Бібліотека як ініціатор партисипативних заходів у бібліотеці

Що таке партисипація

Основні засади ефективної комунікації: на що варто звернути увагу!

Деякі практики та інструменти партисипації

Кейси партисипаторних практик

Громадські збори

Керована візуалізація

Консенсус та «Світове кафе»

Використані джерела

1. Що таке партисипація?

Концепт має коріння в англомовному терміні to participate – бути частиною чогось, брати участь, яке в свою чергу пішло від латинського слова participatio з тотожним змістом. Оскільки українська мова не має однослівного відповідника, то відбулося запозичення-калькування з англійської мови, яке звучить як партисипація, або ж з польською фонетикою – партиЦипація. Змістовно це відповідає українському словосполученню громадянська (чи громадська, — поняття теж не є сталим) участь, яке використовується в цьому та в інших матеріалах.

Громадська чи громадянська участь, залучення громади, учасницьке прийняття рішень, партисипація – усе це синоніми одного поняття, без якого неможливо уявити розвиток демократичного суспільства у сучасному світі.

Оскільки громадянська участь – загальносвітовий тренд, в кожній країні та організації розробляються свої політики її впровадження. З-поміж великої кількості доступних у Мережі теоретичних джерел з громадянської участі, найбільш чіткими є канадські принципи, які називаються «5 наріжних каменів залучення міста Калгарі» на честь міста, в якому їх вперше було розроблено.

• Підзвітність: показувати, що результати співпадають із обіцянками та очікуваннями;

• Включення: залучати тих, кого безпосередньо стосуватиметься рішення.

• Прозорість: бути впевненим, що процес прийняття рішення, процедури, які він включає та можливі обмеження чітко зрозумілі і дотримуються усіма учасниками процесу.

• Відповідність: забезпечити ресурси, необхідні для ефективного залучення.

• Чуйність: відкрито реагувати на питання, що хвилюють громаду.

Існує думка, що прозорість – основний принцип організації справді доброї участі. Проте, можна також говорити про важливість принципу включення: ті соціальні групи, на яких найсильніше вплине прийняття конкретного рішення повинні мати більше можливостей висловитися, ніж ті громадяни, яких рішення безпосередньо не торкатиметься. Саме тому органи управління, які хочуть втілити залучення громади на практиці, повинні в першу чергу визначити ті соціальні групи, на яких вплине прийняте рішення і запросити до участі їхніх представників.

Типологія розвитку партисипації. Основою партисипації є визнання легітимності та авторитету демократично обраної влади та її партнерство з групами та організаціями мешканців. Питання ефективного залучення громадян до процесу прийняття рішень є на сьогоднішній день особливо актуальним і пов’язаним із наступними факторами:

— Проблеми «демократичного дефіциту», громадянська апатія, ослаблення рівня легітимізації.

— Обмеження засобів, дефіцит публічних фінансів, необхідність визначення пріоритетів.

— Суспільна реальність стає менш ієрархічною, набирає більш мережевого, низового характеру.

— Збільшенні ролі медіа, нових технологій, поява нових акторів (громадських організацій, громадських ініціатив).

— З’являються нові типи проблем, виникає необхідність напрацювання нових моделей відповіді на них.

У британському дослідженні «Розуміння партисипації» автори розрізняють 2 види партисипації: громадську та публічну. Громадська партисипація (громадянська, горизонтальна) – самоорганізація членів певної громади з метою спільного прийняття рішень та вирішення конкретних проблем. Процес, під час якого громадяни отримують можливість впливати на рішення органів державної влади та безпосередньо здійснювати контроль за їх виконанням, якщо ці рішення безпосередньо або опосередковано торкаються інтересів громадян. Подібний вид партисипації відрізняється від традиційної участі громадян у виборчому процесі і реалізується за допомогою інших методів. Громадяни отримують можливість брати участь у процесах регулювання на ранній стадії та більш активно долучаються до процесів безпосередньої реалізації.

Публічна партисипація (вертикальна) – участь мешканців у формуванні та реалізації публічної (державної) політики; взаємодія громадян з місцевими, регіональними та центральними органами влади. Влада має можливість вживати заходів, які відповідають реальним потребам громадян та є гарантією прозорості прийняття рішень, що в свою чергу сприяє збільшенню рівня довіри.

Американська вчена та громадська діячка Шеррі Арнштайн одна із перших розробила так звану драбину громадської участі, яка ілюструє в який спосіб громадяни, виключені із політичних та економічних процесів, стають їх учасниками, а в кінці беруть над ними контроль. Авторка звертає увагу на те, що не всяке залучення громадян є ефективним. Сходинки драбини ілюструють, наскільки громадяни мають вплив на кінцевий результат рішень, які приймаються місцевою владою із залученням мешканців. Дві найнижчі сходинки описують рівень «неучасті», в якій партисипація має формальний, фасадний характер і використовується владою більше для заспокоєння громадян, ніж для вирішення проблем. Голос громадян на даному етапі не має значення для влади. Наступним етапом є так звана «символічна участь», де громадяни слухають та виражають свою точку зору, але не мають жодних особливих інструментів впливу на прийняття рішень. На найвищих щаблях драбини «громадської влади» громадяни мають сильний та вирішальний голос у вирішенні питань. Варто зазначити, що незважаючи на те, що дослідниця описує кожні сходинки з точки зору становища бідних мешканців у системі соціальної допомоги США, розроблена нею концепція виявилась настільки універсальною, що й досі усі типології базуються на її основі — шляху від маніпуляції до залучення громадян до процесу прийняття рішень.

Мал.1. Драбина партисипації розроблена Ш. Арнштайн

Піднімаючись цими сходинками суспільство піднімається від найнижчих — маніпулятивних — щаблів псевдодемократії до справжньої громадянської участі, яка для Арнштайн є синонімом громадянського управління. Найнижчі сходинки драбини — це (1) Маніпуляція і (2) Терапія (тобто заспокоєння замість вирішення проблеми). Ці дві сходинки описують рівні «неучасті», які були вигадані для того, аби підмінити справжню участь. Їх реальна ціль — не надати громадянам можливостей для участі в розробці чи втіленні програм, а відкрити для можновладців способи «повчати» та «зцілювати» учасників. Третя і четверта сходинки — (3) Інформування та (4) Консультування — прогресують до рівня «символічних заходів», які дозволяють громадянам слухати та виражати свою точку зору. Коли політики пропонують їх для участі широкому загалу, громадяни справді можуть почути і бути почутими. Але в цих умовах вони не можуть бути певні того, що можновладці справді дослухаються до їхніх думок. Коли участь обмежена лише цими рівнями, то немає логічного завершення, розвитку «м’язів» громади, а отже, впевненості учасників у тому, що непривабливий статус кво їхньої групи буде змінений. Сходинка (5) Примирення — це просто найвищий рівень символічних заходів, тому що правила цієї гри дозволяють радити, але залишають за державою право вирішувати.

