Кушніренко І.К. Ольга Будугай / Кушніренко І.К., Жилінський В.І. Література Гуляйпільщини (На пругких вітрах): Частина друга / За ред. проф. В.О. Горпинича. – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – 216 с. – С. 177-182[1].
Іван Кушніренко,
редактор газети «Голос Гуляйпілля»
Ольга Будугай
(1964)
Ольга Дмитрівна Будугай (дівоче – Савченко – Авт.) народилася 4 лютого 1964 року в м. Гуляйполі Запорізької області. В 1981 році завершила із золотою медаллю навчання у СШ № 1. У 1986 році стала вчителем французької та німецької мов, закінчивши Запорізький державний університет, а в 1997 році – вчителем української мови й літератури після навчання в Бердянському педінституті.
Викладала німецьку мову в Бердянській школі-інтернаті, ЗОШ № 9, французьку – в ЗОШ № 1, Центрі дитячо-юнацької творчості. Працювала науковим співробітником краєзнавчого музею, викладачем дитячої й зарубіжної літератури в Бердянському педінституті, диктором і кореспондентом Бердянського телебачення, керівником літстудії «Неопалима купина « у Центрі дитячо-юнацької творчості.
Писати почала в шкільні роки. Перший надрукований вірш «Найперший рік» з’явився в річницю незалежності України в газеті «Південна зоря»:
Молодій, пречиста Україно!
Зорі-очі вмились не сльозами –
Іменинниця ти, ненько, нині.
Хай весь світ радіє разом з нами.
Вільна, хоч і втомлена віками
Від наруги, болю і образ.
Розвела біду свою руками,
Відродилась, розігнулась враз.
Не схиляй голівоньки, матусю,
Твої діти стали вже другими,
Кожен з нас збагнути нині мусить:
«Ким без Тебе бути всі могли б ми?»
Лиш буди і далі сили юні,
Хто у сні і досі – розкрий очі.
Досить виголошувать з трибуни
Пусті фрази і слова «пророчі»!
Хто у Тебе вірить – крила має,
177
Хто з Тобою поруч – не впаде.
Україна шлях новий пізнає,
У Братерство Духа нас введе.
Друкувалась Ольга в місцевій пресі, в газеті «Українська мова і література», «Історія України», дитячому журналі «Дзвіночок».
Виховує з чоловіком Андрієм сина Богдана. Учасниця конкурсу «Бердянські розсипи».
Разом з чоловіком підготували і видали в м. Бердянську в 2001 році книжку «Скарби Приазов’я». Про це написав у попередньому слові «В добру путь» кандидат філологічних наук М.К. Дем’яненко: «Подружжя Ольга та Андрій Будугаї – творчі особистості, оригінальні поети зі своїми широкими поглядами на життя і мистецтво. їхні вірші – то чудова поезія, яка бере в полон людську душу, робить її добрішою і світлішою, кличе до боротьби зі злом.
Книга «Скарби Приазов’я» починається збіркою-абеткою «Козацька літератка». Це дуже цікавий, змістовний матеріал з історії запорозького козацтва. Діти дізнаються про те, як жили січовики, про їх побут, культуру, боротьбу за державність України. У віршованій формі автори подають терміни, які повинен знати кожен українець: аркан, булава, бунчук та ін. Примітки і сценарії свят дня юних козачат роблять «Літератку» ще більш пізнавальною.
Поезії для малят привертають увагу своєю добротою, глибоким розумінням дитячої душі, графічністю, справжньою майстерністю. Образи дітей, звірят, пташок змальовані просто і в той же час яскраво (Петрик із вірша «Наші друзі», герої «Співаночки про мам» та ін.). Ці поезії можна легко драматизувати. Прості, виразні, вони добре сприймаються і запам’ятовуються.
Я глибоко переконаний, що і дитячі вірші, і лірику для дорослих цих авторів можна покласти на музику, бо в них є ритміка, мелодика, вони афористичні, образні, оригінальні, яскраві.
Відчувається, що автори добре знають усну народну творчість, вміло її використовують. На мій погляд, це одна з головних ознак їх творчості. Разом з тим, у кожному вірші є щось своєрідне, бо кожен твір – результат духовної праці митця, його спостережень, узагальнень, переживань. Вміло використані художні засоби допомагають глибоко розкрити зображуване.
І в поезії, і в повісті «У тунелях таємничої Дори» бринить щира і ніжна любов до людини, до таїни буття, до рідних витоків.
Ольга та Андрій Будугаї зробили дуже вдалий заспів своєю оригінальною книгою. Побажаємо цій дружній парі здоров’я, великого родинного щастя і нових творчих злетів».
А так писав про «Скарби Приазов’я» у районній газеті «Голос Гуляйпілля» влітку 2001 року поет і вчитель-пенсіонер з села Комсомольського Віктор Дмитрович Куторницький: «Книжка має не тільки художню, але і пізнавальнута дослідницьку цінність. Відкривається абеткою «Козацька літератка», де в римованій формі розповідається про боротьбу, побут, культуру запорозьких козаків.
178
Козацька доба – то є світла епоха,
Коли українці орлами літали.
Про цю славну епоху ми багато дізнаємося також із «Приміток» – тлумачення найбільш уживаних серед козаків слів, та із сценарію «Сторінки історії Запорозького козацтва».
Про практичну спрямованість абетки я можу говорити, тому що ще в 1997 р. Ольга і Андрій прислали її мені (рукопис). З тих пір вона є вірною помічницею при підготовці в нашій школі вечорів і ранків, присвячених славному козацтву, при прийомі дітей в козачата, на уроках історії України. Така література необхідна для будь-якої школи.
