маленька поема

-1-

… і вже не дивно що  життя

єднає тісно несумісне

що не придумати й навмисно

таке мереживо сплетінь

як не дивує те що кат

рибалка блазень митар в’язень

в хвилини жаху чи любові

слова однакові кричать

стає з роками звичним  те

що вбивці шахраї злодюги

не знають ні  жалю ні туги

квітчасто мріють міцно сплять

та тоскно того друже мій

що це стає помалу звичним

події постаті обличчя

і серце так зрослося з болем

що вже й не відчува його…

— 2-

…поринаю у сни

у безодню їх і далечінь

поринаю в краї

де ні болю ні смутку ні горя

місяць в небі

ставків волоока блакить

до зірок піднялися

смереки і срібні тополі

тиша в світі

колискою трави в яру

обіцяють розвіяти вітри

хвороби і втому

я пливу над землею

спокійно й самотньо пливу

чий це голос повторює

хочу до дому додому…

-3-

…та завдяки пітьмі

знаю що світло є

тому і терпить ніч

зранене серце моє……

-4 —

дякувати Богу за оцю дорогу

вигнання поеми море самоту

добре для поета жити просто неба

лише щире слово мати за мету

 

сонце й вітер разом видубили трави

посивіле море почорнілий  шлях

як винагорода самоти нагода

має римський кесар бездоганний смак…

-5-

…як стежина в дикім полі

пролягло життя моє

світе милий світе згубний

дякую за все що є