Вибране — Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека

14.03.2021 Переглядів - 1124

ОЛЕСЬ БРОДЯГА-БРОДЕЦЬКИЙ

— ВИБРАНЕ-
Полиграф ЗАПОРІЖЖЯ 2005
ISBN966-8268-99-7
УДК 821.161.2-1
(исправлены огрехи-29.03.12)

                 ЗМIСТ
Молитва поэта     ………………………………………………………3
“Занедужав хто душею…” ……………………………..3

***Компютерна пІдготовка-29.03.12

МОЛИТВА ПОЭТА

О Ангелы мои
И Покровитель мой
Нил Сорский праведный
С открытою душой!
Я умоляю Вас
В нелегкую минуту,
Когда я от трудов
При поиске строки
Изрядно притомлюсь
На полосе маршрута,
Придайте же мне сил
Для твердости руки.
11.08.2003

:::

Занедужав хто душею –
Моїх дум відкрий конспекти.
Вдосталь чар там – без єлею.
Між рядками є рецепти.
04.10.1979

4
БІЛЯ ГЛУХОЇ СТІНИ

:::

Почав співати… Тільки голос
В бездушній залі надірвав.
Знітився, як пшеничний колос,
Що в суховії визрівав.

Замовк… Притих… Та не навічно!
Лише б свій бас відшліфувать.
Щоб заспівати щось незвичне
І безсердечних здивувать.
07.10.1984

ГЕРОЙ, ТА НЕ ТОЙ

Він Бєлінським, навіть Богом
Звик вважати власну стать.
Бородою, в профіль – лобом
Міг його копіювать.

Хоч цього було замало:
Шипів “критик”, як гюрза,
І молов він, що попало, –
Із уст сипалась лузга.
20.06.1977

БІЛЯ ГЛУХОЇ СТІНИ

Неначе старець
В храм літератури
Постукався
З доробками поет
Завзятоі і щирої натури.
Та легше допроситись
До планет!

Постукався він вдруге
Тихо, скромно.

Скрип засува…
Дяк сивий без хреста
Неначе виповз…
Щось промимрив сонно,
Дверима грюкнув –
Як удар хлиста!

Тягар в душі!.. Кінець?..
Розв’язка в драмі?..
Постукав втретє:
– Відчиніть, прошу!
Якщо не купол,
То хоч стіни в храмі
В слов’янському
Я стилі розпишу!
29.02.1984

У БУДИНКУ РЕДАКЦІЇ
НА КУРЯЧИХ НОГАХ

Таку Ягу не бачив би віками,
Що бавилась поезії рядками
Й неслась по течії партійних прав…
Згадав подібне щось… Як костоправ,
Не знаючи простих азів науки,
Ламав з бездушністю здорові руки,
Хоч біль в ногах, бо тер колючий дріт…
Знайти не зміг я до Яги свій брід!
12.11.1979

МУКИ

Марнуючи життєві сили,
Мілію серцем кожен час.
І давлять муки, наче брили:
Чи ті я мрії й дії пас,
Бо за свій вік зібрав на квас!..

Чи запізнилося прозріння,
Чи то прожив в густій імлі?
Чи, може, наше покоління
Шукало цінності в золі,
Ступало сліпо на граблі?!.
20.06.1977

РЕАКЦІЯ НА ВІРШ М.Ісаковського
“ПРОДАЖ КОРОВИ”

Я мужчина. Я не плачу…
Що самі полились сльози –
То поет задав задачу
На засипку…
Голод, грози
Раз за разом у державі,
А народ весь час у драмі
Крає шлях життя бентежно…
Спитать партію з вождями,
Чи то дійде їм до тями
В діях справитись належно,
Відвернуть людей від ями…

Сам,(убитий) при Хрущові,
Вів в колгосп корову з другом,
І ловлю себе на слові:
Чувся рев на всю округу.
03.06.1978

БРОДЯЖИЙ БРІД

Чвалає стежкою бродяга.
Нещадний вітрюган гірчить.
Безправ’я шлях – із сліз бідняги.
Де захист прав?.. Та лад мовчить.

Боїться трас і магістралей.
Душевний гасить поле крик.
Він бог просторів, синіх далей,
Степних заток, бурхливих рік.

За бродом, що зовуть Бродяжий,
Де перехрестя всіх доріг,
Дістане свій пожиток княжий,
Згадає влади рад батіг.

І поспішає наодинці,
І озирається вовчам…
Він клеїв долю по крупинці –
Сікнула влада все з плеча!
28.12.1977

УЧИТЕЛЮ
Захарові Івановичу Підорвану

Мій учителю, із звітом
Здалеку прибув поет.
Смаглий – вимазаний літом,
I худий, як очерет…

Доповідь без зволікання:
Як раніш – слабенький тил…
Зрiє розуму надбання –
Не згасає творчий пил.

З буту шлях, криві дороги.
Смирним – хліб, мені ж – бурда.
Грім, тривоги б’ють пороги, –
Та твердiш стає хода!

8
Словом, все життя – до дiї.
Мчусь я хмарою кудись…
Шлях вiд мрiї i до мрiї…
Був наказ: Олесь, держись!
29.09.1978

СУМ БЕЗ СЛІЗ

Пробився ранок – я в роботі,
Де кожна мить є кроком дій.
Немов служу в похідній роті.
Видно, душі такий покрій.

Від вчинку золотої рибки,
Від дійства цвіркуна вночі,
Що вивіря тональність скрипки,
Я в серці бережу ключі.

Все мчить в мені… Невже знамено?..
Транзитом – особистий час.
Натягнуті вузда й стремена,
В житті – ні хвильки про запас.

Запал – на совість, честь по честі!
З відкритим серцем – на вітру.
Ім’я ж?.. В свавільному жде жесті
Свій час, бо влада любить гру.

Покірний плаває, як риба,
Єлей у славі царській п’є.
…А тут хтось кине крихту хліба,
А то… ще й в душу наплює.
20.10.1979

ХОМІ НЕВІРНОМУ

Спалити вірш, як пріле сіно?..
Це все одно, що кинуть пост!
Мій спалахне склад неодмінно,
Коли життя пригасить крос…

Так гірко, що фальшиво з ноти
Злітають звуки для образ.
Завжди в невизнаній роботі
Яскраво видно негаразд.

А жовчю ділу не поможеш,
З печаллю жди для серця травм.
Знай, гнати брак вірша негоже,
Бо у зірок – зірковий сплав!
16.03.1982

ХОДА
Ліні Костенко

Всього на творчій випало дорозі
Зазнати, випити і закусить…
Ні! Не вудила!.. На стійкім морозі
Ми горно душ зуміли не згасить.

Вірш правди влада нищила в багнюці,
Брехня ж – потоком йшла за томом том.
І що не чин – подібен каменюці,
Хоча стелився віч-на-віч листом.

…Доба нова з’явилась як фіалка.
Заметушились партії співці.
Одні в націонал … полізли палко,
Прикрив у “дисидентах” хтось кінці.

Підмалювався дехто враз від страху,
Будьонівку сховавши в бузині.
Так і не звІвши орачів на плаху
Від злоби що до “чистоти” ріллі.

Життя солодке й слава гріх творили.
Карали судді погляди і честь.

10-1
А скільки душ безвинних загубили,
Талантів вбили вдома, а не десь?..

Хода бійців – це тяжкий бій смиренню.
Не всім поетам стійкість по плечу.
Чи дня мораль лишиться сьогоденню,
Щоб вІк новий свою палив свічу?!
10.07.1999

НЕ ДО ДВОРУ…
Скрививсь редактор – це вже був прогноз
В стосунках наших на стійкий мороз.
З єхидством виплюнув через губу:
“Туфта”… І вірш пригладив на добу…
    Хоч не зазнав світ гибелі – був мир,
    Та почорнів “добродія” мундир,
    І ледь помітно – від смішного “ер” –
    У горлі смертного забився нерв.
Про добре стільки сказано думок,
Що десь забив уже живий струмок…
Ростку підвладна надстійка кора
Із сім’я життєдайного двора!
    24.06.1975

ВІЩИЙ ЗНАК
На небосхилі зірка долі
Віршів спахне яріше тих,
Чиї горiли в ореолі
Вождизму і туманних віх.

Загомонять німі сторінки,
Як квіти волі у руці.
А вади влади, дна картинки
Розкриють днів тих олівці:

Як держмужі в правах із казки
Чинили в праведності зло,
А в той же час співці їх ласки
Міняли честь на ремесло.
      24.10.1980
12
                             СВЯТЕ

ДО МАМИ

     Ви цінності, властиві роду,
     Мені до крихти віддали:
     Козацьку міць, вогонь, свободу.
     На краще приклад подали.

     Весь цілісний життя початок
     Байдужість не оберне в дим.
     Своє внесу! Щоби нащадок
     Зміг збудувати кращий дім.
      21.11.1981

БІЛЯ МОГИЛИ БАТЬКА

     “Борцю, солдату, ковалю” –
     З плити горіло і читалось.
     Три слова…
     Три! Все, що зосталось…
     Життя спалив він без жалю!
     09.11.1984

     :::
     Хоч із запізненням, та все ж
     Я з розумом повів розмову.
     Думки, як подих серед веж,
     Шукали в мозку суть й основу.

     Тож інженер я чи поет –
     Скажи, мій розум, однозначно?
      Не віддавай пріоритет
      Тому, набув що необачно.

Спираючись на почуття
Для дій на дальше, він повідав:

      Два джерела – твоє життя,
      Тож їх, як святості, сповідуй.
    30.12.1973

МІЙ ВІРШ
Ти кисень, подих, моя доля,
Непередбачливий – та мій.
Понадстійка для влади воля,
Народжений для гідних дій.
    Я не збираюсь ставить крапку
    В кінці рядка під рев і сміх.
    Хоч попадем у грізну папку
    За необачний правди штрих.
Душею й помислом єдині!
Нам серце ритми видає,
Щоб дарувати кожній днині
Відвертість, поки сили є.
    04.10.1981

ОСКОЛОК ПАМ’ЯТІ
Грає хлоп’я без тривоги:
Вершники мчаться, тачанки…
Зміями звились дороги,
Крики: “Фашистські йдуть танки!”

Хутір на мить стрепенувся.
Вибух. Завмерла місцевість.
Дим за ставком розгорнувся.
І причаїлась миттєвість.

Так почалось людоїдство
В рік урожаю кислиці…
В пам’яті – страху сусідство
Без берегів, без границі.
20.08.1974

В ЛІТО СОРОК ПЕРШОГО…

Біля двору – луг… Жара…
В насторозі діти…
Йшла не зовсім вдала гра
В «латки», в “фішки” й “квити”.
Страху зведена стіна.
Що не крик – оглядка:
Десь, ледь чути, йде війна,
Поруч – в снах телятко.

Всі любили Доміно,
Бо в красі природи
Діти вгледіли зерно
Серця насолоди.
Відігнавши сон важкий,
Кожен ніс щось другу,
Щоб найперші бить стежки
І бродить по лугу.

…Та невдовзі на село
Налетіла зграя.
Йшла не клином, а хрестом
Із чужого краю.
І прицілився фашист –
“Юнкерс” захитало.
Громовий ударив свист –
Доміно не стало.

Темна вирва і димок,
Та й вони мовчали…
В серці лютості клубок
Спікся від печалі.
…Довго-довго за селом
Діточки не грали:
Там війна з підручним злом
Луг переорали…
01.07.1977
15

АТАКА

На рівному спіткнувся місці.
Майнуло: видно, ковила.
Чи доля, що знайшла в колисці,
В степу неждано підвела.

В живому помирав падінні.
Він навіть голосу не дав.
Легкий, сонливий подих тіні
Перекривав слизький удав.

Упав, розкриливши вмить руки.
Горів на сонці поряд штик.
Миттєвий біль зламав всі муки…
Воронячий рвав тишу крик.
17.02.1977
:::
Фронтовику М. Р. Баграмову

Шляхетність, честь, миролюбивість –
Твоє, брат, небо не дістать.
Високих якостей властивість
Богам Верховним лиш під стать.

Всього єдиний подвиг енський –
Щедроти долі, вдачі пік.
Високий штиль сам Василевський
У “Мемуари” вніс повік.
09.10.1984

ЗА ВОЛЕЮ ДОЛІ
В селі на вузькому мосту,
Де поржавілі вкрай перила,
Стояла доля на посту
І грізно самосуд чинила.

З’явився в’язень-поліцай
І захотів прилить свободу,
А біси із довкільних зграй,
Турнули п’яного у воду.

Ніхто б і не згадав, де він,
І треба ж це на гріх – собаки
Неждано виволокли тлін,
Що не доїли раки.

У справі цій який підхід?..
Що є у зраді смерті ліпше?..
Раз не знайшли гріхи свій брід –
За звалищем зарили глибше.
03.10.1984

ТЯГАР
Брату
Іванові Антоновичу Бродецькому

Примружусь – і війни пора…
Ще чую – десь хрипить гармата.
Шляхи до фронту… Дітвора…
В юрбі, як тінь, фігура брата.

Із марлі вузлик і ціпок.
Дротина в поясі іржава.
Принишк в лахмітті холодок.
Тепла не жди – убита мама.

Вже притомились чорні дні
Від нескінченної дороги.
Ще й димарі навкруг сумні
В нещасних душах в’ють тривоги.

За що несе тягар цей люд!
Де ж топчуть радощі стежину?..
І хоч не рай та все ж приют
В сердечках розтопив крижину!
08.11.1984

ПОВОЄННІ РАДОЩІ

Розруха. Голод. Пізнім літом
В жорстокий рік за хліб святий,
Що був повітрям, Божим світом,
Лист роздобув я жерстяний.

І мріючи про благо раю,
Про золото на куполах,
Я дах підпертого сараю
Ладнав уперто на вітрах!
21.11.1976

СВЯЩЕННИЙ ТОСТ

У день покосів, ще нестиглих,
На сльози й радість не скупий,
Вшануймо, люди, всіх загиблих,
Тост проголосимо святий.

Він перший в пам’ять Перемоги,
Гіркий до болю тост за тих,
Хто підкорив війни дороги,
Хто у бою навік затих.
02.05.1985

ЛІТАК НА П’ЄДЕСТАЛІ
      Героям Радянського Союзу
      С. Й. Маковському
      В. М. Зіберову
      В. С. Левітану
       В.Д.Бурмац!

Він рвався ввись,
Розвівши крила,
Безстрашний сокіл синяви.
Та видно, слава притомила –
Навік завмер серед трави.

Він рвався ввись,
В бою не збитий,
Але його не відпускав,
Теплом людських сердець зігрітий,
Не злітне поле – п’єдестал.
26.10.1980

Т-34

На думці нестійкій себе ловлю
На площі біля “танка віку”.
Скількох живих поклав метал в бою!
Як доля чорна гне каліку…

Лиш Дошка Пам’яті гамує біль –
В труні звитяг брати згоріли.
В людській жорстокості шукаю сіль,
Яка наш вік пересолила.
24.06.1976

СВЯТЕ
Анатолію Івановичу Голдобіну

Моя дорога на роботу
Йде біля Вічного вогню.
Високу Перемоги ноту
До дії клятви схороню.

Палає мак Алеї Слави.
Звучать героїв імена
Єдині з іменем Держави.
Їх долі мітила війна.

19
Краса і радощі Вітчизни,
Прадавня велич і весна,
Високий дух патріотизму –
Душі натруджена струна.

Урок війни!.. Я ні на йоту
Не здам святе моменту дню –
Моя дорога на роботу
Йде біля Вічного вогню.
15.11.1981

РОЗВІДНИКИ
Пам’яті Ріхарда Зорге

При вдачі ореол їх не вінчає.
Їх постать при житті завжди в тіні.
Відкрито похвала не помічає.
Гартується їх воля у горні.

Каприз вождя штовхає їх до ями.
Сивіє час на пам’ятних вінках.
Для багатьох вже забуття як плями.
Вони титанами живуть в віках.
19.12.1976

СЛІД

Знов присмерком, вкрай одіозним,
Біль окупації жорстокий
Впивався холодом морозним,
Щоб рить шурф пам’яті глибокий.

Життя держало шлях на зміну.
Душа ж від вітру горьового
Неслась сліпою на руїну
Страждань хлопчини ледь живого.

Живого поки що, бо люто
Жорстокість начисто згубила
Душевну чистоту, і круто
Звелася пам’яті могила…

В загробному й живе він царстві,
Де труд тяжкий – його удачі.
Хоч замки будував на карсті,
Розв’язував вузли й задачі.
10.09.1985

ПРИСМАК

Нема смачніш картоплі з димом.
Куди там стравам кабака.
В застіллі хоч ікра є дивом,
Та все ж – не крапля для ковтка.

Впіймавсь у часі на наживку
Післявоєнної пори,
Коли іржаву я гвинтівку
Віддав за чорний шмат кори…

Злипалися від диму вії,
А запах начебто озон.
Голодного хлопчиська мрії,
До себе кликав звабний сон.

Шість картоплин і їх лушпиння,
Багаття, запах уночі,
Медунки смажене коріння –
Із царських засіків харчі.

Ген-ген безрадісне дитинство
Махає здалеку крилом,

Лишивши пам’яті безчинства
Й розбещеності бурелом…

Почую десь про повну ложку,
Про чай з пташиним молоком, –
Картоплі стелиться рогожка
З гірким, як доленька, димком.
12.07.1978

РУБЕЦЬ ВІЙНИ
Дощ на даху заметушився
Й розтанув тихо за селом.
Душею я в палаті звівся –
Герой вів розповідь ладком.

З оточення як пробивався
Їх полк – із десяти бійців…
І тут же батько пригадався,
Я чув таке вже з його слів:

Лощина. Душно. Спрага. Скрегіт.
На мушці берег наш ріки.
І він поповз… Вже чути регіт.
Німецькі зведені курки.

Ось вітром очерет заділо.
Свинець бджолою враз завив.
Вдавив він флягу повну в тіло,
І густо кров’ю шлях кропив.

…Жива ця фляга – слава Богу –
З глибоким пам’ятним рубцем.
Він для життя тягнув вологу
З пробитим кулею лицем.
08.10.1978

ЛИХОЛІТТЯ
Задихалась гільзова лампада
У тісній і темній конурі.
Малював я долю… Канонада
Ще гуляла страхом у дворі.

Від життєвих рис тягнувся холод.
Грім війни – не образ доброти.
Слідом окопався в гніздах голод.
Висушив галчат пусті роти.

Чад лампади. Морок там, де грядки…
Знак біди на юному лиці.
Біль душі – для пам’яті нащадкам, –
Спікся що графітом в олівці.
01.07.1979

ОХОРОНЦЯМ-АНГЕЛАМ УКЛ!Н

Після війни – тринадцять літ…
Ревуть машини біля гаю.
Струмком тече робочий піт.
На будівництві – шлях без краю.
…Задув буран – у хмарах бунт,
А за хвилину – грозовії.
Бульдозер лобом вперсь
У грунт,
Рвав нерви ревом
Ледь живії…
Враз обімлів бульдозерист:
Снаряд крутнувсь біля ножа!
Завмер двигун…

Пожовклий лист
Упав на грудку…
Враз іржа
Його схопила..

23
Вдарив грім…
В цю мить зробив назустріч смерті
Сміливець крок,
Згадавши дім

І прикрощі війни в конверті,
Що батько з фронту надіслав:
Осколок вдарив його в спину…
Живим зоставсь!..
– Стій! Не спіши!..
І доля усміхнулась сину!
17.03.1977

РУКА ЗАВЗЯТТ
Письменникові-історику Юрію Безуху

Знов нижньосірогозький Геродот –
Син вільного, нескореного краю –
Дарує книгу степових щедрот
І різних примх із кочового раю.

Від глечика і першої стріли
До космосу йде чорний шлях страждання,
Віки й віки до нашої пори,
А з ними – люд, народи, їх бажання.

Історія, її пласти й печать…
Хтось пише, інші – книги до багаття…
Дієвість часу не дає мовчать,
Тож до пера тягнись, рука завзяття!
15.04.2002

СТЕЖКА ПОКОЛІНЬ
Фронтовику
Іванові Федоровичу Конюху

Біля хати зранку суховіі.
Чути в них воєнних літ мажор.
А на радість – квіти, ганок, мріі
І вкраїнський віковий узор.

Під густим в альтанці ліз сплетінням
Пам’ять по шляхам дітей вела.
Йшла розмова поміж поколінням
Порослі і мудрості села.

Із зворушливою вів деталлю
Розповідь бувалий про війну,
Першою глибокою печаллю
Рвала вона юності струну.

А коли гірка сльоза кропила
Шрам щоки героя – козака, –
Юнь інтуїтивно зміст ловила
Повісті про вірного дружка.
12.01.1974

МАРАФОН
Убивство з наміром – війна.
Де неприродна смерть – навмисна.
Чия всьому цьому вина,
Чом від пожеж земля імлиста?..

Жінок убивство і дітей,
До зла хто непричетний навіть.
А десь носій “святих” ідей
Державу вже до стінки ставить.

Десятки… Тисячі… Мільйон…
Ось-ось світ прийме смертну дозу…
Тож зупини цей марафон,
Із Всесвіту Верховний Розум.
23.04.1985
:::
Тваринний страх повзе навкруг.
Життя огорнуте боязню,
Затінене з багнюки гряззю,
Жахливим роєм білих мух.

Чи світ змінив свій ідеал?..
Як черв’яки, всі копошаться.
Нема бажаючих зізнаться,
Що люд підвів світ під фінал.

Безумних вдосталь вже забав.
Блаженний люд, земне створіння,
Збери розкидане каміння,
Себе жорстокості позбав!
0.05.1983

БІЛЯ ПРІРВИ
Блиск – Цезарю, віват Наполеону.
Пискляво Гітлеру співають десь хвалу.
Гидким телям люд треться біля трону,
Бажає з вибриками дертись на скалу…

Безвинних душ десятки вже мільйонів
У запалі жорстокості лягли на дно
Під рев юрби – вершителя законів:
Де час вбивать – неначе вибивать рядно.

А ми все горлопаним і торочим:
Талант вождів війни – це знахідка землі.

26
У зойку дикому людське порочим
І часом помацки блукаємо в імлі.

О, Боже! При моральному свавіллі
Не дай же знов бездушному родитись злу.
Підстав плече народам при падінні
І виведи із летаргічного їх сну.
12.09.1980

ГОЛОС
Я не наївний – розумію:
Життя – жорстока боротьба…
Проте від неї ціпенію:
Вона безумцям – як раба.

Як дзвін гуде поета голос:
Хай гони чистими стоять,
Хай з вітром ліс, пшеничний колос
Про мирне небо гомонять.

Нащо кривавить горизонти,
Слух різать брязкотом підків,
А після із слізьми ремонти
Вести сплюндрованих віків.

Хто взявсь писать життєву повість,
Йому віщує афоризм:
Там урожай добра на совість,
Де сіють мир і оптимізм.
03.07.197

З ЛЕГКОЮ НАДІЄЮ
Пізнали Грозного й Петра.
Пізнаєм Леніна з Дзержинським
У всій “красі”… З очей пора
Брехню знімати сатанинську.

Кричим про діло, а ділки
Снують мережива свавілля.
Крадій у владні вліз гілки,
Чий шлях – тюрма або підпілля.

Геройський вождь з усіх боків
Фасади бідності латає.
Хизується серед биків,
Серед орлів у снах витає.

Що далі буде – знає біс…
І знов питання міркуванню.
Про кращий думали укіс…
Не все вдається побажанню.
15.12.1981

СКЕРЦО…
В чому ж все-таки провина
Незбагненного народу?..
Найбагатіша країна
Для вождів, як карт колода.

Блат і черги – скрізь рядком.
Серпантин – до Мавзолею.
Кожен – постать! Хоч райком
Всіх підстриг вже “під ідею”.

Чом, країно, ти сумна?..
Хлист державний – стимул серця…
Нерв – розладнана струна –
Рве всю душу диким скерцо!
28.05.1977

:::
За спиною туга і роки.
Бродить жах у снах ночами.
Досить вже махать мечами.
Серп і Молот – ось що для руки.

Вдосталь сонця. Тільки люд хотів
Більше кисню, хліба й дива.
Як на грiх: посуха й злива…
Білий світ народжував катів.

Зло державне – дві системи.
На віку була одна.
З невідомим теорема…
Тупий кут… і вкрай складна…
23.10.19780

ШЛЯХАМИ ПРАЦІ

Думки стрімкі, та мало зрілих.
Невже пов’язка на очах?..
Рядок шукаю без плям білих,
Щоб виніс зміст він на плечах.
Ось вірш лягає на крило –
Гонись за ним, туге перо.

Чим шлях крутіший – дивослово
Вінок вплітає у рядки.
І б’ється серце загадково,
І тануть в радощах роки.
Думки… Шляхи… І зміст до теми.
Політ до хмар… Нема проблеми.
10.10.1977

ТІНЬ ВАДИ
Прожитих літ відзнаки й дати
Стають тяжкими з кожним днем.
І ти, відправлений за грати,
Ведеш полеміку з вождем…

Хто дарував життя таке нам:
Навмисний голод і війну?
Чиїм віддячувати генам,
Чи гріх валить на сатану?

А може, все ж на відкуп долі
Понадтяжкі гріхи віддать?
Чи хай іде життя поволі,
Й смиренно ваді догоджать?..
29.01.1978

СЛІДИ
Знесли церквицю до долівки.
Звели із цегли й “бою” клуб.
Низали вуха там частівки,
І часом зло зривалось з губ.

Святе калічилось в смішному…
Брав у полон вже душі гріх.
Слідив гірке в пережитому
Чийсь сардонічний дикий сміх.
20.07.1976

ПОКАЯННЯ

Неслась анафема з небес
Мені – із клану напівдиких…
Що мракобіс я і балбес –
Себе зачислив в сан великих.

Я так любив… двадцятий вік,
Що застилав слізьми печалі,
І брав розпущеності пік,
Забувши про святі моралі.
Скрізь мурував глуху стіну,
Вселяв у душі завірюхи.
Я бачив в цінностях ціну,
В розрусі – цінність показухи.
Із клубом грішників водивсь,
Його носив мерзотну тогу.
На людях начебто моливсь –
Та тільки кривда видна Богу!
З природою був не в ладу.
Не міг простому дати ладу,
Як благо ніс свою пораду…
Що Божому скажу суду?!.
11.02.1974

МОЯ ТВОРЧІСТЬ
З думами про Всесвіт неосяжний,
Про життя гірке – полину гірш…
Непомітно, нібито міражний,
Начорно зароджується вірш.

Може статись – він не заіскриться.
Гинуть же гінці, де шлях тяжкий.
І не кожна птиця, що гніздиться,
Може вчути, як пищать пташки.

Може… Тільки норову по праву
За душею думами летіть,
Зводить в світ зірковий переправу,
І бентежним серцем пломеніть.
12.12.1978

ВСТИГНУТИ Б..

Із жадністю, як камінці, згрібаю
Слова й нижу вірші – душі намисто.
Я поспішаю, тану – відчуваю…
Закваска духу й міць – бульдозериста.

О, як заждалась ангельська робота.
За сонцем я рвонувсь! Хоч було слизько…
Тепер із часом підганя турбота
Протерти все нанизане до блиску!
26.09.1981

ЕПІТАФІЯ
Я любив Вас, люди,
Жить не міг без Вас.
Шляху мого судді.
Вирок – зайвий раз.

Не один десяток…
Йшов – де степ, де ліс.
Злагоди ж початок
До кінця проніс.
25.04.1985

ЧАС НЕ ПРОБИВ
І. Т. Купріянову
Вірш теплоти не при нагоді
Від серця ллється, як струмок,
А при сприятливій погоді

32 — 34

Із сонмом ангельських думок.
Край – прикро – творчої дороги
Звели строфа і доля нас.
Вже видні присмерки й відроги…
Та не пробив сумний ще час!

Слів у вагранках душ немало
На совість треба розпекти.
Зробить ланцюг удачі вдало
Під гарт здійсненної мети.

Хай міцно він добром і ладом
Пов’яже читачів серця,
А чарами й відвертим складом
Прославить дух і честь митця.
29.10.1997

НА БРУСОК…
Помічено поезії знавцем
І чоловіком у роботі плідним:
Навколо нас яскравих безліч тем,
Та не розкрить їх словом бідним.

Крилатість, легкість, гостроту словам
Щоби надать (а вірш – не розчерк) –
Його кладу я на брусок і Вам,
Читачу мій, дарую почерк.
25.04.1978

ДОЛІ
Долі людськії, які ви всі різні:
Чисті чи з плямами, добрі чи грізні.
Скільки ж бо Вас?.. Як зірок тих – мільярди.
Де доля – що гривня, а де – тільки фарби.
Як мені хочеться бачить родину,
Друзів, знайомих, далеку людину
З миром, з удачами, повних, як море,
Усміхнених сонцю, не знаючих горя.
Долі людськії і світ увесь сущий,
Щастя сьогодні і в дні вам грядущі!
08.11.1976

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ КЛЮч

ЗАПОВIТНЕ

Я син степів, поет слов’янський
З краплиной крові вІд циган.
По серцю кодекс громадянський,
Вкрай не прийнятний балаган.

Оспівую слов’ян народність,
Тож інші славлять хай свою.
Рядків немає про угодність,
Навряд чи владі гімн створю.

Що стежками ходив бродяги,
На те причина – грізний вік.
Рвав душу в кров я об коряги,
Червону воду пив із рік.

Життя моє – суціль негода.
Таким – вже точно! – я помру.
Раз дар мені дала природа, –
Жить слову значить на вітру!
08.06.02

ДО СЛОВ’ЯН

Дивна мода красить нас:
Бо себе ми простаками
Обзиваєм повсякчас,
Сором носим з синяками.

36
А тим часом диваки
Із когорти хитромудрих
Сміхом рвуть свої пупки…
Натяк мій не із абсурдних.
27.08.1981

ЗЕМНИЙ УКЛІН

Кинеш оком –
Поле Куликове.
Тиша причаїлась у стерні.
Серед тиші й спокою знайомо
Клич – вперед! –
Пройшовся по мені.

Я забувся…
В дикому пориві
Серед зойку – смертної біди –
На скаку, вклоняючись до гриви,
Сік від щему нукерів орди.