Вище на драбині знаходяться сходинки громадської влади з більшою можливістю впливу на прийняття рішень. Громадяни можуть укладати стосунки (6) Партнерства, які дозволять їм домовлятися та шукати компроміси із представниками державної влади. Найвищі щаблі займають (7) Делегування повноважень та (8) Громадський контроль, тобто той рівень розвитку громадянської участі, коли незаможні громадяни отримують більшість голосів в процесі прийняття рішень, чи навіть всі повноваження з управління.

В дусі часу Арнштайн називала нижчі рівні залучення «гіршими» за вищі, однак сьогодні вважається, що кожен рівень має власні цілі і застосовується саме для досягнення цих цілей.

Польський соціолог та голова правління ГО Лабораторія соціальних інновацій «Stocznia» Якуб Вигнанський виокремлює наступні основні складові процесу партисипації:

• відсутність контакту, спілкування;

• інформування;

• збір ідей, думок пропозицій;

• консультування;

• спільне прийняття рішень.

Що таке якісне залучення до процесу прийняття рішень у громаді? Це якісне інформування про процес усіх зацікавлених сторін від самого початку. Зацікавлені сторони — це люди або установи, котрі в якості приватних осіб або представників окремої групи зацікавлені в конкретному шляху розвитку або в конкретному рішенні. Це люди, які впливають на прийняття рішення, ключові гравці, задіяні в його втіленні, або ті, на кого впливає такий розвиток подій. Намір забезпечити участь зацікавлених сторін, за своєю сутністю, передбачає діалог: долучення до розмови людей з різними точками зору та з різних сфер життя задля отримання практичного результату. Партисипативний підхід до взаємодії у громаді дозволяє врахувати різні точки зору, переконання та інтереси в процесі планування та впровадження.

Найважливішою спільною складовою партисипативних ініціатив у громадах є структуровані розмови про окремі питання або проблеми розвитку громад, актуальні для усіх учасників процесу, які відбуваються між людьми:

• з різних секторів та верств населення;
• з різними поглядами та точками зору;
• з різними інтересами.

Такі розмови покращують процес планування та прийняття рішень, вирішують  проблеми, спряють знайденню інноваційних рішень або розробці та реалізації спільних утручань заради змін. Партисипативний підхід до розвитку громади є важливим трампліном на шляху до досягнення спільної мети. В ідеалі, партисипативний проект або ініціатива призводить до практичного результату, якого не можна досягти іншим шляхом, та який можна легше впровадити, оскільки всі задіяні зацікавлені сторони відчувають більшу відповідальність.

Результатом добре організованого партисипативного процесу може стати партнерство або довгострокові процеси, до яких залучені зацікавлені сторони; співпраця задля вирішення конфлікту; розробки стандартів, регіонального розвитку або діалогу між державою та приватним сектором для покращення умов ведення бізнесу.

Партисипативний підхід може реалізовуватися в різних форматах та з різними рівнями залученості. Ця методика не є «універсальним» рішенням для досягнення довготривалого ефекту, партисипативний проект, ініціатива або захід – це спосіб створення спільного ґрунту для змін. Партисипативний проект треба планувати гнучко, залежно від його теми, цілі, учасників, часу та багатьох інших факторів.

Метою партисипативного проекту є встановити справжній обмін думками та довіру. Такий проект ґрунтується на принципах прозорості та участі, визнає важливість справедливості та підзвітності в міжособистісній взаємодії та комунікації. Тому концепція партисипативного підходу до розвитку громади ґрунтується на цінностях та принципах, які повинні лежати в основі планування кожного партисипативного проекту, незалежно від його структури або рівня залученості, і які слід плекати протягом всього процесу впровадження.

На початку партисипативного проекту завжди є намір змінити на краще ситуацію, яка викликає спільне занепокоєння, вирішити проблему або спробувати її вирішити разом. Саме люди, а не установи, створюють ідеї та наміри, які найчастіше розвиваються під час розмов з іншими людьми. Зазвичай тільки невелика група людей бачить майбутню можливість та вважає, що партисипативний проект є належним способом підходу до людей, залучення та забезпечення їхньої відданості роботі. Кожний офіційний початок таких проектів має свою власну конкретну історію, яка, в ідеалі, вже є історією навчання. При реалізації партисипативних проектів частіше за все спрацьовують історії сміливих та пристрасних людей, відданих бажанню зробити свій внесок до спільного блага.

Партисипативний підхід до розвитку громад надає людям простір для спільних роздумів, простір, який може сприяти виникненню колективного розуму, може підготувати шлях для колективної відповідальності під час впровадження або може створити підґрунтя для  справжньої соціальної інновації. Отже, такий процес може стати чимось більшим, ніж просто нарада різних зацікавлених сторін, цікавий захід або конференція з метою створення нових контактів. Добре спланований партисипативний проект створює відданість процесу змін. Для реалізації таких очікувань партисипативний проект повинен мати добре сплановану архітектуру процесу. Термін «архітектура» є важливим, оскільки в результаті дизайну процесів та комунікацій утворюється простір, схожий на структурний простір будівлі, спроектованої архітектором: в деяких будівлях людина почувається комфортно, а в інших –ні. Під архітектурою процесу мається на увазі дизайн загального процесу підготовки, проведення та аналізу партисипативного процесу.

2. Основні засади ефективної комунікації: на що варто звернути увагу!

Спілкування – складний багатоплановий процес налагодження й розвитку контактів між людьми, зумовлений потребою у спільній діяльності, що передбачає обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої сторони. Це одна з основних форм життєдіяльності людей. Практично всі проблеми управління так чи інакше пов’язані зі спілкуванням. Громадські слухання, зустрічі, бесіди за круглим столом як елементи спілкування між урядовими колами, місцевою владою та громадськістю потрібні для налагодження контактів, але передусім йдеться про якість спілкування, тобто про його культуру.

