Патрік Модіано, лауреат Нобелівської премії 2014 року

Мій сюжет — час

Патрік Модіано

Патрік Модіано народився в самому кінці війни — 30 квітня 1945 року у містечку Булонь-Бійанкур, яке розташоване між Сіною та Булонським лісом і входить у “Великий Париж”. Його батько Альберт Модіано — комерсант із заможного роду італійських євреїв із Тоскани (Італія), мати Луїза Колпейн — фламандка з Антверпена, бельгійська кіноактриса. Батьки познайомилися в окупованому Парижі восени 1942 року. За півтора року в лютому 1944-го вони побралися. Не дивлячись на те, що батько був євреєм, в період окупації він жив за фальшивими документами, займався нелегальною торгівлею, заробляючи великі гроші на оборудках з нацистами. Матір виступала перед окупаційними військами. Це настільки вразило Патріка, що він присвятив боротьбі зі спогадами про батька декілька романів.

Крім цього факту, є ще дві події, які вплинули на все подальше життя майбутнього письменника — розлучення батьків у 1960 році та смерть молодшого брата Руді у 1957 році в десятирічному віці. Саме ця смерть стала таким шоком, що аж до 1982 року він присвячував усі свої романи померлому братові. Юність майбутнього письменника пройшла під знаком самотності й усвідомлення необхідності вижити. Вчився Модіано спочатку в початковій школі в Жуї-ан-Жоза (Паризький регіон), далі — в коледжі Святого Йосипа в містечку Тон (Верхня Савойя), згодом — у паризькому ліцеї Генріха IV. Отримав середню освіту, здобувши ступінь бакалавра в Ансі, у 1965-1966 роках вивчав літературу в Сорбонні. У 1970 р. 25-літній Патрік одружився з Домінік Зерфюс. У них народилися дві доньки: Зіна — 1974 року (стала кінорежисером), Марі — 1978 року (стала співачкою).

Ще навчаючись у ліцеї Генріха IV, познайомився з приятелем своєї матері — письменником Ремоном Кено, який захоплювався математикою і погодився дати йому кілька уроків геометрії. Пізніше він увів юнака до літературного кола при видавництві Ґаллімар. Згодом саме це видавництво видало більшість романів Модіано, включно з першим — “Площа Зорі” (1968), який був відзначений майже відразу престижними літературними преміями: ім. Роже Ним’є (1968), а наступного року Фенеона.

Патрік Модіано з перших своїх кроків у літературі упевнено заявив про себе, про свою власну тему, про своє письменницьке обличчя. Усі наступні твори автора “Площі Зорі” підтвердили правомірність цієї заявки. Вслід за першою книгою з’явилися романи “Нічний дозор” (1969), “Бульварне кільце” (1972), “Сумна вілла” (1975), “Сімейна хроніка” (1977), “Вулиця Темних Крамниць” (1978), “Молодість” (1981), “Зниклий квартал” (1985), “Неділі в серпні” (1986), “Пом’якшення вироку” (1988), “Квіти на руїнах” (1991), “Син Ґасконя” (1995), “Дора Брудер” (1997), “Родовід” (2005), “Кав’ярня неприкаяної молодості” (2007), “Горизонт” (2010), “Нічна трава” (2012) та ін.

Першу книгу “Площа Зорі”, присвячену єврейській темі та антисемізму, Модіано почав писати, коли йому виповнився тільки 21 рік. Герой роману, від імені якого ведеться оповідь, проходить через тисячі перевтілень, і в цьому фантасмагоричному, умовному світі відбиваються події минулого: антисемітські настрої у Франції 1930-х років, історія євреїв за часи Другої світової війни та німецької окупації. Модіано-романіст сформувався ніби “відразу”, без попередньої підготовки. І сьогодні “Площа Зорі” викликає не тільки самостійну зацікавленість, але й виглядає своєрідним начерком, ескізом його подальшої творчості та визначає основні етичні та естетичні засади його творів.

В наступних романах “Нічний дозор” та “Бульварне кільце”, тісно пов’язаних з першим, все ще йде “набір висоти”: чіткіше визначається проблематика, уточнюються художні принципи. І хоча оволодіння майстерністю продовжувалося, обидва романи поставили автора на помітне місце в сучасній французькій літературі. Саме в “Бульварному кільці” остаточно “відпрацьовується” сюжетна конструкція, типова для роману Модіано: молодий герой, наділений певною схожістю з автором, у пошуках своїх коренів повертається думкою у минуле.