Стогін злився з брязкотом металу.
За убитих друзів і братів
Помста тільки сили додавала –
Меч гуляв у битві, як хотів.

Ханське чванство від напору гасло.
А коли із лісу вдарив полк,
Наче у вогонь хлюпнули масла –
Дикий страх відчув заклятий вовк.

Бій вести орда була не в змозі.
Рятувався всяк, хто як умів…
Русь гострила меч у перемозі,
Й блиск її на вістрі вже горів!
25.01.1981

ВЛАДА ЗАКОНІВ

Нащадки древньої Русі,
Що маються у дні обвалу,
Благають: “Боже, нас спаси
Від злиднів і зневірень шквалу”.

Перед навалою орди
Закони Мудрий дав народу.
Гіркими визріли плоди…
Бо розбрат запрягли в підводу.

Скрипіла Русь, князів кляла,
В надії вірою горіла…
Та мужність верх таки взяла –
Край океанів присмирніла.

Прийшли царі, затим – вожді,
Закони праведні шпиняли.
Лились їх клятви, як дощі,
Річки брехні гріхи змивали.

В огні-диму, в крові-грязі
Народ втомивсь від пустодзвонів….
Нащадки древньої Русі
Стоять за праведність законів!
09.04.1994

ПРОНЕСИ І ПОМИЛУЙ…

В застійний час зникає кисень,
Фарватер плаває ріки,
І швидко в діжці зріє плісень…
Життю пора латать дірки!

Надії, мрії в’януть тихо:
Бо Русь то з шапкою, то спить.
А в полі вже в косарку лихо
Коней впрягає, щоб косить.

Вся порохня, давно що в перснях,
Вже біля заводі ріки
Своє пригріла різношерстя
Там, де міняють маяки…

Коли ж вода гірським потоком
Розгульно рине в енський час,
Безчестя, ніби ненароком,
Опиниться на хвилі враз.
20.11.1978

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ЗАПАЛ

Шалено до вина не рвусь.
Та не спинить гірськую лаву!
Пила спрадавна наша Русь
По власному для серця праву.

Тхорам, чистюхам – сто чортів!
Навіщо щирому манірність!
У колі друзів я хотів,
Щоб панували дружба й вірність!

Години поглинають час.
Вже жбан пустий – округа сіра.
Шалений стрес! Де той запас
Людської волі, де та віра?..

Де, друзі, той вогню ковток,
Щоб на морозі… стать сильнішим,
Життя дірявого куток,
Щоб став теплішим і чистішим?!
24.07.1976

ЧУДЕСА
Наш дивний світ – не без чудес,
Бо знов сурмлять про нове чудо…
Качають острів до небес,
Актрису наче в Голлівуді.

Під урожай збирали скрізь
Японці плідного насіння.
Явився успіх, не як гість,-
Як наслІдок довготерпіння.

Колись Елладі довелось
Так узагальнювать науку
Без міркувань: чи вийде щось…
І слава потекла у руки.

Ось карти всі й козирний туз,
Без всякого там святотатства.
Одна лиш мудрість, лише глузд.
А не слов’янське верхоглядство.
07.04.1979

БІЛЯ РОДОВОГО ЗАМКУ

Давним-давно нема вже пана,
Давно над замком тінь упала,
Довкіл травою поросло,
Минуле у віки зійшло…

Одна надгробна лиш плита
Була для пам’яті свята
Та сфінкс, що ліг біля порога,
Щоб пильно стерегти прах гроба.
м. Лодзь, 30.06.1976

НАСЛАННЯ

Я каюсь,
Що раніш не вірив Богу,
Бо в час мій нищили
Святу дорогу.
І ось сліпому злу
Переконань
Настав кінець в костьолі
Без вагань.
Вина тому
Полячка молодая.
Із Раю матір Божая
Святая,
Як совість чиста,
Гідністю проста,
В молитві грішні звабою
Вуста,
І ніжних рук –
Крил горлицi, їх помах
У душу увірвались,
Наче сполох…
Краса, миттєвість,
Чи святих наказ –
Я паном набожним
Стаю ураз.
м. Лодзь, 16.10.1975

В АЛЬБОМ “ДРУЖБА”

Уклін капризу віковому,
Кріпить порочне коло злом,
Живе кроїти по живому
Чи ждать наступний бурелом?..

41
За що пролито море крові?..
Хоча у ній купався світ.
Печаль! Брати, не супте брови,
І зійде з душ набряклий гніт.

Коли надії із благанням
Від серця вилились рядком, –
Заграють хай струмки бажання
В єднанні чистим ручайком.
м. Лодзь, 22.10.1975

І ЗНОВ ТРИВОГИ

Будь-хто зштовхне слов’ян лобами.
Сірник – і враз горить скирда.
Проріс слов’янський край хрестами.
Кинь поглядом – могил гряда.
Не гасне пломінь злобних кіл:
Народ весь скопом би – на кіл.

Віками розбрат застить очі,
Чи розум – рівний дітворі?..
Скублись за щось ми дні і ночі,
Бо “геній” кине “щось” згори,
І небораки враз у дії –
Для кіл злоби несуть надії.
24.02.1979

ВОДЯНИЙ МЛИН

Я дужим був і молоденьким.
З’їдали жорна вік швиденько.
Хоч день і ніч не знав спокою,
Та борошно текло рікою.

Нема ні пам’яті, ні слави.
Тепер зосталось для забави
Казки читати жабенятам,
Щоб сон пробіг по оченятах.
23.04.1976

:::

Знову галас, що слов’яни,
Бач, не рівня всім народам:
Йдуть в обіймах з вітром п’яним,
З самим чортом у них згода.

Висновок занадто клятий!
Всякий люд у чомусь грішний.
Ми – народ, віками м’ятий,
Та за інших все ж не гірший.
02.10.1978

:::

У долі є лице народів.
Яке у кого вже воно —
Залежить від людських підходів,
Що випромінює чоло.

Немає рівних слов’янину.
Тільки ж розкаявся, як знов
Тягар із хиб бере на спину,
Щоб наламать ще більше дров…
26.05.1976

:::

Щоб зрозуміти
Душу слов’янина,
Природний хист в розмові –
Не дрібниця.
Будь з вдачею із кременя –
Не з глини,
Зі щирістю душі –
Де б’є криниця.
21.10.1979

ЧИСТО ПО-РОСІЙСЬКИ

Як про фортеці горло драть –
Царицин двір волає хором.
А час коли приспів їх брать,
То є дивак один – Суворов!
10.06.1986

РУСЬКА НАТУРА

Хто ж не знає цю натуру?..
Чорта може загнуздать!
Від життєвого сумбуру –
Крайність – Божа благодать.
09.09.1979

ВИБАЧАЙТЕ ЗА РІЗКІСТЬ

То ж пиво слов’янське
І руська горілка –
Слов’янському серцю
Віддушина й мед.

І хай надірветься
Базіки “сопілка”,
Що виє так дико —
Ми п’янству хребет.
08.08.1980

ПРОТЯГ СТЕПУ

Увесь я на долоні степу…
Мигтять віки і далечінь.
Мчать протяги й несуть у Лету
Мене і безліч поколінь.

Ось річка… Кам’яна Могила,
Принишкли перші письмена,
Трипільські горщики й вудила,
І кімерійські сімена.

Де вік худий – такі й врожаї.
Були хиткими дух і крок.
А на просторах людські зграї,
Як благо, в світ несли порок.

Носились вершники степами,
Сліди мела їх ковила…
Ось скіфи, наче з неба, впали –
Стріла епоху привела.

І потекли вниз каравани.
В парчу одягся Борисфен.
А греки культ краси кували,
Шукали істини момент.

Носився протяг між курганів.
Здіймались груди степові…

Мечі сарматів і аланів
Зостались віхами на тлі.

За ними готи, гуни, анти,
Слов’янські інші племена –
Віків жорстоких секунданти
Кидали в час той імена…

Із куряви з’явились тюрки.
За половцями йшла біда.
Короткий час… І маком юрти
В степу пробилися… Орда!

Монголів падала навала
На голови степовиків.
Життя їх горе підминало
І страх заляканих віків…

Ось Русь проснулася із степом.
Чуть списів тріск і дзвін шабель.
Сміливих з вилами й дотепних
На вищий ставили щабель.

Вже потім козаки навали
Стрічали у степу, де кров
Лилась, як дощ, та все ж обвали
Держав міцний державний стовп.

За віком – вік… Де степ – там маки,
Там воля, смерть і ковила.
Все менше з уст зліта: рубаки…
Давно степ поле поглина.

Таврійський простір… Дике поле…
Там міст і сіл лягла гряда.

46-47
Там все жорстоке лежить болем,
І зве до діла борозна.

Змішались скіфи і слов’яни.
Де степ був – там Руси поріг.
До поля з плугом йдуть земляни,
Щоб світовий пекти пиріг…
24.05.2002

МІЙ ХРЕСТ

Приймаю дар
Як Божу милість!
В поезії – б’ю рівний слід.
Від вітру серце притомилось…
Дай, доле, в повінь
Чистий брід!

Я славлю Русь,
Слов’янство славлю,
Загиблих в смертному бою.
Людське сміття словами плавлю.
На рубежах добра стою!

Мій вірш – стійким
У вік дерзання,
Життю хто гідний чарівник,
Чий крок до правди –
Без вагання,
Хто головою не поник!
21.10.1979
:::
Що грузин, що слов’янин,
Молдованин чи єврей –
Мій до всіх підхід один:
Якщо він не прохіндей,
Не подоба єзуїта,
Не дарунок злого світу –
Б’юсь душею я палкою
Із неприязню людською.
19.07.1984

МОЗАЇКА ЖИТТЯ

ЩАСТЯ

Що таке жадане
Для людини щастя?
Хто б його чарівність
До кінця розкрив?
Не гадав би марно:
Вдасться чи не вдасться…
Не тягнув би час я
Й долю під обрив.

Не згубив би щастя
Між людцями злими,
Не ховав би в скриньку,
Глибоко в тайник.
Розділив би щастя
Між людьми, з якими
Бив шляхи життєві
Під уяви лик.
07.10.1977

ЗАГАДКА
Щось не райське – бо втямить не зміг –
При народженні хлопця чекало.
Розгнівити нікого не встиг,
Хіба що підмочив одіяло.

Грішно гріх із курйозом вінчать.
Миттю в ямочках усмішку видав.
Тільки доля вручає печать:
Де шлях – змійка з гірким краєвидом.

Від секунди тієї й пішло…
Сіру бідність сприймав, як багатство.
І від цього у моду ввійшло
Над собою вершить святотатство.

Хто ж бо винен у цьому?.. Чому
До безвинного тягнуться муки?
Так з питанням тяжким і помру.
Чи розкриють цю загадку внуки?..
24.07.1976

ДО ПОЕЗІЇ

Перший крик полинув до зірок.
У дзвінкому повернувсь відлунні.
Є в поезії магічний крок,
Як у музі – магiя красуні.

Крик примітила – роки ждала…
Може, вивіряла магістралі?
Співчуттям не розведеш печалі.
Лиш шкала б життя не підвела.

Раз попали ноги в стремена –
Пожену Пегаса я галопом.
Стугони натруджено, спина,
Не соромлюсь буть твоїм холопом!
18.11.1979

ГОЛОД 1947

Не знатися б найкраще з ним…
Мороз погибельний – по тілу.
Був колір лиць – під стінку білу.
Крик допомоги став німим.

50
Всі ждали чуда від небес.
Післявоєнна скрізь розруха.
Халвою бачилась макуха.
А блекота – делікатес.

Скрiзь схуднули чагарники.
Лиш подих вітру – ниць дерева.
На тлі паслися черв’яки.
Бал правила смерть-королева.
24.06.1974

СТЕЖКА

Юний розум хвилювала
Сила вітру й вітряка.
Загадковість погукала
В дивне лоно юнака.

З піднебесною метою
В час нічний, не діловий
Він дзеркальною водою
Відганяв свій сон густий.

А піднесене бажання
Досягти найвищих сфер
В світі гідного пізнання –
В силі досі і тепер.
30.03.1977

МАРЕВО…

Слово забуте: хлібина.
Висівки, потерть – мiй хліб.
Згадка про мед – лише слина.
Казка – це сон пару діб.

Марево тане… Крізь роки –
Прілі й гнилі колоски,
Перші знесилені кроки
Спомином б’ють у виски.
08.08.1974

БРОДЯГА

“Бродяга ти із Сахаліна” –
Свистіло прізвисько, мов хлист.
Я червонів, немов малина,
А нерви танцювали твіст.

У грІзних сутичках юнацьких
Від сгусанІв не скиглив я.
Запал бійця у дІях хвацьких
Для вдалого ладнався дня.

Пісенна юність погукала
На шлях із тінню від війни,
Та кличка й там мене догнала
Бродягою серед шпани.

Рве невблаганно час уміння
Календарів скупі листки.
На інженернім грунті сім’я
Пустило в добрий час ростки.

Віршем пов’язаний колючим,
Як раб з веслом, сімейний шлях,
Однак, за погляд мій палючий
Бродяга я… в твоїх очах.
06.01.1974

СПОКУСНИЦІ

Не в’януть в пам’яті ті ласки,
Неспокій, таїнства в саду
І страх, і насолода з казки,
Метання двох, як у чаду.

Зойк вітру вільного з поривом.
Щось шепотів зелений лист.
Єднання пристрасті із гнівом
Від тих пустих сімейних гнізд.

Чи насолода ця від миті,
Що зіпсувала шлюбний час –
Тепер таємна зустріч в літі
Жагою бал вела без нас.

Життя приборкувало юність.
Мораль і честь йшли під укіс…
Сусідська Валя… Ось та чуйність,
Від котрої я вмить підріс…
26.01.1974

ЗОЛОТІ ТЕНЕТА

На серці гніт перед грозою,
А в думах сподівань печать.
Іти стежиною якою,
Щоб Вас щоразу зустрічать?

Чи вартовим біля дороги
Чекати довгождану мить,
Чи бить поклонами пороги,
Щоб Ваше серце розтопить?

Стомились зливи. Дощ дрібніший
Гнітить під осінь мої дні.

53
Щомиті світ стає грізнішим,
Коли душа снує в імлі.

Голубонько, цвіт чарівниці,
Княжно омріяних бажань!
Зійдіть зорею у світлиці
Над присмерком моїх страждань.
07.05.1977

:::

Ми під місяцем з тобою
Палко цілувались –
Морозище із хугою
Диву усміхались:

– Що за пристрасті любові
У негоду люту,
Видно, дві душі бідові
Відганяють смуту.

А завада – майже лихо.
Тут не до єлею…
Віддалитись краще тихо
З втіхою своєю.

Хай під місяцем кохані
Чарам віддаються,
Щоб в холодній літній рані
Дням цим усміхнуться.

Коли бігти час не в змозі,
Стомлюються ріки…
Губ пошерхлих на морозі
Не забуть повіки.

Ми під місяцем з тобою
Палко цілувались –
Морозище із хугою
Диву усміхались.
14.05.1977

:::

Зеніт жіночої краси
Не тільки в ніжках славних.
Та часто чути голоси
Про чобітки коханих.

Твої ніжніші навіть ніг
Афінської гетери.
І знай: краси низький поріг
Мілоської Венери.

Їх форма, лінії, гладінь
Божественність колінок…
О мед бджолиний і полин –
Душ пристрасних барвінок.

О, ніжки-ніжки… Я не день
У захваті від Вас, а роки.
Вам проспівав одну з пісень,
Що склав під Ваші кроки.
24.07.1976

:::

Відлюблю, відгорю, відхвилююсь.
Радий буйству, кипінню крові.
Гуляй-вітру весни повинуюсь,
І від щастя хмельній голові.

Хай кричать: у полоні він блуду!
Слів лихих закружля заметіль.
Хоч немає кінця пересуду.
Жар любові не згасне довкіль.

Так в осінню судилося пору
Із небесних відкритих долонь
Пить бальзам і здиратись на гору,
Де кипить Прометея вогонь.

Водопілля душі… Це кохання,
Божевілля, що ставить свій знак.
Може, щастя моє це останнє,
Що б’є шлях до жаданої так.
27.12.1977
:::

Так сталось, моя пташечко,
Такі вже, бач, діла:
Ми думали, що – цяцечки,
А вийшло – дивна гра.

Тягнулись до сердечності,
Бо вдосталь було дров…
У нашій грі безпечності.
А вийшло що? Любов!

Не чергова, новітня,
Що викликає жах.
Хай гнуть, що несусвітня…
Та все ж ми – на ногах.

Стежини нема спірної.
Тим більше, що чутки
Отрутою добірною
Не вбили залюбки.
15.05.1977

:::

Що зчинилося між нами?..
Сипав дріб із-під коліс:
Ваші чвари – в рівень драми…
І чорнів крутий укіс.

Крик різкий по телефону –
Перед стратою мов ніч –
Слався громом по перону,
У купе свистів, як бич.

До берізок я звертаюсь:
– Сестри шляху й полотна,
За які гріхи караюсь,
В чім безвинного вина?..

Долетіла мова втіхи:
– Любиш чари – люби й гнів,
У коханні свої віхи…
Це йде іспит почуттів.
28.04.1977

СОФІЇ РОТАРУ

Із кола юних музикантів –
Біля готелю в час зимовий –
Ви погляд з чистих діамантів
Зненацька кинули зірковий.

Без обіцянок… Якось просто…
Не стелячи стежину в мріях…
Струнка! Та ще й по серцю ростом!
А чобітки!.. Це казка – в діях!

На них Ви відкривали моду.
А голос! Риси – від Богині!..
Я п’ю цілющу Вашу вроду
Із сімдесятих і понині.
28.09.1999

ДО…

Я не припав – торкнувся уст,
Як лист, що впав у річку дику.
Я не скупий, не боягуз –
Цілунок все ж не рівня віку.

Кохана! Скільки враз очей
Дивилось пильно – трісне гілка…
Всі думали: ось в час оцей
Нас звеселить гірка помилка.

Твої достоїнства і честь
Кидати запросто під ноги
Не міг, бо будуть вони десь
На завтра нижче від підлоги.

Кохана, ти даруй мені.
Я не розбив з-під квітів вазу.
Таємні завітають дні.
Мости не зводяться відразу.
10.11.1976

:::

Та зустріч, як крок до спокути…
Морозяна ніч. Частокіл.
Побляклі зірки. І ледь чути,
Як ніч завмирала довкіл.

У тиші тій зустріч таємна
Благала продовження дій,
Та доля, розбита і темна,
Свій креслила шлях без надій.

Про серце подумав гордині.
Мовчала морозяна ніч.
Я в думах вклонився годині –
Тяжке щось звалилося з пліч.
02.05.1979

ДОРОЖНЄ…
М. І. Лобачу

Струминки сонця і вітрів
На склі притиснуті потоком.
Тягнуло свіжістю полів,
А трави наповнялись соком.

Серед природної краси
І загадкового мовчання
Були чистіш ми від роси,
Далекими від покаяння.

Кермо не слухалось руки,
Машина пленталась зигзагом.
Ось так би йшли оці роки,
Адже в коханні йдемо рядом.

Тож не хотілося ніяк
Нам віддалятись від містечка
Де червонів зім’ятий мак,
Що слухав тихо два сердечка.
22.03.1981
:::

Що робите зі мною, груди, –
Два стиглих яблука тугих?..
Чутки вже крутять пересуди,
І слух прорізавсь у глухих.

Не тронуті життєвим строком.
В проміннях сонця – золоті.
Налиті персиковим соком,
Не надто пишні і круті.

Ваш лиск дівочий, життєдайність.
А бруньки – ласощів нектар.
І дотик вуст, як первозданність, –
Все майже світовий пожар.

О, як горять мої долоні,
Коли жага – геть маскарад.
О, груди, губи! Я в полоні.
Хай правлять пристрасті і чад.
19.09.2000

РЕВНОЩІ

Задушливо-душевна спека –
І ти – з підозрами в обіймах.
Дрімає осторонь безпека,
А тут весна – і та у приймах.

Враз безсоромність пре назовні.
Душа, як та лузга, у вовні.
Розіграна колюча плітка
У вухо лізе, наче нитка.

Згущаються всі фарби драми
Під флірт вчорашньої вже дами.
Враз гине світла задушевність,
І ти летиш у сиву древність…

Не ждеш… А тут вода гірка
Ударить з чистого струмка.
04.05.1974

ОКАЛИНА…

Спинивсь біля річки
Воді підморгнуть.
І нiби звільнивсь від напасті:
Уміють підкови
Жінки любі гнуть,
Та тільки не всі з них – на щастя.

Дістався, як видно,
Не з наміром брак,
Коли ненаглядна у руки
Поклала підкову,
А сотня зівак
Горіла очима, як круки.

Так скоїлось, кажуть…
Хоч шлях в нікуди.
Цим шляхом життя йдуть каліки.
Віддушина – річка,
Спаси й одведи,
Облуду забуть щоб повіки.
13.01.1981

УБИВЦІ КОХАННЯ

Нанесений удар дістався цілі,
І подих мій окам’янів з грудьми.
Відкрила вбивця із обману цілі,
Що водяться з примхливими людьми.

Ввігнать брехні по рукоять кинджала
При першій клятві із дзеркальних слів?
Невже цей світ лиш гідний балагану,
Зневіра наречених – женихів?

Штовхає що на дійства цих убивців?..
Чи ігрища собачі у дворах?
Чи давні ті підходи кімерійців,
Чи вірус зла, прибув що на вітрах?..

Кохання вбито! Та душа жива ще!
Вже перших кроків жде лукавства час.
Крива межа… А думи всі – на краще.
І добре, що добра в душі – запас!
10.06.1983

:::

Так повелось… Бо так зачато.
Валить устої не з руки!
Хоч в пору iнколи кричати…
Та все ж вино п’єм залюбки.

Ось друзi, чарочки, розмови…
Отруйний стелю держить дим.
Вiд трiскотнi гарба полови…
Стає старий враз молодим.

Я не один з неврозом серця.
Лікуюся – рецепт простий:
Від слів солодких і до перцю
Я п’ю цілющий свiй напій.

Від суперечок у польоті.
Нудота губиться нараз.
Як піонер горю на зльоті,
Не на тахті жду смертний час.
19.04.1981

ПОСТФАКТУМ

У почуттях поменше б солі,
І нанівець зійшла б імла.
Кохатись нам по Божій волі –
Звертаємо ж на шлях зі зла.

Коли при зустрічі під дубом
Трусили листя язиком,
Кожен із нас був життєлюбом,
Та враз задуло холодком.

Сплив рік… Неприязнь на порозі.
Від неї чортова межа…
Ми розійшлись на півдорозі –
З душею не зійшлась душа.
02.04.1978

СПОВІДЬ ОДНОЛЮБА

Як кріт старий – з нори у нору,
Так він із сумом наодинці.
Ані тусовок, ані двору.
Увага шлюбній більш сторінці.

Пристали дещо сподівання.
Весну за коси тягне літо.
А мрія прагне до вагання –
Усе на краще б, от якби-то…

Знадвору в’ється повитиця,
Спішить за хмелем аж до стріхи…
А думку точить блуд в копиці,
Сiмейнi оранки й огріхи.
10.01.1974

:::

Диво й жах! Вінець краси!
Очі з поволокою
Підвели під образи,
Я молюсь і охаю.
Що зі мною? Спокій де?..
То ж мерщій до Бога:
– Поможіть, син пропаде.
– Та яка підмога?..
Сам ходжу під каблуком,
Скорений очима,
Все це… бачиш… з холодком
Ми дивились мимо,
Просто так, як це бува,
Коли фрукт не спілий…
А коли прийшли жнива –
Разом захмеліли.
…Давить хміль цей з кожним днем –
Знизуєш плечима:
Видно, гра така з вогнем,
З дивними очима.
30.11.1978

64

:::

Від слів любові він забувся –
На руки підхопив красу,
Як вихор, рвучко крутонувся,
Спіткнувсь і з нею – у росу.

Не прогнівилась, не корила,
Що у пориві жар згасив.
За гідний крок – боготворила:
Її, упавши, не зронив!
20.07.1974

НЕ СУДИ…
М. Д. Шумилову

Не суди мій, люде, слід,
До чужих що йде воріт,
Із яких в сльозах жону
За окіл вночі ношу.

Вчинок мій не для забави,
Що в розмовах ожива,
Не заради тії слави,
Що в рядки збира слова..

Не для списку ловеласа,
Що виводить олівець,
А для пам’ятного часу
Відчайдушних двох сердець.

Ради слів скупих, незвичних,
Сяйва душ у час пітьми,
Почуттів земних, криничних,
Що всевладні над людьми.

Хай горить життя орбіта,
Б’ються в унісон серця,
Я, як айсберг серед літа,
Шлях пройду свій до кінця.

Не суди мій, люде, слід,
До чужих що йде воріт,
Із яких в сльозах жону
За окіл вночі ношу.
24.12.1976

ЧУЖІЙ

Коли вже почала – добий.
Сльозу пусти. І на двобій
До “красного” із ліхтарів,
Метеликів що здавна грів…

Ключем заб’є життя, і біси
Закрутять “шашні”, як повіси
У ніг твоїх… Та я не лох!
Я там, де почуття на двох!

З пустим відром твій славний шлях
Не різав я. На корiнцях
Згубилось все… Я випав градом…
А листя липи снігопадом

Засипало твої сліди.
Що ж… Флірт і гра – поріг біди.
Все наше – мох. Наш Бобик здох…
Я там, де почуття на двох!
07.01.1977

ЗБЕРІГАЙМО ЛЮБОВ!

З-поміж днів суєти
Грізно вдарила кров.
Хто спіткнувсь: я чи ти?..
Зберігаймо любов!

Пекло слів – мед слівця, –
Шлях вузький для обнов.
Чути скрип олівця:
Зберігаймо любов!

Ллється райдужний день.
Любо на серці знов.
Глядь! Скінчився женьшень…
Зберігаймо любов!

Щоби юні роки
Звали чарами знов
До степної ріки –
Зберігаймо любов!
20.10.1985
:::

В. Г. Шаку

Розтанув, наче марево в долині,
Лукавства гріх, і в серці – відлягло.
І – чорт візьми! – я не кріпак віднині,
Для виїзду пора шукать сідло.

Не жду раптових спалахів на сонці,
Розкрита навстіж світла далечінь.
Хоча думки вже заморились в гонці, –
Не чую смертного: перепочинь.

Всьому пустому ставлю хрест і свічі.
Не ждіть поклонів, туга і нудьга.
Мерщій в сідло! Втомивсь у протиріччі!
Хай все гірке покриє пилюга.
28.08.198

САМОТНІСТЬ

Чотири кутки, чотири стіни –
Підвалини болю, тортур сатани –
Утиски всі ці лихої руки
Нівечать душу – печаль на роки.

Кличе в минуле на вікнах атлас.
З ходиків гирями падає час.
Поряд з годинником – милий портрет,
Тіні самотності – серця секрет.

Згиньте, питання, – майбутнє не жде.
Скит мій монаший, до чого все йде?..
Ти як полуда! Вернись, гострий зір!
Вітер – в обличчя, а шлях мій – до гір.
21.12.1973, п’ятниця

ВИБАЧТЕ, ПРОТЕ…

Мені так звабно йти за Вами,
Таємно Вами милуватись:
Як мак, голівкою, ногами
І тим, чим можна, задаватись…

Не осудіть же за сміливість.
Ви пливете – душа палає,
Жіноча розкіш, Ваша спілість –
Чарівний сад, де скрипка грає.
20.06.1977

:::

У сподіваннях я живу…
Загадка дивного чекання.
Сумління… Нерв, як тятиву,
Тягну, щоб з’ясувать питання:

Невже любов твоя – каприз,
Обман чи велетенська помста,
Таємний підступу сюрприз,
Чи гра у п’єсі віроломства?..

Сумління й віра, як вінець,
В моїй душі до днів веління
Великих таїнств двох сердець,
В яких ще спить гріхопадіння.
04.09.1982

:::

Вчора у салоні не везло –
Спокій розмивала пристрасть кралі.
Її пишний лікоть, як назло,
Риси затіняв святої Валі.

Вранці мчавсь, як вітер, до метро.
Ще здаля шукав очима шалі,
Незнайоме щастя, бо воно –
Подих мій, небесний образ Валі.

…Розійшлися два шляхи давно.
З часом почуття – міцніше сталі.
Скаже з усмішкою хтось: “Кіно…”
Не кіно, бо світ – не світ
Без Валі.
18.11.1981

:::

Розмову повели ми чемно,
Із слів стелилась ковила…
Хоча над нами та недремна
Незлагоди зависла мла.

Чи кінь спіткнувсь серед дороги,
Чи сам я ногу підламав
У час, коли круті відроги
Й гору сумну перетинав?..

Чи, може, ти, моя горянка,
Під місяцем в холодну ніч,
Думок залітних полонянка,
Все наше скинула із пліч?..

Згасала, як сигара, мова.
Смикнув легенько за вузду.
Скакун зірвався в ніч бідово,
Зім’явши диво-резеду.
17.03.1980

:::

Не раз Ви наклепом-секретом
Мене зриваєтесь судить.
Такії судді, по прикметах,
Самі устигли наблудить.

Минулого про Вас – не знаю,
А дійсність знану – не суджу.
Я Вашу честь не затіняю,
Але й своєю дорожу.
30.01.1979

ГОДI!

Чи душа вже продалася Вію?..
Тягнеться мій палець до курка.
Темні сили охопили шию
Пазурами злого павука.

Суховієм я несусь у полі.
Поперед курай ладнає біг.
Чому так?.. Бо якось мимоволі
Я нудьгу впустив через поріг.

Вивільнитись вже пора від скрути.
Бо, як кажуть, ми не із рудих.
Щоб нараз згасить душевні смути,
Лиш достатньо запрягти гнідих.
22.11.1979

ЧУТТЯ

Тяжко щось… Все менше свiтла в днинах.
Сварка птиць частiшає в кущах.
Ягоди палають в горобинах,
I бузок пiд вiкнами зачах.

Виглядає ніч стійкі морози.
Вчора дощ посіви окропив.
Дід Кузьма, далекий від прогнозів,
Грітися гіркою зачастив.

