II квартал 2013 р

Матеріали, зібрані у другому випуску дайджесту, висвітлюють хронологію, специфіку та тенденції розвитку процесів економічної інтеграції на теренах СНД у контексті підписання Договору про зону вільної торгівлі, динаміку відносин України та Європейського Союзу, роль розвитку експортного потенціалу у проведенні модернізації зовнішньоекономічної діяльності країни та державну політику України щодо міжнародної інтеграції та співпраці .

* * *

Е. Трещенков

Динамика и факторы европейской интеграции Украины

В последние годы перспективы европейской интеграции ряда республик бывшего СССР являются неотъемлемой составляющей дискуссий о настоящем и будущем интеграционных проектов на постсоветском пространстве. Сближение с Европейским союзом Украины — государства, имеющего определяющее региональное значение, представляется всем участникам дискуссий одним из важнейших сюжетов.

ДИНАМИКА ОТНОШЕНИЙ УКРАИНА-ЕС В 1991-2004 гг.

Намерения Киева двигаться по пути тесного сближения Украины с ЕС выкристаллизовывались по мере развития европейской интеграции ближайших соседей — Польши, Венгрии, Словакии и Румынии. В постановлении Верховной Рады "Об основных направлениях внешней политики Украины" от 1993 г. еще отсутствовало стремление страны продвигаться по пути интеграции в Европейский союз. В июне 1994 г. было подписано Соглашение о партнерстве и сотрудничестве между Украиной и ЕС, ставшее (после ратификации и вступления в силу в 1998 г.) правовой базой отношений между сторонами.

Одно из первых официальных заявлений на уровне президента о вступлении в ЕС как стратегической цели Украины прозвучало 23 апреля 1996 г. во время выступления Л. Кучмы перед Парламентской ассамблеей Совета Европы. Своеобразным ответом Евросоюза на это заявление стал План действий в отношении Украины. В ныне уже всеми забытом документе говорилось о том, что ЕС на долгосрочную перспективу должен учитывать возможное стремление Украины стать его членом.

Тогда предложения Евросоюза не стали импульсом к проведению глубоких внутренних преобразований в республике. Более того, именно с 1996 г., по наблюдениям экспертов, здесь происходило свертывание первого этапа структурных экономических реформ. Снижение своей активности внутри страны украинское руководство компенсировало за счет внешней политики.

В дальнейшем внутренняя политика украинского руководства привела к ухудшению отношений с США и ЕС. На момент презентации Европейской комиссией Сообщения "Большая Европа" (март 2003 г.), предлагавшего новый формат отношений ЕС с будущими государствами-соседями после пятого расширения Евросоюза, образ Украины был довольно сложным. Господствовало мнение о неискренности заявлений Киева о приоритетности европейской интеграции. В свою очередь у последнего Сообщение Еврокомиссии вызвало ряд нареканий. Прежде всего, речь шла об отсутствии перспектив членства. В принятой в 1998 г. Стратегии интеграции Украины в ЕС главным внешнеполитическим приоритетом страны было названо получение ассоциированного членства параллельно с обретением Польшей, Венгрией, Чехией и другими государствами — кандидатами членства в ЕС.

Взаимное разочарование Киева и Брюсселя друг в друге способствовало активизации российско-украинского сотрудничества. 19 сентября 2003 г. Украина участвовала в подписании Соглашения о формировании Единого экономического пространства Беларуси, Казахстана, России и Украины.

После расширения Евросоюза в мае 2004 г. формально стартовала "Европейская политика соседства" — новый формат отношений ЕС с соседними государствами, среди которых оказалась и Украина. Начало реализации ЕПС практически совпало с событиями чрезвычайного значения в самой Украине — "оранжевой революцией". Во внешнеполитической сфере приход к власти в стране "оранжевой коалиции" способствовал определению внешнеполитического курса страны в пользу приоритетности европейской и евро-атлантической интеграции.

НОВЫЙ ЭТАП ЕВРОПЕЙСКОЙ ИНТЕГРАЦИИ УКРАИНЫ?

В феврале 2005 г. состоялось подписание Плана действий Украина-ЕС, ранее отложенное Евросоюзом до окончания политического кризиса в стране. Фактически, План являлся набором требований Евросоюза, которые Киев должен был выполнить. Однако отсутствие в данном документе перспектив членства было до­полнительным обстоятельством, лишавшим новое руководство Украины мотивации продвигаться в направлении углубленной реализации положений документа.

Еще одним обстоятельством, замедлившим ход выполнения Плана действий, стала внутриполитическая нестабильность, характерная для периода президентства В. Ющенко. За европейскую интеграцию Украины с февраля по сентябрь 2005 г. в правительстве Ю. Тимошенко отвечал вице-премьер по делам европейской ин­теграции О. Рыбачук. Под его руководством был подготовлен амбициозный и подробный перечень мер по реализации Плана действий ЕС-Украина на 2005 г. Перечень состоял из 133 пунктов, каждый из которых предполагал конкретные меры и ответственные за их реализацию министерства и ведомства. Саму Ю. Тимошенко вопросы взаимодействия с ЕС интересовали мало. За весь период существования первого "оранжевого" правительства непосредственно под ее председательством не состоялось ни одного правительственного заседания, посвященного европейской интеграции Украины. В условиях отсутствия интереса к этим вопросам со стороны премьер-министра, постоянной борьбы между Кабинетом министров, Секретариатом президента, Советом национальной безопасности и обороны и Верховной Радой, а также между отдельными ведомствами самого Кабинета министров, полноценная реализация программы Рыбачука вряд ли была возможна.

Тем не менее в декабре 2005 г. Украина была признана Евросоюзом страной с рыночной экономикой. С 1 мая этого же года в стране были отменены визы для граждан Евросоюза и США, а в 2006 г. состоялось подписание соглашений о реадмиссии и упрощении визового режима между ЕС и Украиной. В марте 2007 г. начались переговоры по новому соглашению, призванному заменить Соглашение о партнерстве и сотрудничестве. В 2008 г. Украина вступила в ВТО, после чего начались переговоры о создании углубленной зоны свободной торговли между Украиной и ЕС как части будущего нового базового соглашения. В 2008-2009 гг. республика была вынуждена стать одним из "восточных партнеров" Европейского союза в рамках регионального измерения "Европейской политики соседства-Восточного партнерства", а в ноябре 2009 г. План действий Украина-ЕС был заменен новым документом -Повесткой ассоциации. Данный 37-страничный документ содержал перечень условий, по результатам успешной имплементации которых Европейский союз был готов заключить с Украиной Соглашение об ассоциации.

ЕВРОПЕЙСКАЯ ИНТЕГРАЦИЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТЕ В. ЯНУКОВИЧЕ

Приход к власти В. Януковича в 2010 г. и формирование коалиционного правительства, возглавляемого Партией регионов, воспринимались в ЕС с некоторой надеждой на внутриполитическую стабилизацию и реализацию необходимых экономических реформ в Украине. 16 марта 2010 г. было опубликовано соглашение, по которому создавалась парламентская коалиция Партии регионов, Блока Литвина и Коммунистической партии Украины. В ответ на пожелания европейской стороны о прагматизме и конкретике, Программа деятельности коалиции предполагала принятие мер по стабилизации экономики, проведение ряда реформ в экономической и социальной сферах. Вместе с тем в тексте ни разу не упоминался Европейский союз. Лишь в части, касающейся внутренних реформ, два раза указывалось на необходимость достижения неких "европейских стандартов". Суть прагматичного подхода нового руководства Украины к взаимоотношениям с ЕС объяснил в конце 2010 г. В. Янукович. По его мнению, европейская интеграция страны должна быть направлена на ее модернизацию.

