У ніч з 13 на 14 жовтня 1943 р. війська Південно-Західного Фронту під командуванням генерала армії Р.Ф.Малиновського після боїв штурмом оволоділи містом Запоріжжя. Почалася великотрудна відбудова промислових підприємств, радгоспів, колгоспів, закладів охорони здоров"я, народної освіти та культури.
Уже 16 жовтня працівниці Бібліотеки С.О.Гусева, Л.Г.Кулик та інші під керівництвом в.о.директора Г.В.Паничевої приступили до відродження Бібліотеки. Почалася тяжка робота по добуванню приміщення, збору книг серед населення та в руїнах будинків.
Ось як про цю епопею згадує читачка В.О.Біленька, яка у жовтні-грудні 1943 р. допомогала Бібліотеці: "Пам"ятаю, як з подругами, після шкільних занять, приходили до Бібліотеки, залишали свої портфелі і відправлялися, згідно плану, від будинку до будинку з проханням подарувати Бібліотеці книги. Не у кожній домівці відгукувалися на наші прохання, але траплялося, що дехто охоче дарував книжки і навіть дуже цінні. Ми раділи разом з Ганусею (так, поміж себе, ми називали керівника Бібліотеки) нашим успіхам, сумували, коли поверталися майже без нічого. У Бібліотеці нас поважали, нерідко зігрівали саєм з цукерками. Але, головне, нам давали читати романи, які хвилювали наші дівочі серця" (20)
У звіті про роботу Бібліотеки за 1943-1946 роки повідомляється: "… чотири тисячі книг, зібранних серед населення та добутих у руїнах будинків, — ось той скромний фонд, з яким Бібліотека відновила свою повоєнну роботу… До кінця квітня 1944 р. Бібліотека не мала постійного приміщення. Протягом п"яти місяців довелося тричі переходити з одного неопалюваного приміщення до іншого. Ці переміщення вимагали немалих фізичних сил. (21)
Лише у квітні 1944 р. рішенням областного виконкому за Бібліотекою закріплюють приміщення по вулиці Лепіка, 12, з двох невеличких квартир. Довелося прикласти немало зусиль, щоб перетворити кухні та спальні кімнати у щось придатне для Бібліотеки. Цією справою успішно займався завгосп С.Г.Хижняк. Третю квартиру будинку займав міський відділ народної освіти. Так, нарешті, Бібліотека одержала приміщення, у якому мала притуолк протягом повоєнних років.
Провідна роль у формуванні Фонду Бібліотеки залежала ДержФондову СРСР, який до 1949 р. постачав безкоштовним обов"язковим примірником друкованої продукції Союзу, що виходила російською мовою. Серед неї було багато непрофільних видань але, оскільки за них не платили грошей, з цим мирилися.
Завдяки комплектуванню Бібліотек із союзних джерел, вдалося створити унікальний фонд, до якого потрапляли книги (звичайно, профільні), що виходили тиражем навіть 500 примірників.
Право на одержання обов"язкового примірника мали лише 10 обласних бібліотек України, сред них і Запорізька.
Крім обов’язкового примірника, фонд комплектувався через обласний бібліотечний колектор, книжкові магазини, відділення "Книга — поштою", практикувалося придбання цінних видань у приватних осіб.
Згодом (з 1949 р.) функцію союзного комплектування обласних бібліотек переклали на Центральний колектор наукових бібліотек (м.Москва), і обов"язковий примірник став платним. Тому Бібліотека відразу розробила Профільний план комплектування з огляду на професійні, культ урні та загальноосвітні запити читачів.
Необхідно відзначити ще одне джерело поповнення Фонду, яке мало місце в 1944-1946 роках.
Бібліотеки, місцевості яких підпали під окупацію, і, природно, їхні Фонди, зазнали втрати, одержували від областей Російської Федерації книжкові посилки. Нам надходили книги та журнали з Томської. Свердловської областей. Ми з вдячністю приймали ці дарунки. В 1945 р. наша Біліотека одержала партію книг з Румунії, що були вивезені під час окупації із різних бібліотек України. Траплялися серед видань російською мовою книги з румунських бібліотек. Це були, переважно, довідкові видання.
