Робота бібліотек на допомогу користувачам з обмеженими фізичними можливостями. Випуск 1

Інваліди — група людей, яка потребує соціокультурної та психологічної підтримки. Раніше вони отримували бібліотечні послуги переважно у спеціалізованих книгозбірнях, але зараз це розглядається як свого роду ексклюзія. Натомість набули розповсюдження ідеї інтегрованого бібліотечного обслуговування, оскільки книгозбірня наразі надає послуги та матеріали в доступній формі тим, хто з яких-небудь причин не може відвідувати її в звичайному режимі і вносить свій внесок в соціокультурну реабілітацію особливих груп населення. Наше завдання — створити максимально комфортну обстановку для своїх особливих читачів і забезпечити умови для рівного та вільного доступу до інформації всім громадянам.

У зарубіжних бібліотеках та цілому ряді книгозбірень України вже накопичено значний досвід роботи з цього питання. Зокрема, у бібліотеках Рівненської, Херсонської, Львівської областей успішно працюють над створенням сучасної системи бібліотечного обслуговування, яка базується на принципах інклюзії.

На жаль, книгозбірні нашої області стоять на самому початку довгого шляху до створення по-справжньому доступного і комфортного середовища для людей з обмеженнями здоров'я. Перші кроки зроблено у ЦБС м. Запоріжжя, бібліотеках м. Бердянська, Мелітопольського району та деяких інших, які вже використовують напрацювання та досвід колег.

Пропонуємо вам перший випуск методичних рекомендацій, у якому розглянуто основи інклюзивного бібліотечного обслуговування людей з інвалідністю. Звертаємо увагу на те, що даний матеріал покликаний лише надати певні орієнтири в організації якісного обслуговування цих користувачів. Існує величезний масив документів відповідної тематики, який радимо опрацювати додатково з метою деталізації обраного напрямку роботи.

Другий випуск буде присвячено висвітленню форм та методів інформаційно- бібліотечного обслуговування людей з інвалідністю та визначенню спектру послуг для них.

1. Місія публічних бібліотек в роботі з інвалідами

“Лисенок — сказал лисёнок лисёнку, — ты помни, пожалуйста, что если тебе тяжело, плохо, грустно, страшно, если ты устал — ты просто протяни лапу. И я протяну тебе свою, где бы ты ни был, даже если там — другие звёзды или все ходят на головах. Потому что печаль одного лисенка, разделенная на двух лисят, — это ведь совсем не страшно. А когда тебя держит за лапу другая лапа — какая разница, что там ещё есть в мире?”

И. Фарбаржевич “Сказки маленького лисенка”

Серед нас живуть люди, яких називають по-різному: інваліди, неповносправні, особи з особливими потребами, люди з обмеженими можливостями. У Європі — це “люди з підвищеними потребами" (відчули різницю?). У світі їх налічується понад 650 мільйонів, що становить приблизно 10-15% усього населення. В Україні кількість інвалідів за останні 20 років подвоїлася і зараз складає близько 3 мільйонів (приблизно 6 відсотків від кількості всього населення). Серед них з'явилася нова категорія — учасники Антитерористичної операції.

Що ми знаємо про цих людей? Спробуймо заплющити очі і з півгодини робити звичайні домашні справи, а потім продовжувати однією рукою. Виключити звук телевізора і намагатися зрозуміти, про що йде мова на екрані чи дістатися на інвалідному візку в інший кінець міста… Життя людини, яка отримує інвалідність, докорінно змінюється, так само, як і тих людей, хто таку особу оточує. Людям з обмеженими можливостями складніше знайти роботу, захистити свої права, вирішити соціально-побутові проблеми, поліпшити здоров'я.

Інвалідність — це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної непристосованості внаслідок порушення здібностей людини до самообслуговування, пересування, орієнтації, навчання, спілкуванню, трудової діяльності. До цієї категорії можуть потрапити всі групи населення: діти, підлітки, молодь, люди середнього та зрілого віку, літні, а також люди з тимчасовою інвалідністю (через нещасний випадок). При цьому більшість з них мають такі ж глибокі інтереси і потреби, як і люди без сенсорних чи інших фізичних обмежень. За умови правильного навчання і гарного технічного оснащення спосіб їхнього життя може відповідати загальноприйнятим стандартам. Певною мірою всі ці люди охоплені державною системою соціального захисту. Частина інвалідів веде досить активний спосіб життя: вони навчаються, працюють, спілкуються, займаються творчістю.

Але є й такі (на жаль, їх більше), що обмежені у спілкуванні, доступі до об'єктів інфраструктури — ізольовані від суспільства. Дуже часто вони залишаються віч-на-віч зі своїми труднощами, замикаються у просторі власного відокремленого для себе середовища. Невирішеність цієї проблеми породжує ряд серйозних соціально-економічних наслідків. Серед них:

— трудова сегрегація, дестимуляція трудової і соціальної активності інвалідів, що негативно позначається на зайнятості, освітньому та культурному рівні, якості життя;

— висока соціальна залежність, вимушена самоізоляція. Вона ускладнює проведення заходів реабілітації інвалідів, обумовлює зростання попиту на послуги в надомних умовах;

— обмежений доступ до інформації. Будь-яка ізоляція, якою б вона не була, свідчить не тільки про дефіцит спілкування, а й про дефіцит інформації, яку звичайна людина, що не має обмежень у спілкуванні, отримує з усіх доступних їй джерел — телебачення, радіо, ресурсів бібліотек, можливостей комп'ютера, живого спілкування. За даними соціологічних досліджень, про свої права та можливості поінформовано всього 10 відсотків інвалідів;

— соціальна роз'єднаність інвалідів і не інвалідів, що зумовлює необхідність проведення відповідних роз'яснювальних, освітньо-інформаційних кампаній. У суспільстві існує певна упередженність у сприйманні людей з обмеженими можливостями здоров'я. Наприклад, за даними опитувань, біля 80% здорових людей не готові взяти шлюб з інвалідом [1].

Сьогодні є очевидною потреба в розвитку структури, яка стала б провідником і транслятором норм і правил поведінки у даному напрямку. І саме бібліотеки володіють можливостями стати центрами поширення інформаційної та поведінкової культури, набуття якої веде до розуміння і толерантності.

Таким чином, місія публічних бібліотек у роботі з інвалідами полягає у сприянні соціальній інклюзії людей з особливими потребами.

Інклюзія — процес реального включення людей в активне громадське життя, зміцнення почуття приналежності до спільноти [1] . Саме інклюзія веде до соціальної інтеграції. На індивідуальному рівні соціальна інклюзія передбачає наявність трьох компонентів: включеність у групу, включеність у діяльність і в емоційний контакт із соціумом. Певними характеристиками має володіти і суспільство — бути відкритим, приймаючим, тобто надавати індивіду можливість включення.

Виділяють такі індикатори соціальної інклюзії:

— індикатори політичної підсистеми: політична грамотність (знання законів, прав і обов'язків); суспільно-політична активність (участь у громадських та політичних об'єднаннях, організаціях); доступність соціальних благ і пільг, можливість скористатися ними (у тому числі, поінформованість);

— індикатори економічної підсистеми: матеріальне становище, економічна грамотність; мотивація на чесну працю; включеність в оплачувану діяльність; відчуття свого економічного становища як нормального;

— індикатори соціокультурної підсистеми: професійна орієнтованість; доступність освіти; додаткові освітні можливості (підготовчі курси, заняття за інтересами тощо); участь у культурно-дозвіллєвій діяльності нарівні зі здоровими людьми (заняття спортом, відвідування бібліотек, театрів, музеїв, екскурсій); рівень культури (побутова культура, художня культура, етнокультура, інформаційна культура); почуття належності до певної культурної групи;

— індикатори соціальної підсистеми: наявність значущої групи (друзі); сімейно-родинні зв'язки; широке коло спілкування; відчуття групової спільності;

— індикатори символічної підсистеми: позитивна ідентичність, висока самооцінка і високий рівень самоповаги, задоволеність; впевненість у завтрашньому дні (досягнення успіху, позитивне бачення свого майбутнього) [1].