В первый год президентства В. Януковича в ЕС господствовал сдержанный оптимизм относительно ситуации в Украине. 22 ноября 2010 г. в Брюсселе в ходе саммита Украина-ЕС ему был передан План действий по либерализации визового режима. Введение безвизового режима между Украиной и ЕС было определено как долгосрочная задача. Довольно непросто проходили двусторонние переговоры о формировании углубленной зоны свободной торговли ЕС-Украина в рамках будущего Соглашения об ассоциации. Однако к концу 2011 г. удалось снять все существенные разногласия по содержанию документов. Камнем преткновения на пути подписания Соглашения стал судебный процесс по делу бывшего премьер-министра Ю. Тимошенко. В Европе его сочли политически мотивированным. Наиболее полно опасения представителей ЕС были изложены в совместном письме министров иностранных дел Германии, Великобритании, Чехии, Швеции и Польши, опубликованном в начале марта 2012 г. В частности, утверждалось, что именно действия украинских властей заблокировали подписание документа. Проблем во взаимоотношениях Киева с Брюсселем в период президентства В. Ющенко было не меньше, однако новые украинские власти неосторожно затронули ценностный аспект, являющийся для Европейского союза принципиальным.

В этой ситуации уравновешивающее влияние на позицию европейцев оказывал российский фактор. Например, об окончании переговоров по углубленной зоне свободной торговли между ЕС и Украиной было заявлено практически сразу после подписания Н. Азаровым Договора о Зоне свободной торговли СНГ. Спустя несколько месяцев, победа ключевого лица российских интеграционных проектов на постсоветском пространстве В. Путина на выборах президента России 4 марта 2012 г. подтолкнула ЕС, несмотря на все претензии к украинскому руководству, к началу парафирования Соглашения об ассоциации. Процедура парафирования 170 из 1700 страниц Соглашения состоялась 30 марта в Брюсселе.

ФАКТОРЫ ЕВРОПЕЙСКОЙ ИНТЕГРАЦИИ УКРАИНЫ

Содержательно динамика отношений ЕС-Украина при "оранжевых" правительствах Ю. Тимошенко и при коалиционных правительствах, возглавляемых Партией регионов, практически не отличалась. Краткосрочные внутриполити­ческие соображения доминировали над долгосрочной повесткой европейской интеграции. Это позволяет говорить о том, что процесс сближения Украины с Европейским союзом зависит от ряда факторов, которые не всегда связаны со сменой политического руководства страны, а являются более стабильными и долгосрочными. Можно выделить две основные группы факторов, тесно взаимосвязанных, — внутренние и внешние.

Воздействие международного контекста

В последнее десятилетие наиболее очевидно, что на перспективы внутриполитического развития Украины и на определение ее внешнеполитических приоритетов оказывает влияние положение страны между двумя культурно-историческими центрами (одновременно и ее ключевыми торговыми партнерами) — Россией и Европейским союзом. Сложность ситуации усугубляется отсутствием взаимопонимания между Россией и ЕС в том, что касается будущего государств постсоветского пространства.

Интерес Евросоюза к Украине очень зависит от интенсивности российской политики на постсоветском пространстве, а также от направленности внутриполитических изменений в самой республике. Взаимосвязь этих двух аспектов в событиях "оранжевой революции" способствовала росту внимания европейцев к украинскому сюжету. Политика Москвы в отношении Киева оценива­лась в Европе негативно, в то время как события "оранжевой революции" — положительно.

С этого момента уровень недоверия России к инициативам ЕС на постсоветском пространстве и негативное восприятие Евросоюзом характера российского влияния на государства региона поступательно увеличивались. Толчком к этому послужили и дальнейшие события, ключевыми среди них стали польско-шведская инициатива формирования политики "Восточное партнерство" в мае 2008 г. и российско-грузинский конфликт в августе 2008 г. Российско-украинские отношения этого периода характеризовались частыми конфликтами. Особое значение для Евросоюза имели российско-украинские энергетические кризисы: временное прекращение поставок российского газа в Европу через территорию Украины зимой 2008-2009 гг. больно ударило по энергетической безопасности стран — членов ЕС. Эта ситуация, с одной стороны, еще раз продемонстрировала определенную значимость Украины для ЕС. С другой — укрепила среди европейцев представление о том, что российско-украинские отношения должны быть стабильными.

Попытка президента В. Януковича уравнове­сить два основных вектора украинской внешней политики практически сразу натолкнулась на ограничения, устанавливаемые качеством отношений между РФ и ЕС. Если официальная реак­ция Евросоюза на достигнутые в апреле 2010 г. между Россией и Украиной Харьковские договоренности была демонстративно спокойной, то любые реплики относительно возможности при­соединения Украины к Таможенному союзу Беларуси, Казахстана и России подвергались критике.

Еще один важный фактор, оказывающий существенное влияние на степень внимания Евросоюза к проблемам Украины — положение дел в самом ЕС. В 2008 г. воздействие мирового финансового кризиса на экономику стран — членов ЕС привело к снижению и так довольно слабого интереса к политике со­седства. В программах председательства в Совете ЕС Испании и Бельгии (2010 г.) ЕПС практически не нашлось места.

Мировой финансовый и экономический кризис показал влияние глобальной конъюнктуры на европейскую интеграцию Украины. Кризис усугубил негативные тенденции в экономике страны, что сказалось и на смещении акцентов во взаимодействии Украины с ЕС. Так, на саммите Украина-ЕС в ноябре 2010 г. Евросоюз приветствовал договоренности с МВФ и обязался предоставить Киеву на цели макроэкономической стабилизации дополнительные 610 млн. евро. В результате, ряд непопулярных мер 2010-2011 гг., осуществленных правительством Н. Азарова, был направлен на выполнение обязательств перед МВФ и ЕС. В ситуации преодоления украинской экономикой последствий кризиса руководством страны и крупнейшими финансово-промышлен­ными группами активно продвигалось создание и углубленной зоны свободной торговли с ЕС, и зоны свободной торговли СНГ.

Внутренние факторы

Краткий анализ динамики и международного контекста европейской интеграции Украины по­зволяет предположить, что потенциал интеграции и сдерживающие ее силы следует искать именно во взаимном влиянии внешних и внутренних факторов.

Европейская интеграция и ориентиры общества. Перспективы сближения Украины с ЕС не в последнюю очередь связаны с состоянием украинского общества, его ценностями и внеш­неполитическими представлениями. Сравнительные международные социологические исследования наглядно демонстрируют тот факт, что между обществами посткоммунистических государств и стран — членов ЕС (в особенности стран Западной Европы) пролегают существенные различия в ценностных ориентирах. Социологи характе­ризуют украинское общество как "переходное", находящееся в состоянии аномии — отсутствия четких нравственных ориентиров, деморализо­ванное, патерналистское.