В 1946 р, книжковий Фонд Бібліотеки нараховував 94,3 тисячі прим. книг і журналів. Читачів було 18200, книговидача — 640 тис.прим. Неумовірно швидко зростав контингент читачів, багато тих, хто повернувся з війни, йшли вчитися. Підручників не вистачало, особливо вузівських, тому студенти йшли до обласної бібліотеки.
Не можна без хвилювання згадувати перші повоєнні роки, коли у крихітній читальній залі сиділи, щільно притиснуті один до одного, читачі у вицвілих фронтових гімнастерках з колодками бойових нагород — тепер вони йшли на штурм мирних рубежів, рубежів знань, надолуджуючи час, відданий боям з ворогами Вітчизни.
З великим трудовим піднесенням відроджувалися Дніпрогес, "Запоріжсталь", "Дніпроспецсталь" та інші заводи, вся інфраструктура народного господарства.
Працював з ентузіазмом і невеликий колектив Бібліотеки, керований директором М.Ф.Гришко, спеціалістом за бібліотечним фахом.над удосконаленням обслуговування читачів самовіддано трудилися Є.А.Ашманська, К.Бутиліна, І.Л.Генкина, С.О.Гусєва, П.Л.Каплан, З.Г.Костиря, І.Ф.Куницька, Л.Г.Кулик, Е.С.Масюк, Р.Й.Прамолова, К.М.Самарець. методичну допомогу бібліотекам області надавали А.Е.бабич, І.Г.Бальцер, С.Н.Халява, О.Д.Флешлер. Комплектуванням, обробкою та каталогізацією літератури займалися С.П.Лейзерон, Н.Бондаренко, Р.Ф. Кузьменко, О.В.Раєаська, П.В.Семенова, Н.Хижняк. На той час започатковувалося обслуговування читачів через міжбібліотечний та заочний абонементи, цим займалися спочатку С.Н.Халява, а потім С.І.Дайман. Якщо сюди додати прізвище бібліографа А.Г.Бальцера (автора цих рядків), то буде переліченим весь штат працівників Бібліоеки в 1947 році. Лише 8 із 25 працівників Бібліотеки мали вищу спеціальну та педагогічну освіту, 5 працівників навчалися на заочних відділеннях бібліотечних інститутів, інші мали середню загальну освіту.
Багато виникало труднощів із-за нестачі бібліотечного обладнання, бібтехніки, паперу. Раділи кожному добутому бруску, дошці, листу фанери, картону, з яких винахідливий завгосп майстрював книжкові полиці, каталожні ящики, полочні та каталожні роздільники. Такі були реалії того часу.
Деякі керівники підприємтв допомагали Бібліотеці необохідними матеріалами, канцелярськими товарами. Особливо тут слід згадати щедрого на ці добрі діяння директора електродного заводу, великого книголюба і знавця С.М.Гончаренка. Він мав багатюшу власну бібліотеку, був цікавим співрозмовником і ми, молоді бібліотекарі, використовували кожне його відвідання бібліотеки, щоб збагатитися знаннями про книжки.
Недивлячись на трудноці в роботі й побуті, колектив працював з великим піднесенням, "з вогником". Про "вокник" у роботі ми будемо мати можливість пересвідчитися багато разів, а зараз розкажу про труднощі. До кінця 1947 року постачання населення продуктами харчування здійснювалося за картками. Частина працівників (з вищою освітою, завідуючі відділами) одержували на день 500 грамів хліба, інші — 400. Значилися у картках і грами м"са, цукру, круп, але не кожного місяця вдавалося одержувати їх повністю.
Спритним бухгалтерам К.О.Бальцер, Е.В.Козловій інколи вдавалося добувати, як тепер кажуть, "по бартеру", на м"ясокомбинаті кістки, холодець з відходів та ратиць, в інших місцях — мельтозні коржики, ще десь — господарство мило. И то були радісні події для колективу. Час був таких, що на святкову товариську вечірку приходили зі своїм шматком хліба…
І все ж, жили-не тужили, панував сміх, лунали пісні, кружляли в танцях пари. На святкових вечірках завжди відчувалася господарська розпорядність Лідії кулик та безтурботні веселощі Котерини Бутиліної.
Міркуючи, як уникнути сухої одноманітної розповіді пор службові справи колективу Бібліотеки, вирішив розповісти про деякі смішні випадки із практики обслуговування читачів. Чи доречно це, судити тобі, читачу.