Уважний аналіз індикаторів показує, як багато можуть зробити бібліотечні працівники для людей з інвалідністю. У зв'язку з цим серед науковців і бібліотечної спільноти набула поширення парадигма бібліотечно-інформаційного обслуговування на основі інклюзії, яка передбачає необхідність формування спеціального комунікаційного бібліотечного середовища для обслуговування усіх категорій користувачів, зокрема, і з обмеженнями у життєдіяльності.

Так, бібліотекознавець Е. Сукіасян ще в 2007 р. наголошував: “Ми не можемо обмежуватися лише тими читачами, які приходять до нас самі. Публічна бібліотека повинна обслуговувати інвалідів: сліпих і слабкозорих, глухих і німих, осіб з порушенням опорно-рухового апарату, значну частину хворих з такими відхиленнями у психіці, яких в нашій країні їх рідні та близькі з дому просто не випускають!” [2].

На думку доцента Львівської політехніки Н. Е. Кунанець, завдання бібліотек — залучити людей з різними типами нозологій у процеси загального традиційного бібліотечного обслуговування. Основними складовими нового формату бібліотечного сервісу повинні стати:

— забезпечення користувачів з особливими потребами вільними, безбар'єрними та безперешкодними можливостями отримувати інформацію у будь-якій бібліотеці і в доступних для сприйняття ними форматах;

— забезпечення необхідної диференціації під час формування бібліотечних фондів, спрямованої на подолання комунікаційних бар'єрів;

— індивідуальний підхід під час обслуговування кожного користувача з особливими потребами;

— використання інноваційних методологій, новітнього спеціального програмно-алгоритмічного забезпечення, комп'ютерно-технологічних засобів, спеціальних інформаційних технологій [3].

Основними кроками практичної реалізації цих завдань можуть стати такі:

— організація підготовки бібліотечних кадрів для роботи з інвалідами різних категорій;

— встановлення партнерських зв'язків з державними органами та громадськими організаціями, які опікуються даною категорією громадян;

— вивчення інформаційних потреб особливих користувачів;

— організація зовнішнього доступу до бібліотеки за допомогою спеціальних архітектурних рішень: пандусів, поручнів, спеціальних дверей, звукових сигналів і т. д.;

— організація внутрішнього комфортного простору бібліотеки, що передбачає вільний доступ до фондів бібліотеки, самостійний пошук інформації за допомогою довідково- бібліографічного апарату бібліотеки, отримання інформації в доступних для інваліда форматах і т. д.;

— придбання спеціального та адаптація вже наявного технічного обладнання, облаштування спеціальних комп'ютеризованих робочих місць користувачів;

— організація формування фондів, заснована на усуненні інформаційних бар'єрів між споживачем інформації з обмеженнями життєдіяльності та документом;

— організація спеціальних бібліотечних послуг для інвалідів різних категорій;

— моніторинг та запровадження передового досвіду організації обслуговування особливих категорій користувачів.

Розглянемо більш детально окремі напрямки роботи.

2. Крокуємо до мети

2.1 Підготовка персоналу

Цей напрямок — одна з найактуальніших проблем в роботі з інвалідами, оскільки в рамках основної освіти ми не отримуємо спеціальних знань для обслуговування інвалідів різних категорій і часто не знаємо, як себе поводити. Для початку можна переглянути художні фільми (наприклад, “Запах жещины”, “Страна глухих”, “Фрида”, “Неприкасаемые”, “А в душе я танцую”, “Человек дождя”, “Коснуться вершины мира” та ін.), відеоролики в Youtube, прочитати книги (Р. Д. Гальєго “Чорне на білому”, М. Петросян “Дом, в котором”, Т. Черемнова “Трава, пробившая асфальт”, Н. Вуйчич “Жизнь без ограничений” тощо), для того, щоб зрозуміти внутрішній світ людей з особливими потребами.

Ми не зможемо обійтися також без ознайомлення з психологією інвалідів різних категорій, основами дефектології, особливостями задоволення інформаційних потреб, етикою обслуговування інвалідів різних категорій тощо. На думку Н.Е. Кунанець, “висококваліфікований фахівець повинен володіти навичками управління інформаційними ресурсами, уміннями щодо застосовування новітніх технологій для опрацювання інформації, практичними навичками створення релевантних інформаційних продуктів, питаннями правового регулювання використання інформації, умінням застосовувати сучасні комп'ютеризовані, телекомунікаційні та інші спеціалізовані технічні засоби, спеціальні шрифти та мови” [4].

Бажано розглядати ці питання під час проведення регіональних заходів з підвищення кваліфікації, залучаючи відповідних фахівців. Великий досвід з організації інформаційно-бібліотечного обслуговування інвалідів мають спеціальні бібліотеки, співпраця з ними дозволить налагодити взаємне використання ресурсів, обмін спеціальними виданнями, прокат тифлотехнічних засобів, відкриття спільних пунктів видачі літератури, організацію заходів тощо. Підвищенню кваліфікації сприятиме і проведення семінарів, курсів, екскурсій в спеціалізованих установах. Перед бібліотеками стоїть безліч проблем, вирішувати які легше, підтримуючи добрі професійні відносини.

Багато книгозбірень вже успішно працюють з інвалідами, причому, й з такими складними категоріями, як люди з порушеннями психічного розвитку. Варто налагодити регулярну підготовку оглядів публікацій з досвіду роботи, використовувати різні професійні заходи для поширення відповідної інформації.

Радимо звернути увагу на матеріали, представлені на сайті Національної парламентської бібліотеки України “Публічні бібліотеки для людей з обмеженими можливостями: досвід, можливості, перспективи” [5]. Це бібліографічний покажчик законодавчих актів, матеріалів з фахових видань, газет та часописів. У випадку, коли стаття або видання є в електронному доступі, дано посилання на відповідний ресурс та інформація щодо умов отримання публікації або видання.

Консультації щодо використання новітніх інформаційних технологій для обслуговування особливих користувачів ви можете знайти у мережі Інтернет або отримати у Регіональному тренінговому центрі, методику створення подкастів висвітлено у матеріалі О.В. Літвак “Подкасти: найшвидший шлях до зацікавлених” [6]. Проблемні питання подкастингу можна буде вирішити на відповідних тренінгах, які пройдуть у 2016 році.

Варто також запланувати проведення занять з вивчення основ мови жестів та шрифту Брайля. Перший досвід ми вже маємо — Обласною юнацькою бібліотекою було організовано вивчення мови жестів для користувачів та бібліотекарів. До речі, Е. Сукіасян був вражений, зустрівши у невеличкій мюнхенській книгозбірні бібліотекаря-сурдопедагога (це був 1993 рік!).

Ми вирішили зупинитися більш детально на правилах спілкування з людьми з особливими потребами. Справа в тому, що у нашому суспільстві існує велика прогалина в розумінні інвалідів. Вони рідко виходять на вулицю і майже не з'являються в громадських місцях. Можливо, через це, стикаючись з ними, люди не знають, як себе поводити, і навіть лякаються — як зробити так, щоб не образити необережним висловлюванням: не помічати обмежених можливостей або, навпаки, жаліти? Часто навіть особи, які працюють з даними категоріями населення, не завжди роблять це коректно й ефективно.

Ми повинні навчитися адекватно реагувати, нормально контактувати, плідно співпрацювати, позбавляти від жалісливих поглядів і непотрібної опіки і, разом з тим, вчасно надавати необхідну допомогу нашим особливим користувачам.

