маленька поема
-1-
… і вже не дивно що життя
єднає тісно несумісне
що не придумати й навмисно
таке мереживо сплетінь
як не дивує те що кат
рибалка блазень митар в’язень
в хвилини жаху чи любові
слова однакові кричать
стає з роками звичним те
що вбивці шахраї злодюги
не знають ні жалю ні туги
квітчасто мріють міцно сплять
та тоскно того друже мій
що це стає помалу звичним
події постаті обличчя
і серце так зрослося з болем
що вже й не відчува його…
— 2-
…поринаю у сни
у безодню їх і далечінь
поринаю в краї
де ні болю ні смутку ні горя
місяць в небі
ставків волоока блакить
до зірок піднялися
смереки і срібні тополі
тиша в світі
колискою трави в яру
обіцяють розвіяти вітри
хвороби і втому
я пливу над землею
спокійно й самотньо пливу
чий це голос повторює
хочу до дому додому…
-3-
…та завдяки пітьмі
знаю що світло є
тому і терпить ніч
зранене серце моє……
-4 —
дякувати Богу за оцю дорогу
вигнання поеми море самоту
добре для поета жити просто неба
лише щире слово мати за мету
сонце й вітер разом видубили трави
посивіле море почорнілий шлях
як винагорода самоти нагода
має римський кесар бездоганний смак…
-5-
…як стежина в дикім полі
пролягло життя моє
світе милий світе згубний
дякую за все що є