергія протиборчих сил іде у діяльність через співпрацю з початком реалізації. Але якщо ми сильно напружуємося, не маючи енергії можливості, то таке бажання не реалізовується, бо ми занадто багато часу і уваги приділяємо на ідею реалізації, створюючи в кінцевому результаті ідола. 
Природа такого явища — залежність і залежність в тому, що всі види життєвої енергії направляються на уявну реалізацію з переходом в діяльність і тому інші життєві енергії, не маючи можливостей, не дають реалізуватися ідеї. Реалізація уявного бажання здійснюються без напруги, а шляхом подяки за те, що маємо дещо, або ідентичне наявному, але яке на даний час не влаштовує нас і цей процес називається збором позитивної просторової енергії, яка входить у наше життя і саме вона дає можливість реалізуватися нашому бажанню. Життя вічне і якщо ми розуміємо один одного не умовними звуками, але чимось поверх думки і слова, то ми покликані у цей світ для пізнання його і для стяжання дружелюбності і поступів до єднання. Неправий розділяє. Неправий допускає поділ на нації, на країни, на релігійні традиції, на партії, на найкращих, на найшвидших, на …. Природа цього мирського явища в духовному прояві в тому, щоб ці кращі і були добрішими, дружелюбнішими, милосерднішими, вміщаюючими, передавачами, подвижниками усвідомлених діянь з мудрістю і знаннями, наповнюючи добротою навколишнє середовище. 

Так ще глибше намічається зв'язок світів і наша участь в них. Нелегко свідомості охопити уявлення про світи незримі, з причини нашої щільної наповненої оболонки мирськими бажаннями і ми дуже важко усвідомлюємо всі можливості поза нашим чуттям і баченням. Потрібно звикати мислити про цілі світи, які реально існують. Тонкий світ не є тільки наш стан, він, сам, представляє з себе цілий світ з усіма можливостями і перешкодами. Прояви життя суті духовного світу недалеке від земного, але вони, можливо, в іншій площині, в іншому куті споглядання. Одне можна стверджувати, що людське єство і оточуюче середовище, Дух і матеріальний проявлений світ, отверділа енергія і тонкі її прояви не є розділеними, вони взаємозв’язані і діють у якомусь як би визначеному порядку чи в тому сприймаючому нами хаосі. Таке сприйняття має утверджувати нас, як оберігаючу енергію і нашого життя з його похідними. Ця оберігаюча енергія і є тією довірою до Сущого, до Бога від якого ми підсвідомо очікуємо захисту, від якого ми очікуємо допомоги, яка йде до нас в енергетичних потоках чи потічках.
 Все зроблене не зникає, навпаки, воно множиться з життя в життя. А щоб мати силу очистити свої думки від дрібних скалок, то ми маємо бути усвідомлені, наскількі дрібні ці занози. І не важко позбутися них, варто лише їх почути, побачити в собі і в навколишньому середовищі, пізнати їх суть усвідомлено. Не будемо боятися, що люди взагалі не можуть повернутися до дружелюбності, бо її фрагментарно достатньо в кожному з нас, тому і про інших уявімо те ж саме, роблячи малі духовні поступи, не продукуючи в собі безвільне, рабське і жалюгідне лицемірство. Ніяка зовнішня релігія не врятує людину, якщо вона обмежується зовнішніми умовами.

 Слід вміти зрозуміти, що і сама душа людська зараз дає незвичайні можливості для спостережень. Катастрофічний стан нижчих сфер планети свідчить про потребу духовної діяльності. Можна побоюватися не колишніх епідемій, але цілого ряду страждань, з’єднаних з поганим вивченням духовних затребуваних якостей. Найгірше, якщо будемо слухати про це, як про пророцтва і цим нагнітати в собі страх чи зберігати тілесне існування в очікуванні, а не як запрошення до прийняття життя і усвідомлення ролі стяжання духовних енергій з можливістю змінити пророцтва для збереження життя. Усунути слід всі ходіння навколо. Потрібно прийняти основу душі і зрозуміти значення сенсу життя. Блукання недоречні, сумніви лише там допустимі, де людина не досягла розуміння про значення духу. Так розмірковуючи про суспільно-політичний уклад відносин між людьми, який уже зріє до змін, то скажемо на основі історичної періодичності, що йде підготовка певного обґрунтування цих змін в появі духовно-філософських творів, як умова облаштування нових суспільних відносин і змін в матеріальному світі. Ми вже можемо свідчити про інтенсивність появи духовно-філософської літератури – привид змін вже бродить в суспільстві. Поряд з наявним хаосом в політико-суспільних відносинах ще не визріли пріоритети і самі форми, їх змістовне наповнення. Гіпотези є, пропозиції є, але ще не визріла критична маса суспільства для прийняття їх в організаційну реалізацію облаштування нових відносин. Во ім’я спасіння людства і планети має з’явитися той чи ті, які сколихнуть чи втримають світ. Можливо це станеться досить скоро. Коли ми будемо дивитися на життя філософськи, з позицій духовності і будемо творити добро, милосердя і справедливість, то можна відчувати позитивні зміни, якщо ми будемо в очікуванні осуджувати в кулак, ображати когось, гніватися на когось, то ми ввійдемо в важкі часи, а можливо і багато взагалі вже не будуть ходити.

 «Жив-був лавочник. Торгував він мідними і срібрними тарілками, блюдами і кувшинами. Посуда красива, дорога, відвідувачі солідні. Два-три покупці за день – ось і достатньо, щоб за місяць виходив прибуток в тисячу дирхамів. Час, який залишався лавочник курив кальян, дрімав в тишині, або розглядав прохожих.
 І все було б добре, але на душі у нього було якось незатишно. То раптом вколе думка про недавню пожежу на східній частині ринку, то згадається, як серед білого дня пограбували лавку знайомого ювеліра.
Він розмірковував: «Хвала небесам, часи тепер хороші. Війни нема, падишах мудрий, торгівля процвітає, городяни богатіють. Але розкіш не буває вічною, в одну мить все може змінитися — і люди почнуть мріяти про шмат хліба, а не про покупку срібрного кувшина. Не дарма говорять, що умний чоловік не стане тримати всі гроші в одній кишені».
 І вирішив він з обережності завести ще одну лавку — бакалійну. Борошно, цукор, крупа — ось що потрібно всім і в будь який час. Та і грошей дві лавки принесуть набагато більше. Була тисяча — стане дві.
Правда, поки приходилось більше витрачати. Новий товар і сама лавка обійшлись недешево. «Але так завжди буває спочатку, — сказав собі лавочник. — Тільки глупа людина надіється получити щось із нічого».
Бакалійним ділом він ніколи не займався, тому потрібно було взнавати, по яких цінах торгують інші торговці, вивчити і перейняти різні торгові хитрощі, та іще наглядати за приказчиком, якого він посадив у нову лавку. Відомо, що навіть самий чесний робітник, залишений без нагляду, уже через місяць перетворюється в страшного негідника.
 Потім лавочник подумав, що не помішає відткрити заодно м’ясну лавку. А щоб не платити перекупщикам, найкраще — це завести власну скотину. Тому він купив отару овець і стадо корів, а в найближчому селі — землю під випас.
 Власних грошей на нові придбання йому не вистачало, він вліз в борги. Турбот також прибавилось. Цілий день він бігав від однієї лавки до другої, а через день їздив в село — худоба вимагала постійного догляду.
Але справи йшли неважно. Частину борошна і круп з’їли миші прийшлось витратитися на ремонт складу. Половина корів здохла від невідомої хвороби, але лавочник підозрював, що причиною був поганий догляд. І від торгівлі поки не було ніякого прибутку. І то сказати: лише вийде він з лавки, як приказчики, знаючи, що він вернеться не раніше вечора, тут же впадали в такий кріпкий сон, що своїм хропінням відлякували всіх покупців.
Через півроку лавочник полічив прибутки. Дивно, але виходила та ж тисяча дирхамів! Зате він втішав себе думкою, що маючи цілих три лавки, не беручи до уваги скотину, він може більше не боятися ймовірних бід.
Але бажаний спокій не приходив. І тоді він вирішив в добавок до лавок завести іще майстерню по виготовленню срібної і мідної посуди. Тоді йому не прийдеться платити за поставку товару, він збереже кучу грошей, але головне — і сам стане оптовим торгівельником.
Поскільки вільних засобів у нього давно не було, він заложив свої лавки, купив срібла і міді і найняв кращих майстрів.
Знайомі перестали його пізнавати. Лавочник схуд, осунувся і був настільки поглинутий в думках про свої багаточисельні справи, що більше не міг ні про що говорити і думати. Рано вранці він ішов в бакалійну лавку, потім перевіряв посудну і м’ясну, потім слухав доповідь керівника його сільськими справами, потім спішив в майстерню, потім обходив лавки по другому кругу. І всюди виявляв лінь, обман і крадіжки, особливо серед мідних і срібрних майстрів.
 Крутився він як білка, а прибутків більше не ставало — вся та ж тисяча дирхамів від усіх його справ. До того ж в руках залишалось в п’ять разів менше — останні приходилось віддавати за борги.
І одного разу лавочник закричав:
— Краще бути останнім жебраком, чим жити так, як живу я! Стократно проклинаю день, коли я вирішив влаштувати собі спокійне життя! Саме тоді я і позбавився спокою!
 І він продав лавки, скотину, майстерню, звільнив усіх робітників, із задоволенням слухаючи, як вони піднімають руки до неба і гірко проклинають долю. А потім пішов у свою стару посудну лавку, разкурив кальян, відкинувся на подушки і зрозумів, що він щасливий і спокійний, як ніколи раніше.
 І прослухавши цю історію, мудрець сказав:
 — Воістину, нема користі в завтрішньому щасті, якщо за нього потрібно заплатити щастям сьогоднішнім».Сергій Занин.

Якщо розглядати рубежем цей рік, то сили доброти і правди мають очищати кожну конкретну людину, то і світ мінятиметься на краще. Відповідно матимемо таких батьків, таких начальників і таких президентів, яких ми самі ліпимо своїми мислеформами, дієформами своїх душ і нашими умами через думку, слово і дію. Цю силу суспільство до даного моменту накопичувало тривалий час, однак смута і злоба ще не переосмислена, не нейтралізована добротою. Бог відкриває нам такі риси, як любов, милосердя, доброта, правда, а ми, діючи за цими негативними явищами нашого життя, можемо дивуватись – чого це ми вчора так напились до безпам’ятства, бо ми не схотіли (ознака перебування в стані невідання, чи страсті) відкрити око на прояви божественної підказки, бо ми не схотіли зробити перший позитивний крок – нас так влаштовувало. Наприклад, коли згорів наш будинок, то ми збентежились. Саме збентеженість на основі чуйності дає нам можливість бути пильним у сприйнятті життєвих підказок в ситуаціях, які є в нашому житті. Подумаймо – чим ми створили дану ситуацію, для чого вона нам і як вийти з неї? І таким чином вивчаємо будь яку чуть виражену неординарну подію дня, яка нам дає відчуття радості, чи вносить в нас смуток. Неординарність є як би негайною і вкрай необхідною підказкою для нашого єства у визначенні руху в позитив. В підсумку ми навчимося керувати подіями і обставинами дня, а не вони нами. Це дуже і дуже важливо. 

Коли ми відчуваємо задоволення, ми щасливі, радіємо життю (поспостерігаймо за собою в цей момент), то дивно – де береться енергія для творіння добра, любові …Спрацьовує принцип – одного послав — сім таких же прийшло. Доброму відкривається сім доріг, а лютому одна і та через хащі і через сім перепон. Починаймо шукати істину, Бога і творімо правду і Бога в собі, то і всім додасться, а найперше і найбільше тим, хто поблизу нас.

«Віддайте тепло
І спокій даруйте душі,
Й неодмінно до вас
Прийде смак доброти.
Віддавайте тепло
І не бійтеся душу
Поранить свою.
Той, хто більше віддав,
І отримає більше
В стократ.
В цьому вирі життя
Запаліть ви лампадку,
Що дарована Богом для вас.
І загублена, кинута в прірву.
Душа прилетить
На те світло, що лиш ви
Віддали.
І якщо ваш дарунок
Не оцінить ніхто,
І у відповідь – 
Знову страждання,
Віддавайте тепло без
Всіляких надій на добро…
Адже є на дорозі сліпі,
Є бездарні, безликі,
Але є і святі.
Бо немає шляхів,
Де все ясно і просто.
І любов, як терновий листок,
Від народження і до погосту
Освітлює нашу дорогу,
Щоб і ми дарували
Лебединою піснею… Всім…». Анна Волошина.

У праведника Серафима Саровського були у вжитку своєрідні слова — вітання, чим давав одночасно настанову тим, хто зустрічався на його життєвому шляху: «Чадо, стяжи (накопичуй)* дух миру (дух спокою)*, і тисячі навколо тебе спасуться».
А що таке – Бог? – слово. Слово до тих пір, поки ми не відчуємо Бога в собі, в серці, в щасті і горі. Тільки тоді ми пізнаємо істинну суть душі, себе, як один із видів світової енергії. Бог – це і є життя у всьому і скрізь, як рух (дух) енергії, це наша прекрасна Вселенна.

Людина є саме тим видом енергії, яку сущий визначає як найкраще середовище, як можливий потенціал, придатний для розвитку душі, для творення позитивних енергій. 

«Жив-був каменотес, який втомився дробити гору під гарячими променями сонця.
— Мені набридло таке життя. Тесати і тесати камінь, поки не падаєш з ніг… Та іще це сонце, і весь час сонце! Ох, як би я хотів бути на його місці! Я жив би високо в небі, я був би всемогутнім, горячим, заливав би весь світ своїми променями! — сказав каменотес.
 І стало диво: його молитва була почута, і каменотес тут же перетворився в сонце. Він був щасливим від того, що його бажання здійснилось. Але, радісно посилаючи всюди свої промені, він помітив, що хмари перегороджують їм дорогу.
— Для чого мені бути сонцем, якщо прості хмаринки можуть не пустити мої промені! — вигукнув він. — Якщо хмари сильніші за сонце, то я краще буду хмариною!
 І він став хмариною. Він обійшов весь світ, літав, проливав дощі, але одного разу піднявся вітер і развіяв його.
— Ой, цей вітер може розганяти хмари, значить, він сильніший, я хочу бути вітром! — вирішив він.
І став вітром. І віяв він над усім світом. Він влаштовував бурі, шквали і тайфуни. Але одного разу він помітив, що шлях йому перегороджує стіна. Дуже висока і дуже міцна. Це була гора.
Для чого мені бути вітром, якщо проста гора може мене зупинити? Вона сильніше всіх! — сказав наш герой. І тоді він перетворився в гору. І тут він відчув, що хтось стукає по його боку. Той хтось, сильніше його, хто дробить його зсередини. Це був… маленький каменотес!».

Пишучи першим словом «душа» і цим визначаємо, що вона є рушієм життя. Не зважаючи, що при зачатті маленької сутності зустрічаються дві енергії – одна в сперматозоїді, а інша в яйцеклітині і коли вони зливаються в одне ціле, то саме в цей момент Бог посилає в це одне ціле — душу – почалося нове життя. Ми ж в процесі зачаття говоримо одне одному прекрасні слова про любов. Ми щасливі. В нас клекочуть найщиріші, найдобріші почуття і робимо ми це із задоволенням, осмислено, знаючи, по велінню світового Розуму. Коли ми сердиті, чи зайняті чимось іншим, то в нас і потягу до цього зачаття немає. Так може статись, що і зачаття не відбудеться (подумайте, скільки разів ми займаємося плотськими втіхами?, скільки викидається сперматозоїдів? Скільки разів яйцеклітина готова до зачаття?), хоча і зустрічалися на одній дорозі сперматозоїд з яйцеклітиною. А коли і з’єднались, будучи не в стані благості, любові, то що ми можемо отримати? … Не будемо писати, бо знаємо. 

Зачаття мабуть потрібно проводити з душею, з благосною енергією, будучи в щасті і радості. Для прикладу, поділимось нашими спостереженнями. Всі, чи майже всі жінки випікають пиріжки, хліб з одного сорту борошна (з тієї ж партії), з дріжджів, води в один і той же час і в той же день місяця замішані, при одній і тій же температурі, однакових пічках в той же час випікаємо, але не завжди випікається смачний хліб, а деколи і не придатний для споживання, бо ми готували його без душі, без творчого натхнення, без радості. Можна сказати, не «вклали» частинку своєї душі.

Наші предки при випіканні хліба виконували різні ритуали — молитви, прохання, побажання і запрошували сущого прийняти участь в цій творчості, осіняючи хресним знаменням, а в кінці закінчуючи процес з великою подякою. Сама підготовка починалась з очищення душі і тіла. Очищали тіло, починаючи очищення від негативної енергії, яка накопичується в нижніх чакрах — калу, мочі і при потребі сперми (бо коли її набирається надлишок і вона вносить неспокій в тіло і ум, то краще звільнятися від неї. До речі, в такому стані не слід починати і зачаття. Зазвичай викид сперми проводять на сторону). Потім миються повністю. Деколи ми проводимо очищення зранку, то перед процесом все одно омиваємо руки і обличчя (очі), надіваємо чистий одяг і з благоговінням приступаємо до творчості. Але коли ми неспокійні, сердиті, відчуваємо дискомфорт, маємо якусь невідому тяжкість на душі перед початком, а опара готова, то зупиняємось на хвилину і спо (з і по)-відуємо(відвідаємо)-сь(себе) перед Творцем за свої недостойні (достойність, чи не достойність визначаємо тільки ми самі – душа знає) думки, слова і вчинки. Заспокоїлись і в умиротворенні приступаємо … Говориться ж бо: «В чистому тілі і здоровий дух» — дух щастя, стан задоволення і радості.

Коли ми посилаємо любов в свою їжу (при її приготуванні, і при споживанні купленої проводимо благословення) – чи то під час її приготування, чи прямо перед споживанням, то ці відчуття духовності насичують їжу. Така процедура в багатьох випадках міняє їжу, збільшуючи її життєву енергію, зовні проявляючись в покращеному смаку і тривкішій насиченості тіла. Така їжа зроблена з любов’ю в спокої, то і люди її споживають краще, як доказ проведіть експеримент: в одну тарілку положіть їжу виготовлену в спокої і при веселому настрої та ще й благословіть, а іншу тарілку з такими ж продуктами поставте рядом, але під час приготування такої їжі знайдіть спосіб посваритись з кимось і в злобі вже попросіть поставити її на стіл, або може і так статись у процесі приготування – і результати будуть вражаючі – гості чомусь їжу з першої тарілки спорожнять зразу ж, а з іншої по інерції візьмуть декілька шматочків. З першої братимуть навіть при певних утворених спеціально перешкодах. В чому ж річ?, що люди прямо накидаються на цю їжу, навіть не усвідомлюючи, що діється, хоча бачать певну неадекватність. Організм нашого тіла прямо всмоктує в себе цей позитив, проявляючись в зміні настрою, дружелюбністю за столом. Така їжа набуває лікувальних властивостей (згадаємо далі при лікуванні п’яниці). Ми виявимо, що така їжа легко засвоюється, заспокоює, водночас відчуєте потребу поговорити з тими людьми до яких були натягнуті відносини, шукатимете способи помиритися в сім’ї, схочеться зробити добру справу. А чому?, бо організм і душа наша насичені любов’ю і добротою. Досить просто. І як тільки ми починаємо помічати такі маленькі чудеса, привикаючи до них, то коли ми помічаємо, що відсутнє таке зриме чудо, то це підказує нам розуміння значення спостереження і його природу, та ще й у спокої. Щастя, любові бажаємо Вам! 

Такий підхід застосовується до будь-якої думки, слова, а тим паче дії. Другий приклад. Купляємо новий піджак, підтримують знайомі і продавець у правильному виборі фасону, кольорової гами …, але надівши, відчуваємо якийсь дискомфорт, холодом від нього віє, запах неприємний, бачимо шов нерівний (це підказки від душі – вона у постійному контакті зі знаннями Всесвіту), але в дзеркалі – нічого … Купили і на третій день зачепилися і розірвали в неналежному місці. А природа тих відчуттів, підказок в тому, що у виготовленні цього піджака брали участь багато різних людей, які можливо були в гніві, при роботі розказували про сусіда неправду, були присутні думки про роботу, що надоїла, про негаразди у дітей … Ось так чорна картина енергії закладена в піджак і відповідно такий його фініш. Це процес дії негативної енергії.
А деколи носиш піджак десять років і почуваєшся в ньому комфортно, лежить на тілі, як облитий … Не вічний, але чимось притягує — зносилася певна частина, то поставив на зношене місце доречну аплікацію і далі красуєшся без хизу. А ще скільки років хочеться надівати його при виконанні домашніх господарських робіт. Такий піджак став другом. Дехто не знаючи природи цього явища трактує так, що коли надіне такий піджак, то всі питання життя вирішуються. То купляймо саме такі речі, саме такий хліб, а найголовніше, щоб ми теж так і з таким настроєм підходили до своєї творчої роботи, до спілкування з людьми – з чистою совістю і правдивістю, з чистим тілом і з чистою душею. Водночас знаємо, що це є наше покликання, як духовної істоти.
Цей вид роботи є тільки для прикладу, бо є різні види і чоловічої поширеної роботи і природа відношення до роботи і її кінцевий результат вкладається в цю схему. Це є наше бачення. Можливо воно у Вас інше. Тому просимо прийняти вибачення за цей відступ. 

 Підготовку до злиття в одне ціле проведено теж з участю духовних енергій (Богом) і ними через підібрані тіла і через їх готовність провести з’єднання. 
 Ми (жінка) вже є носіями нового життя, але не розпорядниками. Зародок має таку ж душу, як і ми. Це наш брат, чи сестра по духу. Тільки прохання – не вбивайте нових організмів абортами, бо зразу ж переходимо в категорію вбивць. Ми ними і є, коли робимо аборт, але нас інформують, що вбивця той, хто ножем покромсав інше, чи своє тіло, але ніяк не той хто зробив, чи згодився на аборт. Так, як не вбивця і той, хто зробив, винайшов атомну бомбу; чи може той не вбивця, що купляє, вкладає зброю в руки вбивці, чи для вбивства, або організовує революцію, війну … Абсурд. 
Не позбавляймо життя будь кого і не допомагаймо цьому і не будьмо байдужими спостерігачем. Життя вирішували дарувати не ми і ми не можемо його забирати. Наше життя не обмежується нашим тілом, бо наше життя має свій життєвий простір і в поєднанні з іншими об’єктами і суб’єктами в просторі і часі ми є тим середовищем де і проходить розвиток духовних енергій. Життя – це рух енергій і не тільки тих на які особистість може безпосередньо впливати. Вбивши тіло, ми розриваємо певний ланцюжок потоку енергій достроково. 
Якщо не потрібно тіло з душею, то кому потрібне тіло без душі. Схаменімося — душа в новому житті ще не виконала благоволія, не виконала свою місію. Людина дозволяє собі абортом розривати ланцюжок в потоці божественної енергії. 
Ми таким чином занапастили перш за все свою душу (планували, готувалися, вбили нове життя) і покалічили іншу душу. А давайте поміркуємо: де буде після цього наша душа – в якомусь ланцюгу однією з ланок – і будуть нас тягати, напружуватимуть, клепатимуть молотом, багато разів переплавлятимуть у вогняному пеклі (ось звідки пам'ять душі про пекло), чи зіржавіє в землі. І так багато життів. Невже душа не може забути це страхіття. Пам’ятає — раз ми знаємо. 
Для світової енергії тисячі життів, як одна хвилина. Тож поміркуймо, куди ми посилаємо свою душу після вбивства. Ми тут хвилину вбиваємо, а в світі мучимось теж одну хвилину, але світову. На скільки мук ми посилаємо свої душі, в скількох життях вона мучиться «завдячуючи» нашій хвилині вбивчої дії.

 Взагалі для душі не є значення, хто є її носієм – чоловіче, чи жіноче начало. Для душі не є суттєвим стать тіла, бо вона часто міняє тіла і в різних статях. В зачатому організмі почалися творчі процеси з певним рівнем свідомості. Це творить нова душа при допомозі тіла матері і батька і їх духовної підтримки, бо якби це було творіння двох статей, то можна було б творити не в утробі, а на заводському конвеєрі.
Якби вони потрібні були нам, Всесвіту, то вони були б створені. Це потрібно нашому неспокійному уму, нашому дияволу, нашій негативній енергії, власть предержащим, бо їм сіюмінутно потрібні роботи. Уму, якому в пропагованій науковій доцільності при підтримці своєї гордині, користолюбства, чванства можуть зробити прагматичну біологічну істоту, яка в кінці кінців при допомозі комп’ютера визначить непотрібність і самого навченого; чи в неї будуть відхилення від першої ілюзорної мрії закладеної в її генну пам'ять біоробота, чи за непродуктивність його праці, чипо старості літ. Ось до такого фіналу приходять ідейні мрійники. А разом з ними зникають цивілізації.
А те, що прийшло дітям з душею, бо Сущий саме в таке благодатне подібне середовище посилає їх душі, де душа має можливість нарощувати духовні енергії і саме в такому соціально-сімейному подібному середовищі, де вона перебувала до цього. Це також частина тих завдатків, звичок і способів діяльності, з якими прийшла душа, як із знаннями для найкращої адаптації з цими батьками. 

В основній масі ми основний час живемо неусвідомлено і лише епізодично деякі сприймають життя усвідомлено. Усвідомленість в нашому пристрасному середовищі людства підводить до вибору. Так, що вибір за вами.
 Про це повчає життя. Чого зникли високорозвинуті цивілізації? Залишки їх творчості знаходимо по сей день, а тому, що хотіли займатися божественною роботою не з участю духовних енергій, а в намаганнях вознесеного і гордого ума. Реалізація в проявах духовних енергій прекрасна і цю професію ми зазвичай називаємо – Творець, а не навчений біолог, чи навчений анатом …
 Давайте відійдемо від страстей в оволодінні божественною професією і в спокої поміркуємо про вічне. Цим ми збережемо енергію душі і тіла на потрібний нам хліб на-сущний і хліб пшеничний.
 Духовність маси суспільства все таки не дає політикам проводити таку роботу зі своїми братами і сестрами по духу і крові, а можливо їх стримує страх на підсвідомому рівні, бо страх в їх єстві є найбільшим рушієм їх діяльності у всіх видах діяльності, якими вони займаються. Навчені люди лізуть в формування тіла, але в душу не можуть, бо це є професія божественного, бо це є дія всеохоплююча. Ми знаємо, що коли танцюрист стає слюсарем, міліціонер лікарем, або кочегар пілотом … заєц вовком, береза дубом …- і який результат такої творчості. Кожен носить свою душу, свою кількісну якість духовних енергій.

Кожна людська душа має свою кімнату в будинку батька свого небесного. І цією кімнатою є наше людське тіло. Тому нехай кожна душа знайде свій шлях. Саме туди спрямовуються всі духовні позитивні енергії, які ми позначаємо символьним словом — Душа. Деякі душі приходять в бла-гості на певний проміжок часу, інші на постійно. Після багатьох життів ми туди заходимо в гості з вантажем негативних енергій і тільки після духовного зростання і при завершенні земних можливостей такого духовного розвитку Душа очищається від земного негативу і поселяється в необмежених кімнатах Отця Небесного на необмежений період буття у вигляді енергетичних з'єднань, як би в Божественний Океан Духу. Такий шлях проходить кожна Душа. Знайте це повторне нагадування. Ми знаємо, що багато Душ проходять дуже тривалий шлях в тілесах наших до пізнання цього осмисленого процессу і ми займаємо цю життєву нішу на планеті в цих наших тілах і з цим рівнем усвідомлення. Людські духовні енергії мають такі ж ніші у Всесіті, як і серце чи інший орган тіла в тілі. Не може певний орган знаходитися в іншому місці тіла чи поза тілом. Так і душа має свої можливості і свою затребуваність для інших, як і інші предмети і істоти є присутніми в нашому житті тілесному. 
Негативні прояви, які ми називаємо диявольськими діяннями присутні в наших життях, сіючи важністю, гнівом, злобою, жадібністю, засудженням, байдужістю входячи в стан страху, чим людина відводить себе від можливості пізнавати шлях, збільшуючи строки і якість наближення-зростання на шляху до Божественного Океану. Страх майбутнього є жах світу цього. Він вторгається в наше життя під різними личинами і ми приймаємо їх. З усіх руйнівних енергій людини слід зазначити небезпеку від вібрацій страху. Бо страх руйнує кожну творчу вібрацію, кожне творче начало. Якби можна було ззгадати всі явища думки, слова й діла людські, породжених страхом, то людина б вжахнулася б цим «застигшим енергіям» споглянувши їх. Страх нагадує страшну гієну, яка на земному плані створює такі захаращення, звідки шлях до вищих сфер багаторазово присікається. Але, крім того, страх нагнітає темні сили, створюючи умови і даючи їм поштовх до темних діянь. Але навіть на найпростіших прикладах життя можна переконатися, наскільки страх руйнує саме утверджене покликання. Кожна дія страху на тонкому плані руйнує безліч можливостей. Він поступово розкладає розум і очорнює душу. Такий страх оманливий в природі своїй. Люди знають, що кожна його присутність не вічна. Люди не хочуть знати про довгі терміни, бо не вміють покладатися на безмежність нашої душі і в такому страху заповнюють своє життя різноманітними справами, іноді непотрібними, тобто, запрошують у своє життя суєту. Значить розумно буде негайно готувати щось звільняюче, вільне і очищувальне. І тільки усвідомлене пізнання його природи відкриває нам багато можливостей духовного розвитку. Так ось страх створює відчуття скам'яніння, стиснутості і як наслідок — злобливість і жорстокість. Страх створює ідею безпеки, він створює ідею про необхідність захисту себе. І ніщо не вбиває нашу психіку так, як страх. Від цього стану, ми несвідомо шукаємо собі будь яку і навіть непотрібну справу, аби відволіктися від відчуття страху. Ось чому в нашому житті так багато непотрібних речей, та й неякісних. Ми до них не тягнемося, бо вони насичені негативною енергією страху. Однак усвідомлений страх на перших порах заставляє нас умом бути більш обережним і це дає нам певний проміжок пізнати його глибше – ми в підсумку можемо прийняти мудре рішення. Коли ми на сторожі, в бдінні, то просто у нас є час не ввійти в його енергетичне поле більш глибше.

Душа просто означає здатність відгукуватися, тому що життя — це політична течія, це фізіологічне життя наповнене суспільно-політичними умовностями і затребуваностями. Нам необхідно усвідомлювати і бачити, що від нас вимагається в тих чи інших ситуаціях на даний час, який виклик вона пред'являє. Відповідь завжди буде різною, і, разом з тим, глибоко внизу буде текти потік буття. Завжди слід виходити з ситуації, приймати рішення, знаючи ситуацію. Вирішує ситуація, а не логічний ум. Духовна людина поводиться відповідно до ситуації; інтелектуал, дурень поводиться відповідно заздалегідь заготовленим відповідям. Не має значення, чи виходять ці відповіді від Морального кодексу будівника комунізму чи від вислову Ісуса Христа: він завжди носить з собою «писання» під рукою чи в пам’яті. Він боїться покладатися на самого себе. Духовна людина покладається на власні знання. Вона довіряє власному єству. Вона любить і поважає себе. Духовна людина не живе, вона дозволяє, щоб Бог жив через неї. Тоді вона мудра. Мирська людина живе своїм життям, а духовна людина не живе своїм життям, вона дозволяє Богу жити через неї. Духовна людина — це величезна можливість з’єднання з Духом.
Нерозумна людина поважає інших. В цьому закладена природа дотримання правил управління людством донині і тому суспільні інтереси востребувані створенням такої дурості. Тому що це для них єдиний спосіб домогтися поваги. Ніякі батьки насправді не хочуть, щоб їхні діти були духовно багатими, тому що якщо діти цілісні, то вони при цьому і бунтарі; вони при цьому і неслухняні. Послух було нам нав'язано як велику цінність — це не так. Це одна з основних причин руйнування нашої душі, як посягання на духовні енергії Всесвіту. Результати сьогодні наяву.

«Один літній чоловік переїхав жити до свого сина, невістки й чотирьохрічного онука. Його руки тремтіли, очі погано бачили, хода була кульгавою. Сім'я їла разом за одним столом, але старі дідові руки, які трусилися, а поганий зір погіршували цей процес. Горошини сипались з ложки на підлогу, коли ж він затискував у руках склянку, то молоко проливалося на скатертину. Син і невістка стали все більше дратуватись із-за цього.
— Ми маємо щось робити, — сказав син. — З мене достатньо того, що він шумно їсть, пролитого молока й розсипаної їжі на підлозі.
 Чоловік і жінка вирішили поставити окремий маленький столик у куточку кімнати. Там дідусь став їсти на самоті, в той час, коли всі інші члени сім'ї насолоджувались обідом. Після того, як дідусь два рази розбив тарілки, то йому стали подавати їжу в дерев'яній мисці. Коли хто-небуть із сім'ї мимохідь подивлявся на дідуся, то деколи в нього були сльози в очах, бо він був зовсім самотнім. З тих пір єдиними словами, які він чув у свою адресу, то це були колючі зауваження в той час, коли в нього з рук випадала виделка, чи розсипалась їжа. 
Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного вечора, перед вечерею, батько помітив його, що він грається дерев'яною скалкою на підлозі. Він ласкаво спитав дитинку:
— Чим ти займаєшся?
— Я роблю маленьку миску для тебе і мами, з якої ви будете їсти, коли я виросту, — так само довірливо відповів хлопчик. Він посміхнувся й продовжив працювати. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили дарунок мови. Потім сльози потекли по їх щоках. І хоча ні одного слова не було сказано, обоє знали, що потрібно зробити.
 У той же вечір батько підійшов до дідуся, взяв його за руку і ніжно провів його знову до столу. Так він їв з ними до кінця своїх днів. Чогось ні батько, ні мама більше не турбувалась, коли падала виделка, розливалось молоко на скатертину».

Облаштування життя настільки роз'єдналося з Космосом, що всі породження людські приймають форми, які важко можна застосувати в житті. Рівновагу земних енергій порушено. Розвиток людства йде по руслу, спрямованому до руйнування. Так мільйони особистостей, загубили зв'язок з Духом і втілюються з життя в життя деградуючи. Мало того, що ми є наплоджувачами негативу, то ми вчимо цим методам і способам своїх дітей, щоб вони могли вижити в цьому жорстокому мирі…, який і самі ж створювали зі своїми батьками, дідами… Деградаційний результат наяву – нас уже менше в мільйонах, а, можливо черед декілька десятиліть буде вдвоє менше …
 Самий страшний бич людства є його вузький світогляд. Кращі люди думають, що явище їх кругозору є головним ключем до порятунку світу і окреслюють прекрасне майбутнє своїми науковими досягненнями, але межі цих світоглядів не йдуть далі фізичного світу. 
 Служителі церкви обіцяють народові спасіння духу, але далі фізичного світу людини і часткового морального облаштування суспільства не йдуть. 
Влада спрямовує мислення своїх народів до перебудови, але далі нижчих сфер вони не ведуть, прагнучи створити мінімум умов для існування. Так можна обліковувати всі степені людського розуміння своїх можливостей, і стає моторошно за той глухий кут, до якого увійшло людство. 
Безліч душ спрямовуються до проявів у побуті, але не буття і життя направляється цими прагненнями тілесними. Іноді деякі людські особини схильні до випадів хтивих жадань. При такому помутнінні вони опускаються до свідомості особин тваринного світу. При цьому душа настільки поникає, що тваринні принципи опановують занепалим. 
 Звичайно, з часом вони знову можуть підніматися, але тваринний доторк настільки потужний, що може втілитися в тваринні форми при новому втіленні душі в тіло. Іноді спадковість допомагає такому народженню звіроподібних, бо негативні енергії воліють собі відповідні облики. Але іноді не спадковість, не атавізм, але плачевне поринання умом в тваринний світ завдає ознаки божевілля. Забувши про все прекрасне, людина забуває про своє покликання. 
 Не випадково ми нагадуємо про людські деградації в тваринний стан і далі. Багато підказок дається людині, щоб остерегти вчасно і зовнішній людський вигляд лише оголює внутрішню наповненість в контрасті, що теж є підказкою. Знання закликають допомогти самим собі і поважати свою природу. Але грубе, темне неусвідомлене існування вважається пристойним способом життя для віруючих в можливості нашого диявольського «я» — ума нашого.

Цілі школи зайняті поширенням таких згубних починань. Не дивуймося запамороченням і головним болям, бо кожна частинка нашої енергії напружена і на сторожі, а слід очищатися від старих вантажів негативу в нашому житті. Наші справи нас і викривають! Кожного конкретно! У Сущого немає чинів мирських. Не мир жорстокий, але людина. Не мир стверджує несправедливість, але людина, бо обрання людиною шляху відособленості і приписаної собі ролі у світі стало найгрізнішою частиною енергій по руйнуванню цього світу. Нетерпимість до всього вищого і світлого стало бичем людства. І порятунок людства може прийти лише від пізнання свого призначення. Багато в цьому напрямку трудяться праведники світу цього і ми запрошуємо всіх в життєву подорож на пошуки себе, на пошуки істини, на пошуки блага для душі і тіла.

Зміни світу завжди викликають напругу енергій Космосу і духовні можливості є насиченими імпульсами для людства. Пізнавши природу страху людина має можливість споглядати прояви Духу і він підкаже, направить в творче русло наші наміри і дії. Очищення свідомості є велике завдання на шляху до Миру, Злагоди, Любові і Доброти. 
Істинно, лише перевлаштування Миру і переродження свідомості можуть розбудити ті енергії, потрібні для підтримки планети і продовження життя на ній. Можете помітити, що окремі індивідууми, народи прийшли до розуміння означеної потреби в істотній перебудові суспільних відносин. Вони називають багато речей новими словами, але сутність залишається незмінною. Так перебудова світу назріла і то головно в нашому умі. На даний момент вона могла б відбутися безкровно, але свідомість ще не сприйняла людяності, як частини мікрокосмосу з його функціями, як всього сущого на планеті. 
Можна сказати, що шанс врятувати планету і життя на ній можна, через зміну свідомості. Починаємо від самого домашнього ужитку і так доходимо до основ світобудови. Такий шлях здобуття духовних енергій. Саме, очищення духовне і очищення храму душі нашої — тіла, дозволить увійти в стан прийняття енергій із Всесвіту. Давайте усвідомлювати такий хід творчого пошуку. 

Можливо розгляд питання про стяжання духовних енергій нам слід було в першу чергу розглянути природу тілесного і духовного очищення, як умову подальшого поступу. Розглянемо цей процес очищення на двох простих прикладах. Це не створення чистоти чи святості, божественності, це всього лише знищення нечистоти. Ми чисті. І ось що таке нечистота: думати, що ми той, ким насправді не є. Наприклад, у нас може бути чиста вода в одній посудині і чисте молоко в іншій. Змішуємо воду з молоком — тепер суміш в обох посудинах немає якості чистоти. Раніше обидві рідини були чистими: вода була чистою і молоко було чистим. Тепер ми змішуємо дві чистоти, і народжується одна нечистота, а не той очікуваний фактор, щоб чистота подвоювалася. Що ж сталося? Чому ми називаємо цю суміш води і молока нечистотою? Нечистота означає, домішка сторонніх елементів, які не належать рідині, які не притаманні їй, які вторглися, порушили межі її території. Не те, щоб лише молоко було нечистим, і вода не чиста. Дві чистоти з'єднуються і втрачають якість чистоти. 
Отже, коли ми говоримо про очищення тіла, думок, ума, душі, то не можна сказати, що кожна з цих означених субстанцій грязна. Ніщо не буває нечистим, але коли ми ототожнюємо, то в цьому ототожненні з'являється нечистота. Все чисте. Наше тіло самодостанє, самоорганізоване, якщо воно діє саме по собі, а ми не втручаємося. Наша свідомість чиста, якщо вона діє незалежно, а наше тіло не втручається. Якщо ми живемо в не втручаючись в процес існування, то ми чисті. Коли ми втручаємося в життєві процеси тіла своїм умом то, воно тут же реагує і вживлюється в наше єство. Тоді виникає суміш-нечистота.
Так торкнемося іншого візуалізованого повчального моменту для пізнання природи і процесу чистоти. І ми в цей час подумавши про речі, які є в нас дома, то перед нашим внутрішнім поглядом тут же виникне велика кількість предметів, як доказ того, що вони не так просто лежать, а займають частину нашої свідомості – інакше б ми б їх не пам’ятали. Але такі сховища нашої свідомості далеко не безмежні, хоча ми можемо сказати, що досить рідко про це думаємо. Як тільки ми придбаваємо нову річ, яка засмічує наше житло, то знаємо, що її образ таким же чином засмічує наш ум, хоча появляється короткочасне задоволення. Однак, як тільки ми позбуваємося цих речей, роздаровуючи іншим, то в нас зразу ж входять відчуття легкості і свіжості життя.
Викидаючи непотрібне чи надлишкове зі свого житла, то точно таким чином чинимо з усім, чим ми займаємося і який спосіб життя ми ведемо. Відмовляємося від того, що ми все одно не встигнемо як слід завершити, то це дасть нам можливість зосередитися на головному. Уникаємо слів, без яких цілком можна обійтися: в компанії друзів, бо в інших у нас немає потреби, то можна просто помовчати, розуміючи одне одного без слів. Відмовляємося від надлишкової стимуляції наших фізичних відчуттів: надлишкової кількості харчів, непотрібних новин, непосильних задоволень і тілесних втіх. Вони самі по собі не зовсім погані і в деякій мірі корисні для здоров’я, але в розумних межах – тоді ми зможемо знову ж зосередитися на них вже усвідомлено, що змінить наші відчуття і наповнить нас приємною насолодою. Звільнений ум від хламу отримує певну свободу і ми зможемо направити його діяльність в себе, на своє духовне. Ось таке розуміння зовнішньої чистоти оточуючого середовища, яка сприяє і внутрішній чистоті. Такий же процес очищення придатний для очищення від негативу. Тут уже не завжди обійдемося чистою відмовою, а слід почати усвідомлено шукати причини, корені побаченого в нас негативу. Такі пошуки допоможуть побачити в виявленому негативі певні долі позитиву на момент проявів негативу і це бачення самого негативу допоможе навчитися не приймати його в наше життя на самому етапі зародження. Цей процес ми розглядатимемо протягом написання цієї книги.

Так само і тепер, коли людство напружене в боротьбі за перебудову світу, слід приділити особливу увагу духовності кожного і народів в цілому, їх психічної сторони життя. Але багато перешкод на шляху такої природньої еволюції. Люди з усіх сил опиратимуться, щоб корисні пізнання не проникали в їх збіднілі свідомості. Будуть своєрідні повстання проти розширення свідомості. При цьому прийняті будуть самі негідні заходи, щоб припинити поширення необхідних знань. Якщо є можливість, то поспостерігайте за поведінкою таких повстанців, за тематикою їхніх розмов. Вони винайдуть різні доводи, щоб висміяти й применшити духовну енергію, бо кожне значне відкриття, кожне таке оголошення сприймається і проводиться в життя меншістю і самою малою меншістю. 
Сутність найдобріших сповіщань більшість зустрічає з ненавистю. Не тільки протидія, але саме несамовита ненависть повзе за найкориснішими відкриттями. Вони навіть готові до найвишуканіших дій, щоб зашкодити тому, що може завдати їм надуманих збитків. І це на думку більшості. Люди бояться змін. Люди бояться нового. Вони взагалі нічого не хочуть. Люди зневірилися у всіх релігійних традиціях, у всіх інститутах влади, в своїх дітях, у своїх батьках, у своїх можливостях на кращі зміни. Та ще, коли ми говоримо про зміни духовні, про які вони знають досить мало із-за свого невігластва, то їх проймає страх. В страху людина небезпечна і не стримана в своїх емоціях і діях. 
 Але знайте, що красива квітка, чи то одна блага людина може змінити енергетичний порядок Всесвіту. Приймаємо в себе цю довіру і нам дасться міць і наснага. У чадній кімнаті достатньо відкрити чуть віконечко, щоб спасти не одне життя. Наш найменший і найнікчемніший позитивний порух кожним є помічним у спасінні Світу. Знаймо це. Знайте, що в знаючого і питають дорогу.

 Життя змінюють талановиті духовні люди. Наше єство отримало дар, місію в своєму єдинстві і далі творити, ліпити душу при допомозі тіла через добродушну атмосферу в сім’ї, добросовісне творче виконання службових обов’язків, через повноцінне і якісне харчування, через розуміння сенсу життя, свого покликання.
Долю нашому єству (професію і кількість матеріальних благ) нам несе душа, саме цю інформаційну енергію, яка дає нам шанс духовно розвиватися. Вона є носієм цих категорій. 
Ось чому важливо зрозуміти: в чому основна турбота батьків – побачити професію дитини і потурбуватись про її в-тіле-ння (в тілі). Друга категорія нами показується в своїх якостях протягом всієї молитви – кожній душі через тіло дається стільки матеріальних благ, яких достатньо в розумних межах для її розвитку. Саме потреба, саме стільки потребує, а не надлишок, який є негативний, бо надбаний із застосуванням додаткової (чиєїсь) енергії. Ці два приклади показують, що коли людина в особі суспільства починає формувати професії, чи окрема особистість вирішує встановлювати через свої бажання кількість матеріальних благ, то таким же напруженим буде результат. Можливо не так часто ми можемо бачити деструктив таких потуг, але їх природа саме в бажанні змінити душу, професію, кількість матеріальних благ. 
Душу намагається змінити релігійна традиція, пропагуючи не основні якості духовного буття, а ще більше спокушуючи суспільство матеріальними благами. Те ж саме стосується і професії. Релігійна традиція вчить дитину стати, як батько, чи мати, а суспільство продукує свої потреби в професіях, щоб створити стіну між умом і душею. Це можна сказати і про матеріальні блага. Релігійна традиція пропагує багатство гріхом, як джерело спокуси, показуючи зовнішню сторону, а не природу богатства, асуспільство плодить бідарів матеріальних, обкрадаючи і експлуатуючи їх. Можливо слово «суспільство» не слід було застосовувати, а сюди більше підійшло б слово «держава», хоча природа такого «плодіння» якраз належить всьому суспільству окремої держави, чи їх сукупності. Природа сили релігійної традиції і державних структур по їх змісту в тому, що саме ми даємо їм енергію для цього. З миру по ниточці і багатому дві сорочки.

Якщо ми виконуємо свої обов’язки: подружні, синівські, батьківські, виробничі добросовісно, правдиво і в спокої, то світовий Розум, Бог не дозволить будь якою брехнею, підставою, зависництвом, обмовленням розрушити сімейні відносини, чи виробничі. Навіть тоді, коли ставиться питання про звільнення із-за такої недостовірної інформації – то результат буде позитивним для нас. «В чому, брат, сила? – в правді». Якщо ми живемо правдиво, то люди підуть за нами і без слів.
Хоча б яким було тіло і середовище його проживання – суровим, жорстоким, добрим, чи милосердним – душа, духовність людини є його сутністю, є одним цілим з Всесвітньою душею. Однак для повного розуміння людської сутності, ми розглядатимемо її дуальність (вплив душі на тіло і вплив тіла на душу в їх єдності і в протилежностях). Сутність наша не обмежена межами нашого тіла – шкірою. Поза шкірою існує атмосфера (кисень) і якщо її не буде, то шкіра миттєво помре. Помре і тіло. Ми назвали один вид енергії – кисень, але нас оточує велика кількість видимих і невидимих енергій, які допомагають життєвим процесам в тілі, а інші спричиняють йому шкоду. 
Теж ми можемо сказати і про душу, яка впливає на позитивні енергії і на негативні, але і на неї мають вплив і позитивні і негативні енергії, які знаходяться в нашому життєвому просторі. Який вплив на конкретну сутність має та чи інша енергія, ми можемо визначити самі, виходячи з того, що подібне притягається подібним. Ось тут слід задуматись про смисл життя – носієм якої душі ми є і яку б хотіли мати. Якщо мати, то це теж в наших можливостях: потрошку накопичувати позитивну божественну енергію в її якостях – доброті, справедливості, любові … І, можливо, цю покращену душу отримає хтось з подякою саме нам і душа наша це реально сприйме. Подібне відбувається і з тілом, хоча тілу стан здоров’я формує душа. Тобто, виходить, що саме за надбанням духовних цінностей ми прийшли в цей світ. Ми усвідомили, то і живімо так як підказує нам душа.

Виходить, що наша сутність не має межі, а є частиною всесвіту. Душа, тіло, всесвіт існують в єдності, як і все, що ми відчуваємо душою і сприймаємо через очі, ніс, вуха.… Ця сутність є всеохоплюючою, бо попавши в енергійну, творчу групу людей, ми стаємо такими ж. Навіть можна подивуватись, що самі не знаємо, якою кількістю енергії ми насичені, які творчі потенціали зберігаються в нас, скільки щастя ми носимо приспаного в нас. Таку ж суспільну характеристику ми можемо давати і протилежним властивостям, зайшовши в оточення колективу, де відчуваєш холод, зависть, підозрілість, то і сам насичуєшся цим ядом. Ми стаємо такими ж. Ми хочемо замикатись в собі, а не ділитись, чи допомогати. Цей яд проникає в нас навіть без слів і без скерованих дій. Тому людина не випадково часто дбає про свою духовність, духовність своєї сім’ї через поведінку, бережливим ставленням до традицій, частини сімейних правил поведінки і інших чеснот. Сутність – це наша природа, це ми в природі, а природа в нас. Це наша духовність, це дар Божий, а дії в більшості випадків нашої пристрасної сутності є роботою нашого ума, який отримує інформацію через органи відчуттів, інформацію, між іншим, вже ту, що є в минулому. 
Однак з надходженням іншої інформації, ум людини, для задоволення свого «Я», шукає де краще, тобто робить вибір. Яка ж природа суспільного вибору в пристрасті?