Правила спілкування з цими людьми залежать від особливостей їх вади. Можна виділити кілька груп користувачів відповідно до нозологій:

— з вираженими та сталими порушеннями слухової функції (глухі (нечуючі), слабочуючі, пізнооглохлі);

— з глибоким порушеннями зору (сліпі (незрячі), слабозорі, ті, що втратили зір);

— з важкими мовленнєвими порушеннями (алалія, афазія, заїкання, дизартрія);

— з порушеннями опорно-рухового апарату (дитячим церебральним паралічем, травмами);

— зі стійкими порушеннями інтелектуального розвитку (олігофренія в ступені дебільності, імбецильності, ідіотії; демеція);

— з комплексними порушеннями ряду функцій (сліпоглухі; особи, в яких тяжкі порушення слуху або зору поєднуються з розумовою відсталістю [7].

Загальні правила етикету при спілкуванні з інвалідами

(за матеріалами Н.Н. Талізіної “Основные правила общения с инвалидами:

материал для сотрудников библиотек.” ⁾

Визнайте його рівним

Зазвичай, перше, що відображається на обличчях здорових людей, коли в кімнаті з'являється інвалід, — це страх і розгубленість. Особливо, якщо перед нами людина, що страждає на ДЦП, яка не може навіть володіти м'язами обличчя — привітатися чи кивнути головою. У такі моменти ми найчастіше сором'язливо опускаємо очі. А робити цього не потрібно! Найгірше, що ми можемо зробити для інваліда, — це зайвий раз нагадати йому, що він якийсь «не такий». Краще всього зробити вигляд, що все в порядку. А для цього потрібно не боятися дивитися на людину та активно вступати з нею в контакт. Розмовляючи з інвалідом, звертайтеся безпосередньо до нього, а не до супроводжуючого або сурдоперекладача, які присутні при розмові.

Використовуйте його можливості

Контактуючи з хворою людиною, важливо не допустити помилку через неуважність і не поставити її і себе в незручне становище. Попередньо уточніть у близьких, які її реальні можливості. Наприклад, люди, що хворіють на дитячий церебральний параліч, чудово розуміють, що їм кажуть. Але при цьому не можуть поворушити руками або ногами. І якщо ви будете розмовляти з ними голосно і надто членороздільно, як з маленькими, то можете їх образити. Якщо людина з обмеженими можливостями щось вміє робити сама, то не варто пропонувати їй допомогу.

Намагайтеся не показувати жалість

Життя людини, яка має інвалідність, ніколи не налагодиться, якщо оточуючі не змиряться з цим фактом і не поставляться до нього спокійно. Щоб боротися з хворобою, потрібна мужність. І найкращою тактикою буде не жалість, а віра в сили інваліда і спокій. Саме спокій — та платформа, на якій будуватимуться всі досягнення. Тому, перебуваючи серед інвалідів, приберіть жалісливий погляд. Краще постарайтеся покращити їх настрій доброю посмішкою.

Як ми їх називаємо

Будь-яке необережне слово може образити і назавжди відбити бажання спілкуватися з вами. Те, як ми говоримо, тісно пов'язане з тим, що ми думаємо і як поводимося по відношенню до інших людей. На жаль, занадто часто звучать такі неприйнятні слова і порівняння як «хворий — здоровий», «нормальний — ненормальний, розумово відсталий», «звичайний — неповноцінний», «даун», «каліка» тощо. «Толерантна» термінологія щодо людей з інвалідністю досі не усталилася — навіть у середовищі інвалідів присутні різні точки зору на доцільність вживання тих чи інших термінів. На семінарах учасникам (людям з різними видами інвалідності) пропонували написати, які почуття та асоціації викликає у них те чи інше слово і вираз. Ось типові приклади, обрані більш ніж із 120 відповідей:

— вираз «прикутий до візка» — викликає відчуття «приреченості»;

— слова «глухонімий», «німий» — неможливість спілкування, контакту;

— «хворий» — «треба лікувати», «безпорадний»;

— слова «паралітик», «каліка», «неповноцінний», «безрукий» — пригнічують;

— «псих», «недоумкуватий», «ненормальний», «даун», «шизик» пов'язані з агресією, небезпекою і, як наслідок, викликають страх.

Вирази «людина з особливими потребами», «людина на візку», «людина з травмою хребта», «людина з інвалідністю», «незрячий» — викликають цілком нейтральні асоціації. Слово «інвалід» викликає різні почуття, але в цілому, більшість людей вважає його прийнятним, оскільки це слово офіційне, часто вживане і стало певною мірою абстрактним.

Особливості взаємодії з різними групами інвалідів

При спілкуванні з людьми, які відчувають труднощі при пересуванні

Якщо ви спілкуєтеся з людиною в інвалідному візку, намагайтеся зробити так, щоб ваші очі перебували з її очима на одному рівні. Ви можете відразу на початку розмови сісти, причому прямо перед нею. Пам'ятайте, що інвалідний візок — недоторканний простір людини. Не опирайтеся на нього, не штовхайте. Почати котити візок без згоди інваліда — те ж саме, що схопити і понести речі людини без її дозволу.

Завжди запитуйте, чи потрібна допомога, перш ніж надати її. Пропонуйте допомогу, якщо потрібно відкрити важкі двері або пройти по килиму з довгим ворсом. Якщо ваша пропозиція прийнята, запитайте, що потрібно робити, і чітко дотримуйтесь інструкцій. Якщо вам дозволили пересувати візок, котіть його повільно. Візок швидко набирає швидкість, і несподіваний поштовх може призвести до втрати рівноваги. Завжди особисто переконуйтеся в доступності місць, де заплановані заходи. Заздалегідь поцікавтеся, які можуть виникнути проблеми і як їх можна усунути. Пам'ятайте, що, як правило, у людей, які мають труднощі при пересуванні, немає проблем із зором, слухом і розумінням.

Розкажіть інвалідам, яке у вашій бібліотеці є спеціальне обладнання для них, не соромтеся показати, де знаходиться туалет. Це може допомогти їм швидше адаптуватися.

При спілкуванні з людьми зі слабким зором і незрячими

Порушення зору має багато ступенів. Повністю незрячих людей всього близько 10%, решта мають залишковий зір, можуть розрізняти світло і тінь, іноді колір і обриси предмета. В одних слабкий периферичний зір, в інших — прямий. Усе це треба з'ясувати і враховувати.

Пропонуючи свою допомогу, направляйте людину, не зчіплюйте її руку, йдіть так, як ви зазвичай ходите. Не потрібно хапати сліпу людину і тягнути її за собою.

Опишіть коротко, де ви перебуваєте. Попереджайте про перешкоди: щаблі, низькі одвірки тощо. Пересуваючись, не робіть ривків, різких рухів.

У присутності інваліда по зору не слід надмірно захоплюватися з приводу краси недоступного для сприйняття людини об'єкта (картини, ілюстрації, природного явища). Краще конкретизувати словами, що саме викликає захоплення.

Якщо ви збираєтеся читати незрячій людині, спочатку попередьте про це. Говоріть нормальним голосом, не пропускайте інформацію, якщо вас про це не просять.

Називайте себе і представляйте інших співрозмовників, присутніх; коли ви спілкуєтеся з групою незрячих людей, не забувайте кожного разу називати того, до кого ви звертаєтеся.

Коли ви пропонуєте незрячій людині сісти, направте руку на спинку стільця чи підлокітник.

Уникайте розпливчастих визначень та інструкцій, які зазвичай супроводжуються жестами, виразів на кшталт «Склянка знаходиться десь на столі». Використовуйте правило годинника: “Склянка знаходиться на 3 годині”.

Якщо у вашій бібліотеці є спеціальна апаратура, повідомте про це відвідувачів.

Застереження колеги

“Особливо складною категорією є люди, які були зрячими і втратили зір внаслідок аварії чи хвороби. Вони часто перебувають у стані депресії, їм важко прийняти свою сліпоту. Ці люди потребують особливої уваги, терпіння та індивідуального підходу.

Бібліотекарям слід пам'ятати, що такі користувачі мають недостатньо розвинені навички орієнтації у просторі, самообслуговування, не володіють системою Брайля, воліють брати книги,”що говорять”.

“Багато інвалідів віддають перевагу спеціальній бібліотеці. Вони вважають її “своєю”, не впевнені, що в публічній книгозбірні знайдуть документи на відповідних носіях, що там їх не вважатимуть людьми другого сорту”.