Качество и взгляды украинских политических элит. В условиях, когда общество дезориентировано и переживает сложные трансформации, элита страны должна была бы стать проводником реформ. Исторически европейская интеграция того или иного государства — это процесс, возглавляемый именно элитами, иногда вопреки общественному мнению.

Какие характеристики нынешних элит могут иметь потенциальное влияние на динамику и качество реализации курса Украины на европейскую интеграцию?

В первую очередь, это образование. Причем, "проблемой является не столько уровень обра­зования, сколько его характер". Украинская элита, получившая образование еще в советский период, до сих пор, в значительной мере, пред­ставляет собой хозяйственную элиту. Такой характер образования ведет к превалированию во взглядах элит прагматизма и материализма. Ценностный фактор, определяемый Европейским союзом в качестве приоритетного, встречает у элит мало понимания.

Остро стоит проблема владения политической элиты иностранными языками. Исследователи также стабильно указывают на низкий уровень политической культуры, отсутствие морально-этических принципов и слабый профессионализм среднего представителя политической элиты. Ситуация усугубляется отсутствием эффективных инструментов гражданского и государственного контроля за соблюдением представителями власти минимальных норм политической и гражданской культуры.

Еще одной характерной чертой является отсутствие у представителей элиты деятельного интереса к продвижению по пути европейской интеграции. На данном направлении происходит повсеместная подмена активности риторикой.

Проблема сращивания бизнеса и власти, а также влияния финансово-промышленных групп на украинскую политику. Взаимопроникновение бизнеса и власти напрямую связано с административно-хозяйственным происхожде­нием украинской политической элиты. Вступление Украины в ЕС поддерживали крупнейшие украинские олигархи Р. Ахметов, В. Пинчук, К. Жеваго.

Однако восприятие европейской интеграции крупным бизнесом зависит от мировой конъюнктуры. С наступлением экономического кризиса, в 2009 г. резко сократились объемы украинского импорта и экспорта — почти в 2 раза. Падение укра­инского экспорта в страны ЕС стало ощутимее всего. В таких условиях глубокое реформирова­ние экономики республики в краткосрочной перспективе могло принести существенные потери финансово-промышленным группам.

Проблема эффективности государственной власти теснейшим образом связана со способно­стью политических элит и государства устанав­ливать стабильные, всеми соблюдаемые правила игры. Официальные представители Европейского союза и эксперты указывают на низкую эффективность властных институтов как существенный сдерживающий фактор в реализации экономических и политических реформ в Украине. Одной из причин считается отсутствие закрепленного в Конституции четкого баланса между различными ветвями власти. И Конституция 1996 г., и результаты конституционной реформы 2004 г. не способствовали формированию оптимальной системы государственного управления. Другая причина неэффективности системы государствен­ного управления — неспособность элит к долгосрочному стратегическому видению интересов государства и общества. Президентская команда, Правительство, Верховная Рада выступают как отдельные корпорации, а противоречия между ними зачастую оказываются важнее, чем между различными идеологическими лагерями.

Бюрократия. В ситуации политической нестабильности эффективность реализации европейской интеграции Украины оказывается в зависимости от нее. Бюрократия теоретически должна состоять из профессионалов в своей об­ласти, быть политически не ангажированной, и за счет этих качеств обеспечивать преемственность государственного курса — в данном случае курса на европейскую интеграцию Украины.

Однако и здесь существует ряд проблем. Речь идет, в первую очередь, об отсутствии у чиновничьего аппарата мотивации к реализации глубо­ких реформ. Кроме того, серьезнейшей проблемой является низкий уровень компетентности бюро­кратии в вопросах функционирования ЕС, целей, задач и практик европейской интеграции страны. Попытки повышения уровня знаний государственных служащих Украины о ЕС носили несистемный, а иногда и откровенно косметический характер.

Региональные предпочтения. В отсутствии активной позиции гражданского общества, клю­чевая роль в реализации евроинтеграционных задач на местном уровне зависит от позиции руководства региона. Позиция же руководства в подавляющем большинстве случаев пассивна и сводится к формальному проведению одного-двух мероприятий, например, Дня Европы.

В фокусе внимания представителей региональных элит находятся европейские инвестиции и расширение европейских рынков сбыта продукции местных предприятий — тенденция, указывающая на материальный характер интереса к сотрудничеству. Неслучайно в структуре областных администраций вопросами европейской интеграции чаще всего занимаются подразделения по внешнеэкономическим связям.

Торгово-экономические реалии, историко-культурная составляющая, а также нежелание украинских элит принимать все правила игры, предполагаемые европейской моделью, сохраняют необходимость поддержания российского вектора внешней политики страны. В этой ситуации главной внешней по отношению к процессам европейской интеграции Украины проблемой остается совместимость моделей раз­вития, предлагаемых Россией и Евросоюзом.

Мировая экономика и международные отношения. — 2013. — № 2. — С. 63-74.

О. В. Меленцова

Баланс економічних інтересів як вектор трансформування інститутів зовнішньоекономічної діяльності в посткризі

У системі всесвітнього господарства відбувається кардинальна зміна внутрішньо- і зовнішньоекономічних залежностей і закономірностей. Внутрішньоекономічні процеси втрачають властиву їм протягом багатьох тисячоліть первинність по відношенню до зовнішньоекономічних. Це обумовлює необхідність, перш за все, адаптації механізмів, через які здійснюється взаємодія національної і глобальної економік — зовнішньоекономічної діяльності, інститутів, що її регулюють, на основі усвідомлення зміну системі інтересів і розв'язання протиріч між домінуючим впливом глобальних тенденцій і інтересами розширеного відтворення національного господарства. У структурі суспільних національних інтересів системовизначальну роль починають відігравати зовнішньоекономічні інтереси, що є властивістю їх актуальної структури в сучасних умовах.

Зовнішньоекономічні інтереси представляють собою систему, що утворюється у разі складної взаємодії загального суспільного інтересу і різнорівневих приватних інтересів.

Сучасний контекст, в якому відбувається зовнішньоекономічна діяльність разюче відрізняється від існуючого ще недавно. У наш час інтереси суспільства і держави кожної розвиненої країни, відображаючи зростання і диференціацію її внутрішнього потенціалу, виходять за межі традиційних відносин з іншими країнами та міжнародними організаціями. Трансформація, що здійснюється на регіональному та глобальному рівнях, зумовлена епохальними змінами в житті людського суспільства за останнє сторіччя, знаменується переходом в якісно вищу фазу управління міжнародної діяльністю, наближення її до справжніх загально цивілізаційних потреб. Сьогодні зовнішньоекономічна діяльність має справу з проблемами, власної та міжнародної економічної безпеки, які надзвичайно ускладнилися, але також конкуренції, що загострюється, і взаємовигідного співробітництва в глобальних торговельних, технологічних, енергетичних, фінансових, інформаційних, екологічних, культурних і багатьох інших просторах.