Для облоги душ прийшли тривоги.
З ними час приспiв для каяття…
Щоби не канючити пiдмоги,
Із рахунку не скидай чуття.
23.02.1980

:::

З дитинства в пам’яті подія:
В теплінь осінню жабку вуж
Манив гіпнозом лиходія
Серед забруднених калюж.

Вона від страху завмирала,
То відступала знов назад.
У пащу все одно попала…
Безглуздий випадок – не брат.

Ось так і з милими буває:
Свідомість спішно б’є набат,
Та пізно серце прозріває –
Слід окропив зухвало фат.
21.01.1974

:::

Згадались: сизий листопад,
Слова, що розкололи б й ступу…
В безладді ми шукали лад,
Згрібали наносне докупи.

Від слів тих вітер присмирнів.
Став пригортатись день до ночі.
Червоний захід нас не грів.
І тільки пломеніли очі.

Вогонь сердець без суєти
Лизнув ту купу слів – онучу…
І ось з тих пір ні я, ні ти
Не лізем навмання на кручу.
08.04.1978

:::

Жорсткі ковталися слова.
Із вуст смолою лилась мова.
І знов качалися права…
Пiдстава темна й нездорова.

Чимало розганялось хмар…
Коли пригадувать став дати,
Я спотикаюсь об димар
Ущент зруйнованої хати.

Чистіші б вікна в домі тім,
Поменше б кіптяви в каміні –
І став би казкою наш дім.
На жаль, лише гірке в помині.
02.04.1979

БЕЗСОННЯ

Буря розгулялась у дворі,
Як непрошені у мозку думи
Шашелем здимаються в корі.
І снують у клітці сни, як пуми.

Загорівся ранок за вікном.
Вже пробила п’ять разів “кукушка”.
Я кручуся молодим в’юнком.
До дірок прасується подушка.
20.06.1976

:::

Не в преферанс ведеться гра,
Та щось не можу втямить ясно:

Майнула осені пора,
Дні до зими… А слово рясно
По серцю б’є, як та лоза.
І сонце дивиться похмуро.
Ці ігрища… Хтось, може, й “за”,
Мені ж від них – одна зажура.
19.12.1976
У ЧАС ОБЛОГИ…

Не знаю, чого я бажаю,
Та хочеться так, хоч кричи,
У вовчу вписатися зграю,
Додавши свій голос вночі.

І вити на місяць скажено,
Бо сіє неначе він зло.
Хоч гріх той людський і щоденно
З душі викрадає тепло.

Людське я губив з кожним кроком.
Розводить руками – пусте…
Чи мічений шлях грішним оком?..
Та слабкість і зграя – не те.
23.02.1980
:::

Краса жінок – це дар природи,
Це пристрасть душ – як сонця жар,
Перлина – в пригорщі породи,
Смертельний – інколи – угар.

Це сила духу – в час печалі,
Мета – жар-птиця у руці,
Писались про красу скрижалі,
Згоряли в творчості митці.

Таку шукав – знайшов гримасу,
Чиюсь поклажу на шляху.
І з того часу нема спасу,
Годину жду чомусь лиху.

Шукав – знайшов горнило пекла,
Із-за спини удар меча…
В душі краса щоб не померкла, –
Палай же, вольниці свіча!
07.08.1977

:::

Кожен з нас чомусь весною
Крутить-вертить головою…
Біга погляд по боках…
З уст злітає: ох і ах!

Все голодне стало ситим,
А таємне все – відкритим.
Одним, видно, душі гріли,
Що мед з раєм надоїли.
21.09.1977

ДО НАДІЇ

Прошу припасти
До чола печального,
Щоби тривоги відігнать
Земні.

Додати гідних сил
Для дій опальному,
І запалить нові
В душі вогні.
Зніму з плечей тягар
І кінську збрую,
Спочине хай
Життєва борона.
Я молодості помилки
Врахую,
Що наробив спрожогу
І сповна.
10.03.1977

:::

Дорога наша в листопад…
У чому ж сила чаклування?..
Що кілька років вже підряд
Мій подих – Вами милування.

Не бачусь день – і я без крил.
Повзе життя без цілі й волі.
І давить душу сотня брил,
Хоч думами – один у полі.

Гасити в змозі я порив.
Чи почуття не обопільні?..
Здійснили в космос вже прорив,
Хіба птахи у клітці вільні?..

Дорога наша в листопад…
Рядки – струмочком – до надії.
Якщо із слів щось невпопад –
Простіть Ви серце, його дії.
20.02.2000

:::

Початок був бурхливим
Відвертої любові.
З умінням особливим
Плелись дні ажурові.

Був запал. Не помітили –
Розтанув враз клубок.
Залишили відмітини
Голубка й голубок.

Щоби колись у зимку
У нестійкі морози
Згадать жаги перлинку,
Людськії зливи й грози…
23.03.1977

ВЕСІЛЛЯ ГЕОЛОГІВ

Навкруг намета мало місця.
Із січнем в парі заметіль.
Між сопок дивна ллється пісня.
Весілля крутить долі фільм.

Всьому суворому знадвору
Вогонь сердець – міць противаг.
Від тостів – сліз щасливим впору,
А витівки – струмок звитяг.

Палатка гнулась, та стояла.
Від рівноваги гідних сил…
Всю ніч галявина гуляла,
А поруч гучно ліс басив.
10.12.1979

ПЕРЕДОСТАННЄ ПРОЩАВАЙ

Розтанув тихо журавлиний клин.
Так тяжко від гіркої смути.
Таке не мріялось – проріс полин
У клумбі молодої рути.

Густе гав каркання… Чекання змін
У розкладі і в касі привокзальній.
Вночі залитий ливнем перегін –
Печальний вихід і повчальний.

Ловивсь надії погляд: попроси!
Одержиш ти мене новітню…
Та вірив я у чистоту роси
І першому… вклонявся квітню.
01.10.1978

:::

Горять листи, рядки згоряють.
Скупі думки згасають вмить.
Від слів жорстоких жорна грають,
Лице то в’яне, то горить.

Слова – що ніж… Як дріт колючий
Ти протягнула по душі,
Зламала волю, і співучий
Зник голос двох… І ми – чужі.

Невже так розгулявся Молох,
Щоб загубить душі красу!
І поглинає нині сполох
Святе про золоту косу.

Полин-слова… Душевні скрути.
Спали, вогонь, листа пролог,
А з ним і вищий сорт отрути,
Що випив я один – за двох.
16.04.1977

САЖА…

Не вір, що з полину –
Солодкий дим,
А спека літа – в холоднечу,
Що ти не думаєш про втечу,
Коли чужим став
Рідний дім.

Коли на двох
Одна рілля.
Хтось погляд держе за межею…
Чи може інший ждать єлею
І щирих радощів
Сім’я?
22.12.1973

:::

Таку не змогла ти
Любов зберегти,
Що нам приніс вечір
На крилах мети.
Невже випадковість
З надмiрним польотом?
Чи, може, обачність
Iз тим перельотом,
Де крок до обману?..
Тоді ти пробач

Відвертість душевну –
Сестрицю невдач.
В бажаннях спастись
Від сирітства глухого,
Як видно, попався
В тенета небога,
Хоч вечір крилатий
І шепіт зірок –
Це все від красуні
Настирної крок.

Таку не змогла ти
Любов зберегти.
Небесну любов!
I здiйсненнiсть мети!
04.10.1977
:::

Мазками крупними портрет
Мені накидати не важко.
Ти ладна зовні, та секрет
Душі проллється – стане тяжко.

Боюсь за серце я твоє,
Хоч всім відомий дар актриси…
Зажди. Ось час перекує
На кращі в світі з кращих риси.
17.04.1977
:::

Під осінь це було. Я скинув
Односторонніх почуттів багаж.
Якраз в той вечір якір кинув
У штормах зморений суховантаж.

Добу стояв біля причалу.
Шлях місячний манив у далечінь.
Тривожно чайка прокричала.
Лягла із споминів на серце тінь.

Я кинув квіти зграї рибній.
Висока хвиля вдарила в корму…
Суховантаж під дощик срібний
Розтанув тихо, ріжучи пітьму.
22.04.1977

:::

Летить усяке з-під мітли…
Таке сказати може речник,
Що ти – оперення стріли,
А я твій гострий наконечник.

Життя, як в спеку міражі.
Хатина на піску розмилась.
Мрячить, а бісяться стрижі.
Іржею враз підкова вкрилась,

На щастя з твоїх рук що взяв
Після сліпої в зиму гонки…
А з часом прожитим впізнав
Всі риси злої Амазонки.
04.04.1981

КРАПКА!

Сивушний змій, ти хмелем крався,
Вповзав туманністю в життя.
А щоб зі мною ти не грався,
На краще я змінив буття.

З веселощами часто-густо
Ти витворяв Бог знає що.
Коли в раю земному пусто,
Хмільному пекло – аж ніщо.

Ходив стежиною кривою,
По лезу інколи ножа.
Качав права від перепою,
Не знав, де буде злу межа…

Тобі, сивушний, до здоров’я,
Як і мені в час злих очей,
Коли в душі йшла кайфу ловля –
Текли слізьми зірки ночей.

Прийшов мій час! На день бродячий
Уздечку кину на ходу.
Я рву фамільний бич ходячий
І припис грізний на роду.
24.05.1986/13.12.1996

ДІДІВЩИНА

Сину, вчив тебе – прости ж –
Честі, доброті, культурі,
З часом щоб проріс в натурі
Подорожник – не спориш.

Знав: від чистого людського
Промінь б’ється золотий.
Та мерзотник був пустий,
Бо набув дурне від злого…

Тож пробач! У вовчій зграї
Скоригуй мерщій життя

Під реальне побуття,
Де присяга жарт злий грає…

Ходи струнко – не понуро.
Зуби звіра відточи.
Вдень, увечері, вночі
Перекуй нараз натуру.

Я учив добру, синок.
Інші прагнули до смути…
Щоби честi не забути,
Із стіни зніми клинок!
04.09.1984

:::

Рука в руці. Блаженство раю.
Вогонь у серці молодому.
А степ від краю і до краю
Дві думки зводив у одному…

Раптово хмара налетіла,
Краплиночка холодна вкрай
Загнала враз до стогу сіна,
Де гірко пахнув молочай.

В бажаннях, воєдино злитих,
Легка печаль – душевний гніт.
В серцях закоханих, відкритих
Лише на двох весь білий світ.

У пристрасті – небесна сила.
Що дощ сліпий – їм благодать.
Мета медове пригубила,
Щоб більш на картах не гадать…
19.01.1974

83

:::

Раз про честь ідеться мова…
Так! Косили вдвох траву.
Наш роман?.. Лиш передмова.
Впишем не одну главу!

Перебрали ви, злі cудді,
Бо читали брехень звіт.
Зустрічі для вас – що будні.
У нас кожна – на сто літ!
18.05.1977

ДОСАДА

Як видно, не жати
Сімейне нам поле.
Зерну почуттів
Не дай згинути, доле.
Надія з надій
Про великі врожаї
Згоріла в бажаннях…
Шляхи – в молочаї.

Болюча досада.
Як зняти оскому?..
За те, що п’є інший
Медову утому,
Неждано, без серця,
Зрадливо рукою
Мене підвели
Під вінець із нудьгою.
17.04.1976

ДУШЕВНИЙ СМЕРЧ

Я щасливий, я в ударі.
Ось це місце, синя вись.
Пломінь губ і очі карі…
Де ти, люба, відгукнись.

Зустріч поміж сіл у полі
Прикипіла… Хоч і час
Шлях вказав свій кожній долі…
Та вогонь сердець не згас.

Обмаль сил. Верст вісім – пішки.
Навзнак впав. Дух не мине…
Смерч душі, побудь хоч трішки
Де цвіте не-тронь-мене.
29.03.1977

СЛІД…

Небесних чар її ланіти,
Краса – джерельної води
Зів’яли тихо, наче квіти,
І тільки грація ходи
Та ладний той дівочий стан
Вражали через двадцять весен…
П’янкої свіжості дурман
Стеливсь у парку серед сосен.
12.05.1974

:::

Знов душу спопеляють чари літа…
Жага кохання і вінок із слів.
А навкруги пекучий простір світу
І дивний запах скошених ланів.

Ти в бронзовій засмазі, неприкрита,
Хапаючи від спраги духоту,
Душею світла і сльозою вмита,
Шепнула: “Випий райську чистоту”.

Від слів палких застиг павук-дослідник.
Забула жваве діло мурашва.
Легенький вітер – таємниць розвідник
Кружляв твої відвертості слова.

Всі звабною красою милувались.
Від заздрощів згоряв чудний жучок.
Метелики на диво позлітались,
Відставив коник скрипку і смичок.

Сп’янілий від дурману, полонений
Дівочою красою назавжди.
Піднесений, нестримний і блаженний
Я так жадав джерельної води…
12.11.1977

В СЕРЦЯХ…

Повторятись знову, щоб сміятись?..
Ми збирались жить не по злобі.
То ж пусте зі мною забавлятись.
Ви знайдіть подібного собі.

Накопичене для Вас згодиться.
Проведем же діалог без свар:
Раз сердець Ви чоловічих жриця –
Інша подарує більше чар.

Розвернутись?.. Сонце ще не сіло.
В зраді серце не бува дзвінким…
Ви усе востаннє зрозуміли,
Тож не сплутайте мене ні з ким.
18.12.1977

86
СУДДЯ

Хто шансонетка, а хто фат?..
Чия із совістей чистіша,
Бо, наче кіт, гуляє сват,
А я від нього не скромніший…

Є честі праведний суддя –
Суддя судійству всьому – час!
Він доведе все до пуття,
Лукавішим хто був із нас.
03.03.1979

НЕОБАЧНІСТЬ

Купаючись у компліментах,
Про честь не чуєм слів… Шкода!
Ось із роками враз біда
Встає, як мара в елементах.
Сліпа безпечність… І всі дії
Час розставляє по місцях.
А честь, як на долоні цвях,
Помітна в образі повії.
09.06.1979
:::

Не крапку – тільки оклику
Я жирний ставлю знак!
Роман від сна до поклику
Закінчу вчасно так.

Всі лінії сюжетні
Вкінець переплелись.
Дебюти не шляхетні
До пліток підвелись.
31.03.197

:::

З вітром я розтану в полі
Чи впаду десь по дорозі,
Тільки жити у неволі –
Хоч убий мене – не в змозі.

Ти крута, а я невдаха.
Глухий кут – і вся довіра.
Пропадай, дубова плаха
І тупа украй сокира.
02.11.1976

ІЗ СОНЦЕМ…

Посперечатись хмарка захотіла
Не ради путнього, скажімо, діла,
А просто так – лиш примхам на догоду,
Із цього роблячи свою погоду…

Хоч виглядала хмарка з неба мило,
Дурниць не стало слухати світило.
Крикуха розійшлась… Слова – як жезла!
Та промінь спалахнув – хмарина щезла.
11.06.1976

НА КОНЯ!..
Анатолію Жуку

Сивина – ціна агату.
Хай кружляють десь круки.
Жаль! Природа для прокату
Не дає життю роки.

У дворі горить калина,
Що міняла серця ритм.
По цей час трима дівчина
Днів тих юних колорит.

Грім і блискавки, пожежі.
Сонцем випалені дні.
Помарніли дещо вежі…
Шлях – де ями, а де пні.

Все було!.. Не кидай віжки!
Наливай мерщій бокал.
На коня! Не гоже пішки
Брать свій енський перевал.
26.03.1982

ОБПАЛЕНА…

Вітер буйний, що за мрія?..
Швидкоплинний жар минеться,
Пройде серця ейфорія.
Твоя пристрасть розіллється…

Крок сліпий у день причастя.
Я – обпалена довіра.
Дим кафе – моє нещастя.
До поважних серцем щира.

Не чаруй стійку. Даремно!
Хтось ще вгледить молодчину…
Бережу я совість ревно,
Інша жде тебе дівчина.
25.04.1976

89
:::

– Красива лебідка в польоті,
Що казка на хвилях легких.
Підрізавши крила на зльоті,
Ти ликом була б із святих…

Ревнивець без миті вагання
Пораду дівчині давав.
Чуже не сприймав він страждання,
I серденько чуйне цим рвав.

Розкрилась душа його хвора,
І голим враз став кавалер.
Не сипались гнів і докора.
Він просто для неї помер.
02.05.1977

ЧАРІВНИЦІ

Стан почуттів
Не передать словами.
У музиці –
Не відтворить жагу.
Чи доза чар
Взяла високі гами,
Чи ти петлю накинула
Тугу?..

Нараз мене приборкала
На злеті
Очима пристрасті,
Магнітом вій,
Щоб православному
Біля мечеті
Завжди пригадувати
Погляд твій.
20.12.1976

СВЯТЕ ПОВІК

Бреду я там, де вітер грав,
Де вперш жагу палив і зичив
Усім, принишк хто серед трав,
А потім сам себе калічив.

Де на руці моїй сльоза,
Яку зронили милі очі,
Пекла колючкою лоза.
Душили локони дівочі.

Пече й тепер той слабовільний,
Сліпий учинок юних днів…
В степу мотався вітер вільний,
А спомин мій – у лоні снів.
08.04.1977
:::

Живу в наручниках мети.
Краса твоя – петля для волі.
Був вдячним би повік я долі:
Кинь райських яблук з висоти
Небесних чар, в яких вся ти.

З надією я стільки літ
Томився у неволі милій.
Між нами рів… Чи, може, вирій…
Від серця ждав твого привіт,
Як жде на краще білий світ.

Закон суворий почуттів.
А ворожить – винить ромашку.
Душа розхристана… Як пташка
Літа між затяжних вітрів…
Місток, любов, кинь через рів.
21.11.1981
91
:::
Садкові братки
І коханої очі,
І декілька речень
Чорніших від ночі
Запали у душу –
Немає спокою,
Неначе із іншого
Весь я покрою.
Відчутніші серця
Тривожні удари,
Від дум у душі
Вже палають пожари…
Садкові братки
І лужок резеди,
Розмийте теплом
Чвар безглуздих сліди.
24.09.1977

У ПОЛОНІ МЛОСТІ

Ждеш її, а думи бродять,
Із жагою хороводять.
Вже з’явився блиск роси,
Та немає щось краси.

Стихли танці біля клубу.
Лиш Хоменка-скалозуба
Дикий регіт так дзвенів,
Що дрижав старенький дім.

Не діждався… Обіцянки
Лопнули, неначе склянки.
Чорні підсумки – обман…
З косогору повз туман.
06.11.1975

:::

Мчать санчата – крутий схил.
Слух готовий вірить слову.
Загадковий вітру пил.
Все почути б ще раз знову.
Вушко… Подих… Шепчуть губи…
Все моєму серцю любе.

Танув час, а ми катались,
Вгору – мила на руках.
Вже до ночі привітались.
Вниз востаннє на вітрах…
Санки десь… Нас ждав замет…
Ось він, кращий в світі мед.
11.12.1977
:::

Неоперений вмить вітер
З гір на голову звалився.
Промінь, що дарив юпітер,
В заметілі загубився.

З ним – і шлях, що біг від клубу
До привабливої хвіртки –
Дивну творчість лісоруба
Із оцінкою “п’ятірка”.

Нагнітав мороз сумління…
Мудрість не з його подачі:
У житті довготерпіння
Часто-густо несе вдачі.

Замела дорогу хуга,
Поцілунки й дивні речі…
Не сумуй, моя подруго,
Що замет поглинув вечір.
05.06.1976

:::

Через темінь щосили
У прострочений час,
Огинаючи схили,
Пробивався до Вас.

І від бігу до Феї
Гасла пліток нудьга.
Долетів до алеї
Слова друг і слуга.

Чи побачу жадану? –
Серце біль обкида.
Чи попав я в оману –
Неймовірна шкода

У альтанці таємній
В шубку кутались Ви…
Пишуть чари взаємні
Наш роман без глави.
02.09.1977

ДО ДНА…
(жартома)
Дощ втомився, вже не лив,
Лиш мрячив з останніх сил.
Поступово вітер стих.
Хмарка виграла забіг.

Я, палаюча душа,
Увесь мокрий, як кльоша,
ПомІж безлІччю калюж,
Вповз до милої, як вуж

В дим напивсь. Яка біда!
І для чого пив до дна?..
Дощ мрячив і серце злив.
…Враз хтось ноги підкосив.
12.06.1976

:::

Підозра, начебто змія,
Вповзала й холодила душу,
А почуття – як течія
Із смерчем поглинали сушу.

Образа вкрай була гірка.
Слова кроїлись без відбору.
Підступності душа палка
Не помічала ще учора.

Так чадно. Протяг. Гіркий дим.
Ще крок – і вже розв’язка драми…
Хто засівав життя пустим –
На урожай збирає шрами.
22.01.1974

:::

Дівча я згадав карооке
І постать тополі струнку,
Намріяні думи високі
І пару гусей на ставку.

Пернатих був час той відльоту.
Ждав вітру вже чортополох.
Період душевного зльоту
І пристрасть циганська – на двох.

А потім осінні капризи,
Словесні потоки води,
Сценічні бездарні репризи,
Гра в шахи, де нові ходи…
20.12.1979
:::

Знов безвинний в чомусь грішний.
Честь – як пломінь, а не дим.
Те, що в брехнях люд поспішний,
З личком чистим – став рябим.

Раз задуло – бити посуд?..
Бабський іній – не надовго.
Пересуд (хоч краще б розсуд) –
Ледь язик об губи човга.

Може, шлях твій ріжуть хлопці?
Чи двигун реве – глуши.
У душевній краще топці
Вуглик наш поворуши.
02.09.1977

:::

Танталові муки —
Держися, козаче,
Коли від нудьги ти,
Від ліні, тим паче,
Не знаєш, хоч лусни,
Куди себе діть.
Стаєш часом млою,
Темнієш, як мідь.

А поруч впрягається
Хтось у роботу.
Хтось вносить у храмі
Свій штрих в позолоту.
В мені чорну справу
Затіяла лінь…
Танталові муки –
Навала сумлінь.
14.07.1985
:::

Розумне з божевіллям
Забули про межу:
І я лечу під хмари,
Серед зірок броджу.

На рід людський пихато
Дивлюсь, як ідіот,
Як людства ненависник,
Заклятий антипод.

То раптом закрокую –
Наполеона крок,
То я лакей одвіку,
Нараз – петлі шнурок.

То я у трона світу,
То сіре щось й рябе.
Бог знає що, буває,
Я корчу Із себе.

Між розумом і віщим
Лиш крок через межу…
Поезія чаклує,
І цим я дорожу!
18.10.1976

:::

Запал циганський невгамовний…
Земля танцює під ногами,
Земля танцює під ногами,
Душею циган за зірками.

Здавалось би – характер скромний.
Та що характер, якщо звуки,
Та що характер, якщо звуки
Лихий попутав – не на муки.

А швидкість танцю наростає.
Гітара з прив’язі зірвалась,
Гітара з прив’язі зірвалась –
Рука струною пов’язалась.

Того сам циган і не знає,
Що в танці пристрасть і наснага,
Що в танці пристрасть і наснага
Гуляють в душах, наче брага.
18.07.1979

ПОПУТНИЦІ

Суворо зводить брови
Пусте до перенісся,
Бо крадене солодке
Гірчить усе життя.
Гуляти пристрасть рветься
Аж завива узлісся –
Тут крадене солодке,
Яке там каяття!
Склад серця би поправить
Уроками і разом,

Та крадене солодке
Між душами мрячить.
Не гаситься й гірке все,
Хоч час був богомазом.
Тож крадене солодке
Маячить і гірчить.
19.03.1977

СОБАЧА ВІРНІСТЬ

Гробки. Ллє дощ. Кинджальний вітер.
Вже батько рік на небесах…
За плівкою води примітив
Я на могилі свіжій пса.

Він весь тремтів через негоду,
Вінки не гріли, горб не грів.
Благать пощади у природи
Він, пес, звичайно, не умів.

Собача вірність – нею грівся.
Вогонь надії бивсь – не тух:
Він дзигою би завертівся,
Якби із ями вийшов друг.

Гасає вітер що є сили.
Серед могил істоти дві.
Під ніч з гробків всі заспішили…
Лишився пес один в пітьмі.
26.04.1981

ПІД СВЯТА
Пам’яті А. П. Мохова

Він так любив “водить ведмедя”
Із хати в хату до зорі.
Покличе Ваня або Федя…
Привітній радий був порі.

Не змій його вів до порога,
Хоч трохи міг і пригубить.
По кимось ходжених дорогах
Свою старавсь рівніше бить.

В розмовах довгих без докорів
Губивсь бій ходиків і слів.
Перед зорею від повторів
Все менше чулось голосів.

Він всім присутнім бив поклони,
Хазяйці руку цілував.
Шануючи сім’ї закони, –
Мерщій до хати ноги гнав.
12.09.1979

НЕДРУГ

Нутро гниле просвічувалось ясно…
І той, хто мріяв в спину ніж всадить,
Помітивши свій слід гієни вчасно,
Аж ліз із шкури, щоби догодить.

Неперевершений в інтригах майстер.
В підступності такий, що бере жах.
Він говорив неначе добрий пастор,
Ховаючи тінь усмішки в очах.

100

В підходах начебто і совість билась…
Та випирала в споминах брехня.
В нещирих словесах жовч так струмилась,
Що аж жовтіло від слини вбрання.

Я голосу єлейному не вірив,
Читалась на обличчі фальш крута.
Був випадок – собою перевірив!
Ні серця там, ні честі, ні Христа!
10.07.1978
:::

М. М. Квєткову
А. А. Кірєєву

Якщо скаже хтось вам, що без друга
Час життя – це повені ріки,
Вдався урожайний рік – без плуга,
Спів душі, що скрашує роки.

Якщо скаже хтось вам, що без друга
У житті ти зможеш обійтись,
Що він зайва серцю й думам туга,
Тяжка ноша, а під нею гнись.

Якщо скаже хтось вам, що без друга
Квітувати все одно садам,
Розіллються ніжні барви луга,
Райський час, коли ти сам на сам.

Якщо скаже… Хай порозмовляє.
Гарна думка – та не треба мліть.
Час на погляд ціну виставляє,
Що складається з десятиліть.
12.03.1978

101
ЛУЇЗА

Блаженна квіточка надії,
Краплина чистої роси,
Живий потужний промінь мрії,
Сліпучо-ніжна міс Краси.

Захоплення. Аплодисменти.
І лестощі чоловіків.
До ніг – букети. Сантименти.
Тепло віршованих рядків.

Купаючись у фіміамі,
Трояндою ти розцвіла.
Колючками – не пелюстками
На владність натяк подала.

Безвинна поки що комиза.
Таємний куп’янок дріма…
Розкрий же чистих дум, Луїзо,
Щоб із душі зійшла імла.
27.08.1977
:::

Під вінець пішла у травні.
Я поповнив шлюбний ряд.
Раптом – зустріч. Дикі плавні.
Очі пристрастю горять.

Видно, щастя на удачу?
Треба милостиню взять.
Від зворотнього задачу
Слід давно вже розв’язать.
25.12.1976

102
:::

Тьмяний каганець біля постелі,
Жвава завіконна заметіль,
І застиглий погляд мій на стелі –
Підсипали сіль в душевний біль.

Безліч же трагедій в цьому світі,
У дрібницях щоб шукать біду….
Чи не краще за роки прожиті
Зважить: чи ти плавив ту руду?

Сумніви бродили, наче тіні,
Думу нагнітаючи тяжку…
Витріщався, як у сновидінні,
Павучок застиглий в закутку.
17.01.1974

:::

І знову сум підкрався
Наче трясця.
В туманних думах
Паморозі гніт.
Відкрито вчора
Усміхалось щастя.
І раптом – на тобі –
Душевний лід.

Час безупинно
Обертає стрілку.
Сумбурний побут
Губиться в канві.
Тому і жду
Літаючу тарілку,
Розтануть щоб
Печаллю в синяві.
18.02.1979

103

У ЗАПАЛІ

Об’їлась, видно, дівка
Огірками.
Змінивсь нараз
До мандаринів смак.
Як хвацько управляла
Молодцями.
Дурну боялась славоньку.
Ще б пак!

Давило на педаль життя
Щосили.
У запалі – ба!
Вічність, як та мить.
На мілину жага і зваба
Сіли.
Невже лишилося
На місяць вить?..
20.07.1984
:::

Палке колишнє наше не буди,
Не оббивай дарма мої пороги.
Тож кропивою хай горять дороги,
Сухим тобі не вийти із води…

Отак опівночі на вітер мила
Кидала з вогнища душі слова.
Вони згоряли, як суха трава…
Ще ранок спав – гординя вже дзвонила.
08.01.1974

104

ВИБАЧТЕ ЗА МОРАЛІЗМ

Про Вас писати перестав.
Моя любов – не Ваша.
Не вірю Вашим я вустам.
Брехні розбита чаша.
Зів’яв любові наш росток
У жмутику розсади
Чужої… Щастя на ковток –
І океан досади.

Добийте шлях свій до кінця.
Дотепно вмійте гратись.
За долю щирого сліпця
Прошу не хвилюватись.
17.10.1979

ВИНА

Одна – нещадний суховій.
Зневажливо кривила губи.
В манерах – вкраплини повій,
І цідяться слова крізь зуби.

Друга у трансі. Меркне світ.
Хустина сліз… Дай, вік, двом тями!
Щоб їм, з профкомом, динаміт
Не запалить в сімейній драмі.

У молодиць одна вина –
В любові крилась грізна сила.
Так – “нема лиха без добра” –
Гріховністю їх поріднила.
02.12.1978

105

ІЗ ВУСТ ДІВОЧИХ

Кіно і друзі – все забуто.
В темряві виграє вікно.
Про що так мріялось давно –
Недавно розвернулось круто.
Побачу світло у вікні:
Жди, – він сказав, – у вихідні.

І ось я жду, як ждуть дощів
Для сонцем спалених полів,
А опинися під рукою
З ромашкою хтось степовою,
То почала би я гадать:
Чи прийде він, чи виглядать?

