Ольга Будугай
Львів’янам
Адріані Тарасівні Огорчак
У місті Лева вулиці затишні,
Гойдає зелень кленів вітерець.
В задумі чарівній скульптури пишні,
Надів Високий Замок хмар вінець.
У місті Лева люди творчі й мудрі,
Серцями щиро звернені на Схід,
У свято ґречні, працьовиті в будні.
О дай їм, Господи, щасливих літ!
І збережи чудові львівські храми,
Благослови ці вулиці стрімкі.
Хай душі повняться небесними дарами,
Тепло сердець зливається в струмки!
м. Львів, 03.05.1994, вт.
***
Ольга Будугай
На Тарасовій горі
Привіт тобі, куточку України,
Де спить Тарас над красенем Дніпром.
Тобі співають далі сині-сині,
Ми ж, діти Таврії, б’ємо чолом.
Ти найдорожче маєш в себе в лоні,
До тебе линуть люди звідусіль.
Тут лунко б’ється кров у наші скроні,
Тут завмирає серце й тане біль.
Ми принесли на цю Дніпрову кручу
Азовських чайок крик і дух степів,
Щоб у серцях не замовкав Ревучий,
Щоб кожен вистояти бій зумів.
Канів-Бердянськ, 15-17.07.2000, сб.-пн.
***
Ольга Будугай
Києву
Я привіт тобі несу із краю,
Де цілує море запашні луги.
Я гарнішої землі не знаю,
Бо дає вона нам віри і снаги.
Над тобою ж квіти бань Софії,
Лаври стародавні золоті хрести.
Ці святині древні і новії,
Світло їм віками в майбуття нести.
Тут ченці ходили і екзархи.
Ти пишавсь дітьми-орлами і радів,
Що князі – це не прості монархи
І народ твій волі й поступу хотів.
Києве! Ти вічніший од Рима.
На просторі голубім Славути вод
Маєш юну силу незбориму –
України-неньки вільної народ.
м. Київ, 27.10.1991, нд.
***
Ольга Будугай
Гуляйпільський вальс
Ігорю Лазорику
Тихо Гайчура плине вода,
Свої хвилі у Вовчу впліта.
Все ріка пам’ятає,
Все розказує гаю
Про колишні буремні літа.
Вільно полем тут вітер гуля.
Степу пахощі чути здаля,
І рукам мозолястим,
Хліборобам – на щастя –
Колос щедро дарує земля.
Квітнуть небом волошки в степах,
Пісню літа видзвонює птах.
Хай замріяне поле
Усміхається долі,
Хай співа перепілка в житах.
Гуляйполе – колиска моя,
Заповітна і люба земля.
Хай Господь зберігає
Трударів цього краю,
Хай душа їхня квітом буя!
м. Гуляйполе, 18.08.1997, пн.
***
Ольга Будугай
Витоки
Цілющі соки батьківського дому
І двору, де ступила вперше я,
Знімають, як рукою, всяку втому,
Мов корінь, живить рід мене, сім’я.
Безсонні ночі, за дітей тривоги,
Пісень і ласки маминої квіт,
Що кличуть в дім з далекої дороги,
Нам оберегом стали, ніби щит.
Ще – волі дух, гартований у горі,
Що повним келихом мій батько пив,
Трима на цьому світі. Час не зморить
Ту силу духу роду – диво з див.
Ми живемо у вік жорстокий, дикий,
Та робить вже Земля новий виток:
Час Водолія мусить путь омити
Від скверни егоїзму – до зірок.
Цей шлях бере початок від родини,
Садка, криниці, співу солов’я…
Хто ж не любив малої батьківщини –
Того не прийме Всесвіту сім’я!
м. Гуляйполе, 27.07.1999, вт.
***
Ольга Будугай, Андрій Будугай
Окраса Карпат
Тече Воротища в Карпат Передгір’ї,
Дарує вологу прадавнім лісам. –
У краї легенд і чарівних повір’їв
Курорт Трускавець став легендою сам.
Пр.: Трускавець – ти казковий куточок,
Оберіг і окраса Карпат!
Ти сплітав нам кохання віночок,
Коли цвів в небесах зорепад!
Тут щиро від серця насипав рукою
Цілющих джерел і лісів сам Творець.
В короні Вкраїни ти сяєш красою,
Гориш діамантами вод, Трускавець!
Пр.
