Іван Франко про важливість створення бібліотек та читалень для поширення освіти в Україні
А.Рибалко
Протягом багатьох років Іван Франко займався видавничою діяльністю, створенням бібліотек, народних читалень у селах. Він був переконаний: доки не буде належної організації бібліотечної справи в Україні, доки кожен мешканець міста чи села не матиме змоги одержати необхідну йому літературу, доти й культурне, політичне життя країни лишатиметься на дуже низькому рівні розвитку: «Нація, котра помирає з голоду, в котрій 90 % людей не вміє ні читати, ні писати і не має ніякої політичної волі, така нація потребує хліба, азбуки і конституції…».
Іван Франко вважав, що створення читалень в Україні було спричинено потребою людей більше читати, пробудженою у них цікавістю до знань та книжок. Селяни й городяни звикали шукати в них поради у справах господарських, судових, громадських і навіть релігійних та церковних. Вони не тільки читали, а й засновували у селах свої власні читальні, тобто хати, у яких можна було збиратися для того, щоб читати книжки та газети або слухати, як інші читають вголос, спілкуватись та радитись. Франко дійшов до такого висновку: «Такі читальні, коли б вони були в кожнім селі і велися розумно та щиро, могли би зробити дуже багато добра, могли би робочих людей далеко більше освітити і навчити, ніж теперішні аби й які високі школи»
Розуміння надзвичайної важливості створення читалень відображене у рецензії Івана Франка на оповідання «Перше Мізерівка, потім Гараздівка», надрукованій в журналі «Друг» (1876) де він зазначив, що автор цього твору правдиво зобразив труднощі, з якими «мусить боротися кожен, що хоче ввести якусь новацію на користь культури і просвіти». Цими «новаціями» мали стати сільські читальні. Як вважав письменник, дуже важливо було заохотити селян до науки, переконати в її практичній користі. На думку Франка, розвиток науки та освіти обов’язково мав підвищити також матеріальний рівень життя всього українського народу, допомогти перетворити села з «Мізерівок» у «Гараздівки.
Перші народні читальні почали засновувати приблизно у 1870 р. І.Франко відзначив їхню появу, як «дуже характеристичний і важливий факт з розвитку національного руху», наголосивши, що тоді, коли на заході Галичини читальні створювали за ініціативи місцевої польської шляхти та духовенства, користу¬вались їхньою підтримкою, то засновниками українських читалень майже завжди були селяни. Кількість читалень постійно збільшувалася, хоча вони не одержували з місцевого бюджету ніяких коштів. Про якусь урядову «опіку» над ними, зауважив І.Франко, навіть не йшлося.
Велика заслуга у ліквідації неграмотності, поширенні освіти серед народу за допомогою своїх численних видань, створення читалень належить українському товариству «Просвіта». У читальнях активісти цього товариства організовували бібліотеки, театральні гуртки, хори, оркестри. Протягом багатьох років членом товариства «Просвіта» був Іван Франко. З цим товариством він співпрацював з 80-х років XIX ст., періодично друкував у його виданнях свої твори, був також редактором її видань. У 1913 р. Каменяр став почесним членом «Просвіти».
Одразу після створення «Просвіта» зіткнулася з недовірою і ворожнечею більшої частини інтелігенції та браком інтересу до себе простого народу. Потрібно було пробудити в селян цікавість до книжки, читання за допомогою поширення виданої товариством літератури: «дрібних цікавих повісток з життя, казок і т.п.». Франко відзначив велику популярність серед селян брошур «Просвіти», що свідчило і про добрий метод викладу видань товариства, і про потяг українських селян до науки, освіти, самопізнання.
Іван Франко — автор дослідження «Кілька слів о тім, як упорядкувати і впровадити наші людові видавництва», в якому він закликав керівників товариства «Просвіта» взяти на себе нагляд за читальнями в краю, піклуватись про них і заохочувати людей до відкриття щоразу нових.