Наступний розділ збірки називається «Джерельце». Сюди увійшли вірші для дітей, написані Ольгою Будугай. Повірте, приємно читати ці прості, які легко запам’ятовуються, рядки:
Малюк-струмок біжить до річки,
Як син матусі, дать водички,
Бо зна хлоп’я це невеличке,
Що без струмків засохне річка.
Це ж треба мати таку чисту і добру душу, щоб подивитись на світ очима дитини, передати своє захоплення нашими меншими братами.
Десятиріччю незалежності України присвячує Ольга наступний розділ збірки «Витоки». Тут особливо відчувається вплив народної поезії. І це не випадково – адже говориться про витоки нашої нації і країни. Цю ж тему продовжено в розділі «Скарби Приазов’я». Тільки в ньому мова іде про сонячний Бердянськ і ласкаве Азовське море.
Таврія, мов килим, розляглася вільно.
Пахощами степу море напува.
Білопінна хвиля, велетенська й сильна,
Колискову сонцю і хмаркам співа.
Два наступні розділи – «Мости до світла» і «Храм сердца» можна було б об’єднати в один, така близька їх тематична спрямованість: «До Бога своїм серцем доторкнись» і «В познаньи Бога – счастье Бытия». Хоч ці розділи написані різними авторами (перший – Ольгою, а другий – Андрієм), спорідненість подружніх сердець тут чітко відчувається. Ця філософсько-духовна лірика наповнена біблійськими образами і поняттями. Автори роздумують про сенс людського буття, про добро і зло, про любов і підступність, про відданість і зраду. Звичайно, більш відточена ця складна поезія у Андрія. Його лірика часом підіймається на високу хвилю вічних людських цінностей. Перечитайте ще раз розділ «Храм сердца» і ви переконаєтеся в цьому.
179
Дещо відокремленим залишається тільки вірш «Десант идёт».
Завершує збірку історико-документальна повість «У тунелях таємничої Дори». Ольга Будугай розповідає про те, що довелося пережити її батькові Дмитрові Павловичу Савченку, в’язню Бухенвальда і Дори, у роки Великої Вітчизняної війни. Показує як дружба і стійкість людей різних національностей допомогли їм вижити в тих нелюдських умовах.
Невдячна справа переповідати зміст документального твору. Тільки зауважимо, що автору не треба було стримувати свої емоції при розповіді про те, що відбувалося (хоча мова іде про близьку людину), бо повість від цього набагато виграла б.
(У 2002 році історико-документальну повість «У тунелях таємничої Дори» автори видали у Гуляйпільській друкарні російською мовою – Авт.).
А взагалі збірка неодмінно знайде свого читача».
Варто ще додати, що автори самі відзначають: «Наша збірка – результат зусиль багатьох людей. Ми дуже вдячні всім, хто допоміг книжці побачити світ. Велике спасибі й найщиріші побажання меценатам – освітянам Марку Котляревському, ректорові Азовського регіонального інституту управління та Лідії Антошкіній, ректорові Бердянського інституту підприємництва…
Дякуємо за підтримку нашого видання меру Бердянська Валерію Баранову, його заступникові Павлу Кузьмінову, завідуючій міськвідділом культури Олені Чернєвій, колективу редакції газети «Південна зоря»…
Допомагаючи шліфувати грані нашої творчості, підтримували вогонь наших душ Олександр Стариков, Петро Ребро, Григорій Лютий, Олена Матвієнко, Микола Дем’яненко, Ольга Джаббарова, Віктор Закарлюьі Валентина Кірносова та ін».
Ольга Будугай
Дощик
(лічилочка)
Дощик зранку
На світанку
Ллє водичку
На травичку.
Квітка рада,
П’є розсада.
І капуста
Вродить густо.
Всі листочки
Огірочків
І квасолі,
И бараболі,
Від водички,
Від росички
Розпустились,
Звеселились.
180
Ольга Будугай
Гуляйпільський вальс
Ігорю Лазарику
Тихо Гайчура плине вода,
Свої хвилі у Вовчу впліта.
Все ріка пам’ятає,
Все розказує гаю
Про колишні буремні літа.
Вільно полем тут вітер гуля.
Степу пахощі чути здаля,
І рукам мозолястим,
Хліборобам – на щастя –
Колос щедро дарує земля.
Квітнуть небом волошки в степах,
Пісню літа видзвонює птах.
Хай замріяне поле
Усміхається долі,
Хай співа перепілка в житах.
Гуляйполе – колиска моя,
Заповітна і люба земля.
Хай Господь зберігає
Трударів цього краю,
Хай душа їхня квітом буя!
Андрій Будугай
Хто цінує любов?
Надії Гімрановій
Хто цінує Любов, доки горя не взнає?!
Хто до Бога іде, доки тьму не пізнав?!
Ті щасливі, чий дух, наче та вільна зграя,
Може всюди літать, свій знайшовши причал.
А обмеження світ – чи не пастка для духу?
Це не рай, а тюрма, що будує пітьма.
То ж долаймо завжди страх, як духу наругу –
Битва з ним нам полуду з очей позніма!
181
Андрій Будугай
* * *
Руслані та Олександру
Чепурненкам
В цьому світі, де все продасться,
Не купити лиш Віру й Любов:
Віра Богом за працю дається,
А Любов – то є Світла покров
Тим, хто дбає частіш не за себе,
А за тих, хто слабкий чи в біді,
Їм немає в рекламі потреби –
Їх серця співчуванням живі.
182
[1]У тексті розставлені сторінки відповідно до оригіналу книги.