Як мудрі волхви, від недуги зціляють
«Карпати», «Кристал», «Трускавець» і «Каштан»,
Нам радістю душі й серця оживляють,
Бо води «Нафтусі» – здоров’я фонтан.
Пр.
Рости й молодій Україні на втіху,
Як промені сонця, здоров’я даруй.
Хай повняться гори і співом, і сміхом,
Завжди, Трускавцю, як троянда, квітуй!
Пр.
м. Бердянськ, 07.05.2000, нд., 19.40.
***
Ольга Будугай
Соняшники батьківської ниви
Рідна земле, мати всіх чудес,
Ти велична, щедра, неповторна.
Благодать приймаєш із небес,
Підставляєш сонцю своє лоно.
Скільки б не родила ти плодів,
Не раділа б синові чи донці –
Соняшник – то справді диво з див,
Квітка, зачарована на сонце.
Пр.: Соняшники батьківської ниви –
Посмішка праматері-землі.
Стиглим літом пахнуть після зливи,
Золотом бринять, немов шаблі.
І яким би нам не випав шлях,
І куди б нас доля не водила,
А душа летить в степи, мов птах,
Кличе в рідний край могутня сила.
Соняшників поле на зорі
Зустрічає золотим розмаєм.
Земле, ти прекрасна в цій порі,
На найкращих струнах серця граєш.
Пр.
м. Гуляйполе, 24-25.07.03,чт.-пт.
***
Ольга Будугай
Найперший рік
До першої річниці
Незалежності
Молодій, пречиста Україно!
Зорі-очі вмились не сльозами –
Іменинниця ти, ненько, нині.
Хай весь світ радіє разом з нами.
Вільна! Хоч і стомлена віками
Від наруги, болю і образ.
Розвела біду свою руками,
Відродилась, розігнулась враз.
Не схиляй голівоньки, матусю,
Твої дітки стали вже другими.
Кожен з нас збагнути нині мусить:
«Ким без Тебе бути всі могли б ми»?
Лиш буди і далі сили юні,
Хто у сні і досі – розкрий очі.
Досить виголошувать з трибуни
Пусті фрази і слова «пророчі»!
Хто у Тебе вірить – крила має,
Хто з Тобою поруч – не впаде.
Україна шлях новий пізнає,
У Братерство Духа нас введе!
м. Бердянськ, 27.05.1992, ср.
***
Ольга Будугай
Козацька Покрова
Радуйся, радосте наша,
покрий нас од всякого зла
чесним Твоїм омофором…
Голубонько Покрово, рятівнице наша,
Узрів святий Андрій Тебе в годину бід.
Щоб не така гірка була народу чаша,
Ти омофором, як крильми, закрила світ.
Свята Покрово, Ти – одвічна наша Мати,
Дітей-слов’ян в годину люту бережеш.
Щоб мук і горя менше довелось зазнати,
Розкинула над нами омофор без меж.
Леліяли Твій образ козаки у серці,
Несли святу Твою ікону за Дунай,
Тобі молились щиро в мирний час і в герці,
З Тобою мужньо боронили рідний край.
Твоє заступництво – то оберіг Вітчизни.
Дітей в лиху годину знову захисти.
Даруй вогонь добра – такий святий і чистий,
Твоя Любов веде у майбуття світи!
м. Бердянськ, 14.10.1992, ср.
***
Ольга Будугай
Козацька матір
Віє вітер сивим степом,
Колихає трави буйні.
Над курганом – скіфа склепом –
Козаченька співи чутні.
Грає лицар на бандурі,
Про козацьку честь співає:
Як іде крізь дикі бурі
Чайка в простори безкраї.
На всі груди пісня лине –
Це козак співа Вітчизні,
Що її повік не кине
В щасті він та в роки грізні.
Матір рідную, святую
Прославляє козаченько,
Ту, що крила мрій дарує,
Дітям віддає серденько.
Радій, нене, за синочка –
Він орлом у вись злітає.
В серця мужнього куточку
Образ твій оберігає.
Це твоя душа, як море,
Хвилею добра обмила,
Засвітила сину зорі
І розкрила білі крила.
Це твоя душа у Всесвіт
Сину відкрива дорогу,
Щоб згадав, як буде десь він
Неньчину пересторогу:
«Стань на бій з пітьмою, сину,
Душу бережи криничну!»
Берегинями Вкраїни
Стали матері навічно!
м. Бердянськ,
березень 1994 року
***
Ольга Будугай
Запорізький козацький
кінний театр
На стадіоні в Гуляйполі
Гарцюють хлопці молоді.