Ж. В. Марусич

При спілкуванні з людьми з порушенням слуху

Зовні він — глуха дитина. Всередині — просто дитина”

(гравірування на дверях Лексингтонської школи для глухих (США)

Існує кілька типів та ступенів глухоти, і, відповідно, є кілька способів спілкування з людьми, які погано чують — мова жестів, міміка, рухи тіла, письмо. Найкраще запитати при першій зустрічі, якому способу надає перевагу відвідувач.

Перш, ніж заговорити з людиною, дайте знак, що ви збираєтеся їй щось сказати. Розмовляючи, дивіться прямо на користувача. Не затемняйте своє обличчя і не загороджуйте його руками, волоссям або якимись предметами. Ваш співрозмовник повинен мати можливість стежити за виразом вашого обличчя.

Підійдіть до людини ближче, говоріть повільно і чітко, але не занадто голосно (зниження слуху часто супроводжується підвищенням чутливості до гучних звуків). Деякі люди можуть чути, але сприймають окремі звуки неправильно. У цьому випадку говоріть більш голосно і чітко, підбираючи відповідний рівень. Якщо людина втратила здатність сприймати високі частоти, знадобиться лише знизити висоту голосу.

Щоб привернути увагу людини, назвіть її по імені. Якщо відповіді немає, можна злегка торкнутися тіла або помахати рукою. Говоріть ясно і рівно, не потрібно надмірно підкреслювати щось. Кричати, особливо у вухо, теж не варто. Слід дивитися в обличчя співрозмовнику і говорити чітко та повільно, використовуючи прості фрази і уникаючи несуттєвих слів. Якщо вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати речення. Додатково використовуйте міміку, жести, рухи тіла.

Переконайтеся, що вас зрозуміли, не соромтеся запитати про це у співрозмовника. Іноді контакт досягається, якщо говорити пошепки: у цьому випадку поліпшується артикуляція, що полегшує читання з губ. Якщо ви повідомляєте інформацію, яка включає в себе номер, технічний або інший складний термін, адресу, напишіть, повідомте факсом чи електронною поштою або будь-яким іншим способом, щоб уникнути помилки.

Якщо існують труднощі під час усного спілкування, запитайте, чи не буде простіше листуватися. Не забувайте, що у великих або багатолюдних приміщеннях важко спілкуватися з людьми, які погано чують. Яскраве сонце або тінь теж можуть стати бар'єрами. Якщо ви спілкуєтеся через сурдоперекладача, не забудьте, що звертатися треба безпосередньо до співрозмовника.

Повідомте, чим у вашій бібліотеці можна зацікавити людину, наприклад, тренажером жестової мови, колекцією фільмів із субтитрами, читаннями віршів жестовою мовою тощо.

При спілкуванні з людьми із затримкою в розвитку і проблемами спілкування

Використовуйте доступну мову, висловлюйтесь точно і по суті. Не думайте, що вас не зрозуміють. Виходьте з того, що доросла людина із затримкою в розвитку має такий же досвід, як і будь-яка інша доросла людина. Будьте готові повторити кілька разів. Не здавайтеся, якщо вас з першого разу не зрозуміли. Даючи завдання або інструкцію, розповідайте все «покроково». Дайте вашому співрозмовнику можливість обіграти кожен крок після того, як ви пояснили йому.

При спілкуванні з людьми, що мають психіатричні проблеми

Психічні порушення — не те ж саме, що проблеми в розвитку. Люди з психічними проблемами можуть відчувати емоційні розлади, що ускладнюють їхнє життя. Неправда, що вони мають проблеми в розумінні або нижчий за рівнем інтелект, ніж більшість людей. У цих людей свій особливий погляд на світ.

Якщо людина, що має психічні порушення, засмучена, запитайте спокійно, що ви можете зробити, щоб допомогти їй. Не розмовляйте різко, навіть якщо у вас є для цього підстави. Не слід думати, що люди з психічними порушеннями більше, ніж інші, схильні до насильства. Якщо ви доброзичливі, вони будуть почувати себе спокійно.

При спілкуванні з людьми, які відчувають утруднення в мовленні

Не перебивайте і не виправляйте людину, починайте говорити тільки тоді, коли переконаєтеся, що вона вже закінчила свою думку. Не намагайтеся прискорити розмову, будьте готові до того, що вона триватиме більше часу. Якщо ви поспішаєте, краще, вибачившись, домовитися про спілкування в інший час.

Дивіться в обличчя співрозмовнику, підтримуйте візуальний контакт, зосередьте на цій бесіді всю вашу увагу.

Не думайте, що утруднення в мовленні — показник низького рівня інтелекту людини. Намагайтеся задавати питання, які вимагають коротких відповідей або кивка. Не вдавайте, що ви зрозуміли, якщо це не так, не соромтеся перепитати. Якщо вам знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити слово в більш повільному темпі, можливо, по буквах.

Не забувайте, що людині з порушеною вимовою теж потрібно висловитися. Не перебивайте її і не пригнічуйте, не квапте мовця. Якщо у вас виникають проблеми в спілкуванні, запитайте, чи не хоче ваш співрозмовник використати інший спосіб — написати, надрукувати тощо.

При спілкуванні з людьми з гіперкінезами (спастикою)

Гіперкінези — мимовільні рухи тіла або кінцівок, які зазвичай властиві людям з дитячим церебральним паралічем (ДЦП). Мимовільні рухи можуть виникати також у людей з пошкодженням спинного мозку.

Якщо ви бачите людину з гіперкінезами, не слід звертати на неї пильну увагу. При розмові не відволікайтеся на мимовільні рухи вашого співрозмовника, бо ви можете пропустити щось важливе, і обидва опинитеся в незручному становищі.

Пропонуйте допомогу ненав'язливо, не привертаючи загальної уваги.

При гіперкінезах зустрічаються також утруднення в мові. У такому випадку радимо прислухатися до рекомендацій, викладених у розділі «люди з утрудненнями в мові» [8].

Порада фахівця:

“Одна з головних проблем інвалідів — це самотність, неможливість повноцінного спілкування. У кожному випадку труднощі свої, і майже завжди вони не кращим чином позначаються на характері людини. Дуже важко бути самотнім.

Є, звичайно, і характерні для того чи іншого захворювання психологічні особливості. Хворим на діабет властива підвищена дратівливість, сердечникам — тривожність і страхи, люди із синдромом Дауна, як правило, добрі й довірливі.

Головне в спілкуванні — бути відкритим і доброзичливим, і у вас все вийде!” Н. Н. Талізіна

Дуже важливо, щоб бібліотечні працівники усвідомлювали не тільки соціальну значущість обслуговування інвалідів, а й свою органічну причетність до цього процесу, не розглядали його як певний додатковий обов'язок, навантаження. На початковому етапі часто виникають побоювання, що з такою роботою важко впоратися, проте, як показує практика, вона цілком реальна і всі труднощі переборні.

Головне — сформувати доброзичливе навколишнє середовище. І пам'ятати, що наші особливі користувачі мають те, чого немає у нас — ходячих, зрячих, чуючих. Інваліди по руху уважніше і пильніше роздивляються навколишній світ, більше уваги приділяють подробицям, деталям, які часто виявляються надзвичайно важливими та інформативними. Інваліди по зору мають більш тонкий слух і музичні дані. Інваліди по слуху наділені гострим баченням і художніми здібностями.

У людей з обмеженими фізичними можливостями надзвичайно багата субкультура — можливо саме тому, що вони бачать, чують і відчувають те, що ми, здорові, у повсякденній метушні не помічаємо…

2.2 Встановлення партнерських відносин

Важливість консолідації зусиль різних установ для бібліотечного обслуговування інвалідів очевидна. У спеціальній літературі висловлюється думка, що книгозбірні навіть здатні виконувати роль сполучної і координуючої ланки, об'єднуючи цілий ряд елементів системи соціального обслуговування населення (геронтологічних, реабілітаційних та інших подібних центрів, служб, організацій). Як би там не було, а без тісної співпраці із державними органами, спеціальними установами та громадськими організаціями налагодити ефективне бібліотечне обслуговування людей з особливими потребами неможливо. Розвиваючи контакти з відповідними структурами, слід пояснювати, що наші цілі багато в чому співпадають, і співробітництво може бути взаємовигідним. З іншого боку, розробка і втілення спільних програм та проектів допоможе сформувати престиж і добре ім'я багатьом соціально орієнтованим публічним бібліотекам.