Якось працівниці читального залу С.Г.Гуревич читач замовив 5-й том, як їй почулося Гете (Гёте). Бланків читацьких вимог тоді ще не було, замовлення сприймалося на слух. Відкривши 5-й том творів гете, бібліотекарка звернула увагу на те, що там надрукований "Фауст". Бажаючи зробити читачеві приємно, вона принесла "Фауста" у розкішній шкіряній оправі великого Формату, з чудовими ілюстраціями.
— Що ви даєте? — запитав читач. — Я просив 5-й том довідника Хютте!
Або ще, Читач попросив бібліотекарку С.Амшанську порекомендувати книги про перелітних птахів. Працівниця була ще не досвідчена, губилася в хдогадках, але спитати досвідчених колег соромилася, тим більше, коли побачила книгу, яка їй здалася рятівною.
— Візсіть ось Мстиславського "Грач, птица, весенняя", — з гордістю запропонувала бібліотекарка.
Вибачте, але це — з іншої опери. Це — про революціонера Баумана, — сказав обізнаний читач.
Та ми відкилилися, то ж повернемося до српав, тим більше, що настав час розповідати про славну сторінку в історії Бібліотеки.
Комітет культосвітних установ при раді Міністрів УРСР і ЦК профспіки політосвітніх працівників організували змагання обласних бібліотек України.
І ось прийшло свято і на нашу вулицю. В 1946 р. колектив нашої Бібліотеки був визначений переможцем у змаганні обласних бібліотек республіки и нагороджений перехідним Червоним Прапором Комітету культосвічніх установ при раді Міністрів. УРСР, ЦК профспілки політосвітніх, працівників, грамотою та премією у розмірі 10 тисяч крб. (для преміювання тих, хто особливо відзначився).
Визнання зусиль колективу сприяло ще більшому піднесенню, а значить-поліпшенню обслуговування читачів.
А зараз поговоримо про одну із важливих сторінок діяльності обласної бібліотеки — методичну роботу. Нагадаємо, що то був час, коли бібліотечна мережа області була зруйнована війною. Відновлення її здійснювалося у важких умовах. Бракувало спеціалістів, приміщень, фондів, коштів. Все доводилося починати з нуля.
Фахівців було обмаль і приймали на роботу педагогів, спеціалістів інших професій, і шляхом курсів, семенарів вчили їх бібліотечній справі. Перш за все звернули увагу на працівників районної ланки, бо без поліпшення кваліфікації районних працівників, не можна було домогтися поліпшення фаху сільських бібліотекарів. На базі областної бібліотеки, а згодом і опорних районних бібліотек проводили курсові заняття із завідуючими районними бібліотеками, які не мали спеціальної освіти, потім навчали завідуючих структурними підрозділами цих бібліотек.
Для проведення занять залучалися найбільш кваліфіковані працівники: М.Ф.Гришко, Г.С.Бабич, С.Л.Лейзерзон, С.Н.Халява та інші. Курси, безсумнівно, віжіграли позитивну роль у піднятті професійного рівня бібліотекарів районної ланки.
Заняття з сільськими бібліотекарями проводили по районах. Як правило, це були одноденні семінари, в яких брали участь фахівці обласної бібліотеки та підготовлені працівники районних бібліотек.
Серед тих, хто виїздив до районів, були заступник директора Г.С.Бабич, завідуючий методвідділом С.Н.Халява, методисти І.Г.бальцер, М.А.Шеленберг, старший бібліотекар З.Г.Костиря, бібліограф А.І.Бальцер, згодом О.Д.Флєшлер.
Необхідно згадати, як було важко тим, хто виїздив у відрядження до районів. На той час автобусного сполучення ще не було. Добиралися залізницями, а ними можна було дістатися лише до половини райцентрів. До решти від залізничої станціхї доводилося йти пішки 15-27 кілометрів, або проситися на попутні підводи чи сани, вантажівки, трактори з причепами, незаповнені бензовози. З дозволу шоферів, за оговірну платню, вмощувалися у машинах та причепах на вантажі, бувало навіть на борони і добиратися туди, куди вимагав службовий обов"язок.
