1953 р. для колективу був роком освоєння нового приміщення формування контингенту читачів, оскільки Бібліотека перемістилася на протилежну околицю міста.
В 1954 р. створюється патентний відділ з фондом вітчизняних і зарубіжних описів винаходів. У різні роки тут плідно працювали Б.Браславський, П.Киценко, С.О.Белінська, С.Я.Більчик, Г.В.Передерій та інші. Налагоджувалася інформаційна робота на підприємствах у НДІ міста. 
Заслуговує на увагу проведення в той час читацьких конференцій за участю представників редакцій журналів: "Сталь", "Цветные металлы", "Прапор". Конференції сприяли залученню запорізьких авторів на сторінки журналів. Приємно було чути від представників редакцій вдячні слова за виявлену бібліотечну ініциативу. Організаторами конференцій були З.І.Дніпрова, Н.І.музиченко, Л.Я.Василенко, Л.І.Масленикова.
 

З переїздом до нового приміщення незрівнянно поліпшилося художнє оформлення книжкових вистанов, бібліотечних плакатів завдяки творчій праці художника М.П. Чайкіна. Наочність відзначалася і високим професійним рівнем підготовки, про що свідчить публікація у журналі "Соціалістична культура" одного з бібліотечних плакатів — "Розвідники космосу", з діючою моделею супутника Землі. (23)
Колектив, керований послідовно М.Ф.Гришко, В.О.Третяком, Г.С.Рябощанко, працював творчо, більшість працівників поєднували працю з навчанням на заочних відділеннях спеціальних вузів, технікуму. Культ навчання був властивий для працівників, сприяла цьому і матеріальна зацікавленість.
Заочні відділення бібліотечних інститутів (згодом — інститутів культури) у різні роки закінчил: А.І.Бальцер, К.В.Богуславська, Н.Ф.Бубнова, Л.Г.Булай, З.Г.Костиря, О.В.Пасицька, Г.В.Передерій, Г.З.Лащук, Л.Г.Масленикова, Г.П.Ратникова, Г.С.Рябошапка, Т.С.Сукманова та багато інших. З часом колектив попвнився випускниками стаціонарних відділень бібліотечних інститутів: М.С.Бабенко, Л.Я.Василенко, З.І.Дніпрова, С.І.Артамонова, Л.І.Жиденова, В.І.Жук, Г.П.Лях, Н.І.Музиченко, Н.І.Петрова, Г.О.Чуланова, М.А.Шеленберг, І.П.Степаненко, Л.І.Лазюта, В.І.Козинець, Н.І.Лябах, З.М.Сологубова та інші. 
Повсюдно удосконалювалися форми бібліотечного обслуговування населення.
Практикувалося втілення у життя гасла, "кинутого" із Києва, — "Книгу — у кожну сім"ю", що більш прийнятне було у невеликих населених пунктах. Але у цьому поході було багато формалізму, і внедовці ця робота була згорнута як така, що себе не виправдовує, бо відволікала бібліотекарів зайвою канцелярською роботою, замість удосконалення безпосередньої роботи з читачами.
Серед було ведення відкритого доступу до книжкових фондів відділу вбонементу, а там, де дозволяли умови, — і читальних залів.
Нововедення не обійшло і нашу Бібліотеку. Почалася грунтовна підготовка до переходу віділу абонементу на нову форму роботи. Працювали наполегливо протягом двох місяців. Заздалегідь виготовили стелажі для відкритого доступу, продумали, схему розміщення їх, розробили інструктивні плакати, закладинки з пояснювальними текстами, покажчиками розташування фонду на книжкових полицях, передбачали для зручності користування фондом при доборі літератури низенькі стільці.
Відділом абонементу на той час керувала І.Г.Бальцер. З нею старанно п рацювали Л.Г.Кулик, Л.М.Коломоєць, Г.Е.Мироненко, Р.Й.Прасолова, ЛГШипцова. Директором тоді була Г.С.Рябошапка. Це був перший великий реорганізаційний захід, якому вона відділа багато зусиль.
Переважна більшість читачів оцінила нововведення , що дозволяло безпосередньо бра ти їм участь у одборі необхідної літератури. Деякі беспричинно, інші, в силу фізичних недоліків, або невпевненості в собі, відмовлялися від самостійного пошуку, їм допомогали чергові недоліки, але як показала багаторічна практика, вони поступаються перед перевагами.
Приведу веселий випадок із практики роботи на відкритому доступі до Фонду, який, може, у когось викличе усмішку.
Працівниця абонементу Р.Й.Прасолова, чергуючи на видачі, почула від читача-майора: "Можна подивитися книги на полиці?" оскільки майор був одягнений в шинелю, у відповідності до заведених правил, йому було запропоновано піти до гардеробу і роздягнутися.
Минула якась хвилина, і знову працівниця чує голос майора: "Дозвольте подивитися книги?". Не припускаючи, що майор так спритно роздягнувся, бібліотекарка, не підіймаючи голови, відповіла: "Я ж Вам сказала, що треба роздягнутися".
— Пробачте, але для чого у Вас роздягаються?, — запитав майор.
В 1959 р. видавництво "Радянська школа" випустило у світ географічний нарис А.А.Хижняка "Запорізька область". Бібліотечні працівники раділи новинці, бо задоволняти читацькі запити краєзнавчої тематики було важко через нестачу відповідної літератури — крім енциклопедичних видань, нічого було рекомендувати.
І раптом, як грім серед ясного неба, у "Запорізькій праді" з"являється на цю книгу розгромна рецензія. Рецензент, вказавши на кілька фактичних помилок, піддав нищівній критиці, власне не книгу, а швидше, автора, який, не знаючи області, взявся про неї писати. Вирок: "Книга не здатна слугувати вчителям, як посібник для вивчення свого краю".
Завідуючу відділом природи областного краєзнавчого музею С.Г.Перовську і мене оцінка книги та її автора дуже обурила. Ми знали А.А.хижняка як кваліфікованого викладача Мелітопольского педагогічного інситуту, кандидата географічних наук, якого студенти залюбки слухали на лекціях, з ентузіазмом відправлялися з ним в екскурсії по визначних місцях краю. Тому ми не промовчали, а звернулися з листом до редактора газети А.С.Клюненка. Ми писали, що вихід першого географічного нарису про область заслуговує в цілому позитивної оцінки. На помилки, безумовно, слід було вказати, але не так недоброзичливо, як це зробив рецензент, що не побачив у посібнику нічого позитивного. Після такої критики деякі вчителі з предосторогою будуть сприймати видання, покликане бути їм помічником у проведенні занять по вивченню краю. Автор книги — кваліфікований викладач Мелітопольського педінституту, і дискредитація його несправедлива. Як з"ясувалося пізніше, газетярі не знали, хто такий А.Хижняк, вважаючи його зухвалим чужинцем, який насмілився писати про Запоріжжя, і тому критикували дошкульно.
У відповідь від Клюненка А.С. ми одержали грізний оклик: "Як могли ви, працівники ідеологічних установ, вступити в полеміку з органом областног оркомітету компартії. Партія дає письменникам великі права, позбавляючи їх права писати погано… Миодержали десяток читацьких листів, в яких підтримується виступ газети".