Партнерські відносини бажано розвивати з широким колом структур: з державними органами (управління соціального захисту, служби зайнятості населення, центри соціального обслуговування, департаменти освіти тощо), з громадськими організаціями, соціальними, освітніми закладами, закладами освіти, культури, благодійними фондами тощо. Не варто забувати про релігійні організації, політичні партії, літературні об'єднання, театри.

А починати роботу слід зі збору даних про регіональну систему органів, установ та служб, які займаються проблемами інвалідів та про місця компактного проживання наших особливих користувачів. Початкову інформацію можемо знайти на сайті Департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА (режим доступу: http://dszn-zoda.gov.ua). На сторінках сайту розміщено довідник телефонів Департаменту, дані про будинки-інтернати, установи соціального обслуговування області тощо. Сайт також містить дані про регіональні управління соціального захисту населення (відділи з питань обслуговування інвалідів).

Для полегшення роботи наводимо первинну інформацію. Надалі ви зможете значно розширити та поповнити її.

Перелік установ соціального обслуговування області

Інтернатні установи області

Перелік громадських організації інвалідів і ветеранів області

Обласна громадська організація “Об'єднання інвалідів Запоріжжя”

(Запоріжжя, пров. Модельний, 34; тел.: 0675941871).

Запорізький обласний конгрес інвалідів

Запорізьке обласне товариство батьків дітей інвалідів та інвалідів

Запорізьке обласне об'єднання Української Спілки ветеранів Афганістану

Запорізька обласна організація інвалідів війни та Збройних Сил

Запорізька обласна спілка ветеранів-учасників ядерних випробувань та військових навчань із застосуванням ядерної зброї

Запорізьке обласне відділення Всеукраїнської Громадської організації "Спілка інвалідів — учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС"

Запорізька обласна громадська організація сімей інвалідів «Людям потрібні люди»

Запорізька обласна організація ветеранів України

Запорізький обласний осередок Всеукраїнської громадської організації інвалідів "Союз Чорнобиль України"

Запорізьке обласне об'єднання громадян "Союз ветеранів прикордонних військ"

Благодійні фонди

Благодійні фонди України: список благодійних фондів та організацій України. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://naiu.org.ua/useful/foundations/.

Благодійні фонди м. Запоріжжжя: список. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dszn-zoda.gov.ua/node/771.

Клуб об'єднує молодих людей з особливими потребами, маломобільних, на інвалідних візках, які беруть активну участь у громадському житті та працюють над написанням проектів для поліпшення доступності м. Запоріжжя. Проводяться семінари, робочі зустрічі, з комітетами Доступності, розробляються маршрути проїзду громадського транспорту для візочників, діє група волонтерів, яка допомагає пересуватися по місту маломобільним на своєму особистому транспорті.

Робота клубу — це, перш за все, підтримка кожного, хто потребує допомоги — волонтерська або консультативна. Одна з постійно діючих акцій об'єднання — «Ти можеш!». Її мета — створення і розвиток нових можливостей для людей з особливими потребами, представлення їхніх досягнень та успіхів. Серед заходів — виставки-продажі робіт молодих маломобільних художників Н. Лаговського, (ДЦП), П. Чіжмака (ампутація кінцівок) і М. Смбатян (спінальна аміотрафія), сольний концерт Аліни Приступи (слабозора), театральна постановка, в якій сценаристом, режисером та акторами стали люди з особливими потребами, у т. ч. — на інвалідних візках.

ТРК “Запоріжжя” Уже 5 років втілює соціальний проект "Повір у себе. Ти зможеш!" виходить в ефір 5 років. Ідея програми — показати силу духу людей з особливостями, розкрити секрети їх успіху в житті, допомогти людям з інвалідністю вирішити життєві проблеми. Теми випусків проекту присвячені питанням дотримання Конвенціїї ООН про права інвалідів в Запорізькій області, доступності до соціуму, працевлаштування, освіти, реабілітації, досягненням у спорті, діяльності громадських організацій інвалідів, творчості людей з особливостями, новим технологіям з оздоровлення та ін. Герої програми — це інваліди, діти-інваліди, інваліди Великої Вітчизняної війни, локальних воєн і конфліктів, громадські спільноти людей з обмеженими можливостями.

День ефіру — понеділок о 18.10, повтор — у вівторок о 09.25. Творча група — автор Ольга Дроздовська, режисер — Інна Перевала, оператор — Олег Стригунов. Відеосюжети супроводжуються сурдоперекладом.

2.3 Організація зовнішнього доступу до бібліотеки

та внутрішнього комфортного простору

Доступне, або безбар'єрне, середовище в широкому сенсі — це середовище, яке створює легкі та безпечні умови для найбільшого числа людей. З погляду проблеми інвалідності, безбар'єрне середовище — це такі елементи навколишнього середовища, в які можуть вільно заходити та використовувати люди з фізичними, сенсорними або інтелектуальними порушеннями. В якості критеріїв оцінки безбар'єрного середовища використовують показники доступності фізичного середовища, включаючи житло, транспорт, освіту, роботу і культуру, а також доступність інформації і каналів комунікації [9].

Зараз Національною Асамблеєю інвалідів України реалізується проект «Безбар´єрна Україна». На однойменному порталі (режим доступу: http://netbaryerov.org.ua/hi) ви зможете ознайомитися з концепцією універсального дизайну, законодавчими актами, будівельними нормами, національним і міжнародним досвідом, з діяльністю комітетів доступності, а також побачити реальну картину «доступності» по кожному регіону України та поповнити “Путівник доступних місць”.

Існує кілька інформаційних ресурсів “Карти доступності”. Громадсько-соціальна мережа Socio (режим доступу: http://socinfo.net.ua) є “Картою доступності України” з об'єктами, занесеними за підсумками моніторингів громадських організацій, міст і селищ України, з опублікованими фотофактами умов наявності/відсутності доступності для людей з інвалідністю. На жаль, по Запорізькій області дані відсутні. Можливо, почнемо з бібліотек?

Проект “Барьеров нет” (режим доступу: http://netbaryerov.org.ua/hi) є міжнародним, реалізується на базі гугл-мап, контент додають самі користувачі. Будь-яка людина, зареєструвавшись, може обрати своє місто та нанести на мапу об'єкти інфраструктури (у т. ч. бібліотеки) та позначити їх доступність для інвалідів. Вказуються контактні дані і опис об'єкту (кількість сходів, ширина дверних пройомів, наявність пандусу, ліфту, кнопки виклику). Бажано додати фото пандуса і вхідних зон, власні зауваження (наприклад, пандус є, але градус нахилу не відповідає вимогам).

На базі цієї платформи центр обслуговування користувачів з особливими потребами Херсонської ОУНБ започаткував інтернет-проект зі створення мапи "Херсон без бар’єрів” (режим доступу: http://lib.kherson.ua/kherson_map.htm). Усім бажаючим пропонується обрати серед інших міст Херсон та нанести на мапу місця вільного доступу.

Вважаємо за необхідне забезпечити наповнення даних ресурсів власною інформацією про доступні/недоступні об'єкти своїх поселень, перш за все, закладів культури.

Щодо облаштування будівель слід використовувати спеціальні державні будівельні норми (ДБН). Зараз в Україні чинні “ДБН В.2.2-17: 2006 Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення” [10]. Цим документом передбачено вимоги до земельних ділянок (висота бордюрів, ширина доріжок, покриття, наявність місць для паркування), до входів і шляхів руху по будівлі, дверних прорізів, до сходів і пандусів, ліфтів і підйомників, систем засобів інформації, санітарно-гігієнічних приміщень, зон обслуговування відвідувачів тощо.