Надії стук… Відвертість вдома.
Заїло в дверях щось ключі…
Тихіше, серце, не гурчи…
Звалилась з неба якась втома…
Відкрила… Красень… Любий мій…
Стань, добрий вечір, на постій!
02.02.1974

ДО ДРУГА
В. К. Бабенкову

Метаєшся ти,
Як у діжці риба.
Невже в душі твоїй
Стійкий переполох?..
Для тебе інколи любов,
Як глиба,
А інколи вона –
Пушиночка на двох.
Хай мудрість ясністю
Чоло вінчає:

106

Де крайнощі в житті –
Там затишку не ждуть.
Легка любов
Метеликом літає,
Від божевільної –
Страшенно пристають.
21.05.1979

СУСІД
С. В. Ладничу

Умів сусід добряче пить,
Умів по-царськи закусить,
А потім з менторським він видом
Міг поле слів про дам скосить
Під тост палкий перед обідом.

Жінки, гірка, про гречку спів…
Це зверхньо! А без зайвих слів
Горів від чого він в зеніті?..
Сусід любив сім’ю і дім
Більше безцінного у світі.
04.01.1974

:::

Серцем вірилось: він друг.
Проте якось дзявкнув хрипло
І холуйство, наче пух,
Зразу ж поганню прилипло.
Ось і вір всьому на світі.
Плід не в кожному є цвіті.

107

Приспів різний є у пісні…
Коли друг – порочний круг
Із пияк або хапуг:
Їх шляхи в житті зловісні.
Тож… коли тонуть прийдеться –
Круга поруч не знайдеться.
22.09.1987
:::

Очата й цятка біля губ
Сумління вузол розрубали.
Шумів я вчора, наче дуб,
А хмари в серцi вирували.

Розвіяна вся пелена
В надіях, майже не хитливих,
І впала домислів стіна
У мріях чистих і цнотливих.

Ось так любов – її не ждав.
Все сумнівавсь: куди нам, сірим…
А зір палкий твій розгадав
Сплав почуттів… і я повірив!
23.12.1976
:::

Почуття – мого серця жреці,
Їх не виразиш інколи в слові.
То рахуєш на серці рубці,
То смакуєш женшеня любові.

Жар очей – і хмільна голова,
Оступись – і на небі захмарить.
Серед зим зеленіє трава –
Враз мороз серед весен ударить.

108

А душа, як оте решето,
Сіє все незбагненне й добірне…
Тільки суті любові ніхто
Не просіє як слід, імовірно.
14.11.1981

:::

Жадібно причал рипів –
Вітер вив все зліше.
Ясно все було без слів…
Морозець лютішав.

Ополонка поглинать
Стала тихі зорі.
Що пургу із слів нам гнать –
Воля на просторі

Почуття – не хижий звір,
Жар душі – відрада.
Чорних пліток – лава з гір,
Двом серцям – досада.

Ополонка заросла –
Верх взяв холодище.
Зустріч дружбу не спасла.
На душі томище.
03.01.1974

109
:::

Юнак палає у надії чистій,
А думи красить мрія з теплих фарб.
Він все віддав би дівчинці йоржистій,
Відкрив для неї б Монте Крісто скарб.

Життя не ждало віку на зупинці.
Стать чоловіча вмить – під небеса.
Красуня, що у маминій косинці,
Із часом вже – сердець мужських гроза.

Ще мить!.. Диктат нав’язує бажання.
Уста жіночі щось своє твердять.
Лиш юності сердечні хвилювання
Відвертістю над святістю кадять!
07.03.1978

:::

За що кохаю?.. Не загадка –
Відкрита радість двох сердець,
Коли не тре в дорозі складка,
Відсутній і в душі рубець.

Ніде розпустою в окрузі
Не полоскались язики.
Ти квітка скромності у лузі.
Не з тих, що ходять напрямки.

Якщо в поезії убогість
Пливе туманом до рядків,
То у коханні гідність, строгість –
Немов магніт для парубків.
12.11.1981

110

СЕНС ЖИТТЯ

То ж вірність безоглядна
У коханні –
В’язка неправда
Шлюбного є ложа.
Брехню знайшли в крові
Не в дні останні –
Вона молодша,
Хоч на кров не схожа.

Реальний сенс життя –
Орати ниву,
Де проросте із мудрості
Прозріння,
Щоб на ножі не кидатись
Від гніву
У час сліпий
Жорстокого падіння.
17.04.1981

РІШЕННЯ ТВОЄ ?

Юнь стояла за плечима,
Хоч були дітьми.
Та з жагучими очима
Зустрічались ми…

Доля світом розкидала.
Роки – як вода.
Зірка не одна упала.
В’яла лобода.

Ми зустрілись ненароком
Через двадцять літ.
Пригадали з першим кроком
Між серцевий слід.

111

Зараз вранці прокидаюсь
У обіймах мрій.
Труд, як іскра, загоряюсь.
В думах – образ твій.

Сон щоніч став неглибоким –
Одна маячня.
Шлях, що вчора був широким,
Став, як западня.

Тільки скоїться розв’язка –
Джерело заб’є!
Чи до нас загляне казка –
Рішення твоє?
23.03.1976
:::

Як гейзер в давнюю хвилину
Пробивсь через кору земну,
Створив, тонкіш за павутину,
Із крапель цівочку живу.

Так взявсь і я, згасивши смуту,
Сімейний затишок латать…
Та після дивного дебюту
Лишилось дим гіркий ковтать.
12.01.1974

НАНОСНЕ

Запускалась із “болота” чутка.
Хворі на язик пили єлей.
І летіла ця словесна грудка
Знов під регіт пакосних людей.

112

І людці раділи цьому вчинку…
Та міцніла двох сердець любов.
Після грішних дій і відпочинку
Шнур бікфордів лаштувався знов.

Прописне все нищилось в пустому.
На болоті час не бив у дзвін…
Чи віки зуміють наносному
Хрест поставить з віковічних змін.
13.09.1979
:::

Для тебе: не від світу я цього…
Життя – дамоклів меч і туга.
Між слів любові є блатне арго.
Між нами скаженіє хуга.

Можливо, не від світу я цього…
Достатньо: ти – дитя планети.
– Чого за мало – скажеш ти – чого?..
– У цьому світі скрізь тенета.
07.03.1977

ПОЛЯРНІСТЬ

Змішалась ненависть з любов’ю…
Струмінь дощу і в спеку – град.
Все ж більш по серцю перепад,
Ніж сон з застиглою вже кров’ю.

Де гра, жага – там не до жарту.
Відома ревнощів ціна.
І в цьому вся була б вина…
Хто знав, що брав я биту карту?..

113

Перетерплю набуту ваду,
Як самий тяжкий життя гріх…
Від ливнів вже пропав горіх,
Де крона нам дала пораду.
21.08.1981

ФУНІКУЛЕР
Ю. І. Фрішу
Я. Е. Кінцевому

Жвавість бігу присмирніла,
Хоч дорога, як струна.
А колись же (де ті крила?..)
Бралась круча на ура.

Черепахи біг, та й годі.
Мрії – зяблика політ.
Вогник в ділі – по погоді.
Сірість барвить білий світ.

Не фасад – одне томище.
Дерен доїдає верх…
Невже ти це, мій дружище,
Маг душі – фунікулер?..
05.06.1975

БІЛЯ КІОСКУ КВІТІВ

Світяться обвітрені обличчя,
А в серцях – весняний водопад.
Час жене завзятість чоловіча,
І букети тануть всі підряд.

Нерви, наче струни, у напрузі,
А в кінці хто черги – давить страх.

114

З білим рястом, знайденим у лузі,
Любі мчать до милих на вітрах.

Ось що значить завтра –
День жіночий,
День азарту, пристрастей, мети!..
А сьогодні: феї, ніжність, очі –
Чути скрізь, як відзвук суєти.
08.03.1981

ЄДИНИЙ КРОК

І знову закрутила звабна хуга…
Надій, здавалось, вимела тепло.
Образа викрала неждано друга.
І не душа у грудях, а дупло.

Безвихідність оскалила враз зуби,
Щоб тішитись на вутлін п’ятачку.
В базіканні спотворюються губи,
І смикаються нерви на гачку.

Жіночий приступ знов гнітить мужчину.
Стратегія – із темряви зажур.
Жіноча ласка – крапелька почину –
Між душами руйнується враз мур.
26.08.1978

У КНИГУ

Вісім лиш рядків у книгу
Вашу хочу я вписати.
Коли дні ці iз розбігу
Стануть свічкою згасати,

115

Я прошу Вас згадать літо,
Серед порослі жару,
І пісні, що так привітно
Дрізд співав нам у бору.
15.06.1977

:::

Стiйке минуле –
Мій струмок цілющий,
Ти в краплі зберігаєш
Дивну мить.
У час безсоння
З прожитої гущі…
Умієш жар мій
Розпачу залить.
Зрадливість долі,
Вiдпливи з водою.
Під осінь серце
Хоче теплоти.
Хай почуття
I мрії чередою
Мчать до струмка
Здійсненної мети.
01.02.1981

:::

Тож хто я і що я?..
Копаюсь в собi.
Знать хочу не ради
Примхливiй добi,
Скоріше вiд чаду
Із спазмами в горлі,

116

Де пристрасть кохання –
Там ревнощі чорні.
Як слiдство:
Калiчу себе безпричинно,
Хоча, як на людях, –
Все ладно i чинно…
Тож туз я козирний,
Чи битий валет,
Чи той, хто при стрільбах
Так любить дуплет?..

Не знаю, повірте.
В очах пелена,
А скронi порошить
В цей час сивина.
07.05.1978

ГІРКЕ ПРОСТИ

Рідна моя, терпелива мамо,
Не горів до Вас рядком давно.
Тож простіть порядного Ви хама
Дійсного життя, де побут – дно.

Рідкісним стає порив на звістку.
Застить день мій всяка мішура.
Менше чути захвату до писку.
Пам’ять же голубить сон-трава.

У життi зарплата, наче лата.
Закульгав на ліву дещо день.
Продірявилася вщент лопата.
І розправив плечі кожен пень.

117

Серед суєти, після роботи
По-слов’янськи часу я служу:
За вином зникають всі турботи,
Сам себе за хибності суджу.

Не спішу сімейні всі інтриги
У рядок кривий вплітать підряд.
Хай відкриють таємниці книги:
Де пітьма і хто там верхогляд.

У дворі до осені півкроку,
Та палаю літнім я рядком.
Мамо, вісточки не ждіть півроку,
Не кричу – повік люблю мовчком.
16.11.1979

:::

Не сумуй, козаче, що вік тлінний.
Всяк живого доленька своя.
Інша річ: чи шлях пройшов ти чинно,
Хоч гріховний шлях несе земля.

Гроші й вічність – дещо меркантильнiсть.
Жить сповна всім хочеться, дружок.
Та життя вважається за цінність,
Коли серце радує лужок.

Там, де немічність, яка дієвість?
Крок життя застиг – який галоп?..
Підведе хай підсумок миттєвість,
І поставить серце крапку – стоп.
06.11.1978

118

ДО КАЛИНИ
Е. С. Орловій
Безпідставно друга
Не суди суворо,
Бо по колу, мила,
Винен не один:
У пивних, бач, димно,
Гірко і просторо,
Погляд же твій млісний
Вабив не від вин.

Від проблем щоденних
Зранку нова ера,
А для мене вдосталь
Зоряних ночей.
Даром не горюй же,
Ревнощів мегера,
Усмішкою тихо
Ти торкнись очей.

Перша наша зустрiч,
Як життєва віха.
Ніжність вечорова –
У полоні я.
До калини віку…
Ти душі утіха.
І не з гірших гірша
Наша колія.
30.12.1973

ІЗ БЛАГАННЯМ

За титанічний гідний труд –
Довічний мій життя маршрут,
Прошу людей не знаних – знаних
В слов’янському святому стилі

119

Шматочок хліба, квітів славних,
Живих залишить на могилі
В час Пам’яті – цим пом’януть…
Не голосить – прошу – зітхнуть,
Із пристрасною в серці міццю
Вірш прочитати про криницю,
Про сонце, світить що належно…

…Любив життя, любив безмежно
Красу жіночу й доброту,
Людей розумних простоту
І краю нашого природу.
О, як же я любив свободу
Думок, де океан роздолля,
І простір, де гуляє воля!
…На тризні я прошу з благанням:
Між слів порив щоб не зачах,
Не поросло в душі вагання, –
Шлях торить з вогником в очах!
02.04.1978

НЕЗЛАМНИЙ ДУХ

Траурна мелодія карає…
Світлі думи клонить до журби,
І життя остаток вивіряє
Так ретельно, майже – до доби.

Міркувати про загробне царство?..
Обмаль часу думать про земне.
Затягнулось вкрай стійке митарство,
Що зухвало честь і гідність гне.

Гаснуть звуки… Зве життя до дії,
Хоч воно у кожного лиш – мить.
Думами знов лину до надії,
Щоб себе хоч словом пережить.
03.10.1981
120-121

:::
Я знову біля отчого порога,
А за плечем обманливе життя,
У пошуках – розбиті вщент дороги,
Свідомі вчинки всі – без каяття.
    У задумах зірвала влада строки.
    Бажаннями ніщо не повернуть…
    Вiдкинути б всi наноснi пороки,
    На краще щоб підкови перегнуть.
Тож прожите, як зміст в нікчемній збірці.
Надія на святе, щоб дописати том,
На Господа, душі єдиновірця,
Що вказує на праведність перстом.
    05.10.1979
:::
   Іванові Катричу
Найщиріший друг-гітаро,
Сумовитий свій мотив
Заміни, бо звук – не кара,
Я живий! Глянь, скільки див!
   “Я живий!” – пливе в просторах.
    Чи ви чуєте, поля?
    І на радість серцю хором
    Аж відлунює земля.
Вся у райдужному літі.
Геть, життєві буруни!
Чуєш, смерть, ти в цьому світі
Тільки скованість струни.
    Хай вино рікою ллється!
    Нумо, час мій, заіскрись!
    І не все хай удається…
    Дим і грім! А ти держись!
Ех гітаро, друг-гітаро,
Гей! Циганочку зіграй.
Ех, гітаро, піддай жару –
Ллється пристрасть через край.
    11.09.1977

122

ПІД КУТОМ ЗОРУ

ПОГЛЯД

“Слава подібна морській воді, –
чим більше п’єш, тим більше жадаєш”
А. П. Чехов

У кожного свій погляд,
А в душі – струна.
Відкрию таїни віконце:
Для мене слава,
Як для хворого – труна,
Звучання ж слІв моїх – як сонце!
10.06.1984

:::

Який стрибок науки:
Гасить навчились спесь…
Я чув: умілі руки
Створили серце десь.

Ждемо ми днів незвичних…
Достатньо сил у нас:
На мозку у “довічних”
Знімати накип враз?..
09.06.1979

:::

Про вдачу вкрай зухвало
Читалася мораль.
Намотував невдало
Із нервів шеф спіраль,

123

Загострював увагу
Про аморальність тих,
Хто гнув словесну шпагу,
Стріляв – із холостих.
16.04.1977

НЕМИНУЧЕ
В. І. Губенку

Сіро. Вагон.
Люд з ринку їхав.
Всі з думами на самоті.
Як грім!..
Когут закукурікав
Про день,
Що зрів у темноті.

І публіка
Заусміхалась:
Життя
Співало у мішку.
…А в цей же час
Підігрівалась
Вода для нього
В казанку.
23.09.1979

ЕЛЕКТРОКАМІН…

Розпустив розкішне пір’я
З галасом на все подвір’я
В середу під саму ніч
Прикімнатний наш павич:

124

– Я теплом всім володію,
Всім дарую і всіх грію,
І без мене – ось що я! –
Захолола б і земля…

Від шаленого напору
Кинулась рука угору.
Клацнув тихо вимикач,
Про тепло замовк тріпач.
20.11.1977

НА ЖАЛЬ!

Не повчай підряд всіх сивих…
Не повірять все одно,
Що ти родом із кмітливих,
Обігнав усіх давно.
Якщо ментор середняк –
Він не вітер, а вітряк.

Є питання із складніших…
Явний випадок – як буть:
Співрозмовник більш мудріший –
У його сопілку дуть?..
Не спіши волать: на жаль!
Скорпіон…, себе не жаль.
08.07.1977
:::

Кому потрібні ці розмови,
Коли не в змозі змісту суть
Розкрить в кінці – не з передмови,
А борешся, щоб не заснуть?
Буває, думаєш – струмок,
На ділі – усього ковток.

125

Що ж пропонується – мовчать?
Прошить шпагатом жваві губи?
Хотілось просто розвінчать
Дзвінкі від пустоти лиш труби,
І мудрістю згасити гнів:
“Побільше діла – менше слів”.
18.12.1977

АГОНІЯ

Куди податись без оглядки
Від шуму техніки навкруг,
Від рокенролівської хватки,
Що рвуть з жорстокістю наш слух.

Від стресів їжаться клітини.
І ти, неначе динаміт.
Плете нечиста павутини,
Тримати щоб в лабетах світ.

Урбанізація і гонка…
Дзюрчання чути ледь струмка.
Ось нервів трісне посторонка
Від дійств із клекотом крука.
11.07.1984

ДОСТАЛИ…

День згорів при тисячі запитань.
Скільки ж розв’язав їх до пуття?
Дев’ятсот згубив поміж засідань.
Тож фонтаном чи заб’є життя?..

Зранку я збирався рухать гори,
Підкорять бурхливий океан.

126

Та під силу – курява контори,
А в довагу – владний балаган.

Скаженію!.. І кажу відверто:
Стать Лівшею – треба піки брать,
Буду грати я ламать уперто,
Щоб здолати споконвічну рать.
20.12.1979

:::

Натягнуті душевні струни
Під пісню про людське добро
Порвалися… І ні – не гунни
Кують новітнє зла тавро.

Бідою варвари грішили –
Такими то були часи:
Закляк прогрес в простому шилі.
Був серп прообразом коси.

Розбій вважався ідеалом.
Убивству – ненависть сестра.
Смерть і каліцтво – брать загалом –
Дитяча безневинна гра.

Украй гірким дістався спадок
І хоч не всім, а одному…
Тож скільки мозок має складок?
Двадцятий вік, з очей пітьму!

До людяності лине голос:
Чи наша людяність жива?
Свідомості віками колос
Під благодатні зрів жнива!
26.11.1978

127

УНІКУМ…

У краї тім, де в радість – сніг,
Сам піклувався Бог про санки —
Бо рип возів валив із ніг,
Сонливі ж гладили лежанки.

Державний виск старих підвід
Злив зарубіжжя спозаранку…
В безкрайніх чергах людський рід
Пив жарт і долю гнув в баранку.
24.04.1976

:::

Не рвуся я у ліс дрімучий,
Не до душі й гладінь морів,
Тим більш – канати якорів…
Хай краще страх під піком кручі,
Тяжка хода серед ланів,
Де править труд святий, кипучий,
В якому сам весь час горів.
02.10.1978

БОРЦЯМ

Законнiсть – щастя для людей,
А не борцi iз боротьбою,
Що не одну згубили Трою
Заради світових ідей.
Насправді ж – лiзуть всi до трону,
Щоб правити не по закону.

Хто добирався до Олімпу –
Нараз пускав остражки лімфу.

128

Рай на кістках – ніщо для касти.
Лише б в історію попасти,
Та ще й великим, як удасться,
Захисником людського щастя.
15.11.1977

БЕЗ ПОЛУДИ НА ОЧАХ

Під стягом червоним
Свій шлях креслив Ленін –
Розкрилися віялом
Крові сліди.
Топтавсь біля стягу
Великий злий геній,
Народів всіх батько –
Пастух череди.
В боях і в трудах
Слабозрячі небоги –
Бурлаки
Вождів у безсмертя тягли.
Засіки, завали,
Стрімчасті дороги…
Мільйони безвинних
За що полягли?

Державні правителі
Гідні народу.
Поклони вождям –
Не для вільних людей!
У душах же мас
Не алмаз, а порода,
Там привиди бродять
Туманних ідей.
22.04.1977

129

ПРОЦЕС…

Один сидить – попався здуру.
А інший в заздрощах німіє.
Та більшість любить “партитуру”…
Один другому руки миє.

Партапарат святий – в наживі.
Тож час приспів змінить систему.
Пожить в нормальному б режимі,
Закривши “рівності” проблему.
28.04.1978

ПІДСЛІПУВАТІСТЬ

Вожді – це злодії запеклі.
Єлею скільки ж можна лить?..
Ради ідей мільйони в пеклі
Вони спалили в одну мить.
На грунті до життя з морозу
Дозріть не може в строк зерно.
Творець нового став у позу
І показав своє нутро.

Колишні “генії кмітливі”
Не чули розумом кінця…
І підсумки понаджахливі –
Печаль тернового вінця.

До чого йшли?.. Завить би вовком!
Мільйони душ?.. А вождь – святий…
Летить ідея раз осколком –
Не відвернуть політ сліпий.
12.10.1982

130

НА МIЛИНI…

Ножі репресій, гори порохні…
Все це від імені народу…
Хто ж ми? Невже це все вві сні?..
Якого племені ми й роду?

Курить покручений минулий час:
Психушки, табори, катівні.
Ще ржа не з’їла “iз людини цвях”,
Не змили кров невинну ливні.

А вже вчорашнє, як без болю – шрам.
У нас безболісні віки всі в шрамах…
Життя й мораль чи зміняться без драм?!
Курить чи лицедійство в храмах?!
21.04.1985

ПІРАМІДА…

Він член ЦК міської ради,
Прикритий рішенням пупок.
Пан із народу. Дивні вади.
Замкове вічко і гудок.

Доповісти – була б нагода.
Сумної звістки суховій.
Чи за гріхи дала природа
Народу дивний перегній?..

Тож від угноєння такого
В крамницях меншає мучних,
А членів всяких рад – від того,
Що в революцію – блатних.
16.12.1979

131

:::
Як присмерк давить дня докір:
Пусте ти місце в намаганнях…
Із цим зштовхнувся король Лір,
Коли у краї йшло вагання.

Гіпноз державний – дрімота.
На cхідцях влади б’ється сірість.
А у підвалах чорнота
Розводить плісняву та сирість.

Параліч це… Нестерпний щем!
Яка сліпа народна вірність!
Вже намахався люд мечем,
Жде зморено закономірність…
11.11.1978

ДОКИ?..
Двадцятий вік б’є шлях,
Із торбами йдуть душі.
Нав’ючені нещастям
Чвалають ледь роки.
Покарана за що,
Частина шоста суші?..
Всесвітня й громадянська –
Із крові дві ріки…

Всі стріли на вождів!
А вибирає хто їх?
Невже це, Боже, справді
Ми – дурні на землі?!
Чи генії сліпі,
Раз править параноїк.
Розвиднилось давно вже,
А ми повзем в імлі…
04.05.1977

132

ВЛАДА

Для чинуші всяке право
Дала влада про запас,
Хоча й жде судова лава,
Дурне око пасе час.
Проросло в номенклатурі
Право чина по натурі.
    Серед них є і без вади.
    Наче скельця чистота.
    Битись об заклад я ладен:
    Не напишеш полотна.
    Там, де клан – стійкі порядки.
    Звісно: совість, честь – до п’ятки.
           08.10.1978
:::

День тихо гаснув… Разом з тінню
Неспішно танув легкий спір,
Де вперше я піддавсь сумлінню
У рамках міжлюдських довір.
    Про хліб йшла мова й дні злиденні,
    Про урожаї дерези…
    Про те, що клав “безсмертний геній”
    В жовтневий час на терези.
Чому з тих пір лякливі маси
Штурмують бочки, де є квас.
Із-за копійки – черги в каси.
…Не впав би задумок каркас.
    Хай все, як є… Лише б без лиха –
    Гне маса, схильна лиш до драм…
    Державна пожовтіла стріха…
    У дзвони десь ударив храм…
    16.02.1980

133

ЯК НАСЛІДОК…

Коли розмотуєш клубочок –
Не обминуть тобі нудьги…
Так ось, партійний мій дружочок:
Впряглася у партвіз – тягни.

Хоч не одна жде заковика…
Коли ідейна вкрай жона
Міняє втретє чоловіка,
Як наслідок – її ціна:

– Пішла партійна молодичка, –
Вайло смикнув бікфордів шнур.
А то й крутіш: яка теличка?
Ну як маркіза Пампадур.

Кіноактриса – там все ясно:
За особистістю йде гра.
Де компліментів надто рясно –
Ти – без нагана кобура.
20.05.1977

КАБІНЕТНИЙ ПОРТРЕТ
ЛЕНІНА

Свердлить Ілліч всіх спідлоба:
Совість чи гідна вінця?..
Чи то вона, як голобля,
Кволі шукає місця?..

Влади місцеві й столичні
Гріють вождизм під крилом,
Бо пересічне є вічне,
Шляхом хто йде напролом.

134

Свердлить Ілліч всіх спідлоба,
Дбає про міць партрядів…
Першим сталевим став Коба,–
Кращий із кращих вождів…
22.04.1981

КАПУТ…

Під личиною митців
Розплодитися вдалось
Всяким пройдам із “гравцiв”,
Яким слово піддалось.
Зажиріли патріоти,
Липнуть що до “лівизни”,
А такі без позолоти…
Не наріжуть борозни.

Пухнуть від грошей кишені,
А від злата сундуки.
До кордону, як скажені,
Пруть добро тіньовики.

Притупилася досада.
Ось-ось піде льодостав.
Для радянської чи влади
Час прости-прощай настав?…
21.12.1981

ПОШУК

У запалах бідових часто-густо
Ми прагнемо розкрити своє Я.
Якщо в душі від пошуків не пусто,
То це вже крок, щоб сісти на коня.

135

У саме першому дзвінкому крику
Вже кожен з нас код долі видає
І додає бездумно собі віку,
Від цього Я могутнішим стає.

Із часом зріє розум і пізнання
Для розкриття всіх доленосних тем.
Бувають і зупинки, і вагання.
Для гартування – за мільйон проблем.

У розкритті Я – перший шар розкопок.
А скільки їх оберіга земля?..
Ярій вогонь міцний душевних топок
Без “я не я і хата не моя”.
21.11.1979

“МУДРЕЦЮ”

Всяк “Я” своє він гнув на мудрість,
Неначе в захваті ресору.
Не знав: уявність – що абсурдність.
Небесне лиш небесним впору.

Яка то шкода, що у віці,
Коли завмер шалений вирій,
На вухо час шепнув базіці:
Щоб пить з криниці – спершу вирий.
30.03.1978

:::

Він міг тягнуть немало строків…
З душею – в сутінках тайга.
Притихли люди від заскоків.
Пусте ж дзвеніло: я – вага!

136

Натурою із самолюбців
Пігмей шипів: я – Аполлон.
Був керівник – із душогубців,
Номенклатурний еталон.
10.11.1984

:::

Бацилоносій поговору,
Віки підпирав що лихії
І часто із двору до двору
Проходив грізніше стихії,
Невинно, неначебто й гідно…
Отрути в отруті не видно.

Бацилоносій поговору –
Нещадне й сліпе підворіття.
Жбан дьогтю не кожному впору,
Як свiту дурне лихоліття…
Чув: ліки знайшли від сверблячки
Пiд гени дурної болячки.
12.12.1977

ПОГЛЯД ЗБОКУ

Щоб юрба його не з’їла,
Знаючи слабенько діло,
Обіцяв їй гори злата
Король кланового блата.

І вона від слів зраділа.
У цей час ідея зріла:
Гречки як мішок дістати,
Й гурт направить до лопати.

137

Шеф кидався словом мітко.
Друг по партії сіяв.
Проявитель – знав він чітко –
Проявляв – не закріпляв.
05.01.1975

НЕВДАХА

Сокирою він плавав у житті.
Не те що хлопці із партшколи.
Носився з правдою на самоті,
Не ліз “по трапах” вверх ніколи.
Підозри враз у партеліти:
Не всякі квіти серцю діти.

Так ось вона яка, криниця,
Тече до серця кожного із нас,
А виток – партія і дивний клас
Святої правди-захисниці.
Коли він брав реальні теми –
Не лички шились, а проблеми.
01.09.1979

ХИТРИЙ ЛИС

Він, як стояча та вода.
В роботі – сон i благодать.
Щоб крок зробити, дні гада.
Мастак у осад випадать.

“Дурниця” обірвалась з неба.
Ледащо – дзига на виду.
Щоб увірвати, йому треба
Підошви рвати на ходу.
04.08.1974

138

ВЛАДОЛЮБ

Любив до дикості він владу,
Гнучку з колючками лозину…
В чуже гніздо – мав таку ваду –
Зухвало клав свою провину.
Дарив “від щирості” погрози
І, як наркотик, крику дози.

“Цукерку й присмак” у наказі
Підносив, як троянду в вазі.
Нутро розрядить й думи куці
І черв’яком замре в багнюці
До часу ікс наступних днів,
Щоб знов сценічний блиснув гнів.
17.05.1979
:::

На горб чужий не сів дивак,
Щоб у щасливчики податись.
Зізнатись треба: неборак
Трудом чужим вмів ласуватись.
Бува: чуття у диваків
Гостріш розумних дураків.

Що ж це за хитрість на ура,
Якщо початок дій розкрито.
Забув дивак: таких пора
Пройшла, як, скажем, час корита.
Не пошепки кажу – кричу,
Не розвести щоб саранчу…
04.02.1978

139

БАЗАРНІЙ

Тож за що винить, кума,
Непричетних і безвинних?
Їсть черв’як?… Чи ти сама
Всім несеш свербіж тваринний?

Коли Богом не дано,
Або ти не з ординарних,
То словесне пий вино
В хатах, на язик ударних.
20.03.1978

:::

Інопланетне щось – юрба
Украй розбещеного люду:
Це божевiльних дiй раба,
Пекельного страшніша суду.

Людина – чуєм – абсолют.
Йти з нею всі повинні в ногу…
Насправді ж ми – ще дикий люд.
В людську лиш рядимося тогу.
03.04.1982

НЕВЖЕ?..

Він так чужими звик руками
Людей цькувать і лінчувать.
Зламався хтось – спішив ногами
Стійкого в думах добивать.

Диктат – лякливості натури.
Догідливість – холопів кінь.
…Невже зразок номенклатури
Такий введуть для поколінь?..
19.12.1979

140

ВИСКОЧКА
Лив дьоготь на чужий авторитет.
Своїм же Я всім голови морочив.
До влади був таким понадохочим,
Що млів, рвучи з-під шефа табурет.

