До циклу віршів «Gepatra lando» бердянського поета Вільяма Затьори (28.01.1939 – 08.09.2001) увійшли 11 творів на мові есперанто зі збірки «Звернуся до слова». Підрядкові переклади до цих поезій здійснили сучасні українські знавці есперанто Віктор Вільха (м. Львів), Костянтин Дем’яненко (м. Бердянськ) та молодший син автора Владислав Затьора (м. Бердянськ). Завдяки цим перекладам сучасні читачі мають змогу ближче познайомитися з доробком самобутнього українського поета, усвідомити аксіологічні акценти та художню красу лірики Вільяма Затьори.
Літературознавець і соратник Вільяма Затьори у боротьбі за становлення й утвердження незалежності в Україні професор Ганна Токмань слушно наголосила: «Про життя, переконання, любов розповідають вірші, такі ж щирі, без жодної ноти фальші, як і його вчинки. Його вірші мають стрижень, чітку систему цінностей і критику антицінностей, беззастережну і категоричну» [7, с. 18].
Життєвий шлях і творчі здобутки митця досліджували також А. Будугай, О. Будугай, Л. Затьора, Ю. Затьора, Л. Заяц, О. Змієвський, А. Олешко, Т. Підус, А. Попова, О. Сухий, О. Чайка та ін. Вони свідчили, що в душі цієї людини органічно поєдналися кілька вимірів. Це був ніжний романтик, палкий природолюб і водночас принциповий борець за правду, свідомий український патріот. Відлуння цих поетових вимірів відчутне й на сторінках його лірики.
Цикл «Gepatra lando» починають дві поезії, присвячені феномену есперанто і тим, хто плекає цю самобутню мову. У вірші «Al Esperanto» («До мови есперанто») ліричний герой дякує долі за те, що вела його шляхом, на якому він зустрів колись мову есперанто для радості. Ця мова «кожного Божого дня» стала йому другом, порадником, заспокоювачем у біді: «Amiko mia, konsilanto,/ Trankviliganto en la plag» [5, с. 48].
У вірші «Al kvindenkjariĝo de «EPĈ» («На п’ятдесятиріччя «EPĈ») автор вітає улюблений журнал есперантистів з 50-річчям і зичить йому і далі радувати читачів. Він добирає щедрі епітети для друга любителів есперанто: «Agrabla estas ĝi por lego, /Enhavoriĉa kaj belega, / Herold’ rapida kaj laŭtvoĉa, / Plejatendata gast’ «EPĈ» («Приємний він для читання, / Багатий на зміст і прекрасний, / Вісник швидкий і гучноголосий / Якнайочікуваніший гість» [5, с. 48]. «EPĈ» – це китайське періодичне видання мовою есперанто «El Popola Ĉinio» («Із народного Китаю»). Свого часу в ньому був опублікований один із віршів В. Затьори.
Своє захоплення мовою есперанто педагог і поет передавав своїм учням і студентам. На заняттях гуртка есперанто, який діяв у Бердянському будинку піонерів (нині ЦДЮТ) його керівник Вільям Васильович Затьора прояснював, що термін «есперанто» означає «той, хто сподівається». Штучну мову есперанто винайшов і запропонував для активної комунікації своїм послідовникам польський лікар-поліглот Людовик Лазар Заменгоф. Завершив він своє творіння у 1887 році. Він жив в Одесі в одному з будинків на уславленій Дерибасівській вулиці.
Андрій Будугай, дослідник творчої спадщини В.Затьори, у статті «Листівки на есперанто» пише про особисте спілкування з поетом, своїм колишнім викладачем хімії та плодівництва Бердянського виноградарного технікуму. Автор статті веде мову про зародження цього захоплення: «Вільям Васильович нам розповів, що есперанто його просто накрило з головою саме тоді, коли до рук потрапив словник з цієї мови. У кінці словника на кількох сторінках були викладені «Шістнадцять правил», в яких описувалася граматика есперанто. Ці правила сформулював засновник есперанто. Накрила і підкупила ця мова своєю простотою й універсальністю правил, які біолог, за його словами, «просто проковтнув за півгодини». Того дня армія есперантистів збільшилася на ще одного самовідданого бійця-волонтера…» [2, с. 5].