«Сталось так, що одному чоловіку вдалось догодити Богу, і дозволив Господь йому замовляти погоду. Було у того чоловіка два поля: на одному росла пшениця, а на другому — соняшник. Наступав час збору пшениці, і попросив він сухої і сонячної погоди, щоб вона остаточно дозріла і підсохла. Декілька днів погода була ясною, сонячною і гарячою. Але чоловік помітив, що для соняшника, який почав цвісти, це не зовсім добре і йому потрібен дощ, щоб набратися сил.
І попросив він у Бога дощу для соняшнику. Пішов дощ. Наситив він соняшник, але разом з тим намочив і пшеницю. Зажурився чоловік, що намокла пшениця, і попросив він, щоб подув вітер, і вийшло сонце із-за хмар, щоб пшениця скоріше підсохла.
Перестав дощ, засвітило сонце, і подув вітер. «Як добре, — подумав чоловік, — пшениця підсихати почала, так що скоро знову можна починати покос».
Але тут він згадав про свої бджоли, для яких вітер неблагополучний, бо мішає збирати нектар і пилок. Тоді він зовсім зажурився, не знаючи, яку погоду попросити в Бога, бо те, що добре для одного — погано для іншого, а що добре для іншого — погано для третього. Так стояв він в розгубленості, не знаючи, яку погоду попросити в Бога, щоб для всіх вона була благоприємною. Але потім він вирішив нічого не просити у Бога і надати йому право самому вирішувати, коли якій погоді бути: дощу, вітру, чи сонцю. Він вирішив приймати все, як є, бо Богу видніше, що, як і коли потрібно, а сам він тільки може все напутати».

Роблять вибір, йдуть на вибори пристрастні люди із-за нерозуміння смислу життя. Такі люди не бачать того смислу життя, вони загубилися в житті і, вийшовши на роздоріжжя, не знаючи на яку дорогу звертати: йти ліворуч, праворуч, чи середньою дорогою? А наші дитячі-дорослі казки описують куди ці дороги ведуть… Пристрасна людина в своїй гарячці життя робить вибір. І так все життя. Хитається, як той маятник з однієї сторони в іншу, не маючи змоги вибрати свій спосіб життя, бо весь час у процесі вибору і визначеннях. І він дає цьому процесу пояснення: вибравши один спосіб життєвих дій, чи можна сказати – ціль, мету і не знаючи своєї сутності (чи потрібна нам така мета, чи потрібний нам такий спосіб життя, то ум не дає симптоматики в пізнанні себе, в пізнанні потреб), ум скеровує нас в іншу сторону, а там та ж ситуація. Але закріплюючи, закріпачуючи себе в одній зі сторін маятник, годинник зупиняється. Зупиняється і наше усвідомлення, зупиняється приплив енергії, зупиняється життя. Людина, яка знає дорогу життя, то вона спокійно по ній іде, уважно спостерігаючи за дорожніми знаками (підказками). 

 Людина переходить з однієї релігійної традиції в іншу, з однієї партії в зовсім протилежну партію, не усвідомлюючи, що її туди скеровує ум, щоб володіти кимось і чимось, щоб стати якоюсь важливою персоною того, чи іншого рівня. Навіть, здавалось би, що мирська людина, ховаючись від повсякденної суєти, своїх нездійснених можливостей, від матеріальної неможливості жити так як хочеться, ховаючись від своїх надмірних сексуальних прагнень, чи сексуальної недуги тіла, то ми в своїй пристрасності робимо порівняння зі способами життя інших, робимо крок в протилежність і стаємо сповідувати протилежні погляди – робимо суспільний матеріальний вибір. Хоча своєї сутності, свого нутра не можемо десь заховати, не можемо змінити, вступаючи в різні партії в різні релігійні конфесії, в різні фітнес клуби, в різні бари-випивали в надії заховатись в цій суєті із-за страху залишитись в самості, бо в спокої ми боїмося почути голос душі. 
А ми вже багато побачили, побажали і не можемо заспокоїтись, ще не знаємо як. Навіть тоді, коли ми заховаємось в монастирі, в нашій голові ті ж думки, що були в мирському житті. Ми їх в страху ховаємо і ховаємо, надівши маску монаха, чи монахині. Монахом не родяться, ним стають. Але і стан душі такої людини саме сюди її скеровує разом з тією частиною відомого їй суспільного сприйняття світу, зазвичай, від якого хоче заховатись за стінами монастиря. Так не є. Ум бачачи і чуючи суспільні мирські негаразди і проблеми не може дати спокою і душі, яка і запрошує таких людей в монастир, щоб обмежити ум від спокус, оцінки, порівнянь і подразнень. І ум робить перші кроки – веде в монастир з надією. А там, як і суспільстві – кожен шукає Бога по своєму.
Не варто прикидатись відреченим, постувальником, начальником і т.д. Не можна стати поверховим (тобто в масці) монахом, начальником… Потрібно знати, що наша сутність, яку ми не можемо всю пізнати, наш Бог, образно говорячи, бачить все. А насправді це є той дискомфорт душі, докори сумління, які ми відчуваємо, бо наше єство з душею знаходяться в таких позитивних потоках енергій, які і є спонукальниками цих відчуттів докорів сумління. Це потрібно зрозуміти і не надівати масок, не потрібно напружуватись, старатись, щоб заставити інших вірити у нашу маску, в ту роль, в яку ми граємо. Ніхто ж не програє від такого обману, крім нас самих, крім нашої душі, а відповідно і життів тілесних.
Життя є суєта суєт. Не оцінюймо своїх заслуг і чиїсь заслуги перед людьми. Сущий сам знає нам усім ціну.
У сум'ятті забуваємо, що судилося духовне прилучення, як сенс свого покликання. Вони будуть викручуватись в показушних протидіях замість наповнення енергією Духа, а душа: то затихне, то заниє … І тільки помилкове ставлення до всього сущого не дозволяє їм зосередитися на цьому. Так починається зачароване коло нещирості. Явище дійсності потрапляє в розряд неприпустимого. Сумно бачити, як люди соромляться кращих своїх проявів. Тим самим вони не тільки порушують своє покликання, а й готують спотворювання Духа Світу. Відмовившись від істинної реальності хизуються видимою і почутою дійсністю, несучи міцні породження брехні в життя для наступних поколінь. Запрошуємо — віддаємося душею Духу, але не обтяжуємо Сущого своїми проблемами і своєю неусвідомленістю прийняття в себе. 

Спокій, душевну рівновагу ми можемо мати в будь-якій ситуації і тільки в спокої, в душевній рівновазі і не залежно від того, чи ми монахи, чи ми начальники, чи ми ті, ким стали — ми маємо шанс на пізнання нашого єства. Ніхто і ніщто не заставляє людей думати про цінності життєвих рівноваг, але усвідомлена людина завжди зважує на них, вибудовуючи ті, чи інші дії. Навчившись так сприймати події, ми навчимося спокійного і навченого способу життя і будемо поведінковим зразком для інших. Відпаде потреба говорити про дотримання тиші і спокою. Вчимо і вчимося. Пам'ятаємо, що суще мудріше нас в окремості. Суще — це колективний свідомий розум. Що ми можемо вдіяти? Ми тільки крапля колективного розуму. Але саме такі краплі є його сутністю і є його джерелами, які наповнюють його як цілісність — як ріки наповнюють океан.
В суспільстві ми можемо вийти з нього частково, а в світовій енергії важче, але той, хто намагається жити своїм умом, втрачає душу і втрачає ум. Люди кажуть, що в таке тіло вселився біс. Ні. Це ум закрив стіною нашу душу і управляє тілом. Тіло без душі ум не може утримувати. Ми в цьому суспільному умі знаємо, що це так і саме так є, але ми не можемо поки зрозуміти це в своїй винятковості через свою мирську суєту. Хоча сущий нам посилає підказки, так як ми в цій метушні можемо бачити кожну свою дію, як добро, або, як зло; як нагороду, або як покарання. Придивляємося до своїх слів і реакцію на них, на свої дії і на їх наслідки.
 То почнемо з малого – вчимося краще іти до сну з молитвою, ніж з відреченням і прокляттям. Краще починати день з благословення, ніж жити в злобі і обидах. Краще споживати їжу з посмішкою, ніж зі страхом отруїтися чи мучитися від переїдання. Краще ставати до праці з радістю, ніж зі смутком і безвихіддю. Перш за все в будь якій ситуації життя потрібно заспокоїтись і в спокої до нас прийде усвідомлення суті життя, його смислу. Можливості молитви є тим засобом, який ми можемо протиставляти будь якому насильству, будь якому кровопролиттю, будь якій несправедливості, яка існує в цьому світі. В середині нас сховано механізм, який дозволяє нам виходити з самих трудних ситуацій. Це Божественні духовні енергії є нашими співпомічниками, тому ми маємо налаштувати так своє життя, щоб із дня в день протягом життя приділяти час для спілкування з Сущим. Наше покликання на планету, в це тіло, щоб вирощувати відчуття Божественності в собі і в оточуючому середовищі. Не забуваймо про Бога за суєтою дня, не забуваємо коли буденні енергії поглинають нас повністю, то знаємо, що на таку наснагу і устремління нас благословив Сущий. І тоді нам не страшні життєві бурі і всі негаразди будуть нам по силі нашій. Своїм устремлінням до Духовного ми сприяємо сохранності себе, своєї Душі. Тільки присутність Духа в нашому єстві може погасити зовнішній і внутрішній негатив.
Всі обставини прекрасні, якщо дія строку є неминучою: пожежа освітлює шлях; грім будить в годину дозору; ливень змиває грязь з дороги; нема подій чисто поганих – одні, як підказка, інші, як результат нашого способу життя, треті, як стимул до нових пошуків. Не дарма говорять: «Живи, як набіжить». Це і підкаже нам потрібний шлях. Тільки будьмо спостережливими.
Саме другою заповіддю Іісус запрошує нас в подорож до Бога отця, бо в мирському житті ми скоріше полюбимо того, який подібнийна нас – ми його знаємо, ми, можна сказати, знайомі до певної міри, ми і поводимось так ніби жителі одного будинку. Просто живемо в різних кімнатах, чи квартирах. Цю основу про дім Бога Іісус застосовує не один раз. І кожному, хто возлюбить Бога всім серцем своїм, всією душею своєю, всім розумінням своїм, то той отримає кімнату у домі Отця небесного. Тобто, той хто наповнить себе любов’ю і передаватиме її іншим, то сам процес передачі і є тією кімнатою, бо це є стан щасливої людини, стан Бога. Така душа перебуває дома. Вона у своїй кімнаті.
Дехто з дослідників підтверджує, чи доречніше сказати, дійшов висновку (і це думається, що це так є), що планета Земля є трудовим перевиховним пунктом для наших душ. Душі, які досягають пізнання своєї сутності вже не шукають тіл на нашій планеті, їх місцезнаходження є позамежним, поза вимірним у прсторі, безчасовим виміром, про який описують святі писання. Це і є той всезагальний океан Духовних енергій.
 Саме слово «досягнув» не духовне і ми його в книгах застосовуємо для розуміння життєвих процесів і природи еволюції Духу. Це слово містить частину жадібності в дії думки, слова чи в їх реалізації. Сама думка про те, що ми маємо досягати чогось — мирська, незалежно від того, чи хочемо ми досягти становища, влади, багатства, бога чи духовності – у цьому не має ніяких відмінностей. Бажання до досягнення – мирське. Духовні перетворення відбуваються тільки тоді, коли ми відкидаємо жадібність, коли ми відкидаємо саму ідею про те, щоб стати кимось. Ми вже і є те, ми вже є це, тому не прагнемо до жодних досягнень. Ми не можемо бути відмінні від того, до чого прагнемо, бо ми вже є це.
Бог знаходиться всередині нас, в цю мить. Він здоровий, і він до нас стукає, тому що Бог не відокремлений від нас, не відокремлений від самого життя, але наша жадібність стає труднощами, через цю жадібність існують експлуататори, які продовжують показувати нам шляхи того, як досягти. Духовним енергіям немає потреби в якомусь досягненні, ми цього не відчуємо, бо духовне розвивається у своїй еволюції. Наша душа як частина всесвітньої духовності є вже тим чим ми відчуваємо себе на сьогоднішній день, є тим, що умом як би спонукається в можливостях духовних стяжань. Душа, Духовність при потребі дає енергію уму для розвитку єства.
На шляху пізнання Божественного нам необхідно втратити користолюбство. 
Ми просто унікальні, так само унікальні, як інші люди. Бог створив кожного унікальним по своєму. І глибоко в собі ми це знаємо і не знаючи цього своїм поверховим умом все ж йдемо до істини кожен своїм шляхом. Ми не можемо вийти за межі Бога, і тому наша унікальність — також унікальність кожного. Ми не можемо бути нічим іншим, як частиною Цілісності духовних енергій. У цьому наша унікальність, і в цьому унікальність кожної іншої людини. Поважаймо себе, і поважаймо іншого також. В ту мить, коли ми почнемо доводити свою перевагу своїм суспільним статусом, своїм багатством, своїми віруваннями над іншим, то тим самим ми будемо проявляти неповагу до самого себе, тому що саме зусилля показує на те, що ми прийняли ідею про те, що ми не унікальні. Ось чому в нас з'являється це зусилля — досягати, і ми ставимося з неповагою до інших саме через це. Поважаймо себе, поважаймо інших також, тому що глибоко всередині ми не відокремлені, ми єдине ціле, ми члени одного суспільства і належимо один одному. Ми не острови, ми величезний континент Божественної цілісності. Ми в цій книзі основну увагу приділяємо розвитку внутрішнього в нашому єстві, водночас не відкидаючи зовнішнього, тому що людина — це ціла система, яка має відповідне відображення у зовнішньому світі. У зовнішньому світі також існує те, що існує всередині людини. Людина — це мініатюрний всесвіт. 

Ми виснажені, але ми далі чіпляємось в ім’я обов’язків діда, баби, в ім’я обов’язку чоловіка, жінки, в ім’я обов’язку батька і матері, в ім’я збагачення, в ім’я честі сім’ї, в ім’я нації, в ім’я релігійної традиції (християнства у всіх його відгалуженнях), чекаючи смерті в неспокої, в постійній суєті. Це тільки даремна трата часу, енергії. Ми стаємо тілесно і душевно хворими людьми. Намарна надія, що саме хвороба прийде і принесе зцілення душі. Ні, наша душа вливається у Всесвіт і шукає інший храм-тіло, бо хвороба була просто проханням душі в дотриманні нашого покликання на планету.

Ми, в своїй більшості, не можемо в життєвій суєті бути в спокої. Бо якщо це життя не є в спокої, то це і є життям. Нашими обмеженнями ми знущаємося з тіла, робимо його хворим. Душа захворіла – горить енергія війни, ми напружені, ми турбуємось, ми не можемо знайти спокою. Природа такої тривоги у відсутності спокою. Заспокоймось і матимемо можливість побачити себе, хоч на старості. Це буде періодом очищення, це є період сповіді перед сущим, це є наша молитва.
Цей стан мільйонів людей: вони залишаються такими ж, що й на роботі — вони приносять свою посаду додому, або навпаки.
Думаймо, чого? Шукаємо підказок у спокійному спостереженні за оточуючим середовищем – і ми побачимо, чи почуємо… Піст, чи інші обмеження є допоміжними засобами ввійти в спокій, однак, якщо вони стають обтяжливими для нашого ума, для нашого тіла, то душі і поготів – то зупиняємось і пом’якшуємо обмеження до терпимих (такі, які нас не напружують, не виводять із спокою і ця стезя обмежень вийшла з нашої думки – то це і є та терпимість, це і є той спокій, коли ми можемо говорити з Богом). 
А ми ж можемо усвідомлено цей стан спокою приймати в життя і мати від цього задоволення. Навіть, знаходячись в сім’ї, у колективі й переживши прочитані, побачені, почуті, відчуті ідеї, слова й вчинки (хоча слова й дії застосовувати можна тоді, коли хтось готовий їх прийняти), то діє, можна сказати, енергетика позитивізму, який з часом народить в родині, у колективі однодумця, чи й більше, а паралельно навчить усвідомлено сприймати тих людей, які є носіями негативної енергії. Варіанти можуть бути досить різні.

Люди примічають, що сонливість нерідко є ознакою зменшення духовної енергії нашого єства.

Нечистий дух має сильний вплив тільки на пристрасних людей, а на тих, хто очистився, то може тільки бути в полі зору, чи як явище житейської спокуси.
 Іноді неприємності йдуть за бідою, за початком збіднення душі, а не самі по собі і надалі за нашим ставленням і розумінням її. Образу, розладнаність, прикрість, смуток, чи найперше усвідомлення причин їх появи в нашому житті — це вибір за кожним з нас. Давайте спробуємо при всіх відчутних неприємностях, видимих негативах своєї діяльності вишуковувати хоч крапельку позитиву, який є в кожному явищі, але, можливо, в меншій кількості і на цій основі пробуємо благо-дарувати за проявлений негатив, усвідомлюючи, що це менша прикрість з цілої низки, якщо ми не змогли усвідомлено побачити першу. По — друге, ми цю негативну енергію зменшили, побачивши і забравши звідти позитив. І, що цікаво, що така усвідомлена можливість побачити позитив не є випадковістю — це підказка душі нашої. 
 Бачити неприємності можуть всі, але не всі однаково реагують на них. Тому, побачивши їх, а потім подякувавши Сущому і в тому числі тому, хто її створив для нас, і себе, бо ми сподобили побачити, і це дає нам можливість долучатися до Всесвітньої енергії. Вміти бачити, вміти чути — це вже новий стан нашого єства, дякуємо – це вже є крок до приєднання до потоків позитивних енергій. Таке повторне зосередження нашої уваги і є наше покликання до об'єднання духовних енергій, розсіюванню, раздаровуванню її в навколишнє середовище потребуючим. І це природний процес. 
 Бо всі ми хочемо красивого і доброти — хоча б для себе, хоча б у думках. Таке розуміння загалом формує в нас і з нас наше покликання на планеті і в космосі. Так що є привід порадіти і невдачам, і проблемам, і неприємностям і одночасно цим уникаємо наступних їх з’явленням в нашому житті – у їх неповторенні. Такий процес властивий в житті. Таке розуміння приводить нас у стан благо-дарування, бла-го-сті. Так творити свій життєвий шлях може кожен і для цього у кожного є такі можливості. Для цього не потрібні університети і вклади в банках. Таких і багато інших способів існує (яке цікаве слово) для тих, хто шукає сенс життя. Так потрошку усвідомлюємо, що можемо вже зараз ви-прав-ляти і творити своє життя і життя оточуючих. По довірі нашій, та буде нам! 

Утверджуємося в цьому за допомогою нашого ума, якому для цього буде потрібно усвідомлено споглядати позитивні прояви в предметах, у всьому живому і не живому, у подіях в реальному житті, як способом. Такий збіг устремлінь істинного Духа та практичного Ума на підставі довіри, через наш досвід і складає основу творчої праці. Таке з'єднання також є основою проявлених енергій Творця. Вчимося приймати реальність, яку знає Душа, яку чує і споглядає … Ум, як помічник у збиранні енергії Любові, Доброти і тепер уже усвідомлено. Утвердження базується в нашому пристрасному світі в Надії — і це дає енергію на нейтралізацію зневіри, а отже відбувається процес пожвавлення єства і ми починаємо діяти. Ура! Цей шлях ми проходимо легко, а іноді з певними труднощами, бо на підсвідомому рівні наше єство знає цей шлях і ці Знання прийшли до нас з Душею, або зі здатністю брати їх саме на цьому періоді життя.
Коли нам дається бачити в інших потребу в духовній підтримці, коли ми бачимо, що людині тяжко, то зуміймо по дружньому розібрати суть проблеми в невимушеній бесіді, але це, зазвичай, коли людина непідготовлена до діалогу, то сприймає це як співпереживання, чи виплакування в «жилетку», але і ці методи допоміжні на скорому часі, бо саме для цього вона появилася в нашому полі зору і в цьому місці.

«Не тільки потрібно молитися: «Господи, помилуй», не тільки просити, а потрібно постійно дякувати і вміти славословити Господа – тоді буде мир в душі». Старець Михаіл (Піткевич). 

 На нашу думку, що це є на сьогоднішній день однією із основних і однією із посильних справ, які може робити кожен і все людство для творіння любові, щастя і доброти. Тільки з допомогою духовних енергій, а не чисто технічно, чи простим потрясінням повітря хорошими словами. Віддаючи всю енергію об’єктам нашої любові, доброти і радості, ми можемо попасти в ловушку его від їх благодарінь, вставши в позицію очікування благодарінь, а там в очікування і дечого іншого чи від гордості в можливості творити ці духовні якості у наших взаємовідносинах.. На сьогодні самі благо дарування і очікування благо дарувань є посильними кожному – а скільки це прекрасне слово залишає після себе приємних емоцій. Ця приємність, ця відчута теплота є ознакою щирості. Ці слова сказані Богу і від Бога. Ми згідні, що основна маса людей не налаштована духовно і тому так мало щирого благо дарування, хоча є переважаюча частина, яка передбачає момент очікування благо дарування. Очікування небезпечне тим, що зроблена добра справа буде анульована на тонкому рівні цим очікуванням. На щире благо дарування здатні безкорисливі люди. Друга сторона благо дарувань, коли нам боляче від того, що нам знайомі, родичі, колеги невдячні за добрі справи, які ми буцімто зробили для них. Ось ця біль і показує нашу очікувану користь. Споживацьке налаштування оточуючого середовища, і це наше бачення є ознакою наявності в нас цієї корисливості, вигоди. Однак іншим до наших очікувань байдуже і це нас дратує, розчаровує, пригнічує. Так що вчимося благо дарувати і вчимося приймати благодаріння.
 
 Вчимося благо-дарити всім, кого зустрічаємо на своєму життєвому шляху в думці, словом, ділом і славословимо всіх як Бога за почуте маленьке позитивне слово в можливому чиємусь монолозі, за побачене чиєсь позитивне діяння, в тому числі і своє – і результат проявиться негайно в наших відчуттях, в наших думках, в наших словах, в наших ділах через споглядання красоти життя, через задоволеність життєвими обставинами. Позитивні маленькі і великі зміни почнуть наповнювати наше життя. Ми задоволені, ми блаженствуємо.
Суть процесу входження в стан задоволення полягає перш за все у відчутті радості за те, що вже маємо і саме в цей момент ми можемо реалізувати свої бажання, потреби і це ще більше наповнює нас любов’ю і добротою. Одночасно відкидаємо зневіру, невпевненість, страх, які можуть появитися в нас із-за відсутності досвіду і які мішають реалізуватись задуманому. Вчимося відчути цей момент і нам дасться змінити своє життя. Завжди так буває, коли щось стає нам неясним чи ми чогось не знаємо, то у нас виникають сумніви. Це якраз Сущий дає нам строк по новому обміркувати свої наміри, чи свої дії. Якщо ми обмірковуємо, то ми діємо мудро. Не даремно говорять: «Сумнів – ознака розуму», але й говорять: «Наскільки умний — настільки і дурний». Між ними досить невелика відстань. Брат розуму ум може, пізнавши методику сумніву, так, може захопитися у сумніві, що стане постійно сумніватися, то це вже є ознака людської глупоти. Перевірте.

Це є підтвердженням теперішнього зв’язку, поєднання енергій. Підтвердженням контакту є наші піднесені творчі відчуття тілом, відчуття задоволеності і радості. Ця новизна змін нас освіжає, бадьорить і ми відчуваємо, що наповнюємося новою енергією творіння – бо наша Душа вже побачила результат такого творіння. Ось так ми можемо налаштувати свій ум на творіння духовних якостей, а душа залюбки прийме нашу енергію тіла для поєднання зі Всесвітньою енергією.
Нові відчуття – це наші зміни емоційного стану на основі попереднього. Ми їх зміну відчуваємо, усвідомлюємо і навіть деколи бачимо цю зміну проявів: чи то в позитиві, чи то в негативі.
Відчуття позитиву, правильності наших думок, слів, дій підтверджують наші відчуття, наш емоційний стан. Вони проявляються в нас в стані задоволення, радості. Бо навіть, коли ми робимо потрібну роботу (так ми думаємо), а задоволення немає, то з цієї роботи нічого хорошого не буде. Душа знає про кінцевий результат, тому така реакція нашого єства. А коли ми виконуємо деколи роботу і знаємо, що і не знаємо як її робити і з чого починати і міркуємо, що в ній немає нагальної потреби, але почали її робити і в нас поселився спокій і впевненість, а потім і задоволення, що ми втягнулися в цю рутинну роботу, то вона дасть позитивний результат, хоча спочатку ми не хотіли її починати, чи то була інша робота, чи взагалі хотілося пробайдикувати. 
Підсумовуючи, ми можемо сказати, що обставини, чи стороння вказівка направила нас на цю незначну роботу, але тут спрацювала наша відкритість в стані нічого нероблення – спокої для прийняття енергії Всесвіту і вона скерувала нас саме на цей вид роботи, яка вже на цей момент мала виконатися для нас, чи для когось і одночасно ввести нас в стан задоволення. І ми цю роботу завершили з любов’ю. 
Тут напрошується висновок. Головне не те, яку ми роботу виконали, чи її види і в якій послідовності, а усвідомлення отриманих емоційних відчуттів, бо саме вони визначають наш смисл життя і рівень духовного розвитку, а не кількість речей, грошей і не об’єм виконаної роботи, а саме позитивні емоційні і душевні відчуття є основою радості життя. Кількість таких відчуттів протягом життя і показують богатство нашої душі.

Коли нас маленькі і великі негаразди житейські доводять до розпачу, обид, гніву, виводять нас з рівноваги, розриваючи душу, то найперше заспокоюємось і вже потім у спокої обмірковуємо цю ситуацію, чи приступаємо до розмови з Сущим. 
Ознакою того, що ми ввійшли в стан спокою і наша молитва відбулася, то в мить недумання (тобто нам здається, що ми вже всі варіанти обдумали, що всі запитання задали собі у стані спокою і більше запитань не народжується), яка після цього находить на нас, з нас виходить протяжний полегшуючий віддих: «ох», чи «ху». 
У нас такі відчуття, так якби ми скинули зі своїх пліч якийсь вантаж, а біля серця утворилась якась тимчасова пустота, яка помаленьку починає заповнюватися якимось рухом, подібним до руху повітря, який ми відчуваємо і навіть вдається бачити його рух і колір в собі. Цей процес прослідковуйте і більш за все так було в кожного, але ми не помічали. А це є практичною порадою, як з молитвою позбутись негативних енергій. Зітхання вважається відповіддю Бога уму про наше закінчення очищення. 

«Потрібно сприймати речі в їх дійсності, бо перебільшення однаково по природі з применшенням. Не треба тягнути силою на небо, в урочний час сліпець прозріває. Корисно вказати міру порядку життя, щоб нижчі могли бачити доцільність технічних пристосувань, уникаючи зайвого сміття, але не потрібно насильно вмивати. Прослідкуйте корисність кожного посланця і не кладіть вантаж верблюда на осла». 
 
 Але як слід стукати, настоювати, піддаватися осміянню для усвідомлення духовного, щоб відкрити те, що, здавалося б, відкрито всім. Знаємо, що Голгофа твориться нерозумінням себе і невіглаством до інших. Тому слід і далі стукатися всім, хто може споглядати благість Духа Всезагального, всім, кого тривожить нинішній стан, хто прозріває майбутнє. 
 І природа цього в тому, що майже ніхто не бажає мислити про Духовне, а тим більше сказати чи створити милостиве діяння. Найстрашніше в масі людства є уявна гордовита нікчемна відособленість, бо саме цим ми наповнюємо темну силу енергією при кожному відчуженні. Прийде час, і він близько вже, коли люди не будуть знати, як прийняти і реалізувати духовні можливості, як ними послуговуватися, бо не знатимемо де їх шукати і які вони є.

Стан енергій плоті в житті людини схожий на життя рослини від насіння до колосу. Енергія не загубилася — вона сконцентрувалася в насінні, а людська плоть — в Дусі для продовження Життя. Вони одне і теж. Адже Тіло і Душа це суцільна таємниця для ума. Листочок рослини, або корінь його не можуть відчувати весь цілісний процес житія рослини. Навіть і процес творення листочка — уму неможливо пізнати. Тоді запитаємо себе: що ж рухає умом — адже це теж частина Божественної енергії. Це він збирає всі контрасти житія в житії Тіла, в проявах Душі в сприйнятті Краси і Відчуттів, в усвідомленні Гніву і Гордині … Пізнання дається в розумінні цієї єдиності. Єдін Бог в Енергії (Русі), як рух позитивних енергій у Всесвіті. Людство є тими річками через які течуть ті крапельки духовних енергій в Океан Духа. Крапельки є душі людські, які на шляху до океану очищаються, очищають інших від тих властивостей і змісту, що зустрічаються на їх шляху не випадково.
Ось чому ми в підсумку можемо сказати, що нас рухає по життю і чому ми прагнемо до пізнання? — ми наповнюємо Всесвіт позитивними енергіями і він наповнює нас. На цьому принципі побудовано все життя Космосу – розвиваючись, перетворюючись, дотримуючись приблизної рівноваги енергій. Усвідомлення є нашою центруючою енергією, яка приймає і врівноважує позитивні і негативні енергії, є тим поводирем по життю, який допомагає нашому духовному зростанню, нашій вільній і гідній ході в круговороті Природи.

 «Коли хочете перемагати бісів, то маємо поступатися людям. Образить хтось? Поступися йому, і настане мирна тишина, яка позбавляє душу від смутку. В духовному житті не воздається злом на зло, але зло перемагається благочестю. Добро творіте тим, хто зобиджає вас, моліться за тих, хто творить вам напасть …». Старець Серафим Романцев.

 Душа в неспокої, тривозі, стражданнях — починає хворіти тіло. Цю тезу ми ще опишемо, але через її важливість, дозвольте зупинитись: болі, чи зміни в функціюванні тіла дають сигнал про наявність страждань душі. Тіло дається душі, як середовище для розвитку самосвідомості, для її позитивного поступу, як процесу розвитку унікуму. Тіло з умом дає нам шанси рости і розвиватись духовно, творячи позитивні енергії. Саме цього чекає від нас Бог в своїх кімнатах.Тому нам слід вчитись прислухатись до свого організму і він дає підказку для позитивного прийняття рішення. 
 Сигнал тіла є реакція на наші думки, слова, або вчинки. В деяких дослідницьких працях, а це підтверджується і нашими спостереженнями-практикою, що реалізація слова, чи початок дії негативної (а в більшості нашого рутинного життя це є негативізм) енергії наступає після першого больового дзвінка в тій, чи іншій частині тіла; той, чи інший прояв відхилення в життєдіяльності організму, чи позитивної у приємних відчуттях. Прислухаймось до тіла і ми позбудемось великої частини болей, а саме основне, що тіло нам дає шанс очищатись душею. Не вміємо, то щукаємо духівника. 
 Потреба в таких спеціалістах духівниках досить велика у всьому суспільстві. Інше питання, чи готове суспільство співпрацювати з ними. Суспільство однозначно почне відторгувати їх з свого середовища, крім поодиноких особистостей. Статистика підтверджує і в реальності так є, що в медицину, як і в середовище духівників прилаштовуються випадкові люди з різних причин, але не за покликом душі. Знаємо це. 
Тому ми, як хворий, маємо шанс подумати і обміркувати своє життя за певний проміжок часу в минуле і знайти те, що спричинило хворобу – це, можливо, наші думки, слова, чи вчинки, в яких ми жили не по правді, порушивши рівновагу між духовними потребами і тілесними бажаннями. Перевірте самі себе. Шукає людина чи не шукає під час хвороби причини захворювання, але змучене тіло через людські діяння в очах, коли ми, сторонній спостерігач, то скільки ми можемо бачити намагань у хворої людини сотворити ту посильну добру дію інстинктивно комусь, скільки в очах хворої людини випромінюється доброти – так буває з людьми, які натерпілися болі кожного дня в хворобі. В такому стані людина готова на самопожертву комусь у створенні блага. Це прояви її душі. Розуміння такого процесу дає шанс людині усвідомити шляхи очищення і шляхи бачення причин появи хвороб тіла. Поряд з акцентуацією появи хвороб тіла від страждань душі на наші думки, слова і дії, то не слід забувати про дбання за станом здоров’я тіла в запобіжних заходах – не перемерзати, не перегрівати тіло, не об’їдатися, не виснажувати…, тобто усвідомлено підтримувати умови тілу для нормального фізіологічного розвитку. Це не менш важливо, бо храм душі теж потребує реального догляду, як будь який предмет природи чи предмет створений людиною. Як вчимося дбати про душу, то так дбаємо і про здоров’я і чистоту тіла, то так дбаємо в постійній пильності за діями ума нашого. Усвідомленість в житті має бути наріжним каменем в стяжанні духовності, в облаштуванні нашого життя в цілому. Усвідомленість і є та пильність за діями ума. Такі дії ми називаємо усвідомленістю ума.

Ми не можемо усамітнитися в монастирі, не можемо загубитися в цих джунглях суспільних відносин. Скрізь відносини…, а як же перебувати в самості …, а як побути в самому собі? Як це? Однак, коли наше єство свідоме свого духовного розвитку, то спокій є його станом буття. Стан самості означає відхід від думок і їх родичів – слів і дій на певний час. Це і буде нашим духовним лікуванням нашого духовного світу, це є мудрі життєві поступи.

 Мудрість нашого єства ми придушуємо командами і бажаннями ума. але знаємо, що і зауваження відноситься до підказок і в наших інтересах не приймати їх з критикою, а усвідомити причину їх появи. Душевний дискомфорт також є реальною підказкою на більш уважне сприйняття дійсності, аби усвідомити попередні наші і тільки наші думки, а особливо діяння.
 Дбаємо про чистоту тіла, бо це теж є турбота про чистоту душі, або ж хоч не засмічуймо їх з суто модних, культурних, споживацьких потреб (миємо, стрижемо, чистимо тіло, не переїдаємо і не їмо все підряд, не зловживаємо спиртними напоями, вчимося пити воду і споживати їжу; носимо чистий, вільний, зручний одяг і бажано з матеріалів рослинного походження, який би виконував свою функцію; у розмові не застосовуємо бранних слів, не перетворюймо свій діалог з будь ким в потік інформації, в слова осудливі, в слова самовозвеличення).
Особливо хочеться зупинитися на тому явищі, яке часто є присутнім у нашому житті. І яке досить суттєво засмічує наше єство, оскверняє душу – це осуд. Ці енергії осуду дійдуть і до об’єкта осуду і з часом ми втратимо з ним нормальні відносини. Крім того основне джерело в появі чи пристрасності до осудження, до пліток, то це прямо вказує на відсутність в людини любові. Любляча людина таким не займається, вона може радіти щастю, може бути задоволеною від стану любові. Відсутність любові чи її малість це одне, але ж пора вчитися наповнювати себе енергіями любові. Тільки зразу чуть зупинимося на тих умовах в які ми входимо. Починаючи осуджувати когось, займатися пліткарством, займатися згаянням часу, то цим ми оскверняємо свій розум, свою душу. Ознакою цього є втрата звичайної енергії (сили), втрачається ентузіазм, в нас пропадає творчий запал. Після таких непотрібних бесід чи після перегляду чи прослуховування новин (де сплошь і рядом негатив у вбивствах, бійках, в хамстві, в розпусті, в оббріхуваннях, в намаганнях нагнати на нас страх), то в нас є прояви ліні, нам стає моторошно від того, що проходить у світі, на нас находить хандра і апатія до життя такого, незадоволеність, роздратування, гнів, то перш за все страждає наш розум, а потім і душа. В такому стані наш ум приводить нас до аналогічних ситуацій і в нашому житті.
 Хвороби тіла, звідки вони беруться? – Від страждань душі, а душа страждає від наших думок, слів, і дій, які не співпадають з духовними енергіями Всесвіту – ми не з’єдналися з тими великими енергіями і ми самі собою незадоволені, здавалось би із-за нічого. Так ми починаємо нарощувати в собі негативну енергію незадоволення, яка додатково перекриває потоки позитивної енергії зі Всесвіту, бо по цьому потоку до нас прямує негативна енергія і в результаті ми ще більше злобимося, ще більше говоримо негативних слів і ще більше робимо браку в роботі – душа страждає – хвороба тіла прогресує. Якщо ми цей процес не зрозуміємо і не навчимося з нього виходити, то ці хвороби стають в нас хронічними, а то і такими, що наближають нас до сильних болей: тіло кричить, бо душа кричить – її своєчасно не почули, не почули її прохань в підказках. Неможливо людям дати панацею, якщо умови життя не будуть очищені. Люди мріють спастись від раку, чи іншої хвороби, але нічого не роблять, щоб запобігти їх появі своїм способом життя. Починаемо переосмислювати?!
 Ми і далі в цій книзі маємо вислідковувати цей взаємозв’язок душі і тіла в цих видимих і відчуваючих проявах наших душевних страждань і захворювань тіла.

У всіх клітинах тіла є присутньою частиночка духовної енергії, бо ця клітина жива, а життя від Духа Святого, від світлих енергій. Це співвідносно до всього видимого і невидимого, до всього живого і неживого, як носіїв певних видів енергії. Енергія є синонімом життя, руху, є його візуальним проявом в тілі, красоті, емоціях; ритмовим сприйняттям від слова, як осередок в цьому носієві і в навколишньому просторі черех результати роботи ума в його невидимих рушіях енергій в думках, їх логічній побудові, в аналізі і узагальнені думкового середовища.
Душа вічна, а тіло є тимчасовим храмом душі. Тіло і душа є комбінацією (поєднанням). Немає душі – нема тіла. Забираючи в людини частини тіла, душа свідома цього, але зберігає свою сутність, не відокремлюється по частинах з тілом, а продовжує бути. 
За твердженням дослідників і знавців, душа знаходиться біля серця і трошки віддалена назад, в сторону сонячного сплетіння. Саме цей духовний центр ми відчуваємо в часи радості (такі відчуття, киплячої води і від нього відходять хвилясті мандражні промінці з одночасним поширенням тепла, ця енергія наповнює груди – вони розправляються, піднімається голова, руки хочуть розійтися в сторони і піднятись вверх для подяки Богу за цей щем радості і щастя). І що характерно, що суть цих відчуттів приходить до нас, коли ми творимо добрі слова, вчинки, думки комусь, випромінюємо ці флюїди задоволення в навколишнє середовище і цим підсилюємо невидимі посили свого стану щастя, радості, доброго задоволення від вчинення справедливого вчинку, милосердя… іншим. Ці відчуття більш наближеними є до серця. Як тільки ми передали ці відчуття (а їх взяли, бо це досить важливо), то і в нас якраз і є відчуття радості, яке саме і проявляється у вище описаному процесі. 
Чомусь люди лише іноді фізично відчувають явлену присутність духовних істот? Вони оточені ними, але чують їх рідко. Хоча душа не менш активна в спілкуванні, якщо так можна сказати, ніж наш ум. Для прикладу, чи можемо ми згадати, щоб ми не родили якусь думку, слово, чи дію – а ці проявлені дії є результатом ума в більшості випадків. То ми сміливо можемо сказати, що наскільки активніша наша душа в проявленому і не проявленому, то водночас ми взначимся над тим її домінуванням над умом і над неусвідомленим нашим життям.
Порожнеча відсутня. У цьому полягає дуже чудове явище. Земні істоти чують, коли тонкі жителі зачіпають їх свідомість, або за бажанням їх, або по спорідненості аур. Тоді люди відчувають той трепет і у знаючих він означає збудження, що означає благе з'єднання стихії людини і психічної енергії космосу, але у невігласів він звертається в страх. Саме так ми інколи відчуваємо приплив у наше єство сил, творчого натхнення, ентузіазму і підвищеної інтуїтивної чутливості. Не багато, з малих років, та й у дорослому житті, можуть свідомо визнавати, пізнати і прийняти цей трепет, який називається священним. Вчіться спостережливості і чуттєвості, то навчитеся пізнавати хвилини спілкування з тонкими енергіями. Подивіться, як вони торкаються дитини до року, коли вона розслаблена у сні – вона посміхається, перебуваючи в єднанні з Космосом, перебуває в спілкуванні з тонкими тілами. Старі люди говорять, що дитина в цей час говорить з Богом, її торкаються янголи.

 В стані страждання душа через смуток, біду, хвороби тіла подає сигнал — через відчуття болю в цій же ділянці грудей, які стягуються, голова опускається, руки притискаються до грудей, в тілі відчувається порожнеча, в’ялість – смуток паралізує все, а то, зазвичай, починають нас діймати хвороби тіла. Ці відчуття більше проявляються в середині грудної клітки, або наближаються до сонячного сплетіння, як би з супроводжуючою печією в цих частинах чи відчуття стягування тіла до означеного центру. Хвороби тіла сигналізують нам, що наша душа страждає за нашу поведінку, за наші слова і думки, якими ми коїмо негативну енергію. Фізичні недомагання, які подеколи ми відчуваємо, то вони досить швидко проходять самі по собі — вартує нам тільки відновити порушений енергетичний баланс в напрямку позитиву. Вірною ознакою сильних страждань є наші сльози. Саме так, ці сльози є сльозами душі, водяними потоками очищувальної енергії. Однак сльози радості теж показують процес очищення душі. За своїм хімічним складом і за біологічними показниками сльози радості і сльози горя і печалі теж є різними. 
Людині слід піти по шляху проб і помилок. Їй необхідно пройти через безліч помилок. Буде вона їх оцінювати чи не буде, буде робити з них висновки чи не буде, виходячи зі своєї безвинності чи неусвідомленості, але вона завжди страждає, чи то тілесно, чи то духовно. І тоді з того страждання, яке ми ж створюємо, то одного разу, коли страждання прийде до межі насичення, коли страждання в житті досягне краю — ми раптово відчуємо бажання піти в духовне. Такий поклик відчуває майже кожна людина, доживаючи зрілого віку. 

Зрозуміймо своїм умом, своїм єством, що відчуття щастя, радості, смутку, горя, входження в хворобливий стан тіла, це є процес входження в такий стан духовних відчуттів. І ми зосереджуємо ще раз на цьому увагу, як одну із основ у розумінні того, як будувати своє життя-буття і це автоматично нас розвиває аж до усвідомлення себе, як духовної істоти, як Людини, як Бога.
Ми не відокремлені від Бога – він у нас своєю енергією, ми наповнені ним, тому ми не можемо розмірковувати про будь яку відокремленість, про позиціонування себе тут – на Землі, а він там — десь на небесі. Ми єдине, ми ні на мить не відокремлені від нього – він в тій нашій обумовленості нашим умом, яку ми називаємо Душею, як духовні енергії. Хоча і тіло, і його функції ума теж є тими ж енергіями життя, яким ми дали назву – Бог. Тільки людина може давати всьому назви. Бо навіть, якщо ми своїм умом і заперечуємо існування Бога, то його присутність в нас і наша наповненість ним від цього не змінюється – він і далі дає нам енергію життя. Досить помилково думати і говорити про відокремленість від Бога. Ця помилка ввійшла в наше застосування завдячуючи тому, що людина має такий дарунок від Бога, як свідомість. Такого дарунка не мають інші живі істоти, то вони і не думають про наявність Бога і тим паче про якусь відокремленість. А людина так думає, говорить і навіть намагається діяти, показуючи свої невдалі здібності і мнимі можливості. Людина своїм умом і від свого ума боїться Бога. Ось чому люди наповнюють себе всілякими діями і часто непотрібними, ось чому вони наповнюють свій простір непотрібними речами, якими вони можуть ні разу не користуватися. Ось чому вони чіпляються за різний хлам, створюють видиму суєту і часто оббріхуючи Бога, що життя є суєта – не Бог сотворив суєту – її «сотворив» наш ум. Ми реально ховаємося від Бога суспільними інструкціями, законами, певними традиціями, забобонами, релігійними ритуалами і канонами. Ось це ми маємо усвідомити і зрозуміти.
Таким чином великий подарунок, велика благодать в умінні усвідомлювати свої дії і дії оточуючого середовища в той же час відіграють негативну роль в нашому житті. Можна сказати, що це наше прокляття, яке породжує у нас неспокій і суєту, коли ми живемо неусвідомлено, хоча і усвідомленість потребує певної енергії у бдінні. Неусвідомленість сама по собі природня, але тоді в нашому житті править ум з його амбіціями, з його бажаннями, але і ця крайність є не перспективною, бо не приймаючи Божественне у своє життя ми так чи інак на якомусь періоді вирішення ідей, мети зазнаємо поразки, бо для позитивних поступів у житті потрібні чи мають бути наявними духовні надбання. Така ж помилка можлива і при наявності усвідомленості періодичної, або при її постійній наявності, але теж без духовних паралельних поступів. Нам добре, то робимо і комусь добре, нам погано, то знову робимо доброту, бо якщо комусь добре, то ця енергія і нас накриє. Ми маємо це усвідомити до кінця і тільки до кінця. Тому такі шарахання в людському житті є присутніми саме завдяки наявному потенціалу свідомості.
Тільки людина може знати свідомо про своє єдинство з Богом; інші без цих знань просто живуть в єднанні з Богом. Однак це знання, і ці суспільні філософствування про єдність чи відокремленість не можуть ліквідувати саму присутність Бога в нас. Ми свідомі цього, то ми відкриті для прийняття Божественних енергій, несвідомі, то прийняття позитивних енергій не проходить. Людина без цих енергій, якщо вона не свідома цього процесу може збожеволіти, може наробити біди своїми бажаннями, своєю боротьбою за виживання.І вся природа цього бачення і подальшого прийняття-неприйняття Бога лежить в сфері діяльності нашого ума, бо якщо ми думаємо, що Бог далеко, або ми можемо його обдурити чи обійтися без нього, то в нас появляються хвилювання, напруження, втома і накінець стрес чи вибух гніву, або злості, як наслідок такого неприйняття Божественних енергій. 
Ми можемо не думати про усвідомленість, не думати про відокремленість, але тихим, спокійним життям і не плодячи негативу собі і ншим, то тільки цим мибудемо у стані прийняття. Цей стан прийняття подібний до прийняття Бога рослиною, деревом і іншими учасниками Природи – тоді до нас приходить все саме і саме те, що нам треба в цьому житті. В такому житті ми щасливі у спокої, але ввійти в такий стан потрібна усвідомленість таких дій, бо суспільство тисячоліттями нас запрограмувало для досягнення чогось, для придбання про запас. Ми в такому стані, як би повертаємось лицем до лісу і живемо, і приймаємо життя так, як ліс, як уся Природа. До такого стану, зазвичай приходять в основному люди, які наситилися всіма привабами суспільного життя. Вони явно почули поклик Бога, чи як хто хоче називає ці енергії. Вони є присутніми в нашому житті, то мабуть буде краще, коли ми будемо вчитися їх приймати. Відчуймо цей Дух Космосу, відчуймо цей Дух Землі в їх присутності.
Поміркуймо трохи над цим, прочитаймо ще декілька разів. То ви матимете можливість відчути, що в момент, коли ми думаємо і приймаємо себе і Бога, як єдність, то в нас наступає розслаблення і появляються відчуття легкоти, як ознаки правильності наших дій – вони одобрені Богом. Бачимо, відчуваємо, як безсловесні енергії можуть впливати на наші дії. Вміння чути цю розмову, вміння приймати ці енергії і розуміти цю єдність дає нам радість життя, ми не матимемо перевтомлюваності, ми матимемо спокій, ми будемо задоволені життям, ми будемо щасливі такою присутністю Бога. Нам немає необхідності контролю чи спеціального бдіння – ми маємо просто розслабитися і в благодарінні розуміння його присутності. Нам не потрібні цілі, бо ми ходимо в житті з Богом і знаймо, що його ціль є нашою ціллю і майже нічого особистого. Чи у когось є щось своє особисте?, то назвіть! А в чому наша самодостатність і чи ми настільки знову і у відокремленні, що маємо щось особисте? Дерево хіба є індивідуумом у своєму роді, хіба воно має воду на сей день чи на все життя, чи має поживу і де вона береться для такого великана, чи воно має обмеження в повітрі – то хіба людина не є частинкою цього прекрасного раю в цьому кругообігу енергій, який називаємо Землею. 
 Наші проблеми, страждання, невдачі є постійним атрибутом нашого життя. А чого ж ми на можемо зрозуміти до цього часу і ми не можемо навчитись бачити і відчувати Бога в нас і навколо нас – тому то ми і продовжуємо жити в цих проблемах і в цих невдачах. Ми приречені на такі невдачі від нашого такого стану єства і ми є причиною цих негараздів.Відкиньмо свій ум, своє «Я» і дозвольте діяти Богу в нас, хай він хазяйнує в своєму господарстві, в його-нашому тілі, в його-нашому умі, в його-нашій Душі. Ось тоді не буде ніяких розчарувань. Давайте жити в цьому світі, з любов’ю в Бозі, і в довірі, як належить Богу, то наше життя буде повноцінним, здоровим, гармонічним в блаженстві, радості і доброті. Це є третьою категорією, якою ми є в Бозі. Перед цим ми Бога можемо прийняти в пізнанні і усвідомленні, і перша категорія прийняття людиною Бога проходить найважче: в спробах вибору через особистий досвід в інтенсивних пошуках. Хоча це є умовності, а для конкретної людини підходить один з них чи в їх єдності в залежності від стану духовного розвитку розуміння потреби прийняття кожним окремо. Про цю окремість , про свій длях до Бога говорять майже всі і відповідно йдуть усвідомлюючи чи не усвідомлюючи цей процес в конкретному тілесному житті. Бо ніхто не знає моменту повноти розуміння і моменту прийняття. Ми можемо відчувати приближення, але момент невловимий. Навіть і це не є питанням, бо довіра Сущому є ознакою дозволяння Бога і нас здійснити діяння в нас. Це входження подібне на звичайний не спротив. Не перешкоджаємо цьому входженню: ні дією, ні словом, ні думкою у пошуку причин, підстав і такої різної чепухи. Ми відчули і довіра сама нас веде по життю і відкиньмо пошуки, спроби, свої досліди, пізнання і розуміння, бо у всьому цьому приймав участь наш неусвідомлений чи усвідомлений ум. Приймаймо Життя, як Бога і відкиньмо Ум, якого ми називаємо Дияволом.Бог — це просто обумовлена назва всього, із чого складаєтьс життя. Світ — це тіло Бога. Суспільство і його благодать проявлена в суспільному умі – Диявол. Духовні енергії є сам рух життя і є Божественністю. Вони не разділені, це одна реальність. Б-О-Г — це те, що є у єдності.