Надумано, а більше безпричинно
Всім ями рив із усміхом очей,
Аж поки не схопив партійний чин він.
Пізніше ж вилетів – пасти свиней.
14.03.1978

САМОКАТУВАННЯ

Чи від сірого буття
Клином все зійшлось на світі?..
Крою долю і життя,
Сію марно час на ситі.

Все це разом – статус-кво.
То чому ж боюсь арешту?..
І душі топчу єство,
Наче жду чийогось жесту.
28.12.1977

МІЙ ДВІЙНИК

Спір по ділу – дикий барс.
Не злопам’ятний, кипучий.
Для чинуші – грізний Марс.
Хоч м’яка душа – колючий.

Рівний в колі по уму.
З дивним в побуті підходом.
Смерч: із трюма – на корму.
Серцем зі своїм народом.
27.08.1978

141

НА ВЗВОДІ

Надії вберегти б від гіркоти…
Настирно грубощі беруть висоти.
На діло добре ставляться хрести,
Зухвало в душу лізуть ідіоти.

А ти несеш ідей пустих хомут.
Здається часто білий світ – іржавим.
І гне своє державний баламут,
Що сам себе завжди вважає правим.
10.02.1979

:::

Життя скупе. Я марнотратець.
Пора вже брати на поруки.
Іще не круглий винуватець,
Бо зізнаюсь: нудьга – це муки.

Я йшов засмучений по парку.
Глухий куток… Думки, як путо…
Та з крон злетіло: тримай марку!
Грядущий день все змінить круто.

24.06.1976

НЕ ДРЕЙФ!
Іванові Спільнику

Ти не в ладу із владою –
Менш подається рук.
Твій день горить лампадою.
Кров п’є вві сні павук.

142

І ходиш ти пригніченим,
Худі сутулиш плечі…
– Він нечистю помічений, –
Бездушні чути речі, –
А був яким мужчиною!..

– То ж стань, мій друже, ним!
…Борщ кращий із перчиною.
Людей лякає грім…
22.10.1982

НОМЕНКЛАТУРНА ПОРУКА

Чинок пихатий і лукавий
Із смирним образом овечки,
Не знаючи, по суті, справи,
Вмiв справно смикати уздечки…

Багаж не з кращих, що й казати,
Напевно із пустим насінням.
Номенклатура ж, як та мати,
Чим може, береже коріння.

Розумнi, діловi, відкритi.
Без них зупиниться наука.
Вiд диктатури неумитi –
Ц знають: що таке порука.
20.03.1978

:::

Язик сороки без кісток…
Птахів бере не в лоб, а з тилу:
Що горобець знайшов лісок
І звів сову за ніч в могилу.

143

Що літом хуга снігова
В округу принесла негоду.
Що в зайця п’ята є нога –
Такого не було ще зроду.

Що чули “голос” з-за бугра
Віщав: кінчаються вже ліки.
Гнуть райські птиці: вже пора…
Бо на Русі пусті засіки.

Язик сороки без кісток…
І сіється з дурниці лихо.
Рвуть спритні ласощів шматок.
Готують скарб і долар тихо.
15.02.1981

ДОПЕКЛИ

Від стресів й гри у піддавки
Не в’є гніздо в душі поезія.
Б’ють шлях невиразні рядки,
І ти – сама тобі агресія.

Базік, які йдуть косяком
І плутають інтригу з битвою,
Кадик нащупав би й рядком
Полосонув, неначе бритвою.
04.02.79
:::

Покірливість штовха на грубість.
Нахабство чинить свій підкоп.
Хоча знецінену беззубість
Із соромом бере холоп.

144

А далі діє баговиння.
Пручання всі даремні тут.
Коли ж закрадеться сумління,
То знайдеться нараз хомут.

Для них, із смирних, на полиці
Лежить цей гріх і жде свій час…
Здавалося б, життя у віці,
А наче йдеш у перший клас.
12.04.1981

ДО ТОВАРИШІВ

Питання – наче камінь з неба:
– Водитись з ким, а з ким не треба?

– Дружи лиш з чесними! І – баста!
Цей люд не віники, а каста!
Завжди з продуманим підходом,
Єдині з владою й народом…

Так!.. Сказано все від душі.
Тож однобокі жди вірші…
11.10.1984

ТЯГА

Тож скільки знаю я себе –
Всяк посягав таємну душу.
Жадоба знань думки довбе
Й тепер, як дятел, в зморшках грушу.

А ось всесвітні відкриття
У цьому ділі знайдуть сталі?..
Та підсумки – для каяття,
Печалі застять світлі далі.

145

Роки натхнення, впертий труд!
А сумнів шепче: нема тями…
Та є надія: людський суд
Простить мене за творчі плями.
26.09.1978

ТОЖ…

Пусте пускатися “Летючим
Голландцем” в дрейф від берегів,
Носитись айсбергом під кручі –
Морським піратом кораблів.

Щоб гнаний вітром, течією,
Від спеки в океан вростать,
А потім злитися з імлою
Й водою – гірш полину – стать.
24.02.1974

ДО ЧИТАЧІВ

     Не такой уж тяжкий труд
     Этим людям угодить:
     Нужно за нос их водить –
     И они тебя поймут.
       Иоганн Гете

А навіщо ж їх водить,
Звіра у душі будить,
Коли сам ти не крутій
Темних і блюзнірських дій?

Окрім того – обіцяєш,
Ти себе перевіряєш:

146

Слово – кремінь чи пісок,
Ти – вустюк чи колосок?

Певно, Гете перегнув.
Дещо гак я відігнув.
Два підходи. Інший час.
Вам судить, хто правий з нас.
02.04.1978

ІЗ ІСТИН

Життя, на жаль, – це боротьба і гра.
Хто вчасно би його підправив,
Коли блукає навколо пора,
Де ти є винятком із правил.

Наївність серця викликає сміх,
А гріх твердою йде ходою.
Не жди миттєво доленосних віх,
Якщо не в злагоді з юрбою.

Сліпі завжди спішать шляхами мрій,
Хоч знають, що вони тернисті…
До визнання піднятись через стрій –
Це все одно, що тліть на вістрі.
14.09.1981

ВІДТАК…

Коли яскравий дар поета
Нестримний ловить серця стук,
Душа ллє жар у зміст сонета
Від зімкнутих на шиї рук…

Трощить кохання все на світі,
Як паросток весняних днів,
І ти живеш у первоцвіті,
Хоч вік далекий вже від див.
04.04.1977

147

ПРИСУД ЧАСУ

Життєва лиш своя
Помітна борозна
Багатоликої віршованої
Ниви.
Єсенін – Блок.
У кожного своя весна…
Між тим і розбрату
Відомі з пилом зливи.

Розвіявся з роками
Сивий дим брехні,
Для нас залишивши
На зрілий розсуд – вади.
Хоча розумні ми –
У дещицях чудні.
В історії кислиці –
Шоколади.
31.03.1979

СТАНДАРТ

Тож зверхньо відвертість у думах –
Це доля,
Це справжній поет,
Загартована воля.

Запроданець й влада –
“Народний” дует!..
Це з іншого інше…,
Але не поет!
24.04.1981

148

РАЙДУГА

ХАТА

Мохом час повзе по стрісі.
Скособочився димар.
У хатині на узліссі
Вже нема колишніх чар.

Журиться у тузі ганок.
Потьмянішав божий світ.
Сміху менше чує ранок –
Виразніш страждання слід.

Павутиння кругом дране.
В душах – льох із холодком.
Свічкою прожите тане.
Пронеслось порожняком…
24.03.1979

:::

Застигла тиша серед ночі.
Лиш стук сердець. І срібні очі
Закоханих у місяць пар
Пірнали з ним у хвилі хмар.

А там, край берега землі,
Весняні вогнища у млі
І промінь Всесвіту захожий
Несли надію, як дар Божий.
08.10.1976

149

:::

При дорозі біля гірки,
Маючи до варти хист,
Ховрашок стрімкий край нірки
Здибився на повний зріст.

Світ лякає, даль хвилює,
Зір і подих п’ють весну.
Пристрасть дикості вирує,
Лінощі жене від сну.

Що ж робити?.. Так охота
В житній кинутись посів,
Навіть кличе вись-щедрота…
Але ж там орел висів!
23.08.1981

СПЕКА

Завмерло гнівне сонце у зеніті,
Протуберанцями лизало гладь.
Таврійський степ в розбещеному літі
Втрачав надію всю на благодать!

Порепана земля, як рот рибини,
Що викинув прибій на мілину,
Благала: “Хоч гарячої краплини,
Хоча б з хмарин перистих – пелену!”

А сонце смажило, не владне в діях.
Пустельна спека гнала суховій,
Повзла смертельною – у шкурі змія –
Жагою до Дніпра на водопій.
23.10.1979

150

ОСІННЯ ХОРТИЦЯ
А. Д. Войнову

Ледь хлюпотів Дніпро в тумані.
Під свіжість вітерця в бору
Сороки прибирались в гамі,
Дитячу затівали гру.

Верба плакуча берег-диво
Яскравим листям-конфетті
Усипала і сиротливо
Вагалась, наче в забутті.

Накидки кленів з теплим тоном,
Прим’яті холодом вночі,
Веселим прасувались дзвоном
І вітром вольної Січі.

Бентежно Хортиця дрімала
На діловому рубежі…
Блаженно, солодко лунала
Чарівність зоряна в душі.
03.12.1978

:::

З’явився, наче звістка, холод дикий –
Прадавній друг нестримно ранніх зим.
Стежки проклав до річки лід безликий.
Прибив до неба кожну хату дим.

Почав собака дивно лапи гріти,
Бо в буді з діркою свистів дашок,
І думав: може, вже пора завити,
Щоб кинули старенький кожушок?..

151

Страх морозище не на всіх наводив.
Блаженний час настав для зграї гав.
Один із тих, що гуртом хороводив,
Так гордо дзьоб до неба задирав.
03.10.1981
:::

Кінець зими бурхливий…
Б’є радість звідусіль.
У рамах вікон – зливи,
Із пастки рвався джміль.

Знов сонячні зайчата
У двір прийшли гулять.
Їх вистрибцем малята
Навчались здоганять.

Гнав зиму нерозлучну
У спину вітровал –
Ніс пісню повнозвучну
Весняний карнавал.
22.02.1981

НА БЕРЕЗІ…

Ніч місячна. Вода горить
Від дивного зоріння.
Весна спішить благословить
Усе живе творіння.

Ось нареченими з пітьми
До ставу зорі сходять,
Там, де дрімають валуни,
Коханим міст наводять.

152

Чадіє серце. Кров кипить.
В душі заграла скрипка.
Думки вже почали грішить…
Гуля над ставом рибка.
12.12.1979

:::

Згоря від спеки вихідний…
Чи стачить сили у природи
Зчинить нараз каприз погоди:
Приємний серцю дощ грибний?..

Від спеки обрій – як слюда,
А у ставку, чи на негоду,
Так рано зацвіла вода,
Не бачив змін таких я зроду.

Земне ховається в норі.
Крилатим подавай мандрівку.
Снують з завзятістю щурі,
Небес щипаючи рогівку.
07.03.1979
:::

На долоні – осені картина
З тихим плесом і мовчанням нив,
Ген пливе туман, як павутина,
Поряд клен і верби після злив.

Що не лист – легенький штрих в одежі.
Соромливі верби без вбрання.
Клен з колючим вітром на безмежжі
Їхню вроду судять навмання.

153

Тану серцем я в живому диві.
З кожного листочка п’ю росу.
Вас вітаю, вербоньки вродливі,
Як дівочу – без вбрання – красу.
21.10.1979

ОСІННІЙ ГРІМ

Немовби налякається –
Покотиться на лан.
То гримне, то розлається,
Як гнівний дідуган.

На блискавку розпечену
Погляне, а за мить
Покірно і приречено
Між хмар забуркотить.
18.02.1980

ДО НОЧІ…

Увірвалась холоднеча
В золотистий день зненацька.
Вітрюган під самий вечір
У дворі завіяв хвацько…

Полетіла десь гніздитись
На ніч славна чорногрудка.
Почав песик метушитись
По-хазяйськи біля будки.

Потягнувся кіт до груби
За мурликанням і снами,
На сову, що в клітці, Бубу,
Злими блиснувши свічками.

154

Причаїлись ми з сестрою,
Щоб пісні почути любі
З загадковою красою,
Що виводив вітер в грубі.
30.09.1979
:::

Не скинув ще минулий рік
З дерев у лісі листя мерзлі,
А вже, як мить, секундний тік
Весні готує гідні пензлі,
А день погожий – акварель,
Щоби у дружньому пориві
Панно і солов’їна трель
Просте відобразили в диві.
15.10.1976

ПРОБУДЖЕННЯ
А. В. Муравiну

Сонце повернулося до саду.
Що не день – в очах весни печать.
Перший шпак нав’язує руладу,
Тужиться усіх перекричать.

Ланцюжки пливуть по небу рвані
Зморених шляхами журавлів.
Для людей несуть відкриті дані:
Завтра ждіть тепло весняних днів.

Разом з ним проснеться безрозсудність,
У серцях розкриється ладком.
Блискавкою слів ударить мудрість,
Грім впаде віршованим рядком.
30.04.1978

155

:::

Міжсезоння… Селище… Надії…
Сцену в клубi чинить “Будмонтаж”.
Хоч культура ледве животіє,
Та селяни п’ють щоніч кураж.

Вечоріє… Став десь оживає.
Вже не кашля сторож дід-бовкун.
І концерти в хаті відкриває
Під здоровий сон скрипач-цвіркун.

Поспішають жаб’ячі рулади
Всю округу підкорити враз.
Вимітаються з душі досади,
Що за день набулись від образ.

Хор затих, бо пугач гримнув круто,
Лиш своє пес намагався гнуть…
У цю ніч змінилося щось суто,
Щоб за обрій з думами пірнуть.
16.05.1979

:::

Поміж гір пасуться хмари,
Дощ нагулюють рясний,
І туди спішать отари,
Де трощить все суховій.

Щоб у райдугах заграли
Барви ніжних промінців,
А в калюжах танцювали
Із повітря камінці,

156

Щоб радіти усім світом,
Бити в дзвони тут і там:
Люди добрі, оцим літом
Прогримить гІмн колоскам.
23.10.1980

УЗБІЧЧЯ

Троянди майоріли на кущах.
Листки росою підновлялись.
Бутони сонцю усміхались,
Ловили радість на вустах.

Ось крок негідника – душевний крах.
Клубок гріха із темнотою.
І світле враз взялось імлою,
В живу клітину увірвався страх.

Здригнувся парк від тяжкої руки.
Бутони у сльозах валялись,
Бездушності тій дивувались,
Що втерлася печаллю у віки.
06.07.1978
:::

Рвала ноги осінь із багнюки.
Ширше очі розкривав вже день.
Після спеки й літньої пилюки
Гладив зморшки біля двору пень.

В його колі закружляло листя,
Хоч до танцю він – не кавалер.
Із травою, зберегти щоб місце,
Вітер вальсував на свій манер

157

І від дива стало дещо втішно,
Бо природа свій вела гаразд.
Хоч душею не розцвів я пишно,
Але зник із серця мулу пласт.
23.05.2002

:::

Легенький флірт у дня з зимою –
Погоді клеються гріхи…
А ми шукаємо штрихи,
Зігріть щоб серце новизною.

Хоч завтра радість для ковтка
Збідніє, бо тепло діброви,
Пташиний гам, як з молотка,
Зійдуть у вирій… Я ж, бідовий,

Біля вільшиноньки – душі
Настрою поетичну струнку,
І знов доводити вірші
Візьмусь до вищого гатунку.
06.01.1977

ХУГА

Наяву, а не вві сні
Ти вривалась у ці дні
В хату,
Зморена вкрай бігом,
Й падала промерзлим снігом
На листи поезій серця
З гіркотою, наче з перцю,
Виказати біль і гнів

158

Про морозний вітроспів…
Переконливості ради:
Білі крильця на очах
Танули…
А з ними чах –
Хто не дав собі поради…
08.03.1977

НА ПЛОЩІ
ФЕСТИВАЛЬНІЙ

Зими невидимі струмини
Під ранок привели мороз.
В повітрі плавали сніжини.
Згасав нічний апофеоз.

Гурток дерев у хороводі
Під музикальний лад вітрів
В стрімкому сяючому сході
Початком дня надії грів.

Аплодував я із балкону.
Живі картини – як сюрприз.
І площа нашого району
Їм дружно вторила на біс.
16.12.1979

:::

Торкнувсь діброви перший промінь.
Розбурхав тишу крик сорок.
І розлилася гама в повінь.
Міцнів гаркавий говірок.

159

Весела чулась ледь трапеза,
То з апетитом їв борсук.
І, ніби звуки полонезу, –
У такт їм вторив різко сук.

Всьому природному вагомо
Із ранку день вручав весло.
На повороті щоб від втоми
До прірви човен не знесло.
08.04.1979

ЗАПАХИ ВЕСНИ

Вітер прокотився по гілках,
І з’явився в бруньках квіт перлинний.
Горобці в кущах по закутках,
Як на вид, дрiбнiсiнькi краплини.

Зверху чуть новітні голоси
І рулади – світового рівня.
Рвусь я серцем в молоді часи,
Стрілочкою поїзда – до півдня.

Зазоріло барвами плато.
Все живе знайшло стійкі причали.
Розлучалися жінки з манто,
Очi вже міні-спідниці ждали.
15.04.1978

:::

Що ж ти, вітре, спозаранку,
Ледь проснувшись, вихрем крутиш,
Чи роси ти випив склянку
Й чисті мрії серця мутиш?

160

Опівночі скрипом хвіртка
Сон глибокий перебила.
Бачив, як скотилась зірка,
Сивий дим – крізь сон – кадила.

Приголомш природний гонор.
Грізний світ йде безоглядно.
Чорний шлях – де вовк, де ворон…
І без них народу чадно.
10.04.1984

НА БЕШТАУ

Лавиною пожар душі пронісся.
Прорізався, неначе вперше, зір.
Серед хребтів, ущелин і узлісся
Він линув до вершин Кавказьких гір.

І де не пропливав би погляд сущий –
Усюди райський відкривавсь куток.
Краса природи, як струмок цілющий,
У спеку вчасний рятівний ковток.

Дім на клюку від втоми обіперся,
Дихне ледь вітер – він застугонить,
З копицею трави йде спір відвертий,
Поки долина їх обох приспить.

Від дому розбігаються стежинки,
Тож не один покоїться там слід,
Їх били рано-вранці в час розминки
І в час побачень заповітних літ.

Хмарки, із молодих і вкрай вихлястих,
Пасуть у небі грозові струмки,

161

Збирають їх до чорних хмар купчастих,
Штовхаючи легенько під боки.

Так у живій і благосній картині
Горять красоти вічні і земні,
А з ними я, вклоняючись вершині…
Та зве Ельбрус метою вдалині.
15.12.1979

ПЕРЕБІЖНІСТЬ

Зморились суєтні завії.
Весна твердий зробила крок.
І повінню розлились мрії.
Надіями заграв струмок.

Миттєвість пронизала літо.
Про дощ у спеку люд плекав.
Лилось проміння непривітно.
У річку впав верби рукав…

…Осінній дощ поставив крапку,
І понеслись до зграй граки.
Ніч почала шукати шапку…
Час рахував життя роки.
09.03.1979

В ЕКСПРЕСІ

Дощ-морзянка на покрівлі.
Пульс землі на стиках рівний.
Веселиться за вікном
Хмарка з юним ручайком.

162

Бродить хміль на верхній лаві.
Я милуюся забаві:
Чистим краплям на воді…
Гідній часу пік ході.
07.03.1977

МУРАШКА

Їй так любо метушитись:
За пожитками – і в дім.
А з природою здружитись –
Вищий сенс життя у тім.
За земне, що дав Всевишній,
За уміння мурувать –
Цю малечу в дні колишні
Люд мурашкою став звать.
28.03.1977

ЗНАЙОМСТВО

Не спішить – і вся турбота.
Оцим гусінь лиш жила.
Обірвалась враз дрімота.
Що за дивні вкрай діла.

Справа в тому, що байдуже
Нависав над нею гак:
Пташка ще маленька дуже,
Найгрізніший ворог – шпак.
07.03.1977

163

ДІЛОВЕ ГОРОБЕНЯ

Ще не зовсім я дорослий,
Хоча станом дуже рослий.
Хай в адресу летить шпилька:
З дзьоба їсть незграбний Філька.

Може вражу вас, малечу,
Та секрет свій розсекречу:
Хочу більше сил набратись,
Щоб з котищем потягатись!
10.06.1975

ГУРМАН

Як кістка в горлі – борщ зелений.
Хоча суп царський – не благай…
Сама і пий свій чай хвалений –
Лиш шоколадки подавай!

Не капризун я, бабо Лізо,
Розвію зараз же туман:
Чиї слова, моя підлизо,
Що з пелюшок я твій гурман?
12.06.1975

БІЛЯ ЗАМКУ

Різноголосий гомін птиць,
Морзянка дятла в дивних плавнях,
Рядок розстріляних бійниць –
Печать століть гірких і славних..

164
.
Ця неповторність красоти,
Живого до життя бажання
Думки веде до чистоти,
Серця схиляє до кохання.
19.04.1977

ОСОКІР
Ю. Г. Бабенку

Покинуте село людьми –
Робила влада діло чорне.
Лиш осокір серед пітьми
Під вітром спомини пригорне.

Йому лишилось коротать
Свій вік на старому подвір’ї.
Ждав час новий, щоб привітать,
Бо цiну знав людськiй довірі.

Бродязі став він маяком,
А владі докором за “діло”.
I односельцям потайком
Нiс на повернення надію.

Бувало: у глуху він ніч
Під завивання завірюхи
Старе, нікчемне скине з пліч,
Щоб дух не чувся розвалюхи.

Його не брала порохня,
А листя славили коріння.
I вирувала міць життя,
Кадила двір на воскресіння.
25.04.1981

165

БІЛЯ КАМ’ЯНОЇ МОГИЛИ
А. Г. Кiфiшину

Чи від природної навали
Одержав степ одне із див,
Чи Боги скарб подарували
Землі під час зіркових злив?..

У величі лежить загадка…
Та вірю перш за все в земне,
А інтелекту людська хватка
Розкриє в брилах потайне.

Читать тайнописи Могили
Навчились протяги печер.
Живий їх голос чують схили,
До вищих вітер кличе сфер.

А ось почує хтось неждано,
І суть на мови покладе.
Якесь світило пізно-рано
Ключі премудрості знайде.

До неї йшов, гнучись, люд давній.
Мерщій сховатися від бід…
Уклін тому в розгадці славній,
Чий звіт здивує білий світ.
01.12.1979
Мелітопольський район

ПІВНІЧНА ТОЧКА

Пекло лице морозним жаром.
Скрипів під валянками сніг.
Збивало дух одним ударом –
Потрібен нафті був розбіг…

166

Із висоти живим камінням
На мерзлу землю падав птах.
Мороз з палким остервенінням
Наводив на несмілих жах.

З нафтовиком не грався градус –
Все нижче падав, діставав…
Для сильних духом був він в радість.
В руках жарких труд веслував.
07.11.1981

:::

Все зимове вкрай уже набридло…
І пора, шануючи красу,
Почала із гідністю, солідно
Готувати шати під весну.

Попервах із щедрістю Світило
До живого свій пробило слід,
Всюди в моду по весні пустило
Притаманний їй зелений цвіт.

Білий світ в святковому наряді
Скрізь квітневий милує куток.
Квіточці відкритій бджоли раді –
Манить надухмянений пилок.

Сірі лиш акації подвір’я.
На душі – холодні камінці…
Весно! Свято! – На дорозі пір’я
В пилюзі полощуть горобці.
01.03.1981

167

КОЛОДЯЗЬ

Відійшла вся вода від криниці.
Відвернувся підземний струмок
Від людської гіркої дрібниці,
Переходить що часто в порок:

Він від спраги спасав все живуще,
Бачив в щедрості долю земну,
Доки діло його невмируще
Повернули на яму зливну.
06.03.1977

:::

Річка обміліла… Тепер балка
Очерет розвела залюбки.
На місцях, що леліяв рибалка,
Смітники розкурили люльки.

Де ж ви, верби розкішні?.. Гне сором!..
“Сухота”, – очерет прошипів.
Де так пестила повінь свій норов,
Там болотний кулик серце грів.

Тяжко з думами, з болем, з печаллю.
Кинув оком сумним навкруги.
Гіркота… А носився з мораллю
Майже вік!.. Не померти б з нудьги.
07.10.1985

168

:::
В. А. Швайку

Край затоки дім знайомий…
Диму в’ється серпантин.
Підкосив час стіг соломи –
Поваливсь на сірий тин.

Пні за льохом, мов скульптури,
Вогкий мох в полон бере.
Біля них гребуться кури.
Півень ноту “ре” бере.

Цвіт бузку – душевні смути.
І такий же погрібець.
Древній граб скрипить ледь чути,
В кронах бродить вітерець.

Край затоки дім знайомий –
Острів із дитячих мрій,
Для душі такий вагомий
Цей старезний чародій.
30.10.1981

:::

За вікном пливуть поля…
Ось за скіфськими горбами
Хата вирине моя,
Вся обкурена садами.

І миттєво промайнуть
Пастушки із кавунами,
Юнь, що щось хотіла втнуть,
Перша зрілість з хомутами.

169

Плеск чуттів біля ставка,
Де сплелись дуби-вельможі,
Серця стук, бій молотка
У відлунні з пульсом схожі…

Хоч нема вже коваля,
Та ковадла дзвін не тане.
Повен став роси з гілля…
Пам’ять днів тих не зів’яне.
07.07.1978

ВIД СИНА СТЕПУ

Загнузданий віками степ
До давньої ще рветься волі,
Ще не здолав людський вертеп
Могутності його у полі.

Не спить Асканія-Нова,
Таврійською кріпиться міццю,
Ще у заказниках трава
І дереза ховають птицю.

Для поколінь ще береже,
Пай степу Кам’яна Могила,
Свист вітру, де лоша ірже,
Де волелюбна мчить кобила…

Раз обмаль сил у степу – син
Заслін із слів веде рядками…
Хоч ниже й валить вітер тин,
Він мозок обклада думками…
08.10.2003

170

ПЕРЕЛІСКИ

ПЕРЕЛІСОК

Короткий вірш – перелісок відомий:
Нема там слів – дубів у повний зріст…
Хоч він малий, та все-таки вагомий,
Як по весні живого древа лист.
17.02.1979

:::

Мене туманний зміст рядка
Гнітить, як час падіння,
Як звісний прапорець – вовка,
Як пращурів – видіння.
01.04.1978

ВІД НУДЬГИ

– Людське життя –
Одні лиш муки, –
Нерідко цвенька залюбки
Якийся тип нудьги-науки,
Замазавши землею руки,
Руйнуючи життя містки
І спалюючи вщент роки.
25.09.1981

171

:::

Не в застіллі свята,
Не у сонній тиші,
А в шаленій гонці,
В буднів круговерті
Людство чинить діло
Своє найсвятіше:
Рве і тупить косу
Кістлявої смерті.
09.06.1983

ДОЛI

Де грім літавр,
Дзвін гострої сокири –
Шевченка й Лермонтова
Слово на посту.
Де жар сердець,
Де фарби, звуки ліри –
Єсенiн з Пушкіним
Красу рiзьблять святу.
10.03.2002

З ГІРКОТОЮ

Двадцятому віку
Найвищу ціну
Колись заломило би
Людство.
Та Другу із мозку не знять
Світову,
Що рівна ціні
Самогубства.
11.07.1985

172

А-ЛЯ ДЕ СТАЛІН

Чинуша в ролі. Ось він – Коба.
Попанувать прийшла пора.
Лиш грудка – жалісна особа.
Зарозумілості ж – гора.
14.04.1981
:::

Щоб стовпом стовбичить, звісно,
Треба дещо буть прямим.
Жить лозою?.. Надто прісно
Красуватися кривим.
Може, все-таки – стіною?..
Зостаюсь самим собою!
04.01.1978

ОБРАЗА

Раз скривдили
Собаку Мрійку.
Безправ’я й гіркота…
Як жить?..
Наосліп,
Дико рветься в бійку.
…Із двору йде,
Щоб не служить!
01.10.1977
:::

Життя людське чи мурашви
Завжди висить на волоску!