Окрім творів про мову есперанто цикл «Gepatra lando» містить також поезії про красу рідної природи, мотиви яких ідейно перегукуються або плавно зливаються з творами про долю рідного народу. Поетові вдаються пейзажні замальовки різних місяців року. Описуючи зимовий пейзаж, автор уживає у творі «Tag’ februara» («Лютневий день») епітети: «Tago sunplena, frosta, grizhara…» («Сонячний, морозний, сивий день…») ; «Tago belega, kvieta kaj klara – / Neripetebla tag’ februara» («Гарний день, тихий та ясний – / Неповторний лютневий день»). Природа жива, але малорухома. Зовнішній рух відсутній, але відчутна внутрішня цілісність. Дерева біля моря «стоять та мовчать, наче намальовані, /Наче наповнені важкими думками» [5, с. 51].
Мажорними мотивами й світлими мікрообразами наповнені вірші про теплу весняну днину. У творі «Dezirata gast’» (Бажаний гість») ліричний герой радіє, що земля «скидає льодяний одяг», «підіймається сонце, прояснюється світовий простір, /Душа відчуває: настає весна, / найбажаніший і найдорожчий гість» [5, с. 49]. У серці героя народжується радісна пісня як вітання з любої серцю юності.
Бажаний гість-весна постає у різних іпостасях. Так, пору цвітіння на рідній землі автор оспівує у поезії «Ĉeazova stepo» («Приазовський степ»): «Сонце щедро розливає тепло / На кам’янистий степ півдня». [5, с. 49]. Починаючи з квітня, «наш степ пишно цвіте», «солодко, п’янко духмяніють / Мигдаль, тюльпани і чебрець». Твір художньо увиразнюють зорові, слухові, дотикові образи. Читач відчує дотик і звук грайливого степового вітру, твердість каменю під ногами, а його око буде милувати пишне цвітіння південного степу навесні.
Літню пору на лоні мальовничого «сонного» і «безтурботного» озера зображено в поезії «En somerzenito» («У зеніті літа»). Автор удався до прийомів строфічної анафори, ряду порівнянь, епітетів. Тричі він починає строфу однаковим рядком: «Altas ĉirkaŭ lago scirpa muro» («Височить навколо озера очеретяна стіна») [5, с. 49].
Анафора ніби підтверджує сталість художньо описаної ситуації. Завмерлу водну поверхню-гладь автор порівнює зі скляною дорогою. Листя очерету нагадує «мечі в серпанку». Мирний спокій увиразнено образами «гордих птахів» лебедів, які граційно пливуть. Вони спокійні, але трохи динаміки цьому пейзажу додають широкі кола на воді, які поспішають урізнобіч від цих красивих створінь. Далі автор показує, як цей пейзаж гармонійно доповнює небесна блакить. Твір закінчується філософським висновком: «Oni diros: Kia ĉi novaĵo – / Scirpoj, cignoj, akva ebenaĵo? / Sed en simpla terbeleco tia / Entenatas la saĝeco Dia» («Скажуть, що то за новина – /Очерет, лебеді, водяна гладь? / Але в усій повсякденності тій / Присутня мудрість Божа») [5, с. 49]. Отже, поет і філософ тут злилися воєдино.
Вірш «Krono de l’ monato» («Вінець місяця») оспівує вересневий день – «теплий і тихий». Добрий вересень ніжно торкається кожного листка, «фарбує його пістрявою аквареллю» [5, с. 50]. Мовчазний ліричний герой милується побаченим, вдихає аромат осені. Раптом чує «distan sonon, / Sorantan sonon de l’ pasinta jun’» («невиразний віддалений звук, / Що підіймається, звук минулої юності»). Пейзажні мотиви щільно переплітаються в цьому творі з ностальгійно-філософськими.