Багатофакторність розширює діапазон і підсилює проекцію національних інтересів на зовнішньоекономічну діяльність, врівноважує її за допомогою стримувань і противаг, а головне — збагачує її зміст і підвищує ефективність. Не обходиться і без витрат. Вихідні з самих різних джерел ідеї та пропозиції найчастіше не погоджуються з формальними вимогами, що пред'являються до такої специфічної галузі діяльності, якою є зовнішньоекономічна діяльність. Багато чого з загальноприйнятого всередині країни не підходить для просування за кордон і має бути введене в відповідний формат, прийнятний у міжнародній співпраці.

Розбіжність інтересів у всі часи було властиво кожній громаді. Але тільки на нинішній стадії розвитку цей феномен придбав системний характер і перетворився на закономірність формування зовнішньоекономічної діяльності. Мова йде про наявність егоїстичних інтересів, що суперечать інтересам суспільства в цілому і ускладнюють вироблення і здійснення зовнішньоеконо­мічної діяльності. Такі інтереси заважають розширеному відтворенню суспільства, шкодять його іміджу, підривають ефективність внутрішнього зростання.

Важлива складова багатофакторності зовнішньое­кономічної діяльності — вплив потужного глобального потоку масової інформації. У певних межах зовнішньоекономічна діяльність самодостатня, але закономірності медійного ефекту змушують її реагувати на навколишнє віртуальне, багато в чому іміджеве середовище. З точки зору державних суспільних інтересів, у такому строкатому середовищі можна знайти вигідні для пропаганди моменти (хоча в фокус масового сприйняття найчастіше потрапляють несприятливі для тієї чи іншої держави факти).

Перспективний розвиток зовнішньоекономічної діяльності неможливий без орієнтації на національні інтереси, в свою чергу, передбачає вільний обмін думками, зіткнення і співпрацю різних урядових та неурядових сил.

Висловлюючи інтерес нації, зовнішньоекономічна діяльність не може служити рупором і виконавцем різноманітних приватних інтересів і вимог. Зовнішньоекономічна діяльність покликана інтегрувати загальні та групові інтереси в єдину платформу.

Активний підхід влади до формування зовнішньоекономічного вектора — неодмінна умова для розвитку суспільства. І це не суперечить реалізації національних інтересів. Навпаки, тільки при багатосторонній взаємодії, при цілеспрямованих зусиллях уряду можливо досягти оптимального поєднання базових і специфічних інтересів нації в практичній зовнішньоекономічній діяльності.

У реальному житті баланс національних особливостей і загальних закономірностей формування зовнішньоекономічної діяльності з інтересами різних груп і суспільства в цілому складається далеко не просто. Крім цілком зрозумілих протиріч, тут неминуче проявляються різноформатність і різноспрямованість факторів, що визначають зовнішньоекономічний вектор розвитку країни. Між ними був і буде певний "зазор". Його допустимий розмір (так само як і наслідки дисбалансу, що ним викликається) залежить від стану внутрішнього і зовнішнього середовища. Але ясно одне: відрив зовнішньоекономічної діяльності від національних суспільних інтересів, а тим більше підпорядкування її окремим приватним інтересам, може завдати шкоди національному потенціалу соціально-економічного розвитку, підриває національні конкурентні переваги. Методологічною основою логіки руху до балансу інтересів і адекватної трансформації зовнішньоекономічних інститутів може бути теорія Д. Норта — формування інституційної системи "відкритого доступу" через етап функціо­нування інститутів обмеженого доступу, які дозволяють поетапно погоджувати інтереси, знаходячи компромісне рішення, ціною якого є втрата ренти.

Осмислення країн, що розвиваються, як порядків обмеженого доступу з власної соціальною динамікою, а не як невдалих або недосконалих товариств відкритого доступу, дозволяє по-новому поглянути на перешкоди й інерційність їх розвитку. У рамках такої перспективи розрізняються кілька завдань розвитку, які зазвичай змішуються. Один з них — перехід від товариств з обмеженим доступом до порядків відкритого доступу. Зазвичай саме цим завданням займаються фахівці з проблем розвитку: як трансформувати суспільства, що розвиваються, в сучасні капіталістичні демократії. Однак перш ніж суспільства зможуть трансформуватися таким чином, вони стикаються з першим завданням: як поліпшити соціальну організацію, щоб забезпечити збільшення випуску, зниження рівня насильства, стабільну політичну систему та підвищення індивідуального благополуччя громадян, при цьому залишаючись у режимі обмеженого доступу? Це в повній мірі допомагає зрозуміти поетапний процес формування зовнішньоекономічних інститутів у країнах з емерджентною ринковою економікою, де розвиток господарської системи здійснюється як протистояння інтересів фінансово-промислових груп.

У силу структури активів фінансово-промислових груп одні з них є переважно експортоорієнтованими, а інші — імпортоорієнтованими. Чим чіткіше сформувалася однобічна орієнтація, тим складніше узгодити інтереси фінансово-промислових груп. Формування односторонньої орієнтації диктується короткосоткостроковими економічними інтересами. А досягнення довгострокової економічної ефективності шляхом диверсифікації активів наштовхується на відсутність ринкових механізмів та інститутів — фондового ринку. У сучаснішій модифікації теорії Дугласа Норта, здійсненій Дароном Асемоглу і Джеймсом Робинсон, успіх трансформації країн ставиться в залежність від визначальних характеристик держави і економічних інститутів. Першому типу "включаючої" держави властива орієнтація на гарантії прав власності, підтримку ринків, виконання контрактів, доступ до освіти і соціальних ліфтів для більшої частини населення, відкритість до входу на ринок нового бізнесу — тобто держава створює стимули для інвестицій і інновацій — і тим самим за допомогою системи механізмів узгоджує інтереси членів суспільства.

У державах "добувних", "витягуючих" система інститутів орієнтована на витягування ресурсів з решти суспільства на реалізацію інтересів еліти, яка обмежена тільки виборами і має можливість привласнення і використання багатств країни. Вони орієнтовані не на створення, а на відбирання і перерозподіл цінностей. Перехід від одного типу інститутів до іншого дуже складний процес і вимагає вибудовування суспільних коаліцій.

Інвестиції: практика та досвід. — 2013. — № 6. — С. 53-57.

І. В. Мостова

О. А. Чугаєв

Договір про зону вільної торгівлі в рамках СНД: наслідки для України

Підписання Договору про зону вільної торгівлі зі Співдружністю Незалежних Держав стало однією з найбільш резонансних подій в Україні за останній час. Активна робота над Договором про ЗВТ у рамках СНД тривала протягом 3 років, відбулося 14 раундів переговорів. Незважаючи нате, що ідея реального підписання договору озвучувалася ще з 2010 року, сам факт підписання виявився для багатьох неочікуваним. 18 жовтня 2011 р. у Санкт-Петербурзі на самміті голів урядів країн-учасниць СНД 8 країн-учасниць — Україна, Росія, Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан, Молдова та Таджикистан — уклали на необмежений термін Договір про зону вільної торгівлі. Азербайджан, Узбекистан та Туркменістан, який з 2005 р. має статус наглядача в СНД, поки не підписали договір, мотивуючи своє рішення тим, що основною статтею їх експорту є енергоносії. Однак вони заявили про намір підписати його в короткостроковій перспективі. Договір про ЗВТ з СНД має 25 статей та 6 додатків.