При всіх незручностях сидіти на боронах. Це все ж було краще, ніж місити одрожню багнюку. Коли траплялося йти пішки у негоду мені завжди згадувалася картина, описана М.Коцюбинським у "Фата Моргані". Як у маленьке сіре, заплакане віконце Андрій та Маланка спостерігали, як брудною, розгрузлою дорогою дорогою йшли заробітчани, мокрі, похилені, немов каліки журавлі…
Минали часи, та не змінилася рушійна сила життя — роботи те, що вимагають обставини.
В 1948 р. відділ культосвітніх установ облвиконкому (І.С.Білий — зав.) роздобув для Бібліотеки автомашину (на щасі ГАЗ-АА), відремонтувавши її, нарікли ім"ям "Бібліотека-автомобіль". Призначалася для обслуговування сільського населення у районах з недостатньою сіткою бібліотек і розкиданими малими населеними пунктами.
"Бібліотеку-автомобіль" обладнали всім необхідним, і в перший рейс у травні 1949 р. разом із завідуючим його І.І.Колесниковим відправилися Г.Ф.Куницька, А.І.бальцер, Б.І.Зельдіс. Виїхали у Велико-Білозерський район, у с.Гюнівка (колгосп ім.Фрунзе), обслуговували читачів на полі під час сівби кукурудзи: Г.Ф.Куницька видавала книжки, А.І.Бальцер провів літератури, прочитав вірші, а Б.І.Зельдтс зробив фотознімки.
Така форма бібліотечного обслуговування практикувалася і в інших районах області, але широкого розповсюдження не набула із-за економічних маркувань.
Слід сказати за профспілкову організацію Бібліотеки, яку тоді очолювали послідовно С.Н.Халява, О.В.раєвська, А.І.Бальцер. У скрутні часи профспілка знаходила шляхи для додаткового забезпечення працівників продуктами харчування. Через районні бібліотеки домовлялися з господарствами про закупівлю овочів, кавунів і своїм транспортом доставляли їх, навіть на домівки. Влаштовували поїздки у картоплевирощуючі області, де за менші ціни, ніж вдома, закупляли картоплю у потрібрій кількості.
Особливо добре частували нам кавунами з Якимівського, Мелітопольського, Михайлівського районів. За домовленістю купували кавуни по 3-5 коп за один кг., а інколи навіть безкоштовно, з у мовою, що ми повернемо господарству насіння. Це було вигідно і нам, і господарству. Працівники старанно сбирали насіння, сушили його в у договірний час повертали. А кавуни були надзвичайні, бо вони ж були насінєві…
МК профспілки сприяв працівникам у одержанні державного житла, кімнат у гуртожитках. З дозволу дирекції кілька працівників первний час проживали у Бібліотеці, спали просто на робочих столах. Це: С.Н.Халява, В.Я.Вертанен, Р.Й.Просолова. остання — вдова льотчика, котрий загинув над Севастополем, х дитиною раптово залишилася без житла. Подруга надавала їй тимчасовий притулов, а через певний час одружилася: Раїса Йосипівна з дочкою белою опинилися без притулку . М.Ф.Гришко пішла на зустріч і дозволила їм тимчасово жити у приміщенні Бібліотеки. МК профспілки звернувся до райвиконкому з проханням терміново надати житло сім"ї, що встратила у болях за Бітьківщину кормильця.
Голова райвиконкому М.М.Бучакчійський прийшов до Бібліотеки і без присутності директора мав розмову з коловою місцевкому, учасником Вітчизняної війни, який гаряче підтримав директора і настійно просив знайти можливість для надання Р.Й.Прасоловій житла. Лякав М.М.Бучакчійського тим, що Р.Й.Прасолова вимушема готувати їжу на електричній плитці, а Бібліотека, як відомо, пожежонебезпечний заклад.
Після обопільних демаршів голова райиконкому наклав на директора штраф, директор видала наказа про заборону готувати їжу у приміщенні Бібліотеки. Зрештою, Р.Й.Прасолова одержала кімнату у будинку зі зручностями. Раділа Раїса Йосипівна з донькою, а з ними раділи і колеги.
Турбувався МК профспілки і про організацію цікавого і корисного дозвілля. У вихідні, для бажаючих, влаштовували виїзди на чарівні береги Дніпра, на Хортицю, чи на смарагдове Азовське узбережжя. Купалися, загорали на щедрому сонці, організовуваои ігри, конкурси з символічними призами, а потім сідали за смачну риб"ячу юшку, хто хотів, — з чаркою. Бадьорі, з піснями поверталися додому, щоб завтра знову подавати людям книгу.