Ми далі зупинимось на розгляді природи того, що саме нас має спонукати до творіння доброти, справедливості для інших, бо ми є підказками, дорожніми знаками для розвитку душі, для бачення дороги життя, бачення його смислу іншими, а інші є об’єктами підказок для нас. Підказки є завжди і тільки від нас залежить, чи ми їх побачимо, а побачити ми можемо, коли ми в спокої і спостережливі. Це основна вимога до себе всіх. З часом таке розуміння вводить нас в постійний стан духу і тіла. 

Такі дорожні знаки краще сприймати як підказки і будувати своє життя за погодженням з ними. Бо коли ми побачили підказку, усвідомили її і визначили що вона нам дає: негатив — то Всесвіт його нам «організовує» (якість подарунка Всесвіту безпосередньо залежить від нашого подарунка), але якщо ми бачимо позитив і ми вміємо в негативі вишуковувати елементи позитиву, то Всесвіт і тут нам організовує позитив — в легкості і задоволенні роботою, яка дає можливість збільшити достаток, що дає відчуття задоволення і свободу надалі. 
 Дані прояви і дають нам підтвердження використовуваних підказок і утверджують в нас досвід, формуючи довіру до Всесвіту. 
Носії негативної енергії відчувають дискомфорт, перебуваючи поруч з носіями позитивної енергії і вони починають нервувати, починають проявляти агресію, маючи дуже сильну концентрацію негативної енергії і хоча дана зустріч не є випадковістю для двох енергій, і не так для енергій, як наших душ, наших індивідуумів і це теж є підказкою для обох сторін. 
 Носій негативу, його душа прийшла до нашої за допомогою, бо наша душа вже проходила такі ситуації. Просимо це зважувати, бо ми, читаючи ці рядки, поінформовані у тому, як ми можемо створювати ситуації, які руйнують проблеми та вказують шляхи виходу з них. Будьмо спостережливі і вправні в пізнанні істини в підказках! 

Спостережливість в підказках дає можливість людині позбутися страху, гніву, образ, злості, гордині, важності, бо той, хто має такі характерні риси, то ними легко керувати; їх куди завгодно можна відвести і, зазвичай, до більш негативних дій. Потенціал відчуттів, який вміщено у всіх цих словах забирається з життя творчою діяльністю. Прочитайте це речення ще раз і прийміть у повсякденне життя.
 Більше спостерігаємо за підказками душі в життєвих ситуаціях, а не покладаємося на могутність ума у контролі та самоконтролі. Ми усвідомлюємо, що в усвідомленості присутні елементи контролю, але контроль не цілеспрямований, а як би вільно пливучий і в спостереженні. В такому стані ми й бачимо благі підказки для нашого єства. Тоді таке становище дає можливість бути в такому стані, яке ми можемо назвати — «мірою поведінки», або узгодженість дій ума з душею. Це нашим рухом по життю управляє душа, а ум вже в стані усвідомленості організовує життєвий благий процес у пильності, де і присутні елементи контролю. 
Аналогічно ми маємо зрозуміти, що плодіння комусь поганого, то такі ж погані відчуття будемо мати і ми. Бо послане добро, чи зло нами комусь повертається з часом до нас обов’язково. Природа повернення є дією в більшості випадків неусвідомленою, а на підсвідомому рівні – душа того, кому послано цю негативну енергію, просто не приймає «такі подарунки» і в підсумку він повертається до нас. Ми також далі зупинимось на природі давання і приймання добрих і не зовсім добрих дарунків. Взяв – прийняв, не взяв, то повернув назад. Тобто спосіб життя, його наповнення щастям, чи незадоволеністю і хворобами залежить тільки від нас самих. 
Неможливо описати те, що відчуваєш, але зумійте побачити, відчути ці моменти і, можливо, ми матимемо ті істинні знання про ці прояви душі і тіла. Спробуймо… Ми хочемо показати дорогу для свідомої людини, але не знаємо, як донести цю думку до неї… Допоможіть самі собі.

«Не хлібом єдиним живе людина». Як хлібом насичуємо тіло, так і душу потрібно наповнювати любов’ю, милосердям, блаженством, добротою, щастям. Ці дві якості енергії – душа і тіло нероздільні і є одним цілим. Це наше єство у єдності. 
 Тіло є проявом певних єнергій, є прявом їх в такій їх функції, як життя. Тіло є зовнішньою оболонкою сутності людської, а душа знаходиться в середині тіла, як центрі, хоча сягає своїми можливостями досить далеко, навіть за межі планети. Ми акцентуємо увагу на цих якостях енергії: душі і тіла, прояви яких ми відчуваємо і бачимо в собі і в інших, тому будьмо свідомі, що ця енергія є частиною Всесвіту. Саме з допомогою тіла ми пізнаємо свою сутність, а сутність є дороговказом для розвитку тіла з його ідеями, словами і вчинками. Коли ми в житті надаємо перевагу духовному розвитку, то мучимо тіло різними обмеженнями, а якщо віддаємо перевагу розвитку тіла з його бажаннями, то починаємо усвідомлювати свою непотрібність, відчуваємо незадоволення собою, бо природа цього явища в тому, що ми не можемо реалізувати всіх своїх бажань і починаємо не любити себе і вся, бачачи свою внутрішню пустоту, то тоді «Я» виходить на перший план, чим перекриваємо притік благ в наше життя. Саме гармонічне поєднання дає цілісність, дає радість життя, дає відчуття блаженства. Тому то не слід жертвувати, чи відмовлятись одним заради іншого. Насолоджуймось усвідомлено матеріальними благами, які пропонує нам Природа в цьому житті і одночасно приймаймо будь яку можливість духовного розвитку. Ми самі відчуваємо потребу в духовному розвитку і це теж є стан нашого єства в процесі життя.

Душа управляє тілом через свідомість, у якої на службі перебуває наш ум-мозок з його функціями. Він через рецептори відчуттів збирає інформацію про тіло і про оточуюче середовище, аналізує і усвідомлено координує дії, співставивши з матрицеюзнань душі, дає команди через рецептори для виконання тим чи іншим органам, чи частинам тіла. Для душі рецептором є ум, а для тіла – совість. Інколи ми діємо погано і душа не хоче сприймати такі наші дії, то ми говоримо, що нас мучить совість. Коли тіло помирає, то душа покидає його. Зникають ті мостики, що з’єднували душу і тіло. Для прикладу, на війні осколком зрізало голову, а людина ще бігла, бо душа ще не покинула тіло, а свідомість через мозок дала команду бігти і м’язи переміщують тіло. Однак куля, що летить прямо в точку де знаходиться серце і душа, то ще за мить, як вона досягне м’язів серця, душа, яка є рядом, бачачи це, прокидає тіло, яке падає бездиханним. Таїна тіла, а ще більша таїна – душа. Свідомість знаходиться біля мозку, функції якого ми частково називаємо умом. Можна сказати, що свідомість є зв’язковим душі з тілом, а в тіла зв’язковим є ум. У слово свідомість вкладено смисл того, що ми, тіло, діємо з відома душі, зі- Знаннями Космосу. Душа, ум, свідомість і ще багато чого ми не бачимо, але умовно визначаємо їх функції через ці слова.

Хоч би як удосконалювались технології, створюючи ті, чи інші сполуки, як би не змінювали на краще організацію праці новими помічниками, в тому числі, комп’ютерами – від природи не можна взяти більше ніж вона може дати. Вивільнивши енергію в одному місці вона переходить в інший вид і в інше місце. Якщо вона була позитивно наповнююча, то і збереже свій позитив. Якщо зміна енергії проходить в стані не-відання, то однозначно рух енергії з позитивної переходить в негативну; якщо в стані пристрасті, то може зберігатись, або спалюватись, тобто забиратись нами без потреби, а може вона потрібна була комусь іншому; якщо ж зміна проходить в стані благості, то зміна проходить в множенні позитиву і навіть, якщо перед цим була в стані не-відання, чи пристрасті, то перехід здійснюється в позитив. В означених станах перебувають окремі тіла, в тому числі і окремі їх частини, або і цілі групи душ і тіл. Потоки енергії можуть охоплювати і досить значну частину суспільства на нашій планеті переміщаючись між стихіями природи і її представниками, так і в міжпланетний простір.

Ми зупинялись на тому визначенні, що Всесвіт — це все є енергія в тому, чи іншому стані, вигляді. В житті ми не раз переконувалися наскільки наша думка, чи слово може матеріалізуватись, тобто вони мають силу реалізовуватись – це і є енергія. Камінь, метал, тіло також є певними видами енергії, тільки більш концентрованої (на сьогодні дослідники це підтвердили). То і людина є не що інше, як поєднання духовної і матеріальної енергії. Ядром якої є душа, а периферією є тіло. Хоча по великому визначенню це є умовності, можливо, напрацьовані умом. Можна погодитись, що це ще є все таки таїна нашого життя, нашого руху енергії, якась її часточка, що відкрилась нам для розуміння. Таїна не є перешкодою, а лише своєрідна енергія в охороні шляху. 

«Душа нестерпно щемить. Проблеми пригнічують, несправедливість принижує, бездушність вбиває останню надію на чисте, світле, святе. І щось ніби в тобі вмирає, і ти стаєш схожим на всіх…» Наталка Цюзь.

«Одного разу учні прийшли до старця і спитали його: «Чого дурні схильності легко оволодівають людиною, а добрі – важко і залишаються нетривкими в неї?». «Що буде, якщо здорове насіння залишити на сонці, а хворе зарити в землю?» — спитав він їх. «Добре насіння, яке залишене без землі, загине, а погане в землі проросте і дасть хворий пагін і поганий плід»- відповіли учні.
-Так чинять люди: замість того, щоб таємно творити добрі справи і глибоко в душі ростити добрі начатки, вони виставляють їх напоказ і тим їх погублюють. А свої недоліки і помилки, щоб їх не побачили інші, люди ховають глибоко в душі. Там вони ростуть і гублять людину в самому її серці». 

В цій притчі показана природа таїни передачі дарів і творення добрих справ до всіх і вся.
Дбаймо, або не будьмо байдужими до Природи, до свого Життя, до Бога. В цьому житті, поки ми не перейшли в духовний стан, саме цінне – це наше життя. Цінуймо і бережімо його. Усвідомлено проведемо цей проміжок життя, що нам подарований сущим, бо воно дає тоді нам більше, коли ми даємо йому більше посилів доброти, любові, чистоти, то і Бог нам відкриває свою скарбницю, щоб ми мали змогу взяти для себе, як в духовному плані, так і в матеріальному, даючи людству створювати нові види комп’ютерів, нові технології, відновити забуті вайтмари, знайти нові способи добування і зберігання продуктів харчування, побачити нові прояви красоти в берізці … 
 Не тільки бажати і чекати милості Божої, а й для цього потрібно потрудитись – очиститись, мудро і зважено підходити до різних життєвих ситуацій, з любов’ю і повагою жити з оточуючим середовищем, то можливо, ми в гармонії зі всесвітньою енергією, як її частинка, знайдемо спокій душі і благодать для тіла. Буває, що життя складається прекрасно – в сім’ї порядок, на роботі успіхи, стан здоров’я задовільний, морально психічний стан піднесений – і от з одного дня все починає ламатися. Чого так? Викликаємо чим скоріш «швидку допомогу» для «лікування душі» — благісні енергії.

Благодать є прийняття енергії Духа нашим єством. Вона є долею кожного, а хтось може до неї звернутися більш усвідомлено. При цьому зростають порівняльні поняття, які дозволяють розрізнити, де саме є потреба та щось невідкладне в нашому житті. Благодать — не те, що часом є, а часом відсутнє. Благодать завжди. Вона сама сутність при наявності нашого існування. Існування благодатне, наповнене благодаттю — ми завжди в ній і вона в нас. Але часом, як би благодать з нами, а часом ми відчуваємо, що як би без неї. Наприклад, на вулиці йде дощ і ми опинилися під ним. Ми розкрили парасольку і нам здається, що дощ відсутній. Але дощ іде весь час. Так що, причину слід шукати в собі. Іноді ми ховаємося від благодаті. Благодать реально існує ми її відчуваємо душею через радість і тілом через матеріалізацію рішень, потреб, і це є не що інше, як психічна енергія, як результат стяжання духовних енергій. Ми знаємо, що міць відчуттів є збудником психічної енергії. 

Розкажемо бородатий анекдот. В одному районі сталася повінь, але цього разу більша і сильніша. Чоловік спершу вирішив перечекати її, сидячи на столі. Коли вода досягла рівня стола, то він поліз на горище, але і там вода прийшла до нього. Він, спасаючись, виліз на кришу і став молитися і просити Бога, щоб той спас його благовірного. Та і молився досить щиро і навіть не почув, що колода його штовхнула, заледве не скинувши з даху. Він відштовхнув колоду, продовжуючи молитися. Вже і тут вода стала підмочувати ноги. Чоловік виліз на комин, здійнявши руки вверх і направивши свій взір до небес у прохальній відчайдушній молитві. Крики почули люди, які пропливали в човні і повернули до нього, запрошуючи в човен, який і так був переповнений. Він відмовився: «Мене Бог спасе!». Тоді ангел приступив до Бога з питанням: «Боже, чого ж ти його не спасеш? Він так щиро молиться і просить». А Бог і відповів: «Я направляв йому колоду, я направляв йому човен, то скільки можна?»

Не слід впадати в іншу життєву крайність – на все воля Божа, бо це приведе нас в стан застою, що дуже небезпечно і ми тим само відмовляємось від духовного росту. Душа прийшла в наше тіло творити, виконувати певну місію – нарощувати божественні якості і ми маємо зрозуміти суть нашого покликання – творити доброту, милосердя, щастя … Так, благовоління своє Бог посилає на тих, що пізнали істину, чи вийшли на шлях в пошуках істини. Вони, можливо, потрудились для цього і не одне життя Це не все, бо благовоління посилається і тим, хто ледь відчув чи побачив хоч раз своїм умом Божі прояви в собі, чи в інших. Посилається і тим, хто живе у невіданні, бо і їм же дана душа. Тоді і вільно дивимось на світ, на своє життя, яке б воно не було з благоговінням.

 Деякі люди хочуть здаватися побожними, наближаючись до смерті, але вони не помічають, що в такому поспішному задобрюванні вони межують з блюзнірством. Виходить не усвідомлення Духа, а поспішна плата словом і ділом за якоби краще місце в іншому світі. Тим часом, наближення до Всевишнього починається з перших днів земного життя. Але і прозріння, відкриття душі в молитві в один миг дає нашому єству ту кількість і якість енергії любові і щастя, яких ми в стані неусвідомленості не стяжали протягом життя. Коли любов і доброта присутня в нашому житті то, вони відчинять всі Врата до Всевишнього. 
 
 Філософія, чи правильніше сказати, мудрість життя саме і полягає в діалозі, в молитві нас — тіла через ум з нашою сутністю, з нашею Душею, з нашим Богом. Коли у нас відбувається така розмова, а це, зазвичай в горі, чи в радості, то це ознака того, що ми говоримо з Сущим. Зазвичай, це внутрішній діалог, внутрішня молитва. Не варто придавати великого значення зовнішній молитві когось, чи своєї, хоча вона теж велику роль грає, особливо, коли ця молитва групова. Те ж стосується будь яких дій людини, бо людина може обманювати всіх оточуючих, але себе не обманеш – щирий наш діалог, чи ні. Пам’ятаймо про це постійно. 

Кожна звістка, кожен явний прояв може бути не тільки благим, але і привабливим. Можна помітити, що багато молодих людей не слідують шляхом батьків і матерів, бо можна угледіти непривабливість дій старших. Те ж саме видно і в положенні релігійних традицій, якщо вони заявляють про свою сполучну роль з Всевишнім, то вони і втілюють такі якості своєю привабливістю. 
Страх не приваблює, насильство огидне, але саме розуміння Космосу є захоплюючим. Справа не в догмах і не в символах, бо вони є засобами, але можна зганьбити найпрекрасніші відчуття і споглядання. 

Як же назвати тих, хто відвертає малих від Дому Божого, хто ганьбить молитву до Сущого. Хіба завжди виходить говорити з батьком чи з матір'ю лише їх же словами? Також і в молитві до самого Всевишнього — хто ж може примусити серце своє славословити чужими мірками? Хто складав молитви, гімни, піснеспіви, той співав своїм серцем. Не можна перешкоджати духу підноситися на своїх крилах. Якщо ми в стані молитви, то вона буде піснею душі, і при цій пісні звучатиме кожне творіння, кожен предмет нами сотворенний і возз'єднається в хвалі всеблагих. Хто допоможе ближньому ще більш захоплююче створити хвалу, той учинить благо. 
Ніяка догма не може заборонити розмовляти з Всевишнім. Чим вона буде прекраснішою, тим Він буде ближче всім. Навіть якщо ми зажадаємо допомоги, то досить звернутися: "Допоможи!" Але і для такого простого слова притаманна привабливість, тобто бути готовим до прийняття. Нехай всі, хто хоче приєднатися до духовного, насамперед пізнають радість допомоги, вміючи її давати і вміючи її приймати. Порада може підняти бідуючого, і кожен може поділитися своїм знанням, і значимо своєчасне підбадьорення. Будь яка допомога значима у своїй безкорисності.

Приступаючи до молитви, усвідомлюймо важливість наповнення серця любов'ю, а для цього згадаймо хороший вчинок, слово, які дали нам відчуття благості і, очистившись, творимо серцеву енергію-молитву, направлену на спільну розмову з Сущим. По-перше, вона веде до з'єднання з вищим світом, по-друге, вона не вимагає особливого часу і твориться в будь який час і при будь якій діяльності. Не дарма працю називають молитвою, радістю, сходженням, бо це стан нашого єства, яке може супроводжуватися емоціями і піснеспівами. Краса! 
Можна легко звикнути до особливого відчуття в серці, не побоюючись наслідків. Серце не перевтомиться посилаємими подяками, усвідомленими пошуками в негативі позитивної підказки — навпаки, тільки думки оточуючі можуть впливати на серце і заважають молитві, бо іноді багато чудового відбувається не явно, і воно не приймається нашим умом.

 «Я просила благ, а Бог мені дав можливості.
Я не отримала нічого із того, що просила.
 Я отримала все, що мені було потрібно».Мати Тереза. 

Поступ того, хто побачив шлях істинності життя, хто побачив смисл життя в благості, в продукуванні духовних цінностей в собі добре описав християнський старець Савва: «Ворог на нас, віруючих, особливо сильно нападає порушенням спокою. Сподвижникам благочестя нерідко приходиться відчувати від своїх домашніх сильне незадоволення і навіть ворожість за своє благочестя, хоча і незадоволені і не показують виду, що вони благочестям незадоволені. Ось тут то і проявляйте терпимість. Не проявляйте незадоволення, не впадайте у відчай, пам’ятаючи слова Спасителя: «Вороги людині домашні його». 
А від недоліків позбавляйтесь, спостерігаючи, в чому вас обвинувачують оточуючі, які страсті вони знаходять у вашому серці, бо в домашньому побуті всі страсті вільно проявляються, і рідні добре їх знають – не те що поза межами дому, коли ми в намаганні ховаємо себе серед тих, хто мало знає про нас. Дивіться на себе безпристрасно, перевіряйте себе. Може бути, що в нас важкий характер, може бути, що ми грубо і жорстко поводимося з близькими, може бути, що несправедливі буваємо і інше. Відкрийте своє серце для спілкування і благочестивого успокоєння, розширте своє серце любов’ю і тримайтесь благочестя твердістю! Старайтеся бути чистими, не подразнюймося, не за все виговорюємо – деяке не беріть до уваги, обходячи мовчанням. Коли відчуваєте, що ваші викриття можуть викликати пожежу, тоді на дії ближнього дивіться крізь пальці і посилено моліться за нього…», але найперше за себе, бо ми в даний момент є джерелом пожежі через свої намагання показати праведний благочестивий шлях іншим. Для них достатньо нашої присутності, бо саме в їх середовище поселена і наша душа, а наші намагання є спробами нашого пристрасного диявола, який ще присутній в нас. Ми вже побачили шлях благочестя, а ще не знаємо і не вміємо ним іти – то трудімося для цього в собі. Це є ознакою, що ми в собі ще не виростили духовних якостей, а вже хочемо бути «вчителем, духовним старцем». Схаменімось і зупиняємось, і дякуємо Сущому за дари Божі, за розуміння свого благочестивого поруху в нас і, можливо, настане час для повчань словом інших. 
Упаси нас боже називати себе благочестивим праведником і носити таке відчуття з собою, бо це є тліюча пожежа, де ми спалимо оточуючих, відкинувши їх в сторону довіри до диявола в намаганні позбутись інтенсивних наполягань, а заодно і спалимо себе, деградуючи через народжену гординю. 
 Маємо тиху втіху, що нам сподоблено бачити духовні джерела і це в спокої дає нам в молитовному стані можливість для духовного росту. Бо маючи такий стан духу в собі, то ми в благості і розуміємо, що і спитається з нас більше. Коли ми щось скажемо, чи зробимо не по совісті і справедливості так, як людина в пристрасті, то наше духовне падіння і страждання душі нашої є набагато нижчими і болючішими, чим людини пристрасної. Пам’ятаємо про це. Основою духовного росту в своїй основі лежить добросовісне справедливе виконання своїх суспільних справ, на які і послана ця душа в це тіло, як в середовище, яке найбільш сприятливе для духовного розвитку.
 Ум разом з тілом працює для збогачення душі (духовного розвитку), але як тільки ми починаємо відноситись до цього процесу, як до буденщини, або як до періоду тимчасового щасливого перебування з безмежним потенціалом і можливостями, то це буде означати нашу зупинку на хиткій кладочці, що з’єднує наше життя-буття з нашою сутністю, з Богом. Знаймо, що ця праця, цей пошук вічний. Так, є люди, що знаходять свого Бога, але кожен іде до нього своєю дорогою, долаючи багато перешкод, бо це важкий, творчий ( з точки зору, коли людина перебуває в стані пристрасті) і водночас легкий і щасливий шлях (з часу бачення життєвої істини). В духовному світі для душі немає виокремленості її перебування, як божественної категорії. Тут існує постійний зв'язок нашої душі і Всесвітньої душі. 

 Тіло у своїй життєдіяльності проходить життєвий шлях теж не виокремлено, бо живе в соціумі, і у природньому ландшафті. Воно своїм умом впливає на оточуючих і оточуючі на нього. Але та стежина душі нашої до дверей Бога є виокремленою і таємною для інших душ і тіл, бо невидима зовні і тільки спостережлива людина може побачити прояви духовних творінь у наших словах і діях. Процес життя, як процес руху дощової каплі до океану, є на певному етапі виокремленим процесом і водночас взаємозалежним, але в підсумку ми приходимо в безмежний Божий океан енергій.
Другий стан душі характеризується тим, що наш ум отримує інформацію, побудовану на досягненнях попереднього свого, чи подібного собі тіла і душі, про достатність рухатись в розвитку і пропонує сам собі використати цей потенціал для прожиття в тілесних задоволеннях (їжа, одяг … — везе у всьому, то для чого задумуватись – добра від добра ж не шукають). Вийти з цього стану просто: поділись своїм відчуттям щастя і поділись своїми матеріальними здобутками з потребуючими, як відразу появляється потреба в пошуках чогось невідомого, бо саме такі думки є гальмом. Зупинка є смерть і то тільки як тимчасове явище. Природа появи потреби в тому, що на місце вивільненої енергії приходить нова енергія щастя, можливо, в інших іпостасях і з свіжими силами.

Душа в такому стані (показником рівня її розвитку є достатня наявність матеріальних благ, які ми бачимо, як зовнішній їх прояв) не дасть уму проїдати попередні досягнення і зупинитись, бо у нього є задоволення у досягненні і здійсненні мрій і через досить короткий проміжок часу дає розуміти, що це були тільки ілюзії, фікція, що це все було скучно, монотонно (суєта суєт). Цей коротенький проміжок дає нам розуміння того, що матеріальне багатство і дано для того, щоб душа усвідомлювала свою божественну сутність, а наше єство зрозуміло цінність духовних якостей в процесі життя. Це є одним із шляхів і є одним з найпоширеніших, хоча не кожен в цьому стані душі усвідомлює суть буття, подальшого буття своїм умом. Кінця ж немає, як немає і початку. Ніхто ж не скаже, де взялись ці матеріальні блага, які вони були до цього і які будуть. 

 «Один мужчина мріяв про краще життя. Йому не подобався той будинок, в якому він живе, той одяг, який він носить, одним словом, все, що його оточувало. 
Він неодноразово задавав собі питання, чого це у когось є все, про що тільки можна помріяти, а в нього нема нічого. «Ось якби у мене був добротний будинок, красива дружина, багато грошей, тоді я був би щасливим» — думав чоловік цілими днями. 
І одного разу він зустрічає чародія, який зразу ж сказав йому, що він чув його думки і готовий допомогти, хай тільки конкретизує і він все виконає. Мужчина дуже зрадів і спочатку навіть розгубився не вірячи своєму щастю і як пристрасна людина запідозрив чародія, що той щось хоче від нього навзамін. Чарівник заперечив. Тоді мужчина почав говорити, що йому потрібен великий красивий будинок, красуня-дружина і прекрасна господиня, а також багато-багато грошей. Чарівник сказав йому, щоб ішов додому спати і ранком, коли проснеться, то все назване буде в нього.
І дійсно, наступного ранку мужчина проснувся у великому розкішному будинку, його зустрічала усміхнена красуня, яка була його дружиною. Сніданок уже був приготований. Все було чудово. В банку був відкритий рахунок на його ім’я, і скільки б він не витрачав – рахунок весь час поповнювався. Він був у захваті! Ось так летів день за днем, місяць за місяцем, а в його житті нічого не мінялось. Він сам себе не раз питав: чого ще можна хотіти, у мене ж все є? Але він відчував, що бажаного щастя так і не нажив. Це наштовхнуло його на пошуки того ж чарівника. Знайшовши його він і спитав його про це. Той відповів, що дав все, що він хотів – так що насолоджуйся своїм щастям.
-Не можу. В моєму великому будинку мені одиноко, красуня-дружина не радує мене, а гроші, яких я хотів, не приносять мені задоволення. Чого так? Поясни мені.
— Ти попросив у мене будинок, але не попросив тепла і затишку в ньому! Ти попросив у мене дружину, але не попросив любові і розуміння! Ти попросив у мене грошей, але не попросив свободи, сили і радості, які вони можуть дати!
Дякую! Я все зрозумів. Я хочу всього цього! Дай мені це!
Ну, якщо ти зрозумів, то іди і створюй все сам!
І мужчина повернувся в свій попередній будинок, один без жінки і грошей. Але тепер з ним була впевненість і знання того, чого він хотів насправді».

 Стан душі також не має постійного еталону. Рух всесвітньої енергії не має потребив інформаційному забезпеченні маленької частини енергії всіма знаннями еталонів, початку і кінця. Цим турбується людина, яка по рівню духовного розвитку і в міру потреби в оволодінні певними знаннями, може відкрити двері до енергетичного поля Розуму і отримати потрібні Знання.
Це є певна людська умовність фізичного стану тіла і потребою нашої сутності.
Наше життя-буття, це наша і тільки наша, кожного окремо, як часточка єдиного цілого і є станом нашої душі і тіла, нашого єства, нашої сутності, яка і будує наше життя. 
 Для більшості людей їх релігійна традиція, політика, бізнес є гарантією безпеки і для цього ми віддаємо майже найцінніше, що є в нас – частиною духовних надбаннь і жертвуємо певною частиною матеріальних статків і певною частиною соціальних правил і свобод. Гарантію шукає той, хто боїться. Такі люди шукають в цих структурах перш за все морального захисту, хоча є потреба і в реальному захисті. 

Ми розвивали промисловість, сільське господарство, буцімто встановлювали право власності на машини, землю на основі свого користолюбства, чванства, гордині і тепер цей період називаємо періодом світового хаосу, криз, періодом владарювання темних сил. Так! темних наших посилів в стані пристрасті – оволодіти всім. Так не може бути. Бог мільярди років (у нашому вимірі) і тепер володіє нашими душами, нашою планетою з усіма мінералами від імені просторових об’єктів суб’єктів існування. Закон збереження енергії, в якому б вона не була вимірі, є більш менш сталою у своєму русі. Те ж можна сказати і про нашу духовність в цілому, так і за кожну душу окремо. А що ми можемо сказати про той факт, що кількість населення на нашій планеті зростає. Пропорційно і зростає кількість душ, які можуть себе реалізувати, як Божий задум. Звідки вони беруться? Хто їх посилає на цю планету? Для чого? А що ми знаємо про це? Як користуватись силою знань? Ви погодитесь, що є різні люди по рівню духовного росту, розвитку, а звідси різний рівень доступу до означених знань, до світового розуму, до Бога? Можливо, здатність до володіння знаннями обумовила і утруднила сам процес доступу. Тобто тіло, як храм душі, допомогає поряд з іншими обставинами вести пошук істинних знань на поставлені питання.

1-ше послання апостола Павла до коринфлян. Гл.3 вірш 16: «Хіба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас?».

Тіло, давши сигнал про те, що воно побачило душу, то і душа посилає сигнал через ум людини по іншому дивитись на роль тіла в цьому проміжку часу. Бо як ми можемо говорити, що любимо Бога, віруємо Богу, діємо по його заповідях, коли гніваємося, злобимося … на чоловіка-жінку, дітей, близьких і рідних – це ж Божі творіння. Це чисте блюзнірство. Така роздвоєність між словами і ділами є ознакою диявольських енергій. Ось у цьому секрет і прохання відноситись до подібних собі, як до самого себе. Тут, можливо, корінь заповіді Ісуса Христа: «Любіть ближнього свого, як самого себе». 
Очищуймо душу і поміняються наші матеріальні пріоритети. Задумаймось, чи дає нам автомобіль задоволення, тобто радість життя до кінця днів у цьому тілі, чи маємо ми спокій, чи ми творимо для душі і тіла? Кожна жива душа може своєю часточкою впливати, чи формувати з усім соціумом позитивне творче бачення правдивого, очікуваного, справедливого мирського укладу життя, бо стан душі віддзеркалюється і на матеріальному стані кожного народу, кожної людини?
Кожен, хто задумується над своїм покликанням (для чого живемо), як істота соціальна, що є носієм душі, має потяг до творіння, є свідком через свої органи відчуттів, на основі інформації, досвіду, отриманих протягом життя з навколишнього середовища (в побуті, на виробництві, через ЗМІ), починає шукати способи показати свою доброту, свою справедливість… А якщо і задумуємося, то бачимо своє життя сірим, сталим (як у більшості) і ми, як роботи, відпрацювали, чи сказати, виконали свою місію відходимо в інші світи. Ні, наші єства, в більшості своїй, маючи пристрасність до життя, прив’язку до матеріального, роблять досить маленький крок духовного росту за свої тілесні 60-80 років. Тому Бог такі душі і далі залишає для духовного росту в іншому тілі на планеті Земля. Таких залишань може бути тисячі… Не кожен відчуває духовний прогрес, але відчуття єдності з божественним переживаємо періодично. Хто усвідомлено спостерігає за собою, то частіше помічає такі відчуття.
Душа посилається в те, чи інше тіло для духовного росту. Коли тіло дійшло свого розвитку, то воно відчуває симптоми, чи внутрішньо бачить промінчики божественного – це і є сам процес переживання даного стану, коли ми можемо усвідомити, що це робота душі. Це її сигнал – рухаємось далі. Зазвичай, душа і шукає здорове тіло, яке перебуває у зовнішньому благополуччі. Це є те зовнішнє, що разом з духовним і є гармонічним розвитком і ростом. 

Духовний ріст неможливий, якщо ми випадаємо із суспільства, бо якраз суспільство дає усвідомлення, розуміння, дає енергію, силу, бачення такої потреби. Духовне збогачення можливе і в ізоляції від суспільства, і воно буде більш повнішим, усвідомленішим для душі, але тільки, як свідома ізоляція за покликом душі, а не як спосіб вирішити свої тривоги, свої мирські проблеми шляхом ізоляції – збагачення душі не настане, бо ми і далі в ізоляції живемо мирськими не вирішеними проблемами і клопотами. Однак в ізоляції (монастирі, скиті) у нас є можливості витончити, вишліфувати пізнання духовності, є можливості підійти в усвідомденні до джерел духовності. Однак, якщо ми вважаємо (ум), щоБог є відокремленим від світу і знаходиться на небесах чи в церкві, то ми природно починаємо думати, що світ відволікає нас від Бога. Ось основна природа цього питання і тому ми тікаємо від миру цього в монастир, в печери. Але ж Бог у всьому, як на Землі, так і на небі – він у кожному з нас, в наших діях і думках. 
Саме завдяки перебуванню в суспільстві, ми отримуємо можливість духовного розвитку через проходження глибокого психічного розуміння цієї потреби в єдності Божественного у всьому живому і неживому, у всьому видимому і невидимому. Коли ж ця потреба стає основною, то ізоляція досить сильний у цьому помічник – можна подивитись в себе, поговорити з собою, і не маючи іншого клопоту, всю енергію спрямовуємо для розвитку душі в устремлінні духовному до Всесвітнього загального духу (світлим духовним енергіям). Але коли ми не приймаємо Єдиності Бога у всьому, то це була втеча від нерозуміння своїх проблем в суспільстві, це не був пошук Бога.
Кожна душа (в тому числі і людина ) унікальна. Так як ми пишемо про людину, то і розглядаємо її у всіх її доступних проявах у середовищі Всесвіту. Ніхто не більший, ні менший, ні рівний з будь ким. Духовний ріст кожного індивідуума має велике значення, коли цей індивідуум є членом суспільства. Суспільство в цьому виграє – воно швидше усвідомлює своє духовне начало, духовне єство, своє духовне призначення. Не варто зациклюватись, чи викристалізовуватись чисто на духовному, бо життя є поєднанням духовного і матеріального – вони взаємозв’язані. Жити потрібно не в боротьбі зі спокусами і обмеженнями, а в гармонії з усім, що оточує нас. Хтось більш богатий духовно, хтось більш багатий матеріально, або навпаки, але вони, ці якості, є присутніми в кожному. 

 Згадаймо, що ми маємо плекати і дбати про нашу душу, а ці знання в неї. Вона підказує нам – тільки прислухаймось. Шукаємо істину, шукаємо дорогу до Бога, бо цінне те, чи ми знайшли, але коли і шукаємо та не дається знайти, то відчуваєш марноту свого життя, відсутність мети, сенсу життя. А не маючи сенсу життя, то і будеш відчувати його марноту. Ох, не в цьому справа… Кожній людині періодично проявляються частини істини божественного від батьків, випадкових людей (так не є – це Творець їх нам посилає), духовних наставників і ми свідомо самі хочемо передати ці пізнання дітям, оточуючим. Святі, благі люди це роблять більше, бо їм більше і дарується. Згадаймо Іісуса Христа, коли він став проповідувати в 30 років, отримавши істину при зачатті, очищуючи, відшліфовуючи їх до зустрічі з Іоаном. Передача знань про істину була у людському часовому проміжку в три роки, а які багатющі, змістовні знання він передав людству — і люди послуговуються, і можуть послуговуватись і далі. Хоча за земного життя він зазнав гонінь, осуду, кари, та все ж його розуміння істини ще століттями і дотепер зазнавало і зазнає гонінь.

«Коли ця людина була ще дитиною, то бабуся завжди йому говорила: «Онучку, ось виростеш і будеш дорослим, то якщо тобі стане погано на душі – ти йди в дім молитви і тобі завжди там буде легше». Виріс. І стало йому жити якось зовсім нестерпно. Згадав він пораду своєї бабусі і пішов у церкву. І тут підходить хтось і говорить йому, що він руки не так тримає; інший підбіг і сказав, що він не там стоїть; а третій бурчить, що не так одягнутий; ззаду смикають і шепчуть, що не так хреститься. Насамкінець до нього підійшла одна жінка і запропонувала йому вийти з церкви, купити книгу про те, як потрібно поводитись в домі молитви, а тоді тільки можна заходити в церкву. Вийшов, сів на лавочку і гірко заплакав. Тут почув голос:
 — чого плачеш, дитино моя? 
Підняв чоловік заплакане обличчя і побачив Ісуса Христа, сказавши, що його в церкву не пускають. Обняв його Ісус і каже: «Не плач, вони і мене давно туди не пускають».

Тепер подумаймо, які істинні знання передано християнам через Іісуса Христа. Це є духовний скарб даний нам і дяка за нього славословить-ся повсякчас. А пройшло вже більше дві тисячі років. Хоча його розуміння істини корисливі люди намагаються звести в догми матеріального життя і створили релігійне вчення – християнство з канонічним баченням життя і певними методиками управління психікою людини через її ум, а не через засів душі духовними якостями і з розкриттям їх суті.
Говорячи, що християнство чи іншу релігійну традицію, що вони є певною площадкою в духовному сходженні певної частини лююдства. То це є правда. Ми ж у своїх книгах виходимо зі стану молитви людини, коли вона може одноосібно спілкуватися із Сущим, бо після молитви є тільки Бог. Релігійні традиції вказують пізнавачу, що є молитва і шукайте, бо далі пошук Бога іде поза організаціями – це індивідуальний пошук. Ми обережно говоримо про саму конструкцію і методи цієї традиції і саме керівництво цих організацій, і про тих корисливих послідовників, яким ця традиція потрібна, як соціальний статус, а не як зов Душі.Пошуковців Божественного серед відвідувачів церкви є їх третиною. І це нормально і це радує. Як возрадувався пастух знайшовши ту одну заблукавшу вівцю. Це досить повчальна подія. Ми своїм життям і рівнем духовного розвитку є тільки маленькою ланкою всезагального ланцюга життів людини – і з кожною ланкою людина в кожному житті по чуть-чуть росте духовно, і з кожним життям наближається до Бога. Це є її покликанням у світ Природи й Духа.
На цей календарний день назріла велика потреба людства в духовному. Людство вариться і народжує духовних лідерів, учителів (Іісусів Христів, Буд, Сократів, Мансурів, Терешків, Лін Костенко, Скрябіних, А. Волошин…). Їх насіння сіється поміж нас і у кожного із нас. Окреме питання в тому, чи ми готові прийняти це насіння (згадаймо показову притчу з Біблії про зерна, які попали при посіві на різні грунти). Творець дає душу кожному, дає кожному насінинку духовності. Згадуємо, що він є начало і кінець в нас, але не в цілому, а в нас є можливість побачити начало. Будьмо чуть чуть вдячні йому через леліяння духовного.
 Потреби людини можуть бути задоволені, але бажання свої людина при житті всі не може реалізувати. Потреби прості, вони виходять з природи. Потреби йдуть від тіла, від душі, а бажання від амбіційного ума. Але є потреби і є бажання від душі — але вони і призначаються для душі, але ніяк не для тіла чи суспільно насиченого нашого ума. 
Є історія про одного купця-мудреця давнини, якого звали Мен-цзи. Він був послідовником Конфуція і помер дуже, дуже старим. Хтось запитав його: «Якби вам знову дали життя, як би ви його почали?» Мен-цзи сказав: «Я приділяв би більше уваги своїм потребам і менше уваги своїм бажанням».І це розуміння прийде до нас теж, але воно завжди приходить занадто пізно, коли життя вже більше не в наших руках. Якби нам знову дали життя … Фізіологічні потреби людини є основними, якщо вони не задоволені, то про духовні потреби ми не будемо думати. Голодній людині не цікавий Бетховен … голодному цікава їжа, і це природно, в цьому нічого поганого. Голодний хоче вижити. Коли стоїть питання про виживання, то яка потреба в класичній музиці? Але коли наш голод задоволений, нам затишно в своєму будинку, то ми починаємо цікавитися тим, чим раніше не цікавилися — музикою, поезією, живописом, філософією. Це духовні потреби. Тіло задоволене і тоді душа говорить, що у неї з'явилися можливості задовольнити духовні потреби єства. Коли потреби душі задоволені, або, можна сказати, ми ними пересичені, то виникає потреба в пізнанні сенсу життя, в пізнанні істини, в пізнанні свого єства, в пізнанні Бога. Однак і голодуючий може іти до духовності, усвідомивши той факт, який його привів у стан голодування і бідності. Саме розуміння цього мирського стану він і потребував в усвідомленні потреби для пошуку духовного. Тут сдід підкреслити саму суть пошуку як відчуття такої потреби, усвідомленості його пошуку, бо хотіння чи бажання духовного часто виходить не з потреб Душі, а з розчарувань життям, з обид на людей, то такий пошук не можливий. В такому пошуку ми ще більше напружуємося і знову можемо розчаровуватися. Бог відкривається тоді коли ми перестаємо його бажати, бо таке бажання виростає від сприйняття Бога, як речі. Тому ці слова; «пошук», «бажаю» несумісні зі станом Божественності.
«В раю часто зустрічалися два ангели-посланці. Один, майже, весь час відпочивав на хмаринці, а інший літав від землі до Бога, від Бога на землю. Відпочиваючий одного разу спитав літаючого: «Чого це ти літаєш туди-сюди?» Той відповів, що носить до Бога послання, які починаються зі слів: «Поможи Господи…», а ти ж чого лежиш? Він відповів, що в його обов’язки входить носити послання, які починаються зі слів: «Дякую тобі, Боже …».

Не хлібом єдиним ми підтримуємо життя. Дбаймо про хліб матеріальний і про хліб духовний. Не забуваймо, що ми є особистістю в суспільстві, яке управляється законами. Закон є стіни, збудовані людиною. Фундамент може стояти без стін, а стіни без фундаменту ні. Душа – це фундамент життя. Людина може жити по закону, може жити хлібом єдиним, але вона не бачитиме смислу життя. Однак і самий щасливий, закоханий не може жити без хліба – він помре. Міркуючи приземлено, скажемо, що можна жити без любові, без щастя. Це буде просто існування.
Тож пам’ятаймо, що любов, щастя є категоріями духовними і вони не керуються законами суспільства, хоча є середовищем для нарощування і проростання. Любов, свобода, спокій – ці відчуття приходять з небес, з нас. Чи звідки? – ніхто не знає. Пояснити ці відчуття людина не може. Підбором потрібних слів, вдаючись до логічних пояснень, приходимо до висновку про їх (слів) відсутність. Але ж вони є – є ці живі діючі енергії, які торкають наші споглядання і відчуття. Кожен це скаже. Якщо ми дозволяємо собі бути в такому стані, їх відчуваємо, то це ознака зародження довіри до сущого, до цих відчуттів, до оточуючого і ми насолоджуємося благодаттю життя-буття. 
Однак, нам слід займатись творінням добрих, справедливих, милостивих, миротворчих діянь, засіваючи планету любов’ю, щастям, добротою, підносячи ці якості на гідний рівень їх знаходження в нас.

«У вічних муках тяжких грішників не можна, звичайно, звинувачувати Бога і уявляти Його безкінечно мстивим, караючим вічними муками за гріхи короткочасного життя. Кожна людина отримує і має дихання Духа Святого. Ніхто не народжується від духу сатани. Але як чорні хмари затемнюють і поглинають промені сонця, так і злі акти ума, волі і почуттів при постійному їх повторенні і своїми перевагами постійно затемнюють світ Христа в душі у злої людини, і її свідомість все більше і більше визначається впливом духом диявола. Хто полюбив зло, а не добро, той сам приготував собі вічні муки в житті вічному». Войно Ясенецький. 

У кожного вони є. Якщо ми є носієм духовного, то ми самі маємо дотримуватись тих якостей, що проголошені, чи є в нас. Для Бога всі рівні, але, якщо ми пророки, то і відповідаємо за своє покликання на планету, якщо ми пекарі, то і відповідаємо за якісний і смачний хліб, якщо вибрані, то маємо дбати за засів обіцяними якостями людського середовища на планеті Земля. Суспільством такі Божі якості, чи прояви, як от любов, радість, щастя, доброта, милість при появі присікається, осуджується людьми із посиланнями на кари Божі. Хто так хоче жити в страху? Вибір за нами.

Індійська притча: «На околиці села оселився невідомий чоловік. 
Прибулець зауважив, що селяни користуються шкідливою водою з каламутного потоку. Він почав рити колодязь. Місце обрав вдало, і підземне джерело наповнило водойму. Але злі сусіди, замість вдячності, шепотіли: «Не для нас прибулець так потрудився. Він для себе відкрив це джерело». Прибулець сказав: «У такому разі буду для себе носити воду здалеку». Тоді сусіди вигадали новий наклеп, що буцім то вода колодязя отруєна, або зачарована, щоб погубити все селище. Тоді прибулець назавжди покинув це зле місце. Люди уникали водойми, але худоба пила витікаючу воду і почала повнішати. Через довгий час одна хвора дівчинка, змучена спрагою, напилася з водойми і скоро одужала. Так підростаюче покоління забуло про вигадництва і відкрило цілющість джерела. Обмовлений прибулець став тут святим, і про нього складали перекази. Але, щоб перетворитися з отруйника в святого, потрібне було ціле покоління. Можна бачити, як народна совість судить про труди на загальне благо в миру, але такі крупиці благої енергії слідують з душею в нове тіло. Ніщо не зникає в Природі, то і наповнюємо її добрими справами, тому навіть при цьому житті ми можемо отримати плоди своїх благих діянь».

Сказане вище не є осудом, не є доконаним чистим фактом, а написані для усвідомлення всіма своєї місії на Землі, для усвідомлення ваги духовних якостей в житті кожної людини. Якщо ці матеріальні описані явища є присутніми в нашому житті, то це теж підказка для бачення на їх фоні наших духовних можливостей. А якщо вони зачіпають чиєсь его, то теж мають шанс подивитись в себе глибше і побачать – чого це їх зачіплює. Навіть, якщо ум їх продукує агресію аж до фізичного знищення носія істини, то носію цим шкоди не принесемо, бо він готовий зустрітися зі смертю, а якщо ця смерть продукується для устрашіння їм подібних, то це їх проблеми – хай живуть серед тих, хто живе у постійному страхові, бо подібне притягується подібним і можливо це дасть їм можливість усвідоміти свої нікчемні потуги для Всесвіту. Це слово для тих, хто ще у стані вибору. Той, хто знає смисл життя, то він це знає і живе щасливо і радісно у своєму пізнанні, і сприймає його як данність во благо собі, Вселенній. 

 Ми у цій книзі теж розглядаємо природу процесу довіри через впевненість, через свідоме розуміння своєї місії. Саме слово впевненість в російському викладі показує природу нашої повсякденної дії – уверенность – у вірі жити і бути. Кожна людина, маючи впевненість в отриманні, чи то позитивного, чи в досягненні негативного приходить до кінцевого результату у своїй впевненості. Будьмо свідомі цього: факти, обставини, середовище і люди нам це підтверджують.
Ми в такому стані відчуваємо, що любимо життя, що любимо оточуючих нас людей і цим задоволені. Тобто, ми досягнули головного – полюбили себе і вся.

 Давайте відмовлятись від поганих думок, слів, дій – то і підстав боятись кари не буде. А за словом відмовлятись бачиться не фізична дія, а спільна з духовною дія, бо це слід усвідомити, який же позитив для нас у цих підказках – поганих думках, словах, поступках. Такий процес в миру ми називаємо очищення від гріха, тобто йде очищення душі і тіла. Так ми уже маємо розуміння природи відмови від поганого, а тепер починаємо творити добрі справи, які додадуть сили більше їх не повторювати через усвідомленість нашу. І так воно є.
Однак показовим є факт ведення духовного способу життя, хоча і не так сказано, а мабуть є підтвердженням факту, що наше тіло з душею прожили в гармонії, в злагоді. Спочатку буде важко, бо ми любимо стару гру, яка називається звички, бо вона нам знайома. Зробивши перший крок сьогодні, завтра — і ми відчуваємо зміну сенсу життя, приємно здивовані новій грі, яка дарує нам все нові і нові відчуття радості у вирішенні повсякденних рутинних завдань. Так, що думаємо, робимо і пам'ятаємо правило бумеранга — що послав, то те й отримав. А можливості міняються! Приємно?