Ми спокійно, тактовно відповіли А.С.Клюненку, що не можемо погодитися з його упередженою позицією і вважаємо її необ"єктивною і як такою, що не приносить користі справі. На другий лист ми не одержали відповіді. Натомість редактор поскаржився на нас секретареві обкому компартії О.С.Шертюку. Секретар зв"язався з бібліотекою, телефону трубку взяла заступник директора Л.І. Цибульська, яка, як і директор П.Р.Рябошапка, про листування з редакції не відали. О.С.Шерстюк зробив Л.І.Цибульській зауваження за неподобні дії працівника Бібліотеки і зажадав негайного прибуття А.І.Бальцера до обкому партії.
Цього дня я працював у другу зміну і дістався до Бібліотеки біля 13-ії години. Схвильована заступник директора поінформувала про дзвінок з обкому і просила відразу туди відправлятися. Не став поспішати на виклик, міркуючи, хай "перегорить". Подумалось і те, що моя позапартійність (на той час) зменшить відповідальність. Хотілося, щоб О.С. Шерстюк був один, від людина поміркована, на відміну від арапистого А.С.Клюненка.
Зізніюся, що з хвилюванням заходив до кабінету О.С.Шерстюка.
— Сідайте, — запропонував секретар.
— Чому забарилися з прибуттям?, — спитав він.
Моє пояснення змінністю роботи його влаштувало.
— Чому затіяли неподобне листування з редактором А.С.Клюненком? Ви одержали вичерпну відповідь від редактора і ніяк не вгамовуєтеся!, — сердито зауважив О.С.Шерестюк.
— Пробачте, Олександре Савичу, я і С.Г.Перовська не могли погодитися з несправедливістю оцінкою книги та її автора в газеті. Помилки не такі вже й серьйозні, але про них говорити сід було, тільки не в такий спосіб, як це зробила газета. Перший повоєнний географічний напис про області заслуговує доброзичливої уваги. Власне, важко позбутися думки, що рецензента більше дратували не помилки в книзі, а зухвалість автора, що взявся за цю тему. А автор, як раз, мав це право…
— Автора я знаю особисто, — перебив мене О.С.Шерстюк.
— Тоді, думаю, Вам зрозуміла наша непримиренність до непристойної критики, — закінчив я.
Відчувалося, що О.С.Шерсюк поділяє нашу позицію, але преславута корпоративність не дозволяла йому бути відвертим. Це я добре відчув. На закінчення повідомив, що Бібліотека має намір провести за цією книгою читацьку конференцію. Запросити автора, рецензента, вчителів географії, краєзнавців, і з"ясувати всі плюси та мінуси видання. О.Шерстюк щодо конференції радив домовитися з А.С.Клюненком. власне, на цьому завершилася моя розмова з секретарем обкому компартії.
Другого дня, підбадьорений результатом зустрічі, пішов до А.Клюненка домовлятися відносно конференції. Редактор зустрів мене непривітно. Як тільки почав розмову про конференцію, він сердито зауважив:
— У нас є справи більш важливі, брати участі у конференції ми не будемо (він, мабуть, вважав, що після відвідання обкому, у мене відпаде бажання продовжувати захист книги).
— Що ви носитеся з цією беспорадною книгою, — зауважив редактор. Тоді я сказав йому, що, власне, ніхто не застахований від помилок і газета теж не становить винятку. Я неведу приклад, Андріє Степановичу. У той час, як світ захоплено вітав воїнів Радянської Армії — старшого сержанка Зіганшина та його товарищів, які мужньо подоляли випробування у бурхливому океані не некерованій баржі, чи доречно було газеті саме тоді друкувати лист дівчини, яка скаржилася, що її коханець, порядний хлопець до армії, повернувся до неї п"яничкою та хуліганом. Погодтеся, це — політична помилка газети. Або ось — другий приклад…
У цей час у редактора залзвонив телефон і почалася розмова, яка, як мені здалося, не швидко закінчиться. Я попрощався з редактором і пішов.
І все ж, конференція відбулася — за участю автора, вчителів географії, краєзнавців. Виступаючі дякували авторові за добрий посібний, вказувати також і на деякі неточності.
Так біло захищено добре ім"я Андрія Андрійовича Хижняка та його так побрібної усім книги.
У березні 1960 р. за успіхи в роботі та у зв"язку з 50-річчям 8 Березня старший бібліотекар відділу абонементу, ветеран Бібліотеки Л.Г.Кулик нагороджується медаллю "За трубовую доблесть". Це була перша урядова нагорода працівникові нашого закладу.
До цього періоду відноситься активізація видавничої діяльності Бібліотеки. Видано цікавий бібліографічний покажчик "Дніпровська гідроелектростанція імені В.І.Леніна" (складач Г.П.Лях), бібліографічні щорічники "Соціалістичне життя запоріжжя… рік", "Січі добра" — розповіді про діяльність кращих бібліотекарів області.
А зараз пропоную одну оповіданку, в якій, на відміну від попередніх, у кумедне становище потрапив читач. Одного разу читач відділу читального залу попросив бібліотекарку добрати йому літературу за темою. Але із — за наявності черги, працівниця йому відповіла: "Підійдіть, будь ласка, до кімнати за вестибюлем, там каталог, — він допоможе добрати потрібне Вам видання". Читач, зайшовши до кімнати, зустрів бібліографа і спитав: "Ви Каталог?".
Розповім також історію, зв"язану із святкуванням у липні 1962 р 100-річчя бібліотеки СРСР імені В.І.Леніна.
Подія відзначалася широко, підготовкою займався авторитетна комісія, очолювана письменников Леонідом Соболєвим, і до якої входили провідні вчені, письменники, бібліотечні діячі, інші почесні особи.
На святвування запросили директорів національних, Королівських бібліотек США, Великобретанії, Швеції, Франції, Китаю, Польщі, Чехословаччини та інших країн. 
Союзні республіки СРСР презентувалися директорами найбільших бібліотек. Від України, наприклад, запросили директорів бібліотек: республіканської імені КПРС, Академії наук УРСР, Київського державного університету, Харківської, Одеської та Львівського наукових, обласних — Донецької, Запорізької, Львівської. Нашу Бібліотеку випала честь представляти мені — на той час директорові її.
Програмою передбачалися: урочисті збори і концерт у Великому театрі, науково-практична конференція у акторій залі Бібліотеки, екскурсії по Бібліотеці, Москві.
Приємне враження справив на присутніх директор Швецької Королівської бібліотеки. Це була людина, у якої, здається, все прекрасне, у тому числі й думки. Виступ він почав, приблизно, так: "панове, сьогодні я буду говорити німецькою мовою, і не тільки в силу традицій, але і у силу того, що Ваш вождь Ленін, перебуваючи в моїй країні, говорив немецькою". Ораторський засіб сподобався слухачам і вони одностайно заоплодували.