Їх вірні коні – діти волі –
Там крешуть іскри золоті.
Летять із-під копит іскринки,
А в душу падають – зерном.
Крізь серце проросли жаринки,
Ввели у товщу літ стерном.
Дивились люди на це диво –
І крила виростали вмить.
Ось вже хлоп’ятам закортіло
В сідло самим. Ось уявіть:
Здолавши духом літ фортецю,
Мов дуб, міцніли старики!
А щоб додати дійству перцю,
Моргали красеням дівки…
Горіли очі молодечо
Запалом, мужності вогнем:
«І як ці козаки статечні
Ті штуки роблять? Не збагнем!»
Вони козацьку кров збудили,
Що в нас тече з глибин віків.
Нехай Господь дає їм силу
І вправність лицарів-орлів!
м. Гуляйполе, 27.07.1999, вт.
***
Ольга Будугай
Дівчина-калина
Ой, дівчина-калина сумує в вікні,
Де її козаченько на вірнім коні?
Вже давно її серце від туги щемить,
Просить в очі кохані поглянуть на мить.
Хай молитви палкі бережуть від біди,
Хай орлами думки долетять і туди,
Де шаблюкою лицар орду розбива,
Де гуляють степи, де буяє трава.
Ой, дівчина-калина сумує в вікні,
Де її козаченько на вірнім коні?
Де той кінь вороний проклада обом путь?
Де шукати той слід? Як краї ті зовуть?
В неї вірить і любить козак молодий.
Їде лицар з усім товариством на бій,
Щоб дихнулося вільно, щоб горя не знать,
Щоб ніхто на Вкраїну не смів зазіхать.
Ой, дівчина-калина сумує в вікні,
Де її козаченько на вірнім коні?
Хай зозуля роки їм і долю кує,
Хай чекає дівча, вірить в щастя своє!
м. Бердянськ, лютий 1994 року
***
Ольга Будугай
Яничар
Молодий яничаре, чи думав коли,
Де твій дім, де твої брат, сестра, мати й тато?
Як же душу твою зачерствити змогли!
Нині вдача твоя і тверда, і пихата.
А були ж на Різдво колядки і вертеп,
І пишались, як сонце, паски великодні,
На Івана Купала заквітчаний степ,
Танці й сміх на свята і гуляння народні.
Ой, забув материнські крилаті пісні…
Руки неньки, юначе, чи тобі не сняться?
Батьків голос у поле гука навесні…
Дужі руки за рало чи тягнуться взятись?
Ні, правиця твоя затиска ятаган.
Він віднині твій пан, твої діти й дружина.
Погляд твій замутив мусульманський дурман,
Не жалієш тепер ти, що гине Вкраїна!
Не твоя лиш провина – це спільна біда:
Міжусобиці нищать народ України.
Силу втратить тоді яничарська орда,
Коли віра підніме наш дух із Руїни!
м. Бердянськ, 1993-2000 роки
***
Ольга Будугай
Пісня про Івана Сірка
Ой, славетний отамане
Та Сірку Іване!
Іде плем’ячко незване,
Україна в’яне.
Ой, збирайся, соколеньку,
Клич синів, козаче,
Підіймай їх в доріженьку,
Бо Вкраїна плаче!
За Сірка козаки раді
Йти в вогонь і в воду,
Хай не буде місця зраді
В козацькому роді.
Поїхало славне військо,
Ворогів прогнало,
Ой, літають круки низько,
Бо лягло чимало.
Слава, слава синам нашим,
Кошовому слава!
Всім, хто гинув, щоб Вкраїна
Незалежна стала!
Ой, славетний отамане
Та Сірку Іване!
Як зміцніє нове плем’я –
Україна встане!
м. Бердянськ,
січень 1994 року
***
Ольга Будугай
Душа матері
Аді Василівні
Казачковській
Серце матері, очі матері,
Сльози матері, а душа –
Квіти сонця на білій скатерті,
Що святковий дім прикраша!
м. Бердянськ, 22.10.2000, нд.
***
Ольга Будугай
Батькам
Дмитрові Павловичу і
Раїсі Іванівні Савченкам
Мов білі голуби, у мами коси
І батьків чуб, мов білий-білий льон.
Нехай земля їх легко й любо носить,
Не стука швидко старість до вікон.
Батьки мої – святиня найсвітліша –
З’єднала доля в леті два крила.