Звичайно, за нинішнього фінансування складно забезпечити усі вимоги стандартів. Тому, у міру появи додаткових фінансових та матеріально-технічних можливостей, бібліотеки повинні прагнути до забезпечення максимально комфортних умов для своїх особливих користувачів. А для початку варто зробити те, що не потребує значних витрат — виготовити покажчики, кольорові маркування, забезпечити вільні проходи, оформити спеціальні місця для роботи та відпочинку тощо.

Відвідувачам з ураженнями опорно-рухового апарату важливим є:

— наявність пандусів. Вони бувають стаціонарні (телескопічні розсувні, пандуси-пороги, рол-пандуси), знімні та відкидні. Стаціонарні пандуси установлюються зовні, їх виготовлення та установка повинні проводитися чітко з дотриманням технічних вимог. Такі вимоги встановлено щодо кута нахилу, наявності та розмірів поручнів, покриття, висоти проходу тощо. Вони передбачені нормативними документами. А тепер згадаймо, які пандуси мають наші книгозбірні — дуже круті (в поганому значенні слова), без поручнів, без сходинок для супроводжуючого, часто вирішують проблему доступу лише до вестибюлю будинку культури, при цьому бібліотеки розташовано на 2 поверсі;

— туалет з можливістю в'їзду та розвороту на інвалідному візку, поручнями та іншими пристосуваннями;

— підйомник для переміщення інвалідів-візочників по сходах бібліотеки;
— для тих, хто може скористатися послугами соціального таксі і можливістю не брати з собою візок, — надання його в бібліотеці для самостійного переміщення (візок має бути забезпечений спеціальним столиком, що дає змогу працювати з книгою або ноутбуком);

— впровадження спеціальних клавіатур і маніпуляторів типу «миша», а також спеціальних віртуальних клавіатур з полегшенням можливостей введення тексту особам з обмеженнями рухової активності рук;

— спеціальне обладнання вхідних дверей. Вони повинні мати ширину у просвіті не менше 0,9 м., спеціальні пристосування для фіксації полотна в положенні "зачинено" і "відчинено". Застосування дверей на петлях, що хитаються, і дверей — "вертушок" не допускається. При проектуванні скляних дверей, які автоматично відкриваються, необхідно передбачати їхнє яскраве маркування на висоті 1,5 м від рівня підлоги. Двері на шляхах руху інвалідів не повинні мати порогів, а при необхідності їхнього облаштування, висота порога не має перевищувати 0,025 м. Ручки дверей повинні мати поверхню, зручну для охоплення рукою, і дозволяти легко відчиняти двері рухом кисті руки або передпліччя. Максимальне зусилля для відкривання і закривання дверей має бути не більше 2,5 кг [11].

Для сліпих та слабозорих сходові марші вгорі і внизу, а також ділянки поручнів, що відповідають першому маршу, мають позначатися ділянками поверхні з вираженим рифленням (тактильна смуга) і контрастним кольором. Бажане також контрастне фарбування сходів (світлі проступи і темні підступенки). У місцях повороту сходових поручнів на кожному поверсі рекомендується встановлювати пластини із зазначенням номеру поверху, виконані рельєфними арабськими цифрами.

Двері мають бути обладнані таким чином, щоб полегшити орієнтацію і забезпечити безпеку користування. Повинна бути передбачена система візуальної, тактильної і звукової інформації, що позначає розташування, напрямок відкривання дверей, призначення приміщення, розташованого за дверима, а також звукове інформування про послуги бібліотеки, спеціальні видання, доступні для цієї категорії читачів (на сайті і в інформаційних кіосках). При використанні дверей із заскленими полотнами на стіні на висоті 1,6 м від рівня підлоги має бути передбачена горизонтальна непрозора попереджувальна смуга шириною 0,15 м. Вхідні і вихідні полотна дверей рекомендується виділяти різними кольорами. Праворуч від вхідних дверей на висоті 1-1,1 м cлід закріпити пластинку з рельєфним зображенням номера корпусу або блоку приміщень (цифри арабські) [10, 11].

Не варто ставити нові перешкоди на звичному шляху руху людей у бібліотеці (вазони, стільці, стенди).

Для слабочуючих людей у книгозбірні мають бути передбачені:

— настінні й підлогові покажчики розміщення фондів і відділів бібліотеки і напрямків підходів до них;

— безкоштовне (за рахунок органів соцзахисту) надання сурдоперекладача на заходи, що проводяться бібліотекою.

Спеціальна зона обслуговування інвалідів

Бажано мати спеціальну зону для роботи особливих користувачів. Вона обладнується на першому поверсі, переважно у читальній залі недалеко від кафедр видачі літератури або поруч з місцем чергового бібліотекаря і маркується відповідними позначками. Зона являє собою простір, облаштований із врахуванням особливостей користувачів. Так, інваліди-візочники потребують більшої площі та ширших проходів (не менше 1,2 м.). Має бути також достатня відстань між ніжками столу для роботи з книгами або комп'ютером безпосередньо з візка. Інший варіант — наявність знімного столика до візка для роботи з ноутбуком. Максимальна висота стелажа не повинна перевищувати межі досяжності людини, що сидить у візку — 1,6 м. Якщо у книгозбірні є зала для проведення соціокультурних заходів, там також слід передбачити вільну площу підлоги для розміщення інвалідних візків.

У зоні обслуговування сліпих і слабозорих розміщуються столи, спеціальні стелажі з літературою, місця для відпочинку. Необхідно забезпечити високий рівень природної освітленості цієї читацької зони (КПО — 2,5%, рівень освітлення читацького столу не менше 1000 лк.), обладнання її додатковими джерелами світла. Поверхня робочого столу для інваліда повинна мати регульований нахил, матову зовнішню поверхню, стіл має бути обладнаний книготримачем, настільною лампою з жорстким кріпленням, спеціальною технікою. Бажана наявність каталогу на книги, виконані брайлівським шрифтом, аудіовидання тощо.

Невисокі стелажі повинні розміщуватися поблизу читацьких місць і мати похилі полиці. Конструкція стелажа має забезпечувати вільну перестановку полиць таким чином, щоб верхній обріз встановлюваних книг перебував від полиці, що розташована вище, не менше ніж на 50 мм. Відстань від нижньої кромки першої полиці до підлоги повинна бути не менше 150 мм. У розвантаженому і завантаженому вигляді стелаж має бути жорстким і не повинен деформуватися, бічні стінки рекомендується оснащувати кишенями для етикеток. У двосторонньому книжковому стелажі між полицями повинні бути встановлені легкознімні перегородки-упори, що запобігають просуванню встановлених книг в протилежну зону стелажа.

Кожен вид видань (рельєфно-точкові видання, книги, «що говорять», пласко друковані, рельєфно-графічні, грамплатівки тощо) розставляються окремо.

Усі приміщення зони обслуговування читачів, а також допоміжні приміщення з обслуговування читачів (вестибюль, зони відпочинку, санвузли) повинні бути доступні для інвалідів.

Туалети для людей з вадами зору й інвалідів, що користуються кріслом-візком, повинні розміщуватися не далі, ніж 60 м від робочого місця. Універсальна кабіна туалету загального користування повинна мати відповідні розміри: ширина — 1,65, глибина — 1,8 м. У кабіні поруч з унітазом слід передбачати простір для розміщення крісла-візка, а також гачки для одягу, милиць та іншого приладдя, можливість встановлення у разі потреби поручнів, штанг, поворотних або відкидних сидінь. Не дозволяється суміжне розміщення чоловічих і жіночих туалетів для інвалідів по зору [10, 11].