У сучасному суспільстві дедалі важливішим стає опосередковане спілкування – через посередників, телефоном, телефаксом, електронною поштою тощо. Безпосереднє (контактне) спілкування має виняткову перевагу – воно дає змогу безпосередньо сприймати партнерів та їхню поведінку. Однак для того, щоб „один раз побачити” було справді краще й ефективніше, ніж „сто разів почути”, потрібно серйозно готуватися. Серед етапів підготовки можна виділити такі.

Визначення мети спілкування. Процес спілкування розпочинається з формулювання ідеї. Тут можливі два напрями. Відповідно до першого мету зустрічі визначає безпосередньо громадськість, в такому разі роль організаторів полягає в обговоренні сформульованої мети, з’ясуванні мотивів та оцінці настрою партнерів. В іншому варіанті Ви визначаєте мету зустрічі – скажімо, обговорення проекту освітньої політики міста. Спробуйте сформулювати мету так, щоб було зрозуміло: Ви готові на контакт, бажаєте повідомити інформацію про себе й не маєте наміру диктувати правила гри.

Аналіз інформації про учасників спілкування. Для конструктивного діалогу важливо оцінити аудиторію, докласти необхідних зусиль для збору повної інформації про мотивацію діяльності, інтереси і потреби аудиторії. Якщо йдеться про громадську організацію – це просто, адже вони часто поширюють буклети, публікують статті в місцевій пресі, легко йдуть на контакт. Якщо ж Ви плануєте зустрітися з мешканцями мікрорайону (села), то на етапі підготовки маєте з високим ступенем достовірності знати, чого слід очікувати – недовіри, упередженості чи, навпаки, зацікавленості, доброзичливості.

Оцінка конфліктності ситуації. Конфлікт – явище тонке, а тому, на перший погляд, може бути непомітним. Однак інколи конфлікт корисний. Потрібно пам’ятати, що кожен конфлікт має своє джерело, причину.

Вибір можливих альтернатив. Потрібно продумати, як Ви будете поводитись, якщо запрошені на зустріч:

• переважно з Вами погодяться (чи зроблять вигляд, що згідні);

• рішуче заперечуватимуть і перейдуть на підвищений тон;

• ніяк не відреагують на Ваші аргументи.

Це складно і потребує чималих зусиль, але дасть змогу проаналізувати помилки та розробити стратегію майбутнього успішного спілкування з опонентами.

Визначення форми спілкування з громадськістю. Яка сторона не була б ініціатором спілкування, програму слід формувати спільними зусиллями, адже одностороннього діалогу не буває. Важливо виходити з розуміння, що діалог – це спілкування з приводу виявлених суперечностей. Отже, готуючись до діалогу, слід подбати, щоб під рукою була максимально можлива кількість матеріалів стосовно програми зустрічі.

Вибір місця зустрічі. Якщо, звичайно, у Вас є вибір, то краще обрати нейтральну територію. Щодо громадських слухань, то вони можуть бути організовані в актовій залі середньої школи: нам всім корисно повчитися у вчителів терпінню та вмінню використовувати педагогічні прийоми для розв’язання конфліктів, місцем зустрічі може бути  зали бібліотек (хаби, коворкінг-центри).

Вибір методів та засобів подачі інформації. Отже, Ви узгодили час, місце, мету проведення зустрічі та обговорили робочий варіант програми. Цікавий, актуальний, сприятливий для змістовного обміну інформацією початковий виступ чи промова можуть бути побудовані в різний спосіб. Основна частина зустрічі відтепер має будуватися на простих та практично рівнозначних елементах:

• інформування слухачів;

• постановка (формулювання) запитань;

• вислуховування аудиторії;

• спостереження за реакцією аудиторії;

• аналіз реакції та коригування власної тактики.

Центральна частина Вашого виступу має бути спрямована власне на інформування слухачів. Корисно використовувати плакати, презентації, відеофільми – будь-яку форму зорового та аудіо впливу, яку Ви тільки можете собі дозволити. Перевірте попередньо, чи зможуть слухачі роздивитися плакати й презентації в залі, який Ви вибрали для зустрічі. Можливо, потрібно буде приготувати роздаткові матеріали: копії важливих схем, діаграм, графіків. Незайве роздати і програму зустрічі. Образність мови, доступність викладу інформації також надзвичайно важливі. Тільки не перестарайтеся! І пам’ятайте: маніпулювання категорично неприйнятне.

Спостереження за реакцією зали та коригування тактики.Слід пам’ятати, що втома аудиторії завжди впливає на реакцію зали й визначає успіх обговорення. Не завжди вдається організувати щогодинні перерви на каву, але не можна й сподіватися, що дорослі люди зосередяться й впродовж чотирьох годин терпляче очікуватимуть моменту прийняття рішення. Варто зауважити, що в період від’ємної активності зали – приблизно за півтори-дві години від початку зустрічі – люди переважно стають некерованими, до всього ставляться нервово та з недовірою.

До речі, рішення, що приймаються в цей період, зазвичай вирізняються крайнім екстремізмом. Якщо ж громадські слухання чи обговорення за круглим столом тривають без перерви дві години й довше, то понад 90% присутніх готові піти на все, аби тільки зустріч якнайшвидше закінчилася. Серед індикаторів послаблення уваги зали можна зазначити такі:

• нормальна активність учасників зустрічі;

• послаблення уваги;

• втома;

• від’ємна активність;

• байдуже ставлення.

Оптимальна тривалість зустрічі – година, якщо обставини вимагають тривалішої роботи, то після кожних 40 хвилин треба оголошувати перерву як мінімум на 10 хвилин. І неухильно дотримуйтеся регламенту: затягнута зустріч майже завжди приречена на провал. Заключна нота зустрічі з громадськістю має прозвучати чітко та яскраво. Обов’язково потрібно домовитися про терміни підбиття підсумків. Пам’ятайте про принципи партнерства і готуйте рішення спільними зусиллями.

3. Деякі практики та інструменти партисипації.

В Україні налічується більше 20 популярних партисипаторних практик, а у активному використанні у світі більше 100. Розглянемо деякі з них.