173

Щоб страх не бився у виску,
Не рвались нервів нiжнi шви,
Я гімн співаю колоску,
Стежину в ділі б’ю гірську.
08.10.1977

ЛЮБОВ

Пірнув – до дна. Казали – мла…
До мене ж – сонцем увійшла.
Як риба я – на мілині.
Гординю гнула до землі.
06.11.1978

СЛІПА ЛЮБОВ

Не фонтан Бахчисараю.
Не чарівність – пісня раю.
Все ж – ізюминка!.. Хоч вий…
Слава Богу, що живий!
14.04.1984

НА ТАНЦМАЙДАНЧИКУ

В очах –
Таємності смішинка.
Фігура –
Гнучкості билинка.
Ліана ніжності –
ЇЇ рука.
І в танцях – диво,
Як годиться,

174

Пливе по озеру
Жар-птиця
Спокійна, величава
І легка.
25.06.1974

ДОГРАЛИСЯ

Що махлювать?..
Ми в ігрищах вже квити.
Струмки із гір
Завзяті і стрімкі.
Козирна дама…,
Ваша карта бита
Біля рокити
Чистої ріки.
05.10.1977

БЕЗ НАТЯКУ…

Під гаслом дивним
“Жінка скрізь права” –
Крізь сльози ми плазуємо
До втішних…
І в запалі міняєм
“Удова”
На череду з “розведених
Безгрішних”.
21.03.1978

:::

Любові човен наш поволі,
Як рибу снулу в прірву понесло.
Причина не в сімейній долі –
Зламалось у керманича весло.
30.04.1978

175

МЕДАЛЬ…

Дві сторони в одній медалі
Сімейного життя у наші дні:
Дружина тисне на педалі,
Він – око непідкупного судді.
29.09.1978

ЖІНОЧИЙ ЗАСІБ

І знову влипла… Крок до бід…
А може, пронесе грозу –
Так схоже.
Нежданий грім… Сльозу пустити слід
Рясну, як ливень.
Допоможе…
06.11.1978

ПАРАДОКС

Чомусь високий інтелект
Чоловіків
Беруть в полон
Краса жіноча й розум.
Жіночий інтелект
Різноманітних кіл
Бере в полон цинізм
І його лозунг…
05.11.1975

176

:::

Поважаю честь я
Друга-хлібосола.
Крихтою із кожним
Ладен поділитись.
Та на смерть готовий
З ворогом він битись,
Бо любов ніколи
Не кидав на коло.
30.09.1977

:::

Дві перші пісні “Дон-Жуана”,
У перемогах… слід спочить,
Кровоточива серця рана, –
Твердять, щоб розум підгірчить:
Стократ хай краще хрест Жуана,
Ніж честь з Альфонсом волочить.
26.06.1974

ЦИРК

Пороблено, мабуть?.. На ноги як стать?..
Твій флірт, викрутаси – полин для аорти –
Неволять під куполом цирку літать,
То міряти сп’яну Нікуліна шорти.
18.10.1978

177

:::

Прийшло кохання із блаженних снів.
Подружжя в променях купалось.
Та раптом радість розплескалась
Від кинутих з пітьми убивчих слів.
23.10.1982

:::

Ніжність тіла – сущий глянець.
Афродіти стан – це твій…
Блисне маковий рум’янець –
Я від хмелю сам не свій.
01.06.1983

:::

Прихований не для любові страх,
А в подвигах – окам’янілість.
Гусарська недаремно смілість
Живе у милих словом на устах.
04.10.1979

ЗИМОВЕ…

Не чекаєш літа?
Пристрасть в снах з зимою…
Протяги квартирні, –
Там богує дим…
Явно розгубили
Щось і ми з тобою,
Раз посмів Морозко
Завітати в дім.
04.12.1978

178

КОЛОНКА…

Її випить так хотіли
Всім кварталом… В чому ж річ?..
Відра солодко потіли
Біля неї день і ніч…
08.08.1980
:::

Твої писати риси, Міло,
Я взявся б в чорній лише туші,
Бо при красі небесній тіла –
Душа… Мовчу! Зів’януть уші.
04.12.1979
:::

Вiжки попустились…
Мрiї – наче дим.
Був я заводiєм –
Став, як вождь, святим.
Не успiв i ахнуть –
Спорожнiв кисет.
Дзвоном став я тихим
Вiкових монет.
27.11.1978

В ЕЛЕКТРИЧЦІ

Салон кипить,
Де стриманості мірка?.
Орудує хто ліктем,
Хто ногами.

179

У небі я душею
З потрухами,
Бо поруч ти –
Жадана моя зірка.
14.07.1975

ЕКСПРОМТ

Не черствіти щоб душею,
Відкидаю життя призму.
Не дарую слiв – єлею,
Віковому егоїзму.
10.05.1977

САМОРОДОК

У нього розуму – не більше, ніж роботи.
Що ж до роботи – комплекси вола.
І тому іншої не знає він турботи,
Як бути лиш приставкою стола.
30.07.1974

СПАДКОЄМНІСТЬ

Час призабуто
Плаща і кинджала.
Секта прилавка
Показує жало…
Клану на завтра
Вклонятись якому?..
Знову і знов
Молочу я солому…
23.10.1982

180

ЗНАЙ НАШИХ…

Як ласий кіт тягнувсь до масла,
Хоч скрізь заможних таврував:
Про Маркса – із єлею гасла,
А “Капітал” прилюдно цілував…

Цим брав під захист (дім не з краю)
Себе і всю злодійську зграю.
29.04.1978

БЛИЗНЮКИ…

Із слів
Не з теми сипав просом
Ледащо битий…
І доцент
Весь покривався купоросом.
Бо розставляв студент акцент:
– Для трутнів щастя – повні соти.
Співаю так, бо ваші ноти…
08.101978

ПРИРОДНЕ З ЧУЖОРІДНИМ…

Знов за туманом йдуть
Стійкі дощі,
Привносять в осінь
Підсумки не теплі…
Спішать їм дружньо
Вторити вожді –
Сукати із приписок
Слизькі петлі.
06.03.197

181
7
ЧОБІТОК…

Підошва чобітка
Полаялась з халявою.
Хто з них для ніженьки господаря
Миліший…
– Так честь моя дзвінка
На завтра стане млявою, –
Зірвався чобіток…
Двом стусанів навішав.
02.04.1978

МОЗКОВА АТАКА…

Та що не слово –
Наче грізний меч.
А мова – черги з автомата.
В довершення всьому –
Дрібна картеч
Із троєкуровського мата.
І все це разом
Дійство бойове
Мозковою атакою
Шеф зве.
14.03.1978

ЦЬКУВАННЯ
В. П. Волкову

При цькуванні,
Щоб не буцнули за двір,
Радий був йти чесний люд
У монастир.

182

Передзвін новітніх мафій
Чути ледь.
Зацькують, або ж зведуть
Із світу геть.
11.01.1981

МІСЦЕВИЙ СІР

Із хитрим натяком на зріст –
Себе рівняв з Наполеоном.
Хоч пост його – що зайця хвіст,
Проте сопів імперським тоном.
Були холопи без ума,
Розумні хмикали: дарма!…
25.09.1977

ОПЕРА… І ДУЛІ…

Горлав, як різаний, чинуша.
Бряжчали шибки, дощ зривався.
Народ крутив в кармані “груші”…
Дрімав і стійко не здавався.
21.11.1976

МІЛЬ

Мала, як нігтик, квола і руда.
Тихесенько метеликом літає.
Подумаєш, дрібниця – не біда…
Тим часом “нігтик” шуби уминає.
10.05.1977

183

КОМАР

Він жалюгідний
І пискливий.
Ледь вітерець –
Тремтить, як лист.
А кров попить –
Упир жахливий.
Нічного шабашу
Соліст.
20.07.1984

НАЇВНОМУ ДРУГОВI

Вiдкрите опусти забрало
I спину латами прикрий:
Бажаючих навкруг чимало
Пустити в хiд кинжал кривий.
12.04.1977

:::

Морському братству вiд пiхоти
Iз натяком дарую вiрш:
Вiд грубої вкрай позолоти
Стають iкони тiльки гiрш.
А вашу скромностi iкону
Носитиму в душi до скону.
04.08.1974

184

ПІСЛЯ ДОЩУ

Коромисло – двоє відер
На плечах хмаринки,
Як веселка в очках сірих
Дівчинки-перлинки.
08.03.1977

ДО ЮНОСТІ

Під кручею… живеш – себе не тіш,
Що можеш все і досхочу.
Бо крають долю: випадок-леміш,
Й диктат, яким все по плечу.
20.09.1984

ЗВИЧКА

Любив пірнати в юності,
Щоб страх перемогти.
Жива ця пристрасть,
Але – з вишки
Пірнаю глибше,
Щоб розкрити тонкощі мети,
Глибинну суть
Життєвої доріжки.
24.04.1977

МЕНІ…

Не відмовляв сарказм у дружбі
І часто-густо у час дій
Гвоздив він підлого по службі,
М’яв крила “качці підсадній”.
28.07.1977

185

:::

Душевні риси
Понад бісівського штибу
Підступно проросли
У юного творіння.
Для чистих почуттів
Вже проглядалась диба,
Вершки із кволих
І не з кращого коріння.
27.01.1974

МУЖНІЄ

Мужніє молода натура.
Сміливо можемо гадать,
Що завтра – пуп він
І фігура…
Ну а поки що
На сміх курям –
Уміє сп’яну пiну гнать.
03.04.1977

ПЛЕМІННИКОВІ
Михайлику

“Шануй” задирливих,
Як Д’артаньян:
Відкрито, влучно,
Щоб якийся Ян…
Люб’язно відчував “роботу”…
Ти iншим відіб’єш охоту,
Хто скрізь чіпляється,
Як той бур’ян.
28.11.1981

186

:::

Який поета хист – таке й мірило:
Один – Пегаса заганяє в мило,
А інший – на крилатого коня
Пре в три хрести… І запряга півдня.
07.03.1977

ПРИЦІЛЬНО…

Інтриги так набили руку,
Що помічаю: інтриган
Несе із вдячністю обман,
Як хижу серцю й думам муку…
Словесний дістаю наган,
Щоб пристрілить віршами …
27.04.1978

У ТАВЕРНІ

У келихи пиво слов’янське налито.
Стійке коло друзів – і безліч подій…
І мова тут ллється, як злива, відкрито.
І кожен тут – постать ідей і надій.
12.04.1980

БОЖИЙ ВЕРДИКТ

То бачить всяк:
Я не великий.
Та гріє факт,
Що не безликий…
Проте:
Усьому Бог суддя!
Йому видніш,
Ким буду я.
24.04.1976

187

ЗАПОВІТИ БАТЬКА

I.
Пиши, мій сину,
Коротко й безхмарно.
Шлях обхідний – не твій,
А втім – пробач!
Тож не губи час незворотний
Марно –
Спасибі скаже від душі
Читач.

2.
По сутності,
Нащадок ковалів,
Щоби покласти вірш свій
На ковадло,
Подумай спершу –
Замість ста голів:
Чи правді зможе він
Служити ладно?

3.
Святий мій поклик:
Бережи Вітчизну.
Лише в святому –
Місце героїзму.
Твій прадід вороння
Із краю гнав,
На вірність дід твій
Честю присягав.

4.
Я три війни
Тягаю на горбу.

188

Кляну я фюрерів,
Вождів, царів.
Тавруй пером
Війну і ворожбу,
Щоб світовий
Не гримнув знову грім.

5.
Казали,
Що без Бога я ніщо.
Хоч доля, бач,
Не скажеш, що від Бога.
Душа болить
І в думах біль: за що?..
Закралась, сину,
В сумнівах тривога.

6.
Даю нащадку
Древньої Русі,
Як українцю,
Пару слів в цитаті:
Вславляй Вкраїну,
Тільки не баси,
Не замикайсь
В національній хаті.

7.
Ще здавна дружбою
Будують рай.
Де міць братерства –
Колоситься край.
Високі ці слова.
Як осокір,
Цього всесвітнiй
Вимагає двір.

189
8.
В день нинішній
Будь спереду на крок.
Він не чіткий у тих,
Хто йде позаду.
Змінився час,
Чи розв’язавсь шнурок…
А ти дерзай,
Щоб успіх був до ладу.

9.
Не виставляй себе ти
Напоказ.
Знай: галас хвилею
Дух гонить сальний.
Прийти безсмертя може
Після нас
У величі і чистоті
Дзеркальній.

10.
Із заздрості щомить
Пульсують сили,
Сліпить щоб очі,
Щоб вести на схили
Безодні грізної
Людського зла…
Не менший гріх,
Ніж жадібності мла.

11.
У батьківських очах
Ти – честь і совість.
Дзюрчать же лестощі
Під вірш чи повість.

190

Принада з меду –
Й телепень святкує.
Із мухою липучка
Не жартує…

12.
За гідністю і гордістю –
Людина.
У Прометея
Крок був до звитяг!
Ти цілувати,
Ставши на коліна,
Лиш можеш руки мами
Або стяг.

13.
Від серця скрізь
Не випадково візи
Даються
Благородству й доброті.
Уже давно
І чванство, і капризи
Нудьгують, як нероби,
По мітлі.

14.
Бить ворогів своїх
Ти можеш сміло.
Переконайсь
Не словом на губах.
Дай одному із них
Під дих уміло,
А з іншими
Зведе рахунок страх.

191
15.
Кохання й жінка –
Трута і вино,
Ланцюг, що зв’язує
З війною мир.
Щоб не лягати
Зв’язаним на дно, –
Тягни до берега –
Не в темний вир.

16.
Поради в почуттях
Занадто прісні.
Порадники
По-зрадницьки люб’язні.
В коханні
Всі рецепти некорисні,
Лікує час,
А не словечки – в’язні.

17.
Прожити вік
Без відданого друга –
Це шлях убогодухих,
Одиноких.
І тільки гірко,
Як земля без плуга,
Родити зможеш
Лиш бур’ян високий.

18.
Питання не просте –
Батьки і діти.
Відповідає хто за кого
В часі?

192

В роботу міст здали –
Думки про квіти,
А з часом –
Міцність клепок у каркасі.

19.
Застійний час…
Будь в ньому бунтарем,
Джерельною водою,
А не трутою.
Для кволих і сліпих –
Поводирем,
Ні лавою із дьогтю,
Ані смутою.

20.
Ці заповіти –
Не хвала пророку!
Ключі минулого
Тобі вручаю.
Потрібні, чи то ні?..
Дивися збоку.
Знай:
Заповітами я
Не повчаю.
22.06.1976

193

ЖАРТОМА

ГЛИБОКИЙ ВИСНОВОК…

Вітрюган гарчить у вікна.
Місяць скорчивсь, мов дуга.
Тягне жінка чоловіка
Силоміць до утюга.

– Підійди до дошки ближче.
Не варнякай, стань бочком,
Поклонися смирнІй нижче.
Заведись – не стій мішком.

В інших любі – живі квіти.
Вміють штопати дірки.
А у тебе рими – діти,
А онуки – словники.

Та невже ж це, мій чорнявий,
Тяжко істину сприйнять:
Раз в мізерному ти млявий –
Вірш нізащо не піднять!
03.10.1981

ВІДВЕРТО…

Несеться вслід: ти донжуан!
Розлився наче дьогтю жбан…
Або ж лунає: Казанова!
Ім’я легке, та все ж не нове.

194

Ще гірше: серцеїд заклятий!
Кажу: до діла я завзятий,
Та щоб не корчувати пні:
Можливо, так… Можливо, ні…
22.12.1973

НЕ ЖАРТ

Ревнива біситься дружина –
Аж дім двигтить… Все ж без біди!
Ось подруга, як та пружина,
Скакає й б’є у дім сліди.

І Крим, і Рим, і мідні труби
Пройшла і не застряла в них…
Навчає злючку шкірить зуби,
Як чоловіка бить під дих.

І дім не дім… Там чвари бродять,
Життєвий ллється сурогат.
Жона з Ягою в сестрах ходять,
А чоловік Кощію – брат.
12.05.1977

З ЛІНІЇ ФРОНТУ…

Неначе грізна лава з гір:
Ти жінколюб! І до сих пір
Не звів містка на нашій річці.
Всі вірші кралям. Ти ж у віці!
Ще хоч рядок – звернусь до люду,
Щоб підказав рецепт від блуду.
Погрози добре знав жони.
Хутчіше підтягнув штани…

195

Все ж танцювать не став від груби.
Проте надув, як мавпа, губи
І зразу ж в наступ: ти ж рідня,
А вірш про жінку – тема дня!
24.05.1974

НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ…

У садочку біля груші
Так гуде електрощит,
Що калічить шумом душі,
То іскрить, то затріщить.

Ураганом завирує,
То думок розчавить слід,
То надії так таврує,
Що півкроку вже до бід.

Отак ми у час мажорний
Нерви криками рвемо,
(Кістки навхрест – череп чорний) –
Із тавром і живемо…
20.06.1977

НЕ ДЛЯ КОНЯ ПАША…

Я зрячий розумом, душею ж –
Як дощ сліпий…
Що зробиш з нею?
Підсліпуватий цей пасив
Пронози брали в свій актив.
До чортиків все це набридло,
Та зрушень зоряних не видно…
09.12.1979

196

ДОЖИЛИСЬ…

Тахір – Зухра, Ромео і Джульєтта –
Довік любові чистої прикмета.
Вона й тепер жива… Проте курйози
Сімейних пар гіркі збирають сльози…

Закохані себе без церемоній
Словами грізними доводять до агоній,
І, знявши наспіх честі одежину,
Кладуть до щастя з осоки стежину.

Коли ж земний пир до кінця підходить,
І в світ далекий слід людей заводить,
Вони дають наказ без помпи і відваги,
Життєвої хильнувши вдосталь браги:

– Рідня і люд! Ви бачили щоденно,
Як ми пройшли любові шлях смиренно…
Раз поєднали нас отрута й лихо –
В одну нас яму припаркуйте тихо.
25.06.1976

ГОЛОСОК З-ПІД КАБЛУКА

Вважається, фактично,
Що правлячий ми клас.
Одначе, юридично,
Під каблуком у Вас.

За рівність прав орлицями
Ви бились до кінця.
Ми в бій ввірвались птицями…
З яєчок горобця.

197

Небесні Вам можливості
Під рабський наш уклін.
Котячі нам шкідливості…
Для темпу – макогін.

Та головна тенденція:
Трощити каблучком
Росте… А де ж конвенція
Про рівність?.. Все мовчком…

Де ж рай після заручення?..
В правах де Ваш почин?..
Питання за дорученням
Вас люблячих мужчин!
27.04.1976

ДО ОДАРКИ…

Тобі б оце не дать, а взять,
Когось облаять чорнорото…
Нам треба хату будувать,
А не розводити болото.

Пусте: хто соб, а хто цабе
При диспуті із криком й дивом…
Не став у груди бить себе –
Поплентався до бочки з пивом.
29.08.1981

ВІД ГРІХА ПОДАЛІ

– Правду на стіл! – розпусник дам…
Спаси ж мене, надіє.
У гречку й жито не стрибав,
Не був – де ніс синіє.

198

Чи для порядку пару слів
Загнути – хай поблима.
… Не засклив ще на зиму хлів.
Все ж краще: грать очима!
09.12.1979

ДІСТАЛА…

Я так люблю тебе, капризу,
Хоч лізь від слів на каланчу…
А дасть інопланета візу –
Й туди з тобою полечу.

І там за лагідним віконцем
Я певен: мною будеш ти
Крутити так, як циган сонцем,
І пити кров без суєти.
09.04.1978

РУКИ

Диригента помах рук –
І оркестри оживають.
Хоч твої легкі, як звук,
Та таке вже вишивають,
Що не втямиш, хоч убий:
Ти живий чи неживий.
Не пристали б руки милі –
Я кручусь весь час у милі…
15.05.1979

199

ОЦЕ ВОНА…

Любов – це крайнощiв границя:
Летиш до мене, як та птиця,
Мчусь я – зі швидкістю дельфіна.
Вогонь жаги. Ще мить – крижина.

Нам крайнощі – як нагорода.
Бери перо – готова ода
Про почуття круті, як гори!..
Чи риємо зненацька нори.
17.08.1974

ТАК ТРИМАТИ!..

Із хлібом хліб пасе красу…
Ми ж жуємо й вагу на ваги.
Цілющу пити б нам росу –
Душа смиренно просить браги.

Бурчим, без розсуду клянем
Фамільну з розкошем породу,
Й на пузі рейки стальні гнем,
І держимо “кормою” моду.
27.10.1980

ШАШКИ

Ходів у шашках –
Не з горою тара…
Нудний без мату
Шаховий турнір.
Хоч мат відсутній,
Та слабак – як хмара,
Одержавши без зайвих слів
Сортир.

08.11.1976

200

СВЯТКОВО…

Всі мрії бідолах про благо.
Народна влада теж – про мед…
Горить день успіху аншлагом –
На крок до меду ближче швед.

Пустий прилавок просить взяток.
Вже для ярма знайшли клеймо…
Гримить в корчмі, як перед святом:
“Слава вождям, що живемо”…
13.07.1978

НЕ ПО-СОБАЧОМУ,
А “ПО-СОБАЧАЧОМУ”…

Пивна щовечора в вікно
Нахабно п’ялить зеньки.
Зве випить, прокрутить кіно,
Помітить випитим опеньки.

Спочатку для проформи я
Себе протестами калічу…
А потім: крок, стакан, матня…
Замість опеньок штанці мічу…
17.12.1979

ВОЛЯЧА ПРУДКІСТЬ…

Тягнув професор… наш не віз –
Цідив промову про моралі
Так довго, що довів до грані:
Коли віз тягнуть без коліс…
Слухач же був в такому стані –
Неначе гору переніс.
19.10.1980

201

КРАСНОМОВНІСТЬ…

Під градусом, як кіт з котом,
Два літератори в розмові
За теплим приязним столом
На чисто суржиковій мові
Кістки їй мили – дохла тля
Від слів духмяних на … … .
07.08.1983

ПОРОБЛЕНО…

Від жаги понадп’янкої
Я хирію, як горіх,
Що водою крижаною
Підтоплявся, як на гріх.
Тяжко жити від нестатку.
І не в радість – через край.
У коханих коли гладко –
Навіть пекло майже рай.

Я таким не був до шлюбу.
У душі димів курай…
Поробила, видно, люба,
Бо в мені проснувсь бугай.
04.10.1978

БУВАЄ…

Загнуздався ямб
Тугим рядком.
Вірш – на крилах…
Відвести б досаду…

202

Хоч неслися
Думи косяком,
Та до ладу –
Вдалого б ще складу.
07.07.1978

ШАЛ

Наодинці із собою,
Чи у лоні холодів,
Уві сні, на полі бою,
У часи смиренних днів,
У кумеднішому ражі,
Все забувши, поет строчить
І не бачить (очі в сажі) –
Ноги ледь життя волочить.
25.03.1977

:::

203

СЕЛА БРОДЕЦЬКІ
ДО О. БРОДЕЦЬКОГО
(жартома)

Однофамільців – три села
В Союзі скромно проживають,
Для ліку рівного бажають:
– Ще хоч одне… Кинь сімена!
09.08.1983

ЇХ ГОЛОС ПОЧУВ, ПРОТЕ…

Поки вагавсь… СРСР
“Умільці” сп’яну розвалили.
Розвів руками: Що ж тепер?
Слов’яни натяк повторили.
05.02.1994

204
КОРОТКО ПРО СЕБЕ І БЛИЗЬКИХ
(Із повісті “Многоточие жизни…”)

Народився я весною, коли природа і поезія єдиним потоком прямували до поетичної душі, щоб своїм дзюрчанням підказати дивні рядки загадкових віршів.
Зовсім не просто двома рядками сказати добрі слова про дорогих батьків, знаючи, що ти у них ріс не зовсім смирною дитиною: майже смертельне отруєння на горищі сільської комори якоюсь отруйною травою в голодному 1947 році, часті бійки в безжалісних сутичках хлопчачих ватаг, війни юнаків з рогатками та самопалами, мандрівки на товарних потягах та на дахах пасажирських, виходжування юнака на костурах, який легковажно попав під колеса самохідного комбайна, сліпі і ризиковані поїздки за комсомольськими путівками на будівництва шахти і гідростанції, а слідом невдалі операції та багато іншого – все це не для чуйного серця рідної мами.
Донька із заможної сім`ї – Конюх Марфа Іллівна – виходить заміж після революції 1917-го року за молодого коваля – не рівню в соціальному плані, зате коханого, який пізнав дві війни не на словах.
Працюючи майже все життя в колгоспі, мама певною мірою вкусила “чарівність” безкоштовної рабсько-колгоспної праці, але в старості залишалась інтелігентною і гожою жінкою.
Приведу лише один з випадків самопожертвування неньки: в рік голоду після війни принести жменю зерна для великої сім`ї, ховаючи це багатство в місцях, заборонених для перевірки, повз охорону – вчинок на рівні подвигу для жінки.
Під час поголовної сліжки можна було б “загудіти” в далекі табори.

205

Мамина доброта, порядність, турбота про стражденних – передавались мені і старшим сестрам Тоні і Ніні.
Мій тато – Михайло Володимирович Бродецький – чудовий коваль – був забраний на фронт першої світової війни у вісімнадцять років. Революція повернула його додому, та за вкрадене щось із амуніції Білої армії вони з другом одержали по сорок шомполів і були відправлені до Мелітопольської в’язниці, де випадково зостались живими.
У Громадянську війну він був піднощиком снарядів артдивізіону під Каховкою, командиром якого був майбутній Маршал Говоров.
Перед Великою Вітчизняною війною коваля вибирають в колгоспі головою правління. Нова техніка з жахливою якістю: косарки, молотарки примушують керівника вдень і вночі, засукавши рукава, доводити до “розуму” чудо соцвиробництва. За пропажу декількох колгоспних овець ОГПУ забирає його до ДОПРу в м. Харкові, пришили справу за недбалість. Теж випадково залишився живим, але фото опухлого батька і до сьогодення стоїть в моїх очах.
“Турбота” і “любов” Радянської влади та її вождів до вірних трударів вітчизни глибоким шрамом лягли на серце, а біль чути у багатьох рядках моєї поезії.
… Час мого народження – весняний, а рік 1938 став зимовим. Із розповіді мами у цьому ж році, не без участі надзвичайників, при загадкових обставинах, загинув мій довічний кумир – дядько Григорій – Конюх Григорій Ілліч – учасник братовбивчої революції, командир кінногвардійців, один з відновників Чорноморського флоту, а перед загибеллю – командир з’єднаного загону молодої морської авіації Країни Рад в м. Севастополі.
Його дружина після цих чорних дійств тут же з чекістом зникли в невідомому напрямку, кинувши маленьку доньку на піклування бабусі й дідуся в Москві.

206

Щоб загубити своє походження у великому місті, уродженець із заможної сім`ї колишньої козацької старшини, використовуючи авторитет і заслуги, дядя Григорій після революції забрав батьків і братів із села Нижні Сірогози на Херсонщині в Москву.
Та не тут-то було… ВЧК, видно не без допомоги молодої дружини, розкриває таємниці задуманого, і під час поголовного знищення командного складу Червоної Армії розправляється з ним.
Трагедія дорогої моєму серцю людини при “чистій” любові збіглої жони із доважком своїх життєвих колізій, тяжкою глибою лягли на душу. Мабуть, через це у моїй інтимній ліриці нерідко можна зустріти рядки з гіркотою.
… Два технічні ВУЗи, скромний вклад у проектуванні, в будівництві та в створені інституту “Запорізький Діпроелектро”, проектування і здача в експлуатацію шкіл, лікарень, церков Запорізького краю помогли мені в осмислюванні всього того, що діялось та й зараз діється навколо мене.
… Неймовірне завантаження днів і ночей не давали мені вільного часу для виховання дітей в повному обсязі. Та все ж вони – чудові хлопчаки: Ваня – моряк Балтійського флоту, чиї часи служби зосталися на дні Атлантичного океану. Служба на Байканурі не принесла особливих радощів, як секретчику, Максимові, та космодром, площадки і перемоги завжди вражають і залишаються на все життя.
… Не уявляю своєї долі без поезії. І це не високий склад відвертості,
правда серця.

207

Нерви – що струни… Виробниче навантаження з добавкою жалюгідних інтриг тиснуть на мозок і душу – треба забутися. Вихідний або безсонна ніч перебування у блискучому світі поезії, пошуки перлин в океані слів у продиктованому кимось зверху вірші – і ти знову готовий до штурму нових днів, підганяючи час і саме життя. Інакше – тільки “вогонь” та вино знімали б мою напругу душі. І до болю гірко, що мій поетичний труд знайшов дорогу до читача майже через четверть віку.
Щоб бути поетом, не обов`язково закінчувати Літінститут, хоча, рівняючись на Ліну Костенко, бажано. Т. Г. Шевченко – кріпак, художник, М. Ю. Лермонтов – воїн, Ф. І. Тютчев – політик. Правда, при всьому цьому вони мали природний дар і сміливість.
… Спостережливі очі “органів”, чорна заздрість, “доброзичливість” так званих братів по перу, яка ще не зітліла і сьогодні, цілеспрямовані направлені курси “молодого бійця”, місцеве “не пущать” та інша отрава життя – завжди були стоп-краном у русі до кращого. Під радянську притчу “талантам нужно помогать, а бездарь и сама пробъется” – сірість тягнула сірих, щоб разом цькувати талановитих, бо не дай бог розумні забудуть “своє місце”. Тільки з пальця можна висосати “гідне для плювання”, а дійсність життя – струмок для поколінь.
І все-таки: при всіх цих бідах поряд стояли добрі і мудрі люди, на чиї плечі можна було сміло обіпертись. Довіку їм вдячний!
… У витоках першого друкованого рядка і в подальшому виході у світ моїх книг, як українських, так і російських, стояли талановиті журналісти і мовознавці, про яких я неодноразово писав і зараз їм вклоняюсь.

208

Мої вірші малослівні, але я завжди намагався в кожен рядок внести свій жар душі і дійсність життя. Може, десь вірш і не досяг образності, та я в першу чергу гартував його міцністю духу під чисте лице.
Із всіх пишучих – що лукавити – кожен хотів би мати широку аудиторію читачів. Тільки фраза “на любов і смак…” говорить: довговічність твоїх рядків у руках часу!
25.08.1997/15.04.2001
Олесь Бродецький (Бродяга)

Знедолені
(Замість передмови до збірки поезії
“Водопілля душі”.)

Надія на публікацію моїх поезій згасала, як свічка, з кожним прожитим роком, а вони бігли навіть не в осінь, а в зиму.
Завітав час перебудови…
Я підготував вісім самовидавничих збірок поезій, щоб якось передати їх за кордон.
А коли розвалився Союз і в Україні проклюнулась демократія, то в 1993 році – як декому сніг на голову – з’явився у пресі мій перший вірш.
Я з великою шаною і розумінням ставлюсь до істинних дисидентів, чиї сміливо-правдиві слова чи рядки опублікованих поезій (а для поета це вже немало) сяяли на шпальтах газет і навіть книг.
Та була й інша категорія письменників – знедолених, яких принижували і перед якими зачиняли всіляко двері у видавничий світ не тільки “органи”, а й їх підручні – деякі члени із професійного клану СП, прикриваючи свої дії “геніальністю” своїх творінь і бездарністю бажаючого сказати свою правду, як ніщо для світлого майбутнього. Як тут не згадаєш чорні дні “полювання на відьом” після появи “кримінальних” листівок на колишньому бульварі Жданова м. Запоріжжя тощо? Ставало моторошно, коли ти відчував “турботу гвардійців-навуходоносорів”. Спасибі Всевишньому, що не всі служиві були такими ж підлими, як їх підручні.