Гість подарував Бібліотеці стіл, стілець та етажерку, якими за його твердженням, користувався В.І.Ленін під час роботи у Королівській бібліотеці. На запитання, чим це підтвержується, він сказав, що, у відповідності з прийнятими правилами, читач одержував місце, яке визначалося номером чит ацького абонементу. Не виключено, що місце, інколи, могло бути зайнятим, і тоді В.І.Ленін, бувши скромною людиною,міг зайняти вільне місце поруч. До речі, цей оратор був один із визначних спеціалістів бібліотечної справи, знав кілька мов, тож не випадково його обрали директором Бібліотеки Організації Об"єднаних націй у Нью-Йорку.
Святкування ювілею було насичене змістовними доповідями за секціями, широкомасштабними книжковими виставками, екскурсіями, задушевними бесідами колег. Закінчилося все прийомом, який дала Міністр культури СРСР К.О.Фурцева.
Зарубіжні гості змагалися у красномовстві та оригінальності спічів. Запам"тався спіч директора Французької національної бібліотеки: "Панове, з Вашого дозволу я порівняю Бібліотеку х Жінкою. У них є одна загальна риса, що дозволяє їм ставети привабливими та процвітаючими. Вони люблять і вимагають, щоб ті, хто їх опікує, не шкодували на них коштів. Так побажаємо нашій ювілярці, щоб держава не скупилася на кошти для її процвітання"…
За рекомендацією організаторів прийому, українській делегації запропонували виголосити політизований спіч: "За дружбу бібліотекарів усіх країн світу!" (це перебдачало проголошення спічу кількома мовами). Нам нічого не залишилося, як погодитися, і вирішили доручити виконання авторові цих рядків.
У відповідному місці ведуча прийому К.О.Фурцева оголосила: "Слово представникові сонячної України — директорові Запорізької областної бібліотеки Анатолієві Бальцеру". 
Після звернення до присутніх. Почав читати вірша "Ювілярці", написаного П.П.Ребром і присвяченого Бібліотеці. Потім, перейшовши на російську, підняв фужер і оголосив запрограмований тост. Зеляки порякували за пристойне й допроматичне виконання доручення (зважаючи, що іноезмними мовами я не володів).
Але долі було бажано піддати мене ще одному випробуванню. До нас, директорів із України, — Республіканської бібліотеки — Льовшина,Лівівської областної — Косенко, Запорізької — Бальцера, підійшов Гаврилов — начальник Бібліотечної інспекції СРСР із двома американськими бібліотекарями (жінкою і чоловіком). Підійшовши до нас, він сказав: "Ось Вам і бажані бібліотекарі України. А це — бібліотекарі із США".
Коли американець почув згадування Львова, він пожвавішав і чистою українською мовою сказав, що Лівівщина — то земля його предків, і що він плекає надію відвідати край і привезти до Штатів жменю рідною батьківської землі. 
Американка, бажаючи поговорити зі мною, звернулася із запитатанням: "Якими іноземними мовами Ви володієте?" Згораючи від сорому за свою темноту у мовах, я гарячково шукав вихід — не хотілося вдарити лицем у багнюку. Звернув увагу на її поганий вислів російською (то дай, Боже, мені, хоч так говорити англійською), і зробив припущення, що групу слов"янських мов вона, мабуть, не знає. Впевнено сказав, що володію польською та болгарською, які, на моє щастя, вона дійсно не знала. З цієї причини не відбулося у нас сподіване спілкування.
Я подарував Бібліотеці імені В.І.Леніна модель автомобіля "Запорожець", вірша П.П.Ребра "Ювілярці", привіз у дарунок для нашої Бібліотеці пам"ятну настільки ювілейну медаль та розкішно видану історію Бібліотеки СРСР імені В.І.Леніна…
Були в історії Бібліотеки й трагічні випадки. 31 березня 1963 р. проводився традиційний санітарний день. Усюди навели порядок, зробили генеральне прибирання. А напередодні нас відвідало керівництво Ленінської районної пожежної частини у зв"язку з проведенням заняття на тему: "Пожежа у бібліотеці". І треба було ж статися, щоб уночі зломвисник підпалив сараї жильців під приміщенням книгосховища відділу, абонементу! Через вентиляційний люк полум"я почало "лизати" стеражі з книгами. Завдяки вчасному вжиттю рятувальних заходів, пожежна команда ліквідувала лихо. Але аж до чергового ремонту приміщення зберігало пахощі згарища.
Наприкінці грудня 1964 р. колектив відзначав ювілей Бібліотеки — їй виповнилося 60 років. (24)
На урочистих зборах були примутні представники областного керівництва, міністрерства культури УРСР, ряду республіканських, обласних бібліотек України, Воронежа, організацій, установ міста, бібліотек районних і міських, читачів. Біли запрошені ветерани Бібліотеки, які працювали в ній у різні роки: А.Аврах, Ф.Йофе, Г.Бабич та ін.
На адресу ювілярки надійшло багато вітальних телеграм і, зокрема, від українськиї письменників — П.Г.Тичини, Я.О.Баша, М.Л.Нагнибіди, І.Цюпи, А.В.Головка, П.П.Ребра, В.Д.Черевкова. особливо звилюючою була телеграма М.Л.Нагнибіди, що закінчувалася словами: "…цілую руки, які щодня подають людям книгу". Одержано також вітання від Талінської міської бібліотеки імені О.М. Горького. Було багато вітальних адрес із побажаннями подальших успіхів у благородній справі. 
Після урочистих зборів відбувся популярний на той час "Вогник", на якому, крім офіційних осіб, були ветерани Бібліотеки, читачі-активісти, громадькі бібліотекарі. Все було добре продумано, організовано, а головне, — усім було весело. У запальному танці радісно кружляли ветерани і молодь.
Так був відзначений перший ювілей Обласної бібліотеки.
У зв"язку з 150-річчям від дня народження великого українського поета Т.Г.шевченка Бібліотеку нагородили грамотою та Пам"ятною медаллю ювілейного Шевченківського комітету за активну популяризацію творчої спадщини поета-демократа.
В 1963 р. створюється відділ обслуговування спеціалістів сельського господарства, який розгорнув роботу у тісному зв"язку з науковими організаціями, дослідними станціями, спеціалізованими господарствами. Багато років відділом керувала ветеран Бібліотеки, кваліфікований спеціаліст М.А.Шеленберг, разом із нею працювала Г.П.Ратникова, яка згодом стала завідуючою відділом.
Відділ проводив цкаві масові заходи, спрямовані на популяризацію досягнень науки та передового досвіду в галузі сільського господарства.
Завдяки умілій методичній допомозі, поліпшилася робота з популяризації сільськогосподарської літератури у районних і сільських бібліотеках. Треба віддати належне Маргариті Абрамівні, що вона швидко налагодила контакти з науковими працівниками областної сільськогосподарської дослідної станції, Центральним інститутом електрифікації та механізації тваринництва, дослідною станцією олійних культур, забезпечуючи їх бібліографічним інформуванням за темами організуючи перегляди літератури, популяризуючи послуги МБА серед дисертантів. 
Відділ згодом провів дві читацькі конференції за участю директора ЦІМЕТ, професора, доктора технічних наук, члена-кореспондента Української академії аграрних наук та Російської академії сільськогосподарських наук Ю.Ф.Новикова, автора книг "Осторожно: terra", "Внимание: вода" (між іншим, виданих за кордоном на 10-тинайбільш поширених мовах). Юрій Федорович чудовий співрозмовник, і обговорення його книг пройшло змістовно, учасники конференції збагатилися знаннями з проблем екології.