1. Консенсусна конференція. Конференція, на якій спілкування містян з різних соціальних груп та експертів дозволяє прийняти найбільш комфортне для всіх рішення. Методологія: конференція складається з двох етапів. На першому — експерти та учасники зі спільноти обговорюють теми в маленьких групах, де кожен може висловитися, поставити питання та запропонувати вирішення. Кожна з таких груп повинна дійти до консенсусу і підготувати спільну презентацію з результатами свого діалогу. На другому етапі, куди запрошені широка громадськість, журналісти та представники органів влади, групи презентують їм свої напрацювання. Ресурси: час від 6 тижнів до 6 місяців. Це досить витратний фінансово інструмент, обов’язково необхідні досвідчені організатори та медіатори, які слідкуватимуть за тим, щоб рішення в групах не приймались виключно експертами. Учасниці та учасники: на першому етапі в одній групі 10 — 30 людей, на другому — кілька сотень.

2. Дорадче опитування. Інструмент, який дозволяє вплинути на громадську думку та побачити її зміну в експериментальний спосіб. Методологія: вибірка громадян проходить опитування стосовно певної проблеми; потім їх запрошують на кількаденне обговорення цієї ж проблеми з політиками, експертами та громадськими діячами. Після обговорення вони проходять те саме опитування. Дуже дієво, коли опитування проводиться під час Консенсусної конференції. Ресурси: одна зустріч триває вікенд, з анкетуванням до і після — близько тижня. Учасниці та учасники: кілька сотень учасників, довільний відбір, бажана репрезентація.

3. Відкритий простір. Технологія Відкритого простору — це простий, універсальний та ефективний метод проведення нарад, зборів, конференцій та зустрічей для груп кількістю від 7 до кількох тисяч учасників. Тривалість Відкритого простору може бути від 4 годин до кількох днів. Цю технологію застосовують з різною метою — вирішення управлінських, навчальних чи творчих завдань, обговорення певних питань, розв’язання проблем чи прийняття рішень. Хоча учасниками таких зустрічей часто є люди, різні за спеціалізацією, поглядами на обрану проблему та темпераментами. Відкритий простір надає можливість всім взяти участь у обговоренні різних аспектів спільної актуальної для всіх учасників теми та у процесі прийняття рішень. Час і «територія» у Відкритому просторі структуровані таким чином, що люди самі організовують свою роботу, обговорення, навчання чи планування. Кожен з учасників працює саме над тими завданнями, які для нього є цікавими й актуальними і за які він готовий нести відповідальність. В основі методу лежить здатність людей до самоорганізації. Відкритий простір часто використовують для проведення конференцій та форумів, як формат «не-конференції» — коли відповідальність за зміст заходу покладена на його учасників. У корпоративному форматі ВП використовують, зокрема, й для проведення загальних організаційних, стратегічних сесій чи для вирішення конкретних бізнес-завдань. В Україні Відкритий простір застосовується вже понад 10 років.

4. Керована візуалізація. Уявити свій день у місті через один рік та дізнатися про можливості змінити це майбутнє. Методологія: учасники знайомляться між собою і складають коротке враження про життя в місті сьогодні. Ведучий пропонує уявити кожному свій звичайний день через один рік і повільно проводить групу через цей уявний день. Люди діляться побаченим спочатку з сусідом, потім розбиваються на маленькі групи й обговорюють спільне бачення майбутнього — окреслюють свої мрії та перешкоди на шляху до їх втілення. Наприкінці ведучий пропонує учасникам проекти, які допоможуть зробити мрії реальністю. Ресурси: 1-3 години часу, комфортне і тихе приміщення. Ведучий має бути обізнаний з планами органів влади і знати майбутні проекти, щоб могти запропонувати їх спільноті. Учасниці та учасники: кількість учасників — від 10 до 160, відбір контрольований.

5. Світове кафе. Поєднує в собі ознаки вільного простору та кафе для спілкування, де учасники провадять вільну дискусію, проте на меті мають створення конспекту для майбутніх проектів. Методологія: в основі цього інструменту лежить ідея «групової кмітливості», відповідно до якої громада інтуїтивно відчуває, чого потребує, навіть якщо одна людина чи група експертів не може знайти рішення проблеми. Метою є простимулювати обговорення та зібрати конспекти різних учасників із відповідями на поставлені питання. Учасники збираються в одному приміщенні, за кожним столом 4-5 осіб. Один стіл обговорює одне питання, попередньо задане організатором, учасники повинні лишати свої конспекти на місці. Кожні 20 хвилин учасники змінюють стіл. Наприкінці усі збираються разом і учасники представляють результати обговорень, оформлюють свої відповіді на питання візуально чи текстово. Ресурси: просторе приміщення, з відповідною кількістю столів, щоб розмістити усіх охочих. Учасниці та учасники: кількість учасників — від 12 людей до кількох тисяч.

6. ВОРКШОП. Семінар, під час якого кілька експертних груп підходять до вирішення конкретної проблеми з різних сторін і, в результаті, складають один спільний план. Методологія: зазвичай, до 20 учасників, які попередньо вивчили проблему, збираються, щоб обговорити її. Воркшоп складається щонайменше з трьох частин: спочатку спільне обговорення і визначення способів подолання проблеми. Потім учасники розбиваються на малі робочі групи, кожна з яких розроблює план втілення одного зі способів. Фінальна сесія — спільна, де кожна робоча група презентує свої напрацювання і складає їх разом до одного фінального плану. Бажана наявність модераторів для спільних сесій та групових обговорень. Ресурси: модератори, місце для проведення воркшопу, витратні матеріали. Учасниці та учасники: організатори добирають близько 20 учасників, які є компетентними в проблемному питанні; потреба тренованого модератора.

7. УЯВИ! Захід, що дозволяє зрозуміти і запозичити найкращі практики минулого для використання в майбутньому. Методологія: захід складається з 3 фаз. Перші дві проводяться у формі інтерв’ю, де учасники відповідають на задані модератором питання: 1) Що змушує вас любити ваше місто? Які ви знаєте міські «історії успіху»?; 2) Якщо є речі, які вас не влаштовують у сучасному місті, то що допомогло би змінити це? Важливо, щоби інтерв’ю проводились у групах, адже протягом останньої — третьої — фази — учасники об’єднуються і вигадують проекти, які допоможуть досягти уявленого майбутнього за допомогою успіхів минулого. Ресурси: потрібен тренер для проведення інтерв’ю; комфортне приміщення; близько 1 року роботи. Учасниці та учасники: в одній групі до 30 осіб, але кількість таких груп необмежена.