За нас, дітей, турбуєтесь найбільше,
А скільки ж ласки нам дали й тепла!
Ви в пісню долі по рядку писали
Свої куплети, приспів в ній один:
«Тримаймось разом у житті штурвала,
То й мудрість перейме від батька син».
Дай змогу, Господи, батькам радіти,
Все пережить, не схибивши в житті.
Продовженням батьків хай квітнуть діти
На страдній і оновленій землі.
м. Бердянськ, березень 1995 року
***
Ольга Будугай
Сонет материнському призначенню
Зглянься над жінкою, доле,
В чорну, як сум, годину.
Дай молока її грудям
І подаруй дитину
(Григоре Вієру «Молитва.
Тій, у котрої немає дітей».
Пер. з молдовської Бориса Олійника)
Солодкий хрест – нести у світ маля –
Не кожній жінці доля уділила,
Хоча потужна материнська сила
Спить у дівчат, як взимку спить земля.
Та ж материнство – й виплекані квіти,
Й доглянута оселя, чистий дім.
Жіночність жінки – в серці золотім,
Високі й добрі справи – її діти.
А кожна юнка – пуп’яночок мами
Майбутньої, єдиної, святої.
Оспівана ще до епохи Трої,
Повік жива, вона у серці з нами.
І щоб Земля не впала часом в Лету,
Тримають мами на плечах планету.
м. Переяслав-Хм., 23.04.2009, чт.
***
Ольга Будугай
Перші вчителі
Братам Серьожі й Толі
Дитячі спогади казкові
Нитками пам’яті сплелись:
Щось кажемо ми псу Шаркові,
Що грому так боявсь колись.
Брати катають на санчатах,
На саморобному візку.
А ось в моїх руках курчатко,
Хоч півень сердиться в кутку.
Мене він клюнув ледь не в око,
Усю сім’ю перелякав…
Ось діафільм по фільмоскопу –
Люблю Барвінка-вояка!
Брати й рибалити ходили,
Й пекли картоплю у золі,
А ще – читати мене вчили,
Спасибі, перші вчителі.
м. Бердянськ, 28.10.2000, сб.
***
Ольга Будугай, Андрей Будугай
Сокровище Карпат
Течёт Воротища в Карпатском Предгорье
И влагу несёт этим древним лесам.
Здесь, в крае легенд и прекрасных поверьев
Курорт Трускавец стал легендою сам.
Пр.: Трускавец – ты любви уголочек
И сокровище древних Карпат!
Подарил ты нам счастья веночек,
Когда цвёл в небесах звездопад.
От чистого сердца здесь щедрой рукою
Источник здоровья создал сам Творец.
В короне Украйны сияешь красою,
Горишь бриллиантами вод, Трускавец!
Пр.
Как мудрые волхвы, людей исцеляют
«Карпаты», «Кристалл», «Трускавец» и «Каштан».
Нам радостью души, сердца оживляют
Здесь воды «Нафтуси» – целебный фонтан.
Пр.
Расти, расцветай всему свету на диво,
Как солнца лучи, нам здоровье дари.
Журчат пусть ручьи свои песни игриво
И птицы в лесу пусть поют до зари!
Пр.
г. Бердянск, 16.05.2000, вт.
***
Андрій Будугай
В окупації
Від серця до серця блукало страждання.
Та віра зростала: прийде світлий час!
Стікались в велику ріку сподівання
На те, що наш дім буде вільним у нас.
Та вічне життя розпрямить свої крила –
Пітьма має силу недовгу добу, –
І дух напинає надії вітрила,
Дає нам снагу розігнати журбу!
м. Бердянськ, 17.09.1996, вт.
***
Ольга Будугай
Гуляйпільська земля
Владі Рябцевій,
Валерії Коломієць
Тут колись буяла ковила,
І дрохва серед трави пливла.
Хоч цей край багато люду знав –
Степ ніхто плугами не орав.
Приспів:
Тут співали стріли і шаблі,
Буйні вітри кланялись землі.
Не приймай покірності вола,
Вільна воле, ти ж отут жила!
Річка Гайчур, що в степу тече,
Вільна, ніби козака плече.
Степ і воля побратались навіки
З берегами рідної ріки.
Приспів.
Пахне полинами, чистецем,
М’ятою, духмяним чебрецем
Гуляйполе – мила сторона –
Квітне в серці соняхом вона.
Приспів.
м. Переяслав-Хм., 19.03.2012, пн., 22.47.