Зростаючі масштабі діяльності Бібліотеки нагально вимагали розширення приміщення. Перш за все, необхідно було відселити міський відділ народної освіти. М.Ф.Гришко оббивала пороги обкому партїі, облвиконкому, домогаючись вирішення цього питання.
Громадське будівництво на той час не велося, тому знайти місце для розміщення міськВНО було важко. Нарешті наприкінці 1949 р. приміщення Бібліотеки розширилося за рахунок відселення освітян. У результаті значно поліпшилися умови роботи відділу абонементу, який одержав окреме книгосховище, зручний зао обслуговування читачів. Змінилися на краще умови роботи довідково-бібліографічного відділу. Котрий одержав прямий контакт із читачами. Реорганізацією довідково-бібліографічного обслуговування займалися С.П.Гуревич та А.І.Бальцер.
Одночасно з боротьбою за відселення освітян, М.Ф.Гришко разом із завгоспом С.Г.Хижняком розгорнули добудову приміщень для відділв, що безпосередньо не зв"язані з обслуговуванням читачів, а також для додаткового книгосховища. Ці роботи планувалося вести у дві черги.
Перша — передбачала прибудову веранди вздовж стін дворового фасаду. Двір перетворився у булівельний майданчик. Стояли штабелі цегли, купи вапна, ліса для розпилювання дерев"яних колод на бруси та дошки. Будівельникам допомагали А.І.Бальцер, С.Н.Халява, А.І.бальцер (брат автора). Знаходилася робота і бібліотекарям. Так, менше, як за рік, виросли дві заскленні веранди, на яких зручно розмістилися три відділи (мтодичний, МБА, комплектування та бібліотечної обробки літератури).
Через рік було завершено другу чергу добудови (не без участі тих же працівників Бібліотеки), було п рибудовано книгосховище і дві службові кімнати.
Директор і колектив Бібліотеки розуміли, що це напівзахід, який лише дещо полегчить умови праці, тому необхідно домогатися побудови спеціального приміщення.
В 1950 році І.С.Білий і М.Ф.Гришко домоглися прийняття облвиконкомом рішення про передачу областній бібліотеці "коробки" довоєнного будинку держбанку на проспекті Леніна, 74 (нині учбове приміщення ЗДУ) для відбудови під Бібліотеку.
Почалася проробка проектного завдання. Безмежно раділи бібліотекарі, кожний ввідділ пропонував урахувати його побажання. Але радощі були передчасні. Коли розробка проекту була у ропалі, приїзав із Києва велкий начальник і позбавив нас мрій. Він "порадив" передати "коробку" управлінню "Укрводбуду", що приступав до будівництва Південно-Українського каналу.
Та невдовзі облвиконком дає проектантам завдання на проектування приміщення для Бібліотеки в житловому будинку заводу "Запоріжсталь" по вулиці Спортивній, 14.
Проектним завданням архітектора Н.В.Астафьєва (активний читач Бібліотеки) передбачалося: дві читальні зали на 120 місць, триповерхове книгосховище на 600 томів томів, абонемент із книгосховищем на 90 тисяч видань, із залом видачі книг, приміщення для всіх тодішніх підрозділів, великий вестибюль із роздягальнями.
Звиклим до тісноти, нам здавалося, що на довгі роки Бібліотеці забезпечене безбідне життя, але час показав помилковість наших прогнозів.
Будівництво розпочалося в 1951 р., а у вересні 1952-го почалося передислокування Бібліотеки до нового приміщення. Меблі виготовляли одночасно з будівництвом приміщення, за креслюнками, А.І. Бальцера (каталогів бібліотечних меблів у наявності не було). Книжкові стелажі, вітрини, читацькі столи, каталожій, шафи, кафедри видаці — все це народжувалося в уяві "конструктора" і лягали на папір. Завдякі прихільності керууючого "Дніпробуду" С.Н.Андріянова деревообрабний завод вчасно виготував із буку необхідну кількості меблів і, головне, за помірну плату.
