Пригодницькі повісті Олексія Огульчанського дають змогу читачеві не лише дізнатися про природні скарби Приазов’я, а й у привабливій художній формі знайомлять з особливостями кількох професій. Автор повісті «Як сплять дельфіни» підкреслює, що любов дітей до всього живого передалась їм від дбайливого ставлення їхніх батьків до природи. Так, хлопчик Олекса розповідає, що у матері руки завжди пахнуть паляницею, а його батько вміє не лише камкарувати – збирати на косі морську траву камку (зостеру), яку сушили для утеплення стель будинків, – а й знає кожен куточок морського берега, вправно володіє рибальством.
Особливо багато читачі дізнаються про професію рибалки, багату давніми традиціями. Ось, наприклад, як збирала мати Олекси чоловіка і хлопців у кількаденну поїздку на острів Очеретяний: «Ще за тиждень до виходу «Ластівки» [човна – авт.] в море вона збирала наш рибальський одяг, який ми брали з собою в море, цілісінький день прала, сушила і неодмінно прасувала все, по тому бралася за посуд. Казан, ополоник, ложки і навіть ніж із засмальцьованою колодкою вона начищала до блиску. Все робила сама, нікому не довіряла. А перед подорожжю на острів примушувала митися у ванні, і не як-небудь, а в гарячій воді з милом і мочалкою» [5, с. 31].
Вустами матері автор пояснює, що, завдяки такій традиційній підготовці, за всю довгу історію рибальства на Азові не було жодного випадку епідемічних захворювань серед рибалок. Ця традиція бере початок з козацьких часів.
У привабливій художній формі письменник майстерно показав найважливіші елементи рибальського знаряддя і деталі побуту. Дітям цікаво дізнатися, що «справжні бичкарі розпочинають будувати табір з вішолага» – закопаних у пісок двох великих жердин з прив’язаною до їхніх верхівок поперечиною, – на який вішають «якорі, рибальські кінці, одяг. На вішолазі сушать чоботи, одяг і в’ялять бичків» [5, с. 36].
Автор приділяє увагу і поясненню багатьох морських термінів, відкриває читачам кілька рибальських секретів. Більшість з них добре відомі Юркові та Олексі. Ці хлопці ще тільки підлітки, а вже багато допомагають батькові Олекси під час проведення «експедиції дорогою дельфінів» на острів Очеретяний. Там вони самі впорядкували табір: збудували вішолаг, поставили намет, добули питну воду, зібрали все необхідне для багаття.
Напередодні подорожі, не копаючи землі, хлопці добули величезних дощових черв’яків, на яких клюють найкращі бички – великі сірі «мартовики» (вони добре ловляться у березні), кругляки, пісочники. Діти самі змайстрували і «закидачки» – вудки з важким грузилом і довгою волосінню, якими ловлять бичків з берега. З раннього дитинства їм відомо, що «кінцями» рибалки називають всі види мотузок, «банкою» – поперечну перекладину в човні, «водолазом» – довгу бамбукову палицю, за допомогою якої рибалки намацують на морському дні савури-камені, біля яких завжди багато бичків.
У повісті «Вітрів Кут» Олексій Огульчанський знайомить дітей і дорослих з особливостями роботи рибалок сейнера [3, с. 36]. Очима героїв твору хлопчиків Васі Збандуто і Толі Гусинського читач сприймає і романтику цієї професії, і бачить її серйозність, небезпечність. Автор створив ряд колоритних образів дорослих членів екіпажу: капітана, шкіпера, кока, матросів. Коли рибалки виймають величезні сіті з води на борт, трапляється випадок, який для них не є рідкістю: двобій за життя з величезною рибиною породи осетрових, яка ледь не забрала за борт разом з сіткою одного з членів екіпажу. Через увесь твір письменник проносить важливу думку про те, що «з морем не жартують». Ця стихія може зачарувати симфонією ночі і радісними барвами дня, але й буває грізна під час шторму, карає необачних за недбале ставлення до своїх обов’язків, до власної безпеки.
Діти знайомляться і з роботою начальника бухти Вітрів Кут, бакенщика, інспектора рибоохоронної організації, вчених-іхтіологів. Автор засуджує злочинну діяльність браконьєрів, показує ту шкоду, яку вони завдають морю і людям. Будні простих рибалок-любителів він описує з глибокою обізнаністю з тонкощами їх життя» бо й сам був запеклим бичколовом. Згадує автор і про відповідальну службу моряків-прикордонників.
З великою теплотою змальовує письменник і професії трудівників степу. У повістях «Як ми шукали скарб», «Бухта Солодкого коріння», «Вітрів Кут», «Знахідка на все життя» автор оспівав нелегку працю хлібороба, виноградаря, агронома, ботаніка-дослідника, збирача лікарських рослин. Наслідуючи дорослих, юні герої творів самі стають активними дослідниками і охоронцями рідного краю.
На нашу думку, Олексій Огульчанський зумів показати в кожній з описаних ним професій її складнощі і романтику, прищепити читачеві інтерес і повагу до трудівників моря і степу. Він досяг цього завдяки своїй глибокій обізнаності з особливостями цих професій, любові до рідного краю і поваги до людини праці.
Твори Олексія Огульчанського мають великий вплив на сучасних юних читачів. Підняті письменником важливі екологічні й морально-етичні проблеми з часом набули ще більшої гостроти. Автор подає зразки спрямування молодої енергії юних в корисне русло активної участі в збереженні й відтворенні природних скарбів краю.