Філософськими нотами сповнений алегоричний вірш «Antaŭ sunsubiro» («Перед заходом сонця»). У цьому творі Вільяма Затьори йдеться не про час доби, а про людський вік. Ліричний герой просить: «Ne hastu vi al mi, maljun’: / Ankoraŭ ami mi ne ĉesis. / Kaj ne subiru mia sun’: / Ne ĉion fari mi sukcesis» («Не поспішай до мене, старість: / Я ще не перестав любити. / І не заходь, моє сонце: / Не все я встиг зробити») [5, с. 48].
Герой просить у долі часу, щоб і далі любити найрідніших людей і доробити все, про що він мріяв. Поет розкриває моральні цінності, які сам сповідує у житті. Аналізуючи твори цього митця, Г. Токмань пише: «Дуже зворушливі вірші родинної тематики: думки і почуття, у них висловлені, настільки універсальні, що сприймаються як заповіт усім українцям, як щось найсокровенніше, найголовніше». [7, с. 20].
Ряд поезій на есперанто сповнені мінорного звучання. Це твори Вільяма Затьори, у яких він порушує теми складної політичної та економічної ситуації в Україні в епоху суворих 1990-тих років. Автор не стояв осторонь боротьби за незалежність. Він боронив українську мову і словом, і конкретними справами разом з однодумцями-просвітянами. І свій біль за те, що не мова титульної нації панує в країні, він теж виливав у гіркі поетичні рядки.
У вірші «Nia tempo» («Наш час») поет показує причину складного стану речей у країні. Він звертається безпосередньо до неї: «Ukrainio, vin krimuloj regas, / Senhonte kaj libere vin rabegas, / Ĉar kiam vi ricevis la liberon, / Vi ĉe la reg’ ne metis filojn verajn» («Україно, тобою правлять злочинці, / Безсоромно та вільно тебе обкрадають, / Бо коли дістала ти свободу, / Ти на правління не поставила справжніх синів») [5, с. 50].
Автору болять негаразди епохи: бідність працюючих, яким не виплачують зарплату, безвихідь літніх людей, яким бракує коштів на хліб і ліки, молодь, яка замість навчання змушена йти заробляти гроші на базарах. Гіркі наслідки сумнозвісних 1990-тих років нащадки переборюють і в нашу драматичну добу.
Про ще дві суспільні біди – алкоголізм та ріст злочинності – пише автор у творі «Tri cerkoj» («Три труни»). Він не тільки передає стан душі героя, але й розкриває трагічний сюжет. Тому цей вірш нагадує ліро-епічний твір, він має баладну тональність. Початок вірша лунає бадьоро, бо перед читачем постає ідилія люблячих людей: батька, матері, сина: «Були комфорт і тепло в цьому будинку. / Кожен в ньому був наповнений радістю і щастям, / Кожен мріяв і любив, і вірив у правду, / Вірив і довіряв до цього проклятого вечора» [5, с. 52]. Що ж трапилося того «проклятого» вечора?
Далі перед читачем постає трагедія: батька й сина збиває на машині п’яний водій. Убита горем жінка біжить на вулицю, бо люди сказали їй про це горе. Але «на вулиці її зустріли брутальні п’яниці. / Спіймали її і мучили. / Вони глузували з її сліз і прохань, / Наче виховували цих негідників дикі звірі». Жінка загинула, осиротів і став безлюдним будинок.
Автор не згладжує гострі кути проблеми, він звинувачує п’янство як велике суспільне зло і причину людських страждань. Тому вірш закінчується риторичним запитанням: «Стоять три труни. У холодному напівмороці моргу – / Вони в очікуванні вічної підземної квартири. / Хто за ними в сердечній гіркоті заплаче, / З тяжким риданням цю сім’ю згадає?» [5, с. 52]. Вільям Затьора уболівав за долю країни, за майбутнє дітей. Хотів уберегти молоде покоління від шкідливих звичок.