Зі зміною керівництва відділом не втратилося новаторство. Г.Ратникова не тільки зберегла ділові зв"язки, а поглибила їх й урізноманітнила; при відділі працювали курси садівників та городників. Викладачами були залучені вчені, спеціалісти — практики; слухачі із задоволенням відвідували заняття, мали можливість одержати елітне насіння овочевих культур. Значно активніше використовувся фонд сільськогосподарської літератури.
На початку 70-х років прокотилася хвиля розповсюдження громадських засад у різних сторонах діяльності суспілства.
Не обійшло це і бібліотечну справу. Створювалися бібліотеки на громадських засадах при підприємствах, установах, керували ними справжні книголюби.
Були випадки, коли книголюби відкривали у своїх домівках багаті бібліотеки, де й обслуговували певне коло населення.
Відомі були на Запоріжжі пенсіонери-подружжя Шарковські, які свою добре укомплектовану бібліотеку художньої літератури відкрили для жителів селища Зелений Яр. Це, між іншим, було принагідно, оскільки у великому житловому масиві селища, діяла лише одна державна бібліотека.
Ця бібліотека, на відміну від абсолютної більшості громадських бібліотек, мала кошти на придбання нової літератури. Тому вона працювала кілька років (інші невдовзі припиняли свою діяльність). Джерелом добування коштів були завкоми та директори металургійних підприємств, до яких час від часу приходив шарковський з кількома книголюбами і просив грошей на купівлю книг. І йому не відмовляли, бо разуміли, що він робить корисну для людей справу. Громадська бібліотека Шарковського була відома, про неї писали місцева і республіканська преса, про неї говорили і по радіомовленню. Запрошували Шарковського до Київа на республіканську нараду, же він ділився досвідом роботи.
В все ж , якщо відверто оцінювати роль громадських бібліотек, то безперечно те, що то була безперспектива чергова компанія. Бібліотека може існувати по-справжньому при наявності постійного джерела фінансування на придбання книг, без нього вона не має майбуття. 
У березні 1967 р. у СРСР почала здійснюватися важлива соціальна перебудова. До цього часу в країні діяв шестиденний 48 годинний робочий тиждень із одним вихідним днем. Вирішено було перейти на п"ятиденний 42-годинний робочий тиждень із двома вихідним днями. Для постановки експерименту, відпрацювання типових графіків роботи у нових умовах були визначені дві області — Запорізька та Персмська. 
Дирекція Бібліотека звернулася до колег-пермяків, поділилася своїми намірами, одержала їхні, співставила їх і, обговоривши у колективі, прийняла графік роботи закладу, який діяв буз змін майже 30 років — до 26 листопада 1996 р.
В 1973 р. медаллю "За трудовую доблесть" нагороджено Клавдію Яківну назаренко — молодого, подаючого надії методиста.
У республіці повсюдно проводилася робота по створенню 26-томної "Історії міст і сіл Української РСР". У нашій області ця робота здійснювалася за активної участі і працівників обласної бібліотеки, Крім використання літератури із фондів Бібліотеки, провадилися пошук наукових джерел і виписування їх по МБА з великих бібліотек країни. Довгий час в обласній робочій групі по створенню тому "Історія міст і сіл Запорізької області" працювали бібліографи С.Я.Вільчек, Л.І.Удовиченко, методист В.І.Жук.
Через деякий час після виходу тому історії Запорізької області надійшла вказівка готувати друге видання — російською мовою, доповнене і частково перероблене. До обласної робочої групи знову було відряджено В.І.Жук і Л.І.Удовиченко, а також С.І.Артамонову (дві останні поєднували працю в робочій групі з роботою в Бібліотеці). В.І.Жук протягом ряду рок ів безвідривно працювала в робочій групі по написанню як першого, так і другого видань тому. В.І.Жук залучалася до підготовки історичних довідок про невеликі населені пункти області, редакційної правки машинописних рукописів матеріалів, вичитувань гранок та версток видання. Завдяки роботі в редакції ній комісії, вона добре підвищила редакторському кваліфікацію, а це зараз на користь Бібліотеці. 
Друге видання вийшло в 1981 р. Усі працівники Бібліотеки, котрі брали участь у цій роботі, були відзначені грамотами Міністерства культури, облвиконкому, а таккож одержали в дарунок, у якому згадувалися іхні прізвища як учасників підготовки видання. В.І.Жук і П.Г.Удовиченко преміювали також підписними виданнями, путівками на відпочинок до здравниці в Криму.
В 1966 р. обласним бібліотекам для дорослих було надано статус наукових (що, фактично, давно відповідало характерові їхньої багатогранної діяльності), з передачею їм функцій координаційних центрів з ряду основних напрямів бібліотечної діяльності (науково-методичної, науково-інформаційної, бібліотечного обслуговування населення), Затверджено новий Статут та Структуру наукової бібліотеки.
Згідно з новою Структурою у Бібліотеці було створено 11 відділів та секторів, з урахуванням конкретних умов і напрямкі в діяльності закладу. На цей час у штаті Бібліотеки нараховувалося 80 працівників. 
Одна із характерних особливостей нашої області — наявність безлічі малих населених пунктів, де відкриття стаціонарних бібліотек нерентабельне. Проте необхідно було вирішувати проблему організації повсюдного обслуговування.
З метою максимального охоплення населення бібліотечним обслуговуванням завідуюча методичним відділом С.В.Пономарьова разом з головним бібліотекарем по координації Г.О.Чулановою, у погодженні з районними бібліотеками, розробили і здійснили нест аціонарну систему, завдяки якій великі сільські бібліотеки обслуговували жителів малих сіл, що входять до складу населених пунктів сільських рад, шляхом утворення бібліотених пунктів видачі літератури та пересувок. Таким чином були створені умови, коли книга "прийшла" до кожної сім"ї сільської місцевості. 
Система виправдала себе на практиці, і Міністерство культури УРСР заслухало на Главку досвід Гуляйпільської районної бібліотеки і, визнавши його позитивним, прийняло постанову, яка рекомендувала поширити досвід в областях з відповідною наявністю малих населених пунктів.
У погодженні з обласним управлінням культури було проведено песпубліканським семінар-практикум з питань організації нестаціонарного бібліотечного обслуговування для відповідних працівників обласних наукових бібліотека південної зони України. Учасники семінару-практикуму ознайомилися з досвідом бібліотек Гуляйпільського району та обласної наукової бібліотеки як організатора і визнали його повчальним для областей з аналогічними особливостями населених пунктів.
Ми вже говорили про методичну роботу на початку повоєнного відродження бібліотек. З часом стало більше кваліфікованих працівників у районних та міських бібліотеках. Тому методична робота уже орієнтувалася не на елементарні питання бібліотечної практики, а на більш вдумливу роботу з читачами, та і читач теж змінився, зросли його вимоги до бібліотеки, до форм обслуговування. 