На сьогоднішній день Договір також ратифікували парламент Вірменії (11.09.2012 p.), парламент Молдови (27.09.2012 р.) та парламент Казахстану (04.10.2012 p.), після чого 25.10.2012 р. президент Н. Назарбаєв підписав відповідний закон. Киргизстан та Таджикистан хочуть закінчити необхідні процедури ратифікації до кінця 2012 р.

Характерно, що Україна уклала двосторонні договори про вільну торгівлю з усіма країнами СНД ще у 1990-ті та на початку 2000-х pp., однак на практиці було багато виключень з режиму вільної торгівлі для певних груп товарів, тому ефект від таких угод був досягнутий не в повній мірі.

Виникає питання: що новий Договір дасть країнам-сторонам, зокрема Україні? Основним результатом створення зони вільної торгівлі, відповідно до ст. 2 Договору, стане скасування експортних та імпортних мит та еквівалентних їм платежів, окрім переліку, зазначеному в Додатку 1, причому сторони відмовляються підвищувати рівень митних ставок для товарів із цього переліку, що трохи нагадує процес зв'язування тарифів в рамках COT. За словами уповноваженого Кабінету Міністрів зі співробітництва з РФ, країнами СНД та ЄврАзЕС Валерія Мунтіяна, в питанні виклю­чень країни домовились про наступні 3 моменти: відмова від більшості виключень у взаємній торгівлі; нових виключень з режиму вільної торгівлі більше не буде; для тих виключень з режиму вільної торгівлі, що залишаються, будуть визначені кінцеві строки для їх ліквідації. Також у ст. 3 зазначається, що скасовуються будь-які заборони та кількісні обмеження експорту та імпорту, окрім переліку в Додатку 2 Договору.

Безперечно, процес ліквідації виключень із режиму вільної торгівлі сприятиме полегшенню та зростанню взаємного товарообороту в рамках СНД, зміцненню ділових зв'язків між партнерами з різних країн та посиленню конкуренції на внутрішній ринках. Однак доцільно розглянути й те, на які результати від створення ЗВТ сподіваються країни та які потенційні плюси та мінуси ховає в собі підписаний Договір. Існують різні точки зору.

Так, наприклад, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України Володимир Сіденко скептично поставився до перспектив даного Договору та зазначив, що він лише зберігає "статус-кво торговельного режиму, який діяв на основі двосторонніх договорів, тобто він не усуває жодного обмеження, які були на практиці". З ним солідарний й директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський, який стверджує, що в торговельних відносинах України з країнами-членами ЗВТ нічого не зміниться, оскільки в Додатках до Договору дублюються виключення щодо певних товарних груп та тарифи, які були прописані в двосторонніх угодах про вільну торгівлю. А деякі фахівці з питань інтеграційних процесів серед країн СНД при припущенні нейтральності впливу Договору про ЗВТ на торгівлю наводять такий аргумент, як членство або набуття членства в СОТ у короткостроковій перспективі країнами-учасниками Договору.

Українська влада розраховує на такі плюси після вступу в силу Договору про ЗВТ з СНД: щорічно номінальний ВВП збільшуватиметься на 4,7 млрд дол. США, реальний ВВП — на 2,5 %, доходи державного бюджету — на 1,2 млрд дол. США. Також прогнозується зростання експорту в країни, які є учасниками ЗВТ в рамках СНД, на 35 %.

Що стосується мінусів, то для початку слід сказати, що на сучасному етапі суспільна думка в Україні про доцільність підписання Договору розділилася. Не всі схвально ставляться до цього кроку. По-друге, Комітет у закордонних справах не рекомендував Верховній Раді ратифікувати Договір у такому вигляді, у якому він був переданий на розгляд, оскільки це несло певні ризики втрат для України, а також можливість виникнення певних правових колізій. По-третє, багато експертів кажуть, що в Договорі закріплюється певна нерівноправність. Наприклад, деякі країни мають більше виключень з режиму вільної торгівлі, ніж інші. Також помітно, що певна пріоритетність належить країнам Митного Союзу. А Казахстан та Росія, згідно з Додатком 3, окрім усього, користуються виключеннями на перехідний період для ст. 5 "Національний режим" та ст. 10 "Надання субсидій". По-четверте, ще однією несподіванкою для України стало введення Росією з 01.09.2012 р. утилізаційного збору на імпортні автомобілі.

Далі зазначимо детальніше виключення, що залишаються. Особливу увагу звернемо на їх вплив на Україну. Спочатку приклади імпортних мит: Росія, Білорусь та Казахстан поки що не відмовляються від імпортного мита на українських цукор, 340 дол. США за 1 т; Молдова до 01.01.2015 р. стягуватиме імпортне мито на тростинний та буряковий цукор, молочні продукти, сиропи та ін. в розмірі 75 %. Після цього буде діяти система квот на безмитне ввезення; у відповідь — аналогічне збереження в Україні імпортних мит на цукор у розмірі 50 % для вищезазначених 4 країн; Казахстан і Молдова зберігатимуть імпортне мито відповідно на українську горілку (2 євро за 1 л до 01.01.2015 р.) та спирт (0,5 євро за 1 л до 01.01.2013 р.); Вірменія 01.01.2014 р. стягуватиме імпортне мито з сигарет, які ввозяться з будь-якої країни-сторони Договору; Таджикистан та Киргизстан взагалі не стягують імпортні мита.

Якщо говорити про експортні мита, які залишаються, то їх набагато більше, ніж імпортних, і найбільше їх зберегла Росія: за деякими даними, приблизно на 100 товарів (саме товарів, а не товарних позицій, оскільки, як було сказано вище, їх набагато менше). Серед них нафта і нафтопродукти, природний газ, зріджений природний газ, продукти нафтохімії, необроблена деревина, кольорові метали, цемент, спирт, риба і морепродукти та насіння олійних культур.

Усі країни-учасники Договору, відповідно до ст. 3, не встановлюють та не зберігають будь-які кількісні обмеження та заборони експорту/імпорту, окрім тих, які дозволені СОТ. Згідно з Додатком 2, в усіх країнах-учасниках, окрім Киргизстану, немає заборон та кількісних обмежень, які підлягають скасуванню, відповідно до ст. 3. Тільки в Киргизстані до 01.01.2015 р. зберігається квотування імпорту алкогольної продукції, включаючи пиво, але за виключенням коньячного спирту та виноматеріалів для виробництва коньяку та шампанського.

Окремо також хотілося б звернути увагу на схожість положень Договору з угодами СОТ. Так, наприклад, Договір про ЗВТ також передбачає вирішення спірних питань. Сторони можуть проводити консультації для пошуку прийнятного для всіх рішення проблеми. У разі недосягнення згоди, суперечка, за вибором першої Сторони, і може бути передана на розгляд Економічного Суду СНД, якщо обидві сторони є учасниками Угоди про статус Економічного Суду СНД від 06.07.1992 p., або на розгляд комісії експертів (3-5). Крім того, у Договорі зазначаються випадки, коли не забороняється застосування спеціальних захисних заходів, компенсаційних і антидемпінгових заходів, надання субсидій. Все це відображає відповідну практику угод COT. Більше того, керуючись положеннями Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі, Сторони Договору застосовують технічні регламенти та стандарти, а санітарні і фітосанітарні заходи вживаються у відповідності з правилами та принципами Угоди СОТ про санітарні і фітосанітарні заходи.