Назву ліричному циклу дала поезія «Gepatra lando» («Батьківщина). У ній ліричний герой простує стежкою дитинства у рідному краю. Вірш сповнений дорогими серцю автора спогадами про дитинство і юні роки на березі річки, у рідному степу. Він пише: «Ця земля – свята / Для мого розуму, мого серця / З дорогою, що йде вдалину, / З властивим тільки їй запахом,/ З білими хатами і зеленими полями, / З туманом, що стелиться / Змійкою серед трав,/ Річечкою з холодною водою» [5, с. 50].
Мотиви краси природи тісно поєднані тут із мотивами любові до рідної землі. У кінці твору додається легка нотка жалю за молодістю і надії на зустріч з нею: «Я в емоціях поспішаю / Крізь квапливі роки, ніби вітер. / Можливо, я зустріну десь / Мою юність на мить». Г. Токмань підкреслила: «Вільям Васильович побачив весну в Україні, він був одним з її творців. Його життя було світлим, вірші щирими, справи добрими. Ми, його соратники, друзі по Товариству української мови, шануємо пам’ять вірного і сміливого українця, громадського активіста, людини, яка потверджує: Бердянськ – це місто патріотів, готових виборювати й боронити свою Батьківщину [7, с. 21].
Отже, у дослідженому циклі лірики простежуємо наскрізний провідний мотив любові до своєї землі, її природи і неповторної мови. Поета бентежить стан культури й рівень духовності у своїй країні, складна доля українського інтелігента, людини вразливої і вдумливої. Важливу роль відіграють мотиви ностальгії за втраченою золотою порою юності, коли молода поетова сила вирувала і було зроблено багато хороших справ для Батьківщини.
Література:
1. Будугай А.О. Вільям Затьора: педагог, есперантист, поет // Південна зоря. – 2019. – 07 травня. – С. 6.
2. Будугай А.О. Листівки на есперанто // Південна зоря. – 2019. – 24 січня. – С. 5.
3. Будугай О.Д., Будугай А.О. Вірші Вільяма Затьори йшли до читачів десятки років… // Південна зоря. 2019. – 29 серпня. – С. 7.
4. Затьора В.В. Літературно-краєзнавчий проект. Книга 1. Звернуся до слова : спогади про Вільяма Затьору; поезії Вільяма Затьори / упор. А. Будугай, О. Будугай. Біла Церква. Бердянськ : електронне видання у 4 книгах, 2019. – 60 с. – Сайт «Берда-Ліра» [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://sites.google.com/ site/berdanskliteraturnyj/nasi-vidanna/zatora-v-kn-1-zvernusa-do-slova.
5. Затьора В.В. Gepatra lando / Затьора В.В. Літературно-краєзнавчий проект. Книга 1. Звернуся до слова: спогади про Вільяма Затьору; поезії Вільяма Затьори / упор. А. Будугай, О. Будугай. Біла Церква. Бердянськ : електронне видання у 4 книгах, 2019. – С. 48-52. – Сайт «Берда-Ліра» [Електронний ресурс]. – Режим доступу https://sites.google.com/ site/berdanskliteraturnyj/nasi-vidanna/zatora-v-kn-1-zvernusa-do-slova.
6. Олешко А. «Я чесно жив і інших вчив…» // Південна зоря. – 2009. – 29 січня. – С. 5.
7. Токмань Г.Л. Вільям Затьора – просвітянин, громадський діяч і поет // Затьора В.В. Літературно-краєзнавчий проект. Книга 1. Звернуся до слова : спогади про Вільяма Затьору; поезії Вільяма Затьори / упор. А. Будугай, О. Будугай. – Біла Церква. Бердянськ : електронне видання у 4 книгах, 2019. – С. 17-21. – Сайт «Берда-Ліра» [Електронний ресурс]. Режим доступу https://sites.google.com/ site/berdanskliteraturnyj/nasi-vidanna/zatora-v-kn-1-zvernusa-do-slova.
8. Zatjora V.V. En somerzenito (вірші мовою есперанто) / «Literatura suplemento» («Літературний додаток» до періодичного видання «Helianto» («Соняшник»)) // Інформаційний бюлетень Укр ЕА (Української есперанто-асоціації). – 1999. – Decembro. – № 1 (3). – P. 2.