 Буття є реальність, як ствердження духовного життя, або це процес з усвідомленістю жити в стяжанні духовних якостей. Це життя усвідомленого і вільного індивіда, яке відкривається пізнаючому і шукаючому його смисл. Така людина живе у відчуттях істинності діянь за погодженням з совістю, що дає можливість створювати стільки духовних богатств, що значно більше середньостатистичних і факт цей посторонні бачать в нетлінності мощів, в лікувальних проявах при відвідуванні таких індивидуумів при житті і мощів після їх смерті, завдячуючи високій концентрації духовної енергії. І здається така красива смерть, що кожен бажав би так померти, бо видно, що такі мудрі і добрі люди, які є носіями духовних якостей при житті, то вони перед смертю мають вигляд чистої благості, весь як би світиться у своїй милій посмішці, та і під час смерті відходять із життя легенько, з посмішкою чи йдучи і на ходу помер. 
 Інша категорія людей протягом життя не надбаває духовних цінностей і навіть на схилі літ про це не думає, то душа через тіло дає тілу сигнал у тяжких хворобах, дає тілу полежати, постраждати, даючи можливість для очищення душі і тіла, даючи час для каяття. Страждання душі і тіла від болей спонукають до молитви, до розмови з Богом. Прекрасним відходом душі із тіла є той факт, коли від тіла відходять за три дні до смерті всі болі, тоді людина хоче спілкуватись зі всіма, хоче їсти, хоче дякувати всім. На неї находить просвітлення. Це все є ознаками, що наш Бог і люди нас простили за нашими молитвами. Це є ознака очищення — довгоочікуваного очищення душі.
 Ще інша категорія людей протягом життя не дбала про душу, не творила богоугодних справ і не може вийти перед смертю на очищення душі, то вона і хворіє тяжко перед смертю і під час покидання душею такого тіла з тіла іде моча і кал. Умерший не встиг протягом життя очистити душу і тіло. Крім того є ймовірність, що така душа попала до нього з попереднього тіла і ми не можемо знати зі смертю цього тіла – чи душа встала на шлях розвитку чи і далі деградує. Це є питання. Однак саме тяжка смерть і виділення є ознакою наявності лінії деградації душі.
 Такі ж люди часто помирають глупими передчасними смертями – чи то в аваріях, чи в бійках, чи в інших незвичайних ситуаціях. Душа не може винести такий спосіб життя конкретної людини і «організовує» смерть тіла. Хоча деколи про таких людей гововорять, що вони були добрими, чуйними, справедливими, турботливими синами і батьками – то за що така кара…? Якщо це такий стан людини як описано вище, то ця «випадкова» смерть є для того, щоб всі учасники і ті свідки цього контрасту зрозуміли, як приклад життєвої благої стезі і повчання для інших, які можуть оступитися на цій стезі. Його добра душа деколи не може справитись з великими негативними бажаннями і не може достукатися до його ума з проханням призупинити бісівський спосіб життя останнім часом. Можна сказати більше для розуміння живим, що саме смерть такого добряка прийшла з його оточуючого середовища, тобто він був всім своїм єством під пресом негативних енергій оточуючого середовища – від рідних і близьких. А в підсумку душа вимушена «організовати» аварію …, а його покликання було в засіві доброти і мудрості в середовищі проживання. Бо тільки добра, світла людина засіває доброту в суспільстві. 
 А лиха людина, яка гине в аварії, то і вслід летить людське слово: «Туди йому і дорога». Сказано і викинуто із життя, як викинуто бумажку з цукерки в сміттєвий бачок. 

Інша природа вбачається у появі в сім’ї вродженого інваліда фізичного, так і душевного. Поява такого індивіда є результатом генної пам’яті батьків, чи одного з них (хоча це рідко знаходить підтвердження), а основою появи є станом відображення свідомих, чи несвідомих душевних травм батьків (сильних гріхів), чи одного з них. Діти – це завжди подарунок Сущого в нашому житті і такий подарунок теж, як такий, що ми, батьки, спроможні його донести і пронести через все життя, чи через частину його. Шанс допомогти має кожен з батьків. Конкретика вад в частинах, чи органах тіла підказує нам в якій сфері негативних дій зроблена життєва духовна помилка в одному з негативних проявів. Тут теж не слід відокремлювати генну пам'ять і духовну, бо саме їх єдність дає нам побачити зовнішні вади в дітях. 
Це є батькам підказкою (в миру говорять про такі прояви, що це кара батькам) для зміни ними способу життя з подальшою віддачею максимуму зусиль для надбання саме ними духовних якостей з усіма оточуючими і зуміти показати їх дитині, як основу людського покликання в мир сей. Такий праведницький, подвижницький спосіб життя сім’ї дає можливість їх душам очиститись. Душі батьків цього просять і спонукають послужити їх умам і тілам для прикладення цих зусиль в повсякденному їх баченні цих інвалідів, як постійне нагадування для нашого духовного становлення. Це їх біда, це їх сльози, а тому ми маємо усвідомлено це прийняти. Таким воно є і для тих, хто стикається, чи знає це людське горе, бо воно є теж для них пересторогою і підказкою – чи то допомогати матеріально, чи морально, чи духовно таким сім’ям, бо ми находимося в цьому ж енергетичному просторі. Але основне навантаження лежить на батьках. 
 Душа такого індивіда в більшості випадків є носієм позитивних енергій: доброти, благодіяння… Цей процес маємо розуміти так, що діти посилаються нам і ми — дітям такі як є. Зрозуміймо, що у світі випадковостей не існує. Це їх хрест, який вони мають нести без обид, осуду і пошуків винних в інших людях і обставинах, а прийняти як данність і шукати раду, бо це основна їх місія в цьому житті. Всі інші другорядні. Ймовірність появи в потомках індивідів з такими вадами, в разі їх неочищеності душ, ми розглянемо в подальшому.

 «Одного разу в Свято-Успенський Одеський монастир приїхала одна жінка. У неї було троє дітей. Всі троє були сліпими від народження. Вона була вагітною. Прийшла в монастир, сіла на лавочку і говорить:
Де нам тепер батюшку Кукшу побачити, як його знайти?
А батюшка рядом на цій же лавочці сидить і говорить їй:
— А я вас чекаю.
— Як?
— Ось так, це я батюшка Кукша.
 Він зразу ж їй говорить:
Сповідуй, чому у тебе діти сліпі?
 Вона стала називати свої гріхи, які вчинила за своє життя. А він:
Не всі гріхи. Подумай і прийдеш завтра.
 Приходить вона наступного дня, добавивши, які згадала гріхи. А батюшка :
Ні, не всі. Прийдеш завтра, згадай іще.
 Вона приходить і говорить:
-Не можу згадати.
— Ну, тоді я тобі допоможу. Пам’ятаєш, коли ти пішла в перший клас?
Вона відповідає:
— Пам’ятаю.
— А коли у вас закінчились уроки, ти куди побігла?
 Вона подумала і говорить:
— На кладовище.
— Так. А що там за кущі були, і що ти там знайшла?
— Ох, батюшка,там було пташине гніздо, і в ньому четверо пташенят. Я взяла і соломинкою виколола їм оченята.
— Ось чого Господь і твоїм діткам не дарував зору і тому вони родились сліпими. Так давай будемо молитися, щоб хоча б четверта дитина була зряча».

 Каяття, зазвичай, є таємним процесом очищення, гідності і справедливості у цьому пристрасному суспільстві. Наголосимо, що саме процесом очищення. Ми самі маємо нарощувати в собі ці духовні цінності, на основі відчуття долучення до духовних світлих енергій.
 Найкраще процес очищення душі і тіла починати в кінці трудового дня при відході до сну, усамітнившись в спокої і уважно згадуємо, де були, що бачили, що і кому говорили і що робили протягом дня в тих чи інших ситуаціях — і коли в нас зароджується відчуття, що ми щось і десь діяли несправедливо, не по совісті до інших, чи інші до нас, то це є підставою розглянути конкретну ситуацію глибше і ми зможемо зрозуміти де і в якому місці ми пішли проти совісті, чи на компроміс з нею. Якщо нічого не узріли негативного за сей день, то в молитві дякуємо Сущому, що сподобив пройти цей проміжок часу в один день у злагоді з собою, з Богом, з людьми. Коли день буває досить напруженим, то є можливість не побачити всіх своїх дій протягом дня і це має нас спонукати через певний час спробувати згадати повторно, попросивши дозволу у Всесвіту на прощення своєї забудькуватості через суєтність свою і закінчити очищення в спокійному русі думок, а якщо ми молимося в голос, то і тут має бути спокійний діалог, без спішки, що допомогає поглибленій зосередженості. 
Таке копирсання в собі подібне на процес входження в слабоосвітлений підвал з вулиці в сонячний день. Трошки постоїмо і помаленьку починають видніться контури, а потім більш конкретизовано інші предмети, які знаходяться в цьому приміщенні. Так проходить спочатку зародження думок, коли ми заспокоюємося, зосереджуємося і починаємо бачити один предмет, а потім другий, далі набігає в кругозір третій… В певному темпі проходить фіксація очима і думкою предметів приміщення. Так і в житті, в суєті мирській помисли наші не залишають нас у спокої – де б ми не були – на роботі, дома, в церкві, на прийомі у начальника, при читанні Біблії. Така суматоха думок від побаченого, почутого ростить в нас розсіяність, яка приводить до втрати життєвого орієнтиру. За такою суматохою думок ми не почуємо сумлінь совісті і криків душі. В такому стані неможливо зосередитись і ввійти в стан спокою. Це перша сходинка внутрішнього стану при вході у напівтемний підвал, який ми можемо сказати, що це наш працюючий ум в своєму цеху.
Навіть коли ми перебуваємо в пристрасті, то ми маємо бажання чистоти душі і тіла, а коли ми усвідомлюємо це як вечірню молитву кожного дня, то це нас починає надихати на такий спосіб постійного спостереження за собою і це є частиною постійної молитви.

«Одного разу в розмові з матірю, вона пожалілася, що їй важко ходити, її пригнічує щось, давить якесь навантаження. 
То може помилки життя ваші давлять, — спитав я. 
Та здається у всьому покаялась і по життю намагаюся йти у творінні доброти і справедливості.
А коли ж ви відчули цей тягар?
Після загадкової смерті сина.
Може ви говорили злі слова, проклинали тих, кого підозрювали?
Може і було, бо це було вже 30 років тому, але я простила всім.
Мабуть, що не простили, раз пам’ятаєте?
А як же можна забути?
Побажаннями їм щастя, доброти, злагоди в сімях, затишку в їх будинках… і ви забудете, і тягар ваш загубиться. Така сила і природа каяття і очищення».
 
Зазвичай, процес очищення душі від повного хаосу думок і бажань людських, подібних на кружляння сніжинок в повітрі до стану спокою і умиротворення, тобто, уявімо собі один прекрасний сонячний день, як картинка, яка показує шлях людини від одного стану в інший, які не є одномоментними, а потребують уваги (сонечка) і душевного і тілесного спокою (стишення вітру). Для прикладу розгляньмо наш різношерстий і різноплановий побут. Скільки він вносить суматохи в ум і в наше життя в цілому – це постійна турбота про його облаштування, який подібний на черв’яка, що заліз в яблуко – точить і точить, турбує і вносить неспокій у вирішенні сюїсекундних, чи довгострокових проблем в наше єство, кидаючи наші намагання, затрачаючи гарячку ума і фізичну силу тіла мати все більше і більше, все краще і краще, рухаючи нами вперед і назад, з однієї сторони в іншу, залишаючи майже завжди нас незадоволеними тим, що отримуємо при досягнені мети, бо та мета на цей час є вже минулим нашим бажанням і на сьогодні це вже є неактуально і незатребуваним, тобто йде процес затрати енергії і сил на зовсім непотрібні нам речі в житті. А ми зі всією пристрасністю за порадою ума, йдемо на поводу бажань і продукуємо свіжий десяток, чи сотню нових справ. І всі такі, які, нам здається, ми маємо виконати, чи зробити в даний момент і без яких наше життя на нашу думку перестане продовжуватись, або покотиться до низу в тартаратари.
У незавершених переживань є магнетична сила, їм потрібна наповненість. Ось чому ми знову і знову повертаємося туди, звідки прийшли. Ми рухаємося незріло. Один досвід не викристалізувався, але ми вже починаємо розмірковувати над ним розсудливо по певних елементах, а не як цілісність, і ось так і рухаємося. Це не допоможе. Вся наша сутність має зрозуміти те, що це суєта, бігання собаки за своїм хвостом. 
 Зазвичай ми продовжуємо робити щось одне, і ум стає одержимим. Адже ми женемося за цим щосили. Однак це погано, бо людина не може ставати одержимою метою, коли щось робить. Людина працює більш продуктивніше, коли змінює види діяльності. Природа всього цього в тому, що стомлюється мозок людини, який є найпершим помічником уму. Мозок втомлюється і ум втрачає продуктивність. Такий метод використовується в школах з дітьми при зміні предметів (уроків) у засвоєнні інформацій. Але страждають вчителі, бо у них одна тематика викладання. Таке спостерігається і в інших професіях. Тобто, якщо людина займається однотонною роботою, то їй доводиться забирати енергію з інших життєвих ліній, але все одно ум довільно стає одержимим і ця одержимість привноситься в будь яке середовище в яке він потрапляє. Це є ненормальним. Бо цей шлях одержимості призводить до серйозних захворювань тіла.
Така природа бажань захоплює наші душі з перших хвилин пробудження від сну, та і під час нічного відпочинку, ці бажання не дають спокійного відпочинку, вводячи нас в неспокій у снах у вирішення незакінчених проблем, або переривають нічний відпочинок, коли стривожена душа і серце в дрімоті не може зразу зорієнтуватись — чого хоче наш ум, наше тіло. Ми встаємо і складаємо, обдумуємо нові плани дій і логістику майбутніх перемовин для задоволення наших же бажань. Вставши, ми не можемо всидіти на місці, у нас навіть немає часу порадитись з чоловіком-дружиною, з батьками, бо ми у своїй гарячці вирішуємо самі, що нам робити, виходячи зі свого життєвого досвіду і певної поінформованості, чи логічних умовиводів з попередніх критеріїв. У нас не вистачає часу заспокоїтись і порозмірковувати з душею – чи нам це все потрібно для життя? Ум править бал, а душа не може допроситися спокою. Це початок захворювання, чи посіву різних хвороб для тіла. В цьому процесі страждає душа, то слідом буде страждати тіло через захворювання тіла. 
Це друга сходинка в підвал. З якого у нас вже немає наміру і виходити на світ ясний, бо нам ніколи, ми весь час в пошуках для вирішення наших вкрай необхідних бажань. І так основна маса пристрасних людей проживає життя, як одну мить. Подивимося зі сторони і красива, і здорова, і умна була людина, а в зрілому віці немає про що з нею говорити, бо нічого вартісного в її житті не відбулося – ну можливо купив будинок, чи машину, але і те є якимось не визначальним в момент цієї розмови, бо ми весь час хочемо ублажити тілесні потреби в образі бажань ума, догоджаємо людям, роблячи показушну доброту, а гниль ховаємо по закутках тіла, де її назбирується тьма тьмуща, що є осередком різних захворювань тіла і третє наше намагання в погоджені наших дій з неписаними звичаями, писаними інструкціями і законами, в догодженні начальству, чим погублюємо людську гідність і образ людської подоби. 

А ми б цю енергію могли б застосувати, чи залишити іншим, які шукають хоча б кусень хліба на сей день, чи душевної розради. Хвороби тіла, відчай у неможливості реалізувати всі свої бажання створюють умови входу тіла, а потім і душі в стан спокою. Душа дає нам в ці періоди підказки – як нам жити далі. Якщо ми почули, чи краще сказати, відчули таку потребу в задоволенні духовних потреб, то частина людей починає над цим трудитись у творчих пошуках. І що цікаво – знаходить, радіє знайденій зернині щастя.
На перших порах в проміжку часу від відчуття, розуміння і усвідомлення сили позитивних енергій до процесу застосування їх в нашому житті-бутті не один раз наш диявол, наші бажання, наші пристрасті в різного роду думках, чи звичках у веденні попереднього способу життя не допускатимуть нас до очищення, але крок за кроком у спокої і умиротворенні ми цих своїх недоліків позбуваємось – настає час дієвого очищення, яке наповнюватиме наше єство через край, то скоріше маймо розуміння і ділимся радістю з іншими, найперше своєю присутністю, чи мудрим тихим доречним словом.

«Преподобний Серафим Вирицький говорив, що душу нам дав Господь, але тіло наше від батьків і предків наших, через це частина цих гріхів тіла переходить до нас. Ось тому ми маємо молитися за наших батьків і предків і на сповіді приносити покаяння за них всіх. Вони чекають нашої молитви…» 

 Процес сповіді — це є процес молитви, чи наше творіння молитви. Покаяння за померших теж є молитва за очищення душ, носіями, яких були наші родичі тілесні, тобто родичі тілесно вже не можуть очищувати ті душі, які носили їх тіла, а ми маємо таку змогу допомогати тим душам очищуватись і далі. Пробачати тим, кому нанесли шкоду батьки наші, з ким посварилися … і досить багато різних варіантів – чи то в молитві, чи навіть не роблячи так, як ми бачили, чи чули те, що робили, говорили наші родичі на інших – і цим навіть допомагаємо тим душам, як тільки згадали ту ситуацію, бо думка вже понесла хорошу звістку тій душі.
А може в іншому світі нам будуть всі духовні блага(після смерті тіла)?

«В той день, як спеціально, кожен відвідувач питав вчителя тільки про одне – що буде після смерті. Вчитель тільки сміявся і нічого не відповідав. Тільки потім учні спитали його – чого це він весь час ухиляється від відповіді.
Ви помітили, що потойбічним життям цікавляться саме ті, які не знають що робити в цьому житті. Їм потрібне ще одне життя, яке продовжувалося б вічно (згадайте слова священників, які і обіцяють після смерті життя вічне)*.
А все-таки, чи є життя після смерті, чи ні,- настоювали учні.
Чи є життя до смерті, ось в чому питання, — загадково зауважив вчитель».

Де докази? Що хтось повертався звідти і говорив, що їв мед, що мав дванадцять жінок і цілий автопарк машин, або взагалі нічого не робив – це всі наші бажання, які записані в святі книги. Це є присутнім у цьому житті у підтвердження в нашій реальності того описуваного пекла і раю. Ці житейські надії після смерті цього тіла можуть реалізовуватися в іншому тілі, де поселиться наша теперішня душа, в тому середовищі, яке аналогічне нашим бажанням – в раю чи пеклі.
Так – хочеш такого, то таке і отримуєш…. Хочеш духовного – маєш; хочеш матеріального – будь-ласка. Хочеш поганого брату, сусіду, колезі, негру, росіянину, то зразу ж отримаєш собі назад реалізоване бажання (може в іншій формі, в іншій іпостасі, в якійсь хворобі тіла, чи душі), цього ми уже свідомі, бо ми є єдиним світовим організмом, ми є єдина душа. 
Ви помітили, що наші побажання комусь є реалізованими бажаннями нам і бажання собі – є чомусь проявленими реалізаціями в інших. Чому так? Поміркуєте, згадаєте причини появи дзеркальних бажань і отримаєте відповідь.

 Тіло не може отримати після смерті тих благ, на які воно надіялось отримати за благопристойний аскетичний спосіб життя, бо тіло вже стало прахом. Душа ж отримала, якщо вона знаходилась в цьому тілі, але отримала не тілесні блага, а духовні, якими зможе послуговуватись нове тіло цієї душі і при потребі вже матеріалізованими.
Саме в цьому полягає суть тілесного подвигу. Бо в підсумку життя ми трошки настяжали духовних богатств і душа, попавши в нове тіло, дає на їх базис і, здавалось би, також більше матеріальних багатств у відповідності стану душі. І в цю відповідність заложена очікуваність в потусторонньому житті як очікуваний результат наших життєвих бажань цього тіла. Так воно і є, душа це знає, а тіло в своєму незнанні має тільки стимулююще очікування. 
Розуміючі люди, чи, можна сказати, люди, які побачили, усвідомили смисл життя в духовних цінностях можуть неусвідомлено цим займатися, бо їх душа постійно підводить до токого розуміння і вони займаються цим при допомозі тіла, нарощуючи нові духовні якості не в стані очікування потусторонніх благ, а мають їх вже в цьому житті і в ще більшій впевненості, довірі до Сущого вони в благо-дарності займаються стяжанням духу маючи від цього задоволення, радість життя. Маючи духовні досягнення і душа послана в нове тіло, в нове життя, знову починає потерпати від спокус оточуючого середовища, від агресії оточуючого середовища, яке і створює умови для нового тілесного подвигу, для дальшого духовного росту. Знову перед нею вибір – чи зможе вона з тілом йти шляхом благості, чи залишиться на рівні життєвих пристрастей, або ще гірше – зламається гілочка, чи і все життєве дерево і тоді душа втрачає зв'язок з тілом, що існує не відаючи свого покликання.

Тому в цих словах і різне смислове наповнення в людському духовному покликанні. Духовні потреби ми можемо реалізувати кожен і це, зазвичай, вирішується в самості – ця процедура робить невидиму дію – відкриває наше єство для прийняття благ, для прийняття того, чого ми просили. 
Всіх бажаннь ума і тіла ми не можемо вирішити, бо це вже може торкатись інтересів і бажань інших людей, з їх іншими бажаннями, а то і протилежними. Ми починаємо їх вирішувати напружуючись, через певні зусилля, то для цього потрібна додаткова сила, додаткова енергія. Ми її беремо для вирішення цієї проблеми в іншому місці, порушуючи гармонію руху енергії і на місці забраної енергії виникають інші проблеми в іншому місці. 
Енергію потрібно вміти брати і знати для чого її брати, і яку її брати. Взяти матеріально проявлену енергію ми можемо тільки через взяття духовної. Духовну енергію ми беремо тільки свою надбану нами, а якщо хочемо взяти зі всесвітньої, то не получиться, бо отримання духовної енергії зі всесвітнього є даром і майже беззатратно з матеріальної точки зору. Але суть в тому, що ці дари енергії, сили у великій кількості і може взяти людина, яка займається стяжаннями духовних енергій, яка вміє дозволити собі взяти, бо вона вже знає як їх передати далі. Ми про це читали в Біблії про життя Іісуса Христа.
Коли ми спостережливі за собою, то такий механізм отримання таких дарів помічаємо і в своєму житті. Можливо, ми беремо такі дари, скільки може донести наша душа. Зрозуміймо, що Всесвіт дає всім без будь яких обмежень, чи умов, як те сонце, що гріє всім і світить всім без перебору: хто хороший, чи хто не зовсім. 
Природа того, що ми деколи не отримуємо попрошеного в тому, що ми не готові самі, наше єство не понесе такі дарі і, можливо, що вони, ці дари, можуть нас роздавити, бо саме якась частинка нашого єства робить спротив у прийнятті попрошеного. Шукаємо причину неотримання дарів. І зараз важливо не те, як ми зробили спротив, а те як ліквідувати цю перешкоду. Цього ми помаленьку і вчимося.
Матеріальний достаток є досить важливою умовою вільного і щасливого життя кожної людини, на певному етапі життя в ньому виникає така потреба, як потреба повітря для дихання, для продовження життя. Схочемо більше, то теж, можливо, дається, але з розумінням, що ми будемо стяжати в житті духовну енергію своєї душі, своєї місії повернути її у всесвітній кошик духовних енергій, як той борг з процентами. Бо на той час ми вже будемо свідомі, що отримавши додатково енергію, ми маємо шанс передати іншим, потребуючим.

Можна лише дивуватися, що після відомих нам років існування людство не хоче зрозуміти, що процес розвитку духовних якостей та фізіології відбувається не тільки з ним, але також у всіх царствах Природи. Це простий природний процес еволюції. Але боротьба проти еволюції є найогиднішим розгайновуванням часу людства. У нас на очах понищуються цілі регіони, країни, водні простори, ліси, але хіба це в ім'я еволюції? Бачите, людина цар Природи! Так не є, вона тільки її частинка. Люди починають противитися тому, що відбувається безумовно, без їхньої участі. 
Соціальне звільнення і звільнення людини від пригнічуючого її фактору показує, що проблеми, що трагізм життя, болісність людських переживань походить не від соціальних причин і соціальними методами не можуть бути ліквідованими.
Дійсною трагедією нашого єства в деяких ситуаціях, коли нам нестерпно жити від всіляких негараздів, проблем, душевного неспокою і в нас в цей момент народжується відчуття-потреба в шуканні Бога.

Раз ми побачили зло, негативну енергію в собі, в комусь, то ми все одно на нього реагуємо – активно, чи пасивно. І тим, і іншим ми можемо виростити більше агресії, чи більше зла через пасивне споглядання. Дякуємо Сущому, що у нас є можливість побачити цю дану нам підказку, тобто, можливість бачення суті проблеми і це дає нашій суті розібратись в ній, в причинах і перелаштуватись на оптимально позитивний спосіб вирішення проблеми зла, чи іншої негативної енергії. В результаті ми відчуваємо душевне полегшення, зазвичай, ми говоримо: «Як гора з пліч спала». Якщо ми зрозуміємо цей спосіб звільнення від негативу, то ми побачимо (бо сама поява і прояви бачення негативу є не випадковими), що цим ми займалися самі і нам по силі вирішувати такі проблеми. Це і є процес очищення, це є процес сповіді перед собою, це є процес молитви. В цьому випадку Сущий чекає від нас допомоги, від нашого розуміння, яке приходить від усвідомлення. Коли ми вільні в реалізації цього розуміння, то це є Божим промислом в нас і через нас. 

Доглядаймо, леліймо зернятка духовності нашої благосними думками, словами, діями. Саме душа, набираючись позитивних духовних якостей, наповнивши себе, може скерувати тіло на отримання матеріальних благ. Вони самі прийдуть без великих фізичних напружень, хоч душа не придає у своєму розвитку значення матеріальним благам, але ці блага є певним стимулом для укріплення довіри, а тіло і душа мають від того більше можливостей бути передавачем потребуючим і духовного, і мирського. Однак в наших матеріальних досягненнях не є цінність велика для наших матеріальних дітей – вони можуть більше, бо новим поколінням відкривається більше. Для прикладу: при передачі вмінь і навичок дітям, ми не певні, що наші діти передадуть це внукам і чи буде така потреба в дітей і в онуків.

«Рибак вирішив відійти від справ і звернувся до сина:
 — Ось тобі, сину, моя справа. Передаю тобі човен, сітки, хатину на березі, карту рибних місць. Бачиш, синок, скільки я тобі дав — радуйся.
Син подивився засмучено на батька і відповів:
Тату, щоб стати хорошим рибаком, як ти, потрібно присвятити цьому все своє життя. Батьку, ти не дав, а позбавив мене вибору! Я б міг стати лікарем, артистом, льотчиком, а може, і вченим…».Константин Ушинський.

Але коли ми передаємо істинні знання – то це пам’ятають діти, онуки, правнуки – і буде ця істина озвучена з посиланням на діда, чи ні, але коли ми цю істину, цю чесність, правду, доброту, любов посіємо в душі потомків, душі оточуючих, то вона продовжуватиме жити. І саме завдяки цьому, ми свідомо відчуваємо, що ми живемо з істиною, по правді – це безперервний процес. Такий стиль життя є реалістичним і таким, що реалізується, а не ілюзорним майбутнім. Маймо мужність бути відповідальними, як перед матеріальним, так і перед духовним, тобто, живучи доброчесно, доброзичливо, ми можемо сказати, що живемо по совісті (по велінню серця), ми живемо в Бозі і він в нас. Найкращий спосіб передачі дітям, онукам, оточуючим духовних цінностей – це наша поведінка, діяльність, як реальні прояви дій божественних енергій в нас і в оточуючому середовищі. Тобто цей спосіб передачі може проходити без нашої участі, тобто самим станом нашого єства і тим наповненим простором від цього стану. І якщо ми певні, що побачили, чи вийшли на шлях пошуку істини, то постійно дбаймо і будьмо обережними в житті скрізь і повсякчас. Бог є життя, то не будьмо поза ним. Життя не є атрибутом душі і не є надбанням тіла – воно в їх єдності. Все, що оточує нас (рослини, комахи, птахи, дерева, тварини, люди) і ми самі, як єдність душі і тіла, це і є життя. Життя – це рух енергій. Душа і тіло – це різні види енергії. Життя є прояв руху енергії.
 Правдивість виводить нас на шлях благості. Живемо правдиво і ця стежинка виведе нас на шлях пошуку істини. Написано ж мудрість, що блаженні нищі духом, бо буде їх царство небесне; блаженні плачущі, яко втішаться; блаженні кроткі, бо наслідують землю; блаженні жаждущії правди, бо наситяться; блаженні милостиві, бо помилувані будуть; блаженні чисті серцем, яко Бога побачать; блаженні мир-о-творці, бо синами Бога названі є; блаженні вигнані за правду, бо це їх є царство — тих, хто шукає правду. Ось такий шлях тих, хто шукає істину, хто шукає правди. Такий шлях душі із тіла в тіло, бо ми є шукачами. Кожна душа цей шлях проходить, будучи поселеною в кімнатах його. Все духовне живе в кімнатах, в тілах наших, деревах, рослинах. 
 Зрозуміймо, що маючи душу, будемо мати і храм – тіло. Є тіло – буде і для тіла. Це зовсім не означає, що чим ми ближче до істини, тим ми більше матимемо матеріальних благ – ні. Для того, хто має знання істини, важливість матеріальних благ в житті відходить на другий план. Він може їх мати, але у своїй щирості, після відчуття входження в нього духовних якостей він відразу ж їх передає потребуючим. Такі люди досить чутливі до потреб інших і вони їх помічають і допомагають. Пристрастній людині зауважимо, що саме надлишкові матеріальні блага, які ми здобуваємо обманом, осудом, злістю, гординею, підлабузництвом, тягнуть душу далі від істини, далі нас від нашого єства – душа деградує. Будьмо пильні!
От живе людина 60 років і що залишає після себе: пусто провів час і помирати прийшов час; творив і в щасті помер – щасливу душу подарував іншому тілу. Бог дав нам життя, то шукаєм його, шукаймо його смисл … — і найдете корінь істинних знань про суще через пізнання. Тільки пізнавший суть Бога, Божественних Енергій зможе побачити Його і в їх зримих і видимих проявах. Його не видно, його не чути, ми його не відчуваємо на смак, не відчувається його запах, не відчуваємо його на дотик, тобто тіло не надає інформації до мозку, але відчуття щему вище сонячного сплетіння, ззаду за серцем це і є той теплий вулкан, звідки йде поширення теплоти. Такі відчуття підтверджують наш правильний напрямок у пізнанні Бога в чутті, в запахах, в смакові… Такі відчуття відомі багатьом. Знаючі люди говорять, що це місце присутності душі в тілі, наш духовний центр.
 Після одного такого вулкану приходить нове бачення оточуючого світу, нове бачення життєвих цінностей. Найчастіше такі зміни в нас люди помічають після перенесених нами психічних зламів, а в цій книзі ми прочитаємо про можливість творення таких змін і в позитиві. Це мабуть і є істинний сенс життя. Це щастя і одночасно на перших порах появляється відчуття страху від невідомості. Це не страх перед будь чим і, в тому числі, перед наближенням до смерті, а її сприйняття по новому, це готовність з нею зустрітись. Це якийсь каламбур, з якого і повернутись вже не можна. Це вже якесь вдоволення в очікуванні невідомого. Однак це і відчуття знайомого, воно — це відчуття знайоме нам. Сюди підійде для опису колись давно чуте : шукає той, хто знає що шукати і знає, що він і тільки він загубив те, чим володів. Ці слова про істину – і рано, чи пізно ми її находимо, бо вона повсюди тільки будьмо спостережливими. 

 Дух темряви мислив: «Як ще міцніше прив'язати людство до землі? Нехай будуть збережені звичаї і звички, ніщо так не прикріплює людство до звичайних зовнішньо проявлених обрисів, але цей засіб придатний лише для застосування з групами людей. Набагато небезпечніша індивівдуальна самість, в ній прояснюється свідомість й творяться нові побудови. Потрібно обмежити години самості (12-річна школа, телевізор, компютер)*. Не слід людям залишатися само-стій-ними. Забезпечуючи їх своїм відображенням в телевізорі, в різних музичних, чи кіношних шоу, і нехай звикають до свого вигляду». 

 Слуги темряви принесли людям дзеркало, забравши спостережливість за оточуючим середовищем. Ми не бачимо навіть людей, не говорячи про інших учасників природи. Ми є тими маленькими політиками, які дивляться на себе в дзеркало і не бачать підданих. Так і ми привчаємося і встрачаємо спостережливість за підказками Сущого. Ми всі можемо займатися усвідомлено спостереженням 2-3 хвилини, або 5-7 хвилин, а може і більше при потребі — у кожного свої потреби і свої можливості протягом дня, тижня. Займаються, і підтвердженням цього є дана книга, яку читаємо. Займаються в різних областях матеріального та громадського облаштування, але їх число невелике. Пристрасне людство не хоче приймати нововведення через страх, заздрощі, гординю одне до одного, плодячи пересуди, осуд, наклепи. Воно сприймає порожні розмови про політику, погоду … через страх. Точно фарисеї в давнину, вони ховають страх перед допущенням того, що іншим вже очевидно. В іншому ми віддзеркалюємось, тобто імітуємо інших, але собою не займаємося.

 Іноді чуємо, що люди вивчають життя бджіл, мурах, мавп; люди дивуються перелітними птахами, їх порядку, їх стрункості, але все ж не роблять відповідних висновків для поліпшення життя свого земного. Спостережливість дає відчуття спокою душі і блаженність в мирському житті. Коли ми спостерігаємо за собою, то ми бачимо тільки фізіологічні рухи в дзеркалі, а коли дивимось в своє нутро, перелистуючи сторінки думок, слів, дій, у зворотньому порядку, не відчуваючи – звідки вони беруться, як зароджуються?; бачимо рухи, а що їх спонукає рухатись? — усвідомлені знання, чи неусвідомлені бажання? Цей процес ми не можемо бачити, а тільки відчути по маленьких лоскутках з самого зародження думки, слова, дії. Відчуття відкриває пам'ять.
Перш за все давайте навчимось відчувати потоки енергії при згадуванні певних подій. Почнімо з позитивних, а потім переходимо до негативних, або навпаки. Це залежить від того в якому ми стані знаходимось в даний момент: в стані горя – то починаємо з негативних; в стані задоволення – то з позитивних. Якщо у нас народжуються невидимі безперешкодні рухи чогось нового в тілі (зазвичай вздовж хребта з ніг до макушки, або навпаки. Хоча у кожного може бути свій метод визначення), то тоді у нас появляється можливість навчитись дивитись в себе. Це буде новий подарунок божественної сили. Це реально. Находимо собі просторове місце в кімнаті, в садку… Розслаблюємося. Входимо в свою тишу. Краще закрити очі, щоб прискорити відчуття. Ми пройшли через це, але будьмо свідомі, що у кожного свій метод, свій шлях. Шукайте і ваше суще підкаже – тільки будьте пильними у спокої. 
 Перевіреним способом людства про готовність ума (тіла) до розмови з Богом, чи нашої готовності до покаяння є те, що в спокої ми ложим руки на стіл, чи на коліна і починаємо говорити з Душою, то відчуття лодонями рук, пальців, чи їх самовільні порухи … пощипування (так, якби бігають мурашки) і є підтвердженням її готовності, чи неготовності до розмови, до молитви, до покаяння – а зміст суті розмови визначиться в процесі діалогу. Якщо питання стверджувальне, то і дозвіл проявиться. Не прояввся дозвіл, то це є свідченням неготовності душі до діалогу. 
Після цього ми якось по іншому починаємо дивитись на проблеми, хоча зовні ми ті ж люди – їмо, п’ємо, спимо, ходимо на роботу, але вже наше «світобачення» інше – ми по іншому відносимось до думок; дбайливіше відносимось до висловлюваних слів, які б пояснювали наш душевний стан з його розумінням всього оточуючого; усвідомлений підхід до наших дій. Це відчуття богатства душі і якесь спонукання до щедрості. Подаруймо таку радість життя душі і тілу, і всім. Це і відчуття свободи в діях. Це і відчуття напливу нових енергій, це і відчуття задоволення життям. Це і поява нових людей в нашому житті, які думають майже аналогічно… Подібне притягає подібне. Людей близькими робить не подібність, не оманливі компроміси і навіть не спільне минуле. Близькими людей робить чиста, щира насолода від їх різності, чим одне одного і доповнює, створюючи відчуття родини. Коли не намагаєшся когось переробити, перевиховати, переконати, а просто і вільно спілкуєшся з людиною на різні теми, то буває, що з чимось не згоден, а в чомусь знаходимо спільну тему, але народжене відчуття близькості стає таким цікавим, стає так легко, що не помічаєш плину часу. Ми ростемо! Ура!

Реальність не знає конкретних людей — вони їй не потрібні, з їхніми мирськими бажаннями, з їх душевними шуканнями. Реальністьзнає мораль духовну, але не суспільну, бо фактично ні одна людина не може сказати, що вона робить правильно, а що ні. Тобто вона може думати, що говорить, діє, живе правильно, а оточуючі думають в більшості, що ні, або навпаки. Бо основна маса живе в стані пристрасті і скеровує свої зусилля на отримання благ, а від цього задоволення «блаженствує», ще й показує свою радість від того, що щось вкрали, що когось обманули і т.д. І така людина успішна в суспільстві. 
Але, якщо ми в стані духовного піднесення, і опинившись в ситуації, що в нас щось явно вкрали, то відносьмось до цього як до милості, як до дару, який ми мали передати комусь і на деякий час затримали в себе до пори, до часу, чи своєчасно не віддали. Ця річ ще до моменту вкрадення вже була не нашою. Тому не горюймо, а дякуймо сущому, що не все вкрали, чи загубили. Бо саме страшно, коли ми загубимо свою душу, заблукавши в житті; страшно, коли нашу душу вкрадуть матеріальні предмети. 
А те єство, яке вкрало, може займатись дещицею милосердя, створювати казусні ситуації, щоб про нього говорили, щоб омивали його его і душу інші, бо в ньому немає знань про чистоту душі, бо душа в неї прив’язана за стіною показушного благополуччя. Вона стає зразком поведінки для оточуючих на даному етапі життя. І це її вибір, і всі ми можемо побачити її фінал життя, як людини публічної.
А хто буде дивитись на людину, яка займається духовним очищенням. Навіть, якщо вона стане членом релігійної традиції, дотримуватиметься тілесних обмежень і проявлятиме співчуття біднішим за неї, то скільки людей пристрасних можуть вказати на неї своїм дітям, своїм рідним, щоб наслідували її поведінку, щоб вели такий спосіб життя? Співпереживання виходить з ума: ми бачимо, ми чуємо, що хтось в біді, хтось відчуває страждання і ми думаємо, що комусь погано, а ми можемо допомогти. Нас навчили допомагати, бути корисним, діяти з почуття обов'язку, бути хорошою людиною, бути хорошим громадянином, робити те-то і те-то. Нас навчили, тому ми проявляємо співчуття, бо ми можемо потрапити в аналогічну ситуацію і можливий варіант, що нам також допоможуть. Так думає ум. Співчуття не має нічого спільного з нашими навчаннями. Воно виникає, коли ми бачимо іншу людину такою, як є, і ми бачимо її так тотально, що починаємо її відчувати. Ми починаємо відчувати себе в такій же ситуації, як би все, що відбувається з ним починає відбуватися з нами самими в даний момент. Ось істинна природа співчуття. 

«Це сталося: Рамакришна переправлявся з одного берега Гангу на інший неподалік від Дакшінешваре. На іншому березі річки кілька людей оточили рибалку і стали його бити. Рамакришна був на середині річки. Він заплакав і став кричати: «Припиніть, не бийте мене!». Люди, які сиділи навколо нього в човні, його учні, не могли повірити своїм очам, спитавши: «Хто тебе б'є?». 
 Вони продовжили після повторного вигукування: «Чому ти кажеш, що ти не зійшов з розуму? » 
 Він сказав:« Подивіться! Мене б'ють он там, на тому березі ».
 Вони подивилися; вони побачили, що ці люди когось б'ють. І Рамакришна сказав: «Подивіться на мою спину». 
 Вони підняли одяг на його спині — там були рубці, рани, які кровоточили. У це було неможливо повірити. Учні кинулися на інший берег, звільнили людину, яку щойно били, і відкрили його спину: там були точно такі ж рубці».
 
Давайте спитаємо себе – до якої групи суспільства ми належимо? Чи може за час свого свідомого, чи не свідомого життя ми відносили себе до однієї групи людей, а потім до іншої? Чи це було постійним поєднанням?, а до якого духовного розвитку ми дійшли сьогодні? Де ми будемо мати спокій?, де ми будемо почувати себе комфортно?, щоб була гармонія душі і тіла, нас і оточуючого середовища. Відповідь за вами.

«Одного разу в одного відлюдника спитали, чого він не дотримується якоїсь однієї релігії. Мабуть, ти вибрав більш простий шлях, сам вирішуючи, що приймати на віру, а що ні?
— Своя стезя – це не так просто, як здається. Навпаки, вона багата певними небезпечностями. Коли ми хочемо чого небуть, то приводимо в рух найбільше енергії і нам уже не вдається заховати від самого себе істинний шлях нашого життя. Подорож по слідах своєї мрії має теж свою ціну. Може бути, що змушені будемо розлучитися з якимись закоренілими уподобаннями і звичками, можуть виникнути труднощі, можуть чекати на цьому шляху гіркі розчарування. Але яка б не була висока ціна, вона завжди буде нижче тієї, яку приходиться платити тим, хто не йде своїм шляхом».

Бо вони коли небудь відчують потребу оглянутися назад подивитися на свій пройдений життєвий шлях і побачать все, що зробили, і почують голос власного серця, власної душі: «Я прожив життя надарма». В такому стані людина відчує, що вона була і є непотрібною нікому – ні родичам, ні колегам, ні оточуючим. І повірте, чи є слова страшніші за ці? Настає час страху марноти життя, але зрозуміймо, що це підказка і шанс вийти зі стану безвиході, зі свого пояснення, що життя є суєта суєт і, що у нас є ще можливості побачити себе до останнього видоху. Починається процес переосмислення. Вперед!
Коли ми це розуміємо, це відчуваємо, то робимо свідомий вибір. Ми маємо знання і ці знання дають нам спостережливість за собою і за іншими. Знаймо, що погана дія сама несе кару, а то ще й сім братів своїх приводить; добра ж дія несе умиротворення і блаженство і постійно, а не періодично – коли вкрав, коли купив кухонний комбайн, коли купив автомобіль …

То хто богатший? — Той хто дбає за душу, дбає у внутрішньому діалозі, в самості – це і є пошук себе, пошук Бога. Ніхто нас не навчить жити чесно, справедливо, щасливо і з любов’ю – тільки ми самі можемо наближатись в пізнанні до цих прекрасних відчуттів, цих прекрасних якостей.
Це не легко, але і не важко, коли ми це починаємо усвідомлювати, то щастя, задоволення наповнює наше тіло, наше єство. Ми випромінюємо радість і доброту, ми відчуваємо приплив сил для творчості, ми побачили своє нутро, ми знайшли Бога – прийшло розуміння потрібності і цінності сім’ї, родини, людей і всього, що оточує нас, що ми всі є одне ціле. Такий стан можна назвати молитвою, сповіддю – це той, що «з» і «по» «відає»(сповідує) істину. В суєті житейській така розмова з собою майже не відбувається.

Сутність душі, чи одна з якостей нашого мирського єства — бути потрібним в реалізації своєї місії. Оссана!
 Прочитавши деякі притчі у викладенні Ошо, в тому ж інтернеті, то якщо таке його бачення і розуміння смислу життя, а також такий спосіб його життя, то він дійсно хазяїн життя-буття, світла і чиста божественна енергія. Він, мабуть є чималою частиною Божественної енергії, як і Іісус Христос і інші. Він розуміє покликання людини на Землі і тому це спонукало нас дещо з прочитаного перекласти на українську мову для тих, хто читає це, але насамперед для нас.

«Одна із найбільших потреб людського ума — бути потрібним. Існування здається абсолютно індиферентним до нас. Чи можемо ми сказати, що воно має потребу у нас? Без нас все іде досить прекрасно. А з нами хіба існування міняється. Ні. Були підйоми, були і спади, цвіли квіти, приходили і відходили пори року, ми чимось займались… Коли нас не було, все було точно таким же. Одного разу нас знову не стане, і все буде точно таким же. Існування, суєта суєт, просто продовжується в нашому житті, в нашому, тілі, в нашому умі — і продовжуєтся. Воно в нашому пристрасному умі не дає нам задоволення у нашій найбільшій потребі — бути потрібним. Навпаки, воно дає нам відчуття того, що ми його не хвилюємо. Може бути, воно навіть не знає, що ми існуємо теж. А хіба ми хвилюємося істинно і по-правді за весь мир своїм нутром. Зазвичай ми показуємо і виставляємо у своїй пристрасті свою потрібність, своє его, яке говорить, що без нас нічого не може вирішитися і свою потребу фактично закінчуємо тільки словом?
Той, хто відчуває свою потрібність, той мовчить і тільки своєю присутністю, чи молитвою приймає участь у наданні допомоги потребуючим.
 Не оцінюймо і не порівнюймо, а прочитаймо, задумаймось і зрозуміймо сенс життя …»

«Ти нещасний?
Скажи голосно вголос цю фразу: «Я нещасний», так щоб ти її чітко і ясно почув. А потім спробуй пояснити, наскільки ти нещасний глухонімому.
Світ – лайно?
Виглянь у вікно. Зелене листя на деревах, сонце, синє небо. А тепер постарайся описати яке це лайно, цей світ сліпій людині.
Ні на що не придатний?
Поглянь на свої руки і ноги. Вони на місці. А тепер почни скаржитись про те, що ти нещасний калікам і інвалідам, які просять милостиню біля станції метро.
Нікуди дівати зайвий час?
Тратиш час на тупі розваги? Розкажи про свої проблеми хворому на рак. Йому залишилося жити кілька місяців. Він тебе з цікавістю вислухає.
Мало грошей?
Не можеш заробити на життя?
Поскаржся на життя приїжджому гастербайтеру з Таджикистану. У нього немає освіти, але він годує себе і свою сім’ю на батьківщині. Він оцінить твої скарги.
Все одно ти нещасний?
І ти справді думаєш, що ти нещасний?
Розкажи, як ти нещасний тому, хто сидить у в’язниці довічний термін, тому, чию доньку зґвалтував педофіл, тому, у кого на очах загинула ціла рота товаришів.
Розкажи їм це. У подробицях. Вилий душу.
 Стало соромно?
Тоді припиняй розмінювати життя на дрібниці. Понеділок, з якого ти обіцяв собі почати нове життя, настав ще вчора. Не гай часу. «Ч» та розкажи про це друзям…».

 Людина має жити самодостатньо і щасливо не тільки в мирському, але бути богатою духовно. В цьому смисл життя-буття кожної людини на планеті Земля, як частині Всесвіту, як божественна квіточка, що має радість життя і роздавати ці запахи щастя всьому, що її оточує. У нас є вибір – як жити. Це наша свобода. Можемо тягнутись до життя, до Бога – можемо і не тягнутись. Ніхто не примусить. Тільки наше усвідомлення. Тому-то хліб є необхідною умовою життя. Тут вибору немає.
По великому баченню, все, що ми проходимо в цьому житті з нашою свідомістю, то це ж залишиться і по ту сторону смерті. Свідомість, душа не має нездоланного рубікону через смерть тіла, вона є постійним еволюційним рухом енергії Всесвіту. Коли ми в гніві наша свідомість, усвідомлення накриваються темними ідеями – ми можемо вбивати, позбавляти навіть себе життя. Але друга сторона гніву – любов дає відчуття щастя, очищає бачення оточуючих. Однак, якщо ми деколи можемо мати відчуття піднесеності і це відчуття продовжується тривалий час, або залишається з нами постійно, то це і є любов – ми пізнали Бога. Під час статевого зв’язку ми відчуваємо задоволення, ми щасливі, ми відчуваємо піднесення, але після його закінчення ми вже його не відчуваємо, то це не є любов і може не бути наслідком любові, а звичайна хтивість, одне з неусвідомлених бажань. Однак, може бути частиною щастя. Міркуємо …

Структура формування духовного не змінилася. Може дещо змінилася термінологія, розширено трактування нових явищ, їх бачення саме в розвитку, в залежності від матеріальних потреб біологічної особини, духовних потреб кожної душі. Душа вічна і перебування в людському тілі шляхом вибору спектру між ділами добрими і не зовсім, шляхом порівняння, аналізу (не так порівняння і аналізу, як набутого досвіду), через визначення кожним свого місця на планеті Земля, душа досягає вершин святості і мандрує на інші планети чи залишається на Землі; мандрує в інші світи, а на нашу планету прибувають інші душі Божим благоволінням вселяються в зародок нової людини. Душа, яка пройшла сотні, тисячі життів, надбуваючи духовних якостей і досягнувши вершин святості, вже не повертається в людське тіло, а є одним цілим зі світовою Енергією і звідти ця енергія посилається на нас, тобто тих, хто проживає на Землі по наших потребах, по наших молитвах. Потреба в тисячах життів виникає в земному кругобігу. Можливо ця наша душа була в минулому в рослині, тварині. Хто зна?
В житті… «Де сокровища ваші, там і серце ваше буде». Наприклад, наше сокровище – Духовність, то там і наша Душа; коли нашою цінністю є гроші, то там буде і наш ум…

Ми тут розглядаємо ті фактори душі і тіла, розуму і ума, знань і інформації, які покращують, або погіршують їх.
Користолюбство є одним з тих факторів, які погіршують якісну сторону, бо своїм бажанням володіти надлишковим продуктом, в тому числі і інформацією, чи знаннями, привело до зміни духовних джерел – любові, доброти і правдивості. Всесвіт, давши певній душі право володіти надлишковим продуктом, наприклад – богатством, відразу спонукає цю душу до вищої життєвої планки (так званого духовного росту), як душі, що мудро буде розпоряджатись духовними і матеріальними (в мирському житті) благами між братами і сестрами по духу. Вона для цього має достатню кількість грошей, а відповідно і можливостей. Вона має розширені рамки свободи дій, вона має радість розпоряджатися цими грошима – і це вводить її в стан радості і задоволення. 
Наприклад, щоб зрозуміти природу багатства і богатства, їх об’єднуючі фактори і певні протилежності, розглянемо таку типову ситуацію. Одна дуже багата людина розчарувалася в своєму багатстві, як це часто і буває. Насправді, розчарування має бути показником того, богата людина чи ні. Якщо людина по-справжньому богата, то вона схильна до розчарування своїм багатством. Якщо ж вона до цих пір не розчарувалася, то вона все ще бідна і бідна Душею. Напевно, у неї є гроші, але вона не богата, оскільки богата людина знає напевно, що всі її гроші ні йоту не задовольняють її. За нею всюди слідує глибинна тривога, порожнеча; тепер ці почуття навіть ще сильніші. Отже з'явилася ясність. Бідняк може завжди сподіватися, що завтра буде все добре. Як же може сподіватися багач? Завтра буде все те ж саме. Надія померла. У багатого є все, що тільки може бути; завтра не принесе нічого суттєвого зверх. Таких прикладів багато. У нього вже більше грошей, ніж йому потрібно. Насправді, чим більше у кожного з нас грошей, тим менша їх цінність. Цінність грошей залежить від бідності.
Суть виходить від перенасиченості, коли гроші не мають цінності: є вони у нас чи ні, немає ніякої різниці; наше життя від цього не змінюється. Бути богатим означає зруйнувати цінність грошей, тоді гроші нічого не варті. І саме під кінець життя до них приходить розуміння, що вони нічого не досягли в духовному плані.
Матеріальний достаток як і інші види енергій, які ми визначаємо словами (любов,…, злоба,…) по своєму смисловому наповненню мають аналогічні процеси. Мабуть над матеріальним достатком ми в цьому пристрасному світі працюємо найбільше, для цього ж ми затрачуємо найбільше часу і на створенні достатку, на його збільшенні ми зосереджуємо все своє життя. Достаток в першу чергу ми вбачаємо в наявності тієї кількості грошей за допомогою, яких в нас появляються ті чи інші речі, які нам необхідні, яких ми хотіли, чи про які мріємо і які нам сняться, але не із-за грошей як таких, а тільки тому, шо їх наявність в нас дозволяє мати ті, чи інші речі, зреалізувати ту, чи іншу дію. Бо саме вони дозволяють реалізуватись нашим мріям. З появою в нас грошей в нас появляється вільний час і енергія, щоб зайнятись улюбленою справою, бо раніше на це не вистачало сил, бо всю силу ми спрямовували на заробляння грошей. І коли є гроші, то ми можемо собі дозволити зайнятися тим, що нам подобається — і ми вільні в цьому.
Але коли ми втомлені, виснажені, працюючи від зорі до зорі, то в такій ситуації важкувато займатись душею. Це досить складно. Хоча в цілому всі ми хочемо щастя і миру, а для цього ми маємо надбавати любов і доброту. Коли ж наш достаток зріс, то у нас появляється відчуття умиротворення, певного спокою, задоволення. Ми свідомі, що при наявності достатку збільшуються шанси на пошуки духовних якостей і ми це усвідомлюємо, що саме вони є джерелом для творення достатку. Але коли відсутні гроші на хліб, одяг і житло, то нам за роботою ніколи зосереджуватись на таких категоріях. Так живе основна маса людства. Ось такий парадокс: гроші і процес життя. Як його проєднати? Світосприйняттям Всесвіту.