Також зазначимо можливі наслідки підписання даного Договору в контексті проектів співробітництва країн-сторін. Очевидно, що скасування митних бар'єрів сприятиме процесам кооперації між країнами на різному рівні, у т.ч. у рамках створення спільних підприємств для виробництва, наприклад, наукоємної продукції. В якості прикладу можна навести співробітництво України та Білорусі, які в кінці жовтня 2011 р. (одразу після підписання Договору) узгодили Міждержавну програму інноваційного співробітництва. Були обговорені питання створення спільного українсько-білоруського підприємства з виробництва світлодіодної техніки, 2 спільних фармацевтичних науково-промислових комплексів із перспективою виходу на повний цикл, а також спільне виробництво сільськогосподарської техніки. Можна зробити припущення, що Договір про ЗВТ посприяє такій співпраці.

Насамкінець, хочеться сказати пару слів про політичні аспекти укладання Договору про ЗВТ. Звісно, з цього приводу висловилося багато експертів. У західній пресі основний наголос робився на тому, що Україна зробила крок у своїй зовнішньополітичній орієнтації в сторону Росії (а деякі говорили, що і під тиском Росії), а може, навіть таким чином змінила геополітичну розстановку сил в Європі. Зазвичай ці заяви звучали з інтонацією засудження. Проте не менше думок, особливо в країнах СНД, висловлювалося і на підтримку такого кроку України як цілком логічного та більш перспективного. Тепер швидка ратифікація Договору про ЗВТ з ЄС виглядає менш імовірно. Цікаво, що навіть такий варіант був також передбачений у жовтневому Договорі про ЗВТ. Якщо якась країна-сторона підпише аналогічний договір із третьою країною, то ставки мита по відношенню до країни, яка підписала такий договір, можуть зрости.

Інвестиції: практика та досвід. — 2013. — № 7. — С. 65-68.

Олександр Васильєв

Розвиток експортного потенціалу як складова модернізації зовнішньоекономічної діяльності. Характеристика сучасного стану проблеми

Світовий досвід показує, що модернізація передбачає оптимальне співвідно­шення сфери послуг (частка яких зростає в постіндустріальних країнах) і сфери виробництва, здатного забезпечити країну якісними промисловими товарами. Для України це питання постало надзвичайно гостро. Вирішення його потребує структурних реформ, диверсифікації та санації.

Починаючи з 90-х років минулого століття, низько-технологічність свідчила не тільки про наростаючу відсталість (понад 90% господарства становлять III і IV технологічні уклади), а й про вкрай погане ставлення до виробничих фондів. Так звані ефективні власники не проводили модернізацію виробничого потенціалу, а по-хижацьки експлуатували наявні потужності та безперешкодно вивозили прибутки за кордон: за даними Держслужби статистики на 1 січня 2013 р. вивезений капітал становив 64 млрд. доларів. Як наслідок — на чверть скоротився рівень ВВП на душу населення — з 8252 дол. у 1990 р. до 6428 дол. у 2012 році.

В Україні критичною для держави проблемою є стан виробничих потужностей експортоорієнтованих підприємств (у першу чергу в металургії та значною мірою — в хімії). Модернізувати ці застарілі технологічні потужності країна не в змозі. Крім того, розвиткові української експортоорієнтованої низько-технологічної моделі не сприяє світова кон'юнктура для основної маси тради­ційних українських експортних товарів. Останніми роками на зовнішні ринки з такою ж експортною продукцією вийшли з оновленими промисловими потужностями Китай, Індія, Росія. Це робить українську продукцію практично неконкурентоспроможною. Навіть відносно високі темпи еконо­мічного зростання в Україні були фактично неповноцінними. В умовах низької технологічності та зростаючої виробничо-економічної деградації високі темпи росту практично зводилися нанівець нерівним міждержавним обміном. Він виснажував країну, оскільки супроводжувався перетіканням вартості від «слабкого» низькотехнологічного до «сильного» високотехнологічного виробника.

Характерною особливістю зовнішньоекономічних зв'язків України в галузі експорту є його сировинна спрямованість. Мало експортується промислових товарів. Не відбулося адаптації до тих процесів «інтелектуалізації», що мають місце у світовій торгівлі. Неадекватні для світової практики умови роботи вітчизняних експортерів (високий рівень податків, складна законодавча база, практична відсутність системи страхування та кредитування тощо) спричиня­ють скорочення надходжень валюти, накопичення валютних запасів на рахунках в іноземних банках.

Незадовільною також є ситуація щодо обслуговування внутрішнього ринку власним виробничим потенціалом. В Україні як у державі, що розвивається, зворотною стороною домінування експорту є вузькість внутрішнього ринку. Останніми роками країна широко відкрила кордони для імпорту (зокрема, для зниження інфляції). Саме це, у поєднанні із загальною кризою, призвело до суттєвого звуження та навіть блокування внутрішнього ринку.

Шляхи зміцнення та розвитку експортного потенціалу

Аналіз тенденцій розвитку світового господарства виявляє ряд негативних факторів, спроможних стримувати український експорт: помітне посилення міжнародної конкуренції; зростання державної підтримки експорту в низці зарубіжних країн; протекціоністські заходи низки країн із захисту вітчизняних товаровиробників; низька конкурентоспроможність української промислової продукції; складний фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості, що унеможливлює інвестування в перспективні експортоорієнтовані проекти за рахунок внутрішніх ресурсів; недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при підвищенні вимог до споживчих та екологічних характеристик продукції на світових ринках; недостатній рівень досвіду та спеціальних знань щодо умов функціонування світових ринків у більшості українських підприємств; низький міжнародний рейтинг надійності України, що обмежує можливості використання іноземних кредитів та інвестицій для розвитку українського експорту.

Основні завдання щодо модернізації зовнішньоекономічної діяльності є такими:

• поліпшення механізму та вдосконалення системи управління зовнішньоекономічною діяльністю, упровадження в практику найбільш ефективних форм взаємодії з країнами-партнерами на основі поступового збільшення мобільності товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

• зміцнення та розширення зовнішньої торгівлі, забезпечення прогресуючої інтеграції у світовий економічний простір за рахунок нарощування експортного потенціалу;

• підвищення ефективності та збалансованості зовнішньої торгівлі, зміцнення економічної безпеки держави на основі послідовного поліпшення товарної та географічної структури експорту й імпорту;

• удосконалення системи підтримки національного виробника, усунення загрози інтервенціоністських імпортних поставок, запобігання заподіянню матеріальних збитків галузям вітчизняної промисловості відповідно до прийнятих у світовій торгівлі правових норм;

• нарощування експортного потенціалу шляхом зміцнення та розвитку галузей і видів виробництва, орієнтованих на збільшення частки наукомісткої високотехнологічної продукції; доведення її до структурних співвідношень, характерних для розвинених країн;

• поступове, у міру структурної перебудови, збільшення ступеня відкритості економіки;

• збереження обсягів збуту продукції на традиційних ринках;

• освоєння нових регіональних ринків (Китай, країни Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Латинської Америки, Африки тощо);

• підвищення рівня обробки традиційної продукції українського експорту, освоєння нових видів продукції високого рівня обробки для виходу на нові товарні та регіональні рийки збуту при зменшенні питомої ваги сировини та напівфабрикатів.