Подаючи огляд діяльності «Просвіти» за 1889 рік, письменник звернув увагу на необхідність засновувати якомога більше народних читалень, і з цією метою радив товариству звернутися за допомогою до трьох українських консисторій, які могли б зобов’язати місцеве духовенство зайнятися справою заснування читалень (відповідь на це прохання була негативна).
Письменник брав безпосередню участь в організації бібліотек та читалень в Галичині, сприяв їхній роботі, про що збереглося чимало згадок. Зокрема, М.Кейван запрошував І.Франка до села Карлова (тепер Прутівка) виголосити промову на відкритті читальні в 1884 році, щоб «Покуття наше до мирної душевної справи побудити».
Іван Якович не раз був присутній на відкритті читалень: 1903 року він брав участь у відкритті читальні в Ясениці Сільній, подарував селянам книжки, виступив перед ними з промовою. У 1905 році в Тернополі відбулося селянське віче, на якому письменник прочитав свій реферат у справі народної освіти, в якому, зокрема, висловив побажання, щоб усюди у містах засновувались публічні бібліотеки, книжками з яких могли б користуватися найбідніші громадяни. читальню в цьому селі, подарував їй багато книжок і журналів. Мешканці села Нижній Березів на Прикарпатті згадували, що Франко протягом 1900—1913 років декілька разів відвідував Нижній Березів, привозив книжки до читальні «Просвіти».
І.Франко згадував у листах до Михайла Драгоманова про те, що він надсилав літературу до сільських читалень: «…Щодо того, куди розійшлась «Марія», то я скажу ось що: розійшлась вона найбільше по селах…, по селянах, читальнях і попах. Я передавав через знакомих, і то не накидаючись, а ждучи, аж будуть просити, — хоч і давав даром…» Письменник н звернув особливу увагу на статистику українських читалень, рільничих гуртків Франко не оминув своєю увагою проблему не раз ворожого ставлення тогочасного уряду до українських читалень (а таке траплялося не раз). У статті «Політичні власті і народні читальні», надрукованій у 1889 року, він зазначив, що читальні, особливо українські, не користуються симпатією політичних властей, навпаки, зазнають з їхнього боку всіляких перешкод.
Декілька років тому, нагадував письменник, у цій справі звертались навіть депутації від «Народної ради» до намісника зі скаргою на переслідування, яких зазнавали читальні з боку урядових органів. Тодішній намісник Залєський виразно заявив, що ці читальні виконують благородну місію серед народу і що він не буде стримувати їхній розвиток.
Під час цих ревізій, згадував письменник, жандарми забирали книжки та брошури, що уже встигли пройти дуже вимогливу тоді цензуру, а їхніх власників заарештовували. Показовим фактом щодо ставлення тогочасного уряду до ук¬раїнських читалень, та його методів залякування селян Іван Якович вважав подію, описану в газеті «Діло» (1891). Іван Кравець, член народної читальні в Прухніку, був засуджений за розповсюдження «заборонених брошур, видаваних українськими священиками» і покараний дводенним арештом, а також мав заплатити 2 злотих штрафу.
Письменник вважав, що головним рушієм у розвитку культури, поширенні освіти серед народу завжди було українське духовенство. Взагалі, створення читальні на селі, великою мірою, залежало від сільського священика, котрий міг допомагати або, навпаки, перешкоджати її заснуванню.
Тодішній стан сільських читалень, на думку Івана Яковича, був, безумовно, незадовільним. Негативним явищем письменник вважав те, що, хоч і засновували у галицьких селах нові читальні, але з ініціативи самих селян, без сприяння місцевої інтелігенції. Адже, на переконання письменника, для кожного інтелігента дуже важливою справою мала бути праця на користь власного народу та оборона інтересів цього.
Франко вважав, що створення нових бібліотек і читалень обов’язково принесе користь, піднесе рівень освіти народу, якщо його підтримувати та заохочувати. Заснування бібліотек у містах і селах, освіта народу було дуже важливим для ствердження української нації, яку І.Франко прагнув бачити у спільноті європейських країн, народів, як рівну їм, незалежну в культурному розвитку — а звільнення від гноблення культури, мови певної нації завжди пов’язане з виборюванням її політичної незалежності.