Роман “Сумна вілла” відкриває новий період у творчості письменника. Він тепер немов упорядковує, систематизує все виплеснуте у перших творах, щось залишаючи осторонь, щось розвиваючи та переосмислюючи. Конструкція стає прозорішою, надмірність образів, ситуацій, проблем викорінюється, стиль стає спокійнішим та врівноваженішим.

З кожним новим романом талант письменника розкривався все повніше, і все яскравіше проявлялась своєрідність його бачення світу та стилю. Книги Модіано кожного разу мали успіх, доброзичливо сприймалися критикою (письменника називали “найталановитішим”, “найсерйознішим”, “самим багатообіцяючим” прозаїком свого покоління), удостоювалися все нових премій. Так, за роман “Бульварне кільце” П. Модіано отримав Велику премію Французької академії (1972); за роман “Сумна вілла” — Премію книгарів (1976); за роман “Вулиця Темних Крамниць” та сукупність творчості — Гонкурівську премію (1978); літературну премію князя Монакського за літературний доробок (1984); Міжнародну премію Чино дель Дука (2010); Австрійську державну премію з європейської літератури (2012) і, нарешті, Нобелівську премію за “мистецтво пам’яті, завдяки якому він виявив найнезбагненніші людські долі й розкрив життєвий світ людини часів окупації” (2014). Модіано став 15-м французьким автором, нагородженим Нобелівською премією з літератури, — такої кількості лауреатів немає в жодній іншій країні.

Усі або майже усі твори Модіано у тій чи іншій мірі автобіографічні. Історія власної сім’ї, переживань європейця у роки окупації та після Другої світової війни червоною ниткою проходить через творчість письменника.

Пише він зазвичай від першої особи, книги його по-особливому довірливі, навіть сповідальні, негайно встановлюють прямий контакт з читачем, не залишають його і після прочитання та закриття твору. Все, що написано Патріком Модіано, володіє магією, зачарованою силою, яку неможливо до кінця усвідомити та проаналізувати.

Вибираючи різні сюжетні ситуації, звертаючись з кожним новим романом до нового життєвого матеріалу, розповідаючи про несхожих героїв, різних за віком та темпераментом, соціальним станом та зовнішнім виглядом, письменник наполегливо досліджує, в принципі, одну й ту ж проблему, вдивляючись в одні й ті ж грані сучасності. Вірніше було б сказати, що разом зі своїми персонажами він тужить та метається, захоплений ідеєю знайти своє “коріння”, розібратися у долях людей, які, можливо, прагнули бути щасливими, але, на жаль, так і не змогли. Чому життя вибиває людей із сідла? Де джерела сьогоднішніх людських бід? Модіано вдивляється у минуле — своє та своїх героїв, вдивляється напружено, до болю в очах.

Романи Модіано буквально насичені тривожною напруженістю цього пошуку, жагою знайти втрачені зв’язки, відтворити сторінки минулого, згадати давні зустрічі та колишніх друзів, ще раз пережити ці пам’ятні моменти, забуті почуття, відчути ще раз те, що колись з тобою відбувалося на тих же вулицях, в тих же будинках, які зараз перед твоїми очима. Все це потрібно, обов’язково потрібно згадати та відновити!.. Відновити навіть те, що відбувалося не з тобою, а з твоїм батьком, з твоєю матір’ю, коли тебе ще не було на світі, відновити те, що було з Парижем, з Францією, з французами, з парижанами за часів війни та гітлерівської окупації, — установити спадкоємність поколінь, спадкоємність всього живого, гуманного, доброго — спадкоємність буття. І відшукати своє скромне місце у черзі часу, у низці людей…

Про це — і тільки про це — написані всі книги Патріка Модіано. Це єдина тема та єдиний клопіт всієї його творчості.

Знайти себе… В цьому контексті — в контексті романів П. Модіано — слово “себе” не означає замикатися в своїй раковині, в особистих переживаннях та проблемах; “знайти себе” для персонажів його книг означає знайти свою спільність із часом, сучасниками, попередниками, знайти цю спільність не тільки в сімейному, родинному, “генеалогічному” плані, але й у причетності людей до турбот нашого часу.