Гроші, як засіб обміну певними видами енергії між людьми є легшим способом, хоча мати той чи інший вид енергії має шанс кожна людина. Якщо ми не хочемо грошей, то вони до нас не прийдуть, але коли ми із завистю, злобою відносимося до тих людей у яких є гроші, то ми цим теж тримаємо себе в стані, коли до нас однозначно не прибувають гроші, достаток, бо цими негативними емоціями ми закрилися від Бога, від його джерела достатку і блага. І хоча він бачить наші потреби в покращенні нашого матеріального стану, бачить нашу бідність і все ж посилає нам блага і достаток, але ми своїми негативними емоціями не можемо впустити їх в наше життя через ту зависть і злобу …, які сидять в середині нас. Будьмо свідомі, що Сущий нас поселив жити поряд з богатим сусідом, чи ми по життютаких людей зустрічаємо, то це зовсім не випадковість – це підказка Всесвіту, це стимулятор – відкриваймо двері для радості за успіхи іншими щиро і осмислено, бо цим ми починаємо направляти потоки достатків в своє життя. Вони теж потрудились свого часу (чи то в попередньому житті, чи в цьому) для цього і для нашого споглядання, пізнання і прийняття рішення нами – бути богатими, бути з Богом. А для нас ця підказка є першою сходинкою для виходу з бідності, зависті, гніву …
 Навіть зрозумівши природу стяжання духовних цінностей, то деколи ми в матеріальному плані надбання деколи зупиняємося по невидомій причині. Не йде, та й годі. У цього є проста причина – є певні перешкоди, які ми носимо з собою. Наприклад: з раннього дитинства ми неусвідомлено навчаємося злиденності, недостатку чого небудь ( як протилежності достатку) і приймаємо це явище, як закономірність в житті батьків, а потім і у своєму житті. З плином часу ми неусвідомлено перетворюємо цей життєвий досвід у спротив прийняттю богатства, особливо прийняттю вільному, радісному, достатньому і постійному. Найбільшому спротиву ми навчені в отриманні грошей.
Достаток – це коли богато всього. Малість достатку, чи відчуття, що щось не пускає, не дає можливості (так якби створюються обставини, чи події) збільшувати достаток, чи заробити більше грошей (здавалось би є ум, є сила фізична, є можливості) означає, що ми чимось дозволяємо входити в наше життя тільки певній кількості будь чого. Другою підказкою про закритість дозволу на притік достатку саме нам є те, що наші близькі і оточуючі люди збільшують статки без особливих духовних стяжань. Обережно, бо це може народити розчарування і т.д. Наші духовні посили приймає всесвіт і посилає нам те, чого хочемо, але воно якраз іде в нашу сторону, але ці бандеролі отримуютьрідні і близькі, тобто ті, хто знаходиться рядом. Воно йшло до нас, але ми ще закриті і, можливо, дещо просочиться в наше життя через дверну щілину чуть-чуть. Ось так неусвідомлено чинячи спротив потоку достатків до нас, ми не тільки позбавляємо себе потребуючого, бажаного і заслуженого (на думку нашого ума), а одночасно може зародитися оцінка наших вчинків і ми звузимо цими двома проявами процес посилів любові і щедроти… 
 Ці відчуті здібності віддавати і творити любов, радість, доброту і достаток прямо узалежнені з можливостями приймати. Людина розвивається до певної межі і не відаючи чого зупиняється. Природазупинки вбачається в зменшенні духовного потенціалу, бо буквально на одну мить ми зупинили притік матеріального достатку із-за страху невистачання грошей на покупку дорогого будинку (можливо інший якийсь страх збідніння). Цим ми сконцентрувалися на матеріальних речах відсунувши духовні напрацювання на другий план. Ще один фактор, який зупиняє притік в отриманні достатків, коли отримання цих достатків ми шукаємо в конкретних людей, прищемлюючи їх інтереси. Ці два фактори завжди будують перешкоди на шляху до достатків. Достатки необхідні всім для руху вперед і ввись, щоб людина могла дозволити собі розвернути крила для польоту в житті. Щоб вийти з цієї умовної зупинки, то слід зайнятися безкорисливою доброчинністю потребуючим, покращенням своїх духовних якостей і це знову дасть можливість для духовного і для матеріального зростання. 
Межі богатству немає (сама установка про межу абсурдна, бо хто її встановлює – таких немає). При наявності достатку входимо в стан подяки за це, але не піддаємося на чужі зауваження, не робимо спроб пов’язувати це з іншими нашими діями, бо цим зразу ж зробимо обмеження, спротив потоку достатку в наше життя. Ми не можемо себе порівнювати, чи робити прив’язку до тих людей, які живуть бідніше, бо і це є другий посил на зменшення достатку. Для розуміння цієї ситуації візьмемо наш прекрасний стан здоров’я і ми ж його не можемо передати хворим і ми ніколи не задумувались навіть над таким — чи можливо ми забрали частину здоров’я в тих людей і вони тепер хворі. Так не є. Подібний процес і з володінням богатством – це дано в наше життя разом із душею при зачатті.

Всесвіт нас любить всіх без будь яких умов і також виконує без будь яких умов наші прохання. Ми в цій книзі зупинились на двох видах прохань – потребуючих і бажаних, розкрили їх можливості і візьміть свій посильний вам. Взнати про те, чи це наша потреба, дасть наше постійне відчуття щастя і радості в житті. Проблема виникає, зазвичай тоді, коли ми не вміємо приймати те, що хочемо. І це є наша друга перешкода. Але зрозуміймо, що важливо не те як ми перешкоджаємо відкриттю потоків для наповнення нашого життя позитивними енергіями, а те, як нейтралізувати цей спротив. Люди іноді просять про допомогу, не зволивши собі потрудитись в підготовці шляху до прийому її. Люди не можуть зрозуміти цей процес, бо вони уявляють Бога і всіх святих, як царствених особистостей, і не розуміють, що вони насичені тими ж енергіями, що і ми, що вони проходять всі труднощі життя і на них зміцнюються. Одна відмінність (для розуміння) у тому, що вони вміють вирішувати життєві проблеми (що ми часто відчуваємо в одержуванні допомоги), але і те, що вони вміють стяжати духовні якості і вміють їх роздаровувати потребуючим. Люди називають такі просування випробуваннями, але краще їх назвати свідомими пошуками. Навіщо говорити про випробування, коли можна радіти з радістю про розвиток і поступ. Погодьтеся, що це важливо.
Богатство не потребує оправдань, хоча часто воно опиняється на протилежній чаші терезів, коли мова заходить про духовні цінності. Достаток – це заповітна точка рівноваги між усвідомленим розумінням і солідними матеріальними достатками.
В богатих сім’ях встановлюється протилежне наочне виховання і це є основою таким дітям продовжувати справу батьків, бо вони усвідомлено навчені вмінню дозволяти притоку до них грошей і матеріального достатку.
Достаток створює зовсім інший хід думок і наших дій. Він робить наше життя осмисленим і дає можливість насолоджуватися життям-буттям в радості і в злагоді зі світом. Тож починаємо з надбання духовних якостей, показуймо це дітям, а матеріальний достаток приходть слідом, або і зразу ж. Ми не переконуємо, а просимо попробувати. 

Наша потреба в духовному рості є смислом всього земного життя кожного із нас. Наші потреби росту, збільшення, як в духовному, так і в матеріальному плані притаманні кожному, бо це приносить задоволення, яке розширює духовні прояви щастя любові, радості. Маючи їх ми маємо можливість дати їх і комусь. Зазвичай, воно так і відбувається. Богатий вже знає як це робити, бо отримав такі знання, але може свідомо, чи на рівні підсвідомості використовувати (в нього може бути бажання і вміння як це зробити, а може і не бути, коли між душею і тілом інколи виростає стіна его). І ми можемо констатувати, що матеріальне благополуччя, достаток формують фундамент росту, відчутного росту і, який проявляється у зовнішніх речах і діях.
Наше духовне богатство дає другу частину богатства, наповнюючи ним все наше єство, речі нашого вжитку, інструменти, дерева, тварин, птахів, грунт, воду … У всьому є енергія Всесвіту – це і є те, що ми умовно називаємо цей вид енергії в цій книзі цим словом Бог. 
І якщо ми розглядаємо духовну позитивну енергію, то її найбільше знаходиться в оточуючому середовищі, ось тому ми завжди відчуваємо деколи беззсиля перед стихіями природи і окремими предметами, якими ми послуговуємося. Можливо духовна позитивна енергія менш концентрована, але вона має більш якісний склад. Матеріальні речі, як і людське тіло мають прояви більш концентрованої енергії. Ми ж знаємо, що ці речі створені Творцем з тієї ж енергії, що і все інше – з любові. Нас, можливо, послано на Землю, щоб ми відчули цей взаємозв’язок і взаємовплив з речами, з оточуючим світом. Усвідомлюючи його значимість, ми випромінюємо позитив і плодимо негатив йому ж. Хіба так можна?. Оточуючий світ дає нам більше позитивноїенергії і ми це відчуваємо споглядаючи за Природними стихіями – водою, лісом, травами, птахами, тваринами, відчуваючи потоки повітря, теплоту вогню. Коли ж ми свідомо наповнюємо речі (чи то зроблені нами, чи купленими), то нас переповнює відчуття задоволення, ми щасливі. Давайте любити речі не прив’язуючись до них, вони теж певні індивіди, як носії духовності.Усвідомлюємо це і поєднуємо. Живімо в гармонії духовного і мирського, бо цим ми творимо наше майбутнє і наших потомків, нашої планети, нашого раю на Землі.
Почуття задоволення може бути руйнівним, воно створює ілюзію пересичення, а далі до зупинки енергії, тобто припиняється процес развитку. Таке задоволення є небезпечним. І ми можемо спостерігати саму жалюгідну долю таких пресичених. Навіть те мале, що вони встигли накопичити за земного життя з часом вичерпується, а іноді спадкоємці стають ворогами через поділ накопиченого. Це працюють зрівноважуючі енергії, бо нікому, виявилося, стяжати духовні якості — той помер із задоволенням, а ті й не знають як їх нарощувати і вийшов перекіс. Їх іноді називають живими мерцями, або ходять тілами без душі.

Звідки беруться врівноважуючі єнергіі?, бо удача чи невдача вже порушують рівновагу. Ми в житті над цим питанням не замислюємося, бо ми постійно споглядаємо зміни, рух і самі такими є — в життєвій реальності стан сталості відсутній. У природі вся духовна і матеріальна енергія рухається і рух відбувається за умовною хаотичною спріраллю знизу вгору і справа наліво, а іноді навпаки. Це поступальний коливальний (зрівноважуючий) рух вперед, починаючи з думки і взаємозалежних рухів душі і тіла.
Сама амплітуда і сила коливань залежить від того наскільки сильно ми піддалися тим чи іншим енергіям. Відхід вліво на грунті негативу звужує і саму спіраль, що може сприяти зчепленню, переплетінням зі спіраллю вже пройденого шляху спіралі нашого ж такого коливального руху, однак підсилюємо той же вид енергії. Це періоди проблем. Напружена боротьба веде нас у ліву сторону коливального руху. Вибір в цьому пристрасному житті за нами. І ми думаємо, що більшість зараз вибере кращий варіант. Тільки спокійне усвідомлене прийняття негативних і позитивних фактів і ситуацій дозволяє зменшувати амплітуду коливань в її параметрах і зменшує кількість шарахань з білої в чорну смугу життя, або навпаки. Усвідомленість дає нам можливість самим врівноважувати енергії і амплітуда коливань також матиме урівноважений і більш менш стабільний хід видимого прогресу. 
У проявленому світі такий рух дає можливість спокійно і рівно споглядати за своїм життям і вміло його облаштовувати. Для такого ж споглядання за довкіллям в радості і втіхою у нас теж знаходиться час. Бо не кожен може витримувати дію врівноважуючих сил, якщо ми вагалися у виборі, або часто погоджуємося йти шляхом негативу за інерцією. Врівноважуючі сили не є силою, яка стабілізує рух, зупиняючи його. Ні. Просто цей рух по життю зважує енергії — наші особисто, які наповнені нашим розумінням доброти, любові, милосердя тайного і чистого; і енергії оточуючого середовища в самих оптимальних варіантах Одну сторону врівноважуючих сил ми вбачаємо в умінні спостереження і відчуттів рухатись вперед в середовищі життя і інші енергії, які оточують нас – це може бути людська зависть, наша гординя, жадність, гнів і не почуте прохання потребуючої вдовиці, чи сироти…

Старше покоління також шукає свій шлях життя від опостилості, від розчаруань, від нестачі сил і не особливо спрямовуючись в набуток Духа, про мудре впорядкування сім'ї, роду і йде іноді до церкви, маючи при цьому час і можливості усвідомленого пізнання сенсу життя. Саме описаний стан ества і створений творцем проміжок часу є як час для пізнання Бога.
 Прийнявши шлях любові і радості, то наші амплітуди мають ширше крок і ми по спіралі життя рухаємося швидше (в сенсі пізнання її) і вище в чистоті духовній. Але без концентрації на такій ідеї, бо зрівноважуюча енергія приводить нас на чорну смугу і ми більше нічого не бачимо крім мети.

Ми починаємо усвідомлювати, що жадібність, користолюбство… є поганими якостями для душі, однак і далі намагаємось заволодіти найбільш можливою кількістю предметів і людей, як речей. Ми часто говоримо, що це мій чоловік, що це моя дитина, що це моя машина, що це мій дім. А хіба це так?… Ми тільки тимчасово володіємо машиною і хіба ми самі робимо дім, затрачаючи тільки свою духовну і матеріальну енергію; і хіба ми можемо сказати, що дитина, чи чоловік є частина (вже не повністю) нашої душі і частина нашого тіла. Так наша участь в цьому була, було і наше творче і духовне начало. Чи ми можемо володіти, управляти своєю душею? Чи ми можемо володіти і управляти своїм тілом завжди? Ні і ні. Навіть наш ум, наше тіло хоче щось змінити в собі, чи в оточуючому середовищі та не може. Немає сили розуму. Заперечте.
Природу всього цього якраз ми з вами і пізнаємо спільно. Можливо добре було б думати і говорити, що машину і дім нам подарувало життя, а життя – хто подарував? Духом світлим, божественними енергіями даровано нам життя. Сущий сподобив нам жити з цим мужем, жоною в любові і злагоді. Так сприймаймо і дітей, як дар любові, щастя, втіхи і радості. Давайте з сьогоднішнього дня поспостерігаємо, як ми визнаємо «своїх» чоловіків, жінок, дітей речами. Тут вимальовується цікава ситуація, коли ми, не помічаючи, з кожним днем хочемо, щоб нам прислуговували: не разом працювали і відпочивали, а з позиції, що одне з дорослих є начальником у нашому розумінні (а потім диктатором), а коли діти стають дорослими, то ситуація міняється, тобто хтось має покоритися і стати маленьким рабом. Хоча саме цим ми шкодимо, як собі, так і їм, забираючи в них енергію, свободу, яка не є нашою – і яку ми не заберемо на довго, а їхня енергія повернеться, щоб забрати і нашу – боротьба. Де боротьба, там вогонь, там війна. 
Ми мимо-волі (несвідомо)чуємо погані слова, бачимо погані діла і в оточуючих. Принцип дзеркала свідчить, що ми, носячи погане, бачимо в інших теж тільки погане. Створюється ілюзія безпросвітного існування. Так, це є неправильно, але це відбулось – ми ж були несвідомі, а усвідомивши, знаємо, що старатимемось більше так не робити. Особливого старання і не потрібно, а раз спробувати бути спостерігачем за кимось, але краще не практикувати, бо це може породити порівняння, осуд, але це покаже механізм спостереження за собою.
І починаємо все частіше і частіше каятись у своїх «гріхах», які ми скоїли, коїмо думками, словами, ділами свідомо, чи не свідомо. Каяття не є словесне плакання чи виривання волосся на голові, а можливість згадати свої негативні дії і побачити суть їх виникнення. Коли ми побачимо корінь наших злобливих, гнівливих, осудливих, жадібних діянь, то це і є тим очищенням духовним через усвідомлені дії ума. Не знаючи природи гріха, не знаючи природи очищення, то в миру запрошують тільки самим словом –кайтеся. Така процедура голого каяття є негативною дією, як намагання позбутися невідомих негативних енергій.
Поступ очищення є однією з ознак виходу на шлях пошуку істини. Залишаймо це позаду усвідомлюючи їх суть і не робімо подібного, не картаймо свою душу, не винімо її – вона не наша річ. Це категорія Всесвіту. Не запам’ятовуймо поганого і не несімо цей вантаж з собою, бо непомітно цей вантаж потягне нас до низу, як та картопля в торбі.

Ми раніше зупинялися на розгляді того, кому направляємо свої слова, то це ж стосується і думок. Так, вони належать іншим душам, а ми є в більшості випадків народжувачами думок і висловлювачами слів. 
Саме дивовижна властивість ума полягає в тому, що, коли ми починаємо за ним спостерігати, він починає зменшувати свою активність і починає прислухатись до потреб душі. Як світло розсіює темноту, так і спостережливість розсіює роботу ума — з усіма його думками, з усіма його пристосуваннями.
Наші поради відійти від негативного є відхід від вирішення нашого ж питання. В житті немає випадковостей, тому все, що ми почули, побачили, відчули, зробили і є смислом нашого ж життя і є підказками для руху вперед, чи зупинки у своєму ж духовному розвитку.

 Нам деколи сумно, або відчуваємо пригніченість за нанесені образи, але такий стан усвідомлення дає радісні відчуття, що ми зрозуміли суть своїх вчинків, що нам даровано відчуття усвідомити це з радістю. Ми вже є вільними від минулого і вини. З часом ми втрачаємо до таких переживань цікавість. Вони нас не хвилюють. Відтепер енергія нами скеровується, чи вона керує, заповнюючи ніши іншими позитивними видами, на нові відкриття на сей день, а спочатку цього процесу виростає маса планів і турбот про облаштування майбутнього з новим баченням світу і з новими можливостями, так званий стимул життя, що успішно долає пригніченість, розчарування, депресію. Це протилежність щасливого позитиву. Тому прохання — забувати минуле, не будуймо завтрішнього, а запрошуємо жити сьогоднішнім.
 Бувають періоди, коли ми усвідомлюємо, що коїмо погано, то це і є першими кроками до любові, до Бога. Таке усвідомлення надає нам смислу в житті. Це буде та душевна сердечна совість (але не суспільна), що є контролером в подальшому житті-бутті. Більше в бутті. Нас наповнює щем радості. Ми відчуваємо, що змінюємося. Тепер не потрібно напружувати ум для контролю, самоконтролю, аналізу. Це буде просто свідоме розуміння істини – наша сутність діятиме на знанні ситуації.

Так наповнюється життя знаками вищих розумінь своїх думок, своїх та інших слів і дій, тих чи інших обставин і ситуацій. І це так і таке реальне поняття, як постійний стан входить в ужиток кожного дня. І побачимо зірки духу при закритих зіницях, відчуємо потоки очищення центрів, почуємо голос незримого і відчуємо результати в інших найтонших розуміннях, які перетворюють реально наше життя. Ми пізнали, що радість є особлива мудрість і відчувається її легкість засвоєння, застосування. Ми не повернемося до попереднього берега потоку. Ми усвідомили просторову велич, пізнали свої потреби і можливості в їх новому образі. Нехай наша душа летить перед нами в радості і приготовляє нам наступний храм прекрасний. 
Тут є нагода написати сюди прочитану притчу для розуміння суті усвідомленого відношення до будь яких подій в нашому житті.

«Стояв жебрак біля дороги і в цей час зі скаженною швидкістю проїжджав вершник, який нагайкою раз і вдруге оперезав йому обличчя і спину. Жебрак вголос побажав йому щастя. За цим спостерігав прохожий і спитав жебрака: «Що ти такий смиренний і набожний, що побажав йому ще й щастя?» На що той відповів, — що ти не бачиш, який він нещасний?, бо якби був щасливий, то не вдарив би мене».
 
Ця притча показує природу заповіді Христа про ліву і праву щоки… Однак, розглядаючи тему свідомих дій людиною, то цією притчею і показано процес духовного розвитку індивідуума від усвідомлення до прийняття свого і інших способу життя, як осмисленого.
Однак, на початку нового способу життя слід бути обережним і спостережливим за словами і діями, які ще зароджуються з думок. На цьому наголошували і наголошують сьогодні мудрі люди. Бо коли не знав і скоїв не хорошу річ, то це одне, але коли знав і скоїв – то це ще гірше, а коли робиш погане усвідомлено, то це можна охарактеризувати, як падіння в прірву. 

«Один простий сільський парубок вперше попав в місто. На станційній платформі хтось наступив йому на ногу і сказав: «Вибачте». Потім він направився в готель, але і там хтось знову штовхнув його і сказав: «Вибачте!» Потім він пішов в театр, і хтось ледь не збив його з ніг зі словами: « Вибачте «. Тоді цей парубок із села вигукнув:
 — Це прекрасно, а ми ніколи не знали цієї уловки. Роби все, що тобі завгодно, кому хочеш, і просто вибачайся.
 І він вдарив кулаком людину, яка проходила мимо, і сказав:
 — Вибачте!
Чжуан-Цзи: «Якщо чоловік наступає на ногу чужому посеред ринку, він ввічливо просить вибачити і пояснює: «Тут стільки народу». Якщо старший брат наступає на ногу молодшому брату, він говорить: «Вибач», — і все. Якщо батьки наступлять на ногу своїй дитині, то не скаже взагалі нічого.
 Сама велика ввічлівість вільна від всякої формальності.
 Бездоганна поведінка не обтяжує клопотами.
 Досконала мудрість не спланована.
 Істинна любов не потребує доказів.
 Чиста щирість не дає гарантій».

Усвідомлене розуміння не дасть нашому уму в матеріальному світі зробити негідний вчинок. Буде створюватись маса перешкод і коли ми є в стані спостережливості, то ми зрозуміємо, що наша сутність не допускає уму керувати тілом в непотрібному напрямку.

Скажімо і тим, хто побоюється всіх перешкод, оновлень, то цим допускається і відбувається розкладання душі і тіла. Цей процес в душі починається набагато раніше, ніж фізичні хвороби. Як можна спостерігати початок наміченого розпаду? Тільки видимо проявлена старість тіла при відсутності свідомості, бо по суті тоді ніякої старості немає. Але передчасне гниття оточує нетерпимим смородом.
Мало хто навчається здійснювати дією свої початкові пізнання чи радіти подоланню перешкод і навіть багато хто готовий пошкодувати про минуле усвідомлене пізнання. Перші заклики і приємні у відчуттях і милостиві, але такі пізнання в своїй більшості досить невідповідальні в продовженнях. Багато хто хоче дізнатися подробиці духовного світу і багато з них жорстоко розчаровуються, бо усвідомити одне, а зовсім інше — цей світ усвідомлено сприйняти і відчувати, а пізнавши і відчувши іти з ними в житті. 

Минуле присутнє в нашому житті для того, щоб ми могли вчитися бачити свої помилки і не повторювати їх, робити з них певні висновки і рухатися вперед, а також на позитивному досвіді рухатися вперед.
Вся зримість Духа в його проявах відносна, і відповідає ступеню розвитку свідомості. Можна захоплюватися світлом, але можна опинитися в тумані. Можна волею ума будувати прекрасні творіння, але в підсумку можна залишитися на купах громадського сміття. Трапляється, що хтось захотів знати про самі тонкі світи, але живе в стані п'яного чаду. Так не можливо. Можна відразу засвоїти мову духу, побачити шляхи до істини, можна відчути приємний потяг до доброти, але можна пробути глухим і німим. 
Кожен усвідомлює по своїй можливості доступу до знань, за своїм рівнем духовного розвитку на момент відчуття свого нового бачення себе і оточуючого нас світу. Кожному за ділами його. Енергія Духу дуже справедливий стан. Можна переконуватися, що навіть просте пізнання стану свідомості, просвітлене любов'ю, дає масу приємних відчуттів, масу приємних діянь нами і нам. Для людей земних любов мало застосовувана до їх і до їх базарних бажаннь, сприйнятів і відчуттів. 
Так, всі говоримо про любов чи іншу духовну якість, начебто хочемо, але при виникненні ситуації вибору в потоці життєвих проблем вибираємо чоботи. Вони часто залишаються без усвідомлення. Але пізнавший духовне, то любов… для нього є ключ до всіх замків.

Для багатьох людей усвідомлення є недоступна абстрактність, але в Духовному світі кожна крупиця накопичення розуміння усвідомлення, як посталої потреби є шлях до можливостей. Для земних людей образа, гіркота і помста складають основу захворювань жовчі і печінки, але для Духу, для Душі, навіть для усвідомлення коренів, причин появи цих негативів у житті приводять до того, що ці ганебності відпадають як негідне лушпиння. Бажаємо всім пізнати Дух Всесвіту в його милостивому прояві і тому, можливо, багато разів повторювалося, бо впевнені, що кожен має такі можливості. Стяжайте і воздасться!
Все ж спокійний спостережливий усвідомлений спосіб життя легший, бо наша совість, наша душа допомогає нам не робити погане, а спонукає, підказує, як робити хороше. Так ми виходимо на нову платформу розвитку і саме такий спосіб життя буде прави-льним. Ми щасливі і маємо можливість в такому стані щастя знаходитись. Бажаємо щастя всім, навіть не зважаючи на явні недоліки декого, чи свої, бо це вже пройдений етап. Виростити в собі позитивні якості хоч на трошки – це прекрасно, але цими відчуттями, думками, словами і прикладом дій з оточуючими нас людьми, тваринним і рослинним світами ми хочемо ділитися. У кожного свій шлях, але основне правило не мішати жити іншим своїми життями, не нав’язувати своє бачення світу. Такий спосіб життя є праведницьким, є шляхом надбавання духовності.

Стяжання Духа? Що це, як це? Дотримуємося духовних успіхів, так і знаннь земних умов. Ми зазвичай вважаємо, що такий підхід суперечить сам по собі. Ми не вміємо часто помічати, наскільки духовні досягнення можуть бути успішно застосовуваними в самому житті і наскільки успішним буває життя при дотриманні духовних якостей. Випробуйте на собі! Людина, зрікшись усього земного, не може бути правильним суддею, та і та, яка погрузла в земних жаданнях не може піднестися для огляду справедливого початку насамперед у собі.
Визначаймо свій духовний поступ не по кількості часу витраченому на молитви, медитації, афірмації, а по тій допомозі, яку ми надаємо всім живим істотам. Також ми можемо судити про стан духовного поступу по тих думках, словах і відчуттях, які є переважаючими в нашому єстві. В більшості випадків ми відчуваємо нарощування духовних якостей в стані постійного спокійного певного напруження і, як би відчуття певного подолання свого невидимого спротиву, відчуваючи при цьому той духовний ріст по зростанню своїх можливостей і це наповнює нас радістю і задоволенням. Приймаймо це приємне напруження в цьому духовному устремлінні. Возлюбімо це устремління і частоту перешкод, які нам приходиться долати. Благодаримо за ці перешкоди, благословляємо всі обставини і труднощі нашого життя, бо вони великою мірою дають нам відчуття духовного росту і дають можливість пізнавати свої можливості і пізнавати світ.

Скити, монастирі засновувалися насамперед для допомоги немічним духом, але сильні і з монастиря вміли далеко поширити своє вчення. Однак вони недовго могли залишатися у виокремленості від суспільства і наповнивши духовну посудину, вони відчували потребу повернутися до людей. Тим вони не тільки несли духовну допомогу, а й самі набували знання життя. Це остання умова зазвичай не всіма розуміється, бо ми часто не знаємо про рівновагу і гармонію Всесвіту.

Вільне стяжання не створює ідеї з фантазійним її наповненням, а дає вказівки подяки тим носіям, коли ми відчуваємо, що життя вдалося. Інтенсивне стяжання потребує знань, але і не кожному вони відкриваються, а в реальному житті таке стяжання приводить до напружень енергій, до фанатизму, виводячи наше єство з рівноваги, бо ми очікуємо відчутних благ вже в цьому житті.
 Вільне стяжання і так дає в цьому житті все, бо цьому сприяє нагромаджена енергія. Задовольнятися благами людина бажає в цьому житті і тому нами виправданий той скептицизм до потойбічних майбутніх очікуваних благ, як розсудливою особистістю. Для фанатика ідея очікуваних благ прийнятна, але в результаті ми втрачаємо зв'язок з Сущим, бо напругою прикриваємо кран отримання енергії не тільки для потойбічного життя, але і в цьому.
Ми тут неодноразово наголошуємо, що енергію дає нам Бог чи те невидиме джерело, яке ми визначаємо під цим словом і тому ми утверджуємося в думці, що ця енергія є невичерпною. І це дійсно так. Але тут ми маємо знати, що для цього теж потрібні пізнання, як її приймати. Якщо ми цього не вміємо, то ми не зможемо приймати в себе, в свій життєвий простір цю Божественну енергію. Саме через грязноту нашої діяльності, через наші непристойні дії в нас не може надходити енергія. Такий стан речей не дає нам бачити, відчувати духовні якості в інших і в собі. В такому випадку ми у всьому бачимо погане, завжди незадоволені… і це є причиною того, що і людство не може бачити і відчувати прояви Божественних енергій (Бога, його Чудес), аж до можливостей реального переміщення в інші реальності Всесвіту, де ми реально можемо бачити, відчувати ті факти і події, які ми бачили і відчували в минулих життях чи в так званому майбутньому. Час в Бога не обмірний, тому чистота людини дозволяє бачити різні періоди подорожі Душі в життях. 

 Людина є однією з усвідомлених істот, яка є носієм і творцем духовних енергій і це є її покликанням і місією у Всесвіті. Покликання людське є актом єдності зі світовою благодаттю, яку ми можемо отримувати словом від інших, дією через ум, або отримувати через відчуття безпосереднього надходження в нас Світлих духовних енергій. Цей акт єдності зі Всесвітом наповнює нашу душу і тіло, як одне ціле. Тому-то, маючи знання і усвідомивши свою сутність, своє призначення, як людини, нам на шляху пошуку істини ще не раз прийдеться спотикатись на брилах, камінцях і м’якенькому пісочку. Це є нормально і не варто давати можливість гордині знищити наші усвідомлені відчуті знання про життя-буття. Гординя – це наша велика психічна сила, це наш егоїзм, наше его, наш диявол, наше Я (я хочу, я вмію, я можу і т.д.). Від сильного впливу егоїзму в нашому житті може змінитися саме функціювання ума, пройде перекіс в проявленому пониженні памяті на позитивне і підсилене запам’ятовування на негатив – аж до проявів в утрудненні розуміння інших, їх дій. Це нас починає нервувати, ми будемо постійно незадоволеними. В підсумку це понизить продуктивність роботи ума і пройде порушення нервової системи, аж до психічних розладів.

«Лежали в больнице в палате одной
Два тяжело больных человека.
Один у окошка лежал, а другой –
У двери, где не было света.
Один постоянно в окошко глядел,
Другой – лишь на краску дверную,
И тот, что у двери, узнать захотел,
Про жизнь за окошком другую.
С готовностью первый больной рассказал,
Что видно ему из окошка: —
Там тихая речка, дощатый причал,
И ходит по берегу кошка.
По синему небу плывут облака,
Причудливые, как зверушки,
Сидят на причале там два рыбака,
И с внуком гуляет старушка.
И так каждый день – то про сказочный лес
Рассказывал, то про влюбленных…
Другой же сосед перестал даже есть,
Считая себя обделенным.
Он мучился злобой, и зависть росла,
Его постепенно съедая,
Не мог он понять, почему же была
Тут несправедливость такая.
Однажды сосед у окна занемог,
Что не было сил разогнуться,
Он стал задыхаться и даже не мог
До кнопки своей дотянуться.
У двери сосед мог на кнопку нажать
И вызвать сестру милосердья,
Но он не нажал, а остался лежать,
Глаза закрывая усердно.
Наутро сестра милосердья пришла
Постель поменять за покойным,
Сосед попросил, и она помогла
Занять эту самую койку.
Когда ж он в окно, наконец, посмотрел, — 
На шее задергалась вена:
Увидел он вместо того, что хотел, —
Глухую высокую стену.
Он был потрясен и сестре рассказал,
Про тихую чистую речку,
Про сказочный лес, про дощатый причал
И небо в кудрявых овечках…
— Ах, если б он выдел, — сказала сестра, —
Всю жизнь он слепым оставался.
— Зачем же тогда?… – тут больной прошептал.
— Да он вас утешить старался,
А не решать, как нам жить».

 Однозначно, усвідомлені знання піднімають нас на вищу щаблинку розвитку, але не варто приписувати заслуги, що я досягнув, що я можу і т.д. Це є ловушка нашого его. Цей монстр з’їсть всі надбання душі і тіла. Тому будьмо пильними, бо на нашому шляху таке можливо. Не потрібно з ним боротись. Хай его не буде ворогом для душі в пошуку істини, а буде як фоновий нагадувач для пильності. Душа є, Его є. Коли ми з ним не боремось, а ігноруємо, то йому бути з нами не цікаво. Просто будьте байдужі до його проявів через спостереження нових потреб і можливостей, вирішенням яких ми зайняті сьогодні. Однак його енергію слід застосовувати, бо коли ум переходить в статус помічника тілу і душі з статусу господаря, то він не менш енергійно працює на благо нашого єства. Его, Ди – я –вол: другая- моя- воля. Тобто, наше єство є носієм благої (божественної) волі і одночасно волі (сили, намагань) ума нашого єства. Багато людей знають, що ми є носієм Бога і Диявола – на правому плечі сидить ангел Божий, а на лівому — Сатана.
 Тіло помре з його явищем, яке ми умовно називаємо его, а душа, яка звикає до такого друга, чи ворога, перебуваючи в минулому житті тіла, починає пошук підходящого нового тіла, що надає смисл життя нашій сутності в новому тілі. А тут виявляється, що душа зустрічає свого помічника – ум, який дуже гнучкий і має властивість пристосовуватися до життєвих ситуацій, придаючи смисл життю новому єству, хоча, можливо, і хибний, але ми рухаємось і рухаємо, бо потрібно визнати, що це нове середовище і нова якість. Ми прив’язуємось. Не робімо так.

 «Жив колись богатий купець і володів він дорогоцінним каменем, рівного якому не було на всій землі. Любив він цей камінь більше всього на світі і ніколи з ним не розлучався. Вдень і вночі любувався купець своїм каменем, забуваючи про сон і їжу, а здоров’я його від цього стало погіршуватися.
Затурбувалась дружина купця — так недовго і мужа втратити, і, взявши з собою гроші і подарунки, відправилась за порадою до мудрого даоса, слава про якого летіла у всі сторони світу скоріше стріли, випущеної з тугого лука. Даос благосхильно прийняв подарунки і, пообіцяв допомогти, відправивши нещасну жінку ні з чим.
Через дві ночі наступив повний місяць, і залюбований в камінь богач вийшов в садок, щоб полюбуватися, як місячне світло грає на гранях його скарбу, запалюючи в мерехтливій глибині каменя різнокольорові вогні. Раптом холодний подих торкнувся щоки купця і, повернувшись, він побачив рядом з собою нібито зіткану з мороку безлику фігуру в чудному одязі з шматків і пір’я.
 — Хто ти і що ти тут робиш? — тремтячим голосом спитав богач, з ляком вдивляючись в лиховісні обриси незнайомця.
 — Я — твоя смерть і прийшла за тобою, — відповів чудний глуховатий голос.
 — Але я ще молодий і не хочу вмирати, — сівшим від страху голосом прошептав купець.
 — Я можу виконати твоє останнє бажання, — сказала смерть. — Проси що хочеш, крім одного — залишитися жити на землі.
 — А я можу і після смерті не розлучатися з каменем? — спитав богач з затаєною надією.
 — Звісно, якщо таке твоє останнє бажання, — байдуже відповіла смерть. — І ти, і твій скарб буде навічно ув’язнений в холодній непроглядній тьмі. Ти не зможеш бачити свій камінь, але будеш вічно стискувати його в руках.
 — І я більше ніколи не буду бачити місяця? — жалібно спитав купець.
 — Ти ніколи більше не побачиш ні місяця, ні саду, ні рідних, — захіхікала смерть. — Ти не зможеш любуватися квітами, ласкати дружину, їсти лакомства, грітися на сонці і підставляти обличчя літньому вітерцю. Але для чого тобі все це? Все своє життя ти бачив тільки одне — дорогоцінний камінь, і після смерті ти не розстанешься з ним.
 — Дай мені строк проститися з рідними, — відчайдушно закричав богач, падаючи на коліна. — Я зроблю все, що ти захочеш; тільки залиш мені іще один день!
 — Добре, — говорить смерть, — я дам тобі один день, якщо за це ти віддаси мені свою дорогоцінність.
Протягнув купець смерті камінь, навіть не глянувши на нього, і бігом кинувся в будинок. Бігає по кімнатах, кличе жінку, а її ніде нема. Вибіг знову в сад, дивиться — у воріт дружина стоїть і тримає в руках його заповітну дорогоцінність.
 — Звідки у тебе камінь? — втрачаючи розсудок, заволав богач. — Тобі дала його смерть?
 — Про що ти говориш? — здивувалася дружина. — Мені віддав його даос, коли виходив із нашого саду.
 Зрозумів тоді купець, з ким він вів нічну бесіду. Заплакав він з полегшенням, потім розсміявся, обняв дружину, забрав у неї камінь і, размахнувшись, кинув його в річку».

Ми звикаємо і маємо певне задоволення і подеколи розчарування від такої змагальності душі з таким другом, чи ворогом, як ум. Мостиками для зв’язку є речі, факти, звички, які залишили свій слід в нашому житті. Ці атрибути є помічниками навіть по дорозі до істини. Ото ж бо. Наш ум, наше его ще й не хоче брати на себе відповідальності, а вину за наші поступки, слова, думки складає на диявола, сатану: «Це біс мене попутав, я так не хотів і не думав». А де ж той біс? Не хочемо навіть визнавати своїм же умом, що це його робота, як результат бачення і чуття оточуючих обставин замішаних на нашій зависті, злобі, гніві, гордині, жадібності, осуді … А причина цього лежить у великому психологічному факторі — нашої відстороненості ума багато в чому. Причина в тому, що ми не маємо робити когось іншого відповідальним за нас, навіть Бога чи Диявола. Питання не в тому, існує Бог чи ні. Нам слід зрозуміти те, що саме ми за все відповідаємо. Це наповнює нас надією. Якщо причина в нас, то ми можемо змінити ситуацію. Якщо ми самі можемо створити нестерпні умови життя, то ми також можемо створити рай. Ми — господар становища і від цього усвідомлення маємо підходити до вирішення всіх життєвих ситуацій.

Це є неодноразовий факт. Це не усвідомлені слова і дії, особливо, які стосуються розгляду ситуації про вбивство. Деколи юристи називають цей стан афектом для захисту особи. Хто має такі можливості захистити самого від себе? Згадаймо біблійну притчу про хазяїна і слуг, які повідомили йому, що між ростками пшениці хтось посіяв плевела … Хто ж їх посіяв? Це хрест цього єства і він його мусить нести на Голгофу крок за кроком, сходинка за сходинкою. Тому суспільство дає цьому єству можливість для спілкування самого з собою шляхом ізоляції від суспільства в тюрмі. Сущий дає таку можливість і в цю дію сущого через суспільство не можна вкласти в слово кара, в строк 10 років. Це спокута душі на багато життів. Не простий це процес духовного росту. Навпаки, давайте усвідомимо, що ці люди, ці факти, ці речі не є випадковими на нашому життєвому шляху. Якраз такий підхід, таке розуміння прискорить очищення душі.
Все негативне небезпечне для нас і для інших людей. Все негативне вже створює пекло для нас та інших людей, воно створює нещастя для нас та інших людей. Будьмо пильними. Навіть якщо у нас є негативна думка, вона вже стала десь у світі реалізованим діянням. Реалізованість виникає не тільки тоді, коли ми робимо щось, думка також реальна, як і будь яка дія. Якщо ми замислюємося вбити людину, то ми вже вбили її. Людина фактично може жити, але ми зробили свою чорну роботу — людина не зможе жити повним життям, вона вже наповнена нашою негативною енергією. І людина може жити, але ми стали вбивцею, і наша власна енергія принесе в нас цю «якість» вбивці.
 Не засуджуємо інших. І якщо ми не засуджуємо інших, бо десь глибоко ми знаємо, що ми такі ж, з тими ж проблемами. Якщо хто скоює злочин, злочин з точки зору суспільства, то ми починаємо засуджувати його, ніколи не думаючи, що ми також носимо насіння цієї готовності скоїти злочин в самому собі. Людина, яка здійснила вбивство, за хвилину до цього не була вбивцею, але насіння цієї енергії вже було в неї. Це насіння присутнє і в нас. А через хвилину, хто знає? Ми можемо стати вбивцею в створених як би без нас ситуаціях. Так що не засуджуємо його. Краще приймемо його. Тоді ми усвідомлено зрозуміємо, тому що, що б він не зробив, те ж саме може зробити будь яка людина — та й самі можемо зробити те ж саме з необережності, з халатності, під час оборони, в стані афекту… 
Неосуджуючий ум буде мати співчуття; неосуджуючий ум матиме глибоку ступінь прийняття. Він знає, яким є людство, і яким є він сам. Тоді весь світ буде відображенням його самого. Він стане дзеркалом. Тоді кожна особа є для нас дзеркалом; ми бачимо в кожному обличчі самого себе.
«Шеф викликає до себе секретарку:
— Подивіться, що ви написали! «Дорогий друже, вітаємо з Новим роком та Різдвом Христовим!» Цьому брехуну і пройдисвітові ?!
— Добре, я зараз виправлю. А як слід написати?
— «Шановний колего!» …
Осудження може породити тільки лицемірство. Тоді ми починаємо прикидатися, намагаючись показати, що ми є те, чим насправді не є. Лицемірство означає, що ми реальна, а не ідеальна людина, але ми вдаємо, намагаючись показати, що ми нібито ідеальна людина. Тоді всередині нас має місце розщеплення між вродженим природним і придбаним суспільним. Ми не зможемо знайти мораліста, який би не засуджував інших. Він засуджує кожного; для нього всі нехороші. Тоді він відчуває себе добре, його его задоволено на якийсь час. Згодом він знову відчуває себе порожнім і знову починає моралізувати про всіх і вся про їх нехороші дії, але сама суть в ньому — він є таким. Чому всі нехороші? Оскільки він всюди бачить одне і те ж, він пригнічує всіх моралізаторством, бо пізнати джерело в собі розуму бракує.
 Будь яка мораль породжує лицемірство. Це неминуче. Лицемірство завжди буде супроводжувати мораль. Воно частина його — його тінь. Це виглядає парадоксально, тому що моралісти — це люди, які найбільше засуджують лицемірство, але, тим не менш, вони і породжують його. І лицемірство не може зникнути з лиця землі, поки не зникне ця суспільна мораль. Вони будуть існувати разом, це дві сторони однієї і тієї ж монети. Мораль дає нам ідеал, а ми не ідеал — ми всі різні і саме тому суспільством і дається нам ідеал з самого дитинства, щоб ми були всі як один еталон. Потім на якомусь життєвому відрізку ми починаємо відчувати, що ми не відповідаємо ідеалу (ці періоди вчителі і психологи позначають терміном «перехідний період» чи віковою ломкою — так, це ломка природного неприродним). Ця невідповідність важка, бо природне притаманне нам з самого народження; ми народжені з ним, і ми не можемо негайно з ним щось зробити. Ми не можемо змінити себе, це не так просто. Ми можемо просто придушити себе, це не легко, але можна.
Тут ми можемо чинити двома способами. Ми можемо створити хибне обличчя і прикидатися іншим, чим ми не є. Це створює якусь видимість нашої безпеки і умовою прийняття до спільноти. Тоді ми легше можемо існувати в суспільстві — більш комфортно. Але в середині себе ми продовжуємо пригнічувати природне, тому що неприродне може бути нав'язане нам тільки в тому випадку, якщо придушене природне. Таким чином наше природне заганяється глибоко всередину, в підсвідомість, а наше неприродне стає нашою суспільною свідомістю — знанням того, як вести себе в суспільстві. Наша неприродна частина стає більш домінуючою, а природне залишається позаду. У підсумку ми розділені на дві частини, і чим більше ми намагаємося прикидатися, тим більшим буде відстань між двома частинами. Ми як би не можемо змінити суспільство. Або, якщо ми будемо намагатися змінити суспільство, то нас вже тут не буде, коли суспільство зміниться. Це займе нескінченну кількість часу. Що робити?
Людина може усвідомити це основне розщеплення всередині себе: що природне придушене, а неприродне нав'язане. Це біль, це страждання, це пекло. Ми не можемо отримати жодного задоволення від неприродного, бо від неприродного можливо тільки неприродне задоволення, і це стає прийнятним — цього вимагають суспільні відносини. Тільки від природного може трапитися справжнє задоволення. Через природне ми можемо досягти реальності; через природне ми можемо осягнути істину. Через неприродне ми можемо отримувати все більше і більше інформативних знань, методів, успіхів і способів досягнення ідеалів і одночасно, ілюзій, сновидінь, а ними ми можемо обманювати себе, але ми в результаті не будемо задоволені. Психологи стверджують, що через цю нереальну особистість ми практично не бажаємо досягти якоїсь мети. Не хочемо досягти, тому що, якщо ми досягнемо мети, то ми будемо повністю розчаровані. Ми живемо надією, в надії ми можемо продовжувати жити. Надія є ілюзією, ходячим сновидінням. Ми не досягнемо кінцевої мети, бо ми її не знаємо, але ум створює її в ілюзіях. Такі дрібні цілі ми досягаємо і по їх досягненні, ми знову незадоволені і створюємо нові цілі — так проходить життя в бажанні досягти, страждаючи і іноді не досягаючи, розчаровуємося. Так що ми не усвідомлюємо, що мета є помилковою, але в прагненнях досягти мети, ми постійно перебуваємо в боротьбі.
Боротьба бідної людини за багатство є більш щасливою на стадії боротьби, тому що в боротьбі є надія. А нереальній, неприродній особистості тільки надія приносить щастя. Якщо бідна людина стане багатою, у неї зникне надія. І тоді природним наслідком буде розчарування. Багатство буде досягнуто, але задоволення не буде. Вона досягне мети, але нічого не трапиться. Її надії будуть вщент розбиті. Ось чому в той момент, коли суспільство стає багатим, воно починає відчувати тривогу, основу такого занепокоєння становить якась критична маса окремих неспокійних особистостей. І все через втрату природного. Уму важко це зрозуміти, а в житті важко прийняти природне. Все так століттями обумовлено, що навіть думка про повернення до природної своєї місії створює відчуття страху.
Цілі і бажання існують в нас, як і в інших … Ми також не виняток, хоча всі думають, що вони є винятками. Коли бажання охоплює нас, то ми приходимо в збудження. Звичайно, це природно. Бажання опановує нами, і тоді наш ум починає шукати варіанти для вирішення бажання — ми стаємо неспокійними. Не має ніякого значення, що є об'єктом бажання. Об'єкт, може бути яким завгодно — мирським, матеріальним, або позаземним, духовним, — але бажання все одно залишається. Кожне бажання є рабством. Навіть якщо ми бажаємо Бога, це рабство; навіть якщо ми бажаємо звільнення, це рабство. І звільнення не може статися до тих пір, поки це бажання повністю не зникне. Так що знаємо, ми не можемо бажати звільнення, це неможливо; це суперечливо. Ми можемо позбутися всіх бажань, і тоді звільнення трапиться. Але це не результат наших бажань. Це, скоріше, наслідок відсутності бажань.
 Яка природа бажань? Бажання означає, що безпосередньо зараз у нас не все гаразд, ми знаходимося в якомусь невідомому неспокої. На даний момент ми не відчуваємо себе вільно з іншими, а й погодимося, що ми не вільні і з самим собою і думки відводять нас в ілюзорне майбутнє з надією, що щось інше в майбутньому, якщо воно здійсниться, принесе нам задоволення. Виконання завжди в майбутньому; воно не буває тут і зараз. Ця напруженість ума, пов'язана з майбутнім, і є бажання. Бажання означає, що ми не в теперішньому моменті, але ж все, що є, є тільки зараз. Однак ми умом десь в майбутньому, а майбутнє ще не настало — так, воно і не існує, бо досягнувши звершення факту чи події, то вони в закінченні є сьогоднішнім, а ум біжить далі. Майбутнього не було, його і не буде. Все, що є, завжди в сьогоденні — в даний момент в реальних речах і подіях. 