Довгий час відділом методичної роботи керували досвідчені працівниці Л.Г.Булай, О.Д.Флешлер, які зуміли створити міцну систему методичних центрів у рвйонах і містах області. Добрали, навчили і виховали хороші кадри методистів, які успішно вирішували завдання методичного забезпечення розвитку бібліотечного обслуговування в регіонах.
На зміну їм прийшла гідна спадкоємниця С.В.Пономарьова, яка вже більше 30 років керує нелегкою ділянкою роботи, вона визнаний в Україні спеціаліст своєї справи. Учасник багатьох нарад та семінарів у Києві, Москві, її виступи відзначаються глибиною думки та практичної значимості.
Слід відзначити, що методичний відділ Бібліотеки став своєрідною "кузнею" керівних кадрів. У відділі успішно працювали і "виросли" нинішні керівники Бібіотеки — директор І.П.Степаненко і її заступник Н.А.Купреєва, заступник начальника управління культури обласної держадміністрації Л.І.Смиченко, завідуючі відділами Н.І.Ізмалкова, К.Я.Протасова, О.А.Савкіна, головний бібліотекар по координації Г.О.Чуланова, провідний редактор В.І.Жук.
Тут плідно прцюють або працювали Л.О.Мажара, М.М.Федосенко, К.М.Ряба, Л.П.Подліпян, О.А.Фролова, Н.Е.Кутирьова. Їхні семінари та практикуми, допомога на місцях, узагальнення передового досвіду допомагають бібліотекарям області працювати більш цілеспрямовано та результативно. 
В 1994 р. відділ науково-методичної роботи реорганізовано у відділ прогнозування розвитку бібліотечної справи.
Зростаючі обсяги роботи та перспективи її розвитку нагально вимагали вирішити питання про будівництво приміщення Бібліотеки.
Клопотання нового директора А.І.Бальцера про будівництво знайшло гарячу підтримку і розуміння у заступника голови облвиконкому М.П.Киценка. Завдяки його авторитерові питання про спорудження стало на порядок денний. В 1966 р. облвиконком приймає рішення про будівництво приміщення для обласної наукової бібліотеки імені О.М.Горького.
Почалися пошуки прийнятного проекту (індивідуальне проектування обішлося б знасно дорожче). Спорудження збиралися здійснити за рахунок місцевого бюджету. Директор Бібліотекар А.І.Бальцер виїздив до Чернігова, Луганська, Воронежа, Москви, але проекти , які були на той час, не відповідали нашим вимогам і були відхилені керівництвом області, зокрема, секретарем обкому О.А.Титаренком та головою Я.Ф.Мокроусом.
Начальников обласного відділу архітектури та будівництва ВСМоргульцю вдалося знайти проект Бібліотеки АН БРСР, розроблений у "Білдержпроекті" архітектором Л.М.Гольдштейном. Ця споруда на 6 поверхів, з цоколем, 10-ярусним книгосховищем на 2 млн.томів цілком влаштовувала нас.
У цілому проект керівництвом області був сприйнятий схвально, і Запорізький "Цивільпроект" під керівництвом архітектора Л.В.Зайцева доопрацювали його згідно пропозицій дирекції бібліотеки і здійснили прив"язку.
У проекті мінчан на першому поверсі приміщення передбачалися окремі кімнати для дирекції, громадських організацій і т.п. 
У Запоріжжі на той час відчувався великий дифіцит приміщень для різних організацій, включаючи і новостворених. І, нерідко, керівництво, вирішуючи проблему з розміщенням різних організацій, вольовим методом ущільнювали тих, хто має кращі умови. Побоючись цього, а також виходячи із специфіки роботи обласної бібліотеки, дирекція запропонувала перепланування першого та другого поверхів, обгрунтувавши все це технологічними міркуваннями. Усі ці пропозиції були узгоджені з держбудпроектом УРСР.
Будівництво почалося наприкінці 1961 р. трестом "Запорожцивільбуд" на проспекті Леніна, 142.
В 1967 р. при патентному відділі Бібліотеки створюється консультативний пункт ВТВР, консультантом тут чергував інженер М.І.КУзнецов. Ініціатором створення пункту був завідуючий відділом Г.В.Передерій. Раціоналізатори та винахідники області часто користувалися послугами пункту, здійснюючи первинну перевірку патентної чистоти даного винаходу. 
Підготовка до 100-річчя від дня народження В.І.Леніна пожвавила діяльність бібліотек області. У цьому зв"язку областне управління культури проводило огляд-конкурс. Підсумки показали зрослу активність у проведенні масових форм роботи, а також виявили кращі райони, бібліотеки. 
Група бібліотекарів обалсті була нагороджена Ленінськими ювілейними медалями. Серед нагороджених і працівники нашої Бібліотеки: .І.Г.Бальцер, С.Я.Вільчек, К.Ф.Кулик, Н.І.Музиченко, О.В.Пасицька, С.В.Пономарьова, Г.С.Сукманова.
В 1971 р. замість зношеного автомобіля "ГАЗ-51" Бібліотека одержала автоклуб "Кубань", який на користь справі був переобладнаний м"якими сидіннями на 17 місць. Автобус став зручним для групових виїздів на комплексні перевірки роботи бібліотек районів, для доставки посилок із книгаи з пошти та інших господарських потреб.
Дирекцію та МК профспілки влаштовувалися поїздки на екскурсії до асканія-нова, Севастополя, чернігова, дніпропетровська, Симферополя. Все це сприяло згуртуванню колективу, підвищенню його кваліфікації та працездатності. 
У липні 1972 р. здійснили незабутню поїздку у Пушкінські Гори на VI Всесоюзне пушкінське свято поезії. Для директора А.І.Бальцера ця поїздка мала особливе значення, бо в цих місцях в 1944 р. в боях за визволення Пушкіногір"я він одержав поранення.
Поїздку організовували добре, і ті, кому випало щастя бути її учасником, і зараз зюерігають (без перебільшення) почуття радощів від зустрічей з пушкінським притулком, чудовою природою, яка надихала поета, з письменниками, артистами, цікавими людьми.
Для різноманіття вибрали два марштури. Туди їхали через Харків, поверталися — через Київ. Це збагатило враженнями від спостережень природи, міст України, Росії та Білорусії. Про чарівність поїздки можна написати чимало цікавого, але ми ведемо росповідь про історію Бібліотеки, тому лише позначаємо це як факт іх диття колективу.
Додамо лише одну немаловажну деталь. Фотокореспондент "Известий" В.Ахромов зробив, як виявилося згодом, вдалий знімок на святковій галявині у Михайлівському. У центрі знімку, на перший план потрапили працівники Бібліотеки, за ними сферичний обрій з тисячами шанувальників геніального поета.
Знімок вийшов напрочуд виразним, і його надрукували у ряді центральних газет, журналі "Советское фото"(25) , у книзі "Кам — 60". Так ми потрапили до історії VI Всесоюзного Пушкінського свята поезії.
Залишається перелічити тих, кому поталанило з цією подорожею: С.І.Артамонова, М.С.Бабенко, А.І.Бальцер, К.В.Богуславська, Л.І.Жиденова, Н.І.Петрова, Ф.О.Писецька, І.П.Степаненко, Г.А.Чуланова.