8. Громадська розробка альтернатив. Група активістів задає містянам питання: «Як зробити наше місто кращим для життя?» — і записує тисячі відповідей, які потім презентує спільноті. Громада обирає найважливіші проекти й об’єднується в робочі групи задля їх втілення. Методологія: перший етап — проведення інтерв’ю в публічних місцях, неформальній атмосфері, задаючи людям лише одне питання: «Як зробити наше місто комфортнішим для життя?». Другий етап — опрацювання отриманих відповідей, презентація їх спільноті (найзручніший формат — онлайн) і запрошення зацікавлених громадян долучитися до наступного етапу: проведення чергового опитування серед учасників з одним питанням: «Як зрозуміти, що наші цілі здійсненні?». Третій етап — публічне оголошення результатів і підтримка новостворених проектів та активістських груп, які готових впроваджувати мрії в життя. Ресурси: весь процес займає рік-півтора, одна сесія — від 3 до 8 годин. Учасниці та учасники: група активістів, можливо, волонтерів, які будуть проводити опитування. Кількість опитуваних необмежена, може доходити до кількох тисяч.

4. Кейси партисипаторних практик.

Отже, розглянемо деякі кейси партисипаторних практик. Вони є цікавими не з позиції практик, а з позиції результату.

4.1. Громадські збори.

Створення та реалізація стратегічного плану розвитку для невеликої сільської громади з метою забезпечення сталого розвитку території шляхом зібрання громадських зборів (громада Вейарн, Німеччина).

Громада Вейарн розташована в Німеччині, в передмісті Мюнхена, у сільському районі Мішбах, недалеко від автостради А8, що з’єднує Мюнхен з Зальцбургом. Громада складається з 21 селища і має 3,5 тисячі жителів. У 80-х роках минулого століття вона зіткнулася з типовими проблемами передмістя метрополії: дефіцит інфраструктури, втрата робочих місць та швидко зростаючі ціни на землю. Села, що входили до громади, перетворились на спальні райони великого міста з усіма наслідками, у тому числі посилення транзитного проїзду через середину міста, ліквідація місцевих служб і торгових точок та приплив нових жителів, що значно підвищило ціни на землю. Результатом стало розчарування постійних мешканців, викликане поступовою втратою потенціалу. Існувала небезпека стирання культурної самобутності громади. Необхідно було знайти альтернативу поступовому входженню громади до інфраструктури великого міста, модернізувати її на запит часу і створити почуття спільності мешканців, щоб зменшити об’єми внутрішньої міграції.

Прагнучі знайти вирішення цих проблем, муніципалітет Вейарну у 1991 році долучився до урядової Баварської програми оновлення сільських територій. Щоб приєднатися до програми, необхідно було відповідати вимозі: під час прийняття рішень потрібно використовувати інструменти громадянської участі. І хоча в програмі йшлося лише про залучення мешканців новоприєднаних територій, голова громади Міхаель Пельцер вирішив розширити принципи залучення на всіх громадян, і таким чином забезпечив успіх розвитку громади. Іншою вимогою було залучення до процесу професійного радника – експерта із сільського планування. Його завдання полягало в тому, щоб допомогти робочим групам у вирішенні таких питань, як планування чи правовий аналіз. Крім того, сільський голова запросив реставратора, щоб ознайомити жителів із культурною спадщиною території (романська церква ХІІ століття та ратуша ХІХ ст.). Послуги консультантів оплачувала громада частково за рахунок коштів Програми оновлення сільських територій.

Основний процес тривав протягом 5 років і складався з шести основних етапів. Результати цієї роботи можна спостерігати до сьогодні: періодично громада збирається для перегляду стратегічного плану та встановлення нових короткотривалих цілей на наступні 7 років.

Баварська програма оновлення сільських територій – це ініціатива уряду Німеччини, спрямована на поліпшення умов життя в сільській місцевості, збільшення економічного потенціалу сільської місцевості, сприяння співпраці сільських жителів у вирішенні спільних проблем, підтримка ідентичності та збереження специфіки сільських місцевостей під час підготовки їх до майбутніх викликів. Подавши у 1991 році заявку на участь у Програмі, місцева влада вирішила здійснити детальний аналіз ситуації із залученням мешканців, який дозволив би створити більш реалістичний план втілення заходів програми з модернізації території.

Робота над аналізом тривала півтора роки. Тоді місцева рада зобов’язалася не приймати стратегічні рішення незворотного характеру без участі громади. Аналіз розпочався зі скликання серії громадських зборів в окремих частинах Вейарна, а пізніше в місцевому ресторані для всіх мешканців було організовано загальне громадське зібрання. Для участі в зустрічах мер запрошував кожного громадянина персональним листом. Громадянські збори – варіант публічної консультації – не новий інструмент в Баварії. Згідно з законодавством, органи місцевого самоврядування зобов’язані скликати громадські збори щонайменше один раз на рік. Під час засідання влада зазвичай звітує перед громадою, а громадяни мають можливість подавати власні пропозиції, щоправда попередньо повідомивши владу про цей намір. Тож ідея громадських зборів не була новою для Вейарна. Жителів запитували про те, які вони бачать проблеми власного села. Картки з коментарями структурували організатори та розміщували їх на тематичних інформаційних щитах. Згідно цього був складений список проблем, найважливіші з яких були рух, інфраструктура та інтеграція нових мешканців.

Навколо цих та інших питань утворилися вісім робочих груп: «Трафік», «Історія», «Голденен Таль» та «Щехам» (дві територіальні частини громади), «Економіка», «Сільське господарство», «Центр села», «Сільське життя». Люди, яких зацікавила конкретна тема, часто ще на зборах спонтанно організовували робочу групу. Кожна група складалася з 10-12 членів. Кожна група обирала голову, що виступали в ролі партнерів у дискусії з владою. Оголошення про дати зустрічей робочих груп та запрошення жителів до обговорення було надруковано у місцевому інформаційному бюлетені.

Предметом дебатів робочих груп був аналіз сильних і слабких сторін муніципалітету в окремих тематичних сферах та обговорення стратегії на майбутнє. Цей аналіз повинен був стати вихідним для розробки Каталогу заходів, затверджених для фінансування за Програмою оновлення сільських територій. Під час дискусій в робочих групах виникли три можливі сценарії розвитку:

1. Зовнішній контроль розвитку громади, наприклад, лише урядовими чи загальнодержавними програмами. Сусідня громада Хольцкірхен була негативним прикладом для жителів того, що може трапитися з громадою, яка не планує своє майбутнє, а покладається лише на випадок.

2. Свідомо розвиватися як приміська громада.