209

Весна демократії дала мені можливість не тільки побачити своє слово на сторінках газет, а й видати за 1995/98 роки десять збірок поезії російською мовою. Велика вдячність моїм спонсорам. Опубліковано більше півтисячі віршів, написаних за двадцять років. Стан здоров’я і палке життя підганяли до поспішної видавничої роботи, а значить, і до деяких огріхів на переораному поетичному полі.
Все тяжке поки що позаду, а час дає мені можливість не тільки виправляти огріхи, а й готувати збірки українською мовою.
У 1999 році вийшла перша збірка поезії для дітей – “Чарівна райдуга”. Мені дорікають, що я став “переродженцем”. Відверто кажу: флюгером я ніколи не був, моя позиція – правда життя, а Батьківщину – не вибирають, а вибирають тих, що творять і витворяють… Для мене Батьківщина – мати, інша справа – яка вона і що робить для дітей. Навіть у ті чорні дні антидемократії ніхто не знайде у моїх віршах помий, вилитих на державу і її народ, але немає в них і єлею правителям і вождям, які добираються до керма і забувають про свій народ.
…Я розумію: при нужденному сьогоденні поезія мало кому потрібна. Українських видань майже не знайти. Тимчасом є беззаперечна істина: російський вірш, перекладений українською, стає більш пишномовним. Це неймовірно складна праця, та вона себе виправдовує красою рядка!
…Щодо слов’янського ключа. У слов’ян кожна нація будує свою державу, але культура, мови, їх життя настільки споріднені і близькі, що їх важко розірвати. Читаючи книги слов’янських авторів в оригіналі, переконуєшся в цьому. Хоча і до інших народів я ставлюся з повагою.

210

…Готуючи цю, дванадцяту – друга (українською мовою), збірку, я дуже вдячний за підтримку і критичні зауваження редакторові і чарівній жінці Н. Козак, відомим і талановитим журналістам, людям широкої душі: М. Шумилову, М. Лобачу, П. Горбачову, Ю. Ботнеру, М. Зубашенку, О. Лук’яненку, О. Билиму, О. Муравіну, О. Стариковському, відомому поетові-сатирику В. Чубенку i дiєвому пiдприємцю в полiграфiї Запорiзького краю В. Пiстунову.

28. 11. 1999 Олесь Бродяга

Чужа вина в упущеному – біль!
(Передмова до збірки “Золоті тенета”)

Любов і ненависть, лебедина вірність і вседозволена розпущеність, жага і сонливість, ревнощі і байдужість людей – ці почуття так схожі з природними явищами нашої планети.

У чистому блакитному небі вирує полум’я, летять глиби і магма, а гидкий смердючий дим діючого вулкану закриває землю від сонця, наводячи на людей смертельний жах. Хоча хвилину тому ці ж люди любувалися красою і тишею блаженного краю.
А десь, в цей же час, град чорної хмари знищує неповторну красу землі в її весняному вбранні з першими, ніжними пелюстками розбуджених дерев.
Все живе на грішній землі тягнеться до подібного і близького до себе, щоб зі своїми почуттями віддати частку тепла для продовження свого роду.
Безумна любов перевертає гори, а інколи відбирає життя цієї ж любові.

211

Скільки поетів від початку зародження першого ліричного рядка писало про любов! Здавалось би, ця тема себе вже вичерпала. Та народжуються нові строфи, в яких кохання звучить не гірше вже написаного.
Як не знайти подібних долей, так і любов у кожного своя. Що тільки не казали і які тільки історії донжуанства прискіпливо не приписували автору цих рядків, та хочу завірити люблячих поезію: в кожному моєму вірші пригрілась правда, гірка чи солодка, але правда, тому що мої герої пройшли своєю стежиною через моє серце.
Дуже боляче і гірко, що в свій час, в кращі свої молоді роки я не міг відповісти на взаємні почуття тієї чи іншої порядної красуні, щоб не підставити її честь під ястребине і всевидяче око відомих структур однобокої і цілеспрямованої влади, а честь і висока відповідальність перед жінкою не давали мені права їх підставляти під удар. Диктат давав право на солодке життя тільки вибраній своїй еліті.
Кохайте і закохуйтесь, дорогі друзі, поки почуття кипить у Вашому серці, лише б Ваше кохання було чистим і відвертим, гідним високого слова – людина!

24. 10. 2000 Олесь Бродяга

Чи темінь дня
проясниться колись?..
(Передмова до збірки “Незламний дух”)

Ця книга побачила світ напередодні голосування за кандидатів у Верховну Раду, після недавніх яскравих відзначень десятиліття самостійності України.
У кожної людини своє бачення на сучасне життя і свій підхід до дійсності, в залежності від складу душі і совісті. Для мене слово “самостійний” у масштабах державності, а не людини, – якась недоречність. Адже всі держави залежать певною мірою одна від одної: чи то договорами, чи то виробничими зв’язками, чи просто добрими стосунками. Якщо цього не буде, то проблеми вирішує війна! Скільки ж ще треба мільйонів убитих, щоб її забути?..

212

Перед розвалом СРСР політики і народи казали: “Так більше жити не можна”. А нова влада із депутатами, її словоблуди, як у свій час М. С. Хрущов, завіряла п’ятдесятидвохмільйонний народ України, що десь через 5-7 років все зміниться на краще. Для неї сказане здійснилося, а для вісімдесяти процентів людей України – все навпаки. І хоча притихла підготовка нової світової війни, мільярдні кошти не йдуть на допомогу слаборозвиненим державам, які розбудовували комунізм, Україна сама потрапила у ряд малорозвинених.
Німеччина з’єднує свої землі, Європа відкриває кордони, налагоджує з Росією кращі стосунки, а в СНД все навпаки, хоча в Сибіру лежать кістки не тільки донських козаків, а й запорожців. Понад десять років центральне радіо майже забуло про татаро-монгольську і фашистську навали, проте сипляться докори “москалям”, хоча всі знають: територія України, після іга поновлена Богданом Хмельницьким, поширилась за часів СРСР. Міць держави у ділах, а не в словах! Ось такі ми мудрі…
Народи України й інших країн СНД звільнились від страху ГУЛАГів, диктатури влади, та більшістю потрапили в лабети бідності і вимирання націй. Кажуть, треба, як і раніше, потерпіти… Але життя у кожного одне!
Нещодавно митці із Спілки письменників славили вождів. Тепер під гаслом Національної спілки співають славу іншим…
Для більшості Україна стала мачухою, а деякі поети з трьома рекомендаціями на вірність і відданість… заснованої Й. Сталіним і М. Горьким спілки письменників, забувши людяність, аморально співають “славу”…

213

Т. Г. Шевченко боровся з царями і царицями, а сьогодні, за єлейний спів, митці – лауреати Шевченківської премії… Якесь блюзнірство!
Читач цієї книги по датах побачить: що робилося раніше, і як мало змінилося за останні десять років.
Кажуть, що світ врятує краса. На жаль, її стає в країні все менше. Раніше її гнали сусіди на ринок невільників. Тепер бідність і безробіття женуть красу тілом і душею до будинків розпусти Європи, Азії й Америки не сотнями, а мільйонами.
Кохані сварилися і знаходили порозуміння раніше в тяжких умовах, та все ж таки, при гіркоті стану, вони були рядом. Тепер дівчата і жінки Украіни по всьому світові.
Так хочеться, щоб очі кожного чоловіка, кожного поета полонила краса наших берегинь, а не зваба чужоземних жінок з телеекрану.
Чи темінь дня проясниться колись?..

11.03.2002 Олесь Бродяга-Бродецький

Викажеш біль – легше на душі…
(Передмова до збірки “Віщий знак”)

Технічна підготовка і крива моя бруківка до Храму друкованого слова залишили свій слід у поетичних рядках. Інженерне мислення примушувало поета висловлювати душевні пристрасті і біль стисло й образно, не розводячи сирості у світлому колі на порушену тему.

214

Лабіринти і довгий шлях завжди стомлюють того, хто бажає скоріше розкрити істину написаного. Якщо у деяких моїх творах помітні огріхи, то я їх пояснюю постійною нестачею часу. Конституція душі відвела чотири-п’ять годин для сну, а решта – праця.
Я ніколи не вибирав тем і не вмію писати на замовлення. Перший рядок блискавично, мимоволі з’являвся у будь-якому місці: трамваї, літаку чи в хвилину після пам’ятної зустрічі – і лилися строфи. Якщо без причин потекли сльози, то я знав – жди рядків печалі… А ось доводити твір до логічного завершення – це клопітка, затяжна і вкрай тяжка і нудна праця.
Про все давно вже написано: кохання, природу, філософію.
Проте підказане, а інколи нав’язане життям лягає в музику думок.
Тільки після двадцяти років від першого віршованого рядка і при майже півтисячі готових творів – відкрилися двері редакцій і видавництв. Роботи добавилося, та вік і темні сили урізали здоров’я. І хоч деякі поезії були вже за цей короткий час опубліковані, та я, поки живий, доорюю свої віршовані огріхи. Агонію в публікації написаного породжували час, вік і тяжкі хвороби.
Часто мої читачі при зустрічах запитують: чому одних поетів у вашому віці добре знають, а вас ні, хоча вийшло вже 20 книг. Відповідь проста: у часи мого творчого злету і “ковпака” книги інших поетів виходили багатотисячними накладами, а мої тепер – 300-400 примірників завдяки спонсорам і добрим людям.
У наш розбещений час заздрісників і недругів побільшало. Щоб вистояти і не впасти, я маю тепер святу молитву.
А до надії додаються віра і слова Ліни Костенко “Ми мовчимо – поезія і я…”, а в зовсім тяжку хвилину про себе читаю слова Тараса Григоровича “У всякого своя доля…”

17.04.2004 Олесь Бродяга-Бродецький

215

Тож хто ви?
(Із повісті “Многоточие жизни”…)

Під час зустрічей із своїми читачами найчастіше ставилось питання: “Тож хто ви – Бродяга чи Бродецький?”.
Відповідь дає моя доля і мій шлях “широкий”, тяжке і по цей час входження в літературу.
Перші десять збірок поезії, які побачили світ російською мовою, писались в роки Радянської влади не “в стіл”, а ховались: одні серед сміття на батьківському горищі станції Федорівка, а особливо “кримінальні” на той час – у коробці з-під патронів Новобогданівського військового складу, яку завертав у руберойд, щоб закопати під мало примітним деревом. Знала про це мама. Лише вона одна розуміла мою відверту поезію і благала Всевишнього, шоб сина не забрали, як батька, до ДОПРу.
До цієї теми якраз є нагода сказати деяким членам НСП, що мені вкрай смішно і тяжко від речей: “Ми всі у ті часи страждали від тієї влади…” (“мы пахали”), видаючи свої твори за народні гроші, співаючи хвалу вождям і гріючи тяжкий гріх заздрощів, “уходоносорства”.
Хіба приб’ється співчуття до постраждалого від того, чий корабель пливе і сьогодні під новим прапором затишно і під прикриттям товаришів? Чужа біль-халва для заздрісника…

216

Так ось: коли почалась підготовка першої книги українською мовою “Чарівна райдуга”, то я, хвилюючись за удачу свого перекладу і за вдалість першої написаної поезії українською мовою, взяв псевдонім довічного прізвиська “Бродяги”, хоча три села Бродецькі на теренах СРСР згоди не давали. Перші десять збірок вийшли російською мовою з фамільним ім’ям.
Та знову таки ж це рішення протрималось до п’ятої (шістнадцятої – загалом) центральної книги “Голос із колиски слов’ян”, яка і поставила крапку у цьому питанні з іменем поета –
– Олеся Бродяги-Бродецького.

19.08.2004

ПРО ПОЕТА
Краплина з прожитих років
(Із книги для дітей “Чарівна райдуга”.)

Як би не складалося життя людини, якими б дорогами воно не водило її, та настає час оглянутися й окинути оком пройдене з висоти прожитих років. Чомусь так ведеться, що теплішає погляд і м’якшає душа, торкнувшись думкою того Берега дитинства, від якого колись одплив, “сягаючи думками у Всесвіт неосяжний”.
Так сталось і з автором цих поезій. На життєвій дорозі Олександра Михайловича було багато успіхів, творчих злетів, було чимало гіркоти. Але не затьмарились, не згубились яскраві спогади дитинства, не згасли, “як веселка в очах сірих дівчинки-перлинки”. Так і з’явився образ чарівної райдуги, яка зігріває серце і викликає замріяну усмішку, часом сумну, часом радісну. Тут і вдячність мамі, що передала синові “цінності, властиві роду”, і сум за братом, перед яким зла доля простелила “шлях до фронту,” і гіркий спогад про воєнні роки (“В літо сорок першого”, “Осколок пам’яті”, “Повоєнні радощі” тощо.)

217

А скільки поетичних знахідок приховано для малечі у віршах “Осінній грім”, “Ділове горобеня”, “Мурашка” та інші. Своєрідно-чарівні пейзажні вірші, де, немов вправним пензлем маляра, поет малює “білий світ в святковому наряді” зими, “осені картину з тихим плесом і мовчанням нив”, весняну ніч…

Нових успіхів Вам, шановний поете, на рідній ниві українського письменства.

28.04.1999 Редактор
Канада Ніла Лифар-Козак,

У дивоцвіті рідного краю
(Із книги для дітей “Чарівна райдуга”)

Це вже одинадцята книга поезії Олеся Бродяги і перша – українською мовою. Торік виповнилося 25 років творчої діяльності автора, але лише в останні п’ять років, завдяки гласності, побачили світ книги Олександра Михайловича.
Книжка, яку ви тримаєте в руках, цілком могла б слугувати підручником для учнів середнього та старшого віку. В ній яскраво відображене босоноге дитинство покоління повоєнних років, його любов до Вітчизни-України, до рідного краю, до нашої квітучої природи.
В рядках тривожної поезії бачене й пережите самим автором, котрому випала нелегка доля бути дитям війни.

25.04.1999 Редактор
Микола Шумилов

218

Бродяга я…
(“Запорізька правда” № 130, 1998 р.)

Нещодавно відшуміло 60 літ нашому колезі, головному інженерові проектів “Діпроелектро”, дійсному члену Асоціації “Весела Січ” (за козацьким реєстром – Бродяга) Олександру Бродецькому. Мотив його поезії, як сказав письменник Ігор Куприянов, є моральна висота. Так от, цей поет-громадянин ще й поліглот. Отож, вітаючи Олександра Михайловича, читач може переконатись із запропонованих кількох його творів.

25.09.98 Генеральний писар “ВС”
Микола Шумилов

Чисті барви “Райдуги”
(Запорізька правда № 71, 1999 р.)

Коли ми з відомим запорізьким поетом-гумористом Володимиром Чубенком зібралися привітати Олександра Михайловича Бродецького з виходом у світ чергової
поетичної збірки, Володимир Аврамович буквально за хвилину на аркушику із записника видав експромт:
       Тут робота, ох, важка,
       Треба сила – кінська!
       Народилась у Сашка
       Книга українська!
       Симпатичніш не знайти,
       Перша (після десяти)!
       Серце пісні вимага,
       Як пера – бумага.
       Ай ти, райдуга-дуга!
       Ай, “силен, Бродяга!”

219

Збірка “Чарівна райдуга”, справді, як барви веселки, ввібрала в себе вірші, адресовані читачеві різного віку, а звучання – від лірично-гумористичного до громадянського пафосу. (До речі, Бродяга – козацьке прізвисько автора у Січовому курені). Незвичним для прихильників творчості Олександра Михайловича є й те, що ця збірка написана українською мовою, тоді як десять попередніх – російською. І дебют, безумовно, вдався. Правду кажуть, що справжня поезія не знає мовних бар’єрів, бо то – голос серця, душі людини.
   При дорозі біля гірки,
   Маючи до варти хист,
   Ховрашок стрімкий край нірки
   Здибився на повний зріст.
Читаєш, і в уяві знайома з дитинства картина: степ, хвилями котиться ковила, і вигрівається на сонці ховрашок, що стоїть, немов на чатах, готовий щомиті пірнути в нірку…
Олександр Бродецький – степовик, хоча й прожив майже все життя у місті. Спогади про матір, повоєнне дитинство, думки про Дніпро, Хортицю, про вічність усього земного межують із сучасним – якою бути долі України, якою має бути участь кожного у її розбудові?
   Як ріки ті щоденні черги!
   Сліпий народ шукає брід…
   Не золоті у лавках серги,
   А хліб – щорічний недорід.
Кажуть, кожен із нас – дитя свого часу. Олександр Михайлович – дитя воєнних літ. А тому й відлуння війни чутне у його поезії постійно, ось як у вірші “Осколок пам’яті”:
   Грає хлоп’я без тривоги:
   Вершники мчаться, тачанки,
   Зміями звились дороги,
   Крики: “Фашистські йдуть танки!”

220

Україномовна збірка вийшла хоч і не дуже об’ємна (64 стор.), зате добре оформлена художницею Агнією Темчуріною, відредагована Н. Козак і М. Шумиловим (до речі, Микола Дмитрович – наш ветеран “Запорізької правди”). А побачила світ ця книга завдяки спонсору – директору фірми “Ілля” Олегові Петрову, спасибі йому.
Завершу це коротке враження від знайомства з черговою книгою запорізького поета його власним зізнанням у вірші “Моя творчість”:
З думами про Всесвіт неосяжний,
Про життя гірке – полину гірш…
Непомітно, нібито міражний,
Начорно зароджується вірш.
Може статись – він не заіскриться,
Гинуть же гінці, де шлях тяжкий.
І не кожна птиця, що гніздиться,
Може вчути, як пищать пташки.
Може… Тільки норову по праву
За душею думами летіть,
Зводить в світ зірковий переправу
І бентежним серцем пломеніть.

Творчої наснаги Вам і нових збірок, Олександре Михайловичу!

09.06.1999 Микола Лобач

“Чортова дюжина” Олеся Бродяги
(Передмова до книги “Покаяння”)

“Покаяння” – тринадцята збірка поезії Олеся Бродяги, причому три останні вийшли українською мовою. Інженер-будівельник за фахом, він майже три десятки років тому присвятив себе служінню Музі. У його поетичних рядках звучить і громадянський пафос, любов до рідної землі, і тонка лірика, зізнання у коханні, роздуми про вічне, про високий поклик людини у цьому світі і милування красотами природи, збереження її багатств.

221

Поезія Олеся Бродяги не нав’язлива й, як правило, торкається щоденних, буденних проблем людства. Спостережливість, здатність підмічати незвичне у звичайному й висловлювати власні враження й судження за допомогою поетичних образів і прийомів часто-густо із запасом перекривають брак правильної рими чи відхилення від віршованого розміру. Прочитане, певен, нікого не обтяжує складністю глибокодумних філософських висновків, а, навпаки, збагачує новим розумінням, оригінальним баченням ординарних явищ і ситуацій.
Життєрадісна, неспокійна вдача цієї енергійної, збагаченої роками й друзями, людини – ось невичерпне джерело натхнення. Нових творчих знахідок і шанувальників Вам, дорогий Олександре Михайловичу!

23.05.2000 Редактор
Микола Лобач

Александр Бродецкий
стал Бродягою.
И очень удачно
(Индустриальное Запорожье, № 15 (15015)
от 22.01.2000)

Для Александра Бродецкого год минувший был весьма плодотворным в творческом плане: вышли из печати два новых сборника его стихов. И что характерно – оба на украинском языке. Последний “Водопілля душі” вышел совсем недавно, в конце декабря.

222

Для поэта, издавшего до этого 10 русскоязычных книг, это новый творческий рубеж, новый этап становления его творческой личности. Впрочем, случайности тут никакой нет. Все дело в том, что Александр Михайлович родился и вырос в Украине, с молоком матери, как говорится, впитал в себя дух и традиции украинской литературы, богатство и колоритность рідної мови. И потому его перевоплощение в Олеся Бродягу вполне естественно и закономерно.
“Водопілля душі”, как и предыдущие книги поэта, покоряет читателя правдой жизни. Правдой и глубиной ее познания, той простотой совершенства, которая под силу только зрелым поэтам.
Любопытен и такой факт. Многие стихи А. Бродецкого, уже знакомые читателям и переведенные автором на украинский, не только звучат по-новому, но и воспринимаются как что-то более совершенное, оригинальное.
Одним словом, с новой творческой удачей вас, Александр Михайлович! И дай вам Бог!
Николай Зубашенко

Із книги поезії
“Голос із колиски слов’ян”

До загалом шістнадцятої (п’ятої українською мовою) книги увійшли кращі поезії чотирьох попередніх збірок і нові – написані в останні роки.
Збірки російською мовою раніше виходили в світ під авторством Олександра Бродецького, а в періодиці і в книгах українською мовою був автором Олесь Бродяга. Щоб зняти в подальшому непорозуміння і плутанину, починаючи з “Голосу із колиски слов’ян”, літературна продукція виходитиме з ім’ям – Олесь Бродяга-Бродецький.

223

Магія слова всевладна
(Передмова до книги поезії
“Голос із колиски слов’ян”)

Злітати можуть не тільки птахи. Це не лише очевидний фізичний стан, а і стан душі. І відтворити його може тільки поезія.
Магічним даром творити поезію образну, художньою мовою наділила природа Олеся Бродягу-Бродецького. Як людину, його тривожить усе те, що десятиліттями приховувалося за потоками славословія, бадьорих звітів і рапортів, що замовчували можновладці, регламентували цензори і автори закритих рецензій у видавництвах.
Від збірки до збірки твори поета набираються художньої сили, позбавляються заримованої банальності, долають таку ваду, як претензійність змісту і форми. Їх автору не доводиться підвищувати голосу, зображене ним промовляє само за себе – вражаюче і переконливо. Радують вірші й навіть окремі строфи та рядки, що засвідчують розкутість художньої думки, насичену образність, афористичність вислову.
“Радий буйству, кипінню крові”, О. Бродяга-Бродецький у цій збірці акцентує свою генетичну єдність із рідною землею, з усім слов’янським світом. Його вірші пройняті внутрішнім благородством, дієвою любов’ю до людей, душевною зіркістю, сповнені почуттями “земними, криничними”, пошуками нових форм, ритмів та інтонацій.
Вражаюча безкомпромісність, взаємодія індивідуального духовного досвіду і загальнонародного, минулого і сучасного, сприяють інтерпретації характеру і поведінки ліричного героя – людини моральної і чесної, порядної і доброї, з новим рівнем осягнення істини, правди, здобутим ціною жорстокого досвіду.

224

Прокинься, мрійнику. Крізь дим
Не рвись за честю без оглядки.
Споріднені краса і грим, –
Душа поета не приймає гриму, фальші, підробок, інтриг, підлоти, виходить на обшири значущої громадянської лірики, розвінчує єлейні голоси, догідливі реверанси, брехливу щирість.
Філософськи осмислюючи людське буття, його цінність і неповторність, поетична думка О. Бродяги-Бродецького “чинить самосуд” подіям І вчинкам, у яких “начебто і совість билась”, дням і рокам, коли
В боях і в трудах близорукі небоги –
Бурлаки вождів у безсмертя тягли.
Потенціал емоційних сплесків напружує образну систему творів, рухає “двигуни” їх циклів. Глибока чутливість поєднується з авторською глибокодумністю. І все ж в окремих віршах громадянського звучання насторожує вторинність:
В огні-диму, в крові-грязі
Народ втомивсь від пустодзвонів.
Хочеться, щоби поет сам для себе відмежував актуальність поезії від віршоробства, словопадів, щоби публіцистична тональність мала щонайбільше запасу життєзабезпеченості.
Уміння вдивитися в людину і сказати: життя – яке воно нелегке. В інтимній ліриці О. Бродяга-Бродецький дійшов “того зросту і сили”, коли вдається читати людський характер, людську вдачу, “водопілля душі”. Він чує і стук сердець закоханих, і зізнання “всезнайок у коханні”, і сімейні чвари. І дбає про безперервну роботу душі (чується перегук із отим класичним “душа обязана трудиться”), про духовне єднання з рідними і друзями. Його “мислення в образах” повносило розвивається в лірико-асоціативному:

225
   Найщиріший друг – гітаро,
   Сумовитий свій мотив
   Заміни, бо звук – не кара.
   Я живий! Глянь, скільки див!
Асоціативне мислення передає у цих та інших рядках цілий комплекс почувань, мрій, дум і тривог, що заповнюють єство ліричного героя. Розширюється діапазон його виражальних можливостей.
Бажаю йому нових потужностей.

12. 05. 2001   Віталій Шевченко –
     доктор філологічних наук,
     завідувач кафедри української
     літератури Запорізького
     державного університету

Світ поезії
(“Запорізька правда”, 2001 р.)

У запорізькому видавництві “Поліграф” вийшли друком відразу дві поетичні збірки Олеся Бродяги-Бродецького. Обидві присвячені темі слов’янської писемності, злагоди й порозуміння братніх народів. Це вже п’ятнадцята (“Славянский ключ” – російською мовою) і шістнадцята (“Голос із колиски слов’ян” – українською) книги автора, архітектора за фахом, лірика за сприйняттям світу.
Головний стрижень об’єднаних у збірки віршів – генетична єдність поета-громадянина з рідною землею, з усім слов’янським світом.
   Я славлю Русь,
   Слов’янство славлю,
   Загиблих в смертному бою.
   Людське сміття
   Словами плавлю.
   На рубежах добра стою!

226

Сучасність у творах Олександра Михайловича раз у раз перегукується з минувшиною, він відчуває ті незримі ниті, що пов’язують нас із предками, бережуть пам’ять про їхню звитягу й доблесть.
   Кинеш оком –
   Поле Куликове.
   Тиша причаїлась у стерні.
   Серед тиші й спокою знайомо
   Клич – вперед!
   Пройшовся по мені.
Значне місце – а у збірці “Голос із колиски слов’ян” понад 120 віршів – приділене інтимній ліриці.
   На серці гніт перед грозою,
   А в думах сподівань печать.
   Іти стежиною якою,
   Щоб Вас щоразу зустрічать?
Збірка “Славянский ключ” за обсягом не поступається українськомовній, а за формою, спектром художніх засобів подекуди й перевершує. Незабутні для поета дитячі післявоєнні роки:
   Разруха. Голод. Поздним летом
   В жестокий год за хлеб ржаной,
   Что был и воздухом, и светом,
   Лист раздобыл я жестяной.
   И, полон радости, мечтая
   О золоченных куполах,
   Я крышу ветхого сарая
   Чинил на горестных ветрах.
Кожен з творів О. Бродяги – це його власна оцінка явища, факту, людини. Оцінка відверта, без реверансів, як і належить людині з давно сформованою громадянською позицією. І насамкінець: обидві збірки побачили світ завдяки підтримці з боку справжніх цінителів і прихильників красного письменства – І. М. Димитрова і В. Г. Петровського.

14.07.2001 14.07.2001 Микола Лобач

227

Шануймо свої самоцвіти
(“Червоний промінь” № 24 (9485))

Живе в Запоріжжі цікава людина,
Розумна людина, красива людина.
Читач, відвернись від турбот на хвилину
І в простір та час ми з тобою полинем!
Зовуть його Бродецький Олександр Михайлович. Він у тому щасливому для чоловіків віці, який вдало поєднує збережену мужність та набуту мудрість. Непростий життєвий шлях пройшов Олександр Михайлович. Закінчивши в 1956 році школу, Олесь Бродецький поринув у вир життя: будував шахти, Кременчуцьку ГЕС. З 1959 року, для закінчення Київського інженерно-будівельного інституту, живе в м. Запоріжжі. Займаючись проектуванням будівельних об’єктів, Олександр Михайлович закінчує ще й Запорізький машинобудівний інститут, стає заступником головного інженера “Діпроелектро”. Він проектував заводи, цехи, інститути, лікарні, православні храми.
І ще була в нашого героя одна пристрасть – жадоба творчості. Перші свої вірші він почав писати ще в школі. Потім була велика перерва. Та з 1973 року він почав висловлювати свої роздуми, почуття на папері. Писав “у стіл”. Такий був час. Кому були потрібні думки інженера про прикрості та турботи свого народу? Можновладці не люблять правди.

228
Його перша поетична збірка вийшла в 1995 році. Відтоді автор видав 10 поетичних книг російською, 3 – українською мовою, друкується в збірниках запорізьких поетів, готує нові видання.
Чим же приваблює ця людина? Своїм життєвим шляхом, поетичним талантом, широтою та щирістю натури та ще такою приємною деталлю: народився Олександр Михайлович 10 березня 1938 року в селі Нижні Сірогози. Тут промайнуло його дитинство. Тут він закінчив початкову школу.
О. М. Бродецький часто буває в нашому селищі, підтримує постійні зв’язки зі своїми друзями та родичами. Він завжди дарує свої нові книжки районній бібліотеці. Зайдіть туди, познайомтеся з поезією нашого земляка – не пошкодуєте.
Творчий діапазон Олександра Михайловича надзвичайно широкий. Тут і роздуми про життя, багатюща, я б сказав, цілюща любовна лірика, епіграми, жартівливі вірші та вірші для дітей. У багатьох поезіях відчувається відгомін сірогозького дитинства, як от:
   При дорозі біля гірки,
   Маючи до варти хист.
   Ховрашок стрімкий край нірки
   Здибився па повний зріст,..
Або:
   Завмерло гнівно сонце
   У зеніті.
   Протуберанцями
   Лизало гладь.
   Таврійський степ
   В розбещеному літі
   Втрачав надію всю
   На благодать!..
Свої українські збірки автор підписує: Олесь Бродяга. Так сірогозьке вуличне прізвисько стало псевдонімом талановитого поета.

229

І ще одна риса характеру Олександра Михайловича мені особливо імпонує – його тяга до власного коріння. О. М. Бродецький не просто знає свій родовід, а отже, і нашу сірогозьку історію, він постійно поглиблює свої знання. Переплелись у корінні його роду й заможні Конюхи, й трудівники (батько – коваль) Бродецькі. А чи знаєте ви, шановні читачі, що дядько Олександра Михайловича, наш сірогозець, – один із творців Радянського Чорноморського флоту?
Я думаю, що ми ще повернемось до цієї розмови на сторінках нашої газети.