Для читачів з вадами слуху слід забезпечувати можливість роботи з бібліотечними фондами, поданими у відеоформі. Мова йде про спеціалізовані читальні зали облаштовані у формі домашнього повноекранного кінотеатру, який дає змогу повноцінно відбирати, подавати та опрацьовувати кіно та відеопродукцію, зокрема бібліотечні фонди, які сформовані у вигляді жестових відеорядів або жестового подання змісту літератури. Обов’язковим компонентом технічно-технологічного комплексу такого відеочитального залу для нечуючих та осіб з вадами слуху повинні бути комп’ютерні програмно-алгоритмічні тренажери жестової мови.

2.4 Придбання спеціального та адаптація наявного технічного обладнання

Слід зазначити, що спеціальне технічне обладнання для інвалідів коштує дорого, тому без пошуку додаткових джерел вирішити це питання неможливо. Варто відслідковувати інформацію про благодійні організації, проекти, та конкурси на отримання грантів, які періодично оголошуються у нашій області та в Україні. Наприклад, у 2015 році у рамках Проекту «Об’єднуємося заради реформ!» (UNITER) було оголошено конкурс, спрямований на підтримку громадських ініціатив, що сприяють захисту прав людей з інвалідністю (режим доступу: http://www.prostir.ua/?grants=hranty-dlya-spryyannya-zahystu-prav-lyudej-z-obmezhenymy-mozhlyvostyamy; мова англійська).

Нижче ми подаємо короткий перелік технічних засобів та програмного забезпечення, які можна використати для обладнання робочого місця особливого користувача.

Електронні збільшувачі — пристрої, призначені для розгляду дрібних деталей. При цьому масштабована картинка відображається на їх дисплеї або виводиться на екран стороннього монітора. Прилад орієнтований, перш за все, на людей зі слабким зором. Він дозволяє без проблем читати найдрібніші шрифти і писати тексти.

Відеозбільшувачі бувають трьох видів:

— цифровий електронний збільшувач — дозволяє без проблем читати будь-який текст на папері. Необхідно тільки підключити його до монітора або телевізора. Сам пристрій нагадує комп'ютерну мишу. Необхідно водити пристроєм по тексту, а він, у свою чергу, передає збільшений текст на зовнішній дисплей. Можна досягати збільшення тексту до 70 разів.
— портативний відеозбільшувач. Призначений людям, які потребують постійної допомоги збільшувачів. Його можна взяти з собою в будь-яке місце, він має невеликі розміри і вагу. Максимальне збільшення досягає до 25 разів;

— стаціонарний збільшувач. Пристрій має великі габарити, у комплекті йдуть спеціальні підставки для монітора. Надає можливість читати друкований текст, розглядати дрібні деталі, а також написати текст чи заповнити документ. Збільшення — до 74 разів.

Великою популярністю користуються збільшувачі BIGGER.

Дисплей Брайля — пристрій для виведення інформації в рельєфно-точковому форматі за системою Брайля. Він призначений для перетворення звичайної текстової інформації у шестикрапкові символи азбуки Брайля. Користувач проводить пальцем вздовж комірок дисплея і зчитує слова. Ці пристрої дають змогу використовувати сучасні комп'ютери незрячим і слабозорим людям. З 2000 року розробляється дисплей на новій технології колеса, що обертається. Він дешевший, дозволяє відображати брайлівські символи на рухомій поверхні та зчитувати текст з заданою швидкістю.

Принтери Брайля — пристрої для виводу текстової і графічної інформації на папір у вигляді рельєфно-крапкових символів. Такі принтери дають змогу друкувати тексти, виконані у будь-якому текстовому редакторі і створювати брайлівські документи. Програмне забезпечення входить у комплект. Більшість брайлівських принтерів надають можливість дублювати текст звичайним зображенням у вигляді букв — для зрячих родичів та друзів.

Друк за допомогою брайлівського принтера є не єдиним, але найдоступнішим способом створення рельєфно-графічних зображень. Шляхом поєднання рельєфних зображень з текстом, виконаним шрифтом Брайля, створюються спеціальні навчальні посібники, абетки, дитячі книги.

Принтер PIAF – сучасний тифлотехнічний прилад, який дає змогу роздруковувати рельєфні кольорові та чорно-білі зображення. Незрячі отримують можливість не тільки сприймати на слух інформацію про картину чи малюнок, але й відчувати їх на дотик. Використовується переважно для виготовлення дитячих книжок та мультимедійних навчальних матеріалів.

Комп'ютер, підключений до мережі Інтернет зі швидкісними телекомунікаційними інтернет-каналами та спеціальним програмним забезпеченням. Зверніть увагу на сервіс “Додаткові можливості”.

NVDA — вільна, з відкритим вихідним кодом програма для Microsoft Windows, яка дозволяє людям з вадами зору, працювати на комп'ютері без використання зору, виводячи всю необхідну інформацію за допомогою мови або на брайлівський дисплей. Основною метою проекту NVDA є надання можливості людям, які не бачать, працювати за комп'ютером, не переплачуючи за спеціалізоване програмне забезпечення, оскільки розповсюджується абсолютно безкоштовно.

JAWS – програмне забезпечення, яке допомагає перекладати для незрячих користувачів електронні документи із текстового формату в аудіоформат. Програма забезпечує голосове читання текстів та озвучує усі дії програми екранного доступу, за потреби надає звукові підказки.

Android – операційна система, яка допомагає незрячим читати тексти, розпізнавати гроші, картинки й штрих-коди в торговельних мережах, надсилати текстові повідомлення тощо.

Апаратура для сканування книг і друкарських матеріалів з функцією синтезу мови російською, англійською та ін. мовами (читають машини).

Тифлофлешплеєр — подає та опрацьовує оцифровані текстові матеріали у форматах за стандартами ДЕЙЗІ консорціуму. Його переваги: сумісність з іншими форматами, поєднання різних способів представлення інформаційного матеріалу, різні способи відтворення матеріалу, можливість швидко знаходити потрібний розділ, параграф, сторінку, створювати закладки, робити перехресні посилання [13].

На сторінках газети “Без барьеров» розміщено інформацію про спеціальні сервіси, які необхідні людям з інвалідністю. Серед них — додатки, які допомагають спілкуватися глухим і людям, що чують (YandexSpeechKit, RogerVoice), регулювати звук залежно від місця знаходження (Hearyounow), вивчати мову жестів (Spread Signs), збільшувати зміст браузера і клавіатуру в iPad (Bigbrowser), обмінюватися піктограмами людям з аутизмом і синдромом Дауна (інтернет-меседжер “Сезам”), розробляти моторику у дітей та відновлювати рухові функції у людей, які перенесли інсульт (Dexteria), здійснювати облік рівня цукру хворим на діабет (Mysugr diabetes logbook) і навіть зменшити сенсорне перевантаження та заспокоїтися шляхом перегляду гіпнотичних узорів та прослуховування м'якої музики (Miracle modus) [14].

Система передавачів звукової інформації про бібліотеку та її підрозділи і приймальних пристроїв з навушниками для забезпечення навігації по бібліотеці.

2.5 Формування інформаційно-освітніх ресурсів

Незрячим і слабозорим користувачам бажані:

— крупношрифтові книги;

— книги, надруковані шрифтом Брайля. Шрифт Брайля — це рельєфно-крапковий шрифт, в основу якого покладено комбінацію крапок за принципом шестикрапковості. Ним можна позначати букви, математичні знаки, рівняння, комп'ютерні символи тощо. Він незамінний для людей з одночасним порушенням зору і слуху. Проте не всі сліпі люди освоїли цей шрифт, а книги є доволі об'ємними і дорогими. І хоча до їх випуску долучаються меценати, щороку кількість видань, надрукованих шрифтом Брайля, зменшується. Нещодавно в нашій країні була приємна подія — у світ вийшов молитовник українською мовою, надрукований рельєфно-крапковим шрифтом. Проте поступово такі книги витісняються документами, поданими в аудіоформаті;

— фонд аудіокниг для різних вікових та освітніх категорій читачів. В Інтернеті ходить величезна кількість аудіокниг у форматі МР3, які можна прослуховувати на дешевих МР3-плеєрах або на комп'ютерах. Як правило, копіювання цих книг проводиться в обхід і в порушення закону. Бібліотека в цьому процесі брати участь не має права. Крім того, багато наших читачів в силу різних причин і не можуть скористатися цими аудіозаписами (похилий вік, відсутність комп'ютера та Інтернету).

Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо розширення доступу сліпих, осіб з порушеннями зору та осіб з дислексією до творів, виданих у спеціальному форматі” № 927-19 від 25.12.2015 націлив публічні бібліотеки на:

— придбання сучасної вітчизняної книжкової продукції, світової літератури в перекладі українською мовою на різних носіях, у тому числі адаптованих для сліпих, осіб з порушеннями зору та осіб з дислексією;

— запровадження та функціонування дієвої системи електронного книгокористування та обігу електронних книг через бібліотеки;

— формування та впорядкування електронних книг, каталогів, баз даних;

— створення та функціонування електронних бібліотек, у тому числі аудіокниг, аудіодокументів у спеціальному цифровому форматі для сліпих, осіб з порушеннями зору та осіб з дислексією [12].

Під спеціальним цифровим форматом мається на увазі DAISI-формат (дейзі-формат) — формат аудіокниг, що характеризується високим ступенем стискання інформації, структурованою розміткою, зручною навігацією та, що надзвичайно важливо, — захистом від копіювання.

Дейзі-формат дає змогу незрячому користувачеві протягом лічених секунд знайти в аудійованій книзі потрібний розділ, параграф, сторінку, абзац, фразу. Така книга може містити як звичайний текст, так і аудіодоріжку, ілюстрації, відеоряд [13].

Сьогодні дейзі-формат використовується у 90 країнах світу. У цьому стандарті випускаються підручники, наукові, науково-популярні, довідкові видання, художня література і навіть газети та журнали. В Україні перша дейзі-бібліотека створюється на Львівщині в межах міжнародного проекту “Сучасні інформаційні системи для українських користувачів з вадами зору”. Розгорнута робота з виготовлення дейзі-книг і комплектування бібліотеки. Цю діяльність здійснюють 20 інвалідів по зору з різних куточків країни. До них приєдналися бібліотечні працівники. Наприклад, у Рівненській області начитування книг здійснюють навіть сільські бібліотекарі.

Ресурсним центром освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету “Львівська політехніка” розроблено технологію побудови відеоконтенту для незрячих шляхом тифлокоментування. Тифлокоментар – це закадровий опис відеоряду, складений сценаристом і начитаний тифлокоментатором. Це цільова інформація, спеціально підготовлена для незрячих (слабкозрячих) для заміщення (або доповнення) візуальної інформації, яку сприймає зряча людина і яка через сліпоту недоступна (або малодоступна) незрячим (слабкозрячим). Вже адаптовано відеоконтент для незрячих українською мовою – мультфільм “Сонячний коровай”, який став першим в Україні доступним для осіб з повною або частковою втратою зору [4 ].

Глухим і слабочуючим користувачам бажані:

— видання, які подаються у формі відеорядів жестових повідомлень, що дозволяють читачеві-глядачу отримувати бібліотечну послугу в найзручніший та найприроднішій для нього формі;

— фонд художніх і документальних відеофільмів з субтитрами або жестовою мовою (добірка фільмів з субтитрами — див. : http://www.ivi.ru/collections/movies-subtitles; перший і єдиний український фільм жестовою мовою — “Плем'я” М. Слабошпицького);

— фонд навчальної літератури та електронних видань з мови жестів, а також спеціальних відеовидань для навчання глухих нормованої, грамотної жестової і словесної мови. Вивчити мову жестів можна за відомою книгою Г.Л. Зайцевої «Жестовая речь. Дактилология» або за допомогою комп'ютерних тренажерів.

З 2011 р. мова жестів в Ісландії має статус другої державної мови

Для тих, хто хоче вивчити російську мову жестів радимо ресурс https://my.mail.ru/mail/rohrandreas/video/1893. Він містить посилання на дактильну абетку, уроки мови жестів, відеословник російської жестової мови. Комп'ютерний тренажер української жестової мови розроблено науковцями Національного університету “Львівська політехніка”^. [4].

Для цільової групи читачів, які не мають змоги безпосередньо відвідувати бібліотеку, повинні передбачатись послуги з надання бібліотечних фондів у формі сканованих або оцифрованих бібліотечних матеріалів, що в свою чергу дозволяє ефективно реалізовувати технології дистанційного навчання та інформування.

****

Не всіх людей доля наділила здоров'ям у рівній мірі. Живуть серед нас прекрасні люди, здібні і талановиті, але з обмеженими фізичними можливостями. Їх називають інвалідами, а вони просто по-іншому дивляться на світ, у них інша шкала духовних цінностей. Відкриймо для них двері наших бібліотек і наші серця.

Перелік посилань

ДОДАТОК А

Анкета для бібліотечних працівників

Скільки інвалідів, які проживають на території міста, села, (мікрорайону обслуговування), є читачами бібліотеки, у тому числі — скільки дітей?

Чи виділено інвалідів в окрему групу користувачів?

Чи здійснюється позастаціонарне обслуговування інвалідів (наприклад, доставка книг додому)?

Скільки користувачів-інвалідів обслуговується на дому?

Чи укладено ЦБ району (міста) договір про співпрацю із спеціалізованою бібліотекою?
Скільки пунктів видачі людям з особливими потребами функціонує?
Які форми роботи найчастіше використовуються в роботі з користувачами-інвалідами (наведіть приклади)?

Чи є в бібліотеці клуби (об'єднання за інтересами) членами яких є переважно інваліди (наведіть приклади)?

Чи використовуються в обслуговуванні інвалідів інноваційні форми бібліотечної роботи (наведіть приклади)?

Які інформаційні ресурси використовуються в роботі з інвалідами?
Чи випускалися протягом останніх трьох років видання, орієнтовані на дану групу користувачів і членів їх сімей (наведіть приклади)?

Чи здійснюється діяльність, спрямована на створення комфортного середовища для інвалідів (влаштування пандусів, створення спеціальних місць, виділення частини фонду тощо)?

Чи проводилися дослідження, спрямовані на виявлення інформаційних та інших потреб інвалідів та оцінку їхньої задоволеності бібліотечним обслуговуванням (наведіть приклади)?

З якими установами та організаціями здійснюється співпраця при здійсненні роботи з користувачами, що мають обмежені фізичні можливості?

Чи проводилися протягом останніх трьох років професійно-навчальні заходи, спрямовані на підвищення ефективності роботи з обслуговування інвалідів?

Чи приймали у вищеназваних заходах участь соціальні працівники, психологи, медики та інші фахівці?

Чи відчуваєте Ви потребу в методичних матеріалах, які висвітлюють різні аспекти з даною групою користувачів, навчальних заходах?

Якими знаннями повинні володіти бібліотекарі, що працюють з інвалідами (вибрати із запропонованих варіантів відповідей):

— професіоналізм в цілому;

— високий рівень універсальних знань (ерудиція);

— знання в області сучасних технологій;

— необхідність наявності базових медичних знань.
Яку основну функцію повинна виконувати бібліотека в роботі з інвалідами (вибрати із запропонованих варіантів відповідей):

— інформаційна функція;
  — безпосереднє забезпечення літературою;
  — організація дозвілля;
   — соціально-реабілітаційна функція;
   — виховно-освітня функція;
   — координаційна функція;
— інше (свій варіант відповіді).

Чи створено умови для самостійного відвідування інвалідами бібліотеки (пандус, поручні, зона відпочинку, метаінформація)?

Чи маєте Ви технічні засоби і програмне забезпеченнядля роботи з інвалідами?

Чи маєте Ви спеціалізовані інформаційні ресурси (звукові копії, крупношрифтові книги, брайлівську літературу тощо)?

Чи рекламували Ви свої послуги для читачів-інвалідів у ЗМІ, багатолюдних місцях тощо?

ДОДАТОК Б

Анкета для користувачів