Семешко В.Г.,
завідувачка методико-бібліографічним відділом
запорізької міської ЦБС для дорослих
Відродження духовних животоків національної культури, виробленої попередніми поколіннями, — така мета наших бібліотекарів у роботі з народознавством. А ця тема для нас особлива.
Національні традиції, рідні обереги мають вселюдські цінності й духовні ознаки, власне, те, що втримує цей грішний світ від остаточного занепаду. Нинішня юнь майже нічого не знає з багатющої традиційної спадщини, та й дорослі призабули. Хто ж, як не ми, хранителі культурних цінностей, буде хвилюватися за стан духовності власного народу!
Широкою популярністю серед наших читачів користуються музично-етнографічні вечори, фольклорні свята та посиденьки, народознавчі марафони та етно — уроки — блискавки. Окрім цього практично у кожній бібліотеці створено чи етнографічний майданчик, чи куточок старовини. Є і великі, на всю стіну фольклорні зони. Робота по створенню такої наочності складна, дуже творча, і дуже цікава. Тут знадобиться все, на що здатен бібліотекар: панорамне бачення, художній смак, уміння шити, ліпити, малювати, майструвати, будувати і багато чого іншого.
Наприклад, в ЦБ імені Н.К.Крупської етнографічний майданчик запрошує на виставку "Ходить гарбуз по городу…" і, як ви зрозуміли, присвячена вона овочу, в українського народу дуже вшанованому — гарбузу. Ось на першій поличці розлігся красень – гарбуз (справжній). А на другій — у плетеній тарілці — ціла купа невеличких гарбузиків, кабачечків, патісонів (це ж все родичі). Але ці виставкові експонати несправжні, хоча виглядають чудово — натурально. Відкриваємо таємницю: ці гарбузики зроблені із солоного тіста. Вперше нам дала цей "рецепт" працівник бібліотеки імені Т.Шевченка Лариса Бобіна.
Таким чином можна виліпити все, що бажаєте. Беріть борошно і сіль у рівних пропорціях, заливайте водою так, щоб вимісити дуже круте тісто. Ліпіть з нього що вам треба: гарбузи, яблука, груші, коників, квіточки і т.д. Залиште сушитися на кілька днів, потім розфарбуйте звичайними акварелями, знову підсушіть — і на виставку!
А у самій бібліотеці імені Т.Шевченка працює етнографічна зона "Моя Україна — червона калина". Перед читачем розкинулося українське село. Тут вам і хатина, розписана квітами, і лелека на даху, і тин з горщиками, весь геть повитий крученим паничем. Он у возі розлігся козарлюга, звісивши ноги, — то відпочиває хазяїн. Є і садочок, і кущ калини. Двір причепурений мальвами і чорнобривцями. Червоніють маки, посміхаються соняхи. За подвір'ям видніється ставок з очеретом та водяними ліліями. Навіть трохи нечистої сили змайстрували в тому очереті, але вона більше кумедна, аніж страшна. На цій виставці практично все, окрім намальованої хати та тину з вишневих гілочок, зроблено із солоного тіста.
Такі яскраві експозиції є частиною бібліотечного інтер'єру і водночас справжньою окрасою бібліотеки. Тішать око і серце вишиті рушники і серветки, строкаті доріжки й мережива, віночки й сорочки, старовинні глиняні і дерев'яні речі. Саме з таких книжкових виставок читачі дізнаються про майже забуті види народного прикладного мистецтва, наприклад, про витинанку. Кожна філія намагається створити свій, несхожий на інших, куточок народної культури.
У бібліотеці імені Л.Українки вже у фойє на вас чекає приємна несподіванка: охайний коридорчик застелено доріжками ручної роботи, вздовж стіни розкинувся справжній тин із соняшниками, горщиками та рушниками, що "вивісила господарка сушитися". Далі — більше. Велика розгорнута виставка "Було колись на Україні". Ця бібліотека вирішила показати своїм читачам внутрішнє вбрання української хати. І з'явилася хата у розрізі. Ось піч з горщиком, в куточку притулився рогач, поряд діжка з водою і ковшик для пиття. У червоному кутку, як було завжди, образи. Посередині стіл з лавками, вкритий мережаною скатертиною. Віконце причепурене квітами й вишитими фіранками. Застелена, охайна підлога. Все, як у справжній хатині, тільки дуже мале, займає усього лише книжкову полицю. А зроблено все це із цупкого паперу та дерев'яних дощечок, клаптики тканини вишиті власноруч, килимки на підлозі зв'язані, як і колись, гачком.
Читач з цікавістю розглядає віз з мішками борошна і коників, що відпочивають поряд. Ось справжня криниця — журавель з дерев'яним відерцем. Віз зупинився біля тину з соняхами, рушниками й домашньою птицею. До речі, зверніть увагу на журнали "Дім. Сад. Город.", "Приусадебное хозяйство". Старі, списані примірники ми ретельно розглядаємо. От там і півника, і вівцю, і кабанчика знайдете. Вирізайте, ліпіть на цупкий папір. Виходить чудовий макет звірятка чи птаха.
В інших бібліотеках, наприклад, як у бібліотеці імені М.Некрасова, у куточках ви побачите дерев'яну церкву, виконану зі збереженням усіх пропорцій та особливостей давньої архітектури. У цій філії справжній шедевр — церкву — виконали читачі-учні. Їх руками створено і старовинне подвір'я української хати.
Взагалі читачі різного віку приймають активну участь, виявляючи власну фантазію і неабиякі здібності декоратора у створенні такої краси. Вони приносять предмети української старовини, роботи у народному стилі, зроблені власноруч. А ще читачі дуже люблять розглядати такі яскраві куточки, працювати поряд з ними. І це помітили всі бібліотекарі, що дуже їх тішить.
У бібліотеці імені М.Кропивницького під назвою "Про що розкаже Запорізький дуб" розташувалася експозиція про дерева-символи нашого народу: ясен, дуб, клен, вишня і т. ін. Виставка дуже гарна, у зелених листях та квітучих вишнях (у нас гарно малює художник). Головним, звичайно, є дубовий лист з жолудем. На такому фоні зроблено написи та невеличкі довідки для читачів. У народознавчу тему логічно вплітається краєзнавча розвідка. Історія і доля Запорізького дуба колись і тепер, історичні події, свідками яких був він, видатні особи української історії, що відпочивали в тіні розлогих віт — все це панорамою представлено увазі читачів.
Схожої книжкової виставки немає ні в кого, кожна з представлених бібліотечних робіт неповторна. Нам дуже імпонує таке намагання наших колег мати власне, оригінальне обличчя у всьому, в тому числі у виставковій роботі.
Всі друковані видання та експонати, представлені на виставках, мають вільний доступ. Бібліотекар нікому не відмовляє у можливості потримати в руках, розгледіти, наприклад, рукав сорочки кінця XVIII ст. або сопілку початку XIX ст. І це недивно, так має бути. Тактильні відчуття, а потім візуальне вивчення допомагають читачеві сприймати книгу та інші бібліотечні експонати як велику радість і знахідку. Бо бібліотека має за мету культивацію духовних цінностей через читання та використання різноманітних джерел інформації.