Колектив Бібліотеки був дуже вдячний заводчанам та їхнім керівникам за надану допомогу. Не малу роль в успішному вирішенні проблеми з меблями зіграв діловий завгосп С.Г.Хижняк.
Знаходячись у вирі суспільного життя, Бібліотека активно включилася до всіх культурно-освітних заходів, що здійснювали керівні органи. Відгукнулася вона і на обслуговування будівельників Південно-Українського каналу та Каховської ГЕС. При будівельних управліннях створювалися книжкові пересувки, серед будівельників проводилися читацькі конференції. Одну з них, провели спільно з редакцією обласної газети "Червоне Запоріжжя", з висвітленням її на сторінках газети. (22)
Ініціатором другої конференції була енергійна завідуюча довідково-бібліографічним відідлом С.Г.Гуревич. Конференцію назвали "Образ будівельника у художній літературі". Вона викликала значний інтерес, осільки рідко хто знав про книги, що оспівують творчу працю будівельників. Виступаючі будівельники дякували за влаштоване приємне літературне знайомство.
Враховуючи багатонаціональний склад колективу будівельників, ми запропонували політвідділові Украпління провести читацьку конференцію "Дружба народів нашої Батьківщини". Провели її на естраді міського парку імені І.Франка при багаточисельній аудиторії. Це було справжнє свято книг про духовну едність, що цементувала наше суспільство.
А тепер — знову трохи гумору. Нагадалася одна весела історія, яку створила старший бібліотекар жартівниця, гостра на слово Серафима Олексіївна Гусєва. Прийшовши на роботу, вона, пославшись на те, що забула вдома окуляри, попросила молодих співорбітниць читальної зали перевірити після чергового тиражу облігації займу, і подала їм блокнот, в якому були занотовані серії та номери облігацій.
Перевіряючи, співробітниці, жартома спитали про винагороду на випадок виграшу.
— У разі виграшу 200 карбованців — купую кілограм шоколадних цукерок, — пообіщала Серафіма Олексіївна.
— А якщо 500?, — невгамовувалися дівчата.
— Кожній по кілограмові! — розщедрилася вона.
— А яка винагорода на випадок крупного виграшу, скажімо. 25 або 50 тисяч? — запитала завідуюча відділом читальних залів О.Ф.Флешлер.
— Половину віддам Вам, — без вагань відповіла та.
І раптом перевіряючі помічають серію і номер облігації на котру випав виграш у 100 тисяч карбованців. Якусь хвилину всі приникли, не вірячі очам… Потім вигуки: "Увага! Виграли 100 тисяч! Серафимо олексіївно, поздоровляємо!". Усі кинулися обіймати щасливу працівницю, тиснули руки. А та, "запрограмувавши" собі виграш, розіграла непритомність. Перелякані бібліотекарі гарячково відходжували "потерпілу", розмахуючи перед обличчям газетом, кинулися за нашатирним спиртом.
Відкривши очі і побачивши схвильованість оточуючих Серафима олексіївна почала невгамовно реготати. Спанталечені працівниці незвичний регіт старої жінки сприйняли за нервовий розклад. Коли ж, переборюючи сміх, пустунка повідомила про витівку, дружно сміялися всі учасниці розіграшу.
І знову — за стави. Працівниці С.І.Дайман, Р.А.Шеленберг "Бібліотекою-автомобоілем" виїздили на виробничу ділянку будівництва лоа Каховського водоймища, організовуючи там пересувки, проводячи огляди, читки новинок, обговорення їх.
Хто передбачав отді, якої шкоди причиняли люди природі і собі, якими збитками обернеться ця "будова комунізму"! Але тоді люди завзято нищили вікові дерева, паплюжили родючі землі Великого Лугу, що годували до цього часу тисячі голів худоби, давали рясні врожаї горобини та багато інших вигід…
На адресу будівельників каналу з усіх кутків країни почали надходити посилки з книжками. Можна було вже створювати профспілкову бібліотеку. Будкому профспілок рекомендували на посаду завідуючої молоду працівницю Н.С.Литвиненко.
Горьківці допомогали у стичлі строки створили бібліотеку, я ка розгорнула обслуговування будівельників на виробничих ділянках, у гуротжитках.