3. Збереження сільського характеру громади та пов’язаної з цим якості життя.

Визначені сценарії розвитку громади потрібно було обговорити з мешканцями. Результатами обговорення робочих груп – сценарії розвитку та ідеї модернізації окремих областей – були видані у форматі Зеленої книги; з цієї публікацією мешканці могли ознайомитися в сільській раді та інших громадських установах села, а також на спеціалізованих зустрічах. Рішення по кожній з модернізаційних стратегій приймалося шляхом голосування. Зрештою, у 1996 році було прийнято остаточне бачення модернізації Вейарна і обрано третій варіант сценарію розвитку. Мешканці однозначно заявили: «Ми хочемо залишитися сільською громадою». На основі цього бачення був сформульований перелік заходів, запланованих на наступні 10 років. Фінансування заходів повинна була частково покрити урядова Програма відновлення сільських територій. Серед іншого, вона містила витрати, передбачені на реалізацію окремих проектів громади. У 1997 році програма була запущена; на її основі муніципалітет отримав спів фінансування у розмірі 50-60% від усіх запланованих витрат.

• муніципалітет Вейарну витратив на організацію шестирічного процесу щонайменше 100 тисяч євро, але, варто розуміти, що в подальшому ефективне залучення принесло набагато більше коштів громаді завдяки економії та плану їх раціонального використання. Найбільша стаття витрат громадських зборів – це реклама заходу та друк роздаткових матеріалів; робочих груп – оплата праці експертів та друк напрацьованих результатів.
• тривалість громадських зборів – не більше 2 годин; засідання робочої групи – від 2 годин до повного дня (при умові наявності каво-паузи, щоб у людей були сили працювати).
• громадські збори можна провести без залучення експертів, але робочі групи варто підсилити зовнішніми консультантами для досягнення ефективності. Кількість учасників громадських зборів – 50 осіб; в робочих групах – по 10-12 осіб.

Труднощі на шляху втілення:

• бажання урядовці усе контролювати: членам сільської Ради, здається, треба подбати про кожен новий дорожній знак, але, насправді, ті, хто живе в цьому районі, набагато більш компетентні у таких питаннях;

• непереконана адміністрація. Весь процес участі буде в кінцевому підсумку провальним, якщо ні голова громади, ні рада не показали справжню волю розділити владу і якщо адміністративний персонал не буде переконаний в обґрунтованості таких дій. Адміністрація повинна адмініструвати можливості реалізації проектів та підтримувати робочі групи за допомогою професійних консультантів. В інакшому випадку, небажання адміністрації «ділитися» правом приймати рішення можна характеризувати як недбалість;

• взаємна недовіра. Вона виникає, коли адміністрація або уряд відмовляються брати участь в діяльності робочих груп. Ще на етапі планування необхідно визначити основні принципи проектної діяльності і чітко їх дотримуватись, щоб співпраця була ефективною.

Результат.

Протягом наступних 20 років бачення розвитку Вейарна, визначене мешканцями, було враховано у всіх сферах комунальної політики та в стратегічних документах, таких як план просторового розвитку, ландшафтне планування або концепція розвитку робочих місць. До 2012 року це бачення було оновлено двічі, планується третій перегляд стратегії. На сьогодні сценарій розвитку Вейарна складається з двох частин: «Ми хочемо залишатися сільською громадою» і «Ми плануємо майбутнє з мешканцями».

Також у кожній з областей, з якою працювали робочі групи, було досягнуто наступних результатів:

• ефективна політика впорядкування земельних ділянок, яка надала перевагу молодіжному та соціальному будівництву, Вейарн має 250 вільних місць у дитсадках, коли сусідня 15-тисячна громада немає жодного дитячого садку на своїй території;

• створення нової політичної культури серед громадян та їх ідентифікація себе з місцем проживання: робочі групи, що працювали над переглядом стратегії у 2011 році, вже налічували понад 250 учасників;

• культура спільної роботи та порозуміння між владою та громадою, яка склалася на основі постійного відкритого обговорення стратегій розвитку надихнула громаду на створення волонтерських організацій, які своєю роботою на користь території щорічно заощаджують місцевому бюджету щонайменше по 200 тис. євро;

• поява нових ініціатив, таких як документальне затвердження права громадян на участь в локальній політиці, розбудова т. зв. «сусідського будинку» для людей старшого віку, освітні програми для молоді села.

4.2. Керована візуалізація.

«Від мрії до дії: Вільногірськ через 1 рік»

Існуючий стан справ до початку роботи: Вільногірськ – місто в Дніпропетровській області з населенням 23,5 тис. жителів. Місто було збудоване у 1956 році навколо гірничо-металургійного комбінату, який наразі у формі філії Державного підприємства «Об’єднана гірничо-хімічна компанія» є містоутворюючим підприємством, що забезпечує 98,2% валового продукту. Крім того робочі місця у Вільногірську забезпечують ще три заводи з виробництва скла, обробки кольорових металів та виготовлення залізобетонних виробів. За радянських часів в місті існувала культура громадського волонтерства, завдяки якій був збудований центральний стадіон на 12 тис. місць. Крім того, в центрі міста знаходиться відкритий басейн, фонтан і великий парк, збудований за якісним ландшафтним проектом. На околиці міста є неофіційна зона відпочинку на місці старого кар’єра з пляжем. Крім волонтерської культури, у Вільногірську існує культура довіри до влади, пов’язана з іменем першого мера Віктора Вікторовича Варена, який свого часу був ініціатором усіх перерахованих вище елементів міського благоустрою. Працюючи протягом року у Вільногірську та надаючи експертну підтримку в рамках проекту з громадського бюджету («Зміцнення місцевої фінансової ініціативи (ЗМФІ-ІІ) впровадження», ініціатори – USAID та ВГО ІБСЕД), ми помітили, що основною проблемою міста є низька активність громади та небажання включатися в ініціативи, які можуть піти на користь місту. Проведені тренінги показали свою не результативність: не зважаючи на те, що їх стабільно відвідувала велика кількість осіб (по 25 – 30 осіб на кожному з 5 заходів), на голосування в громадському бюджеті вийшло всього 5 проектів. Разом з тим на самих тренінгах, експерти помітили, що активні городяни називали дві основні причини невдач будь-яких ініціатив: 1) низька зацікавленість жителів міста; 2) відсутність належного фінансування та невміння залучити кошти. Враховуючи цей запит, було вирішено провести громадські обговорення у форматі керованої візуалізації (guided visualization), який був розроблений у США. В основу заходу ліг досвід From Vision to Action Workshop; також Керована візуалізація була першим кроком для розробки проектів Глоуцестерської громади. Формат використовується у випадках, коли громада — чи, принаймні, її активне ядро – вже сформовані, і необхідно підштовхнути її до розробки реалістичних проектів. Інструменти, що застосовуються тут, інформативні, консолідуючі, досить оригінальні за методологією проведення, часто – ігрові. Вимагають присутності тренованого медіатора та зацікавленості представників влади на етапі підготовки.