Говорячи про діяльність бібліотек, не можна не відзначити ролі постанов ЦК КПРС "Про стан та заходи до поліпшення бібліотечної справи у країні" (1959), "Про підвищення ролі бібліотек у комуністтичному вихованні та науково-технічному прогресі" (1974 р.).
Вони, безперечно, відіграли важливу роль у піднесенні авторитету бібліотек, зміцнення їхньої матеріальної бази, у спрямуванні діяльності на допомогу вирішенню важливіших завдань у житті суспільства.
Тут принагідно розповісти про партійну організацію Бібліотеки у повоєнний час.
З 1944 по 1952 рр. комуністи, які працювали у Бібліотеці, входили до складу партійної організації обласного відділу культосвітніх установ, яку довгий час очолював К.Е.Йоха. У перші повоєнні часи комуністів у Бібліотеці було мало: М.Ф.Гришко, С.Л.Лейзерзон. Згодом прийшли працювати комуністи І.Г.Бальцер, С.І.Дайман, П.Л.Каплан, І.Ф.Куницька, О.Д.Флешлер. Службовцям, у тому числі бібліотекарям, вступити до партії було важко із-за штучної регуляції її складу. І тому гідні товариші, які бажали вступити до партії, роками чекали черги. З переїздом Бібліотеки до Ленінського району в 1952 р. назріла необхідність створення при закладі своєї первинної партійної організації, котра і була офіційно зареєстрована в 1953 р. Першим секретарем її обрали О.Д.Флешлер.
Оскільки створена партійна організація була малочисельною, до неї почали прикріплювати відставників, першими були полковники І.М.Олійник, М.З.Голощапов, О.Павелко, Т.П.Солдатов,будівельник Суботін, гірник В.Г.Фоменко та інші. Невдовзі прикріплених ст ало більше , ніж комуністів, що працювали у Бібліотеці. Це мало негативні наслідки, бо виробничі питання обговорювалися на зборах, голосуванням не завжди вирішувалися на користь справі. Секретар почала ставити перед райкомом партії питання про відкріплення комуністів, які до партії перспективної молоді із числа комсомольців, а також ветеранів.
У різні часи до Бібліотеки прийшли працювати комуністи: З.І.Дніпрова, Л.В.Закарлюка, М.О.Зевіна, Л.І.Ігнатюк, Г.З.Коваленко, К.Ф.Кулик, В.В.Никитін, Г.С.Рябошапка, І.Г.Серебреникова, Л.Й.Соколова, Т.С.Сукманова, В.О.Третяк, Г.О.Чуланова.
Поступово партійна організація зростала за рахунок вступу до партії молоді з числа комсомольців — Л.К.Байди, Л.Я.Василенко, С.Я.Вільчек, Л.І.Жиденової, І.П.Степаненко, З.М.Сологубової, О.А.Фролової, а також ветерана А.І.Бальцера.
У різні роки секретарями партійної організації обиралися: І.Г.Бальцер, Г.О.Чуланова, К.Ф.Кулик, Л.Я.Василенко, Л.К.Байда, В.В.Никитін.
З розпадом СРСР почалася руйнація партійної організації Бібліотеки. На початку 1991 р. вийшла зі складу членів КПРС А.І.Бальцер, І.Г.Бальцер, а в 1992 р. партійна організація припинила свою діяльність.
Діяла при Бібліотеці і комсомольська первинна організація, її чисельність інколи досягала 70 членів. На обліці в ній стояли також комсомольці з обласної бібліотеки для дітец "Юний читач", Ленінського райвіськкомату. Певний час секретарями комсомолії обирались Л.К.Байда, А.М.Заставська, З.М.Сологубова, О.А.Фролова.
Партійна і комсомольська організації, попри всі нинішні перестороги, відігравали важливу роль у спрямуванні зусиль колективу на успішну працю.
В 1975 р. Бібліотека скромно відзначила своє 70-ліття. В областних газетах були надруковані статті про цю ювілейну дату.(26) 
В 1976 р. у країні розпочалася централізація бібліотечного обслуговування населення, що за своїм розмахом та значимості не мали прецедентів у бібліотечному будівництві.
Почалася серйозна організаційна робота, проводилися семінари — практикуми, ставився експеримент у оріхівському районі. Надбавши таким чином досвіду, здійснили централізацію, створивши в області 24 міських та районних централізованих бібліотечних систем (ЦБС), що сприяло поліпшенню використання єдиних бібліотечних фондів і більш повному задоволенню читацьких запитів та інтересів.
Віднині міські та сільські бібліотеки стали філіалами центральних бібліотек регіонів. 
У цій багатотрудній справі відзначилися: С.В.Пономарьова, Г.О.Чуланова, І.П.Степаненко, Л.І.Жиденова (Смиченко), Т.С.Сукманова, К.Я.Назаренко, Н.І.Петрова та інші.
А зараз розповідь про відділ, з которого, власне кажучи, починається Бібліотека — відділ комплектування бібліотечного фонду. 
Відповідальній справі формування книжкового потенціалу Бібліотеки десятки років бездоганної праці відділа завідуюча відділом З.Г.Костиря, її рука впевнено лежала на пульсі багаточисельних джерел комплектування, вона була викопрофесійним спеціалістом, безкомпромісна у відстоюванні інтересів Бібліотеки, щедрою душею людиною, вірним другом тих, кого поважала.
У різний час з нею плідно працювали С.І.Дайман, С.В.Лазько, Л.Г.Левіна, О.В.Раєвська, В.О.Русова. Зараз під керівництвом енергійної В.О.Русової працюють у відділі досвідчені її помічники — М.М.Зайцева, В.О.Красневич, О.В.Дутова, Н.А.Слабодченко. Завдяки цілеспрямованій діяльності колективу відділу, на основі багаторічного одержання обов"язкового примірники союзних видань створено багатющий універсальний фонд, який нараховує на 01.01.95 р. 1.354 тисячи томів друку.
Є у фонді й унікальні видання. Наприклад: "Юности честное зерцало, или показание к житейскому обхождению" (С.-Пб, 1717; написане Петром І як повчання синові Алексієві, пізніше видавалося як повчання юнацтву); "Наказ комиссии о составлении проекта новогоуложення" (М., 1767); Паллас П.С. "Путешествие по разным местам Российского государства" (С.-Пб., 1786); "Живописная Россия", "Художественная сокровищница России", прижиттєві видання дореволюційних письменників, колекція книг-малюток та багато іншого. Усі ці видання зберігаються у секторі рдкісних книг.
Підготовка переїзду до нового приміщення вимагала вирішення ряду кардинальних проблем, пов"язаних з організацією бібліотечних фондів у нових умовах.
Перша проблема — відпрацювання й реалізація системи організації основного книгосховища у новому приміщення. До цього часу Бібліотека застосовувала розстановку фонду в основному книгосховищі за десятковою системою, але практика показала, що ця система придатна лише для невеликих бібліотек. Переїздити до нового приміщення зі старою системою розстановки ми вважали професійно неприпустимим. Цю проблему треба було вирішити заздалегідь — ще в умовах роботи у старому приміщенні.
З цією метою вивчався досвід організації основних книгосховищ у Воронежській обласній, Харківській та Одеській наукових бібліотеках. Консультувалися з Республіканською бібліотекаою імені КПРС.