«Я чув один єврейський жарт. Два старих друзі зустрілися після багатьох років розлуки. І один з них сказав іншому: «Я не бачив тебе двадцять п'ять років. Як поживає твій син, твій хлопчик Гаррі? » І інший відповів: «Ось мій син; він великий поет. Його голос чути по всій землі, його пісні співають, ті, хто розуміється на поезії, кажуть, що рано чи пізно він стане нобелівським лауреатом ». Друг сказав: «Чудово! А як поживає твій другий син, Бенні? Як він?" І перший відповів: «Я такий щасливий щодо свого другого сина. Він лідер, великий політичний лідер. Тисячі і тисячі слідують за ним, і я впевнений, що рано чи пізно він стане прем'єр-міністром нашої країни ».Тоді один сказав: «Боже мій! Який ти щасливий! А що ти скажеш про свого третього сина, Ізю? » Батько став дуже сумним і сказав: «Ізя? Він все ще Ізя. Він кравець. Але, скажу я тобі, якби не Ізя, ми померли б від голоду ». Батько сумував, що його Ізя був звичайним кравцем. Але поет і великий політик, великий лідер — все це сновидіння. Реальністю є Ізя — кравець. «Якби не Ізя, — сказав він, — ми померли б від голоду». Ви не могли б існувати без справжнього моменту. Саме він і є реальним. Але ви ніколи не буваєте щасливі в ньому. Ви щасливі в своїх мріях, у фантазіях, в майбутньому, ви мрієте про нобелівських лауреатів і прем'єр-міністрів. Безпосередньо зараз «Ізя є звичайним кравцем». Ваша реальність там, де ви заземлені; ваші сновидіння не є вашим грунтом. Вони фальшиві. Приходьте в злагоду зі своєю реальністю зараз». У викладі Ошо.

Ця проекція свого задоволення кудись в майбутнє і є бажання. І не має значення, що з себе представляє це майбутнє задоволення. Це може бути царство Боже, небеса, — що завгодно, але якщо це в майбутньому, то це бажання. Ми не можемо бажати про даний момент — знаємо це; це неможливо. У ньому ми можемо тільки існувати, ми не можемо в ньому бажати. Воно вже є, як таке, що звершилося чи відбувається, можливо з якимись елементами очікування в завершенні. Навіть в цих елементах очікування ростуть бажання — ці елементи не є частиною минулої ідеї в своїй завершеності. Бажання веде в майбутнє, в фантазію і коли ми проектуємо свої бажання в майбутнє, то ми приречені в багатьох випадках на розчарування. Заради майбутніх ілюзій ми руйнуємо реальність, яка існує безпосередньо зараз, і ця звичка ума завжди залишатиметься з нами. Вона посилюється з кожним днем. А коли майбутнє прийде, воно знову буде мати вигляд теперішнього, і наш ум знову буде рухатися в якесь інше майбутнє. Навіть якщо ми знаходимося в стані щастя, то ще більш починаємо фантазувати — знову відриваючись від реальності. Знаємо, що тільки при відсутності бажань ми можемо бути і усвідомлювати себе в реальності. Для такого, яким ми є, це неможливо. Навіть у присутності божественного, ми будемо віддалятися від нього в майбутнє — а що ж далі ?. Наш ум завжди рухається в майбутнє. Це рух ума в майбутнє і є бажання. Бажання не має відношення до об'єкту; не має значення, чи є нашим бажанням секс, машина чи гра в волейбол. Має значення сам факт бажання — те, чого ми бажаємо. Це означає, що ми не тут. Це означає, що ми не в теперішньому моменті, а тільки теперішнє є можливими дверима для входження в духовне. Минуле і майбутнє не є дверима, це стіни, які подолані чи їх ще слід подолати – між якими ми кидаємося і не маємо спокою.
Навіть бажання увійти в стан духовного, встати на шлях усвідомлення духовних якостей завжди в дійсності буде відводити наше єство в майбутнє. Тому ніяке бажання неможливо назвати духовним. Бажання як таке є мирським. Немає ніяких духовних бажань; їх і не може бути. Це виверт ума, обман. Ми не хочемо розлучитися з бажаннями, тому ми міняємо об'єкти бажань. Так, в мирському нам знайома процедура реалізації бажань і коли в нас з'являються проблиски в пізнанні духовного, то ми автоматично входимо в бажання, в образні фантазії. Спочатку ми бажали здоров'я, престижу, влади. Тепер ми стверджуємо, що ми не бажаємо цього, що це все мирське. Таким чином, ми засуджуємо ці об'єкти, і той, хто ще бажає їх, також засуджується в наших очах. Тепер ми бажаємо умиротворення, духовних перетворень в собі, бажаємо пізнати Бога, царство Боже. Тепер ми бажаємо все це і відчуваємо себе добре, піднесено і літаємо думками все ж в майбутньому. Ми думаємо, що ми почали перетворюватися, але ми ще нічого не зробили. Ми залишилися тим же самим.
Це міраж і створили ми його в умі. Ми зіграли з собою жарт. Зараз ми в ще більшому збентеженні, тому що ми думаємо, що це не бажання. Якщо у нас окреслився шлях руху до Божественного, то ми залишилися тим же самим. Ум залишився тим же самим; функціонування ума залишилося тим же самим і ми ще не тут. Просто помінялися об'єкти бажання, але втеча, фантазії залишилися, а бажанням є фантазії про об'єкт, але не сам об'єкт. Не можна однозначно сказати, що це погано. Це прекрасно — це процес усвідомлення своїх можливостей для входження в стан блаженства, тобто в стан постійного щастя і в цьому є небезпека зробити щастя об'єктом бажання. Але якщо ми спрямовані все ж перейти від бажань до відсутності бажань, то ми можемо рухатися тільки в тому випадку, якщо є хоч якесь бажання. Ми не можемо рухатися від бажання до відсутності бажань у випадку, якщо є будь які міркування вигоди, придбання. Але тоді ми взагалі не рухаємося.
При наявності бажань має місце страждання душі, і це є критерієм чи підтвердженням наявності бажань. Бажання є страждання, а ми весь час повторюємо це. Це стає нашим знанням, а якщо хочемо то і ідеалом, негативним, але ідеалом. Ми є охочими, бо ми не бачили, що бажання є стражданням. Якщо ми думаємо, що ми це вже знаємо, то як би ми, в іншому випадку, знову увійшли б в бажання? Ми ще не усвідомили, що бажання є страждання, бажання є пекло. Кожне бажання веде до страждання, незалежно від того, виконується воно чи ні. Якщо воно виконується, то це відбувається швидше; невиконане бажання вимагає часу, — але кожне бажання веде до страждання. Усвідомлюємо весь цей процес і рухаємося разом з ним. Рухаємося разом з бажанням до повної пильності, і тоді ми досягнемо спочатку тільки в невідомі раніше страждання, але вони в усвідомленні носять приємні відчуття.
 Не поспішаємо, тому що в поспіху неможливо нічого зробити, в поспіху духовне зростання неможливе. Рухаємося повільно, терпляче. Спостерігаємо і усвідомлюємо кожне бажання, а потім спостерігаємо, як кожне бажання стає дверима до пекла. Якщо ми спостережливі, то рано чи пізно ми це усвідомлюємо. Ми завжди думаємо про хороший кінцевий результат будь якого бажання, то чи це є дверима в рай, а коли ми входимо, то завжди переконуємося, що це страждання і з кожним разом їх стає більше — то і налаштовуємо ум на усвідомлення кожного бажання і тоді він відмовиться шукати нові бажання, бо він зайнятий усвідомленням вже існуючих. І це було завжди, без будь яких винятків; так було завжди. У той момент, коли станеться це розуміння, то бажання раптово зникнуть; ми опинимося в стані відсутності бажань. Знаходитися в стані блаженства не є результатом, це наслідок глибокого розуміння, що ми в ньому перебуваємо.

Духовне зростання має на увазі і розуміння пізнання, як основи для зростання свідомості. Усвідомленість передбачає нашу пильність, стан вільної не напруженої пильності. Спробуйте бути негативними і одночасно свідомим — це не вдасться, бо стан усвідомленості до початку прояву негативу вже почне усвідомлювати причину, джерело і мету негативу — він розтане, як роса на сонці. Бути в стані усвідомленості дозволяє відразу ж пізнавати, відчувати умови зародження негативу і ми його не приймемо, і він нас мине, раз ми їм не цікавимося. Негатив в стані усвідомленості неможливий за самою природою речей. Коли ми свідомі, негатив зникає. Якщо ми втрачаємо пильність, чутливість — з'являється негатив. Вони не сумісні, як світло і темрява — тут доречно одне, або інше. Стан усвідомленості — є єдиним способом у вирішенні справ чи при появі будь яких проблем. У той момент, коли ми перебуваємо в стані усвідомленості, то можна сказати, що такий стан відкриває нам шлях до всіх скарбів світу. Спробуйте, і ви будете здивовані. Будьмо терпимими, будьмо люблячими, будьмо милосердними, будьмо правдивими, будьмо духовними і не зазіхаймо на будь чию свободу, будь чий спокій. Ми знаємо, що маючи тривогу, ми можемо діяти не так усвідомлено. Знаючи це, не тривожимо себе і інших.

Ми є в своїй основі просто насінням. У нашому єстві приховане велике призначення, і може нічого не реалізовуватися, крім потреб для фізіологічного виживання, як особини природи. Потенційні можливості втрачаються; насіння залишається насінням. Однак людина, як істота соціальна не може обмежуватися простим виживанням. Ми сердимося. Однак у людини є той потенціал, який ми називаємо – усвідомленою організацією життя, виходячи з можливостей і потреб, а також з усвідомлення своєї місії на планеті – це усвідомлений духовний розвиток.
Сучасне покоління є більш сердитим (нервозним), ніж попередні покоління, тому що воно в більшій мірі усвідомлює свої можливості і має менше задоволення. Нове покоління набагато краще знає про свої потенційні можливості, ніж старіші покоління. Це покоління живе з тим фактом, що багато можливо, але і факт, що воно нічого не робить для пізнання природи збільшення можливостей, не хоче пізнавати ролі усвідомленості у всій організації життя. Тому нічого не відбувається, ніщо не стає реальністю, звідси і більше розчарування. Якщо ми не можемо бути творцем, то ми, принаймні, можемо стати руйнівником — ми відчуваємо свою силу, своє задоволення в руйнації. Гнів і насильство, як і інші негативні енергії, і є руйнівними силами. Вони присутні через відсутність творчого усвідомленого начала. Не виступаємо проти них. Краще допоможемо їм усвідомити, образно кажучи, навчити способам розширення можливостей для організації гідного, богатого і щасливого життя. 
Не придушуємо цих енергій і дозволяємо їм випаровуватися з нас. Тоді буде присутнє те, що ми вважаємо за приємне і прийнятне через відчуття. Коли негатив почне випаровуватися, то тоді раптово починаємо усвідомлювати, що має місце безмовність, має місце доброта, має місце любов, має місце співчуття, має місце матеріальний достаток. Не культивуємо їх спеціально. Вони як струмок, поки що схований в піску, в каменях. Видаляємо камені, і струмок проявляє себе. Струмок позитивної енергії не проти піску, каменів — він не протилежний їм. Досить відсутності каменів, і відбувається відкриття, струмок позитиву в нашому житті починає текти.
Любов існує в нас як струмок, гнів існує в нас як камінь. Видаліть його. Але ми весь час заганяємо його всередину, боячись його проявів. Тоді ми ще більше заганяємо всередину і струмок. Викидаємо цей камінь. Немає ніякої необхідності ударяти цим каменем кого небудь. Ми спочатку хочемо вдарити їм когось, тому що не знаємо, як в іншому випадку позбутися від нього. Він завжди в нас, і інші відчувають це. Коли ми сердимося, то, як би ми не придушували свій гнів, він відчувається. Ми вібруючи ним і навколо нас з'являється невловима енергія гніву. Всі починають відчувати, що в нас сидить якась хвороба. У всіх з'являється бажання покинути нас, бо ми становимося підштовхувачем силою свого негативного простору. Саме наше гнівливе ставлення до всього створює навколо нас поганий запах. Ми можемо і не усвідомлювати це, але біохіміки стверджують, що якщо людина любить, або гнівається, чи займається сексом, то з його тіла виділяються різні запахи. Коли ми гнівливі, то наше тіло виділяє поганий запах. Коли ми в стані щастя, любові, то якість запаху змінюється. При сексуальній пристрасті виділяється інший запах. Енергія любові і цей запах створюють позитивний притягальний простір. Якщо ми гніваємося, то в крові утворюються інші хімічні речовини, ніж при перебуванні в стані позитиву. Свідомо цього ніхто не може помітити, але несвідомо помічають всі, чи відчувають. В негативі ми є тягарем — ми є відштовхуючим, руйнівним. Усвідомлюємо це. Викидаємо цю отруту з себе через прийняття до повноти і тоді відбувається очищення в проявленому полегшенні.

 «Молодий парубок, років 15-ти зайшов в автобус і був безмежно щасливий, що в ньому нікого не було – автобус був порожній, сідай куди хочеш! Він присів біля вікна позручніше, бо все таки їхати до кінцевої.
 Автобус рушив і через 20 хвилин був повністю заповнений людьми. Юнак сидів, слухав музику і дивився у вікно, як раптом підстаркувата жінка похлопала йому по плечу і сказала: «Як вам не соромно, я у ваші роки надавала місце старшим, а ви…». Тут до неї приєдналась інша: «Це ж що за молодь – сидить тут здоровий, молодий хлопак, а хвора старенька бабуся має стояти!». Буквально через 2-3 хвилини на парубка накинувся весь автобус. Молода людина не витримала такого тиску і сказала:
 — Добре, я встану, але сяде на це місце тільки той, кому не буде соромно за свої слова.
 Зрозуміло, що його слова привели всіх в шок, але ображати не перестали. Юнак почав судорожно діставати щось із під сидіння – і ось появився костиль, а потім і другий, парубок встав з місця, опираючись на них.
 Всі завмерли від побаченого. Ніхто і подумати не міг, ніхто і думати не хотів, що таке можливо …, а підстаркувата пані, яка так нервово наступала йому на ноги всю дорогу, тепер зрозуміла, чого він не звертав на це ніякої уваги, бо там були протези.
 До кінцевої зупинки автобус їхав мовчки.
 Юнак їхав стоячи, на костилях і протезах, хоча йому було тяжко, але він стояв – йому давало сили те, що місце біля вікна залишалося порожнім до кінцевої зупинки».

 Для сущого всі рівні і всі мають одинакові потреби і можливості для духовного росту і гідне мирське становище. На ниві духовного розвитку ці означення різності рівностей, потреб і можливостей не є значимими. Ці поступи в стяжанні духовних якостей є в поступальній еволюції душі. 
Але зовні ми бачимо, що різні люди живуть з різними рівнями матеріального забезпечення, задатками, можливостями. Така позиція нерівності в більшості сімей створює дискомфорт і породжує масу негативної енергії через гнів, зависть, злобу, недовіру. 
Такі розбіжності є наявними і в сім’ї. Практикуємо і дивимось, що ми помаленьку починаємо займати позицію головного в сім’ї – зупиняємось і не мішаємо підрости людині, що знаходиться рядом біля нас протягом життя. Це потрібно для нас і для того, хто рядом. Нас болтами не скручували, а зійшлися по добрій волі. Тоді буде злагода і довіра в мирських справах і в духовних. Це і дає можливість рости нашому почуттю, яке ми називаємо словом – любов. Коли любов у сім’ї, то і тілесні міжстатеві втіхи не є головними, бо вони насичуються цими відчуттями. 
Можна з’їсти недоварений борщ і сьогодні пожити без вкрученої лампочки… але як засвідчує практика таких нюансів стає все менше і менше. Так відбувається, коли у нас гармонія між душею і тілом, так відбувається врівноваження мирських потреб, прав і зобов’язань в сім’ї. Давайте вчитись зупинятись і іти разом з усіма по життю. 

 Є така мудра мирська поговірка, що складаючи копійку до копійки виходить гривна. Так є, коли ми продукуємо в сім’ї, в трудовому колективі позитивні якості один плюс другий, плюс третій…, що ми можемо отримати? – щасливі задоволення і в цьому сенс житя-буття, а коли навпаки – всі страдають: і чоловіки, і жінки, і діти, і колеги, бо ми з сім’ї, чи з колективу носимо негативні емоції, негативні переживання. Просимо усвідомити суть наших слів і нашої поведінки. 
 Можливо ми затратимо для практики місяць, рік, але на все життя в нас поселиться злагода і спокій, а коли душа буде покидати тіло (згадаймо перед смертю), то вона (наша сутність) буде дякувати тілу і всім, хто був поряд за все хороше. А починаймо, будь-ласка, з цього моменту дякувати життю, всім і всьому, Вселенній за все – за хороше і за погане. За хороше ми маємо задоволення, а за погане теж маємо задоволення, бо зрозуміли, що погане є підказкою нам для руху до хорошого. Хай щастить Нам всім в житті! 

Подяку ми будемо отримувати і від нового тіла за те, що попереднє тіло усвідомлено через ум леліяло йому таку душу. Ми ж радіємо, коли в нашому житті все складається прекрасно, то це наша душа жила в гармонії з попереднім тілом. Є для чого бути спостережливим, бути мудрим, бути добрим, бути люблячим, бо можливо, помре «наш» батько, а його душа буде послана сущим в тіло «нашої» дитини. Ось тут захована природа наших традиційних неусвідомлених відвідувань могилок померших родичів, друзів, де ми згадуємо їх хороші справи, слова і тут ми відчуваємо за них і від них задоволення від цих слів і діянь, бо при житті ми також були ними задоволені і вдячні за ті слова, діла по сей день.
Крім того, ми несвідомо своїми відчуттями і благо-даріннями і далі передаємо душі померлого, яка ймовірно уже в новому тілі ті духовні якості зі словами благо-даріння, любові… Такий процес є частиною групової молитви (бо ми тут присутні групою і маємо поділитися своїми відчуттями для них з надією передачі цих відчуттів їм) в нарощуванні божественних енергій, діючи як те сонечко в роздаровуванні світла і теплоти всім без вибору, бо ми в тій ситуації, коли не знаємо в чиєму тілі сьогодні душа наших предків, друзів. Позитив від цих спогадів передається носію цієї душі. Він їх відчуває в зміні настрою, в проявах доброти від себе і до себе…
Зазвичай, прекрасна душа з прекрасного тіла далеко не йде, вона хоче близенько знаходитись до цієї сім’ї, чи колективу, до цього затишного джерела, яке наповнює нас все більше і більше щастям, радістю і добротою. Бідна душа з бідного тіла теж далеко не піде, бо її не хочуть ніхто і вона прилаштовується в тіло близенько біля тієї родини в якій вона була. Таким чином, ми зберігаємо зв'язок поколінь і говоримо, що онук подібний на діда-бабу (добрий, милосердний, розумний…). 
На основі спільно-рівневих енергій ми деколи спілкуємось в снах, навіть бачачи інших (візуально) людей, то це просто душа колись перебувала в такому тілі. Бо не бачивши таку людину, ми не зможемо її згадати. До речі, це стосується і наших знань, якби їх в нас не було, то ми б не згадали. Згадати допомогає те, що ми усвідомлюємо, що слід відкривати двері до духовного Всесвіту і знання, при потребі, приходять до нас і можливо для всіх. Тоді суспільство називає таких людей талановитими, бо вони принесли знання для всіх.
Читайте цю молитву спочатку до кінця. Бог з нами і в нас, а ми в Бозі.

«Один учень спитав свого наставника:
Вчителю, щоб ти сказав, якби ти взнав про моє духовне падіння?
Вставай!
А наступного разу?
Знову вставай!
І скільки це могло б продовжуватись – все падати і підніматися?
Падай і піднімайся, поки живий! Бо той, який упав і не піднявся – вже мертвий».
 
Ми в житті займаємося не служінню смерті, через страх, через посипання собі голови попелом, через зависть, ненависть, злість, гнів, гординю, критицизм і осуд, а щоб йти по життю в радості, в задоволенні своїх духовних і матеріальних потреб. Великі можливості в цьому богатих людей; великий потенціал у вчених (як говориться талант — від Бога), в людей мистецтва (не управлінський апарат, а поети, музиканти, художники), які є носіями передового, нового – вони єпошуковцями, усвідомлено відчувають різницю між духовними цінностями і керованим рабством. Такі творчі можливості проявляються у вчителів, в батьків, в колег … Вони можуть проявлятися, а ще коли ми до цього процесу підходимо усвідомлено і в спокої, то ми можемо з певністю теж розкритись в таланті і ростити духовне. Щасливої дороги по життю таким людям!
Професія – це є спосіб заробляння засобів для нашого життя, життя нашої родини. Професія – це є зовнішня дія й наша духовна сутність і цей вид професійної діяльності визначений як вид творіння в цьому напрямку – ми є творці і творчість є уділом духовного. Творча людина — це є цілісна людина, вона живе в гармонії душі, ума і тіла з навколишнім світом. 
 А душа з народженням тіла несла і їй найлегший і по його силах спосіб життя. В цілому і в нашій цілісності, як єства закладено принцип – «по образу і подобію», тобто творчий індивідуум, але ніяк не руйнівник чи вбивця. Творча дитина буде творити, їй ніколи і душі її гидко від того, що написано в заповідях релігійних традицій, в моральних кодексах суспільства. Вона є джерелом духовних якостей – любові, доброти, справедливості, миру.

Суспільство насичене різними спеціалістами, як від Бога, так і від держави. Усі працюватимуть творчо і з задоволенням. Від перестановки доданків сума не міняється, не зміниться й потреба. Страждають тільки ті, які працюють не за покликом душі. І уявіть, що посаду займають ті люди, які мають спеціальність по душі й для душі, то якими будуть якісними товари, виготовлені ними, наскільки зніметься соціальна напруга незадоволеності, непотрібності, гніву …
Пекар випікає не смачний хліб, у маляра неякісне фарбування й т.д. Ми мучимось і когось мучимо, бо від нашої такої «роботи», хто може мати задоволення? Ми маємо страх втратити нелюбиму роботу, не маємо від неї задоволення. Ми не творці, а гірше за робота, і деколи робимо помилки, бо ми не зв'язані з природною програмою нашого буття, нашого призначення. Ми не хочемо знати Бога, не хочемо до нього іти по справжньому, а не так собі, роблячи прогулянки в церкву, на надуману роботу, в сім’ю для годиться. Скільки разів ми бачили тут Божественне і чи прийняли ми його всім своїм єством? Але дехто ставши на життєвій стезі, стають такими поважними, надувши щоки, спеціалістами, що деколи привикають до цього статусу, а потім помирають, але так і не пізнавши ні одного дня радості життя-буття.
Нехай кожен буде творцем. Не приховуємо енергії свого потягу до творіння, розвиваємо цей шанс і шлях для розвитку, тому що сьогоднішня модна професія може привести до вибуху, до тихої, або скандальної війни. Творення і руйнування йдуть поруч. Ми можемо стати руйнівниками: хто більше, хто менше, але за бажаннями і нашими кращими намірами часто проходить спочатку невидиме руйнування і деградація будь яких відносин, тіла і душі, із-за того негативу, який проникає в нас в незадоволеності тією модною професією. Такий орієнтовно шлях проходять усі — хто у творчості, хто в руйнуванні. Зуміймо побачити свої творчі начала і реалізовуємо їх во благо собі і іншим.
Свобода вибору в нашій набутій пристрасності є, але ми не бажаємо робити його. Тому то ми пристосуванці, прикидаємося спеціалістами, заробляючи гроші, але не маючи собі задоволення і не надаємо дієвої допомоги тим, кому потрібно її від нашої професії. Ми займаємось облудництвом, відбувалівщиною, окозамилюванням, — вихолощуємо залишки духовного в собі. Ми приходимо додому втомлені й порожні, опустошені. Перевіряємо, якщо у нас така ситуація, то знаємо, що ми не на своєму місці в природному і суспільному ареалі, ми займаємося не своєю справою. Ми навіть користі не приносимо тим користолюбцям (інші до нас і не ходять – нещасний до нещасного і ходить), які приходять до нас. 
Не обманюймось і не обманюймо когось, надівши маску «спеца», бо це наші брати й сестри за духом – їм відома наша сутність, наше нутро. Починаймо жити, перш ніж зустрінемо смерть. Не будьмо тілом без душі. Будьмо хазяїном тіла, хазяїном життя. Знаємо, що іще не пізно зайнятись улюбленою справою. Рятуймо своє єство. Це нам урок-підказка від сущого, а ми у стані відповідальності перед всіма з ким ми зустрічаємося по життю і перш за все перед своїми дітьми, бо ми є предтечею своїм дітям. Не зробимо так, то така ж доля жде і нащадків і носіїв цієї душі. Подумаймо, скільки нам потрібно злоби на всіх, щоб її сіяти направо — на своїх дітей, і наліво – в оточуюче середовище, та і поперед себе – в майбутнє тіло, як носія нашої душі. Хіба ми для цього прийшли сюди, як носій Душі, як носій і уособлення Бога.
Людина має відчувати блаженство, задоволення, радість від сіюминутного життя, бо це є свято душі. Дитина, яка розвинула своє покликання всесвіту (талант) щаслива. Якщо ми відчуваємо душевний дискомфорт від роботи, відчуваємо постійно, чи періодично, що наше життя є таким, що не вдалося й періодично нас заводить в депресію, чи у творчий застій, то знаємо, що злість і гнів є другою стороною (монети) любові, але й це може минути при нашій допомозі. Найгіршим і дійсним ворогом любові закладеної в такому дарунку як талант є апатія й байдужість. Це можливо те, що потрібне було для росту душі. Даний талант, але ще були перешкоди з минулого. Відходьмо від негативу і на його місце прийде радість свята.

Долю нашому єству (професію й кількість матеріальних благ) нам несе душа, саме цю інформаційну енергію, яка дає нам шанс духовно розвиватися. Вона є носієм цих категорій. 
Якщо окрема особистість вирішує встановлювати через свої бажання кількість матеріальних благ, то таким же напруженим буде результат. Можливо не так часто ми можемо бачити деструктив таких потуг, але їх природа саме в бажанні змінити душу, професію, кількість матеріальних благ. Душу намагається змінити й релігійна традиція, пропагуючи не основні якості духовного буття, а ще більше спокушаючи суспільство матеріальними благами. Те ж саме стосується й професії. Релігійна традиція вчить дитину стати, як батько, або мати, а державні структури займаються реалізацією своїх потреб у професіях, щоб створити стіну між умом і душею. Це можна сказати й про матеріальні блага. Релігійна традиція підносить багатство як гріх, як джерело спокуси, показуючи зовнішню сторону, а не природу богатства, а політики плодять бідняків матеріальних, обкрадаючи й експлуатуючи їх.

Кожна людина відчуває явище натхнення, радості, але ці іскри високого підйому бувають окремими проблисками і не перетворюють все життя. Але, все ж, такі стани духу можливі навіть і в тяжких умовах. Уявімо собі, що такий піднесений стан стає постійним в русі і дає це неймовірне натхнення. Адже все буття так само розвивається, бо сам Сущий відгукнеться на ці зміни. Ми воз-любимо цей стан, як процес постійної співбесіди, як молитву. Ми раді такому станові нашого єства. Лише такими істинними знаходженнями можна входити у відчуття натхнення постійно.
 Необхідно підтвердити, що входження в стан натхнення, властиве всім людям. Зазвичай воно приписується лише ученим, поетам, музикантам, художникам і це так є, але не через якусь винятковість — це такий рівень їх духовного розвитку, рівень усвідомленості розуміння себе і навколишнього середовища, але кожен, хто потурбувався про свій рівень свідомості, може прийняти цей дар. У людей в стані піднесеного способу мислення таке натхнення, такий стан радості не є рідкісним гостем і є основою їхнього життя.
Тільки слід помічати ці торкання проявлених енергій. Ми ж знаємо, що в стані натхнення здатні творити більш якісно та більш тривалий час. Тепер зрозуміли, що такий стан є стан прийняття позитивних енергій і в такому стані ми усвідомлено можемо вирішити ті справи, які викликали затруднення, або ми відчували якісь перешкоди при їх вирішенні раніше, але зараз нам буде достатньо і часу та енергії і знайдуться помічники, і створяться сприятливі ситуації. Але зазвичай ми в такому стані і ум хоче зберегти такі відчуття, віддаючись радості в розмовах, бо находить відчуття потреби поділитися відчуттями радості і це теж прекрасно. А іноді ми від них відмахуємося, як від надокучливих мух, бо хочеться зберегти такі відчуття шляхом нічого нероблення, а виявляється, що ми часто відмовляємося від таких подарунків, які щедро нам надсилаються. 
Пильнуємо і задумаємося, що таке є стан натхнення і радості! В добрий путь!

* **
 
Інша категорія людей з чуть меншим рівнем доступу до знань сущого і маючи сильне его, яке зазвичай розвивається в тих особистостей, які мають хорошу пам'ять і вміння збору інформації, використовуючи це, бажають теж володіти надлишками матеріальних благ, вирощуючи в собі зависть, спалюючи енергію доброти в собі і посилаючи негатив до того, на кого спрямована зависть. Ви знаєте і про інші негативні якості, які ми в повсякденні називаємо гріхом.Ця плеяда темних сил (різні види негативних енергій) росте і на сьогодні. У Ватикані їх налічують більше за півтора сотні, які відрізають нам знання про минуле, майбутнє. Тому то в гонитві за надлишками (тобто лишнє, не потрібне для нашого життя, але не слід зрівнювати надлишок з достатком – достатньо, тобто, саме така кількість була потрібна для нашого життя), не задумуючись, займаємось по-губством душі і цим паралельно несвідомо займаємось знищенням навколишнього середовища, менших наших братів і сестер.
Ми в своїй пристрасті для отримання бажаних матеріальних надлишків намагаємося всю енергію направити на забирання її в інших людей обманом, крадіжкою, підставою, створюючи в собі матеріального вампіра, матеріального вбивцю інших. Адже кількість матеріального достатку ми всі окремо отримуємо від Всесвіту за станом рівня духовного розвитку. І якщо ми тепер знаємо, що ми і всі беруть його у Всесвіті, то всім слід його там і брати.
А як брати? Ми це питання і розглядаємо в даній книзі. Беручи собі його по своїх потребах і з тієї кількості, що зумовлено нам, то ми не порушуємо рівноваги і не обмежуємо чиїхось інтересів. Бо прагнучи брати у Всесвіті (у сусіда, в лісі, беручи, прикладаючи свої надмірні зусилля …), ми ж ущемляємо інших, або прискорюємося самі (ще не прийшла пора, а ми вирішили сьогодні заробити більше грошей, бо ми вже хочемо сьогодні ту річ, ту машину …) і тим самим вводимо в нужду інших і напружуємося самі, бо людина, яка потребує і ми, працюючи в прискореному режимі, входимо й інші входять, у стан злості, заздрощів, плодячи негативну енергію, отруюючи навколишнє середовище. А в масовому масштабі скупчення невдоволення, злоби ми, у підсумку, вводимо окремий регіон в стан кризи, війни. Але, по-друге, володіючи отриманою енергією із Всесвіту, кожен живий організм, в тому числі і людина, отримує можливість і має цю можливість творити позитивне в собі і навколо себе. Цей шлях визначений в рівновазі і благості, без утиску будь чиїх інтересів і без особливої ​​напруги свого єства. А в підсумку це є природний спосіб наповнення Всесвіту позитивною енергією. І це дозволяє облаштовувати всім прекрасне життя і радість життя — чого бажає кожен. Випробувавши такий стан радості, людина спочатку періодично, а потім в сталості має можливість входити в стан радості від вдалого і легкого вирішення життєвих питань, а тепер усвідомлено вона іноді бажає вирішити попередні і поточні проблеми, витрачаючи, таким чином, позитивну енергію на відновлення рівноваги. 
Помилково нехтувати темними енергіями, але слід їх пізнавати, бо і вчитель скаже школяреві: "Не оглядайся часто до вікна, але дивися в книгу життя".

Де і коли виник той негативізм у відношеннях між людьми? Яка його природа, де його коріння? Кожна частина матеріальної природи складається з одних і тих же елементів (хімічних, біологічних), але різниця в їх структурі, кількості, якості в окремо взятому об’єкті. Для прикладу: вуглець — у газі, в рідких і твердих речовинах (аміак, алмаз, метал, дерево, людина …), маючи різні сполуки в матеріальному об’єкті, має різні властивості і форму, різне призначення і застосування. Так, це є певний вид матерії, це є певний вид енергії. Нехай такий приклад направить нас на розуміння різності тих енергій (духовних і матеріально проявлених), якими наповнюється і наше єство.
 Однак матеріальне знаходиться поряд з духовним, чи вони об’єднані, чи взаємозалежні – поміркуйте. Про проявлене матеріальне нам відомо багато, та і про духовне відомо не менше, а от описати духовні якості не вдається. Ми можемо жонглювати словами близькими до істини, але ці якості можна тільки відчути і кожному по своєму. Так, що ці писані нами слова є лише чуть видимими обрисами і, тільки з наближенням до них, ми, кожен в окремості, зможемо побачити їх суть в собі. Підходьте сміливіше.

Для усвідомлення еволюційного росту душ на планеті, слід критично віднестися до інформації, що перші люди появилися в Африці, потім в Азії, яка буцім-то підтверджується археологічними знахідками, чи навпаки. Однак не можна заперечити, що людина жила і на інших територіях, бо тут мова йде майже за одну-дві цивілізації. Хто може на сьогодні заперечити існування людини мільярди років тому. Є технічні, є і природньо-часові проблеми у вивченні цього питання. Вивченню збережених рештків діяльності людини, можливо, сприяли кращі природні умови, чи ці цивілізації молодші за віком. Не може людина йти від Середземномор’я на північ де холодний клімат, де більша потреба в їжі, одязі і відповідно з більшим часом відтворювального землеробства і скотарства. Як і тепер, так і колись людина шукала легший спосіб для прожиття. І це нормально, і це природньо.
Могли одні племена знищувати інші, але підтвердження цьому немає. Тільки з появою держав і виникнення релігійних організацій почалося знищення людини людиною. Канібалізм не був і не є системою життя людини. Можливо людина ставала у своєму невіданні суб’єктом і об’єктом тих життєвих обставин, чи носієм такого рівня розвитку душі. В легендах будь якого народу ми і досі знаходимо підтвердження збору данини більш сильнішим сусідом, завдяки збереженій, так званій родовій пам’яті. Це практикували і київські князі, і монголо-татарські хани, але церква захотіла володіти душею людини, забравши це право в людини і в Бога. З цього періоду почалася смута в душах і в державах.

 «Колись, давним давно мудрий дід розказав своєму онуку одну життєву істину.
В кожній людині іде боротьба, дуже подібна на боротьбу двох вовків. Один вовк символізує зло: зависть, ревність, співчуття, егоїзм, амбіції, брехню. Другий вовк сповідує добро: мир, любов, надію, істину, доброту, і вірність.
Внук зворушений до глибини душі словами діда, задумався, а потім питає:
А який вовк в кінці перемагає?
Старий посміхнувся і відповів, що перемагає той вовк, якого ти годуєш».

«кому ви віддаєте себе в раби для послуху, то того ви і є раби» (Рим.6,16), і «хто ким переможений, той тому і раб». (2 Петр.2,19).

Це творець посилає душі по рівню їх еволюційного розвитку і саме для такого покращувального розвитку; і саме в те тіло, яке готове до прогресу; і саме в ті тіла, що зачинаються на тій, чи іншій території (тут не існує часових, чи просторових обмежень). На сьогодні вже є чимало описів про такі факти. Природа такими проявами показує нині живущим свою мудрість для наслідування і веде їх по лабіринтах життя. Вони досить комфортно почуваються в цьому ареалі природи незалежно, чи вони знаходяться в людському, чи іншому організмі. Про наявність душі в інших організмах можна погоджуватись, можна і не погоджуватись, але те, що вони мають певний рівень самоусвідомлення, то цьому є підтвердження вчених, є описи відчуттів людини до інших живих істот і не живих предметів. Все живе має бути по логіці недосконалим, бо це і створює умови для росту. Можливо, з часом творець проявить в них їх сутності і людині. А, можливо, такі знання і не треба людині. Однак будемо стверджувати, що життя в них присутнє. Присутнє життя, то присутнє і духовне наповнення. На цьому утверджуємося і усвідомлено належно відносимося.
Ви подивіться, скільки тонкої, чаруючої красоти в цих дивних маленьких і в набагато більших за людину творіннях Природи! І разом з тим, які вони прекрасні своєю дрібністю, чи тривожною і спокійною величчю, повною ніжності, простоти, невідомості і таємничості. Якщо подивимось на рослинки, то їх тоненьке мереживо ніжних і білих, блідно-зелененьких, голубеньких, рожевих, фіолетових, синіх і бордових лепесточків їх квіткових кошиків, чи суцвіть, якими вони дивляться на нас своїми чистими очима, повних енергії і чистоти зранку, чи красотою умиротвореного спокою при знаходженні сонця в зеніті, виливаючи на нас, оточуючих, свій чудний аромат і свої ізумрудинки красоти, або під вечір, ми бачимо їх у задоволенні днем, в схилянні голові, як у подяці за день, який проходить і в спокійному умиротворенні в підготовці до нічного відпочинку. 
Ну хіба це не прояви цієї німої проповіді духовної світлої чистоти життєвої енергії цих творінь Природи! Мабуть тільки загрубівше серце, чи черствий ум не почує, не побачить цих проявів красоти матеріальних форм причудливих конфігурацій і не почує музики природи. Дивимось, як в кошику суцвіття соняха ворушаться окремі квіточки, слухаємо, який набатний тонесенький дзвін торжества в звуках василькових дзвіночків. 

На сьогодні досить багато проведено досліджень над живою і неживою матеріальною видимою природою і невидими рухами негативних і позитивних енергій. Звичайне дерево, гора, чи людина в різні періоди дня, чи пори року і в залежності від вибраного нами місця для спостережень, ми можемо бачити посили красоти, спокою, умиротворення, які вони дарують нам і можемо спостерігати їх гнітючу, устрашаючу, злобливу енергію, яка відходить від них. А об’єкт спостереження може бути один і той же, або і різні. Сьогодні дослідники і ми можемо спостерігати різні прояви ознак життєдіяльності всього оточуючого нас і що цікаво – що деякі об’єкти спостережень мають більш виражені, більш повні певні ознаки життєвих якостей ніж людина, а може деяких не мати, чи ми не готові їх побачити. Відомі спостереження за сном у рослин, коли листочки, чи квіточки нахиляються, чи складаються і ми за цим спостерігали ввечері (а ранком зворотній процес) – їх дивовижна цілеспрямованість рухів. Подивіться за рухом головки соняха протягом дня, або за процесом запилення квіточок на час дозрівання маточки – які рухи здійснюють тичинки для здійснення запліднення. Як у квітці проходять процес викиду пилку тичинкою, як вона зважає на напрямок вітру, зважає на ранкову росу, чи спокійну сонячну погоду. Звичайно це видно на більших особинах рослинного світу. 
Частіше виходимо на природні ландшафти і спостерігаємо — і ми матимемо шанси отримати позитивний заряд цією енергією, але не в намаганні і в корисливих намірах. Такий заряд, такий процес наповнення енергією, що ми вже не відчуваємо душевної і тілесної втоми, яку деколи назбируємо за робочий тиждень. Ввечері на лісовій поляні, в період масового цвітіння рослин (з травня по серпень) можна спостерігати, як чимала кількість квіточок повертається за сонцем, так якби весь час у розмові з ним, дивлячись в його очі, а після його заходу проявляють всі ознаки сну. Ранком знову з іскристою росою блимає до сонця, звертаючи його увагу на себе і знову душа рослинки в молитві зі всесвітньою душею Всесвіту. Вони одночасно посилають в Небеса і запахи свої. Це вони посилають в оточуюче середовище позитивну духовну енергію. То і тут, коли ми в стані спостереження, можемо повчитись з подивуванням в рослинок. Очевидно, що не тільки людина є творцем Всесвітніх позитивних енергій…
Без сумніву, що весь рослинний і тваринний світ, і не тільки, володіє, а можливо, і є в чомусь чуть іншими подарунками для Всесвіту, але все ж духом життя. Тому без сумніву, що їх єства є носіями таких категорій, як рух духовних енергій в їх тілах і в їх взаємозв’язку, тобто вони теж є носіями певного рівня духовних якостей, певного рівня самоусвідомлення у Всесвіті. В цьому круговороті ми взаємопов’язані і впливаємо одне на одного. Можливо, ми словом не зможемо описати це, але процес їх життя подібний до людського, бо людина, зазвичай, надає таку аналогію властивостей всьому живому і неживому, всьому видимому і невидимому тільки в аналогії зі своїм рівнем розуміння, як і в невидимій духовній силі і її ж характерні риси людини в Бозі.

 Подібне ми спостерігаємо і в тваринному світі. Тварини, птахи, комахи, як і люди, бувають від природи носіями певного рівня духовного розвитку. Серед них видно прояви мудрих, або неосмислених дій. Є серед них сміливі і боягузливі, жваві і ліниві, злі і постійно незадоволені, ласкаві і привітні і навіть в межах одного виду. Тут напрошується висновок, що вони теж є носіями певних духовних і не зовсім духовних якостей і властивостей. Ми можемо думати, що в них відсутні вищі форми духовності, релігійності, почуття гідності і певного достоїнства, філософське і наукове мислення, тонке художнє і музикальне сприйняття, випромінення задоволення, радості і щастя. Дозвольте з цим не погодитись. Їм ці властивості притаманні в залежності від рівня духовного розвитку в цьому Всесвіті, а в деяких випадках вони мають вищі показники ніж людина, яку ми вважаємо, як одну із завершальних особин тваринного світу божественності. Це ж ми спостерігаємо навіть серед людей. І деколи досить велику різницю. Мабуть ступінь (це вже співставляюча і аналізуюча роль нашого ума) духовності в тваринному, рослинному і матеріальному світі в окремих представників по їх видах тим нижчий, чим нижче вони знаходяться на сходинці зоологічної духовної драбини розвитку. Ця драбина у нас спільна. Для прикладу, деколи ми бачимо прояви любові, вірності любові у птахів; які показові прояви турботи про потомство ми бачимо в птахів і в тварин. І давайте співставимо ті факти, які вищі викристалізовані форми любові, доброти в носіїв духовних цінностей, ми спостерігаємо серед простих людей, які не носять суспільного тягаря перевиховання і перенавчання. А хіба деякі тварини не могли б сказати, що їм холодно, що вони хочуть ласки і турботи, що вони теж хочуть погратись з нами на основі своїх відчуттів щастя і радості. Так є, як є і такі факти в їх середовищі, як і в людському середовищі, що окремі особини мають такий рівень агресії, що готові навіть вбити ні за грош. Дух Божий і Дух Диявола як прояв позитивних і негативних енергій діє скрізь і в усьому живому і неживому. Ці відомості про такі властивості і якості духів збереглися і в старовинних казках.

 Духом грандіозної сили і могутності проникнуті огорнуті чорними хмарами масиви лісу, гір, океанів, коли океанічні води ураганом армади хвиль штурмують побережжя. Дух вічності і безкінечності наповнює душу нашу від міріад зірок нічного чистого неба. Яку чистоту, свіжість, силу, енергію і спокій навівають ранковий схід сонця, чи вечірній його захід, або освітлені місячним сяйвом поля і озера. Слава Духові Сятому, що дарує нам ці дари у відчуттях красоти в наше життя.
Технічна влада людини над Природою веде до краху її духовності. Починає страждати душа, з'являються, як наслідок, хвороби тіла, недостача води чи продуктів харчування, тобто, єство починає входити в хворобливий стан. Але пам’ятаємо, що в Природі все взаємозв’язане. Це проявлене знищення Природи напряму свідчить про деградацію Душі людства. Виробництво негідних предметів є злочин проти людства (премікси, гербіциди, антибіотики …). До такого становища напряму приводить занепад нашої духовності.
Хто не мислить про Природу, той не знає притулку духові. Інакше люди стають як усі, з тими ж умовними радощами і печалями свого існування. Інші в очікуванні кінця світу, своєю людською підсвідомістю отримують нескінченні явища кари і дивуються цьому лиху. Ставши в таку течію космічного потоку, то чи не доцільніше зрозуміти, що нескінченні кари мають свої протилежності, бо безмежність будує кожному сходинки сходження вверх. Така дія Сущого, таке його покликання. Такого напрямку в своїй діяльності свідомо, чи неусвідомлено дотримується людина.
Ми бачимо, чи відчуваємо найвищі цінності моральної красоти людської і явищ природи в чесних і чистих очах добрих людей, у промінцях ранкового сонця серед листя дерев, чи мерзенністьу відштовхуючому погляді злодія, чи хулігана. А чого так? Мабуть дух Диявола родиться із-за втрати любові людини до людини, до Бога, до всього оточуючого.
У чому ж головний смисл в посиланнях думки? Крім благості в добрих справах, заради яких думка надсилається. Все ж основа посилу в насиченні навколишнього середовища, в зміцненні самого простору добром. І цю насиченість ми відчуваємо в візуальних спогляданнях і відчуванням позитивних змін. Таке насичення простору є великим позитивом у захисті здоров'я планети. Таким чином можна привчатися багато разів щодня посилати добрі думки як просторові енергії. Думки можуть стосуватися як окремих осіб, так і бути безособовими. 
 Прояви доброти, як і любові, є велика енергетична міць, яка не губиться в просторі. Ці слова знову просять повторити суть таких посилів — це процес стяжання духу нашої планети кожним окремо. Можна починати з коротких духовних поглиблень для розуміння їх суті. Не треба думати, що такі зосередження не корисні. Саме таким невпинним шляхом можна спостерігати багато позитивного. У пристрасті своїй деякі нерідко нарікають, що їхні труди пропадають без користі, але де ті ваги, які виміряють духовні стяжання? Легше простим оком побачити зростання трави, ніж відстежити накопичення духовні. 

Давайте вчитися розмовляти з речами думково, а іноді і в слух. Слова є кораблі думки і озвучування посилюють енергію ритмом і тембром звучання, проявляючи своє добролюбіє і благоприхильність, особливо до живих істот. Так, поки ми не навчимося поводженню з об'єктами споглядання, нам не проявиться діяння енергій. Вважайте щастям, що й у земному перебуванні можна привчати себе до істинного поводження з навколишнім середовищем і ми будемо прийняті ним з усією прихильністю — ми це відчуємо.

А ви чекали, що ми розкриємо задані нами питання:«Де і коли виник той негативізм у відношеннях між людьми? Яка його природа, де його коріння?» Якщо нас зацікавили ці питання, то відповіді є в нашому теперішньому житті. Якщо ми приймемо все оточуюче у своїй відкритості і чистоті, то побачимо і відчуємо відповіді. Запитанняі відповіді одинакові і існують вони в людському середовищі з часу появи людини на землі, з початком формування відносин. Тільки усвідомлене прийняття оточуючого дозволяє нам пізнавати його. 