— Модератор коротко розповідає про формат заходу, причини його проведення та очікуваний результат, основні правила – 4 хв.

— Громада займає місця; кожен та кожна отримують папір А4 і ручку/ олівці. Оголошення теми заходу: Від мрії до дії: Вільногірськ через 1 рік. Присутні малюють, яким уявляють Вільногірськ 1 листопада 2018 року – 10 хв.

— Учасники діляться своїм малюнком із сусідом чи сусідкою і обговорюють їх. Завдання: придумати, як це можна зробити, хто і що для цього потрібне –5 хв.

— Учасники об’єднуються в групи по 5 людей і представляють свої малюнки, знаходять спільне і відмінне – 15 хв.

— Представлення ідей групи. Всі малюнки передаються медіатору заходу, він розміщує їх на стіні. На групу – по 5 хв.

— Медіатор пропонує гранти, які допоможуть перетворити ідею на проект та втілити її. – 10 хв.

— Результати заходу і завершальне слово, відгуки учасників – 5 хв.

Перебіг процесу. Найлегше вдалися етапи обговорення вдвох та публічна презентація роботи в групах. Учасники легко знаходили однодумців і не соромились представити свої ідеї, хоч спочатку і переживали, що «ми не художники». Найважчою була розсадка учасників та пояснення необхідності дотримуватись логіки процесу, тобто малювати спочатку самостійно, обговорювати вдвох і в групі з п’ятьох осіб. Були учасники, які не намалювали жодного малюнку і від початку просто спостерігали за процесом. Існували групи з авторитетами, які взяли ініціативу на себе. Пасивні учасники легко віддали її сильнішим. Формат керованої візуалізації не дає можливості висловитися пасивним учасникам.

1. Основний результат керованої візуалізації – графічне зображення прагнень громади. В ході роботи груп ми отримали 21 малюнок. Основні зображення фокусувались довкола публічних місць Вільногірська: 1) центрального парку та фонтану (9 малюнків); 2) приміщення ДК із прилеглою площею (6 малюнків); 3) міського відкритого басейну зі стадіоном (4 малюнки); 4) вулиць міста (3 малюнка).

На одному малюнку часто позначалося кілька різних об’єктів. Це говорить, по-перше, про комплексний підхід в розумінні міського простору серед мешканців Вільногірська, а, по- друге, є констатацією відсутності тих міських об’єктів, які необхідні різним соціальним групам. Цікаво, що вільногірчани мають досить однозначне бачення дизайну громадських місць: зображення фонтанів, паркової алеї, стадіону було однаковим на всіх малюнках. Це можна пов’язати з тим, що багато городян пам’ятають час, коли ці об’єкти функціонували, і таким чином реконструюють в пам’яті вже бачену картину. Якщо міська влада Вільногірська плануватиме будь-які роботи по облаштуванню публічних місць, варто пам’ятати, що жителі асоціюють своє місто із такими символами як:

1) арка на вході до парку (на 4 малюнках);

2) фонтан (на 7 малюнках);

3) високі старі дерева (присутні на 13 малюнках, а особливо вільногірчани пишаються ялинками на паркових алеях (на 3 малюнках).

Щодо категорій об’єктів, які необхідні Вільногірську, учасники зобразили:

1) пішохідна інфраструктура – 11;

2) клумби та нові зелені насадження – 9;

3) лавки – 7;

4) смітники – 6;

5) місце для сімейного відпочинку (кемпінг, кінотеатр, кав’ярні) – 6;

6) освітлення – 5;

7) дитячі майданчики – 4;

8) спортивні об’єкти – 4;

9) майданчики для вигулу собак – 2;

10) велодоріжки – 2;

11) іміджеві об’єкти – 2;

12) місця для паління – 1.

Очевидною є потреба вільногірчан у якісному асфальтному покритті пішохідних зон, оформленні дорожньої розмітки (11 малюнків) та освітлення вулиць (5 малюнків). Місця для відпочинку містяни уявляють досить типово з обов’язковою наявністю клумб (9 малюнків), лавок (7 малюнків) і смітників (6 малюнків). Саме ці позиції – інфраструктура та благоустрій – є лідерами потреб жителів Вільногірська. Середину списку займають складніші об’єкти дозвілля: місця для сімейного відпочинку (6 малюнків), дитячі (4) та спортивні майданчики (4). Показовою тут є тенденція до інклюзивності: вільногірчани зобразили в однаковій кількості об’єкти для різних соціальних груп, в т.ч. майданчик для дозвілля літніх людей. Виділилась також потреба жителів у створенні спеціальних місць для велосипедного руху (2), вигулу собак (2) та паління (1).

Тенденція сучасних міст полягає у створенні спеціальної відокремленої території для тих груп населення, чиє дозвілля може якимось чином зашкодити відпочинку інших людей, і вільногірчани також підтримують це прагнення. Крім реконструкції паркової брами та фонтану, вільногірчани звертають увагу на створення нових іміджевих об’єктів, таких як напис «Я люблю Вільногірськ» та літня сцена (2 малюнки). Абстрактних зображень не було, що свідчить про те, що вільногірчани точно знають, чого не вистачає місту. Деякі малюнки (5), особливо ті, що з дитячими майданчиками, не були точно локалізовані, що свідчить про бажання жителів Вільногірська мати такі об’єкти бодай десь, без прив’язки до конкретного місця проживання. Висновок: найбільшу потребу вільногірчани виразили у розвитку інфраструктури – оформленні пішохідних зон, дорожній розмітці, освітленні – яке забезпечить необхідну безпеку руху в місті, де майже всі пересуваються пішо, адже громадський транспорт у Вільногірську відсутній. Другою своєю потребою вільногірчани означили мінімальний благоустрій – клумби, лавки і смітники. Тут вже варто задати питання самим жителям міста, адже встановлення лавок та озеленення при домових ділянок цілком можна зробити й власним коштом зі зборів ОСББ, або просто сусідською домовленістю про суботник. Тож очевидною є необхідність активізації громади задля вирішення таких точкових питань.

