Розділ 6.

У Міхи не було весті-платівок, був зате весті-дядько. Платівки у спідніх не перевезеш, а для таких приключок, як подвійне дно, дядько Гайнц не підходив. Доста було прикордоннику трохи ретельніше погортати паспорта, — і Гайнц вже шкодував, що для своїх убогих родичів укотре йде на такий збіса високий ризик бути спійманим.

А як Гайнц приїхав наступного разу, його було не впізнати: він впродовж п’яти тижнів зголодавів зі 166 фунтів до 130. Він нічого не їв, як заявляв, «менше, ніж у сибірських таборах!», і щодень вправлявся з гантелями. «Я пітнів більше, ніж у сибірських каменоломнях!». Гайнц став таким легким, що навіть пружини інакше звучали, як той сідав у своє крісло.

«Гайнц, в тебе шо, ціп’як?» — настрахано запитав Міха, як побачив свого дядька.

«Нє», — сказав Гайнц і почав роздягатися. «Я дешо сконтрабандив!». Під костюмом, що кволо висів на його тілі, був ще й другий костюм, і той сидів мов улитий. «Він для тебе!» — врочисто мовив Гайнц до Міхи. «Аби ти на тих своїх танцях першим кавалєром був! Ото тепер я у вас добряче відгодуюсь, еге ж!». Він гучно засміявся.

Розділ 8.

Партійця якось осінило: перше і останнє, що бачать західноберлінці у НДР – це овочевий прилавок з плачевним асортиментом.

Зелень для зупи цілий рік. Нарешті, баба в мешті!

На Сході треба такий овочевий прилавок, як на Заході, і він, поза тим, має бути дешевшим. Партфункціонер особисто про те клопотався, та з таким завзяттям, що ледь знаходив час читати вороже. Впродовж декількох тижнів найлєцтіший прилавок мав вартний асортимент. Однак трапилося дещо, чого ніхто не чекав. Усюди, власне, швиденько розлетілося, що в кінці Сонячної алеї є добротний овочевий прилавок. Сталося так мимохіть, позаяк було ледь не окремою формою вітання на фразу «Був на закупах» відказувати «І? Давали щось?». За декілька днів овочевий прилавок на Сонячній алеї став вельми відомим, просто-таки легендарним. До нього вишикувалась черга, що ставала все довшою й довшою. Перше й останнє, що західноберлінці тепер бачили в НДР, — була дуже, дуже довга черга… Ні, партієць собі це не так уявляв. Він одразу розпорядився закрити прилавок і тут таки зметикував, які товари є виключно в НДР. Ось що, думав, треба продавати в овочевому. У своїх найсміливіших домислах партієць бачив пребагацько західноберлінців у черзі до нового прилавка. Врешті він прийшов до остаточної ідеї, але тримав її у таємниці.

Прилавок перебудували, вітрини завісили шматами, і жоден на Сонячній алеї не знав, що там повинно бути.

 

Ясне діло, ходило предостатньо чуток. Прилавок, де продаються речі, що їх і на Заході немає – що ж то за прилавок такий? Врешті утвердилася чутка, що у тій крамниці будуть продавати тільки експорт-товари: гітари, різдвяні піраміди, Вернесґрюнер…

На відкриття Сонячна алея аж чорніла від людей, сповнених надії та купи прихоплених грошей – а як нарешті завіси з вітрин упали, вони побачили червоні прапори, портрети Гонеккера, першотравневі гвоздики, сорочки Союзу вільної німецької молоді, піонерські барабани та емблеми. Все усіх розмірів та варіацій. Услід тієї ж днини до місцевої адміністрації було подано сім заяв на виїзд.

 

Переклала Бабій Марія Володимирівна