Послідовне вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності при додержанні загальнодержавних інтересів і пріоритетів експортної політики повинно перетворити зовнішньоекономічні зв'язки на активний фактор поглиблення ринкових реформ, включення України до міжнародного поділу праці та світогосподарських інтеграційних процесів, урахування її певних позитивних конкурентних позицій: збереження високого рівня кваліфікації низки професійних категорій; наявність деяких технологічно розвинених секторів промисловості (в основному ВПК), здатних до освоєння нових видів продукції; наявність значного сировинного потенціалу; наявність традиційних ринків збуту машинобудівної продукції (країни СНД, ряд країн, що розвиваються).

Найближчими роками Україна не зможе докорінно змінити товарну структуру експортних поставок. Тому продукція чорної металургії, деяка продукція машинобудування, харчової та хімічної промисловості в найближчій перспективі залишаться основним джерелом валютних надходжень та експорту. Поряд із традиційними видами експорту необхідно створювати й виробництво нових видів продукції, що ґрунтуються на новітніх досягненнях науки і техніки. Іноземні кредити доцільно спрямувати, насамперед, у галузі, пов'язані з нарощуванням експортного потенціалу, переоснащенням сільськогосподарського та переробного виробництва, створенням сервісної інфраструктури.

Організаційно-правові заходи, фінансова підтримка експорту, стимулювання інвесторів

Організаційно-правові заходи з боку державних структур мають на меті стимулювання та створення передумов для зростання українського експорту та підтримки вітчизняних товаровиробників. Модернізація зовнішньоекономічної діяльності повинна передбачати більш активне й чітке застосування з боку держави найважливіших економічних, правових та адміністративних важелів, спрямованих на пріоритетний розвиток зовнішньоекономічної сфери і, у першу чергу, експортної діяльності з урахуванням вимог ГАТТ/СОТ.

Фінансова підтримка експорту з боку держави повинна передбачати: виділення цільових коштів з бюджету для забезпечення державної підтримки експортної діяльності підприємств (у формі застави під залу­чені уповноваженими банками кредити для поповнення обігових коштів експортерів); страхування експортних кредитів для забезпечення захисту експортерів від комерційних (банківських) і політичних ризиків; надання гарантій за кредитами па експортоорієнтовані інвестиційні проекти.

У сфері валютної та кредитної політики: забезпечення стабільності курсу гривні, зменшення валютних ризиків, пов'язаних з її нестабільністю, підтримання паритету купівельної спроможності гривні; покращення валютного обслуговування учасників зовнішньоекономічних операцій і зменшення можливостей щодо спекулятивних дій на валютному ринку; створення Фонду прямих інвестицій; підтримки експортного та імпортозамінного виробництва за рахунок частки вартості експорту; коштів по іноземних кредитних лініях і займах; коштів від випуску державних займів, що компенсуються підприємствами-експортерами; здійснення цільового державного кредитування експортного виробництва; уведення пільгового кредитування виробництв, зорієнтованих на експорт наукомісткої та високотехнологічної продукції.

У сфері страхування: формування страхового фонду в рамках акціонерних товариств, які об'єднують виробників і фінансові інституції для покриття можливих збитків у зв'язку з форс-мажорними обставинами; надання державних гарантій щодо кредитів на участь у міжнародних тендерах; надання державних гарантій банкам, які фінансують експортні поставки на основі комерційного кредиту терміном понад 6 місяців; забезпечення страхування операцій з освоєння зовнішніх ринків.

У сфері податкової політики: зменшення податків для всіх суб'єктів господарської діяльності; ліквідація податкових пільг усім суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності; забезпечення своєчасного та повного повернення ПДВ при експорті вітчиз­няної продукції.

Державна політика стосовно стимулювання інвесторів повинна бути зорієнтована на істотне збільшення іноземних інвестицій, насамперед, у пріоритетні галузі економіки України для сприяння модернізації та підвищення технологічного рівня виробництва, забезпечення просування українських товарів і послуг на міжнародні ринки. Перевага повинна надаватися прямим іноземним інвестиціям з метою створення сприятливого клімату для їх залучення.

Необхідно забезпечити спрямування іноземних кредитів, які надаються під гарантії Кабінету Міністрів України, насамперед на придбання новітніх технологій, ноу-хау, що підвищують конкурентоспроможність української продукції та послуг; розширити сферу залучення іноземних кредитів під обігові кошти в частині проектів, якими передбачається нарощування експорту українських товарів і послуг; надавати гарантії Кабміну тільки стосовно кредитних проектів, що здійснюються на умовах валютної самоокупності шляхом експорту продукції та імпортозаміщення (за винятком централізованої закупівлі лікарських протиепідемічних засобів тощо); спрямовувати іноземні кредити та міжнародну технічну допомогу, насамперед у галузі, пов'язані зі структурною перебудовою. Перш за все, у наукомісткі та високотехнологічні виробництва.

Шляхи та механізми модернізації зовнішньоекономічної діяльності

Модернізація зовнішньоекономічної діяльності вимагає створення економічних та матеріально-технічних передумов для вирішення перспективних завдань. Актуальним виглядає забезпечення процесу регіональної диверсифікації зовнішньої торгівлі з одночасною інтенсифікацією зовнішньоекономічної політики України. Насамперед — щодо країн ЄС та СНД, передусім РФ. А також освоєння нових ринків Азійсько-Тихоокеанського, Південно-Американського регіонів, Африки тощо. Пріоритетними для України є взаємовигідні та стабільні торговельні зв'язки з країнами СНД як на поточний період, так і на більш далеку перспективу.

Модернізація зовнішньоекономічної діяльності потребує проведення пошукових науково-дослідних робіт, економіко-статистичних розрахунків, соціологічних досліджень тощо.

Необхідно створити сучасну систему зовнішньоторговельної інформації стосовно державних і регіональних програм, українського законодавства, діяльності українських представництв за кордоном, міжнародних інформаційних масивів і баз даних для надання вітчизняним товаровиробникам інформаційно-методичної допомоги з правил і процедур роботи на світових ринках, подолання технічних бар'єрів у торгівлі.

Науково-технологічний підйом в Україні можливий на базі ще не до кінця втраченої науково-технічної спадщини країни, колись потужного конгломерату українсько-російських інноваційних взаємодій, зокрема, у рамках Міжнародної асоціації академій наук (МААН), галузевих організацій і підприємств, окремих науковців та підприємців.

Формування альянсу в межах СНД, а особливо у межах МС (зокрема, українсько-російського альянсу) суттєво вплинуло б на вирішення актуальних проблем модернізації традиційної індустрії, переведення взаємодіючих країн на інноваційну основу. Адже побудова постіндустріальної економіки можлива лише на базі повноцінної індустріальної економіки.