З рекомендаціями республіканських методистів ми не погодилися, бо рекомендували паліативний спосіб вирішення проблеми. Тобто нову систему розстановки Фонду застосувати лише на нових надходження, а старий фонд застосувати лише на нових надходженнях, а старий Фонд залишити на попередній розстановці. 
На науково-методичній раді, після обговорення рекомендацій, вирішили відхилити їх як професійно недосконалі. Натомність рада вирішила: 
— у фонді відділу основного книгозберігання застосувати форматно-інвентарну розстановку за чотирма форматами: малий, середній, великий, супервеликий;
— переводити на нову систему розстановки увесь фонд;
— виділити із фонду читального залу фонд основного зберігання, підсовні фонди з мистецтва, техніки, природознавства, сільського господарства;
— переведення фонду здійснити без припинення обслуговування читачів, закриваючи тимчасово для використання тільки розділ фонду, що переводиться;
— для основного книгосховища виділити приміщення малого читального залу.
Переведення здійснювала спеціально створена робоча група із штатних працівників. Сюди увійшли К.В.Богуславська (зав.відділом основного книгозберігання), М.С.Бабенко, Н.Й.Собко, Л.Г.Мотроненко, Л.Г.Левіна, Н.В.Бойко та інші. Наукове керівництво покладалося на заступника директора Т.С.Сукманову, а обов"язки консультанта — на завідуючу відділом комплектування З.Г.Костирю.
Малий зал обладнили спеціальними високими стелажами під зберігання основного фонду, а також робочими столами для здійснення процесів по переведенню фонду. Спочатку робота просувалася повільно, оскільки відпрацьовувалася методика, приймалися уточнюючі рішення, які після обговорення фіксувалися. 
Затримка будівництва нового приміщення дозволила здійснити, рактично, повний обсяг роботи по переведенню бібліотечного фонду на форматно-інвентарну розстановку. Це була величезна трудова перемога колективу, що демонстувало його професійну честь і зрілість.
Друга важлива проблема полягала у розробці методики перевезення фонду до нового приміщення. Переміщення фонду ускладнювалося тим, що він зберігався у "розкиданих" по всьому місту приміщеннях додаткових сховищ. Ретельно продумані процеси цього технічного заходу забезпечувало оперативне виконання його.
Вивчався досвід переміщення фондів інших бібліотек. Запозичили методику пакування та нумерації пачок, навантаження пачок здійснювали у зворотній послідовності номерів, а на полицях ставили у прямій послідовності. Вс це забезпечувало перебазування майже мільонного фонду і розтановку його на стелажах у стислий строк — протягом одного місяця.
Слід назвати тих, хто розробляв раціональну систему переміщення фонду: Т.С.Сукманова, З.Г.Костиря, К.В.Богуславська, Н.І.Музиченко, Л.Я.Василенко, О.В.Пасицька, Н.І.Петрова, М.А.Шеленберг, Л.Ф.Ізюмова, Г.П.Ратникова.
Тим часом наближалося завершення будівництва приміщення Бібліотеки, що тривало рівно 10 років. Довгобуд пояснювався слідуючи обставинами. Будівництво здійснювалося на кошти місцевого бюджету, перевантаженого багатьма невідкладними комплексно-цільовими програмами.
В окремі роки кошти зовсім не виділялися, в інші — виділялися, але будівельники були не в змозі їх використати, і ці кошти списувалися.
Вирішення питань, пов"язаних із освоєнням нового приміщення, вимагало збільшення штату Бібліотеки. Треба віддати належне М.П.Киценку, — я к не важко, а він майе щорічно допомогав одержати одну штатну одиниці. Але, звичайно, цього було замало.
Одного разу я виклав Миколі Петровичу думку: наближається завершення будівництва, і нам затвердять потрібну кількість штатних одиниць. Знайти відразу десятки квалафікованих працівників неможливо. Тому пропоную порушити клопотання перед Міністерством Фінансів і Міністерством культури про введення, принаймні, 15 штатних одиниць. А коли одержимо дозвіл, замовимо кадри з ХДБІ, а я через друзів доберу кращих випускниць — це справжне поповнення.
МПКиценко погодився і домовився з головою облвиконкому Ф.Я.Мокроусом, що той підпше листа міністрові фінансів Барановському. 
— Готуйте добре обгрунтованого листа на 15 штатних одиниць, — сказав Федір Якович.
З листом я як директор Бібліотеки відбував до Києва. Важко було п ередбачити, чи то до кращлго, що міністр у цей час хворів? Директор вирішив обиватися прийому у завідуючого відділом штатів (призвище не пам"ятаю, а шкода). Бувши прийнятий, подав листа і почав палко доводити необхідність додаткових одиниць, підкреслюючи скромність вимоги у порівнянні зі штатами Донецької, Пермської та Свердловської обласних бібліотек, підтверджуючи це завіреними копіями штатних розписів. Дійшла черга порівняти штатний розпис Бібліотеки АН БРСР (що працює у такому ж приміщенні, яке ми будуємо). Зрозуміло, що наш штат був набагато менший.
Тут фінансист пожвавішав і схвильовано зауважив:
— Що ви рівняєтеся з Мінськом. Це місто, між іншим, я визволяв в 1944 р., пам"ятаю його руїни та згарища. Бачили б, яким красенем воно стало зараз!, — сказано було с пафосом. Щира схвильованість фінансиста передалася мені. Я бував у мінську, і завжди по-справжньому радів успіхам білорусів у відбудові своєї столиці. Судома перехопила моє горло, я не звіг вимовити слово і, мабуть, цим переконав фінансиста у щирості своїх добрих почуттів до Мінська. Потім розповів про свої враження від міста, від доброзичливості, яку відчув у "Білдержпроекті" при одержанні будівельної документації.
Це, коли хочете, відіграло вирішальну роль — я відчув схильність фінансиста до мене. І тут він сказал: "А ви знаєте, лист мене не переконав, а почувши ваші докази, вирішив доповісти міністрові. Запитаємо про це і думку Міністерства культури. Зрештою, справа за міністром, лист на його ім"я". На це я відповів: "лист на одній сторінці, у ньому стисло викладено питання. Те, що я наговорив, по суті справи, мабудь, і у п"ять сторінок не вкладеш. Ділові люди не люблять довгих листів".
Господар устав, даючи зрозуміти, що аудиєнція скінчилася. Устав і я, подякував за увагу і попросив: "Залиште надію!". На це почув: "Вважаю за краще — не обіцяти, а зробити, ніж навпаки. Ясно?".
— Цілком! — радісно відповів я.
Попрощавшся, мерщій подався до Міністерства культури, щоб попередити про можливий запит. Через певний час прийшов документ про дозвіл на введення 15 штатних одиниць з наступного року.
Продовжуючи справу, відвідав ХДБІ. Декан В.П. Витяжков допоміг зустрітися з кращими випускницями. Розповів їм про привабливе майбуття, про радість працювати у чудовому Палаці книги. Показував фотознімок будівлі…
Так потрапили до Запоріжжя Л.І.Жиденова, Н.І.Петракова, С.І.Артамонова, Л.О.Мажара, Н.Є.Кутирьова та інші. Практика персонального відбору кадрів продовжувалася й надалі, що позначалося на якості кадрів.