Як «первісна людина», так і сучасна, свій добробут забезпечувала не тільки працею, а й через єдність з Богом, з Природою, з Сонцем, з їх могутніми енергіями. Для прихильності цих сил вони застосовували у своєму життірізні ритуали і обряди – дії для очищення душі і тіла шляхом звільнення певних духовних ніш для прийому інших — в яких виникала потреба. Вони були с-відомі у своїх намаганнях і ми тепер теж усвідомлюємо важливість духовного богатства у нашому житті, сповідуючи ті, чи інші релігійні, світоглядні традиції, в тому числі через східні медитаційні ритуали, техніки, які ще там збереглися людством. Почали згадувати ведичні знання, що були поширені до ХІV століття на теренах, заселених словянськими народностями. Гоніння на носіїв цих знань продовжувалось активно аж до ХІХ століття, хоча не припиняється і по сьогодні. Вони і до цих пір збережені в піснях, танцях і інших обрядових діях, які пов’язані з діяльністю людини. Цьому протидіяли і протидіють служителі християнських традицій – хто хоче добровільно втрачати свій бізнес – торгівлею невидимими речами і діями, яких не можна перевірити. Не можна не визнати, що вони навчені певних технік впливу, але для якої мети? Ми не ставимо мети критикувати, хоча фактів можна наводити безліч.
 Якщо хтось хоче критикувати, аналізувати, порівнювати християнство, то цим займалися зразу ж після відходу Ісуса Христа і таким слід почати з вивчення позицій його апостолів Іуди, Якова, Петра, Павла…, Горнака, Л.М. Толстого, П.А.Флоренського, Ерла Кернса і багатьох, багатьох інших. Така ж ситуація і з іншими релігійними традиціями. Так, це були якісь нові відкриття в пізнанні Духовності, були якісь нові гіпотези, які виходили з суспільно-політичного життя в ті і теперішні часи. І ми скажемо, що це все суспільна затвердівша шелуха, яка не устремляє до стяжання Духовності, не сприяє розумінню єдності і єдності джерела енергій матеріально-суспільного і духовного, а просто задовольняє пристрасні уми людства.
Ми можемо виходити в суспільні приорітети кількісністю послідовників з відторгуючим організаційним ядром, а можемо виходити з внутрішніх відчуттів і сприйняття цієї єдності; з того, що пізнаючий Духовність має виходити з сьогоднішнього сприйняття і сьогоднішніх відчуттів самого себе і оточуючого середовища, як це було при житті подвижників Духа: Ісуса Христа, Будди, Мансура, Сергія Радонежського, Серафима Садовського і інших добрих, милосердних, справедливих людей, які жили і живуть від потреб во благо всіх, сповідуючи, поширюючи в людському і природньому середовищі, зазвичай, набравшись життєвої мудрості і маючи відповідний рівень духовного розвитку в останні роки свого тілесного життя. Минуле і майбутнє насичує цими знаннями наше сьогодення, то і вчимося його шукати. Хочеться, щоб ми могли бути спостерігачами в першу чергу за собою і усвідомлено розуміти — для чого ми тут знаходимось?, хто нас сюди послав?

Служителі церкви твердять, що ми родились в гріху і живемо у світі гріха (їх кількість обчислена). Держава встановила закони, поза ними ми злочинці. Закон виріс з гріха через винність і хоча він намагається викрити гріх, систематизувати його і осуджувати, але безсильний його перемогти, а ще в процесі обвинувачення гріходіянь і суб’єкта гріха сам стає на шлях гріха в осуді. Все це змушує до певних обмежень, до невпевненості в собі, до печалі, переходячи в стан винності – кара наступає. Це психологічний трюк, яким підштовхують не укріплене наше єство до таких заборонюваних дій.
Приналежність до релігійної традиції можна сміливо прирівнювати до приналежності до партії, бо вони одинакові за організаційною структурою, змістом, ідеологією, метою і методами існування. Вона структурована суспільством, має лавірувати між духовними запитами і матеріально-суспільними затребуваностями своїх послідовників. І звичка ходити в церкву, на партійні збори для годиться, пити горілку… приводить до розуміння втрати душі, бо вона перестає розвиватись. Таке пристосування до такої релігійності є аморальним, бо в глибині душі ми одержимі прагматичнми бажаннями і матеріальними вигодами. Так релігійна традиція, партія опускає особистість до раба матеріальних благ. Не надіймось на політиків, начальників, попів, бо їхні лозунги і діла не пов’язані з цілісністю, упорядкованістю життя окремої людини (окрім себе і своєї родини). 
Надійтесь тільки на себе в духовному розвитку. Ум каже, що малувато сил, не вір, а надбавай духовних якостей і цим спасеш і душу, і тіло. Саме надбанням духовних цінностей ми додаємо собі сили Розуму і силу фізичну.
Мабуть, скільки існує людина, то у її відносинах присутні, гнів, образи, осуд, жадібність… Ці негативні прояви, ця змагальність і прискореність зумовила те, що проповіді мудрого праведника не затребувані суспільством. Суспільство не чує ритміки благих слів чи позбавлене можливості їх чути, не хоче сприймати підказок і проявів благих. Це в сукупності і стало причиною того, що ці праведники творять посильне стяжання Духовності таємно до злиття з океаном Духа. Однак, перебуваючи в суспільному чи природному середовищі, наповнюють своєю присутністю, словом, дією той життєвий простір самою благою духовністю. Ця таємність і стала основою суспільних облічінь про відсутність духовності, духівників-старців у середовищі людей. Так не є. Не можна викинути крам, скотину з людського ума, не очищуючи тіло, не очищуючи відносини, не стяжаючи Духовності. 
Духовність є покликанням в світ життя, і духовність є рушійною енергією у всіх сферах матеріального і суспільного укладу, в проявлених і не проявлених діяннях людини і всього живого і не живого. Бо тільки чистота і усвідомленість створює можливості бачити і чути Божественне у всьому живому і в тому найлегшому для сприйняття: чудеса, нетлінності, звичаї, обряди і довіра до них у відчуттях і реалізаціях через особистий досвід у прийнятті.
 Досвід на певному етапі життя є тільки ознакою оживаючого потенціалу для пошуку нових форм і змісту цього життєвого досвіду на основі душевних відчуттів. Саме такі пошуковці в прийнятті життєвого досвіду є збирачами, носіями і роздаровувачами духовного, а також з їх середовища в суспільство приходять відкривачі-генії в пізнанні матеріальних і суспільних енергій, як результат інтуїтивного (так називають чуттєвість духовного). Так, другі є двигунами наук на певному етапі розвитку людства. Затребуваність суспільством перших у можливостях донесення, у формуванні умов, у підготовці вміння прийняття духовності окремими індивідами суспільства, і це бачиться, як конкретна затребуваність суспільства в цілому. Таке поєднання пошуковиків природнє. В одночасі ростуть стебло, квітка, насінина в плевелах – і той, хто поїдає: людина, хлібний жук чи тлін, як елементи одного енергетичного джерела в рухомому кругообігу цих енергій. З таких позицій і принагідний досвід пошуковця. Знайшов, зупинився, пізнав, пішов далі, означивши орієнтири чи то взагалі не усвідомлюючи сенсу знахідки. Можливо з плином часу ці відкриття, ці духовні подвиги будуть орієнтирами.

Основна маса тих, хто шукає душевного спокою, духовної незалежності виходить з середовища, яке не перебувало, чи не перебуває в стані політичної, чи економічної залежності. Вони вже виросли з цих залежностей і не мають душевного задоволення, бо така незалежність покладає на них нові обов’язки і зобов’язує брати на себе додаткову відповідальність. Наступає час пошуку. Виникла потреба зупинитись і бути стороннім спостерігачем. Ввійти в цей стан не просто, але ввійшовши, одразу відчуваєш полегшення. Інший приклад: вже є багатство, є влада, є більш менш прийнятна робота, є машина, особняк і задовільний стан здоров’я, а душевного комфорту немає – душа плаче і ридає. Виникла потреба пошуку знань. Як вийти з цієї ситуації? Як найти істину? Той, хто нею володіє, той має доступ до світових енергій …

 «Одного разу Совість Праведного человіка зустрілась с Совістю Негідника.
— Як поживаешь? — спитала перша.
— Краще не питай, — відповіла друга і гірко заплакала, — не живу, а мучуся.
— А що так? — Совість Праведника готова була разплакатися разом з співрозмовницею.
— Моя Людина зовсім сором втратила. Нічого її не цікавить, окрім себе самого. Нема їй ніякого діла до почуттів інших людей. І зобидити, і принизити будь кого їй нічого не вартує. А вже про те, щоб останнім поділитися чи в біді кому допомогти – то і мови не може бути.
— А ти до серця його достукатися пробувала? – поцікавилася Совість Праведного человіка.
— А як же! Пробувала, звісно! – зітхнула Совість Негідника, — і книжки йому підсовувала про добро і зло, і людей посилала в якості прикладу – чесних, добрих и порядних. Все надарма. Її коварність і самолюбство тільки збільшувались. А як боляче було слухати, коли в її адресу звучало «нема у тебе совісті!». Якби ми з тобою були земного походження, я б уже давно не витримала, вмерла…
— А що твій Чоловік більше всього в житті цінує?
— Гордий він зверх міри. Завжди і у всьому він буцім то має бути кращим за всіх. Самим розумним, самим красивим, самим багатим. Та що там говорити, — продовжувала бідкаться Совість Негідника, — безнадійний випадок.
— Хм, — Совість Праведника ненадовго замовкла, — я знаю, що потрібно робити!
Обидві Совісті, пошептавшись, загадково посміхнулись і направились кожна до свого Человіка.
Ранок наступного дня застав Негідника в ліжку.
— Як же мені надоїла моя жінка, — найперше подумав він.
— Тобто, як це – надоїла? — почув Негідник голос розсердженої дружини, — чого це надоїла?
— Хіба я це сказав вголос? — здивувався Негідник, — як ця стара відьма взнала, про що я подумав?
— Це я стара відьма!?
Негідник був в недорозумінні, у нього сильно розболілася голова. Потрібно було йти на работу, але він заледве переміщався по кімнаті. Добравшись до телефону, Негідник набрав номер своего Начальства.
— Доброго ранку, — ласково сказав він вслух, а про себя подумав: «Хоча б скоріше цей старий пеньок вівдправляся на пенсію! Засів у своєму кріслі, як кролик в норі!»
— Чорт знає що таке! – в ярості викрикнуло Начальство, — я тобі покажу «кролика!» — Ти звільнений!
Весь день Негідник не находив собі місця. До вечера він зрозумів, що якимось чином оточуючі чують всі його думки. Але самим страшним було те, що він поняття не мав, як ці самі думки поміняти. Хіба що перестати думати зовсім. Але яким чином? Він все своє свідоме життя думав одне, а говорив друге. І йому вірили. Його цінували, його поважали. І хто знає, можливо, навіть любили. І ось – на тобі! Саме таємне стало суспільним надбанням! Негіднику нічого не залишалось, як попробувати думати інакше. Це виявилось неймовірно важким завданням, бо він звик бажати колезі — невдачі, знайомому — бідності, хвороб – сусіду і самотності – брату. Він таємно мріяв про велику взятку і чужу жінку, будував плани помсти і завидував більш багатим, хитрістю і брехнею досягав намічених цілей.Тепер же, всі про все взнавали зразу.
— Безсовісна ти людина, — говорили одні.
— Та ти зовсім совість втратив, — з незадоволенням говорили інші.
«— Про що це вони? Про яку таку Совість говорять? Де її знайти?» — такі думки безсонними ночами мучили Негідника.
Він погано їв, зовсім перестав спати. Від нього відвернулись всі, кого він раніше знав. Ніхто не хотів мати справ з такою «чесною» людиною.
— Потрібно знайти цю Совість! — доведений до відчаю Негідник був готовий на все:
— Тільки де ж вона знаходиться?
— Я завжди рядом, — тихо сказала Совість Негідника, — нікуди не відходила від тебе. Просто ти мене не помічав. Я стукала в твоє серце, але воно наглухо було закрите. Зараз, коли всі люди взнали, хто ти є на самому ділі, твоє серце почало стискуватися від болю. Ти відчув, як страждали ті, кому ти сам причиняв біль. Ти не навчиався жити зі мною в ладу, тобто по совісті.
— Уявімо, все, що ти говориш, — правда. Але я поняття не маю, що означає «жити по совісті».
— Почни з того, що будеш бажати другим людям тільки те, що побажав би самому собі. Коли поміняєшся, тоді і поговоримо. А поки я залишаю тебе.
— Эй, почекай! Що означає «поміняєшся»? В чому мені «змінюватися»? В одязі? В зачісці? Чи купити машину нову? Чуєш, Совість, не зникай, поясни!
— Ти змінишся лише тоді, коли перенесеш на собі все те, що творив другим людям.
— У мене нема вибору, — сказав сам собі Негідник, — мені залишається вибір — змінюватися, чи померти. Бо я став ізгоєм.
Мінятися було важко. Все зроблене ним протягом життя поверталось йому сторицею. Він випробував на собі коварність і зраду, гнів і насмішки, приниження і втрати. День за днем, крок за кроком він вчився співчувати, жаліти, допомогати і віддавати. Роки самотності навчили його спостерігати за своїми думками, почуттями і емоціями. Він і не помітив, як після довгого шляху із Негідника перетворився в Людину терплячу, дружелюбну і безкорисливу. Йому відкрилась Правда життя.
Через багато років Совість Праведника зустрілась з Совістю другого Праведника.
— Як поживаеш? — спитала перша.
— Як бачиш, — відповіла друга. І обидві совісті, загадково посміхнувшись, направились кожна до своєї Людини».

Багатий втомлюється, виснажується від постійного бігу за надлишками (по принципу – якщо він не забере, то хтось вкраде)і розчаровується в силі багатства, в силі влади. Він розчаровується в своєму житті і приходить до висновку, що живе безцільно, але усвідомлює міць і силу духу, силу душі, силу довіри до сущого. Це вже перші кроки в пошуку смислу життя, бо уже наситив тіло матеріальними потребами, тепер виникають духовні потреби.
Почати пошук можна в тих видах людської діяльності, в які закладено творче, духовне начало. Зокрема, це: прослуховування народних пісень, споглядання творів мистецтва, читання класичних чи філософських опусів, духовної літератури, частіші виїзди в одиночку на лоно природи, безприсутня тиха благодійність і милосердя потребуючим (їх самому треба шукати), спокій і внутрішній діалог з собою. Це буде початок постійної молитви. Це допоможе найти Бога в собі. Як знайти? В цьому стають помічниками гроші і влада, бо те і друге дано нам Творцем, щоб ми скоріше найшли шлях до нього через свою пристрасність порівнювати, аналізувати, вибирати.
Людині, яка не має цього матеріального статку важче зайнятися пошуком сенсу життя, бо кожен день постають питання про хліб насущний, про роботу, про дім, про дітей і т.д. Ми сказали, що важче, але це не означає, що не можна. Можна і потрібно — і тоді ми зможемо переосмислити суєту життя. Навіть в такому стані, переосмисленому, усвідомленому, сущий не залишить нас – він бачить наші потреби, але не бажання. Зрозуміймо, що бажання закривають наші потреби від сущого, бо вони менші, але вони світлі, чисті, справедливі. Людина може бути богатою незалежно від її матеріальної забезпеченості. Відчуття щастя радості від життя і є показником богатства її єства, її душі. В цьому житті людського тіла душа йде шляхом надбання духовних якостей гармонійно і в спокої, що і дає нашому єству ці відчуття щастя, радості, насиченості матеріальної в цей період, які ми можемо спостерігати в явних проявах. Саме таке богатство є основою матеріального забезпечення, а не його кількість. Відповідно ці відчуття, цей стан душі таких індивідуумів і є суспільним рушієм позитивних енергій.

Смисл життя родить наше єство, наша сутність. Але ми живемо від випадку до випадку. Для прикладу, у нас визріла окрема ідея – купити машину, чи інше. Купили і маємо три дні щастя і радості. Потім зароджується нова ідея в нашому умі. Так все наше життя проходить в пошуку випадку, нової ідеї, нової цілі життя. Тоді виникає питання, якщо є смисл життя, то можливо це є ціль? І пошук істини теж є ціль? Це відповідно проходить витрата енергії, а яка її ціна? Наші цілі є категорією майбутнього, є ідеєю, які плодить наш ум, але це не є вершиною людського єства, її душі. Ми вже трошки зупинялись на розумінні природи майбутнього. Можливо, смисл, і ціль є тільки грою слів. Ні, ціль може бути в трьох вимірах: минулому, теперішньому і майбутньому, а смисл є теперішнім станом душі. 

«Ви посміялись над думкою жебрака,
що Господь утіха його».

«Один чоловік прийшов в перукарню і під час гоління заговорили про Бога. Перукар сказав, що скільки б ви мені не говорили, а я не вірю, що Бог є. І почав аргументувати свою життєву позицію. Нам достатньо вийти на вулицю, щоб переконатися, що Бога немає. Ось скажіть, якщо Бог існує, то звідки стільки хворих людей? Звідки безпритульні діти? Якщо б він дійсно був, то не було б стільки страждань і болі. Трудно уявити собі люблячого Бога, який допускає все це. Клієнт задумався і коли перукар закінчив роботу, то він щедро йому заплатив, а вийшовши на вулицю, побачив зарослого небритого чоловіка. Він скоріше повернувся в перукарню і попросив перукаря до вікна і, показуючи пальцем на бродягу, сказав: «Перукаря не існує!». І ввічливо, піднявши шляпу, вийшов».

Набожність, релігійність – це стан душі окремого індивідуума, це внутрішня участь у самому собі, у своїй суті, як частинки соціуму.
Смисл життя – це духовний розвиток душі, це процес стяжання духовних цінностей, які одномоментно вводять в наше життя радість і матеріальний достаток. І кожна людина може творити ці духовні якості (бо це досить просто), коли сама щаслива, наповнена радістю життя. Радість наповнює нас і формує наш такий стан, як постійний, з часу, коли ми навчимось любити і роздаровувати цю любов добрим словом, ділом, думкою і матимемо від цього задоволення на все життя. Такий стан буде видимий у зовнішніх проявах: в задоволенні своєю улюбленою роботою (бо це в підсумку дає натхнення, яке не можна описати, але дає стільки енергії і задору в цьому творчому процесі, що не відчуваєш втоми і не виникає бажання перериватися на відпочинок). В такому стані нашого єства Сущий дбає про наші матеріальні потреби, коли вони в нас виникнуть і ми готові їх прийняти (це дві умови для отримання достатніх матеріальних статків, щоб жити в задоволенні). 

Стаючи самостійною, людина бере на себе відповідальність за себе і все оточуюче – це вже крок, це вже зміни. У свідомій відповідальності ми шукаємо, як краще жити, шукаємо свідомо такі ж знання — так росте наше усвідомлення суті життя і його сенсу. Ми зазирнули, ми бачимо своє нутро, ми вчимося бачити свою суть, свою душу і кажемо, що є відчуття знаходження себе, свого Бога. Таке усвідомлення йде з глибини нашої душі.
Ми моментально відчуваємо, що знаходимо напрямок в пошуках свого шляху. З цього моменту ми починаємо пізнавати свою сутність і як тілесний сигнал початку цього моменту приходить з відчуттями радості, щастя, піднесеності (є такий не випадковий вислів – перебування на сьомому небі від щастя), благості зі щемом в грудях. Ми почули голос душі. Це є зовнішня підказка, це є знак того, що ми знайшли те, що шукали і вийшли на вірну путь. Водночас ми свідомі, що це тільки початок, але свідомі того, що в нас зникає відчуття страху. Це ми родились як індивідуальна сутність. Усвідомлення себе приходить через усвідомлення дуальності нашого єства і приходить воно теж з певною гіркотою. Коли ум закриває нашу душу, то ми живемо несвідомо і ум дає нам установки на легший шлях існування через отримання задоволення в багатстві, в екстазі, в алкоголі …, в цих тимчасовостях.

Ми бачимо свою сутність, ми бачимо звідки йде сила і навчились бути стороннім безпристрасним спостерігачем за собою, ми можемо керувати процесом свого буття, керувати енергією. В такому стані спокійного спостереження всі думки, слова і вчинки бачаться глибше і ширше, а тому в нас є можливість подивитись в корінь негативних проявів і все ж найти там позитив і вміючи прийняти і цей позитив, і той, що приходить в якісних духовних відчуттях для передачі іншим. Коли ми цього навчимося, то це і є та аура духовної енергії, якою ми очищаємо і освітлюємо все навкруги себе.
 Якщо людина покращує свою духовність (благочестя), то з поселенням творцем цієї душі в інше тіло, душа фіксує через організм, і сама людина — кращі умови, тобто душа ступила на вищу щабельку драбини, що веде душу, якщо можна так сказати, в рай. Розуміння цього і утвердження в цьому дає нам радість життя і ми можемо сказати, що маємо щасливу долю.

 Можливо, наступні речення слід було вписати з самого початку, що душі на нашій планеті в наших тілах носять в собі завдатки, властивості, які ми спостерігаємо в людських поступках, словах, як зовнішні прояви духовного стану. Це можна означити як психічний стан душі і як емоційне сприйняття тілом і умом з їх функціональними органами оточуючого середовища і себе в ньому.
Розділяти тут нічого — це є наша ціла і єдина сутність, що перебуває в трьох характерних станах – в невіданні, пристрасті і в благості. Ми їх і будемо вислідковувати. Життя людини в не-віданні характеризує саме слово – не відає, не знає, як жити – просто існує (таку людину не цікавлять ні духовні, ні мирські цінності – вона в постійному незадоволенні, гніві, розпусті); в при-страсті – це коли тілесні, мирські потреби переважають духовні в більшості життєвих ситуацій, коли наш гнів, гординя, злість, зависть, жадібність, користолюбство, критицизм, лінь, похіть, надмірна любов матеріальних благ, відсутність мудрості при наявності багатства, влади перекривають доступ знань з підсвідомості. Така душа довше йде в життях в своєму розвитку.
 Третім станом цих умовних визначень є благ-(о-г)-ість (благий гість). Душа блаженствує, перебуваючи в гостях. Благі люди шанують і леліють свою душу і так відносяться до інших. Вони поважають Боже начало і досить скоро проходять духовне збогачення на Землі.

 З третьої категорії у людини є «шанс» відправити себе на нижчі планети і навпаки. За своє коротке земне життя людина може перебувати в одному з описаних станів, або пройти через усі, бо сам поділ є умовністю і є тільки означенням для нашого усвідомлення. Що цікаво – душа може знаходитись в людських тілах, в тваринах, в птахах, в деревах, в рослинах, в каменях в залежності від способу життя в попередньому тілі. Ми цього не бачили, але є відчуття, що знаємо. Думаємо, говоримо, читаємо, пишемо не все, бо не знаємо всього. Тому маємо надію, що хтось так само міркує. Може хтось прочитає і теж стане пошуковцем істини.
Так в цих трьох станах, душа перебуваючи в тілах, організмах із життя в життя устремляється в досягненні одвічної справедливості. Саме справедливий спосіб життя дає нашому єству знаходитися в стані щастя і умиротворення.

«Одного разу два підприємці, які володіли маленькими фірмами, зібрались в інше місто для підписання домовленостей, які б дозволили б їм збільшити продуктивність виробництва і, відповідно, доходів. На шляху в аеропорт вони попали в аварію і запізнилися на літак, тим самим зірвали підписання домовленостей. Окремо слід сказати, що літак, на якому вони мали летіти, розбився і всі пасажири загинули.
Деякий час підприємці провели в лікарні, заліковуючи свої рани, а коли виздоровіли, то знову зайнялися своїми звичними справами. До кінця своїх днів їм так і не вдалось розширити свій бізнес і збільшити доходи, але один з них був щасливий, а другий ні.
В чому ж була різниця, хоча зовні їх життя не помінялось?
Саме так, що тільки зовні їх життя не помінялись. Справа в тому, що перший підприємець весь свій залишок життя ремствував на долю, яка порушила всі його плани, а другий – до кінця своїх днів дякував Богу за збережене йому життя». Сергій Шепель.

Коли ми говоримо, що маючи одинакову освіту, маючи приблизно одинакові сім’ї, певні надбання в матеріальному і духовному плані, то один живе щасливо і радісно, в достатку і злагоді з оточуючими, не напружуючись добуває хліб насущний і до хліба, а інший злий, пересудливий і наледь збирає собі на прожиття – хоча може трудитись не покладаючи рук. Такий контраст досить добре прослідковується в багатодітних сім’ях. А чого так? А тому, що першому Бог послав душу на щабель, чи більше, духовної зрілості вище, чи можливість більш повніше бачити своє покликання, свою місію на Землі. Маючи такий дар, ця людина має милість (можливість) розвиватись в нових якостях, більш позитивних. Аналогічні шанси духовного росту і в того, що в даний час знаходиться нижче. Це люди пристрасті. Вони за одне земне життя умовно можуть зрівнятись, або помінятись місцями. Не забуваймо, що будучи в благості, ми є еталоном поведінки, скарбницею мудрості. Таких розрізнень в сущого і в природі немає. Ці слова-порівняння для споглядання картини життя і усвідомлення себе і оточуючих в ньому. 
 Дослідження вчених показує, що людей в пристрасті перебуває біля дев’яносто процентів. Із десяти залишкових – тільки один процент людей перебуває в благості. Їх називають праведниками, святими, містиками, пророками, мудрецями… 
Ми є тією більшістю, але поспостерігавши за нами, можна сказати, що і в цій категорії перебувають люди з досить різним рівнем духовного розвитку. Є в цій категорії і духовно богаті, і матеріально багаті – це певний статус, це певна щабель умовної драбини. Вони теж є в меншості і несуть велику відповідальність перед сущим і перед людьми, але несуть цей хрест в оточенні зависті. Будьте свідомі цього і з розумінням і гідністю поводьтесь. У вас теж є можливість – рости, чи деградувати.

Отримавши бог-ат(ад)ство (в цьому слові, в першому складі, єству підказується його внутрішній стан, ознака тих божественних якостей, які наше єство отримало і має передати далі через духовний ріст і оточуючим тепер, вмотивовано і наші можливості: йти до бога, чи в ад), в-ладу, ми не в-праві бути споживачами і транжирами, бо тоді душа після пере-в-тіл-ення (реінкарнації) опуститься на сім щабелів нижче і відповідно отримає таке тіло.
Дякуймо сущому і тому, хто носив цю душу до нас за такий статус і маймо мудрість зберегти, або підняти його для нового нашого брата, чи сестри по духу. Тому наші емоції, наше тіло, наш ум, наше серце не мають забувати, що маючи сьогодні творчий спокій, то дбаймо про душу, яка скоро буде в іншому тілі і дякуймо Богу, що дав нашим тілесам таку душу – люблячу, щасливу, задоволену, самодостатню, милосердну. Ці якості дають нам енергію можливостей спілкування з Творцем, з мудрими людьми (саме таких він скеровує на нашу життєву стезю і навчає нас ділитися цими якостями, цією енергією. Мудрість не залежить від статків).
 
Реінкарнація душі в різні тіла без вибору раси, нації, статі, тобто наших зовнішніх проявів, є промислом Божим, тобто нами, але ми не усвідомлюємо цих виборів. Це і не вибір – це звичайний путь еволюції. Аналогічне може статись і з мирським – політика всіх держав одинакова, то можливо і кордони не потрібні. Рух людей по світу на сьогодні не досить обмежений і вони бачили як живуть інші наші брати і сестри по духу і тілу. А їздять ті, хто шукає кращого, а відповідно і бере собі за еталон життя щось краще. Для прикладу: сусід побудував прекрасну хатину – і ми можемо таку зробити, якщо постараємось, а можливо ще й добротнішу, бо є варіанти пошуку кращого. Ніхто ж не йде до п’яниці з порваним одягом і не лягає біля нього в калюжі, порвавши свій костюм.
 Людство сьогодні на планеті свідоме, що потрібне єднання земне і духовне – ми ж одного кореня, ми ж одна родина. Якщо більшість буде так думати, говорити, діяти, то таких ми народимо і політиків (з аналогічним мисленням), а можливо це не будуть політики, а спеціалісти по благоустрою суспільства, яких найматиме людство зїх уміння, по їх таланту. 

З таким розумінням ми маємо підходити до кожної людини, як до собі подібної. Ми маємо бути Кристою, Абрамом, Сулейманом, Марічкою в одній єдності, в одній суті. Воно так є. Душі для сущого всі одинакові. Всі інші поділи по расах, націях, статях, статусах, інтелекту є поділом за мирськими категоріями. Ми вже сьогодні свідомі, хто править світом через гроші, які стали найціннішою річчю, бо ми придаємо самі їм таку властивість. Давайте надамо доброті найціннішу властивість в світі – це ж можливо. Ми свідомі, що хочемо рости духовно як Іісус, як Мансур, як Сократ, як Серафим Саровський…, що вже не хочемо бути бідними. Ми хочемо гармонії. Це процес і досить тривалий. Як процес дихання – вдих, видих – різне призначення, різні дії закінченого технологічного процесу в людському організмі, який ми називаємо диханням. Так і в процесі духовного росту. В кожного із нас є хороші думки, слова, вчинки – тільки пошукайте самі в собі. Ця якість шукається і постороннім, якщо він є спостережливий дослідник, але все ж з метою вивчення себе. Коли ми досліджуємо себе, чи когось, то часто густо бачимо і не зовсім хороше і побачивши його, нам відкриється і хороше. Ці якості є в кожного і є ознакою єдності сутності нашої – це процес життя. Однак, в більшості своїй, ми всі хочемо кращого духовного і кращого матеріального із-за характерної нам пристрасті, то в нас є можливість творити ці показники у більшості миттєвостей свого свідомого життя-буття. Слід виокремити, що хотіння є бар’єром, а потреба є сходинкою. Пам’ятаємо це.

«В не раз уже заштопаному халаті, із яскравого кольорового волокна, в лікарняній переповненій палаті, стоїть старенька і плаче біля вікна. Її уже ніхто не втішає, бо всі вже знають про причину цих сліз. Сусідок по палаті відвідують, а їй, лиш разок, синок халат привіз. Про тапочки забув, сказавши ніяково, що привезе завтра… і щоб потерпіла.
— Звісно потерплю. Я ж на перинці і в шерстяних носках можу полежати. Куди мені тут ходити? Простору мало. Поїсти санітарки принесуть. Мене хвороба настільки вимотала, що хочеться тільки полежати і відпочити… 
Зітхнув синок, відвівши очі в сторону:
Тут…Розумієш…Справа є до тебе… Все дуже запутане і тонке… Але ти не думай погано про мене! Квартира в тебе пуста, і ми з дружиною подумали про те, що ти то там, то тут… Одна… Хвора… Підлікуєшся – то до себе заберемо! І онуки будуть раді, ти ж знаєш! Вони душі в тобі не знають, мамо! Все! Вирішили! Ти до нас переїжджаєш! Твою квартиру будемо продавати!
Дістав папери, мовив без сумніву: 
Я все продумав, мені довірся, мам… Як тільки ми побачим покращення, то зразу ж жити переїдеш до нас.
— Що тут скажеш? Він син їй, рідна кров… А внуки – то ради них і варто жити! І підписала, не підозрюючи, як все насправді є. Проходять дні, проходять і місяці…Синка все немає. І навряд чи він прийде. Стареньку втішали і жаліли… Але хто ж і чого тут не зрозуміє? А старенька з кожним днем все слабше і по ночах все частіше сниться сон, як щоранку кашку синочку гріє, але він все плаче і не хоче їсти. І перші кроки маленького синочка, і слово, яке сказав він в перший раз, і перші царапини і шишки, і дитячий садок, і школа – перший клас…. Лікарі мовчать, намагаючись що є сил, хоч якось полегшити її муки. А рідня строго заборонили повідомляти діагноз матері. Вона не знає, що лікарня ця – не міський простий стаціонар, що шансів на поправку більше немає… Але для неї незнання – не кошмар. Табличка «Хоспис» на стіні біля входу ні про що їй не говорить. На чудні слова давно вже мода і чи потрібно за це когось винити? Вона не знає, що синок регулярно дзвонить лікарям два рази в тиждень:
Ви ж говорили – вмирає… Чудно…Що до цього часу ще жива…?
Вона жива, Вона все жде і вірить, що син прийде, обніме і пояснить… Відкриються палати двері і вона підійде до вікна. Вона ж все зрозуміє і простить. З останніх сил вона встає із ліжка, тримаючись за стінку, підходить до вікна. На скільки їй ще вистачить терпіння так вірити синку? Вона готова до кінця старатись. І сил, яких нема, але вона має їх знайти, а раптом він прийде? Вона ж має дочекатись! Прийде… Ну як він може не прийти? Стоїть і плаче… Жде від сина вісточки… На небо тільки погляне випадково і перебирає рукою натільний хрестик:
— Мовби, почекай Боже, не забирай!».

Любити, жити позитивом, бачити позитив – це і є сенсом нового життя і торжеством радості життя. Одночасно ми бачимо і чуємо негатив, як данність нашого життя. Погодьмося, що сьогодні зустрічається і негатив, а ми, як людина свідома, аналізуємо: чим ми створили дану ситуацію, чи проблему?, для чого вона нам (підказка, урок, порівняльна оцінка)?, як вийти з неї в позитиві? Це є способи в баченні смислу життя. Над цим потрібно трудитись, чи вміти, чи знати цей процес, а ми в своїй більшості не є шукачами. Нас до цього готували? Ні. Суспільство, служителі релігійних традицій і влада були і є гонителями нового. Їх влаштовує консерватизм.
Згадаймо Іісуса Христа, який дав новий позитив для духовного росту через любов: «Любіть одне одного і ближнього свого, як самого себе», а тогочасне суспільство на чолі з книжниками і фарисеями повстали проти цього. Вони мали свою ідею щастя. А він приніс їм знання істини. Символічне розп’яття. Дванадцять учнів його втекли, хоча були свідомі, що його вустами говорить істина. Істинні знання зійшли з вуст і продовжили жити. Це вже була потреба життя. Такі месії, пророки приходять завжди раніше, щоб показати жаждущим правди, свободи, любові, щастя. Його повчання почали записувати через декілька століть, а «використовувати» після тисячоліття їх проголошення. Суще нам і сьогодні дає підказки і посилає знання істинних знань для душі і тіла, але політики не готові приймати їх, а по-друге, вони всі сили скеровують на їх знищення. Ці цінні записані знання сьогодні попи будь якої релігійної традиції, секретні служби кожної держави, власть імущі ховають, а деколи знищують. Не заховають, не знищать. Знання теж є видом енергії і вони все одно з часом проявляються в нас, бо ми теж до певної міри є месіями, є посланцями Бога в душах наших на Землю, як сотворці божественних енергій.
Тепер інтернет інформує спільноту про наявність великої кількості нових технологій в забезпеченні людства (особливо тих, що стосуються продуктів харчування) всім необхідним і без великих затрат. Ми можемо бути здоровими і чистими без армії фармацевтів, лікарів; без маси юристів, що каламутять (як ті, що стоять біля казанів зі смолою) совість, граючи на підлих почуттях людини, аби бути при справі; без служителів церкви – що давало християнство тисячу років тому і, що дає сьогодні? Як результат – брак духовної їжі у пастви, а тому ми свідки відокремлення нових, більш прогресивних гілок цього сильного могутнього дерева – це і протестанти, і кальвіністи, це і євангелісти, що своїми засобами і методами показують новизну життя, а не закостенілу ортодоксальну святу книгу, яка містить в собі язичницькі окремі традиції, іудейську суспільну ідеологію з Ісусовими повчаннями для духовного розвитку людства, через поширення ідеї любові, доброти, через славослов’я в піснях і проповідях, через відмову від обов’язкових постових і інших обмежень. Однак слід розуміти, що наявність таких бар’єрних інститутів в суспільстві можливе при наявності неусвідомленого попиту. Пристрасні бажання ума не дають виходу знань з душі. Сьогодні люди мають знання і відрізняють добро і зло. Вони свідомі, що щось нове насувається в їх уми, але не знають як з цим поступити. Ми боїмося за завтрашній день, ми боїмося, що ж буде в майбутньому…? Не будуймо ілюзій. Будьмо свідомі, що все, що відбувається (добре, чи не зовсім) — все скоюється на краще.

Символічно цими словами ми проводимо оцінку, порівняння словом, справою і цим ми ставимо себе в стан утворювача негативної енергії. Наше життя-буття здавалося б при об'єктивному сприйнятті і є єднанням у прийнятті об'єктів життя і усвідомлення чуттєвого прийняття духу, як джерела життя. З цього ми усвідомлюємо, що сама наявність життя є тим об'єктом і суб'єктом пізнання.
 Влада тотема і влада соціуму поступово заклала страх в єство людське, який видимий умом і відчувається душею і має силу над окремою душею, бо вказаний страх сильніший кровного єднання. Але вміння прийняти добро, любов і мати від цього задоволення, а на основі цього вміти роздаровувати в побажаннях і справах і приводить нас в стан щастя. Такий шлях показує могутність окремої душі і духа. При прийнятті в свій спосіб життя доброти, справедливості, любові, то ми маємо свободу в цих категоріях і як індивідуум в соціальному середовищі, бо такі люди при зіткненні в життєвих ситуаціях з суспільними правилами, законами, суспільною мораллю, діють з позицій духовної затребуваності.

А як же народжується добро і зло на планеті? Ми знаємо розбійників, які ставали подвижниками віри, і соціальних стовпів Всесвіту, які возвеличили себе в земних діяннях, але в кінці кінців зійшли в пошуках істини до відмови від соціуму, бо ми взаємопов'язані і ми є одне. 
Також людям важко прийняти положення про неістотність понятійних відмінностей добра і зла, бо й ця відмінність є досить мізерною. Навіть для нас людей пристрасті суть цих двох понять слід усвідомити як одне явище, а це протиставлення дає нашому уму тільки оцінити ці категорії, споглядаючи, або чуючи про них, то виходимо з того, що тільки на тлі одного з них, ми можемо давати оцінку одному і другому. Їжа погана, чи хороша, але вона їжа (голодний насичується будь якою їжею …). Робота виконується добре, чи погано, але вона робота і все одно є результат в її кількості і ми задоволені і поганою роботою через відсутність хорошої. Таким чином ми можемо підходити без судження до будь яких явищ і подій у житті. 

Вставимо по тексту притчу. «У негоду, по глибокій багнюці насилу пробирається подорожній. З вікон на нього дивляться і посміхаються — навіщо в таку бурю він не залишився під кровом? Порівняйте, скільки буде насмішників і огудників, і як мало буде тих, хто подумає про мету подорожнього. Можливо він йде врятувати ближнього? Можливо він лікар, що поспішає на допомогу? Може бути це вісник, несучий порятунок цілому народові? Багато добрих цілей може уявити людина, яка послуговується добротою, але в житті це буває так рідко!»

 Проявляймо милосердя і доброту до наших братів по духу, які потребують (сущий вкаже нам на них – тільки будьмо уважними. Ми теж бажаємо уваги, то не забуваймо, що хтось не менше за нас її потребує) і які шукають споріднених якостей. Не кожен здатен дати і не кожен може взяти. Хочемо стати, чи бути багатим-богатим, то можливо найкоротший шлях до цього – вкрасти у когось і одночасно в себе. Вкрали матеріальне, а в себе духовне, а мудрості, ума, щоб ним розпорядитись і немає, бо богатство духовне і багатство матеріальне ходять рядом. Для прикладу, гроші дають відчуття і певну реальну свободу. Так на них можна купляти щось потрібне, у нас розширюються можливості, у нас розширюється коло діяльності, ми вільні у певних своїх діях, ми можемо собі дещо дозволяти, але внутрінньо ми не ростемо. Якщо нам слід рости, то ми маємо приймати і водночас вміти передавати, передача проходить від задоволення, від радості того, що ми маємо: передача проходить від стану любові, бо мати гроші, як матеріальне багатство не означає, що ми автоматично поповнююємося богатством духовним, Наповнення, якщо можна так сказати, проходить автоматично, коли ми маємо матеріальне і зуміємо ділитися, передавати потребуючим – ось тоді відчувається наш духовний розвиток з приємних відчуттів. Розуміємо, що від чисто механічного збільшення матеріального, ми не можемо одночасно нарощувати духовне. Від насичення матеріальним починається відчуватися перекос в досить збільшуваній відстані між матеріальним багатством і богатством Душі. Ми, зазвичай, в духовному розвитку залишаємося на попередньому рівні. Ми починаємо відчувати внутрішнє збідніння, нам ніколи займатися стяжанням духовного, бо всі наші думки, слова і дії спрямовані на збільшення в нас грошей і відповідно статків. Ми це відчуємо про певне відсторонення від нас колишніх друзів, знайомих, бо вони не притягуються тими духовними якостями, які були в нас раніше – в нас переважає корисливий підхід у всьому. Ми говоримо тільки про гроші, а не про дружні відносини, про дітей, про свої почуття. Відпадання колишніх друзів і можливість бачити тематику своїх розмов дає явну підказку про втрату зв’язку з Богом, бо кожна людина є носієм Божественного – усвідомлює вона це чи ні, але так є. У нас появляються нові друзі – корисливці, завистники, тобто такі, якими ми помаленьку стаємо самі. Таким чином, людина багатіючи починає відчувати себе біднішою; вона насичується матеріальним, але духовно рости вже не може – вона цим багатством закрилась від Бога, вона закрила свою Душу. Вона може навіть ходити до церкви, але церква не відкриє душі. 
Нам слід зрозуміти процес духовного розвитку людини, то тоді і поміняються і наші дії. Теж стосується суспільного статусу. Це два сильних монстри, які поїдають наші духовні надбання. Вони мають рости паралельно, а так буває рідко, але цілком можливо. Це все в наших можливостях. Як ми стягали багатство самі, то так маємо визначитися і зрозуміти, що тільки ми самі зможемо стяжати духовне в собі. Тут не допоможе піп чи монах. Так, якщо це дійсно духовна особа чи така, яка знаходиться в процесі свідомого духовного розвитку, то вона зможе нам бути тільки підказкою в правильності шляху, бо фактично наше звернення до них і визначило сам початок пошуку. Застосування в цьому абзаці своїх можливостей у слові «сам» дається для розуміння напрямку пошуку, бо будь яка людина сама не може стягати матеріальні багатства і сама не може у виокремленості стяжати духовне. Наші енергії поєднані – ми від когось залежимо і від нас хтось залежить; ми комусь допомогаємо і нам хтось допомогає, але в будь якому випадку знаймо, що в усьому нашому житті, у всіх наших діях присутній Бог. Від нас частково залежить: допускаємо ми його чи закриваємось від нього. Бог є в єдності з нами тоді, коли ми його приймаємо, бо будь які зусилля людини стати кимось краще є по суті без смислу, марнота та й годі. Коли ми звільняємось від бажань, навіть таких, як стяжання духовних якостей, напружуючись, то цим розумінням ми вже є іншими – ми вільні для прийняття. Бо навіть наші релігійні традиції намагаються показати крупиці духовного, то знаймо, що воно вже є в на і було, тільки ми не здібні його бачити і відчувати. Повноту життя людина відчуває не такими намаганнями, а тоді, коли не знає як слід жити і наш спосіб життя нас влаштовує. Влаштовує, бо ми відкриті у прийнятті Бога. 
Зупиніться й помисліть — чого ми досягли, який наш статус у світі духу. Ми бідні, а хіба ми хочемо того ж в подальшому житті? Не дарма кажуть: вік живи і вік вчися. Навчання у надбанні духовності носить природність, коли вчаться всі. Ми не утруднюємо себе подібними роздумами, інакше вчилися б.

«Прийшла Бідність і Багатство до одного чоловіка і питають:
— Хто із нас красивіший?
Злякався він і думає: «Якщо скажу, Бідність красивіша, то Багатство розсердиться і піде, а якщо скажу, що Багатство прекрасне, то Бідність розсердиться і мене замучить». Подумавши трохи, а потім сказав:
— Поки ви так на місці стоїте, то я не можу вирішити. Ви пройдіться.
Стали Бідність і Багатство проходити туди-сюди. Подивився на них чоловік і говорить:
— Ти, Бідність, дуже хороша зі спини, коли відходиш, а ти, Багатство, просто прекрасне в момент приходу».