Серед читачів, які привертали на себе увагу бібліотекарів з різних причин, був С.М.Мердушенко, майстер спорту з шашок. Звертав увагу не спортивним знанням, а своєю постійною неохайністю та знахабністю. Ніколи не ставив до черги за одержанням потрібних видань. Нерідко траплялося, що він, щось жуючи, "кидав" бібліотекарям через голови тих, хто стояв у черзі: "Дайте "Советский спорт " та "Шахматы СССР". Бібліотекаркам нарешті, надоскучило потакати невихованості С.Мердушенка, і одна з них на його прохання відповіла: "Станьте, будь ласка, до черги. Ви що, кращий за всіх!". Зауваження обурихло читачи, і він зробив запис у "книзі скарг" про те, що його образили. Директор М.Г.Гришко, розглядаючи скаргу, ніяк не могла переконати читача, що, власне у зауваженні бібліотекарки нічого образливого не було. Адже вона назвала його кращим від усіх!
НЕ можна не згадати про цикл цікавих масових заходів, що проводилися Бібліотекою в 1950-1951 р.р. за участю провідних викладачів педагогічного інституту О.Ф.Третенко, Ф.М.Борщевського, Т.М. Лейтес. Ініціаторо заходів заступник директора Г.С. Бабич.
Це був справжній літературний лекторій. Якість лекцій була високою, читачі залюбки слухали лекторів. Читальня зала не вміщувала бажаючих і, нерідко, під відкритими вікнами зали стояли бажаючі послухати виступи. Особливо популярним був О.Ф.Третенко, можливо, й тому, що ивступили ілюструвалися читанням віршів поета, про якого він говорив. Вірші читали також студенти, обдаровані читці, запам"ятався серед них Ф.В.Шмиголь, що потім довгий час виступав лектором обласної філармонії.
Заслуговує на увагу розповідь про читацьку конференцію за романом О.Фадєєва "Молодая квардія". Роман бів популярним серед читачів. Інтерес підігрівало й те, що учасницею конференції була вчителька однієї із середніх шкіл Запоріжжя М.М.Єгорова, яка в евакуації у м.Краснодоні навчала в школі Олега Кошового. Її виступ слухали всі затамувавши подих, вона відповідала на багато цікавих запитань.
Станом на перше півріччя 1951 р. Бібліотека обслуговувала 9.4 тисячі читачів, фонд складав 117,3 тисячі прим., книговидача становича 192,8 тисячі прим.
У серпні 1952 р. працівники розгорнули підготовку до переїзду в нове приміщення. Цу дуже копітка робота, вона вимагала добре продуманої послідовності, особливо при переміщенні книжкових фондів. Щоб запобігати найменших витрат часу на упорядкування їх.
Потурбувалися і про залучення автотранспорту, бо своєї полуторки було замало. Переїзд вимагав великих фізичних навантажень, в першу чергу, на чоловіків. На той час чоловічий корпус поповнився новопризначеним заступником директора В.О.Третяком — випускником Харківського бібліотечного інституту (Г.С.бабич вийшла на пенсію).
Переїзд пройшов організовано. Протягом вересня-початку грудня велася напружена робота до відкриття Бібліотеки. Невеликий, але згуртований колектив, у стислі строки здійснив розстановку фондів у відповідності до нової системи організації їх, розробив і виготував стенди про письменників, видатних діячів.
6 грудня 1952 р., після урочистих зборів з нагоди відкриття нового приміщення, І.С.білий перерізав червону стрічку, — Бібліотека почала обслуговувати читачів.
Із вдячністю назвемо тих працівників Бібліотеки, хто зробив найбільний внесок до справи будівництва та обладнання приміщення (С.Н.Андріянов, Н.В.Астафьєв, І.С.Білий, М.Ф.Гришко), а також тих, хто з ентузіазмом працював на перебазуванні Бібліотеки, — М.С.Бабенко, А.І.Бальцер, І.Г.Бальцер, І.М.Гостенко, С.Г.Гуревич, П.Л.Каплан, З.Г.Гостиря, Л.Г.Кулик, С.Б.Лазько, Н.Любченко, О.В.Пасицька, Р.Й.Просолова, О.В.Раєвська, В.О.Третяк, О.Д.Флешлер, С.Н.Халява, Н.Хижняк, С.Г. Хижняк. Слід віддіти належне художникам-оформувачам Н.Кологривову та МП.Чайкіну.