Найбільш яскраво та сильно ця своєрідність прози Патріка Модіано виражена, мабуть, у романі “Вулиця Темних Крамниць”. Питання, якими переймається Гі Ролан, від чиєї особи йде розповідь в цьому романі, крають персонажів усіх інших книг автора.

Модіано постійно поєднує історію і фіктивну оповідь в образах особисто пережитого і документально підтвердженого. Головна риса персонажів у романах 80-х у їхній цілковитій відчуженості і від себе, і від інших. Їх постійний стан — страх, відчуття переслідування. Вони рухаються в порожньому просторі, самотні в натовпі, одні в готелі, і неодмінно намагаються втекти від себе і свого минулого. Вони втомлені від чужого обличчя, яке перетворилося на їхню власну маску.

Головну роль у конституюванні особистості персонажа наприкінці 80-х — на початку 90-х, так само як і в романах 60-х років, відіграють пам’ять і спогади. В оповіді це представлено надзвичайною складністю часових страт: 2-4 рівні накладаються, роблячи майже неможливим остаточне визначення точки відліку в часі, наративного теперішнього. Справа не в ностальгічних почуттях, а в передродовій пам’яті, яку відчуває в собі Модіано як автор: “Мені було тільки двадцять, а я пам’ятав те, що відбувалося ще до мого народження”.

Окремо у творчості письменника стоїть книга “Дора Брюдер” (1997) — драматична оповідь автора про багаторічні пошуки свідчень та документів про долю єврейської дівчинки, яка зникла в окупованому Парижі у 1941 році.

Свої основні письменницькі завдання Модіано сформулював в своєму інтерв’ю ще у жовтні 1975 року. Він визнавав, що “захоплений передісторією”, “минулим”, а “минуле” — це “смутна та ганебна епоха окупації”, “кошмар”, продуктом якого відчуває себе письменник.

Патрик Модіано увійшов у сучасну французьку літературу як письменник, з яким пов’язують розповсюдження моди на стиль ретро. Але прихильність до цього стилю зовсім не означає — у всякому разі, у Модіано — відмови від сьогодення. Модіано бачить в собі письменника саме нинішньої епохи, письменника сучасного. І час війни і окупація привертає його увагу саме тому, що в цьому часі найбільш явна “смутна атмосфера”, “сутінкове світло” сьогоднішнього дня, який і “зачаровує” письменника.

Літературні критики називають письменника “Марселем Прустом сучасності” за його надзвичайну увагу до спогадів та зосередженості на загостреній ностальгії.

Письменник зумів створити свою манеру, свій стиль, свій неповторний всесвіт. Можна сперечатися про те, за якими законами побудовано цей всесвіт. Їх важко назвати безумовно реалістичними, але й авангардистськими визнати неможливо. Прагнення неодмінно прикріпити творчість Модіано до одного з напрямів сучасної літератури малопродуктивне. Адже у ньому чудернацько переплелися тенденції та стилі, характерні для мистецтва ХХ ст., але саме це складає його неповторність та привабливість.

Твори автора перекладено низкою мов, зокрема й українською, також є переклади англійською, болгарською, німецькою, польською, російською та ін.

У 1975 році фільм “Лакомб Люсьєн”, знятий за сценарієм Патріка Модіано у співавторстві з Луї Маль, здобув премію BAFTA в номінації найкращий іноземний фільм. Екранізовано також його романи: “Сумна вілла” (Патрісом Леконтом у 1994 році під назвою “Парфум Івонни”), “Молодість”, “Такі славні хлопці” (у співавторстві з Міхаелем Герсем у 2006 році під назвою “Чарель”), “Неділі в серпні” (Мануелем Пуайре у 2001 році під назвою “Я тебе кохаю”), “Бродячий цирк” (телевізійна версія за сценарієм Жака Сантамарія під назвою “Люди, що проходять” у 2009 році), “Син Ґасконя”, “У добру путь” (у співавторстві з Жан-Полем Раппено).

У1997 році Модіано знявся у фільмі франко-чілійського режисера-експериментатора Рауля Руїса “Генеалогія злочину”, а у 2000 — увійшов до журі Каннського кінофестивалю.