Звернуся до слова
Хто скаже мені, як позбутися лиха,
Де в світі шукати для серця утіхи?
До Бога звернувся б, та Бога не знаю.
Звернувся б до люду, так люд наш дрімає.
Звернувся б до предків – мовчать їх могили.
Звернувся б до правди, так правду убили.
До друга б звернувся, та друг мій далеко.
До … звернувся б, та в тім – небезпека.
Гнітить навколишність явою сумною.
Звернусь я до слова – те завжди зі мною.
07.03.1978, вт.
Рідна мова
На вірність рідній мові присягаю.
Її я заново вивчаю,
Бо забуваю і не помічаю,
Що живучи на Україні
Її я рідко чую нині.
Вона зникає з вивісок і гасел,
Із інститутів, шкіл, садків і ясел,
Бо курс такий, як бачу, нині взято,
Що лиш з історії про неї будуть знати.
Тому, що наш республіканський уряд
Народом нехтує і, як дитину дурить,
Лаштується, аби собі тепліше,
Братам кремлівським шпарко п’яти лиже.
1981-1984 рр.
Рідне слово
Куди б мене фортуна не війнула,
Від забуття я слово це стеріг.
Воно мене манило й повернуло
У рідний край на батьківський поріг.
По давніх стежках я проходжу знову,
Повітря юних літ вдихаю запашне
І навкруги я чую рідне слово,
Те, що в життя виводило мене.
Із материнських вуст лилось воно пестливо
Мені на самій провесні життя.
Воно плекало ніжно і дбайливо
В мені людські високі почуття.
Здолавши на путі всі страхи-небезпеки,
Зібравши у собі душі палкої жар,
Через віки від прадідів далеких
Прийшло воно до нас, як цінний дар.
І вдячний тим я буду до могили,
Хто врятував його від бур і гріз,
І хто його крізь терни через брили
До нас у серці вірному доніс.
Я з ним злечу у сяйво світанкове,
Я з ним на труд, на бій, на смерть готов,
До предків відійду я з цим великим словом –
То ж їх надія, віра і любов.
На їх землі життя статкуєм нове,
Не ганимо других, вивчаємо чуже.
Та збережімо ж ми, нащадки, рідне слово,
Бо хто ж за нас те слово збереже?
10.08.1979, пт.
Спасибі, друзі!
Мені приснилось літо
Далекої пори,
Якісь забуті квіти,
Хатини і двори,
І в зелені городи,
Задвір’я і сади,
І подих прохолоди
Внизу біля води…
І ось, назустріч мама
Ще зовсім молода,
А їй під ноги прямо
Шпориш і лобода.
Квітує картоплиння,
Духмяніє горох,
І сонячне проміння
Милує нас обох.
Одягнені святково
Йдуть люди, як боги,
І рідну серцю мову
Я чую навкруги.
І серце вже не в тузі,
І болі відлягли.
Кричу: «Спасибі, друзі,
Що мову зберегли!»
27.06.1973, ср.