Не в останню чергу затримувало будівництво приміщення Бібліотеки відсутність дефіцитних матеріалів: металу для виготовлення форм залізобетонних деталей, оцинкованого заліза, вітринного скла, полірованого граніту та багато іншого.
Епопея будівництва, одбування дефіциту, обладнання, меблів, організація зберігання їх роками, до завершення будивництва приміщення, — особлива сторінка історії будівництва, сповнена драматизму, винахідливості і трудового ентузіазму дирекції та колективу.
Директорові доводилося оббивати пороги місцевих організацій, і ЦК КПРС і ЦК КПУ, республіканських проектних установ (України та Білорусії).
Тут принагідно згадати добрим словом М.П.Киценка, письменника П.П.Ребра, які зробили багато для скорочення строків будівництва. Жодної обласної наради з ідеологічних питань, обласного партійно-господарського активу чи партійної конференції не проходило без того, щоб П.П.Ребро не виступив із дошкульним, саркостичним зауваженням на адресу бібліотечного довгобуду.
Це, безпеерчно, дратувало керівництво області і, в певній мірі, створювало атмосферу нетерпимості навкого зволікання будівництва. 
Ось яскравий приклад, який, між іншим, став останньою дошкульною сатирою П.П.Ребра у будівельній епопеї. У вересні 1974 р. на обласному розширеному ідеологічному партактиві у своєму виступі, поміж іншого, він "зачепив" бібліотечну будівлю, що зяє на проспекті Леніна провалами вікон коробки, нагадуючи, за його висловом, вікна "будинку Павлова" у Волгограді. 
А тут до президії надходить це й записка із запитанням "Коли ж, нарешті, буде завершено будівництво Горьківської бібліотеки?" — за підписом: "І.Прохоров".
Відповідаючи на виступ П.П.Ребра і запитання у записці, перший секретар обкому партії М.М.Всеволожський сердито кинув: "Це ганьба нашій обласній партійній організацій — за становище з будівництвом Бібліотеки! Пора цьому покласти край!"
1975 рік став переломним у будівництві приміщення. Будівлю взяв під контроль завідуючий відділом будівництва обкому компартії України П.В.Пономарьев і довів справу до логічного кінця. До 60-річного ювілею Жовтня будівництво було завершено, про що свідчить меморіальна дошка на фасаді Бібліотеки: "Спорудено до 60-річчя великої Жовтневої соціалістичної революції".
Тут залишається лише розкрити таємницю: записку до президії надіслав АІЗальцер сховавшися за прізвище фронтового однополчанина, вважаючи, що так більш ймовірно одержати відповідь на запитання, яке хвилювало його багато років. Бо вули прецеденти, коли подібні письмові запитання за підписом директора Бібліотеки залишалися навіть не оголошеними.
І, нарешті, третя із групи проблем, що вимагали вирішення, — організація системи обслуговування читачів у нових умовах.
У відповідності до "Стуктури обласної наукової бібліотеки" і нових можливостей було вирішено: організувати обслуговування читачів у залах, в основному, за галузевою ознакою літератури. З огляду на це, було створено читальні зали: суспільно-політичної літратури, технічної, сільськогосподарської, філології та мовознавства, з містецтва, літератури на іноземних моавх, періодичних видань та нових надходжень літератури.
До 1978 р. відділом читальних залів завідувала Н.І.Музиченко. З 1979 р. цим відділом керувала Л.Ф.Ізюмова, яку в 1982 р. змінила К.Я.Назаренко (Протасова).
Серед галузевих залів виділявся новизною "Зал періодичних видань та нових надходжень літератури", де щотижня змінювалася презентація надходжень обов"язкового примірника видань. Читачам нововведення було довподоби, і багато з них регулярно відвідували зал, одержуючи інформацію про новинки. Колектив відділу читальних залів працелюбний, згуртований. У йього складі на чолі з К.Я.Протасовою плідно працюють Г.Г.Тимочко, Н.Й.Рибалко, Л.Г.Педак, І.А.Скибіна, Т.Черних, С.В.Семенець. У минулі роки тут добре попрацбвали О.М.Багрій, В.В.Квітка, К.Ф.Кулик, Ю.Г.Манько.
У відділі абонементу вирішили виділити кафедри обслуговування сепціалістів народного господарства, студентів, пенсіонерів. У цей період відділом керувала О.В.Пасицька, яка зробила значний внесок в організацію роботи по-новому.
З 1979 р. відділом абонементу успішно керує В.І.Шпильова. Поруч з нею працюють досвідчені помічниці — Л.Й.Соколова, Н.І.Крутькова, О.Г.Широкова, Н.Мельникова, Т.С.Сукманова та інші.
Наприкінці жовтня 1977 р. будівельники тресту "Запоріжцивільбуд" та субпідрядних організацій, при сприянні заводів міста і, в першу чергу, імені Войкова, судоремонтно-будівельного, завершили будівництво і монтаж обладнання приміщення Бібліотеки. Керуючий трестом М.Г.Грунін вручив директорові А.І.Бальцеру символічний ключ.
Почалася багатотрудна епопея переміщення бібліотечного фонду та майна, яка вимагала від колективу максимального напруження фізичних та моральних сил. Усі працівники прагнули як найшвидше освоїти приміщення і розпочати обслуговування читачів у нових, чудових умовах. Майже два місяця напружено працював колектив, засвідчивши високу організованість та працездатність. Кожний працівник мав свою ділянку роботи і виконував старанно доручену справу.
Назву тих, хто найбільше відзначився в цій нелегкій роботі. Перелічую їх за алфавітом прізвищ: С.І.Артамонова, М.С.Бабенко, І.Г.Бальцер, Л.О.Беляєва, К.В.Богуславська, Н.Ф.Бубнова, Л.Я.Василенко, М.Г.Годлевський, О.А.Єрмакова, Л.В.Закарлюка, М.А.Зевина, Л.І.Ігнатюк, Л.І.Колодко, З.Г.Костиря, К.Ф.Кулик, Л.Г.Левіна, О.В.Пасицька, Н.І.Петрова, Ф.О.Писецька, І.Поліщук, С.В.Пономарьова, К.Я.Протасова, Г.П.Ратникова, Н.Й.Рибалко, В.О.Русова, О.В.Самусенкова, Л.І.Смиченко, І.П.Степаненко, Т.С.Сукманова, Н.А.Християнчик, М.А.Шеленберг.
Необхідно відзначити чуйність читачів, вони приходили і пропонували свої послуги улюбленій Бібліотеці, допомагали родичі працівників (А.Колодко, О.Смиченко, І.Т.Гноєвий), учні середньої школи, що поруч з Бібліотекою, допомогали військовослужбовці місцевого гарнізону разом зі своїм транспортом. Завершивши титанічний труд, в урочистій обстановці, за участю обласного керівництва, будівельників, читачів, колективу Бібліотеки, колег, друзів відсвяткували довгожданне новосілля. Це відбулося 22 грудня 1977 р. над головним входом Палацу книги привітно майорів заклик: "Ласкаво просимо!".