Маруся Чурай

Чурай Марія Гордіївна (Маруся Чурай, Чураївна; 1625— 1653) — легендарна співачка, поетеса, авторка пісень, що стали народними. Народилася в Полтаві в козацькій родині. Батько поетеси Гордій Чурай був сотником Павлю-ка — ватажка козацько-селянського повстання проти поляків; страчений у Варшаві 1638. Ч. мала чарівну зовнішність. Володіла талантом співачки; авторка популярних українських пісень «Ой, не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні» та ін. Відома також трагічним коханням із хорунжим Полтавського полку Григорієм Бобренком. Григорій зрадив кохану, і за цей вчинок Маруся його отруїла. Засуджена до страти (влітку 1652), вона була помилувана начебто від імені самого ге-

тьмана Богдана Хмельницького. Померла у каятті в 1653. Образ Марусі Чурай виведений у багатьох літературних, зокрема драматичних, творах: «Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького, «У неділю рано зілля копала …» О. Ко-билянської, в історичному романі у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Баладу «Ой, не ходи, Грицю» перекладено польською, чеською, німецькою, французькою та англійською мовами.

 

Літ.: Дівчина з легенди: Маруся Чурай. — К., 1967. — С. 92-117; Костенко Л. Маруся Чурай: Роман у віршах. — К., 1979; Нудьга Г. Слово і пісня. — К., 1985.