– Проходьте сюди, ближче до каміну, – запропонував Стрітер, – В мене зараз тяжкі часи. Книги перестали продаватися, ніяк не можу написати нічого нового – немає натхнення. Але, що ж це я тільки про себе, – схаменувся він,- Як довго Ви вже працюєте в поліції?
– Щось Ви не дуже уважний, як на письменника. – невимушено розташувався у кріслі незнайомець, – Я не маю жодного відношення до поліції.
А й справді, його уніформа буда досить дивна, та тільки здалеку нагадувала поліцейську.
Стрітер ледь не зомлів від страху.
– Хто Ви? – голосно запитав письменник.
-Я – Володар Сподівань з Департаменту Виконання. Ми відвідуємо, скажімо так, видатних людей та виконуємо їх найзаповітнішу мрію.
– Да ну! То якийсь дурний жарт!
– Ну, ну. Не треба хвилюватися. Ви ж маєте багату уяву, створюєте світи. Тому повинні розуміти, що наш світ теж не такий простий, як здається. Мій Департамент працює вже багато віків і жодної осічки. Тим паче напередодні Різдва ….
-Хочу жити вічно! Хочу, щоб моє життя було сповнене пригод! Хочу завжди бути знаменитим! – почав викрикувати Волтер.
– Це, звісно, не одне бажання, але я зможу це владнати, – Володар Сподівань взяв до рук принесену з собою книгу та відкрив її.
В ту ж хвилину Стрітер відчув, як він стрімко взмиває угору, його власно тягне в середину книги та краєм ока з подивом побачив, що його тіло падає поряд з каміном.
– Це не то, то я не того бажав! – ще намагався крикнути він, але вже растворився на сторінках.
-Ось і готова нова книга. Вона стане справжнім шедевром -промовив В.С.
Він ще кілька хвилин постояв, глядячи як зі сторінок книги тихо сиплеться у кімнату сніг, потім акуратно закрив її та поклав на робочий стіл письменника і вийшов, не зачинивши за собою двері.Його сьогодні ще чекало багато справ…
Вероніка Лєбєдєва