Зовнішні справи. — 2013. — № 4. — С. 36-39.

Д. С. Скрябіна

Державна політика України щодо міжнародної інтеграції та співпраці

Трансформація світової економіки, яка відбуваєшся у процесі переходу до періоду післякризового відновлення, зміна напрямів та інтенсивності міжнародних фінансових потоків, модифікація розподілу світових ринків між традиційними та новими центрами економічного зростання обумовлюють суттєві зміни конкурентних викликів, з якими стикається відкрита економіка України як на зовнішніх, так і на внутрішньому ринках. У світлі цього українська економіка швидко втрачає традиційні конкурентні переваги. Джерела зростання, які базуються на інтенсивному нарощуванні низькотехнологічного і сировинного експорту в умовах зниженого обмінного курсу гривні, на сьогодні фактично вичерпаними. Україна вже не може утримувати конкурентні позиції у світовій економіці на розвиток дешевизни робочої сили та економії на розвитку соціальної сфери. Через розбалансованість ринку праці та зниження якості вищої і професійної освіти і стрімко знижується рівень кваліфікації трудових ресурсів, триває деградація бази високотехнологічних виробництв та науково-дослідних установ.

Проблемами, які перешкоджають успішній інтеграції України в світовий економічний простір є наступні: відсутність системного підходу до міжнародної інтеграції та співпраці; недостатній рівень доступу українських товарів і послуг до зовнішніх ринків; низька диверсифікованість українського експорту (товарна й географічна); низька ефективність підготовки до інтеграції України в ЄС; недостатнє використання потенціалу торгово-економічного співробітництва з перспективними торговельними партнерами й регіональними інтеграційними об'єднаннями; низька ефективність залучення й використання зовнішньої допомоги.

Причинами вказаних вище проблем є такі:

• відсутність цілісної зовнішньоекономічної політики України, побудованої на основі стратегічних пріоритетів розвитку економіки; недосконалість механізмів координації зовнішньоекономічного співробітництва;

• наявність тарифних і нетарифних бар'єрів у зовнішній торгівлі, внутрішніх регуляторних і структурних обмежень зовнішньоторговельної діяльності, и саме недосконалість системи технічного регулювання, санітарних і фітосанітарних заходів, недостатня гармонізація митних процедур, що обмежують доступ українських товарів і послуг до зовнішніх ринків, їх конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість економіки;

• недостатній рівень системних реформ та адаптації законодавства до норм ЄС;

• невідповідність чинних двосторонніх і багатосторонніх угод у рамках і СНД потребам поглиблення економічного співробітництва й нормам СОТ;

• відсутність ефективного механізму взаємодії влади, бізнесу й громадянського суспільства у сфері міжнародної інтеграції зумовлює слабку поінформованість національного бізнесу, перешкоджає урахуванню інтересів бізнесу й суспільства у прийнятті зовнішньоекономічних рішень.

Реформи, які відбуваються в сфері міжнародної інтеграції та співпраці спрямовані на вироблення цілісної й збалансованої зовнішньоекономічної полі­тики, підвищення конкурентоспроможності й інвестиційної привабливості економіки України. Цілями реформи є: поліпшення умов торгівлі на зовнішніх ринках для вітчизняних виробників з метою збільшення обсягів експорту, підви­щення його географічної й товарної диверсифікації, у тому числі за рахунок то­варів з високою доданою вартістю; інтеграція України у внутрішній ринок ЄС шляхом створення зони вільної торгівлі з ЄС. Інтеграція як стратегічний орієн­тир зовнішньої й внутрішньої економічної політики держави буде механізмом забезпечення внутрішніх системних соціально-економічних перетворень і роз­ширення доступу до ринку ЄС, а також ринків третіх країн; скасування вилучень та обмежень з режиму вільної торгівлі з країнами СНД і поглиблення співпраці з перспективними торговельними партнерами й регіональними інтеграційними об'єднаннями.

Для досягнення цілей на період реформи поставлено такі завдання: забезпечити системний підхід до міжнародної інтеграції та співпраці, у тому числі вибудувати дієві механізми прийняття рішень у зовнішньоекономічній сфері; провести секторальні реформи й адаптацію законодавства та регуляторної практики до норм ЄС у рамках створення ЗВТ з ЄС; запровадити безвізовий режим між Україною і ЄС (для короткострокових поїздок громадян) як перший етап створення умов для вільного доступу до ринку послуг ЄС; провести модернізацію двосторонніх і багатосторонніх торгово-економічних угод у рамках СНД відповідно до норм СОТ; укласти економічно обґрунтовані угоди про ЗВТ із ключовими торговельними партнерами; запровадити стратегію залучення, ефективного використання й моніторингу зовнішньої допомоги; розширити формат співпраці з міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими організаціями.

Необхідні кроки, які треба зробити для досягнення цілей реформи:

1. Наразі вже побудована ефективна система прийняття рішень у зовнішньоекономічній сфері шляхом: створення постійно діючої зовнішньоекономічної ради як механізму системної координації міжнародного економічного співробітництва.

2. Створення ЗВТ з ЄС і запровадження безвізового режиму з ЄС.

3. Поліпшення умов торгівлі на зовнішніх ринках для вітчизняних виробників.

4. Запровадження стратегії залучення, використання й моніторингу зовнішньої допомоги з метою координації усієї зовнішньої допомоги, підвищення її ефективності й прозорості процесу відбору проектів і їх подальшого супроводу.

Експерти відмічають помірний прогрес у реалізації переважної більшості пріоритетів. Насамперед деякий прогрес в імплементації економічної частини пріоритетів Порядку денного Асоціації (ПДА) на 2011-2012 рр. відзначено у та­ких сферах, як: стратегічне управління державними фінансами; впровадження технічних регламентів щодо промислової продукції, стандартів та процедури оцінки відповідності; правила походження товарів; санітарні та фітосанітарні за­ходи; державні закупівлі; спрощення торгівлі та митні справи; транспортній га­лузі; державної статистики; соціального співробітництва.

При цьому низка системних обмежень (політичного, законодавчого та інституційного характеру) гальмують прогрес у виконанні пріоритетів ПДА на 2011-2012 рр. у таких сферах, як: антимонопольна політика; співробітництво у сфері енергетики, включаючи ядерні питання; державний внутрішній контроль та зовнішній аудит і контроль; законодавство про товариства, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит. Також експерти відмічають нерівно­мірний прогрес у таких сферах реалізації економічних пріоритетів ПДА, як опо­даткування та фінансові послуги.

Таким чином, подальший розвиток економіки визначатиметься спромож­ністю знайти відповіді на низку викликів структурного, технологічного і управ­лінського характеру, які сформувалися під впливом глобальних тенденцій розвитку і перетворень у вітчизняній економіці в кризовий і післякризовий періоди.

Актуальні проблеми та перспективи розвитку публічного управління в Україні : матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. конф.

(11 жовт. 2012 р.) / [редкол.: Огаренко В. М. та ін.]. — Запоріжжя :КПУ, 2012. — 588 с. — С. 248-253.