Третю потребу – у створенні комплексних зон сімейного відпочинку, спортивних та дитячих майданчиків – можна вирішити лише спільними зусиллями обох сторін: і влади, і громади міста. Кожен житель міста може подати власний проект на створення необхідного об’єкту до громадського бюджету або ж інших цільових міських програм, про які можна дізнатися у працівників Відділу інвестування та розвитку міської інфраструктури УАКБ та ЖКГ Вільногірської міської ради. Якщо ж бюджет міста не передбачає подібних витрат, то громада може залучити сторонню допомогу.

Переваги інструменту керованої візуалізації:

• дозволяє візуально побачити схожість в прагненнях покращення;

• допомагає сфокусуватися на громадських просторах;

• дозволяє брати участь різним віковим та соціальним групам;

• моделює громадське обговорення у ненав’язливій формі дитячої гри.

Недоліки інструменту:

• проявляється сором’язливість учасників, яка не дозволяє виразити свою точку зору на етапі об’єднання в групи;

• «несерйозність» формату стурбовує певні соціальні групи, вони відмовляються брати участь;

• відсутня можливість для модератора пропрацювати конкретні проекти, лише дати підказки, куди рухатись.

Замість післямови: Виконавчий комітет Вільногірської міської ради зібрав малюнки громадян, а також контакти, щоб враховувати їхні ідеї у подальшій роботі з пошуку грантів та залучення інвестицій. Реконструкція центрального парку, запланована ще у 2017 року, включила зауваження громадян — в першу чергу була зроблена пішохідна інфраструктура та освітлення. У подальших планах є все те, що на своїх малюнках зобразила громада – окремі зони сімейного відпочинку, дитячі майданчики, бігові доріжки, майданчики для вигулу собак та нові зелені насадження.

4.3. Консенсус та «Світове кафе».

Форум «Активна громада – майбутнє Першотравенська» згуртував представників влади та громадськості на шляху розвитку міста

Першотравенськ – місто обласного значення Дніпропетровської області. 12 червня у приміщенні Центру дитячої творчості «Надія» відбувся форум «Активна громада – майбутнє Першотравенська», який об’єднав представників міської влади, бізнесу, громадських організацій, молоді та активних мешканців для обговорення шляхів розвитку Першотравенська та Перспективного плану розвитку міста на 2019-2021 роки.

Захід відбувся в рамках проекту «#GIZ Партиципація та Модерація» за участю професійного тренера-фасилітатора Олени Кашкарьової.

Під час форуму присутні обговорювали найбільш актуальні міські питання в форматах «консенсус» та «світове кафе». Ці сучасні методи обговорення дозволили всім учасникам висловити свою власну думку з того чи іншого питання, поділитися досвідом з колегами та долучитися до планування і реалізації подальших дій.

За результатами Форуму його учасники дійшли консенсусу та визначили найбільш нагальні міські питання. Вони також ознайомилися з Перспективним планом розвитку міста на 2019-2021 роки. Як виявилося, більшість запропонованих на форумі питань вже включено до плану, деякі вже навіть почали реалізовуватися. Решта питань, піднятих громадою, будуть детально вивчені та, за необхідності, включені до Перспективного плану розвитку міста.

Підкреслюємо, що партисипативний захід можливо провести також на базі публічної бібліотеки.  Так, 10 квітня 2019 року, у приміщенні “Коворкінг Центру” Мелітопольської міської бібліотеки ім. М. Горького відділом муніципального маркетингу та туризму управління соціально-економічного розвитку міста виконавчого комітету Мелітопольської міської ради разом із керівництвом централізованої бібліотечної системи було презентовано Концепцію проекту “Муніципальний менеджмент житлових районів”. Мета цього проекту — створення системи менеджменту житлових районів міста шляхом визначення загальних проблем та незручностей, які турбують мешканців цих мікрорайонів; налагодження стабільного зв’язку між громадою і владою для визначення потреб мешканців та прийняття спільних рішень щодо розвитку міста Мелітополя. Впровадження нових практик партиципації. У заході брали участь представники депутатського корпусу та їх помічники, представники “Агенції розвитку Мелітополя”, структурних підрозділів виконкому, бібліотечної системи, соціологи “Центру Соціологічних досліджень”, студенти соціологічного факультету МДПУ ім. Б. Хмельницького, представники активної молоді міста. Усі учасники заходу приймали участь у розробці SWOT-аналізу до цього проекту напрацьовували питання для наступної зустрічі (наприклад: на які райони необхідно поділити місто для більш плідної співпраці аніматорів цих мікрорайонів з мешканцями), яка відбудеться 24 квітня. Захід відбувався у рамках ініціативи «Підтримка територіальних громад України у зв’язку зі збільшенням кількості внутрішньо переміщених осіб», що виконується Німецьким товариством міжнародного співробітництва GIZ за дорученням уряду Німеччини при участі експерту GIZ Костянтина Плоського.

Отже, якщо ви хочете змінити життя своєї громади на краще, підвищити імідж, саме ви можете бути ініціатором партисипативного заходу у вашій бібліотеці!

Використані джерела

1. Теорія партисипаторної демократії [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/. Мова укр. ― Назва з екрану.
2. Рівні співпраці влади і громади: шість типологій громадянської участі [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: https://mistosite.org.ua/uk/articles/r%D1%96vn%D1%96-sp%D1%96vpracz%D1%96-vlady-%D1%96-gromady-sh%D1%96st-typolog%D1%96j-gromadyanskoyi-uchast%D1%96. Мова укр. ― Назва з екрану.
3. «Участь без участі»: поради як проводити партисипацію [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://mistosite.org.ua/articles/uchast-bez-uchasti-porady-iak-provodyty-partysypatsiiu. Мова укр. ― Назва з екрану.
4. О. Левченко, Н. Величко, Л. Ковшун. Партисипативний підхід та практики на рівні громади. Посібник для громадських активістів та всіх зацікавлених. ― Херсон. ― 2018. ― 52 с.
5. Навички фасилітації партисипативних процесів у громаді. Польовий довідник учасника. ― 2018. ― 54 с.
6. # GIZ Партиципація та Модерація [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: https://www.facebook.com/groups/335133150605053/. Мова укр.

Підготувала:                                                                 О. Літвак