Тут не слід вважати кількість багатства, а його якість – скільки ми потребуємо, чи скільки ми можемо взяти. І це слід знати, бо створимо дискомфорт, а то можна ще й гірше отримати ніж було до цього. Для прикладу: женимося, чи виходимо заміж і попадаємо в богату сім’ю, в їх світ – як ми почуваємось?…, хоча маємо шанс для прийняття цього статусу душі і тіла. Або навпаки – попадаємо в бідну сім’ю…, то тут, маючи богатство, є чим ділитися — і духовними і матеріальними статками. Тут можлива допомога для росту, а, можливо, молода людина, маючи батьківські матеріальні статки, духовно опустилася до духовгого рівня бідної сім’ї. У першому випадку, маючи шанс для духовного росту, ми приходимо без матеріального, то це є буцімто неприйнятним. Однак, коли ми духовно починаємо рости, то це суще дає саме нам таку сім’ю для подальшого розвитку душі. Мирська характеристика цього – можливо попав у рай, а можливо у пекло. І якщо це і наша характеристика – то це ми самі такі і є, то це ми так і бачимо світ, так його сприймаємо і тільки ми. Пам’ятаймо це.
Оберігаймось від протиставлення, або роз’єднання сакрального і матеріального, бо це є наше єдине ціле дароване Всевишнім для розуміння того, — хто ми є? і звідки ми пішли, як істоти соціальні? – діти Бога єдиного, Духа Святого. І в миру ми досить часто цих мудрих праведних людей, які живуть в благості і називаємо святими чи духівниками, тобто, носіями Святого Духа не залежно від їх матеріальних статків.
Саме це дає нам силу – силу Духу кожній людині, кожному народу… незалежно від місця проживання, національності. Богу поділ чуждий – для нього всі душі рівні і достойні розвитку. В його силах поправити нас. Перевірте. Хіба не раз ми міняли думку, чи рішення, чи переробляли роботу? І давайте згадаємо, що нас спонукало до зміни рішень …- дискомфорт душі, як проявлений поклик нашої душі, нашого Бога до спонукальної дії. 
Уміння окреслити коло темних енергій, усвідомити причину їх появи в нашому житті допоможе утвердитися у своїй свободі поведінки. Можна не допускати до себе темних енергій, дякуючи за таке вміння пізнання і славословінням імен Бога. Славословіння розуміється як швидка допомога, а потім іде процес встановлення діагнозу, лікування і результат. Бо можуть бути і не славословіння імен, а вміння входити в стан радості через доброту. Це досить широка тема і кожен сам може шукати собі помічний спосіб через свій досвід. Це якраз нас підводить до розуміння того, чому конкретна людина і людство в цілому має бути такою відповідальною за вимовлені чи проголошені слова. Не можна уникнути в миру темних енергій, але лише знання їх причини появи дає енергію терпіння і розуміння їх. Поняття Блага дає спокійний стан, а зворотні понятійні відчуття нас дратують, турбують і віддаляють від позитивних потоків енергії.
Розглядаючи природу слова «Бог», і що це є набір різних енергій, дії, які людина бачить в проявах людей, природи, як рух енергій. Це не є особа. Руху енергій, можливо підходить більше слово: Святий Дух(Світлі Енергії) — дунути – рух повітря, як рух енергії, як процес життя. Так, як ми розглядаємо природу слова, то саме слово — святий і має своє походження і надає смислового значення в слові – світлий. Святий – це чистий світлий рух духовних позитивних енергій, чи позитивний прояв в діях вкладений в дію – слово, як благоволіє, як Божа блага світла воля в потоці духовної позитивної енергії (Святого Духа).
Говорячи про наявність світлих духовних якостей в енергії, то є і ті, які її пізнали і її носії — святі. Взагалі, краще слово святий застосовувати під назвою цілком визначеною: подвижник Духу і явитель сенсу життя, праведник миру.
Церква, релігійні традиції світу виконують дуже велику роль в середовищі людства, як певний орієнтир духовного розвитку на даному етапі позвитку душ людських у відповідності їх можливостей прийняття Духа Святого в себе, в свою діяльність. І для розуміння, слід з вдячністю відноситися до святих, до праведників, до мудрих людей саме з цієї позиції, бо вони постійно йдуть у своєму духовному розвитку впереді всієї маси людства. Святі, праведники, містики більше схильні находитися в середовищі адептів релігійних традицій для засіву духовних якостей в цьому середовищі і це середовище найбільш підготовлене церквою до сприйняття їх послань. Такий поступальний рух у розвитку духовності в людському середовищі сприяє утвердженню довіри, в устремлінні окремих індивідів до пізнання суті Духовності.
Водночас слід вказати, що на сьогоднішній день дозріла велика потреба людства у духовних пізнаннях і релігійні традиції до цього не готові, і які, можна констатувати, що до цього не проявляють активності із-за своєї ортодоксальності, канонічності, які своїми твердженнями не відповідають духовній затребуваності людства. Служителі церкви фактично із-за своєї службової узалежненості не можуть виходити за межі канонічних уставів, а праведники, які знаходять свою обитель біля монастирів можуть передавати духовні пізнання тільки окремим особам і індивідуумам. Поряд з цим вони в основній масі частково обмежені нормами релігійних уставів і на рівні свого духовного розвитку, ще досить сильно себе узалежнюють чисто фізичною і економічною узалежненістю від монастирського уставу. Істинних старців, святих, містиків, праведників досить невелика кількість і вони із свого розуміння не приєднуються до суспільного монастирського життя, та і самі релігійні традиції стараються відгородитися від них із-за їх вільності Духу. Вони бояться поширенню істинних Знань про Божественність, виходячи з корпоративних відомчих інтересів. Це в деякій мірі має доцільність, бо навіть послідовники не можуть сприймати і приймати істинні Знання – вони збунтуються проти таких святих праведників. Не всі люди готові пізнавати і приймати Бога. Вони можуть говорити ці слова, але ці слова не виходять із їх духовного стану, а з суспільної облаштованості. Доми молитви є якби згладжуючою суспільною організацією, яка може показати благість Божественності і є стримуючим елементом наших пристрастей. Саме ця нейтральність частково допомогає частині суспільства, чи сказати, що хоча б не несе шкоди духовному, психічному розвитку. Силою і маніпуляціями ні одна релігійна традиція не може навернути паству до пізнання Духовного. Цього не можуть зробити і служителі церкви, бо вони обмежені канонічними вимогами і в своїй масі не є зразком духовного подвижництва – їх слова відрізняються від способу їх життя. Тому така розбіжність несе в смутне середовище людства недовіру до них. І це закономірно. Щоб проповідувати Істину, потрібно самому бути чесним і правдивим по життю.
Ми дозволимо трошки торкнутися і тих індивідів, до яких приходить по психічну чи духовну допомогу частина людства із-за душевного неспокою, який вони не можуть і не вміють погамувати, не вміють наповнювати себе духовними Знаннями. Це «знахарі», маги, ведуни в їх же визначенні білих, чорних, кольорових дій на психіку людини. Вони мають ті ж якості Божественного чи Диявольського впливу на психіку людини, як і ті, що шукають у них розраду. Вони є носіями більш концентрованої такої енергії, однак зазначимо, що завжди результат такої допомоги від святих чи магів напряму залежить від можливості прийняти ці настанови чи вказівки єством вопрошаючим. Це наша слабкість, що ми шукаємо посередника, але ж і рішення ми все одно приймаємо від свого душевного стану самі. Тобто ми самі і можемо допомогати своїй психиці, своїй Душі справлятися з усіма життєвими негараздами. Дабре було б, якби нас вчили цьому. Сьогодні цим суспільним інституціям важко і вони цього не бажають. Тому люди бігають у своєму невіданні то в дім молитви, то в дім мага чи сатани. Дім молитви не завжди може надати допомогу, але він хоча б не зашкодить психічному стану людини. Інші в основній масі не вміють визначити можливість конкретної людини її рівень духовного розвитку, її потреби в отриманні психічної допомоги і цим шарлатанять. Та і біля них часто облаштовуються нечистоплотні люди, позиціонуючи себе з магами будь якого спрямування, позиціонуючи себе з праведниками, але це їх прийняття. Це особисте прийняття рішення і тих, хто до них ходить. Не до них слід іти – іти слід в себе самому і ми пізнаємо свої можливості в прийнятті Бога в тій мірі наскільки ми готові у своїй чистоті. Тому прхаємо очищуймося духовно в своїх словах, в своїх добрих справах і тоді у неас не виникатиме бажання бігати до до старців, до магів, до знахарів. Нам Сущий підкаже як облаштувати своє життя. Навіть, якщо виникне потреба Душі нашої в допомозі таких людей, то вона піжкаже нам путь паломництва. Покладаймося на Знання Сущого, покладаємося на відчуття своєї Душі. Як представника Бога в нас. Довіряймо йому і по вірі Нашій буде Нам. Це єдиний путь по якому легко чи тяжко Людина йде до Бога.
Слово святий, світлий дух, священний по своєму смисловому наповненню виходить із суспільного сьогоднішнього вжитку із-за відсутності в ньому свого наповнюючого зерна. Із святого зроблено святотатство. Велика кількість діянь духовних енергій застосовуване в проявах священних проявів на Землі, але саме прекрасне люди відторгують – це життя. Коли думка відхилилася від священного призначення буття, то і сам сенс буття зникає. Прояви взаємопогодженості, гармонії душі і тіла, духовного і матеріально-суспільного і є священнодіяннями людини.
Бог — це все. Бог — це просто ім'я всього, що оточує нас. Ми в ньому. Він в нас. Бог близько. Кожному можна зробити висновок Бога в своєму серці, можна прийняти його всією душею, але не можна розповісти про нього. Можна бути ним, але не можна його висловити. Бо ми як та крапля, досягнувши повноти і потрапивши в океан вже є не виокремленою і яка вже не проявляється від себе. Вона проявляється від загального. 
До цього і в подальшому ми пишемо слово – «Бог» наповнюючи його змістом, смислом, розуміючи його як позитивні енергії, які зібрані людством і всім живим і не живим, всім видимим і невидимим,і які єенергіями загальними, всіма надбаними. Якщо ми це будем розуміти, то і уже знаємо, що ми без страху можемо кожен брати цю позитивну енергію. І цей спосіб взяття ми сьогодні сприймаємо по цих словах, як буцім то нам це дає Бог. Брати, чи получати позитивну енергію (любов, доброту, милосердя …) ми можемо, але не кожен може взяти і получити. І в цій книзі червоною ниткою прописується те, як підготуватися для взяття, чи отримання. Тут ми розглядаємо і те – коли, де і скільки ми можемо взяти чи получити. Читаємо, усвідомлюємо і приймаємо, а далі раздаємо в радості, то тоді кожен день і на схилі років ми відчуваємо, що наше життя складається якнайкраще і ми дякували і дякуємо за це всіх і вся. 
Бог – це життя, стиль життя в гармонії з природою. Це певний спосіб ввійти в співзвучність нашої душі й тіла з Космосом. БОГ – це не слово і не слова про щось. Це наше відчуття життя, це наше відчуття цих енергій, їх присутності в нас. Це відчуття присутності і є нашим досвідом, нашим вмінням взаємодіяти з Божественним. Тільки усвідомлення присутності в нас божественного і вміння реалізовувати можливості, які відкриваються цими пізнаннями надає нам впевненості повної довіри до всіх проявів, які відбуваються в нашому житті.
Читаючи ці рядки, у нас появляється бажання входити в божественне, але куди подіти всі свої страждання, весь свій гнів, ненависть? Нікуди. Визначившись з напрямком йдемо, бо ввійти одномоментно в божественне не вийде. Це процес очищення, це процес навчання прийняттю позитиву у своє життя… Ми не маємо можливостей викидати енергії, енергій, навіть, негативних. Ми маємо вчитися цю негативну енергію перетворювати в позитивну. Тоді ми цілісні, тоді наше теперішнє життя є тим істинним шляхом до Сущого.
 При наявності життя ми можемо любити. Вчимося любити Себе й Природу такими, якими вони є, як прояв божественного. У природі стільки краси: і молоде, і старе дерево по своєму красиві, а на людське тіло робимо оцінку, але ж так і в людині: і в молодої людини є щось красиве, як і в старої є щось красиве. Придивіться будь ласка.
 Всі люди на Землі – одна родина і має одного Бога, одні і ті ж загальні енергії в собі і в оточуючому Всесвіті.
 Ці Знання, Розум, Доброту, Милосердя, Щастя, Любов, які ми отримуємо шляхом надходження в наше єство цих світлих, насичених енергій (рух духовних начал) нашим серцем відомі давно. Про них зокрема пишеться і в Біблії: «духом премудрості і розуму, духом поради і міцності, духом відання і благочестя» (Ісх.11,2), «духом благодаті» (Зах.12,10), «духом святині»(Рим.1,4) … по діях якого проходить творіння в процесах потреб, відродження, відновлення, утвердження в проявах матеріального світу … І саме Іісус Христос сказав своїм учням, що дасть їм цю силу, цю енергію в Святому Дусі, якою вони творитимуть волю Бога. Так це і відбулося до Ісуса, і відбувається по сей день, як рушійна насичена сила енергії у світовому творчому процесі. 
Тому носіїв цих якостей і стала людина називати святими. Здавалось би звичайна гра букв в слові. Але на сьогодні це стало лозунговим суспільним і політичним словом.

 «Одного разу у Вчителя спитали:
— Як можна разпізнати духовну людину?
Вчитель відповів :
—Це не те, що він говорить, і не те, яким він бачиться, а та атмосфера, яка створюється в його присутності. Ось що є свідченням цієї духовності. Бо ніхто не в змозі створити атмосферу, яка не належить його духові».

 Потрібно визнати людину на Землі як інопланетну істоту, чи як результат руху всесвітніх енергій. У фізичному розумінні Бог-Творець робить Адама з глини, а душі посилає з небес, як щось вище, якісніше і тому воно зберігається в людському уявлені вище – в горах, або на небесах (там де не-має бі-са, бо він на Землі в нас. А ми можемо на ці небеса подивитися з Венери – нема і є біс, тобто всюдисущ. Не-бо (нема бога) кругом. Не-має бі-са – на небі).Ми самі є носіями бога, тобто місцем де ймовірно живе Бог. Хоча і тіло, і душа є різними енергіями, як категоріями з іншими якостями і кількісними параметрами. Але і Земля підходить під ці умовні визначення – як вид енергії.
Наш Бог – це ми самі, якими нам хочеться бути. Про це пишеться й у Біблії, що Бог створивши людину по образу й подобію своєму. Той хто це написав, зібрав усі якості людини й наділив над- і най- кращими своїми якостями, створивши образ Творця. Хто його бачив, чи хто до нього нас заведе? Ми самі зайдемо з допомогою тих енергій, що подібні нашій.Бог не може бути зведений до якогось образу, метафори, символу чи знаку, хоча людський ум століттями намагався звести Бога до чого небудь: чому людина могла б поклонятися, до чого людина могла доторкнутися, з чим можна було б співпрацювати. Це — одне з найдавніших бажань людського ума: укласти Бога в людські категорії, так щоб Богом можна було керувати, маніпулювати ним, щоб Бог був у нас в руках. Саме зусилля звести Бога до образу спотворює реальність. Знаємо, що Всесвіт, Божественні енергії не належить нікому конкретно і одночасно наповнюють всіх, а образи — індивідуальні. Мирський ум — власник. Як тільки ми в позиції володіння, то ми відразу ж стаємо руйнівником Божественної присутності в нашому єстві — Душі. Володіння руйнівне. Бог не може бути персональним. Щоб пізнати Бога, нам необхідні перетворення в собі: вийти з суспільної особистості і бути частиною Божественного як єдиного. Тоді є можливість діалогу, тоді є можливість творення молитви. 
Але ми чинимо навпаки: ми зводимо Бога, не як щось позаособистісне, а до персонального і зводимо Бога до особистості, робимо з нього ідола, надавши йому обличчя, форму і ім'я. Тоді він подібний до нас. За таким принципом влаштовані майже всі релігійні традиції. Подібне притягується. Те ж спостерігаємо й у мирському житті. Збираються по подібних інтересах, по подібних поглядах на ситуацію і навіть молода пара збирається за подібністю якихось якостей, як духовних показників. Природа такого притягання полягає в тому, що в іншому ми бачимо свої якості, які нам подобаються і від них ми маємо задоволення й радість. Ось звідки у філософії застосовується визначення про видимі притягнення протилежностей. Це є тільки частина природи людини. Дослідники знають. 

 Історики пишуть про появу істоти, як людини розумної з подальшим еволюційним розвитком за версією Дарвіна. Але ці дві версії, можливо, є хибними. З цим погоджуються вчені. З початком вивчення духовних категорій – як от: любов, щастя, доброта, радість, справедливість, що можуть проявлятися в матеріальному світі і підтверджується дослідами про наявність таких енергій, і що їх носіями є теж думка і слово, то доводиться констатувати, що не все так просто, що Природа є великою таїною, що душа і тіло є різними видами енергії, які виконують різні функції в житті людини. Однак не протилежні, чи відокремлені, а являють собою одне ціле.

Наші бажання, можливості віддзеркалюються. Наприклад: ми не маємо поваги до іншої релігійної традиції (релігії), окремої її гілки, нації, раси, то отримуємо нове тіло, яке має в оточенні людей з такими релігійними переконаннями, в тій нації, в тій расі і самі є їх членами, чи представниками.
Ми маємо бути свідомими, що будь яка дія в оточуючому світі є дзеркальним відображенням нас самих, наших якостей (підказкою є наші відчуття доброго, чи не дуже). За повсякденщиною ми не вчимось спостерігати за собою, своїми діями (слова, думки, емоції, діла), а добре було б, якби вчились, щоб це була повсякденна потреба, стиль нашого життя. З цього моменту ми є свідомі, що це є дзеркальне відбиття нас самих, це є в нас у підсвідомості, в матриці нашого розуму, нашої душі. Зробили добре діло?, зробили погане? – то такі наслідки і отримуємо назад з сімома братами їхніми (згадаймо притчу, коли з людини виганяли біса, який довго блукав світами і зрозумів, що його тіло є найкращим місцем для нього, але по дорозі він познайомився з такими, як сам і привів їх з собою в це тіло. Як воно витримає? А душа мала нести цього біса разом з тілом для духовного росту). Зробили добре, то прийде до нас сім добрих братів; зробив погано – прийде сім поганих. Ми будьмо готові до того, щоб отримати сім мільйонів, давши один, вкравши мільйон – сім буде забиратись. Бідний тому, що дурний був, вкравши в минулому мільйон. Давайте і вам воздасться. 

 Боятись можна хижої тварини, сердитої людини, начальника, але не Бога, не своїх думок, слів, вчинків, бо той, хто зробив, то той може і виправити.
Пригнічує нас, зазвичай, пристрасний спосіб життя від розуміння свого покликання, як боголюдини і різниці між розумінням незадоволеності рутиною життя. Нудьга виникає з того, що душа знає про своє перебування в більш розвинутих духовно богатших тілах, середовищах, суспільствах. Суспільство, держава тримає нас в постійному страху, роблячи з нас певну ланку в ланцюгу діяльності, гвинтиками державного механізму, лякаючи нас карами за порушення правил, договорів, законів. Нас лякають муками в часі і муками в вічності. Природа, чи суть страху полягає, чи виходить не з духовних джерел, а з соціального середовища, хоча торкається і духовних цінностей, а деколи стає перешкодою для їх реалізації — (доброти, любові, щастя). Це є одним з нехороших аспектів природи страху за ці духовні цінності, які ми побачили, чи відчули, не укріпившись довірою до їх сили і постійності, коли вони ще є в нашому розумінні самоціллю, а не смислом, або коли ці якості носять декларативний, лозунговий, зовнішній, публічний характер, а не внутрішній істинний стан нашого єства. 
Гра на осуд.

«- Сьогодні жахливий день. Всі, як буцімто змовились, заставляють мене нервувати, злитися і дратуватися, — сказав один чоловік другому.
 — І не говори, — відповів його знайомий музикант, — у мене подібні проблеми. Сьогодні всі, як назло, торкаються моєї скрипки. Із-за цього вона почала розстроюватися, після чого на ній неможливо грати.
 — Так чого ж ти не настроїш її, як потрібно, і не сховаєш у футляр, щоб невмілі руки не розладнували її і не видавали дисонансних звуків, які ріжуть твій чутливий слух?! Тобі не здається, що в цьому винуватий тільки ти сам? Чого ти дозволяєш, кому не лінь грати на твоєму інструменті? І раз тобі не подобається те, що вони грають, то чи не краще сховати його чи грати самому те, що тобі подобається?
 — Я бачу, дорогий друже, що ти добре розбираєшся в музиці. Так чого ж ти сам не застосовуєш ці знання до свого “інструменту”?! Чому належним чином не настроїш свою свідомість, не візьмеш її в свої руки і не почнеш “грати” те, що подобається тобі самому, замість того, щоб дозволяти, кому не попадя, “грати” на чутливих струнах твоєї душі те, що їм вздумаеться? Чому замість того, щоб навчитися грати пісню любові, терпіння і прощення, ти граєш траурний марш гніву і похоронний марш злоби? Тобі не здається, що в цьому винуваті не люди, які діють тобі на нерви, а ти сам? Знай, ти можеш вибирати, грати самому чи дозволити грати іншим. Вибір за тобою!».
Сергій Шепель.

Не біймось осуду, зависті, незадоволення іншими нашого щастя, нашої любові, бо це є наш такий стан душі і якщо він істинний, то йому не нашкодять наші мирські потуги і не буде підстав для страху і пригнічення. Розуміння природи страху, середовищем якого є вся наша життєдіяльність, в тому числі і сама смерть – є ознакою свободи, є ознакою нашого божественного стану боголюдини. Християнська релігійна традиція досить вдало визначає фізичну смерть тіла, як кінцеву мету – душа йде в рай, або в пекло. Про природу раю і пекла в нашому житті ми зупинимося пізніше, а тут ще раз наголосимо про безсмертність душі. Цього не може викинути і релігійна традиція в процесі відправи служби за покійником: «Упокой душу Боже раба Твого Івана», де випущено з речення букву, слово і добавлено інше слово. А в природі відправи було і є відправа — побажання: «Успокой душу Боже, яка була в тілесах ім’ярек Івана». Присутні на похоронах саме цього бажають померлому тілу і душі – заспокоїтися і далі рушати в божественну путь духовного розвитку.
Страх ума, після виплеску негативних енергій, є усвідомленням нашого єства в особистому безсиллі бути частинкою Божественного, бути господарем і слугою життя вічного. Слугою тілом і господарем душею. Бо в цьому страху наше єство входить в стан боговідторгнення, богооставленності. Так не є. 
Входимо в молитовний стан і він жде нас – де б ми не були – на шляху в пекло, чи на шляху в рай. Він чекає наших посилів духовних потреб в благосних помислах, словах і вчинках. Закриймо вуха і очі, які приносять поживу нашому уму в його життєву горячку короткочасного перебування тут. Дух вічний, душа вічна і вона завжди йде додому, як капля в океан, незалежно від того, в яке тіло послана. Бо все, що існує в часі є тимчасовим, але ж всі хочуть вічного і постійного життя, багатства, влади. Хіба так буває? Духовний ріст протягом життя і є тільки маленькою частинкою шляху до Бога, додому. Це шлях накопичення енергій Світлого Духа, тобто прийняття в наше життя радості, доброти, щастя, любові…

Відчуття страху зникає, коли відчуваємо силу Духу, бачимо його в проявах, говоримо з Ним. Але є і інша сторона втрати страху – це безвідповідальне нехтування самим цінним в житті – життям. Цей процес зовні видно в інших, а вони можуть не усвідомлювати цих видимих проявів і він супроводжується п’янством, наркотиками, пошлістю, вульгарністю, непристойною поведінкою і діями. Це стан, коли нам байдуже до духовних цінностей, до життя, до себе і всіх оточуючих. Тоді теж зникає страх.
Небезпека цього явища є і для інших і полягає вона в тому, що людська істота ще задоволена собою, таким своїм станом і хизується цим перед іншими спеціально, або вже зовсім без розуму. Хто хоче бачити таких істот поряд з собою. Це хворі люди тілом і деградують душею. Як важко новому життю бути носієм такої душі. Зазвичай, в такий стан душа і тіло попадає після душевного зламу, коли соціальні і матеріальні обставини нашим умом закрили від єства душу, закрили наше єство від Розуму, не вистачає сил для розуміння насівших проблем і ми не знаємо де його брати ?… — В молитві – поговори з собою, не опускаймо рук від ілюзії безвиході, бо життя продовжується з нами, чи без нас. Поговори з Сущим — і сила появиться, і побачимо вихід зі скрути. Перевіряйте.

Людина зневіряється, втрачає довіру до Сущого, до інших, в себе, розчаровується в своїх можливостях. Можливо, вона на певному періоді життя деколи захотіла реалізувати нездійсненне і нею оволоділи амбітні бажання, але, найперше, навіть не перебуваючи в таких ситуаціях, не виникло потреби звернутися до свого нутра, до людей, до Бога, то розуміймо, що ми не відкрили двері для притоку до нас сили і можливостей в реалізації, а, можливо, ми б побачили марноту свого непотрібного бажання.

«Одного разу, людину, яка постійно терпіла труднощі і всілякі негаразди спитали:
— Де ж твій Бог, в якого ти так віриш? Чого він тобі не допомагає?
— Він допомогає, але не так, як ви думаєте. Мій Бог бажає зробити мене сильнішим і, замість того щоб міняти обставини, в яких я перебуваю, то дає мені любов і терпіння, щоб переносити і долати всі труднощі, які випадають на мою долю». 

Називається така людська позиція – усвідомлено нести свій прижиттєвий хрест для духовних потреб нашого єства і росту нашої душі. Така позиція і дає енергію для вирішення повсякденних потреб.
Подолання своїх мирських бажань потребує сили Духу, сили Розуму. Людина може переносити великі і тривалі страждання, якщо вона бачить в них смисл життя. Страждання йдуть з нами рядом, спереду, ззаду, бо неможливо упокорити своїх бажань, свого «Я». Бо бажання, які не вирішуються приводять до страждань. Як їх упокорити? Смиренність – це упокорення свого Его. Тільки через духовний акт покірності пізнається суть свого самолюбства, та і то воно не є як втрата свободи і упокорення до стану раба, а саме упокорення свого «Я» в нашому єстві приходить в розумінні від нашого акту свободи, що ми можемо так поступити. Будьмо вільні духом, але не будьмо рабами в душі своїй, бо це є ознакою відсутності свободи духовних начал. Ісус Христос закликав до продукування духовних цінностей, бути бунтарем, яким і сам був і є, до бачення суті мирських бажань, але зовсім не до покірності рабської суспільним мирським ідеалам. Він сказав їм, що прийде до них і дасть їм Духа Святого, Духа Світлого, Енергії Світлої для продовження стяжання її во благо всім і їм у поміч, тобто сили духовної енергії. Духовна якість повчань Ісуса Христа не в тому, щоб терпіти образи, скільки у вмінні не ображати і в умінні їх не приймати.

П’ять ліків для душі.
«В давні часи в одному торговому місті жив чиновник. Одного разу, коли він проходив по ринковій площі, до нього швидко підійшов якийсь чудний обірванець і, викрикнувши лайливі слова, плюнув в обличчя чиновнику і втік. 
Не виніс чиновник ганьби і захворів. Так би і помер, але його друзі послали по лікаря, який славився своїм вмінням лікувати душевні рани. Лікар дав хворому п’ять ліків і звелів кожну ніч, просипаючись в призначений час, приймати одне з них.
Настала ніч. Прийняв чиновник першу мікстуру, і приснилася йому ринкова площа і те, як обірванець плюнув йому в обличчя. Від нестерпного приниження і сорому страшно закричав хворий і проснувся.
Наступної ночі прийняв він другу мікстуру і знову побачив той самий сон, але замість сорому він відчув на душі крижаний страх.
Такий же сон приснився чиновнику і на третю ніч, але ні страху, ні сорому вже не було, а відчув він глибокий сум. Здивувався чиновник, але вирішив виконувати вказівки до кінця і наступної ночі випив четверту мікстуру. Звісно, він зснову побачив той же сон, але цей сон уже не був таким виснажливим, як в попередні ночі, і відчув чиновник тількилегке здивування.
На пяту ніч неочікувано для себе самого чиновник відчув радість.
Не знаючи, що думати, він піднявся з ліжка і негайно відправився до лікаря за порадою і новими ліками.
—Що ти відчував після прийому мого зілля? — спитав цілитель.
— Всі ночі мені снився один і той же сон про те, як обірванець плюнув у мене, — відповів чиновник, — але кожної ночі цей сон викликав у меня нові відчуття: я відчував то сором, то страх, то сум, то здивування. А в останню ніч я відчув радість і відчуваю її до цієї пори. Тепер я розгублений і не розумію, що ж я маю відчувати насправді?
Вислухавши чиновника, лікар засміявся і сказав:
— Не важливо, що відбулося з тобою, якщо ти можеш відноситися до даного випадку так, як вважаєш за потрібне. Бо тільки від твого вибору залежить, будеш ти радіти чи засмучуватися по будь якій причині. Що ж стосується плювка в обличчя, то мудрий чоловік просто не звернув би на нього уваги, тим більше що твій кривдник — божевільний, і його плювок не більш образливий для тебе, чим порив вітру, який запорошив пилом твої очі». 

Раз ми опинилися в ситуації отримання ляпаса, хоча і це не є випадково, бо ми були до певної міри провокатором до настання дії, чи то думкою, словом, поведінкою, навколопросторовою енергією, то підставивши другу щоку, ми на його психічному, підсвідомому рівні даємо зобидчику можливість забрати свою агресію назад рукою, чи навіть очима через усвідомлення намарності дій. Так проходить процес нейтралізації негативної енергії через усвідомлення. Ми починаємо розуміти причини виникнення такої ситуації, бачити корені цього зла. Побачивши причини, ми робимо великий крок до пізнання ситуації і ми знаємо, як вийти з неї кожен в собі.

«Коли Конфуція спитали: «Чи правильно буде відповідати добром на зло?». На що він відповів: «Добром потрібно відповідати на добро, а на зло потрібно відповідати справедливістю».

Проголошені Христом духовні цінності і показана їх природа, а також важливість їх для людини, для духовного її розвитку, для здійснення покликання людини в цьому Всесвіті – як от любов, доброта, милосердя, свобода духу, братство, які є рушієм всього живого і неживого, видимого і невидимого складають основу змісту життя покликаної людини. Але християнська релігійна традиція перетворила їх в риторичні словеса, в умовно-риторичні возвеличення ними добродіяння, яке по суті є обманом, не є духовним джерелом для людини на все життя. Людська душа досить чутлива до правдивості, до істинних знань і до обманно-злочинних. В реальному житті також цим займається держава і суспільство через їх державно-соціальну нормотворчість, яка будується не на любові, не на свободі духу, а на бездушності, ненависті, оцінці, порівняннях; на запереченні людської гідності (фактичної, а не проголошеної); на несправедливості, насиллі і примусу. Фактично, майже кожна особистість приречена жити під моральним законом суспільства і під законами держави, які зобов’язують виконувати ці писані і неписані норми, оголошуючи санкції можливих варіантів покарань. Але ми знаємо, що тільки сильним духом саме покоряються моря.
Нам слід розуміти, що присутність в житті людини Бога і Диявола є постійним джерелом виникнення позитивних і негативних енергій, добра і зла, любові і ненависті … Не буде Бога і Диявола в житті-бутті, то не буде похідних від них позитивних і негативних енергій, бо саме такими особовими словами людина називає ці енергії. Саме людина є творцем цих якостей позитиву і явищ негативу. І будь які суспільні надбання в суспільному і мирському устрої не торкаються по великому осмисленню життєдіяльності окремої людини. Саме окремі індивідуальності є найбільш цілеспрямованими творцями духовних цінностей, духовних енергій, Вселенної, бо цим вони займаються усвідомлено, розуміючи своє покликання, як призначення їх Душі. Вони дають такому умовному визначенню всю зверхсилу, зверхдоброту, зверхмилосердя, всемилостивість, всерозумність. Кожен має свій шлях до Бога, кожен поступає у своїх пошуках, у своїй життєдіяльності індивідуально. І будь хто іншийможе діяти по іншому. Умовна обов’язковість полягає тільки в тому, що в кожній особистості ми могли б бачити конкретне єство, а не загальне правило – ті, чи інші позитивні, чи негативні енергії, які формуються для більшості і є нормами, чи візирами для застосування цих моральних норм оточуючими для свого ж блага. 
 
 Кожен, хто щось пізнав, відчуває наповнення енергії, сили. І це наповнення сили іде від розуміння істини. До сили потрібен Розум, але коли ми не зрозуміємо суті пізнаного, то воно залишиться тільки інформацією, якою можна користуватися як завгодно, чи взагалі не користуватися, бо це не ввійшло в наше знання. Не ввійшло це знання в наше єство. Тим паче, коли ці знання стосуються матеріального, то пізнана енергія може бути використана не з розумінням і стане неконтрольованою – може наробити біди. Історія про це свідчить, навіть на такому маленькому прикладі: життя, діяльність і фініш життя академіка Сахарова. Однак, якщо ми намагатимемося пізнати духовну енергію не з розумінням її суті, то це також нашкодить нашому єству. 
 
 Довести душу до висот усвідомлення свого призначення приходиться по маленьких частинках, як той механізм – по детальках, по гвинтиках, по гаєчках. Все у Всесвіті виконує якусь роль, бо більше бачиться здалеку. Кожному доля дає шанс побачити істину. Такий шанс може проявлятись у різному віці людського життя і як показує досвід – це десь біля 50- річного віку (7х7). Сім років – це період повної зміни фізичного тіла і зміна сприйняття світу, Бога. Тому кожен може реалізувати себе і виконати благу волю Сущого.
 Ми бачимо і цінуємо предмети обиходу іншої людини – вона прожила не даремно. Таке мирське бачення життя, а що в неї за душею? – чи має вона спокій, чи вона виснажена, чи повна енергії??? 
Джерело нещасть у тому, що ум хоче і бажає, а душа має інші цінності – духовні і ці розбіжності в наших нереалізованих бажаннях створюють духовний дискомфорт у нашому мирському житті. Найцінніша душа, а тіло є носієм її – це речення для усвідомлення, а не для оцінки. Процес життя і є переплетіннями тих потреб і тих бажаннь.

«Коли Иляо із Шинаня зустрівся з правителем Лу, той на вигляд був дуже втомленим.
— Чого у вас такий втомлений вигляд? — спитав Шинаньский вчитель.
 —Я вивчив щлях попередніх царів і готувався продовжувати діла моїх предків, — відповів правитель Лу. — Я поважаю духів і показую знаки поваги достойним мужам. Я все роблю сам і не маю ні хвилини для відпочинку, одначе, так і не можу позбутися клопотів. Ось чому у мене такий втомлений вигляд.
— Ваш спосіб позбавлення від турбот, мій пане, нікуди не годится, — сказав Шинаньський вчитель. — Лиса з її пишним міхом і леопард з його пятнистою шкірою ховаються в лісах і гірських пещерах, щоб мати спокій. Вони виходять на зовні ночами і відпочивають вдень — настільки вони обережні. Навіть коли їм приходиться терпіти голод і спрагу, вони дозволяють собі лише єдиний раз вийти за здобиччю чи на водопій – настільки вони стримані. І якщо навіть при їх обережності і стриманості їм деколи не вдається минути капкана чи сітки, то хіба це їх вина? Їх міх і шкіра — ось джерело їх нещасть. А хіба царство Лу не є для вас такою ж шкірою?»

Щоб зрозуміти цінність духовної сили людини, країни, планети, ми подивимось на людину…, що духовно виснажилась, зневірилась – вона збідніла, вона деградує. В результаті ми приходимо до такого стану і в матеріальних речах. Дбаймо про душі наші, тоді і хижина з лободи буде в радість і палац не буде ідолом. Ми задумались…? Добре! То в чому смисл життя ? – Згадали!

 «Літній мужчина з 25-річним сином ввійшли у вагон поїзда і зайняли свої місця. Молодий чоловік сів біля вікна. Рядом біля нього сиділа молода пара. І як тільки поїзд рушив, цей молодий чоловік висунув руку у вікно, щоб відчути потік повітря і раптом захоплено закричав:
Тату, бачиш, всі дерева ідуть назад!
Літній мужчина посміхнувся у відповідь. Молода пара була сконфужена тим, що 25 річний чоловік поводить себе так, як мала дитина. Перегодя молодий чоловік знову закричав:
Тату, бачиш, озеро і тварини…Хмаринки їдуть разом з поїздом!»
Пара збентежено спостерігала за незвичною поведінкою молодого чоловіка, в якому його батько здавалось би не знаходив нічого дивного. Пішов дощ, і краплини дощу торкнулись руки молодої людини. Вона знову наповнилася щастям і закрила очі. А потім закричала:
Тату, іде дощ, вода доторкується мене! Бачиш, тату?
Бачачи таку ситуацію, молода пара, бажаючи допомогти хоч чим-небуть, спитала літнього чоловіка:
Чого ви не відведете сина в яку-небуть клініку на консультацію?
Ми тільки що з клініки. Сьогодні мій син перший раз в житті побачив світ очима…».
 
Людина, маючи велике житло, автомобілі, цілий шаф-кімнату одягу і кімнату-холодильник, відчуває, що цього малувато. Це душа відчуває. Душа каже:«Я збідніла». Багатство матеріальне не принесло нам постійного задоволення, щастя, радості і блаженства. Блаженні богаті у всіх вимірах, бо вони мають можливість поділитися своїми богатствами (в них є можливість робити милосердні матеріальні подарунки), духовними якостями, мирськими (їжа, одяг), здібностями ума (збір інформації, аналіз і передача цього іншим). Голодному, спраглому, холодному нічим ділитись. Водночас, не маючи матеріальних статків, душа в більшості випадків теж бідна, бо її влаштовує такий стан речей, а це є ознакою відсутності життєвих сил. Коли в людині пульсує енергія доброти і правди, то душа не буде ні в першому, ні в другому випадку зубожіти, а шукає те, чого потребує душа, а решта йде рядом. Хоча бідному скоріше можна стати на шлях пошуку істини, бо в нього і душа бідна, і матеріальні статки нікудишні, а богатий, хоч періодично має «примарне» щастя, має задоволення від оволодіння певними речами, бо в нього і можливості більші. Більші навіть в плані переходу до гармонії духовного і матеріального в собі. Їм знайомі почуття насолоди. Вони задоволеними бувають частіше. Тому вони мають в цьому житті більше матеріального, щоб скоріше їх душа могла розвиватись духовно. 
 Гармонія душі і тіла є і в бідного (ця якість в обох іпостасях), але вона є хибною. Бідний хоче перш за все стати багатим матеріально, а багатий матеріально не хоче бути бідним душею. Зазвичай у бідної матеріально людини бідна і хвора душа. Звідси і визначення, що бідність є ознакою хвороби суспільства. Тому-то ми дбаємо про здоров’я тіла (суспільства). Як це зробити? Для цього на сьогоднішній день достатньо інформації, методів і засобів. Такими знаннями володіє людство. Шукайте…, бо в кожного свій шлях скорий і безмежний в часі і просторі. Шукаймо свою сутність в собі – хто ми є? Починаємо з цього.

«Одного разу до Майстра прийшов молодий чоловік і сказав, що почуває себе таким жалюгідним, нещасним, нікчемним, що і жити не хочеться. Всі кругом стверджують, що я невдаха, безталанний, нікчема. Прошу тебе, допоможи мені. Майстер мимохідь глянув на юнака і поспішливо сказав:
— Вибач, але я зараз зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені терміново потрібно облаштувати одну справу, — і подумавши, добавив: — Але якщо ти згодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу в твоїй.
— Із задоволенням, Майстер, -пробурчав той, з гіркотою відмітивши, що його в черговий раз відштовхують на другий план.
— Добре, — сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике золоте кільце з красивим каменем. — Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені терміново потрібно продати це кільце, щоб повернути борг. Постарайся взяти за нього побільше і ні в якому випадку не погоджуйся на ціну менше золотої монети! Скачи ж і повертайся чим скоріше!
 Юнак взяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце купцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але, як тільки почули про ціну в золоту монету, то тут же втрачали до нього будь який інтерес. Вони відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відвертались, і тільки один літній торговець люб’язно йому пояснив, що золота монета – це досить велика ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.
 Почувши слова старика, молодий чоловік дуже розчарувався, бо він пам’ятав наказ Майстра, що ні в якому випадку не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши добрій сотні людей, юнак знову сів на коня і повернувся назад. Достатньо пригнічений невдачею, він зайшов до Майстра.
— Майстер, я не зміг виконати твого доручення, з гіркотою сказав він. – В найкращому випадку я міг виторгувати за золоте кільце пару срібних монет, але ж ти сказав, щоб я не погоджувався на ціну менше золотої монети! Стільки це кільце не коштує.
—Ти тільки що сказав досить важливі слова, синок! – відгукнувся Майстер. – Перш, чим пробувати продавати кільце, непогано було б встановити його дійсну цінність! Ну, а хто може зробити це краще за ювеліра? Скачи-но до ювеліра і попитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Тільки дивись мені, скільки б він не запропонував не продавай кільця, а повертайся до мене.
 Юнак знову скочив на коня і направився до ювеліра. Ювелір довго розглядав золоте кільце через лупу, потім зважив на маленьких терезах і, на кінець, звернувся до юнака:
— Передай Майстру, що я не можу дати йому більше 58 золотих монет, але якщо він дасть мені трохи часу, я куплю кільце за 70, враховуючи терміновість угоди.
— Сімдесят монет?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліра і щодуху поспішив назад.
— Сідай сюди,- сказав Майстер, вислухавши досить жваву оповідь молодого чоловіка .- Знай, синку, що ти і є це саме кільце. Дорогоцінне і неповторне! І оцінити тебе може тільки істинний експерт. Так для чого ти ходиш по ринку, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?»

Наш дух, душа захищена самою природою, нам за неї нема чого боятися. Нам не слід боятися і відчувати себе в небезпеці, так як наше єство захищено всім буттям, бо нам допомагає весь космос. Але ця допомога неусвідомлена нами, вона не є навмисною, і ми не можемо нею керувати, нам необхідно бути в дозволі входження в нас, щоб космічна енергія могла через нас працювати.

М О Л И Т В А

З хреста животворящого благо подається
Доброту з любовію творити,
Силою його в нас серце б’ється
Велика здібність ближнього любити

Хто з хрестною силою завжди ходить
І з довірою слідує за нею,
Той скоро до Сущого приходить
І зріє в чистоті і доброті своїй

Хоча сльозами печалі й радості зрошаю
Мій путь до Тебе, Создателю мій,
І довіряю, Боже мій, і знаю,
Що я іду благочестивою стезею.
Авва Ісідор

В молитві – поговори з собою…, пізнай себе і будь гідним своєї місії.
Що ж відбувається в молитві? — Відкривається душа, яка спілкується з Духом Світу. Ось чому ми неодноразово запрошуємо бажати всім щастя, любові, миру, доброти і матеріальних статків, отримуючи відповідь у відчуттях і проявах з підказками, як реалізувати їх у своєму житті, бо з цими якостями нам дозволено зробити багато хорошого оточуючим і від цього ми також отримуємо потребуєме — і навіть понад. При таких приємних відчуттях дякуємо. Такі побажання і дякування відкривають наше єство для молитви. Вони відображають, а ми усвідомлюємо свій молитовний стан. Молитва — це ніщо інше, як вище цвітіння любові.
Ці слова для того, щоб зрозуміти, якими думками, словами і ділами ми можемо наповнювати діалог з кожною людиною, з Сущим, із Всесвітом. Спостерігаюча людина за красотою природи, її гармонійною облаштованістью вже є досить релігійною, бо вона безпосередньо говорить словами, очима, вухами, органами відчуттів запаху і дотиків вітру – чи без них і цим перебуває в безпосередньому діалозі з Богом. Ми досить часто при творінні молитви спрямовуємо погляд вверх при подяках чи в проханнях, або показуючи смиренність дивимося вниз, чи на ікони, і цим ми віддаляємося від Бога: цим поглядом, цими думками, бо Бог у нашому внутрішньому, він в нас, а ми в ньому. Суть молитви має творитися в нас з участю всього нашого єства: душі, ума і тіла. Тоді ця молитва і твориться. Вона реальна. Реальність підтвердиться тим, що ми знову і знову будемо устремлятися до творіння молитви.
 Таке спілкування є природним, дійсним, реальним, а не суспільним, бо суспільне потребує суспільних атрибутів – будинку молитви, святих книг, ікон… Також знаємо, що цей процес спілкування продовжується в діяннях наших, а в основі — то це відбувається постійно, бо від сумісності посилів у нас є можливості наповнювати Вселенський гаманець Духовного, бо нам завжди вдається це робити в стані любові і доброзичливості. Такими посилами ми змінюємо світ і себе, бо ми усвідомлені, як прийняти негативну енергію, що має місце в нашому житті і перенаправити її в позитивну й маємо можливості приймати її. Періодична сталість посилу хороша і тим, що є можливість об'єднати енергію і дати туди, де вона найбільш потребуєма, де люди страждають від її відсутності. Наприклад, людям Донецької, Луганської областей і людям, які мають владу над суспільством з обох сторін протистояння. Ми ж відчуваємо тривогу за них, а в пристрасті і за їхні справи, бо наша душа відчуває їх стан приниження людської гідності. Вони потребують духовної допомоги від усіх, а від керівництва держави матеріальної та розпорядчої допомоги. Ось у чому потреба колективної молитви, бо в ній полягає велика міць.

Миттєвість появи відчуттів є ознакою і основною якістю психічної енергії Космосу, але ми звикли думати, що довга молитва буде найсильнішою, бо часто ми створюємо багато недоречних припущень і таким чином, ми випускаємо з уваги, що для думки не потрібно часу. Можливо, для прикладу, досить зробити посил-побажання любові, миру і злагоди і це теж буде миттєвою допомогою. І тільки процес вільного з'єднання нашої енергії з енергією, яка потривожила нас дасть відчуття звершення молитви. Дякуємо за розуміння і прийняття! 
Ми молимося всесвіту і потім виявляємо, що звідусіль до нас стікаються струмки любові. Ми наповнюємося. Всесвіт може багато дати нам, але для цього ми маємо бути відкритими. А відкритися можна тільки, якщо ми любимо — в цьому випадку ми відкриваємося, в іншому випадку ми залишаємося закритими. І навіть всесвіт не в силах перемогти нашу закритість.
 Поки людина розмовляє одноосібно з Сущим, то не появляються відчутно велика кількість труднощів, але усяка загальна молитва вже повна труднощів. Адже людина навіть однією думкою може порушити цілісність будь яких зборів. Намагалися зблизити свідомості людей різними підкурюваннями аж до наркотично наповнюючих, спаленням смолистих речовин, загальні славопрославляючі співи, музика, але і такі заходи не могли повністю привести зібрання в піднесений настрій, хоча ефект є, але був би ще більш істотним, якби люди знали для чого проводится ця процедура і було б оголошено запрошення співналаштуватися в такі моменти на молитву. Тому так важко насильствами досягти побудови Храму Бога в церкві.
Така серцева тривога неминуча, якщо знаєте, що в будинку сусіда неблагополучно. Але відкриті центри можуть вказати багато близьких і далеких потрясінь — від них тріпоче душа. Не часто люди звертають увагу на такі відчуваючі знаки, вони схильні приписувати їх захворюванню. Але справедливо буде пам'ятати, що душа з'єднана невидимими ниточками з Всесвітньою душею і відчуває одноритмові зміни, а то й події космічні та масові потрясіння у вигляді несправедливих війн. Ми іноді думаємо про безпричинність таких болей, але саме вони вказують не на фізіологічні захворювання тіла, а є симптоматикою душевних відчуттів.
Таке згущення енергій космосу кличе психічну енергію людини до нових виражень, чи проявів. Але люди не надають їй першочергового значення, а тому через це відбувається стільки потрясінь і всіляких зіткнень в нашому житті. У такому хаосі хіба не затремтить душа? Не знаючи природи таких тривожних відчуттів приступаємо до молитви. Вона діє як допомога для тих енергій які викликали тривогу і допомагають нам заспокоїться, бо наша молитва була потребуємою, у нас її просили, а полегшення є ознакою її отримання питаючим.
При вивченні історії вірувань можна помітити, як неодноразово людство вже охоплювало тонкі розуміння духовного Миру, але потім намагалося забути і відкинути вже збагнене. Причина зрозуміла — служителі церкви захищали свої корисливі прерогативи, а Буття зрівнює людей перед Всевишнім. Різні століття і вірування не могли скликати людей до єдиного піднесеного пориву через різницю шляхів і різницю відстаней в процесі розвитку душі, бо намагання до єднання проходили з позиції суспільного розуміння обєднання, а фактично душі знаходяться у постійному взаємозв’язку і в постійному єднанні. Тобто, якщо можна так сказати, що люди знаходяться на різних рівнях розвитку і щоб ми зрозуміли, то згадаємо, що рівень розвитку єства в три роки і у дванадцять мають різницю. Так і розвиток душі на шляху до Сущого перебуває в різних тілах і перебуває на різних рівнях розвитку до переходу в той стан, який ми символьно позначаємо, як царство Боже, що ще більше стверджує у творенні молитви двох. Душа знаходиться постійно в стані молитви, для суспільного ума встати до спільної молитви є потреба в усвідомленні.
Однак буває, що збирається група людей, які зійшлися без насильства, то вони можуть поступово зрозуміти думку, яка веде до любові, доброти і краси. І цьому слід радіти, коли ми збираємося в ім'я добра і вирішуємо нести це цілюще благо для всіх і вся. Ось у цих словах і розкриваються основи для єднання – духовні якості: доброта… Так було і є при зародженні будь яких груп однодумців. Якщо вони несуть світові благолюбіє, то нам слід тільки славословити такий початок людських діянь, бо міць групових енергій дуже сильна. Про це дуже багато проявлених свідчень в реальному матеріальному світі, тобто в нашій реальності.

 Всі, зазвичай, згадують Бога молитвою, коли ми в нужді, горі, коли ми безпорадні перед обставинами, а коли щасливі і в нас все є – ми забуваємо про молитву Богу. Таким чином ми деколи думаємо і говоримо. Це не цілком вірно. Коли ми щасливі, то ми вже в стані молитви, а коли в такому стані дякуємо Богу за такі відчуття, чи бажаємо всім щастя, робимо добрі діла – то це і є цілісна молитва, яку чекає Сущий. Таке розуміння процесу молитви дає нам можливість усвідомлювати це джерело енергії, яка проявляється в піднесеному стані, в творчій насназі, у відчуттях припливу в наше єство сил.
Що ми йому посилаємо?, частину свого щастя?, частину радості?, слова подяки і благоговіння? Рідко!? Рідко наповнюємо Його скриню цими скарбами, щоб Він міг в час молитви потребуючого витягти зі скрині і подати. А потрібно повсякчас. Процес полягає в тому, що такі відчуття любові, радості, щастя, благості передаються нашою душею у світовий океан, зазвичай, в стані мовчання і спокою, як і самі відчуття приходять до нас саме в такому стані. Носії таких душ вже є дослідниками душі і всезагального Духу, дослідниками основ егоїзму і психічної енергії людської істоти. Це праведники, святі мудрі люди. Душа, яка досягла в своєму розвитку Божественного, є хранителем істини, роздаровувачем духовного. Вже як Едність. А ми, які живемо в цьому мирському і із-за того відчуваємо таку далекість в досягненні істини; із-за тих знань про духовні якості, які несе з собою наша душа з минулих життів. Душа, яка досягає духовних вершин, Небес, не посилається Творцем в людські тіла, а є, так якби, всесвітньою енергією, всесвітнім океаном, всесвітньою бібліотекою, всесвітньою скринькою скарбів, які посилають духовну енергію для всіх. Вони вже є частиною першоджерела. Такий довгий шлях душі в життях людських і створює відчуття віддаленості Бога. В цьому природа відчуття віддаленості Бога, Суду Божого, Райського Життя. І це є хибне відчуття, яке сформоване нашим умом, бо фактично ми всі є учасниками по наповненню всесвіту енергією, хоча і в багатьох випадках є її споживачами. Душа, єство якої вже сформоване, як праведницьке чи мудре, то воно вже менше потребляє енергії зі Всесвіту – воно є своїм станом як би постійним наповнювачем. Та ж віддаленість раю і пекла є не вірною, бо в цих станах наше єство перебуває постійно чи періодично, або в одному стані більш тривалий період, або і все тілесне життя.

 Пристрастній людині, чи жебраку передавати нічого, бо душу вони свою закривають від Бога стіною мирських бажань — один в цьому житті, а інший, можливо, в попередньому. Навіть у цих прохальних молитвах вони звертаються до сущого в часи народження бажань, чи раз в тиждень, відвідуючи церкву (в подальшому будемо користуватись цим терміном для визначення домів молитви всіх існуючих релігійних традицій світу ).

 Вчимося брати і вчимося віддавати духовну енергію, починаючи з азів входження в стан щастя творчими добрими ділами, починаючи з благодарінь. Водночас розуміючи їх природу, корені і засвоюємо навички і вміння. Дякуємо при найменшому задоволенні не знаючи навіть звідки воно в нас ввійшло; дякуємо при відчутому задоволенні своєю чи інших дією, діями, за бачення чогось красивого, яке чуть чуть сколихнуло струни душі; дякуємо за сказане чи не сказане наше похвальне слово за добрі слова, дії, які ми побачили, почули, відчули, бо причина цьому є наше відчуття приємності. То найперше дякуємо за цю приємність в собі і об’єкту творення красоти, доброти, бо ці відчуття і є цією дякою Богу. Це є благо дарування у весь наш енергетичний простір.

 «Найкращий подарунок будь якому чоловіку – залишити його в спокої. Хоча дякувати за це він буде Богові».

 Ця приємність від побажань, благодарінь, сприйняття красоти і доброти з допомогою яких ми зуміли доторкнутися до об’єкта, який дав нам цю можливість отримати задоволення, організував цю зустріч і дозволив прийняти участь у цьому спілкуванні нашої душі і божественного Духу. Ця відчута приємність, яка, зазвичай, супроводжується словесною щирою подякою долучає об’єкт благодаріння до молитви з Духом. Дякуйте за все хороше, а потім відчуєте потребу дякувати і за все, яке буває нам неприємним. Не можемо словесно, то в думці, прихованою дією. Не лінуємося дякувати за все всім, не лінуємося посилати щирі побажання любові, щастя, доброти… Якщо ми зрозуміємо і усвідомимо суть таких наших дій, то ми явно на правильному життєвому шляху. Тому ці прості речі: побажання всім щастя, …; благодаріння за відчуття і за красоту пісні, красоту будь яку, за добру дію є досить відчутними творчими джерелами в наповненні Всесвіту духовними якостями. Запрошуємо, приєднуйтеся.

 Щире прохання, щира молитва відчиняє двері душі прохаючого для Всесвітнього океану божественної скарбниці і відкриваються йому очі на своє зло і своє добро, на своє життя і на розуміння свого єства (це може бути тільки мить в дні, хоча цього достатньо. Погодьмось, що все наше земне життя у Бога є теж миттю). Це теж є певним шляхом до пізнання божественного і нашого прийняття Бога. Ми були в ньому, але не бачили. Ніколи було. Зрозумівши, що ми змогли з’єднатись з божественним океаном, не втрачаймо зв’язку. Дякуймо і славословимо цю мить, цей відкритий нами феномен розуміння простоти і водночас певної складності. Поміркуймо, чому ми раніше не звернулись до Нього, до Себе, а можливо звертались? Чи була в цьому потреба, чи її не було?.
Передача подяки наповнює скриньку, відкриту скриньку, бо Він постійно чекає нас, щоб кожен туди міг покласти і кожен міг з неї взяти силу Розуму.«Навчи нас оправданіям твоїм» — дай нам розуміння «о»- правди-вості, дай нам сили розуму і дякуємо, що навчив нас цьому, давши розуміння своїх потреб і розуміння потреб інших. Нашим навчителем є наша Душа і таке наше розу