16.06.2001 Історик, письменник Юрій Безух
смт Нижні Сірогози

Водопілля душі
(Національна парламентська бібліотека
України. Бібліотечна планета № 4, 2002 (18))

Національна парламентська бібліотека України отримала черговий дар із Запоріжжя від Олександра Бродецького (Олеся Бродяги). Це – збірки його поезій, видані запорізьким видавництвом “Поліграф”: “Голос із колиски слов’ян” (2001), “Славянский ключ” (2001), “Незламний дух” (2002) українською і російською мовами, присвячені темам слов’янської писемності, злагоди і порозуміння братніх народів, віддзеркаленню нашого сьогодення.
Інженер і архітектор за фахом (закінчив 2 інститути). За його проектами будувалися школа, церкви, заводи, лікарня, окрім цього поєднує професійну роботу з активними заняттями поезією, без якої, як він сам визнає, просто не уявляє свого життя і яка для нього є справжнім храмом душі.

230

Його поезія від серця не залишає читача байдужим, зачіпає потаємні почуття кожного, вона лірична, щира, перейнята глибокою правдою життя. В його віршах звучать ностальгічні мотиви спогадів про рідний дім біля затоки і тиху річку, що очеретом поросла, глибоке філософське осмислення сучасності і особистої причетності до неї, синовні почуття до матері, Батьківщини, вірність друзям. Багато віршів присвячено мозаїці буденного життя, в них оспівуються кохання, краса жінки, славиться людина.
Привертають увагу рядки, адресовані славетній українській поетесі Ліні Костенко. Коли читаєш ці твори, погоджуєшся з оцінкою, що її дав літературознавець О. Войнов, який назвав поетичну діяльність Олеся Михайловича “дійсно самобутнім художнім фактом”.
Творчий діапазон письменника надзвичайно широкий. Між 1995 р., коли вийшла перша книжка поета “Половодье души” (Запорожье: – 42 с.), і “Водопілля душі” (Запоріжжя; 1999. – 55с.), українською мовою, побачили світ ще 16 збірок.
Поетичний доробок О. Бродецького представлено в Інтернеті (ТЕРМИТник, поезии), є публікації в українській пресі, на два вірші написано музику. Автор щедро дарує свою поезію читачам. Він частий гість бібліотек області – обласних, районних, сільських.

Олена Александрова,
кандидат філологічних наук

Сірогозькі мотиви в творчості
Олеся Бродяги-Бродецького
(“Червоний промінь” № 16 (9581))

Два роки тому в газеті “Червоний промінь” було опубліковано мій нарис про нашого земляка Олександра Бродецького. Тоді я висловив надію, що це не остання моя зустріч з поетом. Так і сталося. Тим більше, що є й добрий привід: нещодавно Олександрові Михайловичу виповнилось 65 років. Нагадаю, що народився він у Нижніх Сірогозах, тут минуло його дитинство.

231

Про цікаве й напружене життя відомого інженера і поета я писав у попередньому нарисі. За два роки, що минули з того часу, Олександр Михайлович випустив ще кілька поетичних збірок; кілька його віршів було покладено на музику. Загалом же в нього вийшло 18 збірок, у яких автор порушує складні проблеми людського життя, правди і кривди, любові та сили духу.
Для нас же важливі ті сторінки поезії, де поет звертається до свого обпаленого війною босоногого дитинства. Очима дитини показано жорстокість війни у віршах “В літо сорок першого”, “Осколок пам’яті”, про вищу справедливість – вірш “За волею долі”. Про “тягар”, який прийняв на свої плечі брат Іван – однойменний вірш. Назва вірша “Повоєнні радощі” говорить сама за себе.
А ось горе, не бачене, але почуте і збережене в серці:
   Покинуте село людьми –
   Робила влада діло чорне.
   Лиш осокір серед пітьми
   Під вітром спомини пригорне.
“Голод 1947” – це вже на пам’яті поета, коли “на тлі життя паслися черв’яки, Бал правила смерть-королева”.
Вірш “Сліди” нагадує про не таке вже й далеке минуле. Для нас, сірогозців, він наповнений конкретикою:
       Знесли церквицю до долівки,
       Звели із цегли й “бою” клуб.
В пізній редакції поет, замінить “бой” на бут, і вірш, ставши раціональнішим, дещо втратить емоційно.
Сповнений щирої любові до степу вірш про ховрашка “При дорозі біля гірки…”. У вірші “Спека” нас обпалять південне сонце та суховій. А чого варта характеристика безсніжної Таврїї: “У краї тім, де в радість сніг“. Навіть у віршах, здавалося б далеких від дитинства, вирветься вистраждане степове:

232

       І ось я жду, як ждуть дощів
       Для сонцем спалених полів.
Або “відра солодко потіли” чи “хай все чорне покриє пилюга”. Прорвуться в старанно відредаговані рядки “задаватися”, “богувати”, так добре знайомі таврійські діалектизми, і обпалять душу. З синівською любов’ю згадує поет своїх батьків у віршах “До мами”, “Біля могили батька”.
       Копаю до дна!
       А срібло на скронях
       Збира сивина.
Дно тут, звичайно, – не тільки родовід та історія, це значно більше – суть життя. Але в цій суті міцний фундамент наших предків, які зберегли у віках невмирущий народний дух.
       Стійке минуле –
       Мій струмок цілющий.
Звідси черпає свою наснагу Олександр Михайлович.
Ми торкнулися лише однієї струни багатогранної творчості поета-земляка. В ній віддзеркалилася й історія нашого краю, причому не в кращі його часи. Але це наша мала батьківщина. Звідси коріння таланту, енергії, безкомпромісності, душевної прямоти, людяності, безкорисливості та внутрішньої чесності поета, цільності його натури. Звідси вічна тяга до благодатного і нелегкого краю, до трударів-степовиків:
       Рвусь я серцем в молоді часи,
       Стрілочкою поїзда до півдня.
       За вікном пливуть поля…
       Ось за скіфськими горбами
       Хата вирине моя, вся обкурена садами.

19.04.2003 Юрій Безух

233

З надією в часі
(Із альманаху “Провинция” № 10)
О. Бродязі-Бродецькому

    Ой, як рано-вранці забродили соки,
    Забродили стрімко, буйно по весні.
    Осокора соки б’ють понад високо,
    У верби ж – низенько – соки поясні.

    Ой, у чистім полі закипіла воля,
    Козака дістала пристрастю крові,
    Закипіла надто – спокусила долю,
    Став він бачить спокій, мабуть, лиш у сні.

    Зашуміло літо, золотом покрите,
    А проміння жалить кожен день зерно.
    Тільки не зламати міць і волю жита.
    Хай проміння ллється в грона під вино.

    Хай життя квапливо щебетуху-річку
    Десь “зеркальным бродом” тихо перейде,
    Зірку синьооку, славну молодичку
    Для душі і серця, дасть Бог, і знайде.

    Заметуть замети – жовті очерети.
    Зимонька спросоння візьме щось і втне…
    Тільки жде Бродяга, як і всі поети,
    Що мороз невдовзі тінню промайне.

Юрій Безух

234

АНІМОГРАМА ПОЕТА
(Передмова до книги поезії
“Загнузданий віками степ”)

“Писать стихи – невелико уменье”, – прочитав я недавно у одного із сучасних “горе”-поетів. І коли у моїх руках опинилась чергова (уже двадцята!) збірка поезії запорізького поета Олеся Бродяги-Бродецького, мені подумалось: “Хіба тільки кількістю виданих книжок визначається поетична майстерність? І чи тільки вдало заримовані рядки дають право називатися ПОЕТОМ?”
Та ось відкрита перша сторінка – і я потрапляю в надзвичайно дивовижний світ “Половодья души” – так називається перша поетична збірка О. Бродяги-Бродецького:
   То бачить всяк:
   Я не великий.
   Та гріє факт,
   Що не безликий…
І це, мабуть, одна з основних якостей поета – він багатоликий. Він багатоликий, як багатоликий оточуючий його світ. Пройшовши нелегкий життєвий шлях, пізнавши зрадництво друзів, обман, тиск дуже відомих органів, “наставлення” “інквізиторів від літератури”, поет не зламався. Він не перестав дивитися на світ широко відкритими очима, вдихати повітря життя на повні груди.
Довгий час Олесь Бродяга-Бродецький вимушений був майже безнадійно творити “в стіл”, тримати свої птахи-поезії у клітці. Та прийшов травень 1993 року, і поезії, змахнувши крилами, розлетілись у різні куточки світу, отримавши довгоочікувану свободу.

235

“Рукописи не горять”, – сказав булгаківський Воланд. Ці слова мають пряме відношення і до творчості запорізького поета. Поезії, вміщені у цій збірці, написані в 70-80 роках, та, зазвучавши українською мовою, знайшли нове життя, не втратили свіжості й актуальності. І чи можуть застаріти “Райдуга”, “Святе”, “Мозаїка життя”?! Традиційні для книг поета ліричні цикли дають масштабні поетичні узагальнення, порушують вічні питання, подібно до райдуги сяють різноцвіттям життя, людських почуттів. Автор передає своє відчуття причетності до сучасності, намагається розібратися в проблемах, які хвилюють не тільки його самого, а й кожного з нас: “Що я у цьому світі? Що цей світ для мене? Що людину робить людиною?”
   Що таке жадане
   Для людини щастя?
   Хто б його чарівність
   До кінця розкрив?
   Не гадав би марно:
   Вдасться чи не вдасться…
   Не тягнув би час я
   Й долю під обрив.
Знаменний вислів Гете: “Хто хоче зрозуміти поета, той повинен увійти в його область”. У новій збірці лірики О. Бродяги-Бродецького дивний, натхненний світ поета спрямовує читача з трепетом слухати Радість буття, що видимо й невидимо входить у щоденне життя людини. Через піднесені, а інколи через приземлені, прості рядки червоною ниткою проходить заклик до кращого, натхненного життя. Читаючи їх, починаєш розуміти, що тільки у вічному пізнанні й рості духу, тільки в постійному вдосконаленні й витонченності думки і свідомості, у людському єднанні і в труді на загальне благо є істинна мета і зміст нашого існування:
     Не сумуй, козаче, що вік тлінний.
     Всяк живого доленька своя.
     Інша річ: чи шлях пройшов ти чинно,
     Хоч гріховний шлях несе земля.

236

Широка тематична палітра нової збірки. Вісім ліричних циклів лягли у її основу. Велике, а може, навіть основне місце в поезії автора займає тема пам’яті. Пам’ять про дитинство, через яке пекучим вихором пронеслась війна (“Лихоліття”, “Стежка поколінь”), про воїнів-переможців і загиблих у боях (“Атака”, “Заповіти батька”), про страшні роки сталінських репресій (“Ножі репресій, гори порохні”), про хрущовські “експерименти” (“Звіти”), про партократів брежнєвського застою (А-ля де Сталін”). Історична пам’ять про слов’янське коріння (“Заповітне”) вчила правді зображення, відточувала стиль письма. Звідси стійкий етичний максималізм поета.
Перед очима читача проходить вся історія XX століття з жахами, болями, радістю і надіями:
     До людяності лине голос:
     Чи наша людяність жива?
     Свідомості віками колос
     Під благодатні зрів жнива!
У поезії Олеся Бродяги-Бродецького і природа яскраво звучить своїми цілющими барвами. Мелодійний довірливий голос автора малює читачеві не тільки картини рідного Таврійського краю, він і сам уподібнюється то вітрові, то дощу, то скрипучому морозу, то весняному ручаю. Природа олюднюється, і ліричний герой часто спілкується з нею, як з другом чи коханою жінкою. (“Що ж ти, вітре, спозаранку”, “Садкові братки”, “Під осінь це було”…, “Перебіжність”, “Хуга” та інші):
     …Останній дощ поставив крапку,
     І понеслись до зграй граки.
     Ніч почала шукати шапку…
     Час рахував життя роки.
У своїх віршах поет акцентує свою генетичну єдність з рідною землею, з козацьким краєм, із “Загнузданим віками степом”. Звідси його біль про долю рідного краю, про долю України, про місце кожного з нас у будуванні нової України, України XXI століття (“Доки?..”, “Біль”, “До розлуки”, “Голосу Америки”, “Мій двійник”, “Натягнуті душевні струни”).

237

У тяжкий для всіх час, коли попередні звинувачують нинішніх у розбещеності, безвір’ї, а нинішні попередніх – у дурості й обмеженості, коли “ліберали” нападають на “патріотів”, а “патріоти” на “лібералів”, люди зневірюються, Олесь Бродяга-Бродецький томиться і відчуває: треба порозмовляти з друзями (а всі читачі – друзі поета) про важливі речі. Поет завжди повинен бути чесним, щирим, справедливим, добрим, чуйним до людських бід і нещастя, тому так зворушливі і пронизливі його творіння. І голос поета від тихого інтимного шепоту інколи підіймається до крику, надриву. Виходить своєрідна синусоїда. Таку лінію можна уявити собі і кардіограмою.
Штилі і провали, зміни наповненості й спустошення серця.
Можна (мені так здається) назвати цю двадцяту збірку поезії навіть не кардіограмою серця поета (до речі, пережив два інсульти), а його анімограмою, записом рухів душі, аніми. А рухи душі О. Бродяги-Бродецького дуже різнобарвні: печаль, захват, іронія, легка усмішка – все це знайде уважний читач у новій збірці.
Ви не знайдете в ній “довгих” віршів. Стислість – одна з головних особливостей віршів поета. Одним розчерком – скупо, влучно, своєрідно сказати про найголовніше. Сам Олесь Бродяга-Бродецький говорить: “Мої вірші короткі, бо я завжди намагався у кожен рядок вкласти свій дар душі”. У цих віршах є свій особливий, четвертий вимір, і туди не можна потрапити, якщо твоя душа зачерствіла, оніміла.

238

Життя поета до і після шкільної парти багате вчинками, тихими подіями. Мені не доводилось вигадувати чогось за нього. Його вчинки, його натура – у цих віршах. Просто вони народжувались часом, в якому він жив, із обставин його життя. І поки люди не відмовляються від осмислення життя, від пошуків його змісту, його суті – книги Олеся Бродяги-Бродецького будуть жаданими, їх будуть читати.
       Життя моє – суціль негода.
       Таким – вже точно! – я помру.
       Раз дар мені дала природа –
       Жить слову значить на вітру!
В одному з інтерв’ю поет сказав: “Без поезії я свого життя просто не уявляю. Начебто якась невідома сила захопила одного разу і не відпускає від себе. І поезія – це якраз той храм, який я будую все життя”. Дуже часто в поезії бачили і бачать спосіб сповіді, та все ж головне її призначення – пізнання таємниці духовного життя. Цьому і присвятив своє життя і творчість надзвичайний, відомий запорізький поет Олесь Бродяга-Бродецький.
Перегорнута остання сторінка чергової книги поета. Що я відчуваю? Печаль розставання і надію на зустріч з новими віршами, а вони будуть – можна у цьому не сумніватись:
“Із жадністю, Як камінці, збираю Слова
й нижу вірші – Душі намисто”.

03.11.2003 Олександр Муравін,
кандидат філологічних наук

З ювілеєм!
(“Запорізька правда” № 38-39 (21264-21265))

Свій перший вірш інженер, архітектор Олесь Бродяга-Бродецький написав майже тридцять років тому, у грудні 1973 року. Через 20 років його твори з’явилися у запорізькій пресі, а 1995 року вийшли в світ дві перші збірки віршів – “Половодье души” і “Покаяние”.

239

Останні п’ять років Олександр Михайлович частіше пише українською, перекладає з російської. За цей відрізок часу він видав 9 збірок, у тому числі 8 – українською мовою. А всього з-під пера цієї товариської, порядної, неспокійної вдачі людини вже вийшло аж 19 поетичних збірок. Мислення образами – це стан його душі.
Пропонуємо кілька творів із збірки, яку автор назвав “Застигла осені сльоза”.
Днями Олесь Бродяга-Бродецький відзначив своє 65-річчя.
Ми приєднуємося до численних вітань ювіляру й бажаємо йому творчої наснаги, такої ж енергійності, козацького здоров’я та удачі в усьому.

13.03.2003 Микола Лобач

За велінням душі
(Запорізька правда № 208-209 (21434-21435))

Яким має бути творчий доробок за тридцять років неспокою душі, що належить інженерові-проектувальнику за освітою та робочим стажем i поету – за покликанням? Олесь Бродяга-Бродецький на це вiдповiдає просто: 20 поетичних збiрок, десятки вiдгукiв та зустрiчей з прихильниками. Особливо “врожайнi” для нього роки незалежностi України, коли вiн творить переважно рiдною мовою. “Привал”, “Чарiвна райдуга”, “Голос iз колиски слов’ян”, “Покаяння”, “Застигла осенi сльоза”, “Помiж гiр пасуться хмари” – це збiрки останнiх рокiв. А його справдi анiмограмою, тобто записом рухiв душi, є двадцята книга – “Загнузданий вiками степ”, що вийшла у фiрмi “Полiграф” в листопадi цього року.

25.12.2003      Микола Лобач,
        головний редактор
        “Запорiзької правди”

240
БІБЛІОГРАФІЯ

Збірки поетичних творів
окремі видання

1. “ПОЛОВОДЬЕ ДУШИ”: Стихи /Предисловие М. Ласкова/ – З.: Днепровский металлург, 1995– 46 с.
2. “ПОКАЯНИЕ”: Стихи /Предисловие автора/ – З.: Центр оперативной полиграфии (ЦОП), 1995– 46 с.
3. “ЛИЛИИ ЗАТОНА”: Стихи – З.: ЦОП, 1996– 58 с.
4. “БУРЕЛОМ”: Стихи – З.: ЦОП, 1996– 58 с.
5. “ВОСХОЖДЕНИЕ”: Стихи /Предисловие М. Ласкова/ – З.: ЦОП, 1996– 104 с.
6. “ЗЕРКАЛЬНЫЙ БРОД”: Стихи /Предисловие И. Куприянова/ – З.: Полиграфцентр “Илья”, 1997– 56 с.
7. “КРЫЛО СУДЬБЫ”: Стихи /Предисловие И. Куприянова/ – З.: Полиграфцентр “Илья”, 1997– 54 с.
8. “ВУАЛЬ ВРЕМЕНИ”: Стихи /Предисловие И. Куприянова/ – З.: Полиграфцентр “Илья”, 1997– 54 с.
9. “ЗВЕЗДА НА НЕБОСКЛОНЕ”: Стихи /Предисловие И. Куприянова/ – З.: Полиграфцентр “Илья”, 1998– 46 с.
10. “ПРИВАЛ”: Стихи /Объемная статья И. Куприянова “В пути на вершину”/ – З.: Полиграфцентр “Илья”, 1998– 98с.
11. “ЧАРІВНА РАЙДУГА”: Поезії. /Книга для дітей/ – З.: Полиграфцентр “Ілля”, 1999– 66 с. /Передмова Н. Козак, М. Шумілов/.
12. “ВОДОПІЛЛЯ ДУШІ”: Поезії /Передмова автора/ – З.: Поліграф, 1999– 58 с.

241

13. “ПОКАЯННЯ”: Поезії /Передмова М. Лобач/ – З.: Поліграф, 2000– 58 с.
14. “ЗОЛОТІ ТЕНЕТА”: Поезії /Передмова автора/ – З.: Полиграф, 2000– 61 с.
15. “СЛАВЯНСКИЙ КЛЮЧ”: Стихи /Статья “Роза при имени прежнем” А. Войнова/ – З.: Полиграф, 2001– 77 с.
16. “ГОЛОС IЗ КОЛИСКИ СЛОВ’ЯН”: Поезії /Стаття “Магія слова всевладна” В. Шевченка/ – З.: Полиграф, 2001– 77 с.
17. “НЕЗЛАМНИЙ ДУХ”: Поезiї /Стаття автора “Чи темінь дня проясниться колись?”/ – З.: Полиграф, 2002– 65 с.
18. “ЗАСТИГЛА ОСЕНІ СЛЬОЗА”: Поезії – З.: Полиграф, 2003– 63 с.
19. “ПОМІЖ ГІР ПАСУТЬСЯ ХМАРИ”: Поезії – З.: Полиграф, 2003– 57 с.
20. “ЗАГНУЗДАНИЙ ВIКАМИ СТЕП”: Поезiї – З.: Полиграф, 2003– 92 с. /Стаття к.ф.н. О. Муравiна/.
21. “ВІЩИЙ ЗНАК”: Поезії – З.; Полиграф, 2004– 127 с. /Стаття автора/.
22. “НА ВЕРШИНЕ”: Поезії – З.: Полиграф, 2004– 140 с. /Стаття к.ф.н. О. Муравiна/.
   23. «ИЗБРАННОЕ»:Поэзии. Коротко о себе и близких.Статьи о поэте. Библиография. З. Полиграф,2005,-236с.
   24.ВИБРАНЕ: ПоезіЇ(авторизований переклад). –З.Полиграф,2005,-257с.
   25.МНОГОТОЧИЕ ЖИЗНИ:Повествование-роман.-З. «Просвіта»,-512с.

Поетичні твори в періодичних виданнях
та колективних збірках
1. “ИНДУСТРИАЛЬНОЕ ЗАПОРОЖЬЕ”: Стихи.– 1993.– 11 мая, – 1995.– 21 января, – 07 февраля, марта, – 30 марта, – 1996.– 30 августа, – 03 сентября, – 27 сентября, – 1997.– 25 октября, 2 ноября, – 1988.– 10 марта, – 19 мая, – 25 июля, – 17 ноября, – 1999.– 06 июля, – 17 августа, – 2000. – 22 января.

242

2. “ВЕРЖЕ”: Стихи. – 1994.– 07 октября, – 1 ноября, – 1995.– 03 февраля, – 20 октября, апреля, – 02 июня, – 23 июня, – 14 июля, – 20 октября, – 29 декабря, – 1996.– 26 января, – 1997.– 25 сентября, – 06 февраля, – 1998.– 02 апреля, – 2001. – 1 октября, – 2003.– 27 марта,выпуск52(803), 25.12.2008.
3. “МИГ”: Стихи. – 1998.– 17 сентября, – 1999,– 11–17 февраля, – 2001– 18 января, стаття.
4. “ЗАПОРIЗЬКА ПРАВДАп”: Поезії. – 1996.– 28 червня – стаття, – 1998.– 25 серпня, – 11 грудня, – 1999.– 22 січня, – 09 лютого, 09 червня, – 15 червня, – 24 вересня, – 02 грудня, – 2000.– 08 серпня, 13 жовтня, – 06 червня, – 2001.– 14 липня, – 21 липня, – 30 жовтня, – 2002.– 10 січня, – 07 лютого, – 14 лютого, 2003.– 13 березня.випуск 15-16,25.12.2008
5. “ОЗАРЕНИЕ”: Сборник поэзии, – 1997– 12с.
6. “ЯРМАРКА”: Стихи, юмор – 12.11.1998, – 1999.– 11 февраля, – 25 марта.
7. “МОТОР СІЧ”: № 36, – 1998.– 28 октября.
8. “КУЛЬТУРА І ЖИТТЯ”: № 17, – 1998,– 29 березня.
9. “КИЇВ”: 11-12. 2000, сторінка голов. редактора.
10. “ЧЕРВОНИЙ ПРОМІНЬ”:– 2001,– 16 червня.Райгазета,07.05.2005
11. “ЗАПОРІЗЬКА АЛЕЯ СЛАВИ-НАРОДНА СВЯТИНЯ”: Книга пам’ті.–2002,–684, 62с.
12. БІБЛІОТЕЧНА ПЛАНЕТА: № 4 2002,– 32 Парламент. бібліотека.
13. “РУССКИЙ ПИСАТЕЛЬ”: № 5, – 2002.
14. “ПРОВИНЦИЯ”: Альманах поэзии. № 8, 9, 10, 11, – 2002, 2003.
15. “СОВРЕМЕННЫЙ РЕНЕССАНС”: Книга 2, выпуск 18, – 2002, КЦ “Поэзия”, – 77 с.
16. “ІНТЕРНЕТ – ТЕРМІТНИК”, – 2002, 100 поезiй.
17. “ВЕСЕЛА СІЧ”: Альманах. – 1999.– 23 с.
18. «наш город»: Газета, 05.11.2004

243

19. «ГОРОЖАНИН»: Газета,Запорожье,-2007,выпуск38-20.03.07,-2008,-2009,-2010/11
20. «ЮРЬЕВ ДЕНЬ»:альманах поэзии,вып.5,Киев,2007.»ЮГ»
21.Украина. РУССКАЯ ПОЭЗИЯ,ХХ-й_век. АНТОЛОГИЯ. Киев. «ЮГ»,2008.-783с.
22. МЫ ПОМНИМ ВАШИ ГОЛОСА!:Коллективный сб.,Украина,Киев.-2005,396с.
23.ОБРІЙ.Альманах6Сірогозький край, Мелітополь,-2008, 355с.
24. «ОБРУС».Антологія творів літераторів Запорізького краю.-З.-2008.-599с.
25. «СОВРЕменный ренессАНС»:книга3,вып.11,КМЦ»Поэзия»,-2005-88с.Выпуск14,-2008
26. «РЕНЕССАНС»:журнал,КМЦ «Поэзмя».-25.09.2006,-71с.-2008,-84с.-2-2009,-5с.
27.«РОССЫПИ», Донбас:альманах,вып.8-200724с.:вып.9-2007,21с.:выпуски с8по13
28.»Памятный литбуклет»: Севастополь,вып.9 по выпуск17,с2007по2009
29. «ТРУТЕНЬ»: Всеукраинская юмор.-сатир.газета,Севастополь,с2007 по 2009
30. «ОТ СЕРДЦА К СЕРДЦУ»: поэтический альманах, Запорожье,выпуски с 2 по 11

Про творчість
Олеся Бродяги-Бродецького

1. ИЗ ВОЕННОГО ДЕТСТВА: Зам. председателя Совета Запорожской писательской организации М. Ласков. – “ВЕРЖЕ”, – 1994.– 11 ноября, – 12 с.
2. АЛЕКСАНДРУ БРОДЕЦКОМУ ЕСТЬ ЧТО СКАЗАТЬ СВОЕМУ ЧИТАТЕЛЮ: Н. Иванов (Зубашенко) “Индустриальное Запорожье”,– 1998.– 10 марта – 6 с.
3. ЮБИЛЕЙ ПОЭТА: М. Ласков. – “ВЕРЖЕ”. – 1998. – 02 апреля, 5 с.
4. БРОДЯГА Я: М. Шумилов. “Запорізька правда”. – 1998. – 25 вересня – 11 с.
5. ДЕРЗАЙ, ДЕРЗАЙ, МАЭСТРО! Н. Шумилов. “Запорізька правда”. Ярмарок.– 1999.– 25 марта. – 11 с.
6. ЧИСТІ БАРВИ РАЙДУГИ: М. Лобач.“Запорізька правда”,- 1999.-19 червня, 7 с.

244

7. “ВОЛШЕБНАЯ РАДУГА” Олеся Бродяги. Ю. Ботнер. “Индустриальное Запорожье”. – 1999.– 06 июля, – 6 с.
8. АЛЕКСАНДР БРОДЕЦКИЙ СТАЛ БРОДЯГОЙ. И ОЧЕНЬ УДАЧНО: Н.Зубашенко. “Индустриальное Запорожье”. – 2000, – 22 января, 6 с.
9. ДУПЛЕТ АЛЕКСАНДРА БРОДЕЦКОГО: Н. Лобач “Запорожская Правда”, – 2001. – 14 июля, – 8 с.
10. ШАНУЙМО СВОЇ САМОЦВІТИ: Ю. Безух, “Червоний промінь”, – 2001. – 16 червня, – 3 с.
11. СТАН ЙОГО ДУШІ: М. Лобач. “Запорізька правда”. – 2003. – 13 березня, 8 с.
12. СІРОГОЗЬКІ МОТИВИ В ТВОРЧОСТІ БРОДЯГИ-БРОДЕЦЬКОГО. Ю. Безух, “Червоний промінь”, – 2003, – 19 квітня, – 3 с.
13. “ВОДОПІЛЛЯ ДУШІ”: О. Александрова, БібліотечнаПланета №42002(18), – 32 с.
14. О “ПРОВИНЦИИ 4-8”. Рэна Одуванчик, “Провинция – 9”, – 2003, – 87 с.
15. З НАДІЄЮ В ЧАСІ. – О. Бродязі-Бродецькому – Вірш, “Провинция – 10”, 59 с.
16. В ПУТИ НА ВЕРШИНУ: И. Куприянов, “Привал”, – 1998,/3-9 с.
17. РОЗА ПРИ ИМЕНИ ПРЕЖНЕМ….:А. Воинов, “Славянский ключ”, – 2001. – 4 с.
18. МАГІЯ СЛОВА ВСЕВЛАДНА: В. Шевченко,“Голос із колиски слов’ян”,– 2001.4 с.
19. АНІМОГРАМА ПОЕТА: О. Муравін, “Загнузданий віками степ”, – 2003.– 4 с.
20. ДУШИ НАТЯНУТЫЕ СТРУНЫ: О. Муравін, “На вершине”, – 2004, – 140 с.
21. З ЮВІЛЕЄМ!: М. Лобач, “Запорізька правда”, – 2003. – 3 с.
22. КОЖЕН РЯДОК- «ДУШІ НАМИСТО»: М.Лобач, «Запорізька правда»,-2005, 23квітня
23. МОЕ ДАЛЕКЕ ! БЛИЗЬКЕ СЕЛО: Г.Кліковка, «Запорізька правда»,26.10.2006
24. МАГ!ЧНИЙ ДАР: В.Кутіщев, «Червоний промінь»,10,05,2008
25. ЗНАМЕННІ ТА ПАМЯТНІ ДАТИЗАПОРІЖЖЯ НА2008рік: до ЮВІЛЕЮ відомого земляка
У2008р., Посібник обласної бібліотеки ім. Горького,-З,2007, —

244-1
Вірші покладені на музику
1. ДУША ЦЫГАНА: /Муз. Александра Стариковского/ – “Провінція. № 9”, – 2002, – 85 с.
2. СУДЬБЫ ЛЮДСКИЕ: / Муз. Александра Стариковского/ – “Провінція. № 9”, – 2002, – 86 с.

Гумор і Сатира
1. У кожній із виданих книг поезії(24) є розділ “ЖАРТОМА”.

ІНТЕРНЕТ

MAIL.RU –NTRMITNIR.dp.ua — GOOLD — ЯНДЕКС — ПОЕЗИЯ

Дані на травень 2